Інвестиційні компанії та фонди

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра фінансів і кредиту

КУРСОВА РОБОТА

З предмету „Гроші і кредит”

Інвестиційні компанії та фонди

Виконав:

курсант гр. ЕФ12-1

Киртока Н.В.

Науковий керівник:

Зав. кафедри фінансів і кредиту

Мещеряков А.А.

м. Дніпропетровськ, 2014



Зміст

Вступ

1. Сутність інвестиційних фондів

1.1 Загальна характеристика інвестиційних фондів і компаній

1.2 Правові основи іноземного інвестування в Україні

2. Становлення інвестиційних фондів і компаній в Україні

2.1 Поняття і механізм роботи пайових інвестиційних фондів

2.2 Сучасні проблеми інвестиційних фондів і компаній в Україні

3. Інвестиційна діяльність

3.1 Шляхи підвищення ефективності інвестиційних фондів

Висновки

Література



Вступ

інвестування гроші іноземний пайовий

Актуальність теми. Інвестиційна діяльність одна з найважливіших складових діяльності підприємства. Розробка даної теми, на мій погляд, досить актуальна в даний час, коли наша економіка знаходиться в глибокій кризі, і цікава мені не просо як майбутньому економістові, а в першу чергу, як громадянину своєї держави.

Причини, які зумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, як і ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того або іншого напряму.

Об'єкт дослідження: інвестиційні фонди і компанії.

Предмет дослідження: інвестиційна діяльність.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато, хоч і є істотний фактор ризику. Крім того інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності.

В даний час перед Україною гостро стоїть проблема залучення іноземних інвестицій, без яких складно собі уявити повноцінний розвиток промисловості та здійснення великих проектів, через відсутність достатніх коштів всередині країни або небажання потенційних інвесторів-резидентів ризикувати своїм капіталом. Тому основною метою даної курсової роботи є пошук шляхів підвищення ефективності інвестиційних фондів та компаній, що в свою чергу призвело б до розвитку фондового ринку, а це потягне за собою і залучення іноземних інвестицій.

Для досягнення мети поставлені такі завдання:

характеристика інвестиційних фондів та компаній;

аналіз впливу іноземного інвестування на розвиток інвестиційних фондів та компаній;

визначення проблем та можливих шляхів їх вирішення;



1. Сутність інвестиційних фондів

1.1 Загальна характеристика інвестиційних фондів і компаній

У сучасних умовах інвестиційна компанія -- це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об'єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який забезпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних власників капіталу.

Спочатку інвестиційні компанії обслуговували власників великих заощаджень. Що ж стосується власників дрібних заощаджень, то їм інвестиційні компанії надавали консультаційні послуги, оскільки рівень компетенції таких власників у сфері управління своїми активами був невисоким. Уже в 1899 р. у США виникає перша така інвестиційно-консультативна компанія, а через 10 років у Америці налічується вже 10 таких компаній.

Перехід від консультацій до управління внесками дрібних інвесторів був досить повільним і прискорився швидким зростанням заощаджень у населення, що перетворювало їх у могутній інвестиційний ресурс.

Нині в США налічується декілька великих інвестиційних компаній таких, наприклад, як «Фіделіті», «Дрейфус», «Венгард», «Франкаін» та ін., які відіграють велику роль у суспільному виробництві. До їх структури входить певна кількість інших інвестиційних компаній, їх капітал становить мільярди доларів.

Процес акумуляції дрібних заощаджень відбувався й до виникнення інвестиційних компаній і здійснювався банками. Але банки забезпечували лише збереження капіталу при деякому його збільшенні, як правило, за рахунок фіксованих відсотків. Це не могло влаштовувати всіх потенційних інвесторів. Частина з них цій пасивній позиції хоче протиставити активну, пов'язану з ризиком, але водночас і з можливістю помітно примножити свій капітал. Саме цю можливість і реалізує інвестиційна компанія, яка внаслідок цього займає свою власну нішу на фінансовому ринку. Зосереджуючи значний капітал і маючи мобільну структуру, інвестиційні компанії володіють усіма можливостями для успішної реалізації інтересів своїх вкладників. [11, c.312]

Організаційна структура інвестиційних компаній, як правило, пов'язана з акціонерною формою, або з формою товариства з обмеженою відповідальністю. Та нерідко це може бути й організація, що створюється на основі угоди контрактного типу, що укладається, як правило, між управляючим компанією (її менеджером, яким може бути як фізична, так і юридична особа), депозитарієм (від лат. depositum -- річ, віддана на схов), тобто організацією, котра зберігає активи інвестиційної компанії, в якості якого найчастіше виступає банк, хоча це може бути й інша довірена особа, і, нарешті, власником капіталу.

Відповідно до цієї угоди власник капіталу (інвестор) передає свої заощадження інвестиційній компанії, купуючи на суму свого внеску інвестиційні сертифікати, або акції цієї компанії. Управляючий компанії бере на себе відповідальність і обов'язки з управління всім сукупним капіталом компанії, що представлений сумою вкладів індивідуальних вкладників. Депозитарій, або довірена особа, зобов'язується зберігати активи інвестиційної компанії.

Інвестиційні компанії бувають відкритого й закритого типу. Компанії закритого типу -- це організації, які випускають чітко визначену кількість інвестиційних сертифікатів, що продаються інвесторам. [21, c.43]

Зазначені цінні папери інвестор не може повернути інвестиційній компанії для їх погашення, через це такі інвестиційні сертифікати і акції є неліквідними. Але відсутність ліквідності цих цінних паперів з боку інвестиційної компанії не означає їх абсолютної неліквідності. Ліквідність емітованих (випущених) закритою інвестиційною компанією цінних паперів забезпечується можливістю їх реалізації на вторинному ринку цінних паперів. Вони можуть бути об'єктом купівлі-продажу як на біржовому, так і на позабіржовому ринку, що визначається становищем інвестиційної компанії і тим, чи включена вона в список відповідної біржі, чи ні.

Інвестиційні компанії відкритого типу відрізняються від закритих тим, що вони у встановлений термін, а досить часто і в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції.

Таким чином, цінні папери таких компаній мають надзвичайно високу ліквідність. Відкриті інвестиційні компанії дуже привабливі для інвестора (особливо дрібного), але водночас це пов'язано з небезпекою наростаючого погашення інвестиційних сертифікатів, з можливим банкрутством таких компаній. Проте у високорозвинених країнах такого, як правило, не відбувається. Стійкість відкритих інвестиційних компаній посилюється дією цілої низки причин, серед яких як головні і найбільш поширени такі:

· зростання заощаджень населення, що дає змогу частину доходів постійно пертворювати в капітал і забезпечувати його диверсифікацію;

· зростання рівня масової економічної культури населення, що дає можливість інвестору орієнтуватись у своїй стратегії з урахуванням певних закономірностей розвитку фінансового ринку;

· стабільна й досить досконала система законодавства, що забезпечує досить високий рівень захисту інтересів інвестора;

· розвинута система комерційних структур, що спеціалізуються на страхуванні підприємницьких ризиків;

· прозорість ринку цінних паперів і наявність доступу до обєктивної інформації про діяльність його агентів. [21, c.315]

Інвестиційна діяльність являє собою один з найбільш важливих аспектів функціонування будь-якої комерційної організації. Причинами, які зумовлюють необхідність інвестицій, є відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробництва, освоєння нових видів діяльності. В інвестиційній діяльності істотне значення має фактор ризику. Інвестування завжди пов'язане з іммобілізацією фінансових ресурсів підприємства і звичайно здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати.

Під інвестиціями і на макрорівні, і на рівні окремого господарюючого суб'єкта розуміються вільні кошти суб'єкта, які залишилися після задоволення його необхідних потреб, і які можна використовувати з метою отримання доходу. Інвестиціями є грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, та інші цінні папери, технології, машини, устаткування, ліцензії, у тому числі і на товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.

Інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. [9, с.65]

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, виходять з авторського права та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлені у вигляді технічної документації, навичок і проізодственних досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («Ноу-хау»); права на користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням та ін.

Для здійснення інвестиційної діяльності необхідно мати предмет інвестування, тобто визначені активи, які відповідно до законодавства України можуть бути інвестовані.

Особливу місце серед учасників ринку цінних паперів займають інвестори, тобто суб'єкти інвестиційної діяльності, які прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.

Інвестори на ринку цінних паперів з метою зниження ризикованості інвестицій і збільшення доходу від них, як правило, вкладають свої кошти одночасно в декілька видів цінних паперів, тобто формують власний портфель цінних паперів (інвестиційний портфель).

Всіх інвесторів можна поділити на 2 групи:

1. індивідуальні - фізичні, а також юридичні особи, для яких інвестиційна діяльність не є єдиним або одним з основних видів діяльності;

2. інституційні - набувають і реалізують фондові цінності великими пакетами. [8, с.151]

Інституційні інвестори здійснюють діяльності по позиці коштів індивідуальних інвесторів, а потім вкладають їх в цінні папери інших емітентів. Такі інвестори мають значний вплив на функціонування ринку цінних паперів і його активність.

Інституційними інвесторами на ринку цінних паперів України є:

- інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, які утворили взаємні фонди;

- страхові компанії;

- пенсійні фонди.[10, с.151]

Інституційних інвесторів можна розділити на три групи.

1. здійснюють узгоджені інвестиції в обмежене коло підприємств-холдинги, фінансові групи, фінансові компанії.

2. здійснюють інвестиції, але при цьому не обмежуються раніше наміченими і певними об'єктами інвестування. До цієї групи відносяться інвестиційні фонди та компанії, страхові фірми. Портфель інвестицій цих інвесторів досить широкий і відносно стабільний.

Здійснюють повсюдні інвестиції але не мають стабільного портфеля цінних паперів - інвестиційні дилери. Це інвестори, які намагаються отримати дохід шляхом спекулятивної гри на біржі (торговельні компанії, інвестиційні банки).

Інституції спільного інвестування представлені на фондовому ринку України холдингами, інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами і довірчими товариствами. Спільне інвестування - це діяльність, здійснювана в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду через випуск інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами. Спільне інвестування можуть також виконувати банківські установи разом з іншими фінансово-кредитними функціями.

Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного і позикового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних і організаційних проектів на галузевому або регіональному рівні.[15, с.64]

Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа надзвичайною функцією якої було спільне інвестування. Його організаційна форма визначалася у вигляді акціонерного товариства закритого типу зі статутним фондом не менше 2 тис. мінімальних зарплат. Статутний фонд формувався за рахунок грошових коштів, цінних паперів і нерухомого майна його засновників та учасників.

Інвестиційні фонди, відповідно до Указу Президента України від 1994 p., могли бути як відкритими, так і закритими. Відкриті створювались на невизначений термін. Вони забезпечували високу ступінь ліквідності інвестиційних сертифікатів, що випускалися, встановлюючи терміни їх викупу (погашення). На відміну від них, закриті інвестиційні фонди випущені сертифікати не викуповували. Термін діяльності таких фондів був визначеним і встановлювався вже у момент створення інвестиційного фонду закритого типу.

Наявна і досить недосконала правова база, що регламентувала функціонування інвестиційних компаній і фондів, певною мірою стримувала їх розвиток. Новим кроком у розвитку інвестиційних процесів у нашій державі стало прийняття в 2001 р. Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Згідно з положенням цього закону в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. До відкритих належать ті, що в будь-який момент за бажанням інвестора можуть викупити ті цінні папери, які емітовані даним інститутом спільного інвестування. Інтервальні -- це різновид відкритих, які відрізняються від останніх тим, що процес викупу (за бажання інвестора) здійснюється в термін, установлений у проспекті емісії, але не рідше одного разу на рік. Інститути спільного інвестування належать до закритих тоді, коли вони не беруть на себе зобов'язання щодо викупу випущених ними цінних паперів. Останні можуть викуповуватись лише у двох випадках: реорганізації або ліквідації емітента.

Відповідно до Закону України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» всі закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній у разі закінчення терміну їх існування повинні реорганізуватись у пайові чи корпоративні інвестиційні фонди, або припинити свою діяльність. А ті, термін дії яких не закінчився, мають право функціонувати до кінця строку, а потім теж повинні бути реорганізовані або ж ліквідовані.

Що стосується відкритих інвестиційних фондів і відкритих взаємних фондів, то вони у дворічний термін мають бути або реорганізовані в пайові і корпоративні інвестиційні фонди, або ліквідуватись.

Подальша перспектива їх розвитку в нашій державі пов'язана з удосконаленням законодавства, що регулює діяльність цих компаній і фондів та всього фінансового ринку в цілому. Однак формування правового поля створює тільки загальні умови для розвитку інвестиційного бізнесу. Основу становлення й укріплення даної форми небанківських кредитних установ мають скласти зміни в матеріальному стані громадян нашої країни. Тільки за умови, що сімейні доходи для більшості населення переважати муть їх витрати, стає можливим перетворення фондів взаємного інвестування в потужний важіль інвестиційної діяльності.

Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Ця перспектива означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Але це, очевидно, буде тільки домінуючим напрямом, який не заперечуватиме багатогранності інших форм організації інститутів щодо акумуляції грошових коштів населення і їх перетворення в капітал. [11, с.319-320]

Отже, інвестиційні фонди діляться на відкриті та закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений термін і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією.

1.2 Правові основи іноземного інвестування в Україну

Для здійснення перетворень в економіці України потрібні значні капітальні вкладення. Ситуація ускладнюється тим, що проблему інвестування господарських комплексів доводиться вирішувати в умовах економічної кризи, коли «заморожування» коштів, при реалізації конкретних проектів дуже негативно впливає на ефективність функціонування всієї економічної системи.

Потреба в інвестиціях для реформування та перебудови економіки постійно зростає внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих фондів. У такій ситуації при практично повній відсутності власних коштів, набувають значення іноземні інвестиції, як додатково не інфляційний джерело фінансування. Загальний обсяг тільки першочергових іноземних інвестицій у нашу економіку становить більше 40 мільярдів доларів США. Однак, інвестиційний процес в Україні гальмується рядом суб'єктивних і об'єктивних факторів, серед яких політична та економічна нестабільність, часті зміни законодавства, повільні темпи приватизації, невирішеність питань земельної власності і т.п.. [14, c.54]

Все це вимагає від Уряду України проведення вивіреної, науково обґрунтованої і, в той же час, активної інвестиційної політики, основою якої має бути в першу чергу створення чіткої та стабільної нормативно-правової бази господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

В Україні порядок державного управління інвестиційною діяльністю та іноземне інвестування, як її складовою частиною, викладені в Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 року N 384, де іноземні інвестиції згадуються нарівні з іншими джерелами інвестування, та у Програмі діяльності уряду України, затвердженої Верховною Радою України 15 жовтня 1996 року. Згідно Концепції державна інвестиційна підтримка надаватиметься переважно на розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

При цьому напрямками пріоритетного інвестування є розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго і ресурсозберігаючих технологій, соціальна сфера, розширення і нарощування обсягів виробництва товарів широкого споживання і послуг населенню, а також конкурентно-спроможної продукції, яка призначається на експорт, розвиток агропромислового комплексу, прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості. Органами державного управління загальної компетенції, у функції яких входить управління іноземним інвестуванням, в Україні є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Президент також бере активну участь у здійсненні державного управління іноземним інвестуванням в Україні. Так, згідно Указу Президента України від 08.08.1995г. N 719/95 створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія.

З метою підготовки пропозицій щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, прискорення і інтеграції в світову економіку та залучення іноземних інвестицій при Кабінеті Міністрів України створено Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні (Указ Президента України від 27.01.1996г. N 90/96). Указом Президента України від 02.07.1996г. N 493/96 було створено Національне агентство України реконструкції та розвитку, у функції якого входить формування та реалізація державної політики щодо залучення та використання кредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій.

В апараті Кабінету Міністрів України функції з управління іноземним інвестуванням безпосередньо виконує відділ іноземних інвестицій і вільних економічних зон, який організаційно входить до складу Головного управління з питань зовнішньоекономічних зв'язків.

У повноваження місцевих державних адміністрацій входять: розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій, внесення пропозицій щодо створення вільних економічних зон, сприяння створенню підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення управління інвестиційною діяльністю, в тому числі і за участю іноземних інвесторів, винесення на розгляд відповідних органів пропозицій щодо залученню іноземних інвестицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, обов'язкова реєстрація іноземних інвестицій, ведення їх обліку, проведення на місцевому рівні переговорів з потенційними стратегічними інвесторами, облік частини іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів і т.д. [19, c.112]

Органами функціональної (Міжгалузевої) компетенції, у функції яких тією чи іншою заходом входить управління процесом залучення та використання іноземних інвестицій, є: Валютно - кредитна рада при Кабінеті Міністрів Україна, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство закордонних справ України, Українська державна кредитно-інвестиційна компанія, Національне агенство України реконструкцiї та розвитку, Фонд державного майна України, Державний митний комітет України і Головна податкова адміністрація України.

Слід зазначити, що хоча за останні роки система державного управління іноземним інвестуванням в Україні не раз піддавалася змінам, але, як правило, ці кроки є недостатньо далекоглядними і відповідно, малоефективними. Так, наприклад, аналіз завдань Національного агенства України реконструкції та розвитку, яке має статус міністерства і є правонаступником ліквідованого Агенства координації міжнародної технічної допомоги показує, що по суті створений аналогічний орган державної виконавчої влади. Це свідчить про те, що в державне регулювання всіх видів зовнішніх надходжень в економіку України (іноземних інвестицій, іноземних кредитів і технічної допомоги) знову прийшли до того, що було напрацьовано раніше, зокрема - до об'єднання функцій державного управління у згаданих напрямках в рамках одного міністерства.

Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій . Аналізуючи зміст згаданого розділу, можна зробити важливий практичний висновок про тому, що суб'єктом, який отримує державні гарантії щодо захисту іноземних інвестицій, є іноземний інвестор, а не підприємство з іноземними інвестиціями. [4]

Законодавством України передбачені наступні державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

1 . Гарантії від примусового вилучення іноземних інвестицій (за винятком випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.

2 . Гарантії компенсації і відшкодування збитку іноземним інвесторам (включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України своїх обов'язків).

3 . Гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності (тобто право на повернення не пізніше, ніж через 6 місяців з дня припинення діяльності, інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі відповідно до їх реальної вартості на момент припинення інвестиційної діяльності).

4 . Гарантії безперешкодного і негайного переведення за кордон прибутку, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Отже, ці гарантії забезпечують у разі зміни умов захисту іноземних інвестицій застосування до них протягом 10 років спеціального законодавства про іноземні інвестиції, яке діяло в момент реєстрації іноземної інвестиції, тобто мова йде про гарантії поваги права власності іноземних інвесторів. Однак щодо податкових пільг ці гарантії не діють.



2. Становлення інвестиційних фондів і компаній в Україні

2.1 Поняття і механізм роботи пайових інвестиційних фондів

Є різні погляди стосовно історії виникнення інвестиційних фондів. Автором концепції спільного інвестування вважають датського комерсанта Єдріана Ван Кетвіча, який стверджував, що диверсифікація активів збільшує привабливість інвестування для людей з малим початковим капіталом. У 1774 р. він заснував інвестиційний фонд -- Eendragt Maakt Magt, ідея створення якого втілилась у тезу консолідація створює прибуток. Саме цей фонд став прототипом усіх інших європейських (а потім і американських) фондів спільного інвестування.[22, c.80]

На думку інших дослідників, історія інститутів спільного інвестування почалась у XIX ст. у Нідерландах, коли наказом короля Вільяма І у 1822 р. був створений перший фонд взаємного інвестування.

У Великій Британії перший фонд спільного інвестування -- The First British Fixed Trust виник у 1931 p.

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) - це об'єднані кошти інвесторів, передані в довірче управління компанії. Сам пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою - це так званий «майновий комплекс», а по суті, це інвестиційний портфель.[14, c.61]

Вкладаючи грошові кошти в пайовий інвестиційний фонд, інвестор фактично укладає з керуючою компанією договір довірчого управління і стає власником інвестиційних паїв. Паї видає керуюча компанія, що здійснює довірче управління цим пайовим інвестиційним фондом.

Майно, передане в пайовий фонд пайовиками, залишається власністю пайовиків, а керуюча компанія здійснює довірче управління пайовим інвестиційним фондом, здійснюючи операції з цим майном. Керуюча компанія вправі передати свої права і обов'язки з управління пайовим фондом іншої керуючої компанії.

Як зазначено в визначенні, пайовий фонд не є юридичною особою, а його майном розпоряджається керуюча компанія. Діяльність же керуючої компанії строго регулюється і контролюється. По-перше, керуюча компанія може управляти пайовим фондом тільки на підставі ліцензії на здійснення діяльності з управління інвестиційними фондами, пайовими інвестиційними фондами та недержавними пенсійними фондами. По-друге, керуюча компанія може поєднувати діяльність з управління пайовими фондами тільки з діяльністю з довірчого управління цінними паперами, управління пенсійними резервами недержавних пенсійних фондів та управління страховими резервами страхових компаній.

Щоб керуюча компанія не могла зловживати коштами інвесторів, придумано розділення управління коштами від їх зберігання. Зберігаються кошти пайовиків в іншій організації - спеціалізованому депозитарії, який не тільки зберігає їх, а й контролює законність операцій з цими коштами.

Це називається принципом відокремлення майна, що становить пайовий інвестиційний фонд від майна самої керуючої компанії.

Спеціалізований депозитарій - організація, яка веде зберігання та облік прав на цінні папери, складові пайовий фонд.

Спеціалізований депозитарій не має права користуватися і розпоряджатися майном. [16, c.49]

Спеціалізований депозитарій стежить за тим, куди керуюча компанія спрямовує кошти пайовиків, - з метою дотримання вимог до складу та структури активів пайового інвестиційного фонду згідно інвестиційної декларації фонду.

У разі якщо керуюча компанія дає спеціалізованому депозитарію які-небудь розпорядження щодо майна фонду, що суперечать законодавству, то спеціалізований депозитарій не має права виконувати такі доручення. Він повинен діяти виключно в інтересах пайовиків. Якщо спеціалізований депозитарій в ході контролю за діяльністю керуючої компанії виявляє відповідні порушення, то він зобов'язаний повідомити про це Федеральну комісію з ринку цінних паперів. Спеціалізований депозитарій також веде реєстр власників пайовиків ПІФу, тобто хто, коли, скільки паїв купив і продав. Або, згідно з Правилами конкретного фонду. Цієї діяльністю займається спеціалізований реєстратор. [20, c.47]

Але на цьому контроль за діяльністю керуючої компанією не закінчується. Щорічно керуюча компанія піддається перевірці аудитором. Аудиторській перевірці підлягають бухоблік, ведення обліку і складання звітності по майну фонду, склад і структура активів фонду і т. д.

Державне регулювання діяльності керуючих компаній пайових інвестиційних фондів, спеціалізованих депозитаріїв і державний контроль за їх діяльністю здійснюються Державною комісією з ринку цінних паперів (ДКЦП). Керуюча компанія зобов'язана надавати звітність в ДКЦП. Завдяки такій організації роботи пайового фонду гроші пайовиків не можуть випаруватися або бути витраченими на шкоду пайовикам.

Отже, вартість активів фонду може зменшитися через зниження ринкової ціни цінних паперів, складових майно фонду, але фонд не може зникнути. Навіть при банкрутстві керуючої компанії пайовики не постраждають, а пайовий фонд буде переданий в управління іншій компанії.

2.2 Сучасні проблеми інвестиційних фондів і компаній в Україні

Серйозною перешкодою на шляху розвитку інвестиційного фонду є дефіцит надійних фінансових інструментів. Перелік цінних паперів, в які інвестують дуже малий: з 12 тисяч акціонерних товариств в країні не більше двох десятків акцій даних товариств, можуть претендувати на розміщення в портфелях ІСІ.

Особливо малою є пропозиція надійних інструментів в корпоративному секторі, що говорить про невирішені проблеми у сфері корпоративного управління й розвитку фондового ринку. Навіть ринок облігацій внутрішнього державного займу не є достатньо ліквідним для того, щоб вільно продавати та покупати державні цінні папери [12, с.116].

Безпосередній вплив на результати функціонування ІСІ здійснює загальна ситуація на фондовому ринку, рівень розвитку якого залежить від збільшення обсягів торгів, підвищення якості роботи фондових бірж, реєстраторів, зберігачів і депозитаріїв, від ймовірності перенесення операцій з неорганізованого ринку на організований, створення умов для входження іноземних портфельних інвесторів.

До основних заходів, спрямованих на розкриття та посилення інвестиційного потенціалу інвестиційних фондів слід віднести такі:

- приведення законодавства, що врегульовує діяльність та вимоги європейського законодавства;

- посилення контролю за емітентами, цінні папери яких торгуються на організованому ринку, з метою підвищення якості активів;

- розширення інструментів для інвестування, доступних для ІСІ (зокрема, повноцінне впровадження похідних цінних паперів);

- внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» з метою надання дозволу створення інвестиційних фондів, котрі можуть інвестувати залучені кошти, а також залучати кошти населення у пайові інвестиційні трасти;

- удосконалення методології розрахунку вартості чистих активів пайових інвестиційних фондів;

- спрощення процедури оформлення придбання цінних паперів пайових інвестиційних фондів;

- проведення повного повторного ліцензування ДКЦПФР інвестиційних фондів на ринку, особливо зосереджуючись на інформації про осіб, які мають контроль над інвестиційним фондом і (або) здійснюють керування ним [7, с.36];

- проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо популяризації серед населення України здійснення інвестицій у ринок пайових інвестиційних фондів.

У системі національних рахунків України статистика інвестицій капітальних вкладень включає тільки матеріальні витрати на машини, будівлі, споруди, але не враховує найважливіші інвестиції в «знання», «інтелект», наукові дослідження та освіту.

Під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Сюди слід включати і витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в «людський капітал», які на сучасному етапі розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, бо, зрештою, саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

Також, джерелом фінансування для більшості компаній зазвичай виступають амортизаційні відрахування від основного капіталу. Деякі компанії використовують ще й такі джерела залучення зовнішніх фондів, як позики або привілейовані акції.

Отже, недостатній рівень розвитку ринку фінансових інструментів в Україні значно звужує можливі джерела позикових коштів, і найбільш реальним з них в даний час є банківський кредит.



3. Інвестиційна діяльність

Економічний інтерес в інвестиційній діяльності визначається як прагнення потенційних інвесторів до одержання прибутку, збільшення власності, майна, капіталу.

Створення сприятливого інвестиційного середовища та посилення механізму мотивації довгострокового вкладення коштів пов'язане з використанням як ринкових заходів, так і заходів щодо централізованого державного регулювання інвестиційної діяльності. Ключовий принцип державної політики по відношенню до внутрішніх інвесторів полягає у тому, щоб, не втручаючись в їх діяльність, максимально сприяти підвищенню їх інвестиційної активності та забезпеченню надійного захисту вкладених коштів.

3.1 Шляхи підвищення ефективності інвестиційних фондів

З метою залучення капіталу незалежних інвесторів необхідно створити систему диференційованих податкових пільг, які б компенсували несприятливі чинники інвестиційного середовища: субсидії за рахунок бюджету та інвестування проектів у пріоритетних галузях; звільнення від податків коштів підприємств, які спрямовуються на розвиток свого виробничого потенціалу; надання пільгових кредитів громадянам на будівництво в доповнення до їх власних коштів.

Системний розгляд шляхів і пропозицій щодо значного прискорення і підвищення ефективності інвестиційної діяльності дозволяє згрупувати їх навколо таких головних проблем:

- Створення сприйнятливого для інвесторів інвестиційного середовища;

- Визначення державних, галузевих і регіональних пріоритетів;

- Формування комплексної системи державного управління інвестиційною діяльністю;

- Консолідація і розвиток джерел фінансування інвестицій;

- Створення системи державної підтримки інвестиційної діяльності галузей, територій, суб'єктів господарювання та інвестиційних проектів. [6, с.48]

Для підвищення ефективності інвестиційної діяльності в Україні доцільно:

а) розвивати підтримку вітчизняних виробників, конкурентоспроможної продукції, експорт і витіснення з українського ринку імпортних товарів;

б) відпрацювати механізми встановлення та реалізації інвестиційних пріоритетів;

в) розвивати і комплексно використовувати всі можливі джерела залучення інвестицій, як внутрішніх, так і іноземних;

г) впровадити дієву державну амортизаційну політику, яка забезпечувала б відчутне накопичення інвестиційних коштів і прискорене оновлення основного капіталу підприємства всіх форм власності;

д) відновити і зробити дієвою систему державної експертизи інвестиційних проектів, забезпечуючи державну підтримку пріоритетних проектів;

е) впровадити механізми гарантування і страхування усіх видів інвестицій від можливих ризиків;

ж) активно використовувати інвестиційний потенціал регіонів України, забезпечуючи їх орієнтацію на реалізацію загальнодержавних пріоритетів;

з) ширше вивчати і впроваджувати позитивний досвід інвестування економіки країн СНД і дальнього зарубіжжя. [9, с.71]

Для активізації інвестиційної діяльності мають бути створені необхідні умови, за яких діятимуть позитивні фактори впливу та зростання внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємств, галузей і регіонів. Для цього необхідно подолати кризу неплатежів, зміцнити фінансово-кредитну сферу, створити умови для ефективної діяльності приватизованих підприємств. У разі відсутності цих умов державна інвестиційна політика буде розв'язувати лише поточні завдання соціально-економічного виживання країни і населення, а не створюватиме умови для активізації інвестиційних процесів. [11, с.37]

Для покращення стану інвестиційного середовища в Україні необхідно зміцнити інститути державної влади: вдосконалити законодавство, зробити дієвою діяльність судів, викорінити злочинність та корупцію. Ця робота повинна проводитись паралельно з винятково важливими структурними зрушеннями - вирівнюванням умов конкуренції та подальшою лібералізацією економіки. Неефективні підприємства не повинні підтримуватися державою та місцевою адміністрацією ні прямо, ні опосередковано.

Отже, відчувається гостра потреба у створенні повноцінної інвестиційної інфраструктури, в першу чергу розподільчої та накопичу- вальної систем банків, страхових компаній, пайових і пенсійних фондів, фондового ринку, щодо. Інвестори повинні мати можливості зниження або ліквідації ризиків шляхом загальноприйнятих у світовій практиці фінансових та правових інструментів.



Висновки

Отже після написання роботи, можна зробити такі висновки, що інвестиційна діяльність в Україні ще знаходиться в стані становлення, причому цей процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється взаємозалежність всієї економічної системи і інвестиційної діяльності, яка є джерелом фінансування господарського механізму. Основною причиною слабкості інвестиційної діяльності в Україні є не стільки законодавча і правова база, скільки економічна криза, спад виробництва, розрив традиційних господарських зв'язків.

Але не все так погано як здається, в Україні, на мій погляд. Адже існує інтерес з боку іноземних інвесторів до українських підприємств. Але інвестиції можуть бути, отримані тільки в тому випадку, якщо дане виробництво привабливе для інвестицій. На підприємстві повинно бути чітко визначено, як і куди воно буде використовувати отримані кошти. Необхідна стратегія інвестиційної діяльності, коли вона чітко визначена і прораховані всі можливі варіанти, розраховані використання залучених коштів.

Подальша перспектива розвитку інвестиційних фондів та компаній в нашій державі пов'язана з удосконаленням законодавства, що регулює діяльність цих компаній і фондів та всього фінансового ринку в цілому. Однак формування правового поля створює тільки загальні умови для розвитку інвестиційного бізнесу. Основу становлення й укріплення даної форми небанківських кредитних установ мають скласти зміни в матеріальному стані громадян нашої країни. Тільки за умови, що сімейні доходи для більшості населення переважати муть їх витрати, стає можливим перетворення фондів взаємного інвестування в потужний важіль інвестиційної діяльності.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних та екологічних проблем.



Література

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст.144.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст.356.

3. Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компаніях, затв. Указом Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94. p

4. Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів на Україні».

5. Програма розвитку фондового прайси Головна на 2001-2005 роки. - 251с.

6. Оскольський В.В.. Фондовий ринок України: навчальний посібник, - К. СПб АТ В «Комплект», 2010. - 431с.

7. Апенюк С.А., Управління дебіторською заборгованістю підприємств., Фінанси України. - 2012. -246 с.

8. Гроші та кредит: Підручник / За ред. професора Б.С. Івасіва. - К: КНЕУ, 1999. - 404 с.

9. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 // Відомості Верховної Ради України. - 1991.- №38. -35 с.

10. Мазур І.А., Основи финансового менджмента. Т.2 - К.: Ника-Центр. - 2012. - 250 с.

11. Гроші та кредит: Підручник. Видання 4-те, перероблене та доповнене. Щетинін А.І. - К: Центр учбової літератури, 2010. - 440 с.

12. Фіщук Н.Ю. Можливості активізації інвестиційної діяльності в галузях економіки Вінницької області / Н.Ю. Фіщук // Економічний простір. - 2011. - №48/1. - С.118-127

13. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 2001 р.

14. Алєксєєв І.В., Колісник М.К. Вівчар О. та ін. Гроші та кредит: Навч. посібник -- М.: Львів: Вид-во нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. -- 168 с.

15. Гроші та кредит: Підручник / Демківський А.В. - К: ДАКОР. - 2007. - 528 с.

16. Економічний аналіз: Навч. Посібник/М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток; М.Г. Чумаченька. - К.: КНЕУ, 2011. - 540 с.

17. Александрова М.М., Маслова СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2002. - 336 с

18. Полінкевич О.М. Методи активізації інноваційної діяльності суб'єктів гоподарювання//«Економічні науки». - Серія «Облік і фінанси». - №7 (25). - Ч. 5. - 2012.

19. Пушкар М.С. Фінансовий облік: Підручник. - Тернопіль: Карт- Бланк, 2010.- 628 с.

20. Сопко В.В.,Гроші і кредит. - К.: Вища школа, 2011. - 485 с.

21. Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. -411 с

22. Кісельов А.П. Основи бізнесу. - К., «Вища школа», 2010.- 520с.

23. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. - К.: ЦУЛ, 2012. - 267c.

24. Савчук В. та ін Аналіз і розробка інвестиційних проектів. - Навчальний посібник. - К. 2012. - 458с.

25. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Підручник. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2011. - 535 с.

26. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. - К.: ЦУЛ, 2012. - 267c.

Размещено на Allbest.ru