Основи бюджетного планування

До витрат на управління входять витрати на утримання органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого й регіонального самоврядування.

До витрат на забезпечення зайнятості населення належать витрати, що фінансуються в межах кошторису Державного фонду сприяння зайнятості населення територіальним центрам зайнятості за відповідними програмами.

До витрат за рахунок децентралізованих фондів цільового призначення включають витрати з позабюджетних фондів та валютних фондів органів місцевого самоврядування. Кошториси витрат цих фондів затверджуються місцевими радами.

До витрат господарських структур на соціальні заходи належать витрати підприємств, організацій на матеріальне заохочення, поліпшення житлових умов працівників, організацію відпочинку й лікування та інші соціальні заходи за рахунок власних прибутків.

До інших витрат господарських суб'єктів належать витрати на створення резервних фондів, благодійні заходи та інші, що здійснюються за рахунок їхніх прибутків.

Інші витрати бюджету включають витрати на утримання штабів і військ цивільної оборони, що фінансуються з відповідного місцевого бюджету, витрати на створення резервних фондів, охорону навколишнього природного середовища, передачу коштів до нижчих місцевих бюджетів, У витратній частині балансу передбачається також передача коштів з місцевого бюджету нижчого рівня бюджету вищого рівня.

Для визначення збалансованості показників балансу фінансових ресурсів та витрат території до нього вводяться показники перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.

1.6 Методи фінансового планування

Питання про методи планування у фінансовій літературі трактується по-різному. До методів, що використовуються, належать методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, аналітичний тощо. Водночас немає чіткого визначення самого методу фінансового планування. Розрахунок фінансового показника потребує попереднього дослідження економічних явищ і процесів, їхніх якісних особливостей і кількісних характеристик, що проводиться з використанням тих чи інших аналітичних способів і прийомів. Однак аналіз вихідного рівня сам собою не дає змоги одержати готові рішення для прогнозованого періоду.

Метод фінансового планування повинен також включати елементи:

аналізу досягнутого рівня й пошук можливостей його покращення в прогнозованому проміжку часу;

вибору способів для розрахунку показників;

способів і прийомів проведення розрахунків.

За своїм змістом метод фінансового планування - це сукупність способів і прийомів розрахунку фінансових ресурсів і напрямків їх використання на прогнозований період.

До найважливіших методів фінансового планування відносяться: економічний аналіз, метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий метод, метод фінансового програмування.

Економічний аналіз - перший етап планування і діючий спосіб оцінки вихідного рівня доходів, видатків, резервів, вивчення рентабельності існуючих фінансових взаємовідносин. Він здійснюється у взаємозв'язку з виробничими завданнями, що дає змогу виявити тенденції розвитку та причини відхилення отриманих показників від планових проектів.

Щодо нормативного методу, то при цьому використовуються різні за ознаками й методами розрахунку економічні норми й нормативи. Водночас норми -- це тільки елемент вихідних даних, які безпосередньо не визначають прогнозних показників, а в багатьох випадках самі є їхнім результатом.

На нашу думку, метод розробки фінансових показників можна охарактеризувати як систему розрахунків, способи яких змінюються залежно від об'єкта планування, наявної інформації і використовуваних прийомів. З огляду на це щодо фінансового планування можна виділити такі методи -- фінансового й балансового розрахунків, а також прогнозування фінансових показників.

Метод коефіцієнтів припускає виконання фінансових розрахунків на основі визначення відповідних коефіцієнтів (порівнянням досягнень минулого періоду з завданнями поточних планів). Основний недолік цього методу полягає в тому, що він не стимулює виявлення всередині господарських резервів і грошових ресурсів.

При використанні нормативного методу планові фінансові показники розраховують на основі прогресивних норм і нормативів формування і використання фінансових ресурсів з урахуванням особливостей окремих галузей виробничої і невиробничої сфер, змін, що відбулися в результаті впровадження технічних організаційних заходів у плановому періоді, однак для цього потрібно мати потужну нормативну базу.

Балансовий метод дозволяє збалансувати джерела фінансових ресурсів з матеріально-речовими і трудовими ресурсами, встановлювати взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, виявити фінансові розриви на всіх рівнях господарювання для усунення можливих диспропорцій у ході виконання планів.

У сучасній практиці фінансового планування активно використовується програмно-цільовий метод, що припускає планування за КПК.

На сучасному етапі розвитку економіки найбільш доцільним підходом у фінансовому плануванні є взаємозв'язок нормативного, балансового, а також програмно-цільового методів фінансового планування.

Завдання і запитання для самостійної роботи

Дайте визначення фінансовому плануванню.

Які завдання і функції фінансового планування?

Який склад системи фінансових планів?

Охарактеризуйте сфери фінансового планування.

Які призначення зведеного фінансового планування?

Що таке фінансовий баланс?

Що належить до системи фінансових планів?

Які методи фінансового планування Ви знаєте?

Запишіть у словник визначення таких термінів: фінансове планування, фінансове прогнозування, фінансовий план, зведене фінансове планування, індивідуальне фінансове планування, збалансованість.

Тема 2. Основи бюджетного планування

2.1 Організаційні засади й принципи бюджетного планування

Бюджетний процес - це регламентована нормами правова діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Стадіями бюджетного процесу є:

1) складання проектів бюджету;

2) розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього.

Перші три стадії бюджетного процесу складають бюджетне планування.

Бюджетне планування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних заходів з визначення доходів та видатків бюджетів у процесі їх складання, розгляду і затвердження.

У процесі бюджетного планування виконують такі завдання:

визначення реального розміру доходів, що підлягають мобілізації в бюджетному періоді;

обґрунтованість та визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком відповідає принципу науковості бюджетного планування;

збалансованість бюджетних показників.

Бюджетним кодексом (далі - БК) встановлені єдині правила впорядкування проектів бюджетів в Україні і передбачене введення рівномірного планування бюджетів усіх рівнів. Перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування передбачає застосування нормативу бюджетної забезпеченості жителів при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів. Тобто формування місцевих бюджетів відбувається не на суб'єктивній, а на формульній основі. Принцип субсидіарності в міжбюджетних розрахунках, що підкріплює нормативне планування, полягає у прагненні максимально наблизити надання суспільних послуг до місця їх безпосереднього споживання при розподілі видатків між різними ланками бюджетної системи.

Структура бюджетного процесу включає такі складові бюджетного планування:

· стратегічне бюджетне планування - формулювання бюджетної концепції;

· реалізація стратегії - прийняття щорічної бюджетної резолюції, що є підставою для проведення поточного бюджетного планування; (приймається в Україні з 2002 р);

· середньострокове бюджетне планування - формування бюджетних програм за окремими напрямами та чітко визначеними цілями, що розраховані на декілька років;

· поточне бюджетне планування - складання, розгляд і затвердження Державного бюджету, місцевих бюджетів, кошторисне планування доходів і видатків бюджетних установ та організацій.

2.2 Бюджетний період

Бюджетний період - це період, протягом якого діє складений і затверджений бюджет.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, а саме:

1) введення воєнного стану;

2) оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення природних чи техногенних катастроф.

У разі прийняття бюджетного періоду для Державного бюджету України на інший, ніж передбачено БК, місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий же період.

У різних країнах застосовують різні бюджетні періоди, наприклад:

у США бюджетний період починається з 1.10.;

у Франції - з 01.01;

в Англії - з 01.04.

2.3 Основні показники бюджетного планування

Планування показників бюджету покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, що виконують розрахунки показників і їхнє узгодження. Необхідні матеріали для складання бюджету надають Міністерству фінансів і місцевим органам усі міністерства, відомства, підприємства, організації, установи, корпорації, асоціації незалежно від рівня підпорядкованості усіх форм власності. На підставі наданих даних установлюються взаємини господарських структур з бюджетом - платежі до бюджету і асигнування з бюджету.

Для планування показників бюджету використовується ряд загальноекономічних показників на плановий рік, таких як національний доход, прибуток, фонд заробітної плати та ін. Крім цього, застосовуються сітьові показники.

Сітьові показники - це показники, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи.

Вони поділяються на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профільну діяльність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі, кількість студентів, пенсіонерів). Вони, в свою чергу, розмежовуються на:

v вихідні - об'єктивно існуючі на даний період;

v похідні - визначаються за певними нормами (наприклад, кількість класів у школі залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);

б) загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічне влаштування).

Виходячи з цих показників, а також відповідних бюджетних норм, фінансові органи розробляють проект бюджету і представляють його на розгляд вищим органам державної влади. У процесі виконання бюджетів, вони вносять зміни до показників бюджету, які виходять з фінансової політики держави, ставлять питання про уточнення деяких розрахунків.

Після розгляду державний бюджет затверджується Верховною Радою України і має силу закону.

2.4 Методи планування показників бюджету

Для планування показників бюджету використовують ряд загальноекономічних показників на плановий рік: національний дохід, прибуток, зарплата. Крім цих застосовуються мережні показники: чисельність учнів, студентів, пенсіонерів, шкіл, бібліотек та ін.

По кожному виду доходів і витрат визначається вихідна базова величина за період, що передує плановому, а потім беручи до уваги фактори, що впливають на показник у плановому періоді, розраховують його рівень.

Якісний рівень бюджетного планування залежить від таких чинників:

Ё чіткість формулювання цілей і завдань, які держава має вирішувати щодо формування надходжень бюджетної системи та розподілу бюджетних ресурсів;

Ё розмежування повноважень між ланками бюджетної системи, відповідності делегування повноважень від одного бюджету іншому рівню їх фінансового забезпечення;

Ё достовірність інформації, що використовується при розрахунках показників бюджету;

Ё методи бюджетного планування, що застосовуються.

При складанні бюджетних показників можна використовувати будь-яку комбінацію методів планування.

Метод прямого рахунку передбачає обчислення показників у бюджеті, виходячи з реальних потреб і показників у розрізі окремих статей доходів та видатків по кожному підприємству, організації, установі, громадянину.

Аналітичний метод передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних чинників, засновується на моделюванні бюджетних показників. Довгостроковий прогноз будь-якого типу доходів зробити досить складно. Якщо джерело доходу чутливо реагує на зовнішні зміни, аналітик має уважно відстежувати зміни економічного середовища, нормативні зміни в адмініструванні податків тощо.

Нормативний метод базується на використанні норм і нормативів, встановлених по відношенню як до детальних, так і до узагальнюючих показників і є основним при розрахунку видатків на поточне утримування бюджетних установ.

Балансовий метод є головним методом бюджетного планування. Найчастіше використовуються три варіанти збалансування бюджету:

Ё зменшення видатків;

Ё збільшення доходів;

Ё встановлення джерел покриття дефіциту бюджету.

За допомогою балансового методу досягається відповідність показників бюджету і показників загальної величини фінансових ресурсів у народному господарстві, з показниками доходів і витрат населення, з фінансовими планами міністерств, відомств і різних господарських суб'єктів. Надходження і видатки складають єдиний баланс відповідного бюджету. Фінансовий баланс є порівнянням доходів та видатків бюджету. Збалансування бюджету - найвідповідальніший етап формування бюджету.

При визначенні прогнозного обсягу доходів необхідно враховувати адміністрування податків і зборів, оскільки адміністрування практично ніколи не буває ефективним на 100%, навіть за найкращої організації можлива недоїмка. Якщо доходи перевищують видатки, формується профіцит, якщо видатки перевищують доходи, то виникає дефіцит. Державний бюджет може прийматись з дефіцитом при визначенні джерел його фінансування. Місцеві та інші бюджети можуть прийматись з дефіцитом виключно в частині бюджету розвитку. Кошти, що мобілізуються як профіцит бюджету, мають використовуватись виключно на погашення державного боргу.

Програмно-цільовий метод передбачає визначення видатків бюджету відповідно до запланованих бюджетних програм. При цьому кожна бюджетна програма має чіткі цілі, завдання, комплекс заходів, реалізація яких є обов'язковою протягом декількох років, а також показники результативності. Відповідальність за досягнення запланованих результатів покладається на відповідального виконавця бюджетної програми. Витрачання бюджетних коштів пов'язується з досягненням соціально значущих результатів.

З метою забезпечення ефективнішого використання бюджетних коштів, встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів і результатами їх використання, підвищення якості надання державних послуг і рівня прозорості та доступності бюджету для громадськості, починаючи з 2002 року в Україні запроваджено програмно-цільовий метод формування бюджету.

Щоб виміряти й оцінити результати від використання бюджетних коштів, будь-які видатки бюджету за такого підходу мають бути затверджені у вигляді програм із зазначенням виконавця, мети та критеріїв оцінки її виконання.

Вперше програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано в Сполучених Штатах у середині 60-х років. Згодом програмно-цільовий підхід до складання бюджету поширився в Канаді та більшості країн Європи. Тепер у Сполучених Штатах програмно-цільовий метод складання бюджету застосовується більшістю урядів штатів і муніципальних урядів. Але, на думку дослідників, найпрогресивнішими щодо застосування програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія і Нова Зеландія. Бюджетні звіти цих країн показують, що вони досягли вражаючого рівня ясності й прозорості у висвітленні діяльності їхніх урядових структур і результатів, які при цьому досягаються.

У зв'язку з тим що програмно-цільовий метод складання бюджету - це новий спосіб його формування, в основі якого лежить нова для України філософія, Кабінет Міністрів України розробив Концепцію застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 року № 538-р.

Концепція визначає мету й основні принципи застосування програмно-цільового методу, а саме:

1) забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі та завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

2) забезпечення за результатами виконання бюджету оцінювання діяльності учасників бюджетного процесу щодо окреслених цілей і виконання завдань, а також аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

3) упорядкування діяльності головного розпорядника коштів у формуванні й виконанні бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

4) посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

5) підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу та використання бюджетних коштів.

Застосування програмно-цільового підходу передбачає також інші організаційні заходи. Зокрема, кожне міністерство має розробити стратегію своєї діяльності не тільки на наступний рік, а й на середньострокову перспективу, завдяки чому суттєво зростає роль головних розпорядників коштів у складанні своїх бюджетів. Підвищується також відповідальність за використання бюджетних коштів на всіх рівнях бюджетної системи.

Програмно-цільовий метод формування бюджету сприяє застосуванню перспективного бюджетування.

2.5 Стадії бюджетного планування

Порядок бюджетного планування визначається нормами Бюджетного кодексу України і передбачає декілька стадій. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет на відповідний рік. Міністр фінансів відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів, розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

Стадія 1. Підготовка до складання проекту бюджету

Формуванню проекту бюджету держави передує аналітична робота, що проводиться Мінекономіки, Мінфіном, Національним банком України, іншими органами влади за такими напрямками:

v розробка основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період;

v аналіз виконання бюджету у минулому році та очікуване виконання в поточному бюджетному періоді;

v визначення загального рівня доходів і видатків бюджету, оцінка обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій щодо проекту Державного бюджету України;

v методично-нормативна робота щодо особливостей складання розрахунків до проекту бюджету на наступний рік;

v визначення основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:

проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період;

проект кошторису доходів та видатків Національного банку України на наступний бюджетний період.

Не пізніше 1 червня (або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України) у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає прем'єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період подає до Верховної Ради України Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за чотири робочі дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та оптових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні в середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:

граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через Зведений бюджет України;

граничного обсягу державного боргу та його структури;

питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

захищених статей видатків бюджету;

обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Стадія 2. Розробка і розгляд пропозицій проекту Державного бюджету України

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Мі-Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розробку бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, несуть відповідальність за своєчасність, достовірність і зміст поданих бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетної запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів, розглядає і вживає заходи щодо усунення розбіжностей з головним розпорядником бюджетних коштів.

На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Міністерство фінансів України подає проект Державного бюджету на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Стадія 3. Прийняття Державного бюджету

Не пізніше ніж через п'ять днів після подання Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України міністр фінансів подає його на пленарному засіданні Верховної Ради України. Голова Комітету Верховної Ради України з пі тань бюджету доповідає про відповідність проекту закону про Державну бюджет України вимогам Бюджетного Кодексу, Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

У разі відхилення проекту закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України зобов'язаний у тижневий термін з дня набрання чинності рішенням про відхилення подати проект закону про Державний бюджет України на повторне подання з обґрунтуванням внесених змін, пов'язаних з відповідним рішенням Верховної Ради України. Міністр фінансів повторно представляє проект закону про Державний бюджет України не пізніше трьох днів після його повторного подання до Верховної Ради України.

Ё Перше читання

Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України не пізніше 1 жовтня (6 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, проект закону про Державний бюджет України розглядається народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях та групах Верховної Ради України. Комітети Верховної Ради України формують свої пропозиції до проекту закону і передають їх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та призначають представників для участі в роботі цього Комітету.

Пропозиції щодо збільшення видатків Державного бюджету України мають визначати джерела покриття таких видатків, пропозиції щодо зменшення доходів Державного бюджету України мають визначати джерела компенсації втрат доходів Державного бюджету України або види та обсяги видатків, що підлягають відповідному скороченню. Жодна з таких пропозицій не повинна призводити до збільшення державного боргу і гарантій у порівнянні з їх обсягом, передбаченим у представленому проекті закону про Державний бюджет України. Не допускається внесення пропозицій щодо змін до прогнозу податкових надходжень.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України і готує Висновки та пропозиції до нього, а також таблиці пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи, які пропонується підтримати чи відхилити, і приймає з цього приводу відповідне рішення. Показники, що містяться у Висновках та пропозиціях до проекту закону про Державний бюджет України, мають бути збалансованими.

Перше читання проекту закону про Державний бюджет України починається з доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України. В обговоренні цього питання беруть участь представники комітетів Верховної Ради, депутатських фракцій та груп, народні депутати України, представники Кабінету Міністрів України та Рахункової палати.

Прийняття рішення щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України вважається прийняттям проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні.

Верховна Рада України приймає проект закону про Державний бюджет України у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня) року, що передує плановому.

Ё Друге читання

Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні Кабінет Міністрів України в двотижневий термін готує і подає не пізніше 3 листопада (8 листопада) року, що передує плановому, проект закону про Державний бюджет України, доопрацьований відповідно до Висновків Верховної Ради України, і порівняльну таблицю щодо їх врахування з вмотивованими поясненнями про невраховані пропозиції.

Цифрові показники можуть бути змінені у випадку, якщо основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період змінились на час розгляду в другому читанні більше ніж на два відсотки.

При розгляді проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні пропозиції щодо змін до проекту закону про Державний бюджет України не розглядаються, крім висновків Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України завершується не пізніше 20 листопада. При цьому загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету України на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, повинні бути прийняті у другому читанні в обов'язковому порядку і не підлягають розгляду у третьому читанні.

Ё Третє читання

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету доопрацьовує проект закону і вносить його на розгляд Верховної Ради України в третьому читанні не пізніше 25 листопада.

Третє читання починається з доповіді Голови Комітету Верховної Ради з питань бюджету та співдоповіді міністра фінансів України. Після цього Верховна Рада України проводить голосування за пропозиціями щодо статей проекту закону.

Закон про Державний бюджет України приймається Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому.

Термін перебування прийнятого Верховною Радою України закону про Державний бюджет України на розгляді в Президента України, а також термін повторного розгляду Верховною Радою України, разі повернення його Президентом України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями до цього закону з наступним його поверненням до Верховної Ради України на повторний розгляд, не включаються до загального терміну перебування проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету України з наступними обмеженнями:

1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватись лише на цілі, визначені в законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені в проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період;

щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених законом про Державній бюджет України на попередній бюджетний період;

до прийняття закону про Державний бюджет України на поточні бюджетний період проводити капітальні видатки забороняється крім окремих випадків.

До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період позичання можуть здійснюватись лише з метою погашення основної суми державного боргу.

До прийняття закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період податки, збори (обов'язкові платежі) та інші надходження справляються відповідно до закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та інших нормативно-правових актів.

Стадія 4. Бюджетний розпис. Ця стадія пов'язана зі складанням відповідними фінансовими органами робочих документів щодо контролю за виконанням бюджету - бюджетного розпису.

Стадія 5. Виконання бюджету. Заключним етапом бюджетного планування є виконання бюджету, в ході якого забезпечується надходження передбачених доходів, безперебійне фінансування витрат бюджету.

2.6 Класифікація видатків бюджету

Витрати бюджету виражають економічні відносини, що виникають у зв'язку з використанням коштів суспільного грошового фонду. Формою прояву цих відносин виступають конкретні види бюджетних витрат, причому їхнє різноманіття обумовлене дією цілого ряду факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, розгалуженістю зв'язків бюджету з національною економікою, адміністративно-територіальним устроєм держави і т.п. Різне сполучення названих факторів породжує ту чи іншу систему витрат конкретного бюджету на певному етапі суспільного розвитку. За своїм матеріальним втіленням бюджетні витрати являють собою грошові кошти, що направляються на фінансове забезпечення заходів і функцій держави і органів місцевого самоврядування.

З метою з'ясування ролі й значення витрат бюджету в соціально-економічному житті, а також раціоналізації бюджетного процесу в країні фінансовою теорією і практикою вироблений цілий ряд ознак класифікації витрат держави.

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави чи місцевого самоврядування.

Функціональна класифікація бюджетних витрат відбиває напрямок коштів основного централізованого фонду на виконання конкретних функцій держави.

Коди видатків за функціональною класифікацією мають чотири знаки. Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується виключно в аналітичних і статистичних документах. Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави. Чинна функціональна класифікація відповідає міжнародним стандартам, розроблена на основі класифікації функцій управління ООН і передбачає групування видатків за 10 розділами. Нумерація розділів відповідає нумерації загальних цілей державного управління, тоді як номери підрозділів та груп вказують на засоби досягнення та реалізації визначених цілей і напрямків. Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на:

код 0100 - загальнодержавні функції;

код 0200 - оборону;

0300 - охорону громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки, судову владу;

0400 - економічну діяльність;

0500 - охорону навколишнього середовища;

0600 - житлово-комунальне господарство;

0700 - охорону здоров'я;

0800 - духовний і фізичний розвиток;

0900 - освіту;

1000 - соціальний захист і соціальне забезпечення.

Особливістю нової економічної бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, усі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету і забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

Залежно від впливу на процес розширеного відтворення видатки можуть бути поточними та капітальними. За економічною класифікацією видатки бюджету (кожен напрям видатків має свій код - код економічної класифікації видатків - КЕКВ) поділяються на:

Ё поточні видатки - пов'язані із забезпеченням юридичних осіб бюджетними коштами на їх утримання та фінансуванням поточних потреб. Ці видатки включають:

а) витрати на державне споживання (утримання соціальної та економічної інфраструктури, державних підприємств, закупівлю товарів та послуг цивільного чи військового характеру, поточні витрати бюджетних установ);

б) поточні субсидії органам влади нижчого рівня, державним підприємствам;

в) платежі та виплата відсотків за державними і місцевими позиками;

Ё капітальні видатки - пов'язані з інвестуванням в основний капітал та приріст запасів. Вони включають:

а) капіталовкладення за рахунок бюджету в різні галузі виробництва;

б) інвестиційні субсидії;

¦ кредитування за вирахуванням погашення - операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, та операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету, склад яких визначається міністром фінансів України, тобто кредити державним та приватним підприємствам, місцевим органам влади.

Поточні видатки (код 1000)

Видатки на товари і послуги (код 1100)

Оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110)

Ця категорія включає оплату праці всіх працівників бюджетних установ (організацій) або залучених за трудовими угодами згідно з установленими осадовими окладами, ставками або розцінками. Величина оплати праці відображається без нарахувань на фонд оплати праці, які обліковуються за кодом 1120. До цієї категорії також відноситься установлена чинним законодавством одноразова грошова допомога у зв'язку з виходом на пенсію.

Ця категорія включає в себе:

код 1111 - заробітну плату за встановленими окладами, ставками розцінками всіх штатних працівників; оплату праці за трудовими угодами; надбавку за вислугу років; доплату за ранг; надбавки й доплати зв'язкового характеру (оплати нічних змін, позаурочних годин, за науковий ступінь, за використання в роботі знання іноземних мов тощо); надбавки, що мають стимулюючий характер; премії (усі види преміальних ат); щомісячну довічну плату науковцям; матеріальну допомогу, в тому числі в разі нещасного випадку, хвороби, оздоровлення та в інших випадках і рішенням адміністрації установи відповідно до чинного законодавства;

код 1112- грошове утримання військовослужбовців, у тому числі основні й додаткові види грошового утримання військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ;

код 1113 - виплати з тимчасової непрацездатності: включає оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації (у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. № 439 відповідно до ст. 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування»).

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом і будується на розподілі бюджетних призначень за бюджетними програмами. Такий підхід передбачає визначення оцінки ефективності та результативності діяльності державних установ. Це обумовлено тим, що сучасний етап соціально-економічного розвитку держави потребує поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, прозорості й зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективного використання коштів бюджету. Для досягнення цих цілей в Україні з 2002 року започатковано впровадження програмно-цільового методу складання бюджету.

Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз і відбір програм на стадії стратегічного планування. Таку роботу проводить головний розпорядник коштів і в період формування бюджетного запиту та підготовки пропозицій до проекту бюджету обґрунтовує внесення відповідної програми на наступний бюджетний рік. На відміну від розділу, підрозділу чи групи функціональної класифікації, яка лише визначає загальну категорію видатків з бюджету, кожна програма має чітко визначені цілі. Так, коду функціональної класифікації 0732 «Спеціалізовані лікарні та інші спеціалізовані заклади» відповідає кілька програм, таких як «Медична допомога, що надається українською спеціалізованою лікарнею «Охматдит», «Медико-соціальні послуги ветеранам війни та воїнам-інтернаціоналістам», «Утримання та лікування психічно хворих осіб, які потребують особливого нагляду».

Як свідчить досвід закордонних країн, система планування видатків на підставі програм - це система рішень щодо розробки, аналізу, впровадження та розподілу ресурсів. Програмна класифікація видатків у цьому випадку має базуватися на конкретних комплексних програмах з чітко визначеними цілями та завданнями, а механізми та методики оцінки використання бюджетних коштів дадуть змогу оцінювати результативність та ефективність таких програм за встановленими критеріями.

Державний бюджет України із застосуванням програмної класифікації видатків державного бюджету вперше було сформовано на 2002 рік. Досвід використання програмно-цільового методу засвідчив, що на даному етапі немає критеріїв визначення ефективності тієї чи іншої програми. За таких умов відстежити переваги програмного бюджетування (підготовки, складання, затвердження та виконання бюджетів) досить складно.

Оскільки програмно-цільовий метод - це, певною мірою, новий спосіб формування бюджету, і тому мало хто глибоко обізнаний з цією бюджетною методологією, вважаємо за необхідне докладніше розглянути такий підхід, насамперед пояснити логіку складання бюджету за бюджетними програмами, визначити переваги й труднощі такого методу, описати весь алгоритм побудови бюджетних програм.

Бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети і завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Розробку, аналіз та відбір бюджетних програм на стадії планування, складання проекту проводить головний розпорядник коштів, він же обґрунтовує свої пропозиції.

Функціональна класифікація видатків лише визначає загальний напрям руху видатків з бюджету, а програмна класифікація має чітку цільову спрямованість, що відображається в структурі кодування. Програмна класифікація видатків Державного бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України щорічно визначається у законі про Державний бюджет України. Формування програмної класифікації видатків державного бюджету здійснюється за спеціальною структурою кодування.

Код бюджетної програми складається із семи цифрових знаків:

1,2,3- визначають головного розпорядника бюджетних коштів (відповідний код відомчої класифікації видатків бюджету);

4 - відповідальних виконавців бюджетних програм головного розпорядника бюджетних коштів ( якщо відповідальним виконавцем є безпосередньо структурний підрозділ центрального апарату головного розпорядника, то „1”, інші виконавці - „2” - „9”).

5,6, - бюджетну програму, виконання якої забезпечить один відповідальний виконавець (в основному це коди діючою функціональної класифікації);

7 - напрям діяльності в конкретній бюджетній програмі.

Наприклад,

220 - міністерство освіти і науки України;

1 - центральний апарат МОНУ;

94 - освіта;

2 - вищі навчальні заклади Ш і ІУ рівнів акредитації.

2.7 Складові частини бюджету

Бюджет України складається із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

3) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному розрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Запитання для самостійної роботи

1. Дайте визначення поняттю бюджетний процес.

2. Які стадії бюджетного процесу Ви знаєте?

3. Охарактеризуйте структуру бюджетного процесу?

4. Що таке бюджетний період?

5. Основні показники бюджетного планування.

6. Методи планування показників бюджету.

7. Види класифікації видатків бюджету.

8. Охарактеризуйте економічну класифікацію видатків.

9. Складові частини бюджету.

Тема 3. Розпорядники бюджетних коштів

3.1 Поняття розпорядників бюджетних коштів

Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття зобов'язань і здійснення видатків бюджету.

Бюджетна установа - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади або органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетні установи є неприбутковими. Для здійснення програм і заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні та юридичні особи, які не мають статусу бюджетної установи - одержувачі бюджетних коштів, надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом “Про Державний бюджет України”, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень, а головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів, і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

3.2 Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - це розпорядник, у своїй діяльності підлеглий відповідному головному розпорядникові і діяльність якого координується через нього.

Розпорядник коштів 2 ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань для переказу розпорядникам 3 ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам або одержувачам, діяльність яких координується через них.

Розпорядник коштів 3 ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

3.3 Одержувачі бюджетних коштів

Одержувачі бюджетних коштів (далі - одержувачі) - це підприємства і госпрозрахункові організації громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм надання послуг безпосередньо через розпорядників.

Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштів

Запитання для самостійної роботи

1. Дайте визначення поняттю бюджетної установи.

2. Які різновиди розпорядників бюджетних коштів Ви знаєте?

3. Охарактеризуйте їх.

Тема 4. Система фінансування бюджетних установ

4.1 Бюджетне фінансування, його принципи, форми й методи

Фінансування - забезпечення фінансовими ресурсами економіки держави, соціальних потреб і програм, виробництва продукції, науково-технічних досліджень, будівництва і переустаткування підприємств, а також утримання бюджетних установ.

Джерела фінансування: власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування) і кошти державного бюджету.

Бюджетне фінансування - форма централізованого виділення фінансових ресурсів з державного бюджету у вигляді безповоротного, безоплатного надання засобів, інвестицій на розвиток економіки, соціально-культурні заходи, оборону та інші суспільні потреби. Бюджетне фінансування має цільовий характер, знаходиться під фінансовим контролем держави. У процесі бюджетного фінансування здійснюється контроль за ефективним і раціональним використанням коштів, дотриманням режиму економії, зниження вартості й собівартості продукції, що випускається.

Бюджетне фінансування базується на певних принципах. До них відносяться:

- одержання максимального ефекту від використання бюджетних ресурсів, що має на увазі нормування відповідних витрат, а також послідовну мінімізацію державних витрат щодо одержуваного результату. Це дозволяє вирішувати важливі завдання економічного розвитку, служить цілям фінансової стабілізації і зміні бюджету;

- цільовий характер використання бюджетних ресурсів означає, що надання бюджетних засобів здійснюється строго за цільовим призначенням відповідно до затвердженого бюджету;

- безповоротність і безоплатність основної частини бюджетних асигнувань;

- поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел для фінансування бюджетних установ;

- постійного контролю - відповідає за те, що на кожному етапі планування і виконання бюджету існують контрольні функції та органи, подібний до принципу прозорості принципом прозорості.