Міжнародні фінанси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Сутність, функції та політика міжнародних фінансів

2. Міжнародний фінансовий ринок і його структура

3. Фінанси міжнародних організацій та інституцій

Список використаної літератури



1. Сутність, функції та політика міжнародних фінансів

грошовий фінансовий міжнародний зовнішньоекономічний

Міжнародні фінанси -- сукупність відносин, пов'язаних зі створенням і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

Рух грошових потоків у світовому господарстві виконується за такими напрямами:

-- взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

-- взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

-- взаємовідносини держави та суб'єктів світових господарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями.

Суб'єктами міжнародних фінансових відносин є уряди, підприємства, фірми, банки, установи та фізичні особи.

Загалом перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше використання виробничих потужностей та інших ресурсів економічного розвитку.

Міжнародні фінансові операції здійснюються на грошових, валютних і фондових ринках. Економічна сутність цих ринків змінюється під впливом науково-технологічної революції, транснаціоналізації та глобалізації економічних процесів.

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансової політики слід з'ясувати притаманні їм властивості, їх суспільно-економічну роль. Ідеться про призначення (функції) міжнародних фінансів. Аналіз міжнародних фінансів свідчить, що їм характерні розподільна та контрольна функції.

Сутність розподільної функції полягає у тому, що за допомогою механізму міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такі процеси є не хаотичними, а визначаються об'єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов'язані з отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку. Певний вплив на розподіл світового суспільного продукту має й політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин. На окремих етапах історичного розвитку об'єктивні закономірності та політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин певною мірою збігаються. Але вони можуть і суперечити одні одним.

Контрольна функція ґрунтується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній) формі. Це дає змогу здійснювати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Інформація, одержана під час такого аналізу, є основою для прийняття подальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Можливість та ефективність практичної реалізації контрольної функції залежать від ступеня розуміння цієї можливості, політики держави, характеру та рівня її економічного розвитку, технічного оснащення процесу збирання й обробки інформації.

На сучасному етапі економічного розвитку міжнародні фінанси мають форму досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов'язаних із ними відносин.

Міжнародні фінанси -- історична категорія, що постійно розвивається. В основі їх розвитку -- об'єктивні соціально-економічні закони та закономірності.

Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.

Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики (вони взаємопов'язані). Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки, прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.

Передумовами успішної міжнародної фінансової політики вважаються:

-- належний рівень економічних знань і прогресивні погляди осіб, які ухвалюють рішення з питань міжнародних фінансів і впроваджують їх у життя;

-- оперативний і гнучкий механізм розробки, прийняття і виконання фінансової політики;

-- стабільний та сприятливий характер міжнародних економічних відносин;

-- стабільний і передбачуваний стан внутрішньої фінансово-економічної політики.

Розрізняють такі форми реалізації міжнародної фінансової політики: планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків поділяється на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму, тобто суттєві зміни у:

-- системі міжнародних розрахунків;

-- режимі валютних паритетів і курсів;

-- ролі золота в міжнародних відносинах;

-- сукупності резервних (ринкових) валют;

-- міжнародних розрахункових і платіжних засобах;

-- завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій;

-- методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів;

-- перегляді пріоритетів податкової та кредитної політик тощо.

Поточна політика -- щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Таке регулювання здійснюється з метою підтримки рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем. Складовими цієї є:

-- валютна політика, що охоплює низку методів: дисконтну та девізну політики; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обмежень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверсифікації валютних резервів тощо;

-- податкова політика;

-- кредитна політика.

2. Міжнародний фінансовий ринок і його структура

Процес міжнародного руху товарів, послуг, капіталу, виробнича та науково-технічна співпраці, міграція робочої сили, туризм зумовлюють виникнення потреб у грошах і зобов'язань учасників міжнародних економічних відносин.

Міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн, обслуговується валютним ринком.

Валютний ринок -- це сфера економічних відносин, що виявляються у процесі здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу. Саме на валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валютних цінностей.

З організаційно-технічного погляду валютний ринок -- певна сукупність сучасних засобів телекомунікації, таких як телеграф, телекс, телефон, інформаційні системи, комп'ютерні мережі "REUTERS dealing 2000" та інші, що пов'язують між собою банки і біржі різних країн, які здійснюють валютні операції та міжнародні розрахунки з обслуговування.

З інституційної позицій валютні ринки -- це сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо транснаціональних компаній (THK).

Світові валютні ринки обслуговують рух товарів, послуг, перерозподіл капіталів між державами.

Рух валютних і фінансових ресурсів здійснюється через: валютні операції;

-- валютно-кредитне і розрахункове обслуговування покупки і продажу товарів та послуг;

-- зарубіжні інвестиції;

-- операції з цінними паперами;

-- перерозподіл національних доходів у вигляді допомоги країнам, що розвиваються, і внесків у міжнародні організації.

Національні валютні ринки забезпечують рух грошових потоків усередині країни й обслуговують зв'язок із світовими валютними центрами. Ступінь залучення національних ринків в операції світового валютного ринку залежить від ступеня інтегрованості економіки країни в світове господарство, від стану її валютно-кредитної системи та системи оподаткування, рівня валютного контролю і валютного регулювання (міри свободи дій нерезидентів на національному валютному і фондовому ринках), стабільності політичної системи країни та зручного її географічного положення.

Разом із світовими і національними центрами валютної торгівлі є регіональні валютні ринки, наприклад, європейська валютна система, що виникла на основі регіональної економічної інтеграції країн Західної Європи.

Для сучасних світових валютних ринків характерні такі основні особливості:

1) інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розрахунків із них;

2) операції виконуються безперервно протягом доби поперемінно у всіх частинах світу;

3) техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються за кореспондентськими рахунками банків;

4) широкий розвиток валютних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків. При цьому валютні операції, що раніше практикувалися і відображалися в банківських балансах, замінюються терміновими й іншими валютними операціями, які враховуються на позабалансових статтях;

5) спекулятивні й арбітражні операції набагато перевершують валютні операції, пов'язані з комерційними операціями, чисельність їх учасників різко збільшується, до них належать не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні й навіть фізичні особи;

6) нестабільність валют, курс яких, подібно до своєрідного біржового товару, має часто свої тенденції, не залежні від фундаментальних економічних чинників.

Світовий валютний ринок -- наймогутніший і ліквідний, але вкрай чутливий до економічних і політичних новин.

З функціонального погляду валютні ринки забезпечують:

-- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

-- регулювання валютних курсів;

-- диверсифікацію валютних резервів;

-- страхування валютних ризиків;

-- отримання прибутку учасників валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;

-- проведення валютної політики, спрямованої на державне регулювання національної економіки, й узгодженої політики в межах світового господарства.

Учасниками валютних ринків є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні й фінансові організації. За критерієм ступеня комерційного ризику виокремлюють функціонуючих на валютному ринку підприємців, інвесторів, спекулянтів, хеджерів і гравців. Це має умовний характер, оскільки в діях окремих учасників валютного ринку поєднуються інтереси й інвесторів, і спекулянтів, і підприємців та гравців.

Обов'язковий учасник валютного ринку -- спекулянт, ризик якого попередньо розрахований і виправданий прагненням одержати максимальний прибуток. Професійними спекулянтами валютного ринку вважаються валютні ділери -- як фізичні, так і юридичні особи.

Міжнародний кредит -- рух позикового капіталу, пов'язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості та повернення.

Міжнародне кредитування здійснюється в різних формах і видах. Для зручності вивчення та використання останні класифікують за головними ознаками, що характеризують кредит із різних аспектів (за об'єктами і джерелами кредитування, терміном надання та ін.).

Головна ознака класифікації полягає в поділі кредитів за об'єктами кредитування, відповідно до якого міжнародний кредит (так само, як і внутрішній) має дві основні форми: товарний або комерційний, грошовий або банківський, Є й змішана форма міжнародного кредиту -- фірмово-банківські кредити.

За джерелами у структурі міжнародного зовнішнього фінансування вирізняють офіційні й приватні кошти. Офіційні охоплюють двосторонні міжурядові кредити (головним чином міжурядові позики, що надаються найчастіше промислово розвинутими країнами країнам, які розвиваються, і тісно пов'язані з різними національними, регіональними та міжнародними програмами допомоги; змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава) і багатосторонні кредити міжнародних фінансових організацій. До приватних кредитів належать фірмові та банківські кредити, синдиковані банківські позики та ін.

За терміном кредити поділяються на: коротко -- до одного року, середньо -- від одного до п'яти (іноді до семи -- восьми) років та довгострокові -- понад 10 років. Частиною довгострокового кредиту є позики -- залучення державними та приватними корпораціями позикових коштів на національному й світовому ринках позикових капіталів шляхом випуску власних боргових зобов'язань. Довгострокові кредити і позики обслуговують розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, обладнання та реалізацію промислових проектів.

За видами зовнішньоекономічної діяльності розрізняють кредити комерційні, пов'язані з зовнішньоторговельними операціями та фінансові, що використовуються на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування в цінні папери з метою обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів та послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

За призначенням міжнародні кредити, так само як і внутрішні, поділяються на продуктивні і непродуктивні. До продуктивних належать кредити, призначені для розвитку економіки країни-позичальника: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліцензій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення зовнішньоторговельних угод та інших господарських потреб. Непродуктивні кредити пов'язані з утриманням урядового апарату, армії, закупівлею зброї, погашенням зовнішньої заборгованості за раніше отриманими кредитами та ін.

За валютою позики вирізняють: міжнародні кредити у валюті країни-боржника або країни-кредитора; у валюті третьої країни, а також у міжнародних розрахункових валютних одиницях (СДР, колишня екю). Найчастіше міжнародний кредит надається у валюті країни-кредитора.

За забезпеченням міжнародні кредити класифікують на забезпечені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і коштовності. Іноді використовують частину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит надається під зобов'язання боржника погасити його у встановлений термін, оформляється соло-векселем з одним підписом -- позичальника. Різновидами бланкових кредитів е контокорент та овердрафт.

Різновидом міжнародного кредиту є валютний кредит, тобто кредит у певній валюті або валютах, призначений для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, поповнення офіційних валютних резервів.

Кредити за компенсаційними угодами передбачають взаємні поставки товарів однакової вартості, коли країна-пози-чальник отримує у кредит на 8--15 років машини, обладнання для створення чи реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, збагачення сировини, а погашення кредиту здійснюється за допомогою поставок продукції цих підприємств. Такі кредити надають, як правило, банківські консорціуми.

Проектне фінансування -- нова форма кредитування країн, що розвиваються, яка полягає у спільному фінансуванні кількома кредитними установами великих, переважно інфраструктурних проектів*36. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, котрі залучають до цих операцій приватні банки. Останні кредитують найприбутковішу частину проекту на пільгових умовах, встановлюючи відсоткову ставку, нижчу ніж ринкова.

Серед інших боргових інструментів особливу групу становлять експортні кредити. їх специфічна ознака виявляється у зв'язаному характері, тобто наявності так званого зв'язуючого застереження в кредитній угоді. Сутність застереження полягає в тому, що позичальник має використати цей кредит винятково на зазначені цілі, наприклад, на придбання товарів, вироблених у країні-кредиторі.

Експортні кредити поділяються на: короткострокові (надаються і використовуються в межах одного року для кредитування експорту споживчих товарів та сировини), середньострокові (надаються на термін від одного до п'яти років і використовуються для кредитування експорту машин та обладнання) і довгострокові (надаються на термін понад п'ять років і використовуються для кредитування експорту інвестиційних товарів та великих проектів).

Механізм експортного кредитування створює умови для прихованого субсидування експорту, тому може розглядатися як метод стимулювання урядом національного експортозорієнтованого виробництва. Інколи експортні кредити вважаються різновидами зовнішньої міждержавної допомоги, оскільки відсоткові ставки за експортними кредитами є значно меншими порівняно зі ставками за іншими видами кредитів. При цьому різниця між поточною ринковою ставкою і ставкою за експортним кредитом становить розмір субсидування.

Механізм експортного кредитування передбачає:

-- надання державними банками субсидованих кредитів національним експортерам за ставкою, нижчою ніж ринкова;

-- надання державних кредитів іноземним імпортерам за умов обов'язкових закупівель товарів, виробниками яких є фірми країни-кредитора (зв'язаний кредит);

-- страхування експортних ризиків національних експортерів.

За формою розрізнять фінансові та комерційні міжнародні кредити.

Фінансовий кредит -- це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності та забезпеченості.

Багато держав, використовуючи створені системи кредитування експорту і страхування експортних кредитів, здійснюють фінансову підтримку своїх банків-кредиторів і фірм-експортерів.

У міжнародному бізнесі поширена практика надання синдикованих кредитів. Синдиковані кредити -- кредити, надані двома і більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів об'єднує на визначений термін свої тимчасово вільні кошти.

Кожен банк встановлює порядок видачі кредитів, перелік обов'язкових документів, наданих позичальником банку. Переважно це: установчі документи; ліцензія, якщо діяльність, для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцензуванню; баланс позичальника; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір поручництва, гарантія, договір про заставу, договір страхування); економічне обґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи, котра підписала кредитний договір та інші документи.

Комерційний кредит -- кредит як різновид розрахунків, тобто розрахунків із розстрочкою платежів.

Розмір відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, виду валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія, акредитив та ін.). Зокрема, чим триваліший термін кредиту, тим, звичайно, вища ставка річного відсотка і тому, наприклад, ціна кредиту з розмірі 6--8% річних може виявитися занадто високою для 3-місячного кредиту і нормальною для 1--1,5-річного кредиту. Крім того, якщо валюта кредиту сильна і стійка, кредитні відсотки будуть нижчими, ніж у випадку використання слабких валют, курс яких може значно коливатися.

У світовій практиці використовують таку формулу розрахунку величини відсотків, зарахованих за кредит:

де В -- вартісна величина нарахованих відсотків;

Б -- величина основного боргу;

Ср -- річна відсоткова ставка з кредиту;

Д -- кількість днів користування кредитом;

360 -- кількість днів у році, прийнята за базу (може використовуватись 365 днів).

Приклад

Підприємство "К" надало фірмовий кредит фірмі на суму 180 ООО дол. США на термін 45 днів за ставкою 6 % річних. При цьому величина нарахованих відсотків розраховуватиметься таким чином:

У торгових контрактах може передбачатися поступова оплата продукції. Наприклад, при поставці товару на 180 000 дол. США на умовах розстрочки платежу, за відсоткової ставки 5 % річних у контракті зафіксовано, 90 000,00 дол. США -- через 90 днів з дати відвантаження. У подібних випадках у світовій практиці використовують такі способи калькуляції нарахованих відсотків: лінійний (іноді називають прогресивний), штафельний (або регресивний) та пропорційний.

За лінійного методу величина визначається для кожної частини кредиту окремо з дати його надання. У наведеному прикладі за допомогою цього методу загальна величина відсотків нараховуватиметься в три етапи:

За штафельного способу нарахування відсотків здійснюється на залишок основного боргу за час з дати його використання до дати погашення. У цьому прикладі загальна сума нарахованих відсотків згідно з штафельним методом калькулюється за формулою:

Пропорційний (змішаний) спосіб нарахування відсотків полягає у підрахуванні загальної суми відсотків з кредиту та її поділі на кількість платежів (траншів). За такого способу відсотки виплачуються рівними внесками. У цьому прикладі загальна сума відсотків з кредиту становить 1687,5 дол. США. Поділивши таку суму на кількість траншів, визначимо величину одноразової виплати відсотків:

Відсотки за кредитом, як правило, починають нараховувати з моменту закінчення поставки, а їхню виплату здійснюють

шляхом послідовних внесків одночасно з оплатою кожної частини платежу за контрактом. Поширеною є практика виставлення векселів на частину основного боргу, що підлягає сплаті і нарахованих відсотків. У контракті, а також у рахунку-фактурі суворо фіксується графік оплати основного боргу і нарахованих відсотків.

Покупець зазвичай виграє під час нарахування відсотків прогресивним способом і в процесі їх виплати більш рідкими внесками, наприклад, піврічними, а не квартальними. Продавець, навпаки, об'єктивно зацікавлений у використанні регресивного способу і виплаті частішими внесками.

3. Фінанси міжнародних організацій та інституцій

У сучасному світовому господарстві, міжнародних фінансово-економічних і валютно-кредитних відносинах помітну роль відіграють міжнародні фінансові організації. Найбільш значущими в сучасних умовах є Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Група всесвітнього банку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) -- міжурядова організація, діяльність якої полягає в регулюванні валютно-кредитних відносин між державами-членами та наданні їм фінансової допомоги під час валютних труднощів, спричинених дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті*38.

*38: {Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпченко, Т.С. Шемет та ін.; За ред. О.І. Рогач. - К.: Либідь, 2003. - 784 с.}

МВФ сформований для того, щоб за допомогою часткової інтернаціоналізації золотих і валютних резервів країн, що беруть участь у ньому, створити пул міжнародних ліквідних ресурсів, який повинен бути джерелом тимчасового покриття пасивного сальдо платіжних балансів країн, котрі не мають у розпорядженні необхідних для цього власних ліквідних ресурсів і можливості одержати звичайний банківський кредит за кордоном.

МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами -- казначействами, центральними банками та стабілізаційними фондами. Розрізняються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і на підтримку структурної перебудови економіки країн-членів.

Групу всесвітнього банку утворюють декілька організацій, що виконують різні функції. До складу групи входять:

-- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

-- Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

-- Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

-- Багатобічне агентство з гарантування інвестицій (БАТІ);

-- Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Штаб-квартира групи розташована у Вашингтоні (округ Колумбія, США).

МБРР, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, широко відомий як Всесвітній банк, є основною кредитною установою Групи. Це найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються, з середнім рівнем доходів на душу населення (понад 1,445 дол. СІЛА).

МАР. Міжнародна асоціація розвитку, створена в 1960 p., надає допомогу найбіднішим країнам, які не мають можливості брати позики в МБРР.

МФК. Міжнародна фінансова корпорація утворена в 1956 р. з метою стимулювання роботи приватного сектору в країнах, що розвивалися. Вона здійснює це шляхом фінансування проектів приватного сектору, надаючи допомогу світовим компаніям миру, які розвиваються, в мобілізації фінансів на міжнародних фінансових ринках, консультуючи та сприяючи підприємствам і місцевим органам самоврядування.

БАТІ. Багатобічне агентство з гарантування інвестицій почало функціонувати в 1988 р. Його діяльність пов'язана з наданням допомоги країнам, що розвивалися, в залученні іноземних інвестицій шляхом надання інвесторам гарантій від політичних ризиків. До цих ризиків належать експропріація, військові дії, цивільні безлади, порушення умов контракту і переклади валют. Типовий страховий поліс БАТІ гарантує інвестиції протягом 15 років і може бути продовжений до 20 років, при цьому на сьогодні гранична сума, що гарантується за одним проектом, становить 50 млн дол. США. БАТІ також консультує країни, які розвиваються, з питань, пов'язаних із шляхами залучення іноземних інвестицій. Нині членами БАТІ є 151 країна.

МЦВІС. Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних суперечок, створений в 1966 p., стимулює потік інвестицій шляхом забезпечення умов для проведення примирливих і арбітражних переговорів між урядами й іноземними інвесторами. Він також надає рекомендації та публікує праці за законодавством про іноземні інвестиції. На сьогодні членами МЦВІС є 131 країна.

Банк національного розвитку відіграв роль механізму, який сприяв випуску і поширенню облігацій німецької позики на ринках приватних капіталів. Він має здійснювати розрахунки з цієї позики та конверсію доходів від позики в репараційні платежі.

Основний капітал банку встановлений у 1,5 млрд. золотих швейцарських франків. Один золотий франк містить 0,29 грн чистого золота, капітал роздільний на 600 тис. акцій.

Всесвітня торгова організація (BTO) регулює торгово-політичні відносини учасників організації у сфері міжнародної торгівлі на основі пакету угод, так званого Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів (1986--1994 pp.).

Головне завдання BTO полягає в лібералізації світової торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами під час послідовного скорочення рівня імпортних мит, а також усунення різних нетарифних бар'єрів, кількісних обмежень та інших перешкод у міжнародному обміні товарами й послугами. Основоположними принципами і правилами ГАТТ/ВТО є:

-- надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на недискримінаційній основі;

-- взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

-- регулювання торгівлі переважно за допомогою тарифних методів;

-- відмова від використання кількісних обмежень;

-- вирішення торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів та ін.



Список використаної літератури

1. Анрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів) / В.Л. Андрущенко. - Львів: Каменяр, 2010. -305 с.

2. Базилсвич В.Д. Державні фінанси: Навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрнк; за загальною ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2012. - 368 с.

3. Берлин СИ. Теория финансов: Учеб. пособ. / СИ. Берлин. - М.: Приор, 2009.

4. Білик М.Д. Фінанси підприємств. Завдання для практичних занять з методичними вказівками: Навч. посіб. / М.Д. Білик, Н.Д. Бабяк, О.Б. Семенюк. - К.: Центр "Методика-інформ", 2013. - 202 с.

5. Бланк И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. - К.: Ника-Цент: Эльга, 2012. - 736 с. - (Библиотека финансового менеджмента).

6. Боди Зви, Мертон Р. Финансы / Боди Зви, Р. Мсртон; пер. с англ. - М.: Изд. дом "Вильяме", 2004.-592 с

7. Большаков СВ. Основы управления финансами: Учеб. пособ. I СВ. Большаков. -- М.: ИД "ФБК-Пресс", 2011.

8. Булгакова СО. Казначейство зарубіжних країн: Навч. посіб. [2 вид. доп. та персроб.] / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2012. - 418 с.

9. Булгакова С. О. Казначейська система виконання бюджету: Підруч. / СО. Булгакова. - К.: КНТЕУ, 2010.-416 с.

10. Б'юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: Два протилежних бачення держави / Дж. М. Б'юкенен , Р. Масгрсйв; пер. з англ. - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2013. - 176 с.

11. Василик ОД., Павлюк К.В. Державні фінанси України: підруч. [для студ. екон. спец. ВНЗ] // О.Д. Василик, К.В. Павлюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 606 с.

12. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами / Дж. К. Ван Хорн; пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 2012. - 800 с.

13. Дьяченко В.П. История финансов СССР / В.П. Дьяченко. - М .: Наука, 2000. - 493 с.

14. ДробозинаЛ.А. Общая теория финансов: Учебник /Л.А. Дробозина, Ю.Н. Константинова, Л.П. Окунева и др.; под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2012. -256 с.

15. Єфименко ТІ. Податковий кодекс України: питання ефективності та суспільні злагоди / ТІ. Єфименко // Фінанси України. - 2013. - № 5. - С 3-12

16. Килячков A.A. Рынок ценных бумаг и биржевое дело / A.A. Килячков, Л.А. Чалдасва. -М.: Юристь, 2012.-391 с.

17. Ковальчук СВ. Фінанси: Навч. посіб / СВ. Ковальчук, I.B. Форкун. - Львів: "Новий Світ - 2013", 2013. - 568 с.

18. Кудряшов В.П. Фінанси : Навч. посіб. / В.П. Кудряшов . - Херсон: Олді-плюс, 2012. -352 с.

19. Колтынюк Б.А. Рынок ценных бумаг: Учебн. / Б.А. Колтынюк . - [2-е изд.] - Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2010.-427 с.

20. Крисоватий АЛ. Податкова система: Навч. посіб. / АЛ. Крисоватий, О.М. Десятник. - Т.: Карт-бланш, 2011. - 331 с.

21. Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз / В.Л. Кротюк - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2012. - 248 с.

22. Крупка М.1. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / М.І. Крупка. - Львів: вид. центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 20012. -608 с.

23. Леоненко П.М. Теорія фінансів: Навч. посіб./П.M. Леоненко, П.Л. Юхименко, A.A. Ільєнко [та ін.]; за загальною ред. О.Д. Василика. - К.: Центр навчальної літератури, 2013. -480 с.

24. Лондар СЛ. Моделі прийняття рішень з проблем вдосконалення податкової політики в умовах ринкової трансформації України: монографія / СЛ. Лондар. - Львів: Вид-во Львівського державного університету імені Івана Франка, 2013. - 257 с.

25. Мельник В.М. Оподаткування та податкове регулювання виробництва: Монографія / В.М. Мельник. - Одеса: Астропринт, 2011. - 124с.

26. Мельник, I.A. Грицаєнко, О.С. Іванишина. - К.: "Кондор", 2010. -160 с.

27. Мендрул ОТ. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посіб. / Мендрул О.Г., Павленко I.A. - [2-ге вид., доп. і персроб .]. - К.: КНЕУ, 2012. - 156 с.

28. Мороз A.M. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна; за ред.. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2011. - 384 с.

29. Озеров И.Х. Основы финансовой науки / И.Х. Озеров - M.: Тип. Тов-ва Сытина, 2012. -364 c.

30. Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Навч. посіб. / В.М. Опарін. - [Вид. 2-ге, доп. і перероб.] - К.: КНЕУ, 2013. - 240 с.

31. Перов A.B. Налоги и налогообложение: Учеб. пособ. / A.B. Псров, A.B. Толкушкин. - М.: Юротт-М, 2013. - 555 с.

32. Примастка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекта: Монографія / Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 2013. - 263 с.

33. Лондар СЛ. Входження України у світовий економічний простір та трансформація фінансових визначень / СЛ. Лондар // Фінанси України. - 2011. - № 5. - С. 45.

34. Науменкова СВ. Інституційний розвиток фінансового сектора України / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко // Фінанси України. - 2012. - № 7. - С. 53.

Размещено на Allbest.ru