Основи бюджетного планування

Назва відділення	Кількість ліжок на один черговий пост при системі обслуговування хворих
	Одноступінчастій	Двоступінчастій
Терапевтичне, інфекційне для дорослих, неврологічне та ін.	25	20
Інфекційне для дітей та ін.	13	10

Кількість посад медичного персоналу на один черговий пост визначають виходячи з загальної кількості робочих годин на рік та річної норми робочого часу. Загальна кількість робочих годин становить 365 днів х 24 год. = 8760, робочих днів на рік (за винятком недільних, святкових та відпускних днів) 365 -- 52 -- 7 -- 24 = 282. Розрахунок кількості посад на один пост наведено в таблиці 8.

Аналогічно розраховують кількість посад при меншій тривалості відпустки. Штат адміністративно-господарського персоналу визначають залежно від категорії лікарні за типовими штатними розписами.

Таблиця 8 - Норматив кількості посад на один пост

Показник	Робочий день, год.
Кількість годин роботи за рік	7*282 = 1974	6,5*282 = 1833	6*282 = 1692
З урахуванням скороченого робочого дня у передсвяткові дні	1974 - 57 = 1917	1833 - 28,5 = 1804,5	1692
Кількість посад на один пост з округленням	8760/1917 = 4,57 (4,5)	8760/1804,5 = 4,85 (5)	8760/1692=5,18 (5)

Чисельність персоналу кожної групи розраховують на початок, кінець року, а також середньорічну. Середньорічну кількість обчислюють так само, як і за фондом лікарняних ліжок.

Кількість лікарських посад -- показник, що використовується для визначення витрат з амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення. Згідно з діючими нормами на 10 тис. міського населення передбачено 11,8 посади лікаря, а для районних поліклінік сільських районів -- 17,2.

Для дитячих поліклінік установлена норма: 1 лікар-педіатр на 1000 дітей до 14 років, а також 0,3 посади лікаря інших спеціальностей на 1000 дітей.

Кількість середнього і молодшого медичного персоналу встановлюють у поліклініках за нормами на одну лікарську посаду. Так, на одну посаду лікаря передбачається одна посада середнього медичного персоналу та дві посади на одну посаду хірурга. Кількість молодшого медичного персоналу обчислюють з розрахунку одна посада на кожну посаду лікаря-хірурга та одна посада на дві посади лікарів інших спеціальностей.

Лікарська посада є також розрахунковою одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги, лікарських здоров пунктів тощо.

Кількість лікарських відвідувань -- показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік,

Наприклад, в поліклініці 10 посад дільничних терапевтів. Кількість годин роботи одного лікаря на день -- 6 год. ЗО хв.. норма прийому в поліклініці за 3 години роботи -- 15 чоловік на день (5 чол. на год.). Надання допомоги вдома за 3,5 год. -- 7 чол. (2 чол. на год.). Усього 22 чол. на день (15+7). Кількість хворих, яких приймають за день усі лікарі, 22 х 10 = 220, кількість робочих днів на рік -- 282. Отже, загальна кількість лікарських відвідувань за рік становить 220 х 282 = 62040.

Кількість ліжко-днів -- показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розраховують множенням середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка на рік. При цьому слід ураховувати. що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Крім того, треба мати на увазі можливість збільшення кількості днів їхнього використання за рахунок кращого розподілу ліжок за відділеннями, скорочення простоїв ліжок, що виникають через капітальні ремонти приміщень, карантини, дезінфекцію та з інших причин.

8.3 Планування фонду оплати праці медичних працівників

Видатки установ охорони здоров'я згідно з економічною класифікацією включають поточні видатки, а саме: оплату праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання установи охорони здоров'я, оплату комунальних послуг і енергоносіїв та інші; а також капітальні видатки: придбання капіталу, в тому числі придбання обладнання І предметів довгострокового користування, капітальне будівництво, капітальний ремонт та інші.

Найбільшу частину у видатках установ охорони здоров'я становлять видатки на оплату праці. З 1 вересня 2005 року розпочався перший етап впровадження Єдиної тарифної сітки, на основі якої оплачуватимуть працю працівників бюджетної сфери відповідно до додатку 1 до постанови КМУ від 22 серпня 2005 р. № 790.

На основі тарифної ставки (окладу) робітника першого розряду і відповідних тарифних коефіцієнтів розраховуються розміри посадових окладів інших категорій працівників. Кабінет Міністрів установив розмір тарифної ставки працівника першого розряду на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб - 332 грн. на місяць. Для кожного тарифного розряду є тарифний коефіцієнт підвищення.

Зазначені в Україні посадові оклади (тарифні ставки) є державними гарантіями мінімальних рівнів оплати праці для конкретних професійно-кваліфікаційних груп працівників, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я та установами соціального захисту населення всіх форм власності, при додержанні встановленої законодавством про працю тривалості робочого часу та виконанні працівником посадових обов'язків (норм праці).

Посадові оклади (тарифні ставки) встановлюються з урахуванням кваліфікаційних вимог працівників і тарифних розрядів робітників відповідної кваліфікації на підставі штатного розпису і відображаються у тарифікаційному списку.

Оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу або в залежності від виробітку і відрядних розцінок з урахуванням доплат, підвищень та надбавок, передбачених діючим законодавством. Заробітна плата працівника граничними розмірами не обмежується.

Розміри доплат за роботу в нічний час, суміщення посад (професій) та інших виплат визначаються адміністрацією закладів, установ за погодженням з профспілковими комітетами за рахунок і в межах фонду заробітної плати та відображаються в розрахункових відомостях на виплату заробітної плати. Визначення розміру заробітної плати проводиться у всіх випадках окремо за основну посаду, суміщення та за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Схемні посадові оклади лікарів наведено в таблиці 9.

Схемні посадові оклади лікарів-хірургів усіх спеціалізацій, лікарів-анестезіологів та лікарів-ендоскопістів підвищуються за здійснення оперативних втручань у залежності від обсягу, складності й характеру їх праці при роботі в амбулаторно-поліклінічному закладі (відділенні) -- до 15 відсотків схемного посадового окладу, денному стаціонарі хірургічного профілю -- до 25 відсотків, стаціонарі -- до 40 відсотків.

Лікарям усіх спеціальностей, які отримали диплом з відзнакою після закінчення медичних інститутів (університетів, академій), схемний посадовий оклад підвищується протягом 5 років на 5 відсотків.

Лікарям -- керівникам структурних підрозділів (відділень, кабінетів, лабораторій, відділів тощо) схемні посадові оклади встановлюються із урахуванням кваліфікаційної категорії з підвищенням їхнього розміру на 10 -- 25 відсотків у залежності від обсягу робіт, кількості лікарських посад, згідно із штатним розписом з урахуванням посад завідувачів у розмірах:

-- на 10 відсотків -- при кількості лікарських посад до З одиниць (включно);

-- на 20 відсотків -- при кількості лікарських посад понад З до 6 одиниць (включно);

-- на 25 відсотків -- при кількості лікарських посад понад 6 одиниць.

Визначення схемних посадових окладів середнього медичного персоналу наведено в таблиці 10.

Таблиця 9- Тарифні розряди лікарів згідно новій Єдиній тарифній системі

Посада	Посадовий оклад з 1 липня 2005 р.	Тарифний розряд	Відповідний коефіцієнт	Розмір посадового окладу після 1 вересня 2005 р.
Головний лікар	638	18	2,37	787
Лікар-хірург 2 категорії	484	12	1,61	535
Лікар без категорії	420	10	1,4	465

Таблиця 10 - Визначення схемних посадових окладів середнього медичного персоналу

Посада	Посадовий оклад з 1 липня 2005 р.	Тарифний розряд	Відповідний коефіцієнт	Розмір посадового окладу після 1 вересня
Медична сестра вищої категорії	394	9	1,31	435
Молодша медична сестра палатна	321	4	1,09	362

Старшим: медичним сестрам, фельдшерам, акушеркам, зубним технікам та іншим фахівцям схемні посадові оклади встановлюються з урахуванням відповідної кваліфікаційної категорії з підвищенням на 10 відсотків.

Схемні посадові оклади працівників, які обіймають посади незалежно від їх найменування у закладах охорони здоров'я та установах соціального захисту населення і мають науковий ступінь доктора наук, підвищуються на 25 відсотків, а науковий ступінь кандидата наук -- на 15 відсотків.

Схемні посадові оклади підвищуються також:

-- працівникам закладів та підрозділів для лікування лепрозних та психічних хворих, хворих на алкоголізм, наркоманію та закладів і підрозділів з особливо небезпечними для здоров'я та особливо важкими умовами праці -- на 25 і 15 відсотків;

-- працівникам, які працюють з вірусом імунодефіциту людини, -- на 60 відсотків;

-- працівникам, зайнятим оглядом та наданням медичної допомоги тим, хто постраждав у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, -- на 25 відсотків.

Передбачається ще цілий ряд інших підвищень схемних посадових окладів згідно з Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та соціального захисту населення.

Крім того, передбачаються різні види доплат:

-- доплати за роботу в нічний час -- в розмірі 35 відсотків годинної тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Нічним уважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

-- доплати за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт -- до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника;

-- доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника -- до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника та інші.

Основним документом, згідно з яким установлюються посадові оклади медичних працівників, є тарифікаційний список, який складають одночасно з кошторисом.

Заробітну плату адміністративно-господарського персоналу розраховують згідно із затвердженими посадовими окладами.

Працівники установ охорони здоров'я можуть преміюватися за досягнення кращих результатів у роботі за встановленими показниками. На вказані цілі керівник установи охорони здоров'я має право використовувати визначений для установи за кошторисом фонд заробітної плати.

8.4 Планування інших видатків установ охорони здоров'я

Категорія витрат на придбання предметів і матеріалів включає закупівлю матеріалів, канцелярського обладнання, предметів для поточних господарських потреб та потреб, безпосередньо пов'язаних з профілем діяльності установи охорони здоров'я, продуктів харчування, медикаментів та перев'язувальних матеріалів, довідкової, офіційної та періодичної літератури.

Витрати на матеріали і предмети для поточних господарських потреб, канцелярське, письмове приладдя, виготовлення і придбання бухгалтерських і статистичних книг, бланків, відомостей, видатки на придбання матеріалів та інвентарю для господарських цілей (щіток, миючих засобів тощо), видатки на прання, на проведення гігієнічних та санітарних заходів розраховують відповідно до обсягів робіт, виконуваних установою, умов і режиму її роботи.

Видатки на медикаменти та перев'язувальні засоби включають придбання медикаментів, медико-відновлювальних засобів, бактеріологічних препаратів, ендопротезів, діагностичних тестів та перев'язувальних матеріалів, придбання вітамінів, вакцини, сироватки, дезінфекційних засобів, дрібного медичного інвентарю (термометри, ланцети, пінцети, голки тощо), оплату послуг донорів, їх розраховують на один ліжко-день у стаціонарних лікарнях, на одне лікарське відвідування у поліклініці та на одну установу в фельдшерських здоров пунктах за встановленими нормами. За цією категорією видатків передбачаються кошти на безплатне надання медикаментів окремим категоріям хворих, що перебувають на амбулаторному лікуванні, а також тим, хто одержує медикаменти на пільгових умовах.

Видатки на харчування визначають за встановленими нормами, їх розраховують виходячи з раціону харчування, що визначає добову норму набору продуктів у роздрібних цінах на ці продукти. Витрати обчислюють виходячи з середньорічної кількості ліжок як за окремими їх профілями, кількістю днів функціонування ліжка на рік, так і за грошовою нормою на харчування хворого на день.

Харчування матерів, що перебувають у лікарні з немовлятами, здійснюється за нормами для пологових будинків. Дні харчування матерів не включають у загальну кількість ліжко-днів, протягом якої хворі перебувають у лікарні, а враховують окремо.

Видатки на придбання обладнання та інвентарю включають витрати на придбання предметів, які відносяться до малоцінних та швидкозношуваних, без урахування того, що вони купуються для існуючих чи новоорганізованих закладів, предмети з терміном служби менше року або однорідні малоцінні предмети, реактиви, хімікалії, спеціальний посуд.

Перелік інвентарю, обладнання для лікарень, поліклінік та інших установ охорони здоров'я визначають у межах табеля обладнання, що затверджується Міністерством охорони здоров'я. Розмір витрат на придбання обладнання для медичних установ передбачається в кошторисах з урахуванням наявності придатного до використання інвентарю і обладнання на початок року.

Витрати на придбання м'якого інвентарю та обмундирування включають кошти на придбання постільної білизни та білизни, спецівки, захисного одягу, захисного та спеціального взуття, штор, занавісок та ін. Табель оснащення закладів охорони здоров'я затверджується Міністерством охорони здоров'я. Розмір цих витрат розраховують з урахуванням наявності м'якого інвентарю на початок року.

Оплата послуг з утримання установ охорони здоров'я включає оплату транспортних послуг та утримання транспорту, в тому числі капітального і поточного ремонту транспортних засобів, Наймання транспорту для доставки матеріалів та інших предметів. Видатки з наймання транспорту для будівельних робіт і капітального ремонту будівель відносяться до капітального будівництва та капітального ремонту. До цієї ж категорії витрат відноситься оплата поточного ремонту обладнання та інвентарю, включаючи ремонт м'якого інвентарю і обмундирування, видатки, пов'язані з технічним обслуговуванням комп'ютерної, розмножувальної та медичної техніки, а також оплата поточного ремонту будівель, споруд, приміщень, придбання будівельних матеріалів для поточного чи косметичного ремонту приміщень або оплати послуг сторонніх організацій з ведення цих робіт. Сюди ж відноситься оплата послуг зв'язку, оплата інших поточних видатків, включаючи видатки на позавідомчу та протипожежну охорону, утримання в чистоті будівель, дворів, дезінфекцію, технічне обслуговування обладнання тощо.

Витрати з оплати вказаних вище послуг розраховують відповідно до обсягу робіт, виконуваних установою, умов і режиму роботи прямим розрахунком на основі норм витрат, діючих тарифів, порядку розрахунків за окремі види послуг. В окремих випадках, коли прямий розрахунок неможливий, вартість послуг визначається виходячи із фактичних витрат, що склалися в установі за минулий період.

До категорії витрат з оплати комунальних послуг та енергоносіїв належать платежі з оплати установами охорони здоров'я комунальних послуг та енергоносіїв: оплата теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, природного газу, оплата інших видів енергії (вугілля, дров, мазуту та ін.), оплата інших комунальних послуг (ліфт, сміттєпровід та ін.). Ці витрати розраховують прямим розрахунком на основі обсягу та площі будівель, норм витрат, чинних тарифів, порядку розрахунку за комунальні послуги та енергоносії. В окремих випадках вартість таких витрат визначається на основі фактичних витрат за минулий період.

Капітальні видатки установ охорони здоров'я включають видатки на придбання обладнання і предметів довгострокового користування, в тому числі придбання спецавтомобілів, приладів, машин, іншого виробничого обладнання, а також невиробничого обладнання і предметів довгострокового користування: меблів, комп'ютерної та розмножувальної техніки, протипожежного приладдя, обладнання для їдалень тощо. Ця категорія видатків передбачає також видатки на капітальне будівництво та капітальний ремонт.

Спрямування коштів на придбання обладнання, капітальний ремонт та інші капітальні видатки в умовах обмеженості бюджетних ресурсів здійснюється за умови повного забезпечення фінансування поточних невідкладних витрат установи в цілому.

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. У чому полягає економічне і соціальне значення видатків на охорону здоров'я?

2. Дайте характеристику складу видатків на охорону здоров'я.

Як визначити обсяг витрат на фінансування лікарні?

Сформулюйте визначення основних понять: охорона здоров'я в економіці держави; фінансування лікарні; платні послуги; нормативи.

Тема 9. Фінансове забезпечення соціальних гарантій

9.1 Види й форми соціальних гарантій

Розвиток соціального забезпечення, види й форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами -- рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Водночас світовий досвід підтверджує, що соціальні гарантії повинні здійснюватися за такими напрямками.

Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, який здійснює трудову діяльність, прийнятний рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрямок -- це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення зазначених потреб за рахунок бюджету за мінімально достатніми обсягами у формі безплатних послуг.

Третій напрямок має на меті зближення рівнів життя різних груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров'я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці. У цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомоги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів щодо громадян.

Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам -- це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

Перехід до ринкової економіки завжди потребував зміни підходів до соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. Правду кажучи, з'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.

За умов розмаїття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання у господарську діяльність певних ланок економіки необхідні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Вони гарантують кожному певний рівень благ і послуг як за рахунок внесків самого громадянина, так і через перерозподіл ресурсів між населенням на потреби його матеріального забезпечення.

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює умови для самозабезпечення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними доходу, повертає їм (поза зв'язком із вилученого частиною) блага й послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування та забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за станом фізичного здоров'я не спроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам із дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний проміжок часу, становить фонд споживання. Його обсяг завжди обмежений розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також іншими обов'язковими вирахуваннями, які покликана здійснювати держава. Мається на увазі оборона, наукові дослідження, відшкодування збитків від стихійного лиха тощо.

Розмір коштів, які спрямовуються на соціальні гарантії населенню, повинен мати науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке нове збільшення ресурсів, які спрямовуються на ці потреби, слід порівнювати з реальними можливостями кожного конкретного часу. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовуються на соціальний захист населення, потребуватиме додаткового вилучення податків із фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання. За нинішніх умов піднесення матеріального добробуту народу може відбуватися лише за рахунок оплати праці. Подальше збільшення фондів соціального захисту в загальному обсязі фонду споживання може порушити пропорції у його структурі, призвести до негативних наслідків у функціонуванні фінансового механізму.

9.2.Джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій

Питання фінансового забезпечення соціальних гарантій завжди були актуальними. Їхня актуальність посилюється в країнах із перехідною економікою, де відсутня досконала система як самих соціальних гарантій, так і джерел їхнього фінансування. Світова фінансова наука й практика своїм надбанням мають такі джерела фінансування соціальних гарантій: бюджетні асигнування; фінансові ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; кошти благодійних організацій; страхування.

Насамперед треба чітко розмежувати, що є соціальною гарантією щодо громадян своєї держави і що є соціальною послугою з боку держави. Звісно, соціальна гарантія повинна мати законодавче закріплення і передбачені законами джерела фінансування. Держава за рахунок бюджету повинна забезпечувати мінімально гарантований рівень надання послуг у галузі освіти, .медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і насамперед громадян, які з тих чи інших причин мають низький рівень матеріального забезпечення.

Водночас громадяни держави повинні мати право за рахунок власних коштів і кредиту підвищувати рівень свого соціального обслуговування або одержувати соціальні послуги якіснішого змісту. Тому при розгляді фінансового забезпечення соціальної сфери повинен бути виділений фінансовий норматив забезпечення соціальних гарантій на відповідну розрахункову одиницю -- одного жителя, одного учня, студента, пенсіонера тощо. Цей норматив і є гарантованим державою засобом надання безоплатних благ і послуг, що власне є соціальною гарантією. Кошти в межах нормативу можуть бути асигновані як з державного, так і з місцевих бюджетів або за рахунок різних позабюджетних фондів.

Все, що надається понад вказаний норматив, може бути платним. Важливою умовою здійснення такого підходу є наукове обґрунтування фінансових нормативів соціальних гарантій, їхня диференціація залежно від економічного розвитку територій, структури населення, природних та інших умов.

Фінансовий норматив витрат держави на соціальні гарантії повинен стати підґрунтям для розрахунку фактичних витрат на соціальні потреби з усіх джерел для досягнення державою високого рівня індексу людського розвитку. Цей інтегральний показник прийнятий ООН у 1990 році. Він містить дані про довголіття громадян у кожній державі, рівень освіти, соціального обслуговування і добробуту населення. Тобто він слугує орієнтиром для досягнення певного рівня зростання матеріальних, духовних, культурних потреб населення, наукового потенціалу держави.

Дуже важливою проблемою є створення надійного механізму фінансування соціальних потреб за рахунок позабюджетних коштів. Тут насамперед заслуговує на увагу використання коштів підприємницьких структур. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні й духовні потреби його працівників. Працюють відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, підготовку кадрів. Є підстави стверджувати, що надалі обсяги фінансових ресурсів підприємств, що спрямовуються на соціальні потреби, зростатимуть і тим самим частково зніметься навантаження на місцеві й державний бюджети.

Витрата коштів підприємств на соціальні потреби має свої певні вади. До них належать зокрема нерівність у наданні соціальних послуг громадянам, що проживають на певній території, розпорошеність коштів, неефективне використання закладів соціальної інфраструктури тощо. Аби цього уникнути, органи місцевого самоврядування повинні повніше використовувати свої можливості шляхом організації спільного фінансування об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів підприємств і місцевих бюджетів. Така форма фінансування була б доцільною і в тому разі, коли підприємницькі структури не в змозі самостійно забезпечити фінансування власної соціальної інфраструктури.

Як підтверджує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, нині з'являється нове джерело фінансування соціального розвитку -- спонсорство та меценатство. Їх можна трактувати як некомерційну діяльність організацій і деяких осіб, спрямовану па задоволення потреб суспільства в соціальних гарантіях. Теоретично меценатство та спонсорство можна визначити як форму інвестування у соціальну сферу. Більшістю країн ця сфера діяльності регулюється законодавством. В Україні в 1997 році набув чинності Закон "Про благодійність і благодійницьку діяльність". Держава всіляко заохочує цю діяльність шляхом надання пільг з оподаткування тощо.

В Україні на сьогодні зареєстровано 612 благодійних організацій, їхні кошти використовуються на різні соціальні потреби -- програми державного значення, надання стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій спрямовані, в основному, на фінансування об'єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення.

Іншим джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування -- пенсійне, медичне, а також у разі безробіття та від нещасного випадку на виробництві. Страхування розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створенні страховій фондів. Соціальне страхування незалежно від сфери його застосування має ґрунтуватися на таких загальних принципах:

-- обов'язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;

-- забезпечення особам, зайнятим підприємницькою і творчою діяльністю, фермерам, членам кооперативів прана вибору щодо участі в обов'язковому й добровільному чи лише у добровільному страхуванні;

-- добровільність страхування для осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню з метою одержання додаткового чи підвищеного рівня матеріального забезпечення.

обов'язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що є головною умовою одержання права на соціальні виплати, їхню диференціацію за окремими видами соціального страхування;

рівноправність усіх застрахованих осіб щодо зобов'язань з фінансування витрат і одержуваних в результаті цього прав і гарантій;

особливий порядок фінансування страхових фондів, що забезпечує автоматичне відтворення коштів на виплати за соціальним страхуванням. З цією метою громадяни та підприємства сплачують страхові внески, розміри яких встановлюються у процентах до заробітної плати;

державні гарантії щодо виплат за соціальним страхуванням;

управління діяльністю фондів соціального страхування через систему соціального партнерства за адміністративним і фінансовим контролем держави.

Система обов'язкового соціального страхування засновується на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним, від здорових хворим, від працюючих безробітним тощо. При цьому працівники відраховують частку свого заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних під зобов'язання держави, яка гарантує їм, що з настанням непрацездатного віку та у разі інвалідності наступні покоління громадян здійснюватимуть відрахування на утримання їх або їхніх сімей.

Відрахування коштів, що використовуються на допомогу сім'ям із дітьми, також зумовлюються інтересами громадян, оскільки спрямовуються на підтримку тих, хто у майбутньому повинен здійснити їхнє забезпечення.

Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян і членів їхніх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання та в інших випадках.

Фонд медичного страхування створюється за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонене законодавством України.

За рахунок коштів фонду фінансуються: медична допомога; лікування в медичних закладах; допомога у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою; допомога з догляду за хворою дитиною; допомога з вагітності та при пологах; допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; санаторно-курортне лікування і відпочинок; медична допомога і лікування незастрахованих осіб у випадках, передбачених законодавством.

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві створюється за рахунок страхових внесків підприємств, розмір яких диференціюється залежно від ступеня ризику для здоров'я.

Кошти фонду спрямовуються на такі цілі:

виплату пенсії з інвалідності у зв'язку з нещасним випадком, професійним захворюванням на виробництві;

виплату допомоги в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, професій ним захворюванням, відшкодування збитків, завданих працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, по в'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, а також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві;

-- заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму, професійних захворювань.

Пенсійне страхування має здійснюватися через створення недержавних пенсійних фондів.

Заслуговує на особливу увагу надання платних послуг у соціальній сфері. В умовах ринку платні послуги набирають все більших масштабів. З позицій фінансової теорії це явище об'єктивне і зумовлене перерозподілу благ і послуг залежно від трудових зусиль кожного громадянина, так і створення конкурентного середовища щодо надання послуг і досягнення на цій-основі зростання їхньої якості. Крім того, урізноманітнення джерел фінансового забезпечення соціальних благ і послуг посилює рівень стабільності, повноти й реальності соціальної системи в цілому.

На сьогодні очевидним є те, що надання платних послуг державними організаціями й установами соціальної сфери, створення недержавного сектора у цій сфері повинно мата законодавче закріплення і контролюватися державними органами.

Справа в тому, що соціальна сфера -- явище досить багатогранне, платне надання благ і послуг повинно проводитися з урахуванням особливостей функціонування кожного напрямку соціальної сфери.

Так, наприклад, освіта включає за своїм соціальним призначенням дуже різноманітні форми послуг. Це дошкільне виховання, проведення заходів позашкільної роботи з дітьми, утримання цих закладів, надання загальної середньої, професійної, середньої спеціальної та вищої освіти. Кожний із цих напрямків потребує власного підходу до вирішення їнь фінансового забезпечення.

Державні заклади позашкільної роботи з дітьми, до яких належать палаци дитячої творчості, станції юних техніків, туристів, повинні одержувати дотації з місцевих бюджетів, а не перебувати на повному їх фінансуванні. Аналогічне фінансування повинно бути передбачене і для дошкільних закладів освіти.

Фінансове забезпечення діяльності загальноосвітніх шкіл ' здійснюватися за рахунок бюджетних коштів. Надання докових послуг повинно бути платним. Що стосується професійно-технічної освіти, то її фінансування слід здійснювати на основі пайової участі держави й підприємницьких структур, для яких ведеться підготовка кадрів.

Досить складною є ситуація щодо фінансування вищої освіти сьогодні держава фінансує із бюджету не підготовку кадрів вищої кваліфікації, а державні вищі навчальні заклади, які мають право надавати окремі платні послуги і до 20 відсотків спеціалістів готувати за їхній кошт. Такий підхід не має достатнього обґрунтування і веде до нераціонального використання бюджетних коштів.

Основного умовою поліпшення фінансового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів і підвищення ефективності використання бюджетних коштів є науково обґрунтоване визначення потреби в спеціалістах вищої кваліфікації для державного сектора економіки. Держава повинна щорічно формувати замовлення на підготовку спеціалістів у вищих навчальних закладах і розміщувати це замовлення на конкурсній основі.

Потребу в спеціалістах із вищою освітою для економіки держави загалом визначає ринок. Держава із бюджету за фінансовими нормативами фінансує лише державне замовлення. Підготовка фахівців понад державне замовлення повинна платною. Такий підхід зменшить навантаження на бюджетну систему, дасть змогу уникнути структурних перекосів. Підготовці спеціалістів вищої кваліфікації. Водночас на всіх рівнях освітньої системи повинні функціонувати приватні школи, ліцеї, гімназії, коледжі, інститути та інші освітні заклади як гарантія конкурентного середовища й підвищення якості освіти.

Потребує удосконалення фінансове забезпечення системи охорони здоров'я. На сьогодні в Україні це складний комплекс лікувальних, лікувально-профілактичних та санаторно-профілактичних закладів, до яких належать лікарні й територіальні медичні об'єднання, поліклініки й амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, станції швидкої і невідкладної допомоги, станції переливання крові, санаторії для хворих на туберкульоз та для дітей і підлітків, будинки дитини, санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції, центри здоров'я та, заклади санітарної освіти Тобто це розширена мережа державних закладів, що перебувають на бюджетному фінансуванні. Попередній досвід фінансування охорони здоров'я дає врешті-решт підставу дійти двох висновків. По-перше, держава не в змозі виділяти кошти в таких розмірах, які б забезпечували надання медичних послуг за постійно зростаючими якісними та кількісними показниками. По-друге, наявність лише одного джерела фінансового забезпечення охорони здоров'я уповні усуває конкурентні мотиви щодо діяльності цих установ.

Світовий досвід підтверджує, що успішне надання медичних послуг населенню можливе при наявності декількох джерел фінансування.

Найпоширенішими є на сьогодні три джерела -- бюджет, кошти громадян і медичне страхування. Про вади бюджетного фінансування охорони здоров'я йшлося вище, проте платна медицина теж їх має. Вона недоступна для громадян із низькими доходами.

Саме тому жодна країна у світі не використовує як платну, так і безоплатну медичну допомогу в чистому вигляді. Платні медичні послуги є скоріше елементом, що характеризує повноту ринку лікувальних послуг. Платна медицина створює конкуренцію, так необхідну в ринковому середовищі. Отже, маючи досить високий рівень ефективності завдяки прямій формі оплати послуг, вона позитивно впливає на ефективність роботи всієї системи охорони здоров'я. З цих позицій створення й розвиток в Україні приватних лікарень і клінік слід розглядати як позитивне та необхідне явище, Водночас платні заклади, як і бюджетні, не можуть дати повноти забезпечення медичними послугами.

Тому набув поширення метод фінансування медичних послуг за допомогою страхових фондів, тобто шляхом запровадження медичного страхування. Ця форма вдало доповнює усі інші джерела фінансування і має перспективу в умовах України. Згідно з Конституцією України кожний громадянин має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне, страхування.

За рахунок бюджетних коштів кожний громадянин має право на безплатну медичну допомогу, водночас держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Надання послуг у сфері культури, тобто фінансування витрат з утримання бібліотек, музеїв, палаців і будинків культури, клубів, народних театрів і мистецьких колективів повинно здійснюватися На основі пайової участі господарських структур, місцевих бюджетів і власних доходів.

Джерелом фінансування соціальних послуг для населення можуть бути різні форми кредиту. Це насамперед споживчий кредит для придбання товарів довгострокового користування, на здобуття освіти, придбання житла. Заслуговують на увагу також житлові заощадження. Умови надання житлових позичок мають бути опрацьовані так, щоб вигода була двобічною. Крім того, треба Упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій. Купуючи ті чи інші цінні папери, інвестори вкладають кошти у будівництво житла і при цьому одержують дохід залежно від зростання вартості житла.

Розвиток системи фінансового забезпечення соціальних гарантій, як і соціального обслуговування населення, в цілому має здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Фінансове забезпечення повинно включати такі джерела: бюджетне фінансування; фінансові ресурси підприємств; спонсорство, меценатство, благодійництво, страхування, кредитування, плату за послуги.

На сьогодні система фінансового забезпечення соціального розвитку в Україні перебуває на стадії свого становлення, тому актуальними є питання активного використання кожного із вказаних джерел, їх оптимізації, що зменшить навантаження на бюджет і сприятиме нормальному забезпеченню діяльності об'єктів соціальної сфери. Це дасть змогу зберегти і підвищити життєвий рівень населення, ступінь його освіченості, а в цілому -- підвищити науковий потенціал держави.

9.3 Становлення й розвиток системи соціальних гарантій в Україні

В умовах незалежної держави створення національної системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де записано, що громадяни України мають право:

на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

на підприємницьку діяльність, яка не заборонена за коном;

на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового, встановленого законодавством;

на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного та доступного усім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вишу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.

Зростання в останні роки виплат на соціальні потреби у валовому внутрішньому продукті України стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального забезпечення населення. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку й утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвість мотивів і стимулів до праці, створювали умови для їх найповнішого виявлення .

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їхніх основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Головною метою соціальної політики в Україні на даному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи на найменш захищені його верстви. Вона повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до змін індексу цін.

Під безпосередньою опікою держави перебувають найуразливіші з фінансової точки зору верстви населення -- діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім'ї, безробітні. Відповідно до цього повинні функціонувати конкретні форми соціальних гарантій.

Одним із важливих напрямів є допомога сім'ям з дітьми. Правову основу тут визначає Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", в якому держава гарантує рівень матеріальної підтримки сім'ям із дітьми через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо. Право на державну допомогу мають сім'ї громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають в Україні. Допомога може надаватися також за міждержавними угодами.

В Україні призначаються такі види державної допомоги:

при вагітності та пологах;

одноразова допомога при народженні дитини;

з догляду за дитиною;

грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;

з догляду за дитиною-інвалідом; .

з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною;

на дітей віком до 16 років (учнів -- до 18 років);

на дітей одиноким матерям;

на дітей військовослужбовців строкової служби;

на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів} або коли стягнення аліментів неможливе.

На сьогодні допомогу одержують понад 6 млн. сімей.

Однією з форм соціальних гарантій населенню з боку держави є виплата пенсій. Нині пенсії в Україні одержують 16,5 млн. громадян, із них 2,4 млн. інвалідів, 180 тис. дітей-інвалідів та 670 тис. громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, 570 тис. одиноких престарілих громадян і 81 тис. підопічних у будинках-інтернатах.

Для громадян із мінімальними доходами встановлюється цільова грошова допомога. її одержують у формі щомісячних грошових виплат непрацездатні громадяни, де середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї упродовж трьох попередніх місяців не досягав грошового розміру який встановлює уряд. Допомога надається у вигляді цільових виплат окремо на прожиття, оплату житла, комунальних послуг, електроенергії, придбання й доставку палива.

Законодавством України передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

Як форма соціальних гарантій в Україні використовується дотація на деякі види товарів і послуги з метою підтримки їхньої ціни на відповідному рівні. Слід зазначити, що підтримка фіксованих цін -- це недосконала форма соціальних гарантій, яка зумовлює нерівність у споживанні.

Дотації призначаються у тому разі, якщо собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна продажу. Вона має покривати збитки й забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. За деякими товарами й послугами дотація покриває лише збитки.

На сьогодні дотації з державного бюджету виділяються для підтримання фіксованих і регуляційних цін на газ, тверде паливо, медикаменти, будівельні матеріали для індивідуального житлового будівництва, житлово-будівельних кооперативів та молодіжних житлових комплексів.

Із бюджету виділяються дотації житлово-комунальному господарству, в тому числі на воду, водовідведення, паливопостачання. Дотації надаються на послуги міського автомобільного транспорту, метрополітенів, залізниць, авіаліній, міського водного транспорту. Крім того, з бюджету здійснюється фінансування капітального ремонту житла, благоустрій міст і селищ міського типу, ремонт і утримання шляхів, реставрація пам'яток .архітектури, заходи, пов'язані з поверненням кримськотатарського, німецького та інших депортованих народів, фінансування будівництва житла для військовослужбовців тощо.

Розмір дотацій розраховують на одиницю продукції або як різницю між ціною і собівартістю продукції та послуг-Фінансування дотацій проводиться із загальнодержавного і місцевих бюджетів.

В Україні передбачені соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Розмір виплат і допомоги передбачені Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: на фінансування капітальних вкладень, видатків на виплату компенсацій і надання пільг, видатків на соціальне страхування, видатків, пов'язаних із наданням пільг щодо пенсійного забезпечення та допомоги, інших видатків на проведення робіт із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Для захисту громадян від безробіття на державному й місцевому рівнях створюється Фонд сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємств, громадян і надходжень з державного та місцевих бюджетів, а також добровільних надходжень від підприємств і громадян.

Кошти фонду використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом прав громадян на працю.

В Україні значна увага приділяється соціальному захисту певних верств населення. Так, упродовж останніх років прийнято Закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", де передбачено надання великої кількості пільг і привілеїв, а також додаткового матеріального забезпечення. Для створення належних умов для життя й роботи громадян, які мають великі заслуги перед державою, урядом передбачено ряд пільг і прав на додаткове матеріальне забезпечення для Героїв Радянського Союзу і повних кавалерів ордена Слави.

Завдання й запитання для самостійної роботи

Дайте визначення соціальним гарантіям.

Яке призначення соціальних гарантій?

Назвіть види соціальних гарантій.

Які джерела фінансування соціальних гарантій?

Охарактеризуйте розвиток соціальних гарантій в Україні.

Запишіть у словник визначення таких термінів: суспільний добробут, соціальні гарантії, спонсорство, меценатство, пенсії, допомога матеріальна.

Тема 10. Видатки на утримання органів місцевого самоврядування

10.1 Видатки на управління

До видатків на управління належать три напрями фінансування:

- державне управління;

- міжнародна діяльність;

- правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.

Державне управління включає:

- функціонування законодавчої влади;

- функціонування виконавчої влади;

- утримання Президента України та його апарата;

- утримання фінансових та фіскальних органів;

- загальне планування і статистичні служби;

- інші видатки на загальнодержавне управління.

Міжнародна діяльність включає:

- міжнародне співробітництво;

- реалізацію міжнародних угод;

- міжнародні прибутки, наукові та інформаційні зв'язки.

Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави включає:

- органи внутрішніх справ;

- суди;

- прокуратуру;

- прикордонні війська;

- митні органи;

- службу безпеки України;

- професійно-пожежну охорону;

- головне управління урядового зв'язку;

- інші правоохоронні органи.

Фінансування органів управління здійснюється за кошторисом. В основі фінансування лежить штатний розпис. Чисельність персоналу та ставки зарплати встановлюються керівними структурами. Особливе місце займають видатки на утримання та експлуатацію автотранспорту, поштові й телеграфні витрати.