Фінансовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Мета, сутність і зміст фінансового аналізу

Прибуток - це кінцевий фінансовий результат діяльності підприємствва, що засвідчує його ефективність або неефективність. В умовах реалізації інвестиційного проекту це означає, що проект ефективний, якщо підприємство в результаті його реалізації отримує розрахунковий прибуток, або ж він неефективний, якщо такого прибутку досягти неможливо, і в такому разі функціонування підприємства (проекту) є недоцільним. Прибуток стає й основним джерелом відтворення власного капіталу, розширення власного виробництва. Тому й потрібне попереднє ґрунтовне вивчення фінансових можливостей самого інвестиційного проекту, підприємства, усіх його агентів і контрагентів для оцінки їх діяльності, платоспроможності та інвестиційної привабливості.

Фінансовий аналіз передбачає отримати оцінку динаміки абсолютних і відносних показників (прибутку й рентабельності), визначення впливу окремих факторів на їх величини, виявлення резервів їх зростання.

В умовах ринкових відносин підвищується роль і значення аналізу фінансового стану підприємства, яке несе повну економічну відповідальність за результати виробничо-господарської діяльності перед акціонерами, працівниками, кредитно-фінансовими структурами та іншими учасниками виробничо-господарського процесу.

Фінансовий стан підприємства - це сукупність показників, що відображують його можливість погасити боргові зобов'язання. Фінансово-господарська діяльність охоплює всі процеси формування, руху та забезпечення збереження майна підприємства, контролю за його використанням. А фінансовий стан є результатом взаємодії всіх елементів його системи та їх фінансових відносин.

Мета фінансового аналізу - ідентицікація всіх фінансових наслідків проекту, визначення його фінансової життєздатності для прийняття рішень про доцільність інвестування та фінансування проекту.

Основними завданнями аналізу фінансового стану підприємства та інвестиційного проекту є:

оцінка динаміки складу та структури активів, їх стан і рух;

оцінка динаміки складу та структури власного й позичкового капіталу, їх стан та рух; фінансовий інвестування конкурентоспроможність

аналіз величин і динаміки абсолютних та відносних показників фінансової стійкості;

аналіз платоспроможності та ліквідності активів балансу.

Основним джерелом аналізу фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс (форма № 1), що визначає стан справ підприємства на момент його складання. У процесі аналізу використовують форми № 2, 3, 4 і 5 бухгалтерської звітності, а також розшифрування різних балансових статей.

2. Визначення фінансової ефективності проекту

Фінансовий стан підприємства є наслідком усіх аспектів його діяльності. Аналіз фінансового стану підприємства може проводитися з різним ступенем деталізації.

Підбір підприємства-реципієнта з урахуванням фінансового стану здійснюється в наступній послідовності:

Одержання вихідних даних про підприємства-кандидатів.

Розрахунок значень локальних критеріїв для кожного можливого кандидата.

Розрахунок значень інтегральних критеріїв для групи підприємств.

Ранжирування можливих кандидатів.

Паралельно здійснюється формальна оцінка за значеннями показників і змістовної оцінки з обліком характеру та можливої динаміки показників.

Вибір одного або декількох кандидатів із числа тих, які отримали досить високе місце при ранжируванні.

Конкретний набір локальних показників може змінюватися залежно від специфіки виробництв, цілей проекту й інших чинників.

Ознаками стійкості фінансового стану підприємства є:

1) досягнення намічених розмірів прибутку і рентабельності (від суми прибутку залежать можливості підприємства щодо створення фондів, кошти яких можуть направлятися на економічні та соціальні цілі);

2) оптимальний розмір прибутку, що залишається в розпорядженні трудового колективу. Трудовий колектив з урахуванням досягнутого рівня розвитку підприємства, ступеня вирішення соціальних проблем і перспектив розвитку визначає, скільки прибутку необхідно направляти на збільшення фонду основних засобів, обігових коштів, на придбання акцій, облігацій і т. ін.;

3) ліквідність балансу, що відбиває сприятливе співвідношення (не більш ніж 1:1) між сумою його фінансових зобов'язань і вартістю активів (коштів, цінних паперів, оборотних матеріальних активів), що швидко реалізуються і з потреби можуть бути спрямовані на погашення зобов'язань;

4) наявність власних обігових коштів не нижче планового розміру, в іншому разі підприємство не має можливості створити необхідні запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції для безперебійного ритмічного випуску продукції;

5) раціональне використання основних засобів скорочення невстановленого устаткування, незавершеного будівництва і т. ін.;

6) раціональне використання власних і позикових засобів, оптимальне розміщення їх на стадіях кругообігу, недопущення вкладень оборотних коштів у наднормативні запаси і витрати, відволікання на позапланові цілі;

7) платіжна дисципліна підприємства, тобто своєчасність розрахунків з постачальниками, робітниками та службовцями, фінансовими органами, банками.

Таким чином, сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом.

З метою деталізації аналізу фінансового становища доцільно розглянути багаторівневу систему покриття виробничих запасів і витрат. Залежно від того, якого виду джерела коштів використовуються для формування запасів, можна з певною мірою умовності судити про рівень платоспроможності господарюючого об'єкта.

У ході виробничої діяльності на підприємстві йде постійне формування (поповнення) запасів, товарно-матеріальних цінностей. Для цього використовуються як власні обігові кошти, так і позикові. Аналізуючи або відповідність, або невідповідність коштів для формування запасів і витрат, визначають абсолютні показники фінансової стабільності.

Для повного відображення різних видів джерел у формуванні запасів і витрат використовуються наступні показники:

1) наявність власних обігових коштів (Е_в);

Е_в = Д_в - О_к, (15.1)

де Д_в - джерела власних коштів; О_к - основні кошти та вкладення;

2) наявність власних обігових коштів і довгострокових позикових джерел для формування запасів і витрат (Е_т):

Е_т = Е_в + Д_т, (15.2)

де Д_т - довгострокові зобов'язання;

3) загальна величина основних джерел коштів для формування запасів і витрат (Е_з):



Е_з = Е_т + К_т, (15.3)

де К_т - короткострокові зобов'язання.

На основі цих трьох показників, що характеризують наявність джерел, що формують запаси й витрати для виробничої діяльності, розраховуються величини, що дають оцінку розміру джерел для покриття запасів і витрат:

1) надлишок (+) чи недолік (-) власних обігових коштів:

± Е_в = Е_в - З, (15.4)

де З - величина запасів;

2) надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат:

± Е_т = Е_т - З; (15.5)

3) надлишок (+) чи недолік (-) загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат:

± Е_з = Е_з - З. (15.6)

При визначенні типу фінансової стабільності варто використовувати тривимірний показник:

S = {S₁(x₁); S₂(x₂); S₃(x₃)}, (15.7)

де х₁ - ± Е_в; х₂ - ± Е_т; х₃ - ± Е_з.

Після проведених розрахунків показників, які наведені вище, підприємство може бути охарактеризоване одним з чотирьох типів фінансової стійкості.

1. Абсолютна фінансова стійкість (тривимірний показник типу фінансової стійкості має наступний вигляд: S = {1, 1, 1}). Такий тип фінансової стійкості характеризується тим, що всі запаси підприємства покриваються власними оборотними засобами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація зустрічається дуже рідко. Більш того, вона навряд чи зможе розглядатися як ідеальна, тому що означає, що керівництво підприємства не вміє, не хоче або не має можливості використовувати зовнішні джерела ресурсів для основної діяльності.

2. Нормальна фінансова стійкість (показник типу фінансової стійкості має вигляд: S = {0, 1, 1}). У цій ситуації підприємство викорисує для покриття запасів, окрім власних оборотних засобів, також і довгострокові, позикові засоби. Такий тип фінансування запасів є „нормальним” з огляду фінансового менеджменту. Нормальна фінансова стійкість - найбільш бажана для підприємства.

3. Нестійкий фінансовий стан (показник типу фінансової стійкості має вигляд: S = {0, 0, 1}). Така ситуація характеризується тим, що в підприємства не вистачає „нормальних” джерел для фінансування запасів. У цій ситуації ще існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів.

4. Кризовий фінансовий стан (S = {0, 1, 1}) характеризується ситуацією, при якій підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також не погашену кредиторську і дебіторську заборгованості. В цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на межі банкрутства. В ринковій економіці при неодноразовому повторенні такої ситуації підприємству загрожує оголошення банкрутства.



3. Оцінювання фінансового стану в процесі інвестування

Використовуються спеціальні методи діагностики фінансового стану. Вони розглядаються у двох аспектах:

методи, пов'язані з визначенням узагальнюючих показників для підприємства, що обстежується;

методи, що дають можливість оцінити фінансове положення на основі інтегральних критеріїв, які дозволяють визначити місце даного підприємства серед інших.

Послідовність процедур діагностики фінансового стану на стадії передпроектного обґрунтування така:

Установлюють дієздатність підприємства у відношенні позик, тобто репутацію позичальника.

Оцінюють здатність підприємства одержувати прибуток.

Визначають форми і розміри активів.

Стан економічної кон'юнктури.

Фінансова стабільність підприємства характеризується станом власних і позикових коштів, а також аналізується за допомогою системи фінансових коефіцієнтів.

Дані показники можна розділити на два блоки:

1) коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позиції структури джерел засобів;

2) коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стійкість з позиції витрат, які пов'язані з обслуговуванням зовнішніх джерел залучених засобів.

Охарактеризуємо найбільш вагомі і відомі показники з цих груп. Серед коефіцієнтів капіталізації вважається доцільним розгляд таких:

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) (К_авт). Цей коефіцієнт характеризує частку власності власників підприємств (власного капіталу) в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення даного коефіцієнта, тим фінансово --стійкіше, стабільніше і більш незалежне від зовнішніх кредиторів підприємство. На практиці встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерел фінансування підприємства (загальна сума капіталу) повинні бути хоча б на половину сформовані за рахунок власних засобів.

Зворотнім коефіцієнту фінансової автономії є коефіцієнт фінансової залежності (К_зал). Добуток цих коефіцієнтів рівняється 1. Критичне значення коефіцієнта фінансової залежності - 2. Він характеризує частку залучених засобів у загальній сумі засобів фінансування. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства, як наслідок - втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці, то власники повністю самостійно фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт фінансового ризику (К_фр) показує співвідношення залучених засобів і власного капіталу. Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансовій стійкості. Він має досить просту інтерпретацію йпоказує, скільки одиниць залучених засобів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показників у динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості і навпаки. Оптимальне значення даного коефіцієнта - К_фр ? 0,5. Критичне значення - 1.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (К_ман) показує, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована. Коефіцієнт повинен бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних засобів підприємства. Значення величини власного капіталу можна одержати безпосередньо з пасиву балансу, що ж стосується такого розповсюдженого абсолютного показника, як величина власних оборотних засобів, то його розрахунок потребує коментарів. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів.

Цей показник може коливатися взалежно від структури капіталу і галузевого підпорядкування підприємства. Нормальною вважається ситуація, при якій коефіцієнт маневрування в динаміці збільшується. Різке зростання даного коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства. Це пов'язано з тим, що збільшення цього показника можливе або при зростанні власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. У зв'язку з цим різке збільшення даного показника автоматично визве зменшення інших показників. Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневрування необхідно порівняти цей показник по конкретному підприємству з середнім показником по галузі або в конкурентів.

Чим вище рівень коефіцієнта фінансової автономії і нижче коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта фінансового ризику, тим стійкіше фінансове положення підприємства.

Розглянемо коефіцієнти покриття, які, як і коефіцієнти капіталізації, грають важливу роль при оцінці фінансової стійкості підприємства. Найбільш значущими коефіцієнтами в цій групі є наступні.

Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень (К_пдв). Логіка розрахунку цього показника базується на припущенні, що довгострокові позики використовуються для фінансування придбання основних засобів і інших капітальних вкладень. Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміці говорить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. У той же час фінансування капітальних вкладень за рахунок довгострокових джерел фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підп.риємства. Даний показник може бути інтерпретований по-різному, залежить це, перш за все, від суб'єкта аналізу.

Коефіцієнт структури довгострокових джерел фінансування. Визначаючи значення даних показників, до розрахунку приймаються тільки довгострокові джерела засобів. До цієї підгрупи входять два взаємодоповнюючих показника: коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів (К_дзпс) і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел (К_фнкд). Сума цих показників дорівнює одиниці. Зростаня коефіцієнта К_дзпс в динаміці є негативною тенденцією. Це значить, що з позиції довгострокової перспективи все сильніше і сильніше залежить від зовнішніх інвесторів. Щодо ступеня залучення позикових засобів в закордонній практиці існують різноманітні думки. Найбільш розповсюдженою думкою виступає така, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування (К_фнкд) повинна бути достатньо велика, при цьому нижня межа вказується на рівні 60%. При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визначеним оптимальним значенням.

У той же час в підприємства з більш високою часткою власного капіталу кредитори вкладають свої кошти більш охоче.

Порушення пропорцій протягом тривалого періоду часу неминуче призводить до втрати фінансової стійкості функціонування підприємств і можливому їх банкрутству.

Діагностика фінансової стійкості функціонування підприємств дозволяє виявити фінансову хворобу, що зароджується, тобто порушення пропорцій у русі матеріально-фінансових потоків. При цьому діагностика підрозділяється на експрес-діагностику та фундаментальну. Перша на ранній стадії за „слабкими сигналами” виявляє порушення пропорцій у фазах циклу кругообігу капіталу на підприємстві, а друга - встановлює причини цих порушень.

Спільне використання двох видів діагностики дозволяє комплексно здійснювати як моніторинг фінансової стійкості функціонування підприємств, так і приймати оптимальне управлінське рішення з виявлення й усунення порушення в пропорціях руху фінансового капіталу.

Рівень ефективності фінансової стійкості підприємства напряму залежить від своєчасного прийняття управлінських рішень щодо вибору стратегії діяльності підприємства, бо саме рішення керівництва визначають в якому напрямку буде рухатися підприємство, здійснюючи господарську діяльність. Тобто від їх правильності та своєчасності залежить не тільки фінансовий стан і стійкість підприємства, а й уся його діяльність.

Таблиця 1. Розрахунок показників ліквідності підприємства

Показник	Формула для розрахунку	Економічний зміст
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Грошові кошти та їх еквіваленти (Ф№1.р.230 + р.240 Поточні зобов'язання (Ф№1.р.620) + + Прибутки майбутніх періодів (Ф№1.р.630)	Показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена негайно.
2. Коефіцієнт термінової ліквідності	Оборотні активи (Ф№1.р.620) - Записи (Ф№1.р.100ч140) + Витрати майбутніх періодів (Ф№1.р.270) Поточні зобов'язання (Ф№1.р.620) + + Прибутки майбутніх періодів (Ф№1.р.630)	Показник враховує якість оборотних активів, тобто чи вистачить найбільш лік відних поточних активів для погашення зобов'язань в строк.
3. Коефіцієнт покриття	Оборотні активи (Ф№1.р.260) + + Витрати майбутніх періодів (Ф№1.р.270) Поточні зобов'язання (Ф№1.р.620) + + Прибутки майбутніх періодів (Ф№1.р.630)	Коефіцієнт дає загальну оцінку лік відності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань.

Таблиця 2. Розрахунок показників рентабельності підприємства

Показник	Формула для розрахунку	Економічний зміст
1. Рентабельність інвестицій (капіталу)
1. Рентабельність сукупного капіталу	Прибуток до оподаткування (Ф№2.р.170) Всього джерел коштів (Ф№1.р.640)	Показник розглядається як спосіб оцінки майстерності управління інвестиціями, тобто наявність прибутку на вкладений капітал
2. Рентабельність власного капіталу	Чистий прибуток (Ф№2.р.220) Власний капітал (Ф№1.р.380)	Показує, який прибуток приносить кожна інвестована грошова одиниця
2. Рентабельність продаж
1. Валова рентабельність реалізованої продукції	Валовий прибуток (Ф№2.р.050) Виручка від реалізації (Ф№2.р.035)	Показує ефективність виробничої діяльності підприємства і політики ціноутворення.
	Операційний прибуток (Ф№2.р.100) Виручка від реалізації (Ф№2.р.035)	Показує рентабельність підприємства після вирахування витрат на виробництво і збут товарів

4. Підготовка прогнозних фінансових документів за проектом

Відповідно до світової практики проведення фінансового аналізу в процесі підготовки інвестиційних проектів необхідні наступні базисні форми:

проектно-балансові відомості;

звіт про фінансові результати;

таблиці руху коштів.

Одним з найбільш важливих завдань фінансового аналізу є розрахунок майбутніх грошових потоків, необхідних для здійснення проекту. Потрібно враховувати, що учасників проекту більш цікавить величина грошових потоків, а не прибуток чи дохід, який принесе проект. Інформація про очікувані потоки готівки з урахуванням усіх виплат та оподаткування повинна бути представлена у вигляді різниці між грошовими потоками з проектом і без нього. Ключ до прийняття правильного проектного рішення - аналіз фінансової ситуації з урахуванням реалізації інвестиційного проекту та без його здійснення. Тому фінансові аналітики повинні показати можливий приріст грошових коштів завдяки реалізації проекту.

Прогноз грошового потоку проекту базується на прогнозі звіту про прибутки, який, у свою чергу, починається з прогнозування продажу та розрахунку витрат за проектом. Відповідно до основних правил визначення витрат за проектом при підготовці його фінансового обґрунтування необхідно:

ігнорувати попередні витрати, оскільки аналітик оцінює тільки додаткові витрати і прибуток, отримані від проекту, а покриття попередніх витрат не береться до уваги у процесі визначення фінансової спроможності проекту;

вартість ресурсів проекту розраховувати на основі витрат втрачених можливостей, якщо ці ресурси можуть бути використані будь-яким іншим, відмінним від проектного, способом. Наприклад, коли компанія розглядає можливість використання будівлі, що на цей час не експлуатується, але яку можна продати за 10 тис. грн. Вартість цієї будівлі слід оцінити як величину першочергових витрат за проектом.

При прогнозуванні звіту про прибутки та чистого потоку грошових коштів слід враховувати такі фактори, які впливають на їх величину:

метод нарахування амортизації;

вплив ліквідаційної вартості;

потреба в оборотному капіталі та його облік;

використання номінальних і постійних цін.

У процесі розрахунку чистого потоку грошових коштів у результаті прийняття проекту ключовою складовою є амортизація та величина податкової економії, яка виникає при зменшенні оподатковуваного прибутку на суму амортизації. Тому метод нарахування амортизації може значною мірою вплинути на величину грошового потоку. У випадку, коли період амортизації менше за строк експлуатації активів проекту, податкове прикриття діє тільки при нарахуванні амортизації, після чого повна сума грошових накопичень підлягає оподаткуванню. Це явище позитивно впливає на поточну вартість грошових потоків і робить цей метод більш привабливим порівняно з методом рівномірної амортизації.

Профіль грошового потоку зміниться на краще, якщо активи мають ліквідаційну вартість у кінці строку експлуатації проекту. Оскільки до того часу об'єкт буде повністю замортизований, дохід від реалізації підлягає оподаткуванню за звичайною ставкою. Ліквідаційна вартість збільшує потік грошових коштів та підвищує привабливість проекту.

Крім інвестицій в основний капітал, необхідно мати в розпорядженні додаткові грошові кошти для формування оборотного капіталу. Інвестування в оборотний капітал відбувається, як правило, у нульовий рік проекту, а його відшкодування -- після його реалізації. Через різницю у часі витрати на оборотний капітал зменшують величину дисконтованого грошового потоку (наприклад, 10 тис. грн., вкладені в обігові кошти в перший рік проекту, не тотожні 10 тис. грн. після відшкодування на 10-му році реалізації проекту).

Між проектними аналітиками не припиняється дискусія з приводу того, в яких цінах прогнозувати грошові потоки: постійних чи номінальних. Постійні ціни дозволяють ігнорувати інфляцію при визначенні умов оплати, а номінальні враховують інфляційні очікування учасників проекту. Аргументація на користь використання постійних (чи дійсних) цін базується на твердженнях, що зміни в рівні цін не впливають на вартість, тому існує можливість ігнорування інфляції, оскільки всі показники проекту можна оцінити за дійсною вартістю. Такий підхід дозволяє зберегти рівень валюти проекту протягом усього періоду функціонування, що значно полегшує кореспондування потоків грошових коштів по роках проекту.

Разом з тим існує ряд ситуацій, коли використання постійних цін у проекті може призвести до серйозних ускладнень. Це пов'язано передусім з умовами фінансування проектів. Як правило, кредитне фінансування передбачає встановлення процента виплат боргу в номінальному обчисленні, що може призвести до неузгодження планової величини відшкодування боргу (якщо проект розраховано у постійних цінах) і дійсної суми його покриття кредиторам (визначеної за номінальною ставкою). Найбільш поширеною ситуацією, пов'язаною зі зміною рівня цін, є необхідність збільшення витрат при здійсненні проектних закупівель. Це може позначитися на перевитраті бюджету, появі необхідності пошуку додаткових фінансових ресурсів.

Очікувані зміни рівня цін не впливають на амортизаційні відрахування по існуючих активах, їх обсяг визначається при придбанні активів і є величиною, що не підлягає інфляції. Тому грошовий потік, що включає податкову економію за рахунок амортизації, завжди відповідає номінальній величині, встановленій у початковому періоді. У випадку, коли всі інші припливи та відтоки коштів розраховуються у постійних цінах, їх підсумок з амортизаційними відрахуваннями може призвести до серйозних огріхів.

При використанні постійних цін передбачається, що їх зміна на сировину та матеріали буде аналогічною зростанню цін на готову продукцію і відповідною рівню інфляції. Однак, як свідчить практика, ціни на ресурси (газ, електроенергію, капітал, розмір заробітної плати) контролюються державою і підвищуються значно повільніше, ніж ціни на товари і послуги, та не відповідають рівню інфляції. Такі інфляційні сценарії призводять до того, що грошові припливи збільшуються за рахунок зростання цін і відбувається це значно швидше, ніж грошові відтоки.

Проектний аналітик завжди обмежений у часі, який йому необхідно присвятити оцінці проекту. Досвід підготовки проектів показує, що найбільш ретельно аналітики працюють над визначенням величини витрат - як першочергових, так і поточних - і практично не залишають часу на детальне обґрунтування прогнозу майбутніх прибутків.

Прогноз річного прибутку - дуже важлива частина фінансового аналізу, оскільки прибуток є найбільш суттєвою статтею припливу грошових коштів і має серйозний вплив на вартість проекту. Головна мета цієї частини прогнозу - визначення величини доходу, який підприємство одержить, а потім вкладе у виробництві для реінвестування протягом планового періоду.

Для укладання проектних фінансових документів необхідні значення загальних капітальних вкладень, загальних виробничих витрат, потреба в оборотному капіталі й інформація про джерела фінансування.

Основними є проектно-балансові відомості у виді класичного бухгалтерського балансу. Ці форми дозволяють представити структуру і динаміку активів та джерела їхній утворення.

На відміну від цієї форми звіт про чистий прибуток представляє укрупнену структуру витрат.

Усі зазначені форми взаємозалежні і дають достатню інформацію для оцінки проекту з погляду його ліквідності, фінансової стійкості й рентабельності продукції, що випускається.

Інвестиційний процес має специфічні особливості, що стосуються рухи коштів. Найбільш складним поділом інвестиційного проектування є розрахунок грошового потоку і сальдо реальних грошей. Якщо проект ефективний, сальдо накопичених реальних грошей завжди повинно приймати позитивні значення.

У процесі інвестиційного проектування фінансовий аналіз може доповнюватися вибором варіантів залежно від умов і цілей проекту. При виконанні техніко-економічного обґрунтування розрахунок потоків реальних грошей проходить, як правило, у декілька етапів. Об'єм і термін залучення позикових засобів визначається розмірами і періодами появи дефіциту реальних грошей. Це ж відноситься й до повернення позик, зв'язаному з розміром накопиченого сальдо реальних грошей. Порядок і терміни залучення засобів і їхнього повернення впливають на загальний рівень витрат і об'єм інвестицій, тому що відсотки по позиках складають фінансові витрати.

Фінансовий аналіз інвестиційного проекту пред'являє високі вимоги до знання безлічі фінансових чинників і їхнього взаємозв'язку, а також до уміння прогнозувати тенденції в динаміку показників і співвідношення між показниками на цікавлячий період.

Таким чином, мета фінансового аналізу - максимізувати прибуток як підприємства, що реалізує проект, так і інвестора.



5. Проектне фінансування

Одним з центральних моментів підготовки проекту є визначення умов фінансування, вибір та раціоналізація джерел фінансування та розробка плану узгодження припливу й відтоку грошових коштів від проекту.

Фінансування - забезпечення проекту ресурсами, до складу яких входять не лише грошові кошти, але й виражені в грошовому еквіваленті інші інвестиції, в тому числі основні та обігові кошти, майнові права і нематеріальні активи тощо.

Фінансування проектів спрямоване на вирішення таких завдань:

забезпечення потоку інвестицій, необхідного для планомірного виконання проекту;

зниження капітальних витрат і ризику проекту за рахунок раціональної структури інвестицій та отримання податкових пільг;

забезпечення балансу між обсягом залучених фінансових ресурсів і величиною отриманого прибутку.

До основних принципів фінансування слід віднести:

необхідність повернення фінансових коштів, що сприяє підтриманню постійної платоспроможності компанії;

забезпечення підвищених темпів зростання доходу та капіталу, що дозволяє забезпечити високу дохідність проекту та ефективну діяльність підприємства в довгостроковій перспективі (стратегічна мета);

мінімізацію інвестиційних ризиків, яка сприяє зменшенню загального рівня ризиків по інвестиційному проекту та забезпечує над ними контроль.

Пошук джерел фінансування проектів є, мабуть, найважливішою проблемою, яка постає перед будь-яким підприємством.

Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи:

власні;

залучені;

позикові.

Власні інвестиційні ресурси. До них належать чистий нерозподілений прибуток, спрямований на виробничий розвиток, амортизаційні відрахування, іммобілізована в інвестиції частина обігових коштів, реінвестована шляхом продажу частина основних фондів, страхова сума відшкодування збитків, спричинених втратою майна, тощо. Вони характеризуються простотою залучення, високим рівнем прибутковості інвестованого капіталу, зменшенням ризику неплатоспроможності і банкрутства під час їх використання, але в той же час мають обмеженість обсягу залучених коштів та відсутній зовнішній контроль.

Залучені інвестиційні ресурси характеризуються високими обсягами їх можливого залучення, зовнішнім контролем за використанням, певною складністю залучення, частковою втратою управління компанією (в разі емісії акцій). Існують певні особливості формування залучених інвестиційних ресурсів для підприємств різних організаційно-правових форм власності. Залученими інвестиційними ресурсами фінансуються в основному досить ризиковані та прибуткові проекти.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій у першу чергу розглядається можливість запозичення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використано компаніями, які створюються у формі акціонерних товариств. Для інвестиційних компаній та інвестиційних фондів аналогічною формою залучення є емісія інвестиційних сертифікатів. Для підприємств інших організаційно-правових форм основним способом додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків. Як показує досвід, у світовій практиці найбільш істотну роль серед зовнішніх джерел відіграє додаткова емісія акцій, яка є основною формою фінансування інвестиційних проектів.

Позикові інвестиційні ресурси. За сучасних умов позикові інвестиційні ресурси стали основним джерелом фінансування. Вони в основному використовуються для кредитування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.

Позикові ресурси можна поділити на:

довгострокові кредити банків та інших кредитних установ, які використовуються для фінансування довгострокових і великомасштабних проектів. Через тривалість строку позики кредитори висувають жорсткі вимоги до перевірки кредитної переваги та надійності проекту. Процентна ставка встановлюється лише на частину цього строку, щоб у майбутньому мати можливість переглянути її та пристосувати до умов ринку;

емісія облігацій компанії (набула поширення у світовій практиці). Даний вид ресурсів в Україні поки що не дістав популярності через нерозвиненість фондового ринку, неплатоспроможність попиту та невисокі розміри статутного фонду більшості компаній;

цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування. У світовій практиці даний вид кредиту надається лише під державні програми;

податковий інвестиційний кредит, суть якого полягає в тому, що підприємство звільняється від сплати податків на ту суму, яку воно зобов'язується інвестувати у виробництво. Через певний період часу (переважно 5 років) підприємство повертає державі початкову суму. Тобто підприємство отримує безпроцентний кредит. Даний вид інвестиційних ресурсів досить широко застосовується в багатьох країнах світу;

інвестиційний лізинг, який надається в натуральній формі, а погашається в розстрочку. Гострий дефіцит інвестиційних ресурсів, з одного боку, і значна кількість вільних виробничих об'єктів та устаткування - з іншого, можуть створити сприятливі передумови для широкого застосування інвестиційного лізингу. Підприємства більшості країн світу вже давно оновлюють виробничі потужності за рахунок лізингу.

При виборі варіанта фінансування слід пам'ятати, що раціоналізація структури фінансування є одним з етапів стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії.

На першій стадії формування інвестиційних ресурсів прогнозуються потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів, на другій - вивчається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, на третій - визначаються методи фінансування з урахуванням специфіки бізнесу, розміру проекту та юридичної форми власності. І, нарешті, заключним етапом розробки стратегії формування є раціоналізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів.

Головними критеріями раціоналізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності є необхідність забезпечення високої фінансової стійкості компанії та максимізація суми прибутку від інвестиційної діяльності, який знаходиться в розпорядженні засновників компанії при різних співвідношеннях внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з певними витратами: акціонерам треба виплачувати дивіденди, банкам -- проценти за надані кредити і т. ін. Загальна сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансування, називається ціною капіталу. В ринковій економіці поняття капіталу як фактора виробництва означає певну суму грошей або цінностей, активів фірми. При фінансовому проектуванні передбачається, що поточні витрати фінансуються за рахунок поточних, а капітальні - за рахунок довгострокових активів. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залученого капіталу.

Величина і частка в загальній сумі коштів джерел фінансування, а також їх ціна можуть бути різними.

Раціоналізація формування інвестиційних ресурсів проекту базується на такому принципі: середньозважена вартість капіталу повинна бути меншою, ніж внутрішня норма рентабельності проекту (WACC <IRR), оскільки розрахунок середньозваженої вартості капіталу пов'язаний з розрахунком дисконтної ставки для оцінки проекту з урахуванням рівня ризику.



Висновки

Фінансовий аналітик, розробляючи проект, керується методологією, в основі якої лежать концепції проектних витрат, зміни вартості грошей у часі, альтернативної вартості, грошового потоку.

Підготовка прогнозних балансу і звіту про прибутки необхідна для оцінки рівня прибутковості проекту, величини витрат з виплати податків та погашення зобов'язань. Ці дані дозволяють акціонерам, інвесторам і фінансовим організаціям отримати необхідні відомості для прийняття рішення про участь у проекті.

Прогноз звіту про прибутки (план прибутків проекту) базується на прогнозах продажу та розрахунку витрат за проектом. Відповідно до основних правил визначення витрат за проектом при підготовці його фінансового обґрунтування необхідно ігнорувати попередні витрати, а вартість ресурсів проекту розраховувати на основі витрат втрачених можливостей.

Після прогнозу звіту про прибутки проектується грошовий потік від проекту, який він генерує. Головними завданнями прогнозу грошових потоків є узагальнення попередніх розрахунків фінансового плану (обсягів продажу, витрат, податків, залучення капіталу), забезпечення необхідних сум коштів в обороті на певні дати, уточнення структури капіталу проекту, підготовка основних показників ефективності проекту. При прогнозуванні грошового потоку слід застосовувати метод нарахування амортизації, вплив ліквідаційної вартості, потребу в оборотному капіталі, використання номінальних і постійних цін.

Дуже важливою часткою фінансового обґрунтування проекту є прогнозування балансового звіту документа, в якому відображені накопичені активи компанії та джерела їх фінансування, що базується на оцінці руху грошових коштів та інших активів і зміни пасивів. Прогноз балансового звіту відображає припустимий розвиток накопичуваних активів і джерела їх формування.

Підготовка фінансового аналізу проекту обов'язково містить у собі блок з визначення умов фінансування, вибору та раціоналізації джерел фінансування та розробки плану узгодження фінансових надходжень. Фінансування проектів спрямоване на забезпечення потоку інвестицій, необхідного для планомірного виконання проекту; зниження капітальних витрат і ризику проекту за рахунок раціональної структури інвестицій і отримання податкових пільг; забезпечення балансу між обсягом залучених фінансових ресурсів та величиною отриманого прибутку. Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи:

власні, які характеризуються простотою залучення, високим рівнем прибутковості інвестованого капіталу, зменшенням ризику неплатоспроможності і банкрутства під час їх використання, але в той же час мають обмежений обсяг залучених коштів і відсутній зовнішній контроль;

залучені, що відзначаються високими обсягами їх можливого залучення, зовнішнім контролем за використанням ресурсів, певною складністю залучення, частковою втратою управління компанією (при емісії акцій); ^:

позикові, які за сучасних умов стали основним джерелом фінансування проектів. Вони в основному використовуються для кредитування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.

Раціоналізація структури фінансування є одним з етапів стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії. Головними критеріями оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності є необхідність забезпечення високої фінансової стійкості компанії та максимізація суми прибутку від інвестиційної діяльності, який знаходиться в розпорядженні засновників компанії при різних співвідношеннях внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. Раціоналізація формування інвестиційних ресурсів проекту базується за принципом: середньозважена вартість капіталу повинна бути меншою, ніж внутрішня норма рентабельності проекту, оскільки розрахунок середньозваженої вартості капіталу пов'язаний з розрахунком дисконтної ставки для оцінки проекту з урахуванням рівня ризику.

Останнім кроком етапу фінансування проекту є узгодження у часі припливу коштів (оплачений акціонерний капітал, довгострокові та короткострокові позички, надходження від реалізації продукції, кредиторська заборгованість) і їх відтоку (витрати, пов'язані з інвестиціями та експлуатацією підприємства).

Размещено на Allbest.ru