Розвиток форм грошей. Види грошей у сучасній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Історичний шлях розвитку грошей від їхнього зародження і до сучасного стану супроводжувався зміною не тільки їхньої економічної суті та підвищенням суспільної ролі, а й урізноманітненням їхніх видів і форм. Ці зміни відбивали переміни в суспільних відносинах, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей.

Тому виконання грошових функцій здійснювалося різними видами та формами грошей. Пристосування грошей до змін суспільних відносин і вимог ринку потребувало періодичної відміни старих форм і набуття нових, більш адекватних до певних умов.

Еволюція форм грошей, за суттю, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм для найбільш ефективного виконання функцій грошей у певних ринкових умовах. Ця еволюція відбувалась у напрямі руху від повноцінних (дійсних) грошей до неповноцінних грошей, знаків вартості (замісників дійсних грошей), якими є сучасні гроші. Зараз в усіх країнах світу використовуються виключно неповноцінні гроші.

1. Дійсні гроші

Дійсні (повноцінні) гроші - це гроші, в яких номінальна вартість, тобто позначена на них вартість, відповідає внутрішній реальній вартості, адекватній вартості товару, що виконував функції грошей, чи вартості матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад, золоті чи срібні монети.

Спочатку дійсні повноцінні гроші функціонували у формі металевих зливків. Тому потрібно було постійно ділити зливки, зважувати метал, визначати його пробу, що було складно і незручно. Цим був зумовлений перехід до карбування монет. Монета мала певну кількість металу і форму. Вага і проба металу визначаються державою. Назви грошей протягом тривалого часу продовжують нагадувати про їхнє вагове походження. Так, англійський фунт стерлінгів до нашого часу має назву, що виникла в досить віддалені часи, коли гроші оберталися не у формі монет, а у ваговій формі і фунт стерлінгів дорівнював фунту срібла.

Поява монети означала завершальний етап у формуванні повноцінних грошей. Монета свідчила, з одного боку, про досягнення певного рівня розвитку товарного виробництва та обміну, а з іншого - про посилення економічної та політичної ролі держави.

Дійсним грошам притаманна сталість, що зумовлюється певним та незмінним вмістом золота в грошовій одиниці. Вартість повноцінних грошей визначалася вартістю золота, що виконувало роль грошей. Тому вартість грошей не могла істотно відхилятися від вартості золота і змінювалася повільно. Це забезпечувало економіку надійним стандартом вимірювання всіх економічних процесів і явищ, а отже, - стабільність і сталість.

Золоті гроші мають власну вартість і не піддаються знеціненню. Якщо в умовах обігу повноцінних золотих грошей виникає ситуація, коли їхня кількість перевищує дійсну потребу в них, то вони залишають сферу обігу і переходять до скарбу. Це зменшення кількості золотих грошей в обігу відбувається внаслідок дій людей, які володіють грішми. При збільшенні потреб обігу у готівкових золотих грошах вони безперешкодно повертаються в обіг зі скарбу.

Отже, золоті повноцінні гроші здатні досить гнучко пристосовуватися до потреб обігу без шкоди для тих, хто ними володіє. За таких умов немає необхідності в спеціальних заходах щодо регулювання грошей в обігу відповідно з його потребами. Немає й потреби в спеціальних державних інститутах для підтримання стабільності та сталості дійсних грошей.

Замінники дійсних грошей (знаки вартості).

З часом ускладнення і розширення товарного виробництва і ринкових відносин та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку зумовлюють неспроможність золота функціонувати в ролі грошей, що підготувало передумови для переходу до якісно нового типу грошей - замінників дійсних грошей (знаків вартості), неповноцінних грошей.

Золотий обіг проіснував у світі порівняно недовго - до Першої світової війни, коли воюючі країни для покриття своїх видатків стали здійснювати емісію знаків вартості у великій кількості. В 30-х роках ХХ ст. було припинено вільний обмін паперових грошей на золото. Повне витіснення золота зі сфери грошового обігу сталось у 70-ті роки ХХ ст., коли остаточно було припинено конвертування паперових грошей у золото у сфері міжнародних валютних відносин. Сталася остаточна демонетизація золота, і воно втратило грошові функції.

Здійснився перехід від дійсних грошей до їхніх замінників. Замінники дійсних грошей (знаки вартості) - це гроші, номінальна вартість яких вища від реальної, тобто витраченої на їхнє виробництво суспільної праці.

Інтенсивне зростання обсягів суспільного виробництва та обігу зумовили неможливість зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до зростаючих масштабів суспільного виробництва і обігу, що пов'язано з незначним поширенням золота в природі і обмеженими обсягами його видобутку. Це зумовило врешті-решт широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових грошей.

Крім того, після довгого перебування в обігу повноцінні монети втрачають частину своєї маси, що призводить до великих втрат уречевленої суспільної праці. Гроші стають неповноцінними, але продовжують нормально функціонувати, виконувати свою грошову функцію в обміні. Враховуючи це, в багатьох країнах уряди свідомо почали псувати повноцінні монети, зменшувати їхню масу, не змінюючи номінальної вартості. Це й стало однією з вагомих причин необхідності заміни повноцінних металевих грошей на гроші неповноцінні, паперові.

Паперові гроші вперше з'явилися в Китаї ще в ХІІ ст. Про них згадує відомий мандрівник Марко Поло, що побував у Пекіні в кінці ХІІІ ст. Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками і печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язкові до приймання в платежах. Виникнення паперових грошей пов'язано з ім'ям хана Хубілая - онука Чингізхана.

Але широкого розповсюдження набули паперові гроші в кінці XVII-XVIII ст. Вперше на Заході вони з'явились у британських колоніях Північної Америки (штат Массачусетс) у 1690 р. В Австрії паперові гроші з'явились у 1762 р., в Росії - з 1769 р., в Пруссії - з 1806 р.

Спочатку паперові гроші випускала держава паралельно із золотими і з метою забезпечення їх впровадження в обіг обмінювала на золоті. Однак з часом зростання дефіциту державного бюджету спричинило збільшення емісії паперових грошей, якими покривався дефіцит державного бюджету. Паперові гроші перестали обмінюватися на золоті монети.

Це означало, що паперові гроші відірвалися не тільки від внутрішньої вартості грошей, а й від реальних потреб обігу. Емісія грошей може зумовлюватися не стільки потребами обігу, скільки потребою держави в покритті бюджетного дефіциту, якщо уряд виявляється неспроможним вирівняти дефіцит бюджету збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел. Держава, що постійно відчуває нестачу коштів, може збільшувати випуск паперових грошей без врахування потреби в них товарного і платіжного обігу. Відсутність обміну на золото не дає можливості паперовим грошам вийти з обігу. В результаті паперові гроші, що застряли в обігу, незалежно від величини товарного обігу і реальної потреби в них в обігу, переповнюють канали обігу та обезцінюються, тобто зменшується їхня купівельна спроможність.

Це означає, що економічна природа паперових грошей виключає можливість сталості паперово-грошового обігу, бо їхня кількість не регулюється потребами товарообігу, а механізму автоматичного вилучення надлишку паперових грошей з обігу немає.

У зв'язку з цим виникає потреба у свідомому державному регулюванні руху і кількості паперових грошей в обігу, в необхідності функціонування відповідних державних структур.

2. Кредитні гроші

У процесі розвитку продуктивних сил, товарного господарства та обміну з'являється потреба в продажу товарів у кредит, тобто з відстроченням платежу за них. Продавець у цьому разі стає кредитором, покупець - боржником. Купівля-продаж з відстроченням платежу, в кредит, призводить до появи кредитних грошей. Кредитні гроші - неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин.

Категорія «кредитні гроші» включає загальну назву різних видів неповноцінних грошей, що виникли в процесі заміщення майнових боргових зобов'язань підприємств, приватних осіб і держави.

Економічне значення кредитних грошей - зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообороту в готівкових грошах. У наш час роль грошей усе більше закріплюється за кредитними грошима, які нерозривно пов'язані з господарським обігом і повинні реально його відображати.

Кредит видається, як правило, під забезпечення, яким виступають певні види цінностей. Саме завдяки цьому і відбувається узгодження обсягу платіжних засобів, що надаються боржникові, з дійсними потребами обігу грошей. Ця особливість - найважливіша перевага кредитних грошей порівняно з грішми паперовими. Але при порушенні зв'язку з реальними потребами обігу кредитні гроші втрачають свої переваги та за своєю суттю перетворюються на паперові грошові знаки.

Обслуговуючи ділові угоди, кредитні гроші існують у таких видах: векселі, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Усі ці види сучасних грошей є борговими зобов'язаннями певних суб'єктів ринкової економіки. Векселі - це зобов'язання підприємств та інших комерційних структур. Банкноти та монети - боргові зобов'язання центрального банку, за яким стоїть уся економіка країни. Депозитні та електронні гроші - це зобов'язання комерційних банків, що існують на банківських рахунках.

3. Вексель

Історично першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель - письмове зобов'язання встановленого зразка, за яким одна сторона ділової угоди зобов'язується сплатити іншій певну суму грошей у призначений строк.

Економічна суть векселя полягає в тому, що він є різновидом знаків вартості, цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника сплатити певну суму після закінчення визначеного строку.

Існує визначена форма оформлення векселя: він виписується на спеціальному папері, обов'язково вказується, кому і ким, у якому місці і в який час було видано вексель, строк і сума платежу за векселем. Вексель підписує той, хто його видав.

Вексель характеризується певними особливостями:

- абстрактністю, бо не має інформації про вид операції;

- незаперечністю, що означає обов'язковість сплати за ним;

- обіговістю, тобто передачею векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що створює можливість взаємного заліку вексельних зобов'язань.

Певні обмеження обігу векселів пов'язані з тим, що вони функціонують між особами, які добре інформовані про платоспроможність кожного і здійснюються в торговельно-економічних відносинах.

Вперше вексель з'явився в Італії в середні віки. Спочатку він мав обмежений обіг - використовувався для пересилання грошей. Згодом він став проникати у сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу обігу і загального грошового зобов'язання. Однак економічна сила комерційних структур, що випускали векселі, була незначною, тому сфера застосування векселів як грошей була обмеженою.

4. Банкноти

Розвиток товарного виробництва масштабів ринку потребував впровадження універсального платіжно-купівельного засобу. Таким універсальним засобом стала банкнота, банківські гроші. Банкнота - боргове зобов'язання банку, яке він випускає замість комерційних векселів.

Отже, в найзагальнішому розумінні банкнота є простим векселем емісійного банку. З розвитком банку і банківської справи банки стали випускати свої боргові зобов'язання - банкноти замість комерційних векселів. На цьому початковому етапі розвитку банкнот вони мали форму класичної банкноти. Характерними її ознаками були:

- випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

- обов'язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

- подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходились у портфелі банку).

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти зумовлювало її надійність, сталість вартості, високу еластичність в обігу, саморегулювання обігу. Центральний банк мав золотий запас для обміну паперових банкнот, що виключало їхнє обезцінення. Банк, що видає позички під забезпечення векселями, збільшує кількість банкнот в обігу, а в разі оплати векселів банкноти поверталися до банку. Це забезпечувало відповідність кількості банкнот в обігу потребам реального обігу товарної маси. Якщо виникало відносне перевищення кількості банкнот в обігу, то воно усувалося за допомогою вільного розміну банкнот на золото. Зайві банкноти пред'являлися в банки для обміну на золото.

Період «класичної» банкноти закінчився після світової економічної кризи 1929-1933 рр. Втрата золотого забезпечення і розмінюваності банкнот на золото означали фактичну зміну суті банкнот. Зняття внутрішнього гальма знецінення банкнот значно зблизило банківські гроші - банкноти з грішми паперовими. Сучасна емісія банкнот шляхом банківського кредитування господарських одиниць і держави, випуск суворо визначеного переліку номіналів перетворили банкноти на національні гроші, що обертаються на всій території держави. Матеріального забезпечення банкнот у вигляді товарів чи золота немає.

Однак сучасна банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак банківських грошей і зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима. Емісія сучасних банкнот навіть на покриття витрат державного бюджету здійснюється не безпосередньо і безповоротно, але через механізм кредитування під боргові зобов'язання казначейства. Держава, яка діє як економічно самостійний суб'єкт грошового обігу і прагне до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства, повинна бути здатною вчасно погашати свої боргові зобов'язання відносно емісійного банку.

Порушення умов позичок і покриття державних видатків непродуктивного характеру додатковим випуском банкнот послаблюють зв'язок сучасних банкнот з реальними потребами забезпечення товарообороту. Це призводить до появи надлишкової кількості грошей в обігу, а отже, до їхнього знецінення, інфляції. Сучасні банкноти в цих умовах перетворюються на неповноцінні паперові гроші. Тим самим сучасна банкнота стала своєрідним «гібридом» кредитних і паперових грошей.

Зараз банкнота виступає самостійною, найрозвинутішою та універсальною формою кредитних грошей. Нині банкноти є грошовими знаками різного номіналу, що випускаються в обіг центральними банками і забезпечуються всіма активами цих банків, масою товарів, що належать державі.

4. Чек

Чек -- це письмовий наказ банку про сплату зазначеної в ньому суми пред'явнику чека або особі, на яку він виписаний.

Чек як форма кредитних грошей виникає одночасно в Англії і Голландії на межі XVI--XVII ст., але якщо в Англії він з'являється у вигляді спеціальних книжок із наказовими бланками, то в Голландії вони набувають форми квитанцій на пред'явника. З розвитком товарного виробництва чековий обіг набув значного поширення в багатьох країнах. Це привело до необхідності розробки певних, уніфікованих норм, які б регулювали рух чека. Така необхідність була реалізована в 1931 р. прийняттям у Женеві «Єдиного закону про чеки».

Переважна більшість європейських країн приєдналася до Женевської конвенції 1931 p., що означає узгодження їх внутрішнього чекового законодавства з «Єдиним законом про чеки». Однак ряд країн, у тому числі, наприклад, Великобританія, мають своє оригінальне національне законодавство про чеки.

Сьогодні в країнах з високорозвиненою системою ринкових відносин за допомогою чека відбувається основна маса платежів, що значно спрощує грошовий обіг і робить його більш ефективним.

Як і вексель, чек має кредитну природу і з'являється у зв'язку з функцією грошей, як засобу платежу. Але він відрізняється від векселя тим, що є безстроковим зобов'язанням і оплачується банком за пред'явленням.

Чек -- це документ строго визначеної форми і має обов'язкові реквізити. Як правило, чек виписується банком на спеціальному папері у вигляді чекової книжки.

Обов'язковими атрибутами чека є:

- Найменування «чек» (чекова мітка) у тексті чекового наказу.

- Позначення платника.

- Указівка, кому необхідно заплатити (зазначеній особі, або просто пред'явнику), із позначенням суми платежу.

- Дата й місце укладання чека.

- Місце платежу (адреса банку).

- Підпис чекодавця.

Чеки діляться на два основних види:

а) іменні;

б) на пред'явника.

Чек на пред'явника не містить указівки на особу, котрій необхідно виплатити зазначену в ньому суму. Цю суму одержує той, хто такий чек пред'явить у банк.

Іменний чек відрізняється від чека на пред'явника тим, що в ньому зазначена особа, якій по чеку мають бути виплачені гроші. Цей вид чека може бути як без права передачі, так і з правом його передачі іншим особам. У цьому випадку чек носить назву ордерного. Передача здійснюється за допомогою переказного напису -- індосаменту, що пишеться на зворотньому боці чека або на алонжі у вигляді тексту приблизно такого змісту: «Платіть наказу ... заводу Дніпрошина Дніпропетровськ».

Техноекспорт. Підпис, дата.

Як і за векселем, індосамент по чеку може бути:

- Іменний, коли переказний напис містить указання особи, якій має бути оплачено чек. Якщо поруч з указанням особи, якій оплачується чек, міститься приписка «або його наказу», то такий чек і є чеком з правом передачі й називається ордерним.

- Бланковий, коли останній власник чека вказує, що чек оплачується будь-якому його власнику, або коли він просто ставить свій підпис.

- Передовірчий (інкасовий), коли індосамент містить слова: «На інкасо», «Валюта до отримання», «В депозит» і т.ін. за змістом. Цим індосаментом право на одержання суми по чеку не передається, а передається тільки право на інкасацію чека. Іншими словами, банк зараховує відповідну суму на рахунок власника чека.

Чек є лише формою кредитних грошей, але не власне грошима в повному розумінні цього слова. Стосовно нього існує можливість його неоплати. Тому банк може прийняти на себе поряд із чекодавцем зобов'язання щодо його оплати. Такий чек називається засвідченим, або підтвердженим.

За чеком може бути також видана гарантія його оплати (на всю суму або на її частину) будь-якою особою, крім платника. Найчастіше гарантом виступає банк, а ця операція називається авалюванням. Аваль за чеком здійснюється у вигляді написів: «Аваль», «Вважати за аваль», «Гарантований» і т.ін. та підпису аваліста. Аваль може бути здійснений на лицьовому боці чека (зліва) і в цьому разі досить підпису. Якщо його зроблено на зворотному боці або на алонжі, то обов'язково, крім підпису, повинні бути і слова «Аваль», «Вважати за аваль» або рівнозначні їм. Аваліст указує особу, стосовно до якої дається гарантія, але це поручительство може бути і без такої вказівки, тоді вважається, що чек авальований за платника.

Чек як наказ банку про виплату зазначеної в ньому суми не має терміну оплати, але має термін для здійснення даної операції. Згідно з «Єдиним законом про чек» установлено такі терміни:

-- 8 днів, починаючи з дати його виставлення, якщо він виписаний і оплачується в одній країні;

-- 20 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій, але обидві країни знаходяться в одній і тій самій частині світу;

-- 70 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій, але обидві країни знаходяться в різних частинах світу.

За чеком можна одержати готівку, або перерахувати зазначену в ньому суму на свій рахунок, передавши чек на інкасо. Такий чек є відкритим. Однак у процесі руху чека можлива ситуація, під час якої необхідно обмежити спосіб його оплати. Здебільшого це виявляється в обмеженні оплати за чеком тільки способом перерахування грошей на рахунок держателя чека. Дана операція обмежує рух чека, оскільки він припускає наявність в одержувача платежу рахунка в банку.

Таке обмеження в русі чека перетворює його в закритий. Це можна зробити шляхом напису на лицьовому боці чека слів: «Розрахунковий», «Тільки для розрахунків», «З оплатою на рахунок» та інших подібних написів. У цьому разі чек називається розрахунковим. Таку операцію може зробити як чекодавець, так і будь-який держатель чека.

Перетворити чек у закритий можна і за допомогою так званого кросування. Кросування (cross-англ. перекреслювати) здійснюється перекреслюванням лицьового боку чека двома рівнобіжними скісними або поперечними лініями. Це означає, що платіж за чеком може бути здійснено тільки шляхом переказу грошей на рахунок держателя чека. Кросування може здійснити як чекодавець, так і чекодержатель.

Кросування може бути загальним і спеціальним.

Загальне кросування (дві рівнобіжні лінії) означає, що оплата за чеком буде зроблена переказом грошей на рахунок держателя чека у відповідному банку.

Спеціальне кросування відрізняється від загального тим, що між рівнобіжними лініями пишеться найменування банку, якому банк платника зобов'язаний перевести суму, зазначену в чеку.

Чек може бути відкликаний чекодавцем. Це відбувається зазвичай після закінчення терміну платежу. Але відкликання чека, а під цією операцією розуміється наказ чекодавця банку про припинення або заборону оплати чека, може бути здійснено до закінчення терміну платежу за чеком. Однак таке відкликання, або блокування повинно бути мотивоване чекодавцем.

Як і за векселем, при неоплаті чека може бути здійснено протест.

Дещо особливе місце займають банківські чеки. Вони виписуються банками і є формою використання кореспондентських рахунків, що відкриваються одним банком для іншого.

У царській Росії чекового законодавства не було. Рух чека регламентувався банківськими правилами і звичаями. Після революції 1917 р. чековий обіг мав місце до кредитної реформи 1930--1932 pp., після якого він практично був припинений.

В Україні використання чека розвинуто слабо і ця форма кредитних грошей ще не зайняла гідного місця в системі грошового обігу. Однак перспектива чекового обігу в нашій країні велика і обумовлена вона тим, що використання чеків прискорює розрахунки, підвищує частку безготівкових розрахунків, чим істотно зменшує витрати грошового обігу.

Використання чека в нашій країні регламентується постановою Національного банку України «Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України» (1996 p.), яка згодом у 2001 р. була замінена новою постановою. У ній чек визначено однією з форм розрахункових документів. За допомогою чека здійснюються безготівкові розрахунки між юридичними, а також між фізичними і юридичними особами.

Чеки в Україні видаються у вигляді чекових книжок на 10, 20 і 25 аркушів з терміном дії 1 рік. На фізичну особу чеки не виписуються. Винятки становлять громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи. У цьому випадку чеки виготовляються у вигляді окремих бланків і діють три місяці. Термін пред'явлення до оплати -- 10 днів, не рахуючи дня виписки. Видача рахункових чеків на пред'явника не робиться, а передача чекової книжки іншій юридичній особі заборонена. Що ж стосується чеків, які використовує фізична особа, то за її бажанням у рахунковий чек може бути вписано ім'я іншої особи, яка й стає власником чека.

5. Кредитні картки

Посилення суспільного характеру виробництва привело до значного поширення кредитних грошей і поступового зменшення ролі золота. Одночасно відбувався процес розвитку самих кредитних грошей. Найбільш повно він проявився з виникненням кредитних карток, які не змінюють природи кредитних грошей, але дозволяють на основі досягнень науки і техніки одержати персоніфіковану форму кредитних грошей. Кредитні картки виконують деякі функції грошей і в певних межах можуть бути використані як у безготівковому, так і в готівковому грошовому обігу.

Призначення кредитних карток у цілому зводиться до того, що їх власник, як правило, у межах визначеного ліміту, може скористатися кредитом під час купівлі різних товарів і оплати послуг.

Кредитні картки не стають новою формою кредитних грошей. Це тільки нова технічна форма кредитних грошей. Але вона приводить до суттєвих змін у можливостях використання кредитних грошей. Ці зміни такі:

-- Кредитні картки зняли нижню межу використання кредитних грошей (вексель і чек), яка визначалася тим, що ці гроші обслуговували переважно великі за розміром угоди. Роздрібний товарообіг залишався в цілому поза сферою їх дії. Кредитні ж картки вже з самого початку свого існування були націлені на обслуговування роздрібного товарообігу. З їх допомогою можна, наприклад, розрахуватися за телефонну розмову, купити квиток на електричку, потяг тощо.

-- Кредитні картки дають змогу не тільки одержати кредит у безготівковій, але одночасно й у готівковій формі.

Перші кредитні картки, а нині це пластиковий прямокутник стандартного розміру (86 х 54 мм), з'явилися у 1951 р. у США. Піонером у їх випуску стала фірма «Дайнерс клаб» (Diners clab). Три підприємці -- Макнамара, Снайдер і Блумінгдейл організували у Нью-Йорку компанію з випуску кредитних карток для відвідувачів нью-йоркських ресторанів. Кредитні картки цього об'єднання ресторанів (у перекладі Dinners clab-- це «Обідній клуб»), виявились найбільш популярними. Вони видавались клієнтам з гарною репутацією. Останні обідали в ресторанах Нью- Йорка, а ті передавали копії рахунків у Дайнерс клаб, який, у свою чергу, виставляв клієнтам загальний рахунок. Щоправда, піонером застосування кредитних карток фірму «Дайнерс клаб» можна назвати тільки з певним припущенням. Перші спроби видавати кредитні картки було зроблено ще в 1914 р. деякими великими крамницями США, але картки «Дайнерс клаб» виявились найбільш вдалим і помітним експериментом.

Досить швидко до цієї справи підключилися комерційні банки і вже наприкінці 1950-х на початку 1960-х років у США було створено першу загальнонаціональну систему «Нешнел бенк америкен», що незабаром вийшла за межі країни і почала діяти в міжнародному масштабі. У 1977 р. вона одержала назву «Віза інтернешнл». Сьогодні «Visa International» нараховує 464 млн клієнтів в усьому світі. З нею співробітничають 280 тис. банків.

Наприкінці 1960-х років у США виникає ще одна загальнонаціональна система кредитних карток, що одержала назву «Інтербенк кард ассоунейшн», що теж швидко виходить на міжнародний рівень. Кредитні картки цієї системи називаються «Мастер-кард».

Ринок кредитних карток виявився високоприбутковим і тому слідом за США на цей ринок вийшли європейські та японські конкуренти. Створене в Японії Бюро кредитних карток стало випускати картки за назвою «Джи-сі-бі», що також почали швидко поширюватися у світі. Нині найбільший сектор світового ринку кредитних карток (біля 50 %) займає «Віза», на «Євро-кард» («Мастер-кард») припадає приблизно 30 %.

При всьому величезному різноманітті кредитних карток їх усе ж можна певним чином класифікувати. Насамперед, звичайно, виділяють так звані поновлювані кредитні картки. Вони дозволяють у процесі певного ліміту користуватися кредитом упродовж місяця. В основному ці картки використовуються для розрахунків у крамницях, готелях, ресторанах, перукарнях тощо. Наприкінці місяця заборгованість погашається, а картка відновлюється. Поширеність таких карток пов'язана зі зручностями для клієнта (бо йому не треба знову гаяти час і оформляти нову кредитну картку) і для банку, який у цьому випадку зменшує свої витрати на переоформлення кредитних карток.

Інший вид картки -- одномісячні. їх головна особливість у тому, що за ними ліміт не встановлюється, але наприкінці місяця вся сума кредиту мусить бути погашена. Такі картки найчастіше використовують для обслуговування в туристичному бізнесі.

Окремі фірми для своїх службовців випускають кредитні картки, що використовуються виключно в межах фірми. Вони одержали назву фірмових. їх перевага для клієнта полягає в тому, що він може придбати товари без торгової надбавки, а часто це зручно і тому, що товари ці він купує за місцем своєї роботи. Для фірми це вигідно тим, що вона, по суті, посилює свої можливості у вирішенні такої складної проблеми, як реалізація продукції.

Особливу групу кредитних карток складають так звані преміальні картки. Вони дають, як правило, ряд істотних пільг. До них переважно належить більш високий, ніж за звичайними картками, ліміт кредитування. Інколи такий ліміт узагалі відсутній. Дуже часто до переваг цих карток належать пільгові ставки надання кредиту і страхування для власника картки, а іноді і всіх членів його родини. Ці кредитні картки призначаються для тих, хто має великий річний прибуток і належить до дуже багатої частини населення. Для прикладу, в Англії, щоб одержати таку картку, потрібно мати річний прибуток не менше 25 тис. фунт, стерлінгів.

У кінці місяця власник кредитної картки отримує загальний рахунок за операціями, що були здійснені за допомогою цієї картки. Рахунок треба оплатити і для цього, як правило, дається пільговий термін. Часто він складає 25--ЗО днів. Тим, хто своєчасно погашає свою заборгованість, розмір кредиту за кредитною карточкою може бути збільшено. У разі якихось проблем власник картки може пролонгувати (продовжити) термін оплати заборгованості, але така операція здійснюється під досить високий (до 18 % річних) відсоток.

Кредитна картка, що виникла в першій половині XX ст., до кінця століття істотно змінилася, втіливши в собі новітні досягнення науки і техніки. Так, перші кредитні картки, які випускали американські крамниці, були паперовими. У 1928 р. з'явились металеві кредитні картки, на яких позначалась адреса і прізвище власника картки. Пізніше з'являються пластикові картки. З удосконаленням самої кредитної картки удосконалюється і процес їх обслуговування. Так, якщо використання перших кредитних карток супроводжувалося оформленням відповідної платіжної вимоги, за якою на рахунок продавця потім перераховувалася відповідна сума, то згодом ця операція стала здійснюватися автоматично, за допомогою термінала, пов'язаного з банком, який автоматично знімає відповідну суму з кредитної картки. Удосконалення кредитних карток знайшло своє вираження і в появі вуличних автоматів, що видають за карткою невеликі суми готівки.

Останнім словом у технічному вдосконаленні кредитних карток стала поява так званої смарт-картки. Патент на цю картку в 1974 р. одержав французький журналіст Р. Морено. У неї вмонтовано мікрокомп'ютер і, власне, вона є електронною чековою книжкою. Ці картки мають пам'ять обсягом від 32 байт до 16 кілобайт. Вони набули поширення з середини 1980-х років, коли вартість їх виготовлення було зменшено до відносно невеликих розмірів. У Франції, завдяки урядовим субсидіям, вартість однієї смарт-картки знизилася до 3-х доларів, а в Японії на основі масового виробництва смарт-карток удалося знизити їх вартість до 2,5 доларів за штуку. У цілому ж вартість смарт-карток залежно від їх характеристики (обсяг пам'яті, потужність мікропроцесора і т. ін.) коливається для мільйонного тиражу карток від 0,6 до 9,5 дол. США за штуку.

Кредитні картки дуже зручні для споживача. У розвинутих країнах вони надзвичайно поширені. Наприклад, у США практично кожний громадянин має по декілька кредитних карток. Однак їх популярність обумовлена не тільки зручністю використання, а й тим, що з появою кредитних карток відбувся подальший якісний розвиток кредитних грошей. Це знайшло відображення в тому, що кредитні картки розсунули межі використання кредитних грошей і зробили грошовий обіг більш еластичним та ощадливим.

Поряд з кредитними картками великого поширення набули й дебетові картки. Вони відрізняються від кредитних тим, що дають можливість здійснювати платежі (трансакції) безпосередньо з поточного рахунка її власника. Це не кредитні гроші, а скоріше електронний чек, або електронний гаманець, який забезпечує систему безготівкових розрахунків. При вчиненні трансакцій і за наявності відповідних технічних пристроїв можна навіть одержати готівку у вигляді здачі. Для одержання дебетової картки страховий депозит не вноситься і клієнт може користуватися нею доти, доки у нього на рахунку є гроші.

В Європі переважають дебетові картки. Це приблизно 55 % від усіх платіжних карток. На них припадає 45 % усіх трансакцій і приблизно третина всього грошового обігу.

Використання пластикових карток дає великі можливості для залучення грошових ресурсів населення в банківську систему і зменшує потребу в готівці, а це важлива складова ефективної організації суспільного виробництва. Фахівцями підраховано, що зниження потреби в готівці в Україні на 20--25 % може дати економію, що дорівнює 120--200 млн грн на рік.

Розвиток ринкових відносин у нашій країні ставить на порядок денний питання про створення власної загальнонаціональної системи кредитних карток. При цьому цілком можливо співробітництво з однією або кількома транснаціональними компаніями, що діють на світовому ринку кредитних карток. До речі, першу спробу створення такої системи було зроблено ще в колишньому СРСР, коли в 1988 р. з «Віза інтернешнл» була укладена угода про впровадження кредитних карток у Радянському Союзі. Однак сьогодні створення такої системи в Україні пов'язано з вирішенням складних проблем. Основними з них є:

Відсутність необхідних коштів для створення відповідної комп'ютерної системи, що вимагає великих початкових капіталовкладень.

Відсутність нормативної бази, яка б регламентувала систему кредитних відносин, що складаються на основі використання кредитних карток. Це дуже важливо тому, що втрати від шахрайства з кредитними картками дуже великі. Так, в Англії втрати від шахрайства з пластиковими картками в 1994 р. склали більше 64 млн. фунт, стерл., а в США цей же показник становив у 1994 р. близько 10 млрд. дол.

3. Важкий стан нашої економіки, яка з 1991 р. і аж до 2000 р. знаходилась у кризовому стані, а її виробництво характеризувалося спадом.

Зазначені перешкоди мають тимчасовий характер і в міру їх усунення в Україні відкриються широкі можливості для впровадження системи кредитних карток і підвищення на цій основі ефективності грошового обігу нашої країни. Виходячи з цієї перспективи, Національний банк України вже на початку 1997 р. ухвалив постанову про впровадження Національної системи електронних платежів. З метою реалізації цього проекту створено акціонерне товариство «Укркарт», яким уже розроблено технічний проект системи електронних платежів. Проект не тільки розширить сферу дії кредитних грошей, але й стане кроком у напрямі масового впровадження безготівкових розрахунків населення за рахунок уведення дебетових банківських платіжних карток. При цьому формою перспективного проекту платіжної системи має стати смарт-картка. Вона, на відміну від карток з магнітним носієм інформації, не вимагає телекомунікаційних систем, і в той же час є багатофункціональною, оскільки на неї може бути нанесена магнітна смужка, що забезпечує їй ті характеристики, які має «Віза» або «Мастер-кард».

Реалізація в Україні проекту створення національної системи здійснюється на основі поступового включення окремих областей. Спочатку це планується зробити в Одесі, потім в інших містах, а згодом об'єднати їх у єдину загальнонаціональну систему.

Поряд із загальнонаціональною системою в Україні складаються ще дві системи, які можна визначити як міжнародну і фірмову.

Міжнародна система електронних карток в Україні переважно вже склалася. В основному, це картки системи «Віза». Угоди про роботу з картками цієї системи уклали такі відомі банки, як «Аваль», «Приватбанк» та ін. У містах поступово розширюється мережа компаній, підприємств і торгових центрів, які обслуговують клієнтів, що мають ці картки. Водночас слід зазначити, що ця система складається, головним чином, як система, що обслуговує досить заможні прошарки населення і переважно тих, хто пов'язаний з підприємницькою діяльністю в Україні та за її межами. Така функціональна спрямованість у розвитку цієї системи значною мірою обумовлюється політикою валютних обмежень, яку проводить Національний банк України, і тими зручностями, що дають такі картки його власнику. Так, клієнти, які мають картки системи «Віза» і класу «Бізнес» або «Гольд» звільняються від необхідності купівлі валюти та її декларування. Власник міжнародної кредитної картки в межах суми на його картці застрахований від втрат, пов'язаних зі зміною валютного курсу. За допомогою таких карток платежі за кордоном можна здійснювати в безготівковій формі. Крім того, картки даних класів супроводжуються наданням різних пільг, наприклад, у частині страхування особистого багажу, страхування самого клієнта у разі захворювання, нещасного випадку і т.ін.

Особливістю даної системи кредитних карток в Україні, як вона склалася сьогодні, є те, що кредитні картки міжнародних систем, власне, є не кредитними, а дебетовими, тому що клієнту в цьому випадку кредитні лінії не відкриваються. За цими картками попередньо вноситься великий страховий депозит і вони зберігають характер кредитних карток скоріше формально.

Фірмова система кредитних карток упроваджується нині переважно окремими банками для своїх клієнтів. Це дозволяє комерційним банкам прискорити рух коштів, розширити сферу банківських послуг, поліпшити можливості залучень коштів населення в банк. Але частіше банк оформляє дебетові картки. Проте є й такі дебетові картки (наприклад у банку «Аваль»), за якими водночас можна отримати і кредити. Тобто -- це своєрідне поєднання кредитної й дебетової карток. У сучасних умовах, і це підтверджує досвід усіх високорозвинених країн Заходу, кредитні гроші складають основу грошового обігу, обслуговуючи практично весь господарський оборот. В їх основі лежить рух позичкового капіталу, в який перетворюється практично будь-який прибуток і доходи населення. Усе це віддзеркалює подальший розвиток товарного виробництва і посилення процесу його усуспільнення.

Список використаної літератури

борговий банкнота комерційний

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012. - 278с.

2. Александрова М.М., Маслова СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2011. - 336c.

3. Банківські операції / Під. ред. А.М. Мороза. - К.: Лібра, 2010.

4. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко, Т.С. Шемет та ін.; за ред. О.І. Рогача. - К. Либідь, 2012. - 784с.

5. Маконнел К.Л., Брю С.Л. Экономике: принципы, проблемы и политика. - К.: Хачар-Демос. -2013. - 263с.

6. Ватманюк З.І., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути в економічній системі США // Фінанси України. - 2011. - №3. - С 119-127.

7. Геєць В. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні // Економіка України. - 2011. - №11. - С 17- 26.

8. Дербенцев В. Особливості інфляційних процесів в Україні // Вісник КНЕУ.-2011.-№1.-C. 11-23.

9. Ковбасюк Ю. Стратегічні пріоритети діяльності світового банку в Україні // Економіка України. -К. -2012. -№2. -С. 13-17.

Размещено на Allbest.ru