Фінансування відтворення основного капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІНАНСУВАННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНОГО КАПІТАЛУ

Вступ

У сучасних умовах господарювання підвищення ефективності суспільного відтворення, збалансування та оптимізація національної економічної системи, зміцнення виробничої діяльності усіх підприємств реального сектора економіки можливе за умови інтенсифікації відтворення та поліпшення використання діючого основного капіталу. Світова практика свідчить, що реальне фінансування основного капіталу є важливим каталізатором виробництва, підвалиною стабільного економічного піднесення окремих господарюючих одиниць і держави в цілому.

На мікрорівні основний капітал є життєво необхідним структурним елементом виробничої діяльності підприємств реального сектора економіки, що пояснюється його важливою роллю в процесі виготовлення конкурентоспроможної продукції, активною участю у створенні нових робочих місць та іншими позитивними аспектами функціонування. Впродовж останніх років спостерігається тенденція скорочення обсягів оновлення основного капіталу підприємств, що свідчить про актуальність та необхідність дослідження даної теми.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам відтворення основного капіталу та формування на цій основі дієвого механізму фінансування приділяється незначна увага з боку науковців, що свідчить про нереалізовані можливості як науки, так і практики. Дані проблеми розглядались в роботах П. Осипова, Г. Асмолової, П. Орлова, З. Варналія, Л. Данилової, Л. Гладченка, Т. Кулаковської, О. Наумчик, І. Чалого, А. Фукса, Т. Ступницької, В. Наносна, Д. Астринського, А. Загороднього, Н. Селюченка, В. Парнюка, Д. Січко та інших авторів.

Метою даної роботи є аналіз традиційних та нетрадиційних джерел і форм фінансування відтворювальних процесів основного капіталу підприємств.

Виклад основного матеріалу

У процесі господарської діяльності кругообіг основних засобів проходить три стадії: на першій стадії відбувається продуктивне використання основних засобів; на другій - перетворення зношеної частини основних засобів (що проявляється в сумі амортизації, закладеної в собівартості продукції, що реалізується) на грошові кошти в результаті реалізації готової продукції, робіт, послуг; на третій стадії відбувається оновлення спожитої вартості основних засобів за рахунок сум, що отримуються як надходження від реалізації. Відтворення основних засобів - це процес безперервного їх оновлення, механізм, який являє собою інтегровану, органічно пов'язану систему економічних, організаційних і правових форм та методів господарювання, що включає в себе і облікове відображення процесу надходження основних засобів. В залежності вод того, як проводиться політика відновлення основних засобів залежить облік операцій з надходження основних засобів: облік джерел фінансування надходження основних засобів, процес придбання, створення, визнання основних засобів та результатів даних операцій[2].

Однією з основних проблем відтворення в українській економіці є критичний стан основних засобів, ступінь зношеності яких невпинно зростає.

Експлуатація застарілих основних засобів призводить до спрямування значної частини капіталовкладень на підтримку існуючого технологічного рівня підприємств. Наслідком цього стало збільшення залишкової вартості основних засобів за рахунок їх ремонту, а не впровадження нових, сучасніших технологічних процесів.

Так, ступінь зношеності основних засобів промисловості коливається у різних галузях на рівні 75-80 %, темпи їх старіння перевищують темпи оновлення, що негативно позначається на якості вітчизняної продукції. Для порівняння зауважимо,що ступінь зношеності основних засобів у цивілізованих державах не перевищує 25%, а пороговий індикатор для економічної безпеки держави не повинен перевищувати 50%. Деградація основних засобів відбувається при дуже низькій частці власних коштів підприємств, які направляються на їх відтворення -лише 1,5% щорічно від вартості. Тобто повне відновлення виробничих потужностей такими темпами стане можливим тільки через 50 років, тоді як у країнах Європи на це потрібно до 5 років. Для подолання такого стану необхідно забезпечити збільшення обсягу інвестицій в оновлення основного капіталу не менше, ніж у 5 разів [4].

Фінансове забезпечення відтворювального процесу - це покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів, які акумулювали суб'єкти господарювання і держава [3].

Фінансові джерела відтворення основного капіталу можна поділити на внутрішні і зовнішні. В умовах кризового стану економіки і високої ціни зовнішніх джерел фінансування особлива увага фінансових служб підприємства має бути приділена ефективному формуванню внутрішніх джерел та способам пошуку резервів для забезпечення розширеного відтворення [4].

Головними джерелами фінансування відтворення основного капіталу є: власні, позикові та залучені джерела. Такий поділ в основному базується на принципах системного підходу з метою максимального наближення до умов сучасних економічних відносин. При виборі альтернативних джерел фінансування відтворення основного капіталу необхідно дотримуватися оптимального співвідношення власних, залучених і позикових коштів.

Трьома основними елементами джерел фінансування відтворення основного капіталу є: амортизаційні відрахування (власні), лізинг (позикові), іноземні інвестиції (залучені) [6].

Сьогодні у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних економістів амортизація розглядається як один із найефективніших способів відтворення основного капіталу. Зокрема, А.Ф. Гуменюк зазначає, що «амортизаційні відрахування є одним із власних джерел фінансування відтворення основних засобів, а за умови зниження доходності виробничої діяльності і зменшення можливостей фінансування за рахунок кредитування -чи не основним джерелом інвестицій». Під амортизацією можна розуміти складний фінансово-економічний механізм розподілу вартості основних фондів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і перенесення її на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних фондів. Подібні ідеї висловлені і в чинних нормативно-правових актах України. Так, у Законі «Про інвестиційну діяльність» визначено: «інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо)».

Однак, як показує ситуація, що склалась у нас в країні, теоретичні погляди щодо відновлювальної функції амортизації не підтверджуються в практичній діяльності суб'єктів господарювання. Сьогодні амортизаційні відрахування українських підприємств не здатні не тільки виступати в ролі джерела розширеного відтворення основного капіталу, а й забезпечити повністю його просту «реінкарнацію» [1].

У структурі інвестицій в основний капітал зросла частка інвестицій у добувну промисловість (з 23,2 % у 2005 р. до 30,6 % у 2012 р.) та частка інвестицій у виробництво і розподілення електроенергії, газу, води (з 12,9 % до 27,4 %), натомість зменшилася частка інвестицій у переробну промисловість (з 63,9 % до 42,0 %). Відбулося зменшення частки інвестування майже всіх галузей переробної промисловості. Частка машинобудування дещо збільшилася, проте лишається на низькому рівні. За підсумками 9 місяців 2013 р. пріоритетними видами переробної промисловості з точки зору надходження інвестицій у основний капітал були харчова промисловість (13,8 %), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (8,4 %).

Спостерігаються суттєві коливання інвестиційної активності за видами промислової діяльності (табл. 1). У сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води інвестиційна активність (відношення інвестицій в основний капітал до обсягу реалізованої продукції) підвищилася з 6,1 % у 2005 р. до 15,2 % за станом на 01.10 2013 р. По більшості галузей добувної і переробної промисловості інвестиційна активність за аналогічний період знизилася. У машинобудуванні спостерігалося підвищення інвестиційної активності з 3,8 % до 5,3 %, зокрема у виробництві машин та устаткування - з 4,0 % до 6,7 %, у виробництві транспортних засобів та устаткування - з 2,9 % до 5,4 %.

Таблиця 1. Рівень інвестиційної активності у промисловості України (відсотків)

Аналіз використання різних джерел інвестування дозволяє виявити потенціал інвестиційного забезпечення структурних зрушень у промисловості. Власні кошти (прибуток і амортизаційні фонди) є важливим джерелом інвестицій, роль якого збільшується під час криз. Після кризи 2008-2009 рр. підприємствам вдалося поліпшити своє фінансове становище, проте уповільнення розвитку світової економіки і зменшення попиту на зовнішніх ринках на продукцію українських виробників негативно позначилося на їхніх можливостях формувати власні інвестиційні ресурси. У 2013 р. серед галузей переробної промисловості прогнозується отримання позитивних фінансових результатів лише у машинобудуванні, харчовій промисловості, целюлозно-паперовому виробництві і видавничій сфері. Позитивні фінансові результати прогнозуються також у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

Можливості держбюджету щодо підтримки промисловості обмежені: дефіцит держбюджету відносно ВВП у 2012 р. становив 3,8 %. Відсутність стратегії інноваційного розвитку промисловості і єдиної класифікації високотехнологічних товарів ускладнюють визначення державних пріоритетів підтримки промисловості. Протягом 2005-2012 рр. інвестування переробної промисловості за рахунок держбюджету скоротилося на 44,4 %, добувної - на 19,5 %, виробництва та розподілення електроенергії, газу, води - зросло на 38,4 %. У обсязі інвестицій в основний капітал скоротилася частка інвестицій з держбюджету, зокрема у добувній промисловості - з 15,5 % у 2005 р. до 3,3 % у 2012 р., у виробництві та розподіленні електроенергії, газу, води - з 12,7 % до 3,0 % тощо.

Дані за І півріччя 2013 р. свідчать про зменшення державної підтримки у всіх галузях промисловості. Держбюджетне фінансування інновацій у промисловості переважно спрямовується у добувну промисловість, металургійне виробництво, хімічну та нафтохімічну промисловість. Наприклад, у 2012 р. у ці галузі було спрямовано 71,3 % держбюджетного фінансування інноваційної діяльності у промисловості [4].

Найбільші обсяги банківського кредитування у промисловості припадають на переробну промисловість: 86,7 % у 2008 р., 84,7 % у 2009 р., 82,6 % у 2010 р., 80,3 % у 2011 р., 77,2 % у 2012 р., 76,7 % у січні-серпні 2013 р. від загального обсягу (табл. 2).

Таблиця 2. Кредити, надані промисловості України, млн грн

Протягом 2008-2013 рр. найбільший обсяг кредитів надходив до харчової промисловості (28,3 % усіх кредитів у переробну промисловість у середньому за період), машинобудування (21,8 %), металургії (17,6 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (14,4 %), виробництва неметалевої мінеральної продукції (6,5 %). Водночас, переважна більшість кредитів у промисловий сектор є короткостроковими, частка довгострокових кредитів залишається низькою.

Обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у промисловість України є незначними - за рахунок коштів іноземних інвесторів у 2012 р. освоєно 3,0 % від загального обсягу капітальних інвестицій у промисловість10. За період 2005 р. - 9 міс. 2013 р. обсяг ПІІ у промисловість зріс на 86,3 %, у т. ч. у добувну промисловість - у 5 разів, у переробну - на 61,5 %, у виробництво та розподілення електроенергії, газу, води - у 7,4 разу. В переробній промисловості обсяги ПІІ найбільше зросли у хімічній та нафтохімічній промисловості; виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (майже у 3 рази); харчовій промисловості (у 2,8 разу); виробництві коксу, продуктів нафтопереробки (у 1,9 разу); в деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості та видавничій діяльності (у 1,6 разу). Повільніше зростали обсяги ПІІ у металургію та виробництво металевих виробів (на 14,4 %), легку промисловість (на 34,3 %), машинобудування (на 43,8 %)11. У структурі ПІІ у промисловості за досліджуваний період частка добувної галузі зросла з 3,5 до 9,4 %, частка виробництва та розподілення електроенергії, газу, води - з 2,2 до 8,9 %, частка переробної галузі зменшилася з 94,3 до 81,7 %. Станом на 01.10.2013 р. частка ПІІ в металургію та виробництво металевих виробів становила 35,0 %, частка харчової промисловості - 18,2 %, частка хімічної і нафтохімічної промисловості та виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції - 14,5 %, частка машинобудування - 6,1 %.

Заслуговують на увагу альтернативні джерела інвестування промисловості, насамперед фінансовий лізинг та інститути спільного інвестування[4].

Частка фінансового лізингу в інвестиціях в основний капітал (ОК) у розвинених країнах складає до 30 %, в Україні у І півр. 2013 р. вона становила 1,6 %. У країнах ЦСЄ (Естонія, Чехія, Угорщина, Польща), відношення річного обсягу лізингу до ВВП складає 2-5 %, в Україні у І півр. 2013 р. - 0,79 %12. Лізинговими послугами в Україні станом на 01.07.2013 р. переважно користуються: транспорт(54,2 %), сільське господарство (23,4 %), будівництво (4,7 %). На промисловість припадає лише 6,5 %. Упродовж 2005-2013 рр. у структурі договорів лізингу скорочується частка підприємств харчової промисловості (з 6,0 % до 1,2 %) та хімічної промисловості (з 0,8 % до 0,2 %). У першому півріччі 2013 р. на машинобудування припадає 0,5 % вартості фінансового лізингу, на хімічну промисловість - 0,2 % (табл. 3).

Таблиця 3. Розподіл вартості чинних договорів фінансового лізингу за видами економічної діяльності (відсотків)

Інститути спільного інвестування (ІСІ) розширюють потенціал інвестування промисловості, насамперед потенціал високо ризикованих та венчурних інвестицій. Кількість ІСІ в Україні зросла із 128 у 2005 р. до 1239 станом на 01.10. 2013 р. Сукупна вартість активів ІСІ збільшилася з 6904 млн грн у 2005 р. до 157,2 млрд грн у 2012 р. і до 171,9 млрд грн станом на 01.10.2013 р. Частка активів ІСІ відносно ВВП збільшилася з 1,6 % у 2005 р. до 11,2 % у 2012 р. і до 16,4 % станом на 01.10.2013 р. В розвинених країнах активи ІСІ складають понад 50 % ВВП, у США перевищують ВВП. Переважна частка активів ІСІ України припадає на венчурні фонди (станом на 30.09.2013 р. - до 94,6 %). Привабливими для венчурного інвестування в Україні є будівництво, переробка сільгосппродукції, роздрібна торгівля. Частка активів промислових підприємств у структурі портфеля цінних паперів венчурних ІСІ є незначною і має тенденцію до скорочення: у 2007 р. вона становила 6,7 %, у 2008 р. - 5,6 %, у 2009 р. - 3,7 % [4].

Отже, зазначені джерела фінансування відтворення основного капіталу мають як переваги, так і недоліки. Тому диверсифікація джерел фінансування відтворення основного капіталу може компенсувати недоліки кожного з обраних джерел та збільшити вигоди від сукупних переваг того чи іншого джерела фінансування. Лізинг можна розглядати як одну з найперспективніших та найпривабливіших форм інвестування, яка здатна значною мірою прискорити процес оновлення технічної бази. Досвід останніх років свідчить, що великі надії, які покладалися на іноземні інвестиції себе не виправдали. Їхні розміри залишаються незначними.

Висновки. Таким чином, для підвищення конкурентоспроможності підприємств за рахунок використання сучасного виробничого обладнання в умовах невизначеності ринкових відносин, управлінцям необхідно переосмислити свої підходи до формування фінансових джерел на ефективне використання в процесі відтворення основних виробничих фондів.

Відтворення основних засобів є системним процесом, ефективне управління яким дає можливість забезпечити стабільне функціонування суб'єкта господарювання, успішну реалізацію виробничої політики підприємства. Проведення економічної оцінки доцільності відтворення основних засобів і їх використання дозволить приймати обґрунтовані рішення щодо розробки перспективних планів розвитку підприємства.

Потребу фінансових ресурсів на відтворення основних фондів доцільно покривати за рахунок накопичення амортизаційних відрахувань, а не лише банківських кредитів та інших джерел, використання яких є платним. Для цього корисно впровадити пооб'єктний використовувати кожну окрему деталь основних засобів, не тільки об'єктів активної частини, але й об'єктів пасивної частини основних засобів. Уваги заслуговує більш детальний облік деталей, які утворюються при ліквідації обладнання, що придатні для повторного використання. Таким чином, вибір напрямів удосконалення та формування стратегії фінансування відтворення основних засобів можна розглядати як складову системи управління виробничим потенціалом підприємства з огляду на їх значимість у господарській діяльності суб'єкта господарювання.

фінансування засіб основний відтворення

Список використаних джерел

1. Гангал Л.С. Особливості участі амортизації у відтворенні основного капіталу підприємства в умовах ринкових трансформацій [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.bsfa.edu.ua/files/konf/hanhal.pdf

2. Гречко C.М. Джерела фінансування відтворення основних засобів [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://eztuir.ztu.edu.ua/3699/1/165.pdf

3. Матвеєва Н. Альтернативні напрями фінансового забезпечення відтворення основних засобів [Електронний ресурс]. - Режим доступу :[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.stelmaschuk.info/archive-internet-conference/58-conferencia-24-01-2013/543-543.html

4. Пріоритети державної політики щодо інвестиційного забезпечення структурних зрушень у промисловості [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/invest_zabezp-2873f.pdf

5. Сілакова Г.В. Диверсифікація фінансових джерел відтворення основного капіталу підприємства [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dspace.nuft.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/10214/1/18.pdf

6. Хлопчик Д.В. Проблеми фінансування відтворення основного капіталу [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/35544/36-Hlopchyk.pdf?sequence=1

Размещено на Allbest.ru