Поняття і види цінних паперів

* повністю неринкові цінні папери - це цінні папери, які за умовами їх випуску взагалі не можуть продаватися і купуватися на ринку (перепродаватися), а тільки підлягають поверненню їх емітенту. Суттю ринку є вільна купівля-продаж наявних на ньому товарів, у тому числі і цінних паперів. Тому ринкові цінні папери є переважний вид цінних паперів. Але в ряді випадків емітент може випустити потрібні учасникам ринку цінні папери з обмеженнями на їх вільне відчуження третім особам. Наприклад, акції закритих акціонерних товариств в інтересах самих акціонерів мають обмеження на вільний обіг, що, зокрема, виражається в тому, що такого роду акції ніколи не звертаються на фондових біржах.

Крайнім можливим випадком неринковою цінного папера є такий її вид, коли інвестор не може перепродати її взагалі, а лише погасити у самого емітента. Такі папери мають дуже специфічне призначення, яке власне і перетворює їх на неринкові. У світовій практиці зазвичай це пов'язано, наприклад, з особливими схемами з пенсійного або медичному страхуванню.

Часткові, боргові та довірчі цінні папери

Як в економічній класифікації, так і з точки зору юридичної приналежності капіталу, що залучається, цінні папери поділяються на:

* часткові (власницькі) - це цінні папери, які представляють власний (статутний) капітал емітента;

* боргові - це цінні папери, які представляють позиковий капітал для їх емітента;

* довірчі - Це цінні папери, що представляють собою капітал, що знаходиться в довірчому управлінні. До пайових цінних паперів відносяться акції, а часто ще й цінні папери пайового типу, прикладом яких в російській практиці є інвестиційні паї та ін На відміну від акції, які представляють собою власний капітал юридичної особи, інвестиційний пай - це не об'єднаний капітал як капітал юридичної особи.Цінні папери, що засвідчують віддається в довірче управління капітал, треба вважати самостійним їх видом - довірчими цінними паперами.

Боргові цінні папери в юридичному плані зазвичай є інша форма позики капіталу учасником ринку в порівнянні з банківською позикою, суть якої полягає в прямому зверненні до кредитора, минаючи посередника в липі банку. Переважна частина всіх ВИДІВ цінних паперів відноситься до групи боргових паперів.

Часткові цінні папери грунтуються на договорі установи юридичної особи, боргові цінні папери - на договорі позики (кредитування), довірчі цінні папери - на договорі довірчого управління.

Прибуткові та безприбуткові цінні папери. З точки зору наявності доходу за певних умов випуску цінні папери можуть бути класифіковані на:

* прибуткові - це цінні папери, дохід за якими вже закладено в самому емісійному відношенні, і він виплачується емітентом їх власнику. У свою чергу, вони мають дві форми:

1) процентні - це цінні папери, за якими емітент виплачує дохід, що нараховується (що розраховується) їм самим;

2) дисконтні - Це цінні папери, за якими емітент сплачує дохід у формі дисконту;

* безприбуткові - це цінні папери, за якими сам емітент ніякого доходу не виплачує.

Дохід за цінним папером може нараховуватися і виплачуватися емітентом у формі дивіденду або відсотка. Юридичний дивіденд є дохід, що виплачується за акцією. Його економічна суть полягає в тому, що розмір такого доходу зазвичай заздалегідь не визначається умовами емісії, тобто він заздалегідь невідомий за своєю величиною для учасників ринку.

Юридичний відсоток - це дохід, який виплачується по облігації (а в загальному випадку - за позикою) або інший борговим цінним папером. Його економічну відміну від дивіденду полягає в тому, що розмір відсотка зазвичай заздалегідь відомий для власника цінного паперу. На практиці економічні відмінності між дивідендом і відсотком виявляються розмитими, оскільки має місце, з одного боку, випуск акцій (привілейованих акцій) з фіксованим розміром дивіденду, а з іншого - і випуск облігацій з нефіксованим ставкою процентного доходу, або з «плаваючим» відсотком. Необхідність існування чистого доходу за конкретного цінного папері у фіксованому або нефіксоване (плаваючому) вигляді визначається потребами учасників ринку. Можливість наявності в конкретної доходної цінного паперу обох економічних форм виплачується (нараховується) доходу означає лише те, що в їх основі лежить економічно однорідне ринкові відносини - відношення позикового капіталу.

Можлива й інша форма отримання доходу за цінним папером - у вигляді дисконту, тобто різниці між номіналом цінного паперу і більше низькою ринковою ціною її придбання. Дисконт завжди виплачується емітентом, а тому дисконтна цінний папір є дохідна папір, націлена на отримання доходу вже при її випуску. Дисконтна цінний папір дозволяє інвестору отримати закладений у ній дохід не у вигляді розтягнутих у часі виплат, а одноразово - у момент погашення цінного паперу. Така форма виплати доходу теж представляє інтерес для певного кола інвесторів.

Безприбуткова цінний папір не націлена на отримання доходу за своїм внутрішнім (емісійному) змісту. Але за певних умов і вона може стати джерелом доходу. Єдино можливе формою доходу по безприбуткових цінних паперів є позитивна різниця в їх ринкових цінах.Умовою наявності такого роду доходу є отримання цінної папером ринкової ціни, тобто її обіг на ринку.

Оскільки безприбуткова цінний папір випускається не з метою збільшення капіталу, а в якості товару або платіжного засобу, остільки вона часто не має ринкової ціни, відмінної від ринкової ціни репрезентованої нею товару. Така цінний папір для свого власника є зазвичай просте свідоцтво на товар або на гроші, але не на капітал.

Дохід у вигляді різниці в ринкових цінах може мати місце по обох розглянутих груп цінних паперів. Але якщо для безприбуткових паперів він є їх єдиний вид доходу, то для дохідних цінних паперів позитивна різниця в ринкових цінах являє собою другий вид доходу, джерелом якого вже є не емітент, а безпосередньо сам ринок, тобто складаються на ньому відносини між інвесторами.

Таким чином, інвестиційний дохід, або дохід, одержуваний інвестором (власником) пінної папери, може складатися з двох частин:

1) сплачується (нараховується) - це дохід, який виплачує емітент інвестору згідно з умовами випуску цінного паперу;

2) диференціальний - це дохід, який може бути отриманий від різниці в ринкових цінах за цінним папером.

Інвестиційні та Неінвестиційні цінні папери. У залежності від того, в якій якості цінний папір обертається на ринку, вона може бути:

* інвестиційної (капітальної) - Це цінний папір, який приносить її власникові інвестиційний дохід. Висловлюючись інакше, це цінний папір як об'єкт для інвестування, або як об'єкт для вкладення грошей в якості капіталу, або як прибутковий ринковий актив, тобто те, що приносить бажаний інвестором вид доходу. До інвестиційних цінних паперів у звичайних умовах завжди відносяться акції та облігації як цінні папери, що приносять процентний або дивідендний дохід, інакше - просто прибуткові цінні папери;

* неінвестиційних - Це цінний папір, обіг якої на ринку не приносить доходу (інвестиційного) її власнику. Зазвичай неінвестиційних є цінні папери, що обслуговують розрахунки на товарних чи інших ринках. Найчастіше в цій ролі виступають коносаменти, складські свідоцтва, чеки.

Коли говорять про ринок цінних паперів як про ринок, то зазвичай під цим мають на увазі ринок саме інвестиційних, а не всіх цінних паперів. Але неправильно було б відносити до інвестиційних тільки ті цінні папери, які приносять певний умовами їх випуску дохід (виплачуваний дохід), т. стільки прибуткові цінні папери. Будь-яка цінний папір, включаючи її безприбуткові види, звичайно, за відповіднихобставин може стати джерелом доходу у формі різниці в її ринкових цінах (диференціальний дохід).

Розподіл цінних паперів на інвестиційні та Неінвестиційні є не поділ їх за конкретним юридичним видів, а розподіл за тим, яку роль вони насправді виконують на ринку. Наприклад, акція, яка не обертається на ринку і відповідно не має ринкової ціни, дивідендний дохід за якої нижче рівня інфляції в країні, не має ніякого відношення до інвестиційної цінному папері, так як не є джерелом збільшення капіталу її власника. Але навіть якщо акція і має ринкову піну, яка замість її збільшення, навпаки, систематично знижується і, відповідно, вкладений в неї капітал інвестора все зменшується, то й така акція ніякі відповідає поняттю інвестиційної цінного паперу.

Номіновані і неномінірованние цінні папери

Залежно від наявності номіналу цінні папери поділяються на:

* номіновані - це цінні папери, що мають номінальну вартість, або номінал, в грошовому виразі;

* неномінірованние - Це цінні папери, які не мають номінальної вартості. Вони можуть існувати у двох видах:

1) щодо номіновані - Це цінні папери, що мають номінальну вартість у відносному вираженні (у частках);

2) абсолютно неномінірованние - це цінні папери, за якими номінал не може бути визначений взагалі.

Юридично номінальна вартість цінного паперу, чи номінал цінного папери, - це абсолютна грошова величина, що фіксується у цінному папері при її випуску. Це може бути грошова сума, яку емітент зобов'язується повернути інвестору при гасінні боргового цінного паперу, або з якої складається власний (статутний) капітал інвестора як юридичної особи. За російським законодавством інвестиційні цінні папери повинні мати номінальну вартість, крім цінних паперів, що представляють собою пай (частку), до яких належать інвестиційні паї та іпотечні сертифікати участі. В інших країнах дозволяється навіть випуск акцій без номінальної вартості, причиною чого є уникнення оподаткування їх випуску (податок на емісію сплачується з номінальної вартості емітованих акцій).

З точки зору сутності будь-якого емісійного відносини, що лежить в основі будь-якого цінного паперу, завжди має місце процеспередачі певної величини вартості від інвестора до емітента. Величина переданої вартості і є номінал емісійного відносини, або цінного паперу, в економічному його розумінні. У цьому, економічному, сенсі безномінальних цінних паперів просто не існує по самій природі емісійного відносини як форми відносини відчуження. Якась вартість завжди повинна бути відчужений а інвестором, щоб виникла цінний папір. Безномінальность пайових цінних паперів випливає з того, що розмір вартості, реально переданої інвестором емітенту паю і назад, коливається від паю до паю, а тому він не може бути зафіксований в якості юридичного номіналу паю ні в абсолютному розмірі, ні щодо.

Що ж стосується випуску акцій без вказівки номіналу в грошовому вираженні, то насправді у них номінал є, тільки він фіксується не в абсолютній величині, а у відносному розмірі - у вигляді частки акції в статутному капіталі компанії. Наприклад, оголошується, що випускається таку-то кількість акцій, кожна з яких є одна мільйонна частка статутного капіталу акціонерного товариства. Якщо таким шляхом буде зібраний загальний капітал розміром 100 млн руб., То це означає, що фактично номінальна вартість однієї акції склала 100 руб., Хоча юридично дана акція не має номіналу, оскільки ці 100 руб. не були зафіксовані як номіналу акції при її емісії (мається на увазі момент емісії до початку власне продажу акції на ринку).

Отже, потенційно можлива безномінальность акції нетотожні безномінальності інвестиційного паю. Безномінальность акції є прихована, або опосередкована, форма існування се номіналу. Безномінальность інвестиційного паю є відсутність юридичної номіналу взагалі, або, висловлюючись інакше, неможливість поширення вимоги наявності (юридичної) номіналу на даний вид цінних паперів.

Що ж стосується боргових цінних паперів, то тут відсутність номіналу в абсолютному вираженні абсолютно неможливо, оскільки цесуперечить юридичної сутності самого боргового відносини.

Первісною формою фіктивного капіталу виступали облігації державних позик. У подальшому з'явилися акції та корпоративні облігації. Тому сучасна структура фіктивного капіталу включає три основні форми, а саме: акції, корпоративні облігації і державні облігації.Ці три форми складають класичні види цінних паперів. Всі інші види цінних паперів вважаються похідними від класичних.

Облігації відображають кредитні відносини. Випускаються в обіг, тобто продаються емітентами - приватними та державними юридичними особами на певний термін. Після закінчення цього терміну вони викуповуються назад. Облігації гарантують повернення вкладених коштів і отримання встановленого стабільного доходу у вигляді відсотка або дисконту.

Акції відображають відносини співволодіння капіталом. Їх випускають в обіг емітенти - юридичні особи на весь час існування емітента, тобто по суті безстрокові. Вони надають право отримання частини прибутку в дивіденду (звичайні і привілейовані акції), а також право участі в управлінні капіталом (тільки звичайні акції). Стабільність доходу, який приносять звичайні акції, не гарантується на відміну від привілейованих.

Розглянемо корпоративні облігації.

Корпоративні облігації являють собою довгострокові та середньострокові позики, що розміщуються на ринку цінних паперів.

Облігації можуть відрізнятися прибутковістю, терміном дії, цільовим призначенням, бути забезпеченими або незабезпеченими і ін У розвинених країнах існує велика різноманітність видів корпоративних облігацій.

Корпоративні облігації переважають у структурі джерел фінансування економіки, займаючи понад 70% всіх коштів, що залучаються через ринок цінних паперів. Їх пріоритет обумовлений довгостроковістю і сталістю відносин власності.

Всі облігації за ознакою якості та надійності діляться міжнародними та національними рейтинговими агентствами на ряд груп.

Міжнародні рейтингові агентства: «Moody's Investors Service», «Standard and Poor's» (S & P) і ін. Позначення NR - not rated (Немає рейтингу) означає, що рейтинг емітенту не привласнювався. Позначення літерами А, В, С і D - означають певний рейтинг. Рейтинги групи А(Інвестиційного класу) свідчать про хороші фінансові показники - високий прибуток і ліквідність активів, мала залежність від коливань процентної ставки, висока ступінь надійності. Облігації груп В і С - так звані bonds («Сміттєві», тобто високо). Облігації групи В-для тих, хто шукає дохід вище середнього рівня (інвестиційні та венчурні компанії). Кожна позиція в групі має певну тверду характеристику. У цілому більш високу якість завжди означає більш низький відсоток доходу по облігації. Облігації в порівнянні з акціями більш стійкі до коливань економічної кон'юнктури, тобто доходи та їх ринковий курс досить стабільні.

Розглянемо вартісні характеристики облігацій.

Облігації мають номінальну вартість (номінал) і ринкову ціну. Номінальна вартість вказується на самій облігації і позначає суму, яка надається у позику і підлягає поверненню після закінчення терміну позики. Вона є базовою величиною для розрахунку доходу, що приносить облігація. Відсоток, або дисконт, за облігації встановлюється до номіналу, а приріст (зменшення) вартості облігації за певний період часу розраховується як різниця між номінальною вартістю, за якою облігація буде погашена, і ціною придбання облігації.

Облігації, як правило, мають відносно високу номінальну вартість і орієнтовані на заможних індивідуальних та інституційних інвесторів. У цьому полягає одне з їхніх відмінностей від акцій, номінальна вартість яких встановлюється у розрахунку на більш широке коло інвесторів. Слід зазначити, що якщо для акцій номінальна вартість - величина умовна, так як вони продаються і купуються переважно за цінами, не прив'язаним до номіналу (можуть випускатися акції без вказівки номіналу), то для облігацій номінальна вартість є важливим параметром, значення якого не змінюється в протягом терміну дії облігаційної позики. За спочатку встановленої величиною номіналу облігації погашаються після закінчення терміну їх обігу.

З моменту емісії облігації і до погашення вони продаються і купуються на ринку цінами. Ринкова ціна в момент емісії може бути нижче, дорівнює або вище номіналу. Надалі ринкова ціна облігацій визначається виходячи з кон'юнктури, що склалася на фондовому і фінансовому ринках, а також в залежності від двох головних якостей самої позики, а саме:

* перспективи отримання номінальної вартості облігацій при їх погашенні (чим ближче термін погашення в момент їх придбання облігації, тим вище її ринкова ціна);

* права на отримання регулярного фіксованого доходу (чим вищий дохід від облігації, тим вище її ринкова ціна).

Ринкова ціна облігацій залежить також від ряду інших параметрів, найважливішим з яких є надійність, або ризик інвестицій. Оскільки номінали облігацій можуть істотно відрізнятися, часто виникає необхідність у порівняльному вимірнику їх ринкових цін. Таким вимірювачем є курс облігації.

Курс облігації представляє собою значення її ринкової ціни, виражене у відсотках до номіналу:

Ко = Цр / Але

де К - курс облігації; Цр - ринкова ціна облігації; Н п - номінальна ціна облігації.

Дисконт та процентний дохід по облігаціях. Облігації, як і інші цінні папери, є об'єктом інвестування і приносять власникам прибуток.Загальний дохід по облігації включає наступні складові:

* періодично виплачуються відсотки (купонний дохід);

* зміна вартості облігації за певний період часу;

* дохід від реінвестування * виплачених процентів.

Розглянемо елементи, складові загальний дохід по облігації. Облігації, на відміну від акцій, приносять власникам фіксований поточний дохід. Він являє собою так званий постійний ануїтет, тобто право отримувати щорічно фіксовану грошову суму протягом ряду років. Відсотки за облігаціями, як правило, виплачуються один - два рази на рік (купонний дохід). Чим частіше вони виплачуються, тим більший потенційний дохід приносять облігації, оскільки отримані відсотки можуть бути реінвестовані.

Розмір купонного доходу по облігації залежить в першу чергу від її надійності, тобто від стійкості компанії-емітента. Чим стійкіше емітент і надійніше облігація, тим нижчий відсоток виплат по ній встановлюється. Крім цього існує залежність розміру відсоткового доходу і терміну обігу облігації - чим більше період обігу облігації, тим вище відсоток доходу, який за нею встановлюється.

Облігації можуть бути бескупонние і продаватися за ціною нижче номіналу, тобто з дисконтом. При покупці і продажі таких облігацій потрібно визначення оптимальної ціни, за якою слід продати облігацію сьогодні, якщо відома сума доходу (дисконт), яка буде отримана в майбутньому, а також поточна норма прибутковості на фінансовому ринку (ставка рефінансування). Процес визначення цієї ціни носить назву дисконтування, а сама ціна - теперішньої вартості майбутнього доходу:

цінні папери поняття вид

Цд = Але / (1 + ЛПС / 100)

де Ц - ціпа продажу облігації з дисконтом; Н о - номінальна ціна облігації; Л - кількість років до погашення; П з - норма позичкового відсотка. Знаменник цього виразу представляє собою дисконтний множник, що показує, яку частку становить ціна продажу облігації в її номінальної вартості. Різниця (Але - Цд) є дисконтом (Д д) і являє собою встановлений дохід по облігації.

Останнім елементом загального доходу по облігації є дохід від реінвестування отриманих відсотків. Такий дохід може виникнути, якщо поточні процентні доходи по облігації постійно реінвестуються. Розмір доходу може бути досить відчутним для власника довгострокових облігацій.

Загальний дохід від облігацій, як правило, нижче, ніж від інших видів цінних паперів. Це пов'язано з більш високою надійністю облігацій у порівнянні, наприклад, з акціями. Доходи за облігаціями істотно менше піддані впливу циклічних коливань економіки і змін кон'юнктури ринку.

Прибутковість облігацій. При визначенні емітентами параметрів випускаються облігаційних позик, виборі інвесторами облігацій, формуванні професійними учасниками фондового ринку інвестиційних портфелів і т.д. виникає необхідність зробити порівняльну оцінку ефективності облігаційних позик. Ця оцінка зводиться, головним чином, до визначення прибутковості облігацій.

Прибутковість облігацій в загальному вигляді являє собою дохід, що припадає на одиницю витрат, тобто є відносним показником.Прибутковість облігацій можна розділити на поточну і повну. Показник поточної прибутковості характеризує розмір надходжень доходу від облігації за поточний період часу - як правило, рік.

Поточна дохідність є найпростішою характеристикою облігацій. Користуючись тільки нею не можна вибрати найбільш ефективний варіант інвестування коштів, оскільки цей показник не відображає зміну вартості облігацій за період володіння ними. Розрахована таким способом поточна прибутковість бескупонних облігацій буде дорівнює нулю, проте дохід по них у формі дисконту все одно виникне.

Показник повної доходності враховує обидва джерела доходу від облігацій. Він характеризує повний дохід від облігації, який припадає на одиницю витрат при її купівлі.

На показники прибутковості облігацій істотний вплив роблять два важливі чинники: інфляція і податки. Якщо повна дохідність облігації перевищує рівень поточної інфляції на певний відсоток, то саме він і буде складати її реальний дохід. Якщо рівень інфляції становитиме або перевищить повну прибутковість, то власники облігацій з фіксованим відсотком можуть не отримати дохід або понести збитки. Отже, в умовах галопуючої інфляції для підтримки прибутковості інвестицій на рівні, адекватному поточної ставки рефінансування, інвесторам слід уникати вкладень в довгострокові облігації.

Прибутковість облігацій (за винятком державних) зменшують також і податки. Тому реальна прибутковість облігацій повинна розраховуватися після вирахування з доходу сум сплачених податків з урахуванням прогнозованих темпів інфляції. Реальна прибутковість може служити інструментом вибору ефективних варіантів вкладення капіталу.

Акції

За ознакою отримання доходу акції діляться на звичайні і привілейовані. Дивіденди, тобто частина прибутку, що виплачуються по звичайних акціях, залежать від коливань розміру прибутку компанії і, як правило, вони нижче доходів від привілейованих акцій. Звичайні акції, на відміну від привілейованих, надають власнику право голосу на загальних зборах акціонерів. Крім того, власники будь-яких видів акцій мають першочергове право на придбання нових акцій, що випускаються компанією, а також право на певну частину майна компанії при се ліквідації. За іншими ознаками акції можуть бути представницькими та іменними, одноголосим і багатоголосся і т.д. Акції мають три форми вартості: номінальну, балансову (відношення чистої вартості активів компанії до числа випущених акцій) і ринкову.

Вартісні характеристики акцій. Номінальна вартість величина умовна. Акції продаються і купуються за позовами, як правило, не прив'язаним до номіналу. Можуть бути акції без вказівки номіналу. Фактично акція являє собою безстрокову позику емітенту і не має гарантованої вартості погашення, а також встановленого твердого розміру доходу, на відміну від облігації.

Оцінка потенційного доходу від акцій здійснюється так само, як за облігаціями, тобто дохід від отриманих дивідендів і приріст капіталу пов'язані зі змінами ціни. Однак розмір дивідендів залежить від чистого прибутку компанії, величина якої вельми нестабільна і не може бути гарантована. Тому дивідендний дохід, хоча і важливий, але має другорядне значення в порівнянні з прибутковістю капіталу по акціях. Інші аспекти вартісних характеристик акцій помітно відрізняються від облігацій.

Істотним є врахування стадії розвитку сектору діяльності емітента (виробленого продукту, послуги), а також етапу економічного циклу, на якому знаходиться його компанія. Продукт (послуга) може бути у стадії активного просування на ринок або витіснення його звідти конкурентами. Важливо також, чи перебуває компанія на етапі розширення або вимушеного згортання масштабів своєї діяльності.Все це необхідно враховувати при оцінці вартісних характеристик інвестицій в акції і, певною мірою, - у корпоративні облігації.

Дивідендна прибутковість акцій може бути як поточна, так і перспективна. Ці показники розраховуються аналогічно поточної прибутковості облігацій.

Дивідендна прибутковість акцій, як правило, завжди нижче прибутковості облігацій. Розрахунки та порівняння цих показників корисні при прийнятті рішень про напрями інвестування капіталу та ін

Річний чистий прибуток компаній, як правило, не направляється повністю на виплату дивідендів по звичайних акціях. Частина її резервується, тобто складає нерозподілений прибуток, яка буде використана на різні цілі в майбутньому. Тому акціонеру важливо оцінити ступінь прибутковості компанії після твори нею всіх необхідних витрат і платежів по податках, боргах, зборах і т.д., тобто до виплат дивідендів по звичайних акціях. Таку оцінку дозволяє зробити показник доходу на акцію.

Відношення ціни до доходу на акцію. Цей показник зазвичай використовується для орієнтовного зіставлення якості акцій компаній одного сектора (галузі) діяльності. Порівняння акцій компаній однієї галузі різних країн, тим більше різних галузей діяльності, за допомогою відношення піни до доходу не дає об'єктивної картини. Він дозволяє приблизно оцінити термін окупності витрат на придбання акцій компанії при умовно передбачуваному постійному рівні її прибутковості.

Високі значення відношення ціни до доходу можуть свідчити про завищену, спекулятивної вартості акцій на ринку, або відображати більшу впевненість інвесторів в потенційному зростанні доходів компанії.

Чиста вартість активів на акцію. Показник відображає вартість всіх активів компанії, які потенційно могли бути продані за готівку з розподілом грошової виручки між акціонерами відповідно до числа звичайних акцій Іншими словами - це акціонерний капітал у сукупності з резервами компанії, що припадає на акцію.

Показник чистої вартості активів на акцію служить індикатором допустимого рівня зниження поточної ринкової ціни акції компанії.Якщо піна зменшується до рівня цього показника, то може виникнути спокуса отримати контроль над компанією тільки для того, щоб ліквідувати її.

Інші характеристики. Прибутковість капіталу по акціях, з точки зору інвестора, як уже зазначалося, пріоритетна по відношенню до дивідендного доходу. Однак прогнозувати цей показник важко з огляду на безстроковість цих цінних паперів, багатофакторності зміни ціни на них і ряду інших особливостей.

З огляду на це, зміни ціни на акцію можна зіставляти зі змінами величини відповідного фондового індексу *. При цьому визначається коефіцієнт випередження або відставання ціни на акцію по відношенню до ціни цього ринку за один і той же період часу. Цей коефіцієнт у рідкісних випадках може приймати негативні значення, що свідчить про зворотне характері зміни ціни акції по відношенню до загальної тенденції. Аналіз змін цін акцій дозволяє робити відповідні висновки.

Розглянемо державні облігації.

Державні облігації є більш надійними і менш прибутковими в порівнянні з корпоративними. Головним призначенням їх випуску є покриття дефіциту бюджету та освіта таким чином державного боргу. Вартісні характеристики державних облігацій аналогічні корпоративних облігаціях. У розвинених країнах вони діляться на три основні групи: ринкові, неринкові і облігації спеціальних позик.

Ринкові облігації вільно обертаються на ринку і діляться у свою чергу на три види: короткострокові облігації та казначейські векселі з терміном обігу до одного року; середньострокові облігації, або ноти, з терміном обігу від 1 до 5 років; довгострокові облігації, або бони, з терміном звернення від 5 до 25 років.

Неринкові облігації купуються тільки один раз, тобто їх перепродаж не здійснюється. До них відносяться так звані ощадні бони, податкові ощадні ноти та ін

Облігації спеціальних позик призначені для придбання тільки страховими компаніями та пенсійними фондами. Інші інвестори придбати їх не можуть.

3. Сучасна структура використання цінних паперів на фондових ринках

У нашій країні, починаючи з 1920-х років, існували практично тільки державні позики. Вони нерідко мали примусовий характер і були мало привабливими для багатьох інвесторів. Після розпаду СРСР РФ стала наступником союзних державних боргових зобов'язань і приступила до випуску нових позик. Найбільш відомими з них стали: державні короткострокові бескупонние облігації (ДКО), казначейські зобов'язання (КЗ), облігації внутрішньої валютної позики (ОВВЗ), облігації федеральних позик (ОФЗ), облігації державної ощадної позики (ОГСЗ), бескупонние облігації Банку Росії (Бобр) та ін..

Основна мета випуску ДКО, перший аукціон з розміщення яких минув у 1993 р., полягала в фінансуванні бюджетного дефіциту.Термін їх обігу становив 3, 6 і 12 місяців залежно від серії. Прибутковість визначалася різницею між ціною придбання і вартістю при продажу або погашення. Спочатку набувати ДКО могли тільки фінансові установи - офіційні дилери Банку Росії. Аукціони з первинного розміщення ДКО проходили щотижня, а вторинні торги - щодня. Облігації випускалися в електронній, тобто безпаперовій, формі і вважалися максимально надійними і ліквідними.

З 1994 р. почався випуск КО. Вони були призначені для погашення державних заборгованостей підприємствам. Держава в особі Мінфіну РФ гарантований повернення боргу через 360 днів з певним відсотком. КВ були гібридом цінного паперу і платіжного засобу, так як передбачали можливість розплачуватися по боргах з іншими підприємствами. Їх надійність оцінювалася дуже високо. У 1996 р. звернення КО було припинено у зв'язку з рекомендаціями МВФ.

Для погашення боргів став неплатоспроможним Зовнішекономбанку СРСР в 1993 р. були випущені в обіг ОВВЗ. Облігації випускалися номіналами в I, 10 і 100 тис. дол США на термін від року до 15 років. Вони гарантували щорічний дохід у розмірі 3% у валюті номіналу.

У 1995 р. як середньострокових цінних паперів в обіг були випущені ОФЗ-ПК, тобто облігації зі змінним купонним доходом. Термін їх звернення перевищував один рік. Особливість цих паперів полягала в щоквартальних купонних виплат, розмір яких був прив'язаний до середньої прибутковості погашаються одночасно ДКО. Пізніше в обігу з'явилися довгострокові ОФЗ-ПД, тобто облігації з постійним купонним доходом. У 2003 р. на термін 2093 дня в обіг були випущені ОФЗ-АД, тобто облігації з амортизацією боргу. Погашення номінальної вартості облігацій здійснюється частинами, а відсоток доходу нараховується на непогашену частину вартості і фіксується для кожного купона.

З 1995 р. були випущені в обіг купонні облігації державної середньострокового позики (ОГСЗ) з номінальною ціною 100 і 500 тис. руб. Облігації випускалися у паперовій формі і були цінними паперами на пред'явника. Офіційним дилером з їх розміщення виступив Ощадбанк РФ.

У вересні 1998 р. Банк Росії надав ринку новий інструмент - власні бескупонние облігації - бобри. До цього часу емітентом державних облігацій виступав один Мінфін РФ. Облігації БР мали термін обігу до 3 місяців. Інтерес учасників ринку до них не був високим. Останній випуск БОБРА був погашений в лютому 1999 р. Згодом ЦБ РФ практикував емісію подібних паперів в невеликих обсягах. У РФ випускалися і випускаються інші види державних цінних паперів.

Оскільки корпоративні цінні папери отримали розвиток у РФ тільки з початку 1990-х років, пріоритет на вітчизняному ринку на відміну від заходу довго зберігався за державними облігаціями. Більшість акцій і корпоративних облігацій були і залишаються малонадійними, малоприбутковими і низьколіквідними. Виняток становлять папери окремих підприємств («блакитні фішки») нафтогазової,енергетичної, телекомунікаційної, металургійної та інших галузей, що користуються відносною популярністю. Серед російських приватних цінних паперів найбільш динамічно розвиваються інструментом сьогодні є корпоративні облігації підприємств нафтогазової та металургійної промисловості, галузі телекомунікацій, наприклад ВАТ «Російські залізниці», ВАТ «Газпром», ВАТ «Внешторгбанк».

Таким чином, сучасний ринок цінних паперів складається з трьох основних підрозділів: первинний позабіржовий ринок; фондова біржа; організований вторинний позабіржовий ринок («вуличний» ринок). Первинний і «вуличний» ринки є позабіржовими. Фондова біржа і «вуличний» ринок, за рідкісним винятком, виконують функції вторинних ринків. На фондових біржах окремих розвинених країн, крім основного, існують альтернативні ринки. Вони відрізняються менш жорсткими вимогами до якості цінних паперів і призначені для полегшення доступу окремим емітентам на фондову біржу. Обсяг обороту цих ринків істотно нижче, ніж основного.

Первинний позабіржовий ринок являє собою сферу першого продажу-купівлі цінних паперів нових емісій - звідси його назва. У розвинених країнах це ринок переважно корпоративних облігацій. Оборот інших видів цінних паперів тут істотно менше. Особливістю первинного позабіржового ринку є відсутність постійного місця і часу проведення торгів. Основне його призначення - фінансування процесу відтворення.

Фондова біржа є цілком певним місцем з фіксованим регламентом проведення торгів. Тут в основному перепродуються цінні папери, що пройшли первинний ринок, що характерно для багатьох країн, зокрема США і Японії. В окремих країнах Західної Європи (наприклад, у Франції), цінні папери безпосередньо від емітента можуть надходити для первинного продажу на фондову біржу. У цьому випадку вона виконує функції первинного ринку. В обороті фондової біржі розвинених країн переважають акції, хоча відбувається купівля-продаж та інших видів цінних паперів. Роль фондової біржі полягає в перерозподілі капіталу, тому вона є найважливішим елементом сучасного економічного механізму.

«Вуличний» (організований вторинний позабіржовий) ринок представляє собою сферу переважно прямих (без посередника) угод купівлі-продажу цінних паперів, що пройшли первинний ринок. Вони здійснюються між інституційними суб'єктами, як правило - кредитно-фінансовими установами. Торгівля походите використанням автоматизованих торгових систем за допомогою телекомунікаційних мереж зв'язку, через електронні термінали, розташовані в офісах інституціональних суб'єктів. Вона здійснюється великими лотами (пакетами) цінних паперів, тобто на оптовій основі.

Усі підрозділи ринку цінних паперів є високоорганізованими і цілком керованими. Управління ними здійснюють як держава, так і саморегульовані організації професійних учасників ринку цінних паперів, наприклад NASD - в США чи НАУФОР - у РФ. Система автоматизованої котирування Національної асоціації дилерів з цінних паперів США (NASDAQ) стала першим в світі автоматизованим електронним позабіржовим вторинним ринком цінних паперів.

Структура російського ринку цінних паперів, так само як і в інших країнах, характеризується наявністю первинного і вторинних ринків, а також ринків за видами фондових інструментів і типами угод. Функції первинного і вторинного ринків у РФ не розділені так чітко, як на заході. Поява первинного позабіржового ринку пов'язане з випуском в обіг в 1992 р. державного приватизаційного чека, або ваучера. У середині 1990-х років оборот первинного позабіржового ринку складався переважно з акцій. Вони розмішалися шляхом відкритої або закритої підписки, через фондові магазини, відділення зв'язку та інші канали. В даний час первинне позабіржовий розміщення акцій і корпоративних облігацій здійснюється або самостійно емітентом, або з допомогою фірми-посередника (агента), що є професійним учасником ринку цінних паперів. Перший спосіб в практиці нашої країни розвинений значно ширше, ніж другий. З одного боку, це пов'язано з прагненням багатьох емітентів економити кошти за рахунок відмови від послуг посередників. З іншого боку, багато професійні посередники ще не мають ні достатніх фінансових можливостей, ані досвіду організації позабіржового первинного розміщення цінних паперів.

Первинне позабіржовий розміщення фондових інструментів, згідно з законодавством країни, може здійснюватися і за допомогою освіти емісійного синдикату (консорціуму). Учасники синдикату виділяють у своїй структурі фірму-менеджера, андеррайтера і торгових агентів. Однак така практика на російському ринку в даний час розвинена поки слабко.

Крім цього в Росії досить добре організовано і здійснюється первинне біржове розміщення цінних паперів. В основному це відноситься до державних облігацій, які розміщуються на аукціонах за посередництва ФБ ММВБ. Вторинний ринок цінних паперів РФ також ділиться на позабіржовий і біржовий.

Головним вторинним позабіржовим ринком країни до недавнього часу виступала створене в 1995 р. некомерційне партнерство Російська торговельна система (РТС), що має з 2001 р. статус фондової біржі. Функціонують та інші вторинні позабіржові ринки.

Вторинний біржовий оборот здійснюється на фондових і, в окремих випадках, на інших біржах. Сьогодні (2007 р.) в РФ налічується 10 фондових бірж, включаючи Фондову біржу РТС і Фондову біржу ММВБ. Ще в 1995 р. їх було понад 60.

У додаток представлена аналітика з торгів на російському ринку акцій за 10.05.2010 - 14.05.2010, а також дані по єврооблігаціях.

Висновок

Основними властивостями цінного паперу є: ліквідність, обертаність, ризик. Види цінних паперів різноманітні. Їх класифікація здійснюється за емітентами, часу звернення, способу виплати доходу, території і т.д.

На основі видів емісійного відносини можна виділити наступні економічні види цінних паперів: товарна, грошова, інвестиційнацінний папір. Інвестиційні цінні папери, у свою чергу, поділяються на два різновиди залежно від взаємовідносин між емітентом і інвестором (пайові, боргові та довірчі), а також від характеру вживання емітентом капіталу інвестора (державні, комерційні цінні папери).

Форма цінного паперу має цілий ряд реквізитів, або різноманітних характеристик, багато хто з яких є обов'язковими для відповідного виду цінних паперів і задаються законом. Ці характеристики зазвичай мають попарно-протилежний характер (наприклад, документарна або бездокументарна форми існування цінних паперів), а тому цінні папери можуть класифікуватися в залежності від того, якою ознакою з відповідної їх пари вони відповідають. Сукупність усіх цих ознак, власне, і є те, що відрізняє один вид цінного паперу від інших її видів.

Література

1. Галанов В.А. Ринок цінних паперів. - М.: Инфра - М, 2008 р.

2. Ендронова В.М., Новожилова Т.М. Ринок цінних паперів: навчальний посібник, М.: Магістр, 2007.

3. Кілячков А.А., Чалдаева Л.А. Ринок цінних паперів. - М.: Инфра - М, 2009.

4. Лялін В.А., Воробйов П.В. Ринок цінних паперів: підручник. - М.: Проспект, 2008.

5. Ринок цінних паперів: підручник / за ред. Жукова Є.Ф. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2009.

Размещено на Allbest.ru