Правове регулювання ринку фінансових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття, ознаки й види фінансових послуг

З переходом до ринкових відносин і розвитком приватноправових основ спрямованих на реалізацію конституційних прав пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності виникло питання надання різнопланових послуг юридичним особами і фізичним особами - підприємцями. З огляду на особливості різних сфер господарювання, що істотно впливають на громадське життя України і її економічну незалежність, правотворчими органами було обкреслене коло пріоритетних напрямків, що вимагають першочергового нормативного забезпечення. Одним з таких напрямків є фінансові послуги, які в результаті систематичності і повторюваності становлять певну сукупність - ринок фінансових послуг.

У зв'язку із цим виникла необхідність у встановленні правових аспектів забезпечення ринку фінансових послуг і особливостей правового положення їхніх учасників.

Чинне законодавство України про ринок фінансових послуг, основу якого становить Закон України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, містить легальне визначення поняття фінансова послуга. Фінансовими послугами визначаються операції з фінансовими активами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок притягнутих від інших осіб фінансових активів, з метою одержання прибутку або схоронності реальної вартості фінансових активів.

Як визначено вище сукупність фінансових послуг, які представляються систематично і розділені по різним сферам, можна визнати ринками фінансових послуг. Законодавцем визначене (п.6 ч.1 ст.1 Закону України “Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг”), ринки фінансових послуг -- сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів;

Аналіз такого визначення дає нам можливість констатувати наявність певних самостійних груп фінансових послуг, якими визначаються:

професійні послуги на ринках банківських послуг;

професійні послуги на ринках страхових послуг;

професійні послуги на ринках інвестиційних послуг;

професійні послуги, пов'язані зі здійсненням операцій із цінними паперами;

інші види ринків фінансових активів, що забезпечують оборот.

Окресливши коло послуг, визнаних фінансовими послугами, виникає необхідність у дозволі питання пов'язаного із суб'єктним складом ринків фінансових послуг. При таких обставинах ми зможемо вести мову про загальне й спеціальне законодавство, яким установлюється правове положення таких учасників і особливостях здійснення операцій пов'язаних з наданням фінансових послуг. Так, загалом, визначено, що учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи й фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які, по законодавству, наділені правом здійснювати діяльність по наданню фінансових послуг на території України, і споживати такі послуги.

Виходячи з вище викладеного доцільно окреслити коло учасників ринків фінансових послуг. До них необхідно віднести осіб, що надають фінансові послуги й особи, що споживають такі послуги. У свою чергу особи, що надають фінансові послуги підрозділяються на фінансові установи і фізичні особи - суб'єктів підприємницької діяльності. Важливим елементом за таких умов є встановлення виключення пов'язаного з можливістю надавати фінансові кредити за рахунок притягнутих коштів. Таким правом наділена лише кредитна установа за умови наявності в нього відповідної ліцензії.

Взагалі характерними учасниками ринків фінансових послуг є:

1. Фінансові установи (з наданням можливості об'єднання в саморегульовані організації); саморегулівна організація -- неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг. Законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг можуть бути передбачені додаткові повноваження, які можуть делегуватися саморегулівним організаціям;

2. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які на підставі ліцензії вповноваженого державного органа, наділяються правом надавати фінансові послуги;

3. Уповноважені органи державної влади, у компетенцію яких входить регулювання й контроль ринків фінансових послуг.

Визначивши загальне поняття «фінансова послуга», окресливши коло учасників ринків фінансових послуг, виникла необхідність у встановленні того, які саме послуги визначаються фінансовими. У відповідності зі ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги:

випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків і їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

довірче керування фінансовими активами;

діяльність по обміну валют;

залучення фінансових активів із зобов'язанням наступного їхнього повернення;

фінансовий лізинг;

надання коштів у заїм, у тому числі й на умовах фінансового кредиту;

надання гарантій та поручительства;

переказ грошей;

послуги в сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

торгівля цінними паперами;

факторинг;

інші операції, які відповідають критеріям, вказаним у п.5 ст.1 Закону України “Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг”.

У відповідності зі ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”. фінансові послуги надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору, якщо інше не передбачено законом. Договір повинен містити:

назву документа;

назва, адреса й реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;

прізвище, ім'я та по батькові особи, що одержує фінансові послуги, і його адреса;

найменування, місцезнаходження юридичної особи;

найменування фінансової операції;

розмір фінансового активу, зазначений у грошовому вираженні, строки його внесення і умови взаєморозрахунків;

термін дії договору;

порядок зміни й припинення дії договору;

права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

інші умови за згодою сторін;

підпис сторін.

Особливістю укладання такого договору є те, що юридична або фізична особа, яка є клієнтом, має право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством.

Поняття фінансової установи й умови його створення й діяльності

З огляду на обкреслене нами коло учасників ринків фінансових послуг і практику застосування законодавства про державне регулювання ринків фінансових послуг важливо відзначити, хто є основними суб'єктами, яким належить пріоритет у наданні фінансових послуг. По-перше це є фінансові установи які надають ці послуги та їм належить пріоритетне право на надання таких послуг, такі установи мають статус юридичної особи. По-друге це фізичні особи які набули статусу підприємця, та надають такі послуги на підставі ліцензії та договору між ним та фінансової установи.

Чинне законодавство в ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” містить легальне визначення категорії “фінансова установа”, за яким фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом.

До фінансових установ належати банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особини, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Варто зауважити, що особа набуває статусу фінансової встанови після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій(ст.7 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг). Фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень.

Правоздатність фінансової встанови є спеціальною, оскільки вимагається обов'язковість внесення запису до державного реєстру. Дієздатність такого суб'єкту може бути обмежена отриманням відповідної ліцензії, якщо це передбачається Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, або іншими спеціальними законами, що пов'язано з видом послуг, які надаються фінансовою установою.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг за таких розумів:

1) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

2) внутрішні правила фінансової встанови, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

3) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.

Стосовно організаційних правил створення та функціонування фінансових установ важливо відзначити, що фінансові встанови можуть створюватися в будь-якій організаційно-правовій формі, якщо законі з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень. Так відповідно до ст. 6 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки можуть створюватись тільки в двох організаційно-правових формах, а саме у формі акціонерного товариства (тільки відкритого), та кооперативу (пайового). Фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Правовий статус, види, порядок створення, правовий режим функціонування та припинення діяльності об'єднань визначається згідно із законами України.

Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

Мінімальний розмір капіталу таких установ, необхідний для їх заснування, та загальні вимоги до регулятивного капіталу, що необхідний для їх функціонування, визначаються законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Так відповідно до ст.31 Закону України «Про банки та банківську діяльність» мінімальний розмір статутного фонду банку на момент його реєстрації має бути не менш ніж 10 млн. євро.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Чинним законодавством передбачається ряд обмежень щодо виконання керівних функцій працівниками фінансових установ, які зводяться до наступних: фінансовий керівний ринок обмеження

керівник або службовець фінансової установи не можуть брати участі в підготовці та прийнятті рішення щодо прийняття фінансовою установою будь-якого зобов'язання на їх користь;

керівник, службовець або призначений експерт фінансової установи не може брати участі в підготовці та прийнятті рішення на користь установи або підприємства, у якому працюють, їх близькі родичі, або підприємство яким володіють їх родичі, або вони мають діловий інтерес;

особа, яка є членом органу управління фінансової установи, не може укладати договорів щодо надання цій фінансовій установі професійних послуг (робіт), якщо загальні збори власників не нададуть попередньої згоди на укладення такого договору. Проте особа, яка є членом органу управління або службовцем фінансової установи, не може укладати договори з цією фінансовою установою щодо надання такий особі відповідних фінансових послуг на умовах, що відрізняються від звичайних.

Аудиторські перевірки фінансових установ відповідно до ст.15 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” можуть проводитися аудиторами, які:

мають відповідний сертифікат;

не мають взаємовідносин щодо права власності з фінансовою установою, діяльність якої перевіряється, не мають заборгованості перед цією установою або іншого конфлікту інтересів;

внесені до відповідних реєстрів, що ведуться державними органами, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг. Порядок ведення реєстру визначається відповідним державним органом, який здійснює регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Крім обмежень дій працівників керівних органів фінансових установ чинним законодавством передбачено ряд заборон і відносно діяльності самих фінансових установ. До них відносяться:

фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки;

фінансовим установам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами в разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені.

Однак наявність заборон у чинному законодавстві не є єдиною перепоною діяльності фінансових установ, оскільки необхідно враховувати також і обов'язки, невиконання яких може потягнути за собою низку превентивних заходів з боку контролюючих органів держави. Одним із таких головних обов'язків фінансових установ є ідентифікація клієнтів та осіб, які представляють їх інтереси. Фінансова установа зобов'язана ідентифікувати відповідно до законодавства України:

клієнтів, що відкривають рахунки у фінансовій установі або укладають договори про надання фінансових послуг;

клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Для ідентифікації клієнта - юридичної особи фінансова установа має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками цієї юридичної особи, або вони мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності. У разі якщо юридична особа є господарським товариством, фінансова установа має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь в цій юридичній особі. Клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яка регулює відносини в сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. У разі ненадання таких відомостей клієнтом фінансова установа відмовляє в здійсненні обслуговування та наданні фінансових послуг або не відкриває рахунок, а в разі наявності раніше відкритих рахунків фінансова установа відмовляє в здійсненні обслуговування та не укладає договір про надання фінансових послуг. Для ідентифікації і вживання заходів, передбачених законодавством для підтвердження особи клієнта - юридичної особи та для забезпечення спроможності фінансової установи виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер, фінансова установа має право витребувати передбачену законодавством інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особини та її керівників, в органах державної влади, які здійснюють нагляд та контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особини зобов'язані протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати фінансовій установі таку інформацію.

Для ідентифікації клієнта - фізичної особини та вжиття заходів, передбачених законодавством для підтвердження його особи, фінансова установа має право витребувати інформацію про нього в органах державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати фінансовій установі таку інформацію.

Державне регулювання ринку фінансових послуг

Загальний аналіз створення та функціонування фінансових установ надає нам змогу констатувати наявність приватноправових та публічно-правових засад нормативно-правового регулювання. Приймаючи до уваги сам процес діяльності фінансових установ, який характеризується приватноправовими аспектами, важливо відзначити доцільність надання можливості регулювання ринку фінансових послуг самими фінансовими установами шляхом укладання договірних конструкцій. Проте суттєве значення необхідно приділити і державному втручанню в діяльність таких суб'єктів господарювання. Перш ніж вести мову про заходи, які характерні імперативному регулюванню ринку фінансових послуг необхідно зауважити, що саме доцільно розуміти під такою правовою категорією.

Так, державним регулюванням ринків фінансових послуг визнається здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

Визначившись із законодавчим тлумаченням категорії „державне регулювання ринків фінансових послуг” необхідно з'ясувати, у яких діях органів державної влади це має прояв, тобто що ми будемо розуміти під формами державного регулювання ринків фінансових послуг, і яку мету має держава щодо регулювання ринку фінансових послуг.

Метою державного регулювання ринку фінансових послуг є: 1. Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

захист інтересів споживачів фінансових послуг;

створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Варто зазначити, що державне регулювання діяльності фінансових установ з надання фінансових послуг встановлено ст.20 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” і здійснюється шляхом:

ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

нагляду за діяльністю фінансових установ;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

До органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг відносяться:

щодо ринку банківських послуг - Національний банк України;

щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” органи що здійснюють державне регулювання ринку фінансових послуг для досягнення мети такого регулювання повинні тісно співпрацювати.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Уповноважений орган за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Уповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Уповноважений орган з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Цей орган не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-якові іншу діяльність на фінансових ринках, крім передбаченої Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Діяльність такого органу регламентується Положенням, яке розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Президентом України.

Уповноважений орган є юридичною особою й має відокремлене майно, що є державною власністю.

Структура уповноваженого органу складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів Уповноваженого органу - директорів департаментів, яких призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Основними завданнями Уповноваженого органу є:

розробка стратегії і реалізація розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;

здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства в цій сфері;

захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання й припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

координація діяльності з іншими державними органами;

запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

Основними напрямками нагляду Уповноваженого органу є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо:

1) ліквідності;

2) капіталу та платоспроможності;

3) прибутковості;

4) якості активів та ризиковості операцій;

5) якості систем управління та управлінського персоналу;

6) додержання правил надання фінансових послуг.

Уповноважений орган має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб.

Періодичність інспектування встановлюється Уповноваженим органом залежно від типу фінансової установи. Для проведення інспекції Уповноважений орган може залучати зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію. Уповноважений орган може досліджувати дані про клієнта фінансової установи тільки з метою виконання завдань нагляду.

Для проведення інспекції особа, яка наділена Уповноваженим органом повноваженнями здійснювати інспекцію за місцем знаходження юридичної особи, що перевіряється, має право запрошувати посадових осіб цієї юридичної особи для надання пояснень та вимагати надання необхідної інформації та документів.

Одним з заходів впливу на суб'єктів що надають фінансові послуги є ліцензування їх діяльності.

Уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

1) страхової діяльності;

2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Особа, яка має намір провадити певний вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, що ліцензується, особисто або через уповноважений нею орган чи особу звертається до Уповноваженого органу із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися відомості про особу заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код). У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії або дозволу додається копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи чи копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, посвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа, документи, вимоги до переліку та змісту яких встановлені законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а до заяви про видачу ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг, зазначених у пунктах 3 і 4 частини першої статті 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. -- також документи, вимоги до переліку та змісту яких встановлені нормативно-правовими актами Уповноваженого органу. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

У випадку коли Уповноважений орган залишив заяву про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в визначеному законодавством порядку.

Уповноважений орган у строк не пізніше ніж тридцять календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. В разі прийняття рішення щодо видачі або відмови у видачі ліцензії повідомлення надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

1) недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

4. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

5. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Уповноважений орган при видачі ліцензій використовує бланки ліцензії єдиного зразка, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

У ліцензії зазначаються:

1) найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

2) вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, на право провадження якого видається ліцензія;

3) найменування юридичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи;

5) місцезнаходження юридичної особи;

6) дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

7) посаду, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

8) дата видачі ліцензії та строк її дії.

У разі прийняття позитивного рішення про видачу ліцензії Уповноважений орган повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за п'ять робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

Уповноважений орган робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до Уповноваженого органу для отримання оформленої ліцензії, Уповноважений орган має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Діяльність з надання фінансових послуг на підставі ліцензії, виданої Уповноваженим органом, здійснюється на всій території України.

Заходи впливу на учасників ринку фінансових послуг

У разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Уповноважений орган застосовує заходи впливу відповідно до чинного законодавства. Уповноважений орган обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

У випадку порушення законодавства щодо регулювання рінку фінансових послуг відповідно до ст.40 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. уповноважений орган може застосовувати такі заходи впливу:

1) зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

2) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

3) накладати штрафи в розмірах передбачених чинним законодавством.

4) тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

5) відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

6) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

7) порушувати питання про ліквідацію установи.

Порядок та умови застосування заходів впливу встановлюються законами України та нормативно-правовими актами Уповноваженого органу. Рішення Уповноваженого органу щодо застосування заходів впливу у вигляді тимчасової адміністрації є виконавчим документом.

Уповноважений орган застосовує до суб'єктів підприємницької діяльності штрафні санкції:

за діяльність на ринках фінансових послуг без ліцензії, одержання якої передбачено законом, -- у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації -- у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень Уповноваженого органу про усунення порушень щодо надання фінансових послуг -- у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення.

Штрафи, накладаються Головою Уповноваженого органу, його заступниками, директорами департаментів чи головою відповідного територіального управління після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. Про вчинення правопорушення, зазначеного вище, уповноваженою особою, яка його виявила, складається акт, який разом з поясненнями керівника, іншої відповідальної посадової особи та документами, що стосуються справи, протягом трьох днів направляється посадовій особі, яка має право накладати штраф. Якщо під час проведення перевірки уповноваженою особою проводилось вилучення документів, які підтверджують факт порушення, до акта про правопорушення додаються копії цих документів та копія протоколу про вилучення цих документів. Вилучення на строк до трьох днів документів, які підтверджують факт правопорушення, проводиться з обов'язковим складанням протоколу, в якому зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, яка провела вилучення, повний перелік вилучених документів та день, в який ці документи відповідно до цього Закону мають бути повернені. Протокол вилучення документів підписує уповноважена особа, яка провела вилучення. Представнику суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи, документи якого були вилучені, після закінчення перевірки і проведення вилучення документів надається копія протоколу про вилучення.

Посадові особи Уповноваженого органу, приймають рішення про накладення штрафу протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частинах другій та третій статті 41 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Рішення про накладення штрафу оформляється постановою, що надсилається суб'єкту підприємницької діяльності -- юридичній особі та банківській установі, в якій відкрито розрахунковий рахунок цього суб'єкта підприємницької діяльності.

Рішення Уповноваженого органу про застосування штрафних санкцій може бути оскаржено в суді. Штрафи, накладені Уповноваженим органом, стягуються у судовому порядку.

Під час здійснення підприємницької діяльності, щодо надання фінансових послуг, суб'єкти підприємницької діяльності повинні дотримуватися вимог чинного законодавства. В випадку порушення суб'єктами підприємницької діяльності до них можливо застосовувати адміністративну та кримінальну відповідальність.

Так у випадку здійснення операцій на ринках фінансових послуг без ліцензії, отримання якої передбачено законом, тягне за собою накладення на фізичну особу -- суб'єкта підприємницької діяльності чи посадову особу штрафу у розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірних відомостей Уповноваженому органу, якщо подання цих відомостей передбачено чинним законодавством, тягне за собою накладення на фізичну особу -- суб'єкта підприємницької діяльності чи посадову особу суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи штрафу у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень Уповноваженого органу тягне за собою накладення на фізичну особу -- суб'єкта підприємницької діяльності чи посадову особу суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи штрафу у розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративні стягнення за правопорушення, накладаються Уповноваженим органом або його територіальними управліннями. Від імені цих органів право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати стягнення мають Голова Уповноваженого органу, його заступники, директори департаментів та голова відповідного територіального управління Уповноваженого органу. Шкода, заподіяна учасникам ринку фінансових послуг неправомірними діями Уповноваженого органу при здійсненні ним своїх повноважень, підлягає відшкодуванню в повному обсязі за рахунок держави відповідно до закону.

Контрольні запитання

1. Поняття, ознаки та види фінансових послуг.

2. Поняття фінансової установи й умови її створення та діяльності.

3. Державне регулювання ринку фінансових послуг.

4. Заходи впливу на учасників ринку фінансових послуг.

5. Штрафні санкції та порядок їх застосування за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг.

6. Відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринках фінансових послуг.

Размещено на Allbest.ru