Бюджет в умовах трансформації економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ПАВЛЮК КЛАВДІЯ ВАСИЛІВНА

УДК 336.145.1

БЮДЖЕТ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність: 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Науково-дослідному фінансовому інституті при Міністерстві фінансів України.

Захист відбудеться “04” грудня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.853.01 Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бул. Дружби народів, 28.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бул. Дружби народів, 28.

Автореферат розісланий “02” листопада 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.П. Кудряшов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Державні фінанси є основою розвитку держави, підвищення матеріального добробуту населення. Переважна частина державних фінансових ресурсів зосереджується у бюджетах різних рівнів. Бюджет завжди був важливим знаряддям впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. З його допомогою держава, розподіляючи і перерозподіляючи валовий внутрішній продукт, здійснює вплив на формування структури виробництва, результати господарювання, проведення соціальних перетворень. В умовах трансформаційної економіки роль бюджету значно зростає, він стає основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Саме в бюджеті переплітається великий спектр різнорівневих інтересів і суперечностей. Він є об'єктом боротьби ідеологій, політичних переконань, наукових концепцій, уявлень про справедливість. Нині в Україні у сфері бюджету концентруються найгостріші проблеми економічного й соціального життя держави.

У країнах із розвиненою ринковою економікою запроваджено ефективні моделі функціонування бюджету. Воднораз трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, мають свої особливості й потребують вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів ефективного використання зарубіжного досвіду. За умови трансформації економіки важливе значення має обґрунтування економічної природи й суті бюджету, його зв'язку з іншими економічними категоріями і ролі в економічній системі держави. За роки незалежності в Україні створено підвалини бюджетної системи держави, прийнято низку законодавчих актів із питань правового регламентування бюджетного процесу. Однак нині існує ще багато невирішених проблем у формуванні дохідної частини бюджету, використанні бюджетних ресурсів, міжбюджетних відносинах. Бюджетний процес недостатньо орієнтований на досягнення конкретних результатів діяльності; потребує удосконалення система державного фінансового контролю та відповідальності за недотримання вимог і правил у бюджетній сфері.

Тому очевидно, що використання бюджету як найдієвішого інструменту державного регулювання соціально-економічних процесів, одного із основних знарядь макроекономічної стабілізації й економічного зростання ставить перед економічною наукою і практикою низку складних проблем, які потребують наукового осмислення й практичного розв'язання.

Вагомий внесок у розвиток теорії державних фінансів і, зокрема, бюджету зробили такі відомі зарубіжні вчені, як Ш. Бланкарт, Т. Борчердінг, Д. Брюммергоф, Д. Б'юкенен, А. Вагнер, К. Віксель, Дж. Гелбрейт, Р. Гнейст, П. Годме, Х. Дальтон, К. Ееберг, К. Ерроу, Дж. М. Кейнс, Л. Клейн, Л. Косса, Р. Масгрейв, Ф. Нітті, М. Ольсон, У. Оутс, К. Рау, П. Самуельсон, Дж. Стігліц, В. Танзі, Е. Тейлор, Ч. Тібу, Дж. Тобін, Г. Туллок, Х. Ціммерман, К. Шоуп, Л. Штейн, Р. Штурм та інші. Серед вітчизняних і російських учених різних часів, які досліджували теоретичні аспекти бюджету і його вплив на економічне життя, варто назвати О.М. Александрова, Д.А. Аллахвердяна, В.Л. Андру-щенка, С.С. Артем'єву, А.В. Бачуріна, М.І. Боголєпова, А.І. Буковецького, О.Д. Василика, В.В. Глущенка, А.А. Гриценка, А.І. Даниленка, Л.А. Дробозіну, Я.Я. Дяченка, В.П. Дьяченка, Т.І. Єфименко, С.І. Іловайського, О.П. Кириленко, А.М. Ковальову, Є.В. Коломіна, Г.І. Костроміна, М.І. Крупку, І.М. Кулішера, В.В. Лаврова, І.О. Луніну, І.О. Лютого, М.І. Мітіліно, Ц.Г. Огня, І.Х. Озерова, Г.О. П'ятаченка, К.Н. Плотнікова, Д.В. Полозенка, Г.Б. Поляка, В.М. Родіонову, М.В. Романовського, М.М. Соболєва, А.М. Соколовську, В.М. Суторміну, Г.М. Точильникова, М.І. Тугана-Барановського, В.М. Федосова, Л.В. Ход-ського, І.Я. Чугунова, С.І. Юрія, І.І. Янжула, Л.Н. Яснопольського й багатьох інших науковців.

Водночас у сучасній вітчизняній науці небагато фундаментальних наукових досліджень, присвячених теоретико-методологічним засадам бюджету у період трансформації економіки України, обґрунтуванню практичних напрямів розбудови бюджетного процесу. Досі немає усталеного підходу до економічної природи, функцій, ролі й призначення бюджету в умовах економічних і соціальних перетворень, демократизації суспільства. Потребують поглибленого теоретичного розроблення і практичної реалізації питання активнішого використання бюджету для забезпечення структурної перебудови економіки, досягнення її збалансованості, активізації інвестиційного процесу, розв'язання соціальних завдань. Недостатньо дослідженою залишається проблема створення ефективної системи міжбюджетних відносин з урахуванням проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні. Мало ґрунтовних досліджень щодо впровадження програмно-цільового планування бюджету, організації казначейського виконання бюджету як на державному, так і на місцевому рівнях. Актуальність, науково-теоретична й практична значущість цих проблем, недостатня їхня вивченість і розробленість зумовили вибір теми, мету і завдання дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за темами: “Дослідження виконання державного бюджету України” (номер державної реєстрації 0198U004312), де автором здійснено оцінку стану виконання державного бюджету, виокремлено чинники, які впливають на нього, запропоновано низку заходів щодо підвищення рівня його виконання; “Розробка методології, моделей та методик прогнозування дохідної частини державного бюджету України” (номер державної реєстрації 0198U005977), у якій автором розроблено методику прогнозування окремих показників державного бюджету, зокрема ПДВ; “Програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні” (номер державної реєстрації 0103U004851), де автором запропоновано наукове обґрунтування методологічної бази для запровадження казначейської системи обслуговування місцевих бюджетів; “Розробка теоретичних основ управління державними фінансами” (номер державної реєстрації 0103U007348), де автором поглиблено обґрунтування сутності управління державними фінансами, зокрема бюджетом, його функції, завдання, принципи, показано шляхи підвищення результативності управління у трансформаційний період; “Перспективні напрями вдосконалення бюджетної системи України” (номер державної реєстрації 0103U007209), у якій автором визначено етапи становлення і розвитку бюджетної системи України, обґрунтовано напрями вдосконалення бюджетної системи України, розроблено пропозиції щодо змін до Бюджетного кодексу України; “Реформування казначейського виконання бюджету і спрощення системи проведення розрахунків бюджетних установ та організацій” (номер державної реєстрації 0103U007348), де автором визначено роль казначейської системи обслуговування бюджету в системі виконання бюджетів усіх рівнів, етапи впровадження казначейського обслуговування бюджету, обґрунтовано напрями вдосконалення казначейської системи обслуговування виконання державного і місцевих бюджетів; “Програмно-цільовий підхід в управлінні державними фінансами” (номер державної реєстрації 0103U007348), у якій автором уточнено сутність програмно-цільового підходу в управлінні фінансами, його завдання на сучасному етапі розвитку, визначено засади підвищення результативності управління державними фінансами, зокрема на основі розвитку середньострокового фінансового планування; “Формування доходів бюджету розвитку” (номер державної реєстрації 0106U009161), де автором обґрунтовано концептуальні засади формування бюджету розвитку державного бюджету, його зміст, завдання, принципи, склад доходів; “Державні пріоритети та обґрунтування напрямів витрачання коштів бюджету розвитку” (номер державної реєстрації 0106U009162), де автором визначено принципи і пріоритети витрачання коштів бюджету розвитку державного бюджету, запропоновано механізм управління коштами бюджету розвитку; “Дослідження тенденцій розвитку бюджетних систем зарубіжних країн та їх урахування в удосконаленні бюджетної системи України” (номер державної реєстрації 0106U009166), у якій автором обґрунтовано низку пропозицій щодо вдосконалення формування доходів державного бюджету і встановлення пріоритетів витрачання бюджетних коштів, зокрема на розвиток людського капіталу; “Дослідження напрямів розвитку середньострокового бюджетного планування в Україні з урахуванням досвіду зарубіжних країн” (номер державної реєстрації 0106U009167), у якій автором обґрунтовано взаємозв'язок середньострокового й програмно-цільового бюджетного планування і шляхи його розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретико-методологічних засад функціонування бюджету в умовах трансформації економіки України і обґрунтування напрямів удосконалення формування й витрачання бюджетних коштів.

Для досягнення означеної мети поставлено такі завдання:

- розкрити економічну природу бюджету та його функції;

- обґрунтувати зростання ролі бюджету у забезпеченні й регулюванні соціально-економічного розвитку держави;

- визначити методологічні основи побудови і розвитку бюджетного процесу;

- виявити тенденції формування доходів державного бюджету, їхні проблеми і визначити шляхи розв'язання;

- з'ясувати роль видатків у розвитку людського капіталу як чинника економічного зростання і обґрунтувати пропозиції щодо поліпшення їхнього фінансового забезпечення;

- розробити концептуальні основи формування бюджету розвитку державного бюджету;

- виявити тенденції формування доходів місцевих бюджетів і сформулювати пропозиції щодо вдосконалення їхньої системи;

- визначити основні пріоритети і обґрунтувати пропозиції щодо розподілу видатків місцевих бюджетів між різними їхніми ланками;

- розробити концептуальні підходи до удосконалення системи міжбюджетних відносин;

- з'ясувати роль і місце програмно-цільового планування в еволюції бюджетних форматів;

- обґрунтувати методологічні засади оцінки бюджетних програм;

- розкрити напрями розвитку програмно-цільового методу у бюджетному процесі;

- оцінити стан виконання державного та місцевих бюджетів і розробити пропозиції щодо його поліпшення;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення казначейської системи обслуговування виконання державного та місцевих бюджетів.

Об'єктом дослідження є система економічних відносин, що виникають у процесі розподілу й перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з приводу створення і використання суспільного грошового фонду, що перебуває у розпорядженні органів держаної і місцевої влади.

Предметом дослідження є процеси формування доходів і використання коштів бюджетів усіх рівнів.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертації становлять фундаментальні положення зарубіжних та вітчизняних учених про сутність, функції і роль бюджету у фінансовому забезпеченні й регулюванні соціально-економічних процесів у державі.

У роботі використано діалектичний метод пізнання, а також історичний та логічний методи при виявленні закономірностей еволюції вчення про бюджет, його роль у суспільному відтворенні; системного аналізу - для розкриття процесів формування доходів і здійснення видатків бюджетів у їхньому розвитку, взаємозв'язку та залежності; методи конкретного й абстрактного - для вивчення організації і порядку формування доходів і витрачання бюджетних коштів та кожної їхньої складової, зокрема чинників, що впливають на них; порівняльного аналізу - для оцінки різних систем формування і використання бюджетних коштів, які ґрунтуються на різних моделях бюджетних відносин; економіко-математичні методи - для оцінки взаємозв'язку між доходами, видатками бюджетів і валовим внутрішнім продуктом.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі й нормативні акти України, дані Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України, статистичні дані країн ОЕСР і ЄС, Міжнародного валютного фонду, монографічна література та періодичні зарубіжні й вітчизняні видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад функціонування бюджету та розробленні пропозицій щодо вдосконалення бюджетного процесу. Основні положення, що формують наукову новизну дослідження, полягають у тому, що

уперше:

- обґрунтовано визначення бюджету як складної багатоаспектної категорії: з точки зору фінансів як суспільного грошового фонду - частини вартості валового внутрішнього продукту, відокремленої у процесі його руху, що перебуває у розпорядженні державної і місцевої влади й витрачається на ухвалені суспільством в особі представницьких органів цілі; з точки зору економічної теорії як системи економічних (грошових) відносин щодо створення і використання суспільного грошового фонду; у правовому аспекті як плану створення і використання фінансових ресурсів на загальнодержавному і місцевому рівнях, який затверджується відповідними представницькими органами; у політичному аспекті як документа компромісу різних політичних сил представницького органу влади, який своїм волевиявленням затверджує обсяг суспільного грошового фонду і цим ставить уряд під суспільний контроль;

- доведено необхідність формування бюджету розвитку державного бюджету як інструменту державної інвестиційної політики; наведено принципи його функціонування: гарантованість джерел створення; економічну паритетність; економічну пріоритетність; економічну ефективність; пайовий характер фінансування; диверсифікацію ризику з приватним капіталом; конкурентність інвестиційних проектів; поверненість кредитів; запропоновано склад його доходів і напрями витрачання коштів; механізм управління ним;

- аргументовано доцільність виділення із загального бюджету чинних і нових зобов'язань, що дасть змогу істотно спростити й прискорити процедуру складання і розгляду бюджету в частині чинних зобов'язань, зосередившись на нових зобов'язаннях; дотримуватися жорстких бюджетних обмежень; збільшити строки і підвищити ефективність середньострокового бюджетного планування;

дістали подальший розвиток:

- обґрунтування стратегічного напряму розвитку суспільних відносин в Україні, що полягає у посиленні ролі держави в економічному і соціальному житті, логікою якого є не витіснення ринкових регуляторів, а їхнє доповнення, вдосконалення, зміцнення, розбудові змішаної соціально орієнтованої економіки з підвищенням значення соціальності у визначеній перспективній історичній тенденції і на цій основі зростання ролі бюджету як інструменту фінансового забезпечення й регулювання економічних і соціальних процесів;

- наукові засади розбудови системи доходів державного бюджету, відправним положенням якої є видатки державного бюджету на загальнодержавні потреби; запропоновано шляхи розв'язання найгостріших проблем формування дохідної частини державного бюджету, зокрема удосконалення порядку відшкодування податку на додану вартість; створення ефективної системи податкових пільг; конкретні напрями діяльності щодо скорочення податкового боргу;

- наукові основи побудови системи доходів місцевих бюджетів на основі поєднання роздільних і спільних податків, при цьому основні дохідні податки - ПДВ і податок на прибуток підприємств - мають перебувати у спільному використанні органів влади різних рівнів, що сприятиме збільшенню доходів місцевих бюджетів, повноті збору податків на всіх рівнях бюджетної системи, зацікавленості в цьому місцевих органів влади; доведено необхідність розширення переліку і збільшення частки власних доходів місцевих бюджетів;

- обґрунтування взаємозв'язку між часткою бюджетних доходів та видатків і валовим внутрішнім продуктом із застосуванням економіко-математичних методів, яке засвідчило нестійкий і неоднозначний зв'язок цих параметрів; запропоновано для підвищення темпів економічного зростання в Україні насамперед збільшувати внутрішній попит, підвищуючи частку оплати праці у ВВП, поліпшувати її структуру, рівномірність розподілу;

- напрями використання програмно-цільового методу в бюджетному процесі, зокрема в частині узгодження бюджетних програм і державних цільових програм, визначення пріоритетів їхньої реалізації, які будуть фінансово забезпечені, застосування конкурентних принципів розподілу бюджетних асигнувань, здійснення оптимізації бюджетних програм за галузями, підвищення ролі й значення середньострокового бюджетного планування;

удосконалено:

- визначення бюджетного процесу як складного і багатогранного явища, в якому переплітаються економічні й політичні інтереси, формулювання принципів його побудови: повноти; єдності; правдивості й прозорості; гласності, публічності; обґрунтованості й точності; результативності; відповідності між доходами і видатками; справедливості й неупередженості; відповідальності учасників; своєчасності; терміновості;

- трактування людського капіталу, який є основною цінністю суспільства й одним із головних чинників економічного зростання, і сутності інвестицій у людський капітал як будь-яких витрат, що сприяють підвищенню продуктивності праці індивіда і будуть компенсовані майбутнім зростанням його доходу, визначення складових цих інвестицій і шляхів поліпшення їхнього фінансового забезпечення;

- теоретичні підходи до розподілу функціональних повноважень між рівнями місцевого самоврядування: громадою, районним рівнем і регіональним рівнем, що зумовлює і розподіл видатків між ними, який пов'язаний із проведенням адміністративно-територіальної реформи і базується на таких критеріях: територіальної відповідності; економічної ефективності; економічної доцільності; соціальної справедливості;

- засади розвитку системи міжбюджетних відносин у напрямі переходу від орієнтації переважно на вирівнювання бюджетної забезпеченості до досягнення економічної ефективності діяльності регіональної і місцевої влади; створення сприятливого інвестиційного і підприємницького клімату, підтримання конкурентного середовища; обґрунтовано пропозиції щодо стимулювання регіонів для збільшення доходів їхніх бюджетів і доцільність перерозподілу бюджетних ресурсів за допомогою трансфертів (дотацій) лише за недостатності податкового потенціалу на відповідній території внаслідок дії об'єктивних чинників;

- методологічні основи оцінки бюджетних програм, зокрема запропоновано використовувати комплекс методів економічного і політичного аналізу, соціальних досліджень, експертних оцінок; обґрунтовано основні вимоги до системи результативних показників, яка дасть змогу комплексно оцінити виконання програм, і запропоновано такий її склад: показники витрат, продукту, економічності, ефективності, якості;

- методи підвищення результативності казначейського обслуговування виконання державного і місцевих бюджетів, зокрема запропоновано методи управління бюджетними ресурсами у процесі поточного касового виконання державного бюджету, що дасть можливість уникнути нераціональних запозичень для покриття касових розривів і втрат від невикористання тимчасово вільних бюджетних ресурсів; аргументовано доцільність переходу до методу нарахувань замість касового методу бухгалтерського обліку виконання бюджету.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні рекомендацій щодо формування ефективної системи доходів і видатків бюджетів усіх рівнів, міжбюджетних відносин, підвищення результативності бюджетного процесу, що сприятиме економічному зростанню, піднесенню добробуту населення.

Пропозиції щодо активізації ролі бюджету у реалізації політики економічного зростання, удосконалення бюджетного процесу використовувалися Міністерством фінансів України при підготовці проектів законів України про державний бюджет на 2005-2007 роки (довідка Міністерства фінансів України № 31-77000-12-17/25440 від 29.11.2006 р.).

Запропоновані в роботі рекомендації щодо наукового обґрунтування стратегії розвитку державних фінансів і супроводження бюджетного процесу в частині формування доходів бюджету, напрямів використання бюджетних коштів, розвитку програмно-цільового планування бюджету, середньострокового планування бюджету, удосконалення казначейського обслуговування виконання державного та місцевих бюджетів були використані в Науково-дослідному фінансовому інституті при Міністерстві фінансів України для підготовки аналітичних доповідей Міністерству фінансів України (довідка НДФІ при Міністерстві фінансів України № 77000-12/0597 від 01.11.2006 р.).

Висновки й результати дисертаційного дослідження щодо оцінки бюджетних програм були враховані при підготовці “Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту ефективності бюджетних програм”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1017 від 10.08.2004 р. (довідка Головного контрольно-ревізійного управління України № 17-14/313 від 05.12.2006 р.).

Теоретичні положення, які викладено у дисертації, поглиблюють знання про сутність бюджету, його функції і роль у трансформаційній економіці. Вони впроваджені у навчальний процес при викладанні дисциплін “Теорія фінансів”, “Державні фінанси”, “Місцеві фінанси” і були використані у виданих підручниках “Державні фінанси України” та “Бюджетна система України” (довідка Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 013/1188 від 11.12.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою здобувача. Автором зроблено внесок у розроблення теоретико-методологічних засад функціонування бюджету в умовах трансформації економіки України і обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення бюджетного процесу. Усі висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, одержані автором особисто й викладені в опублікованих працях.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях, зокрема на: Всеукраїнській науковій конференції “Роль фінансово-кредитної системи у стимулюванні економічного зростання в Україні” (Волинський державний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, 1999 р.); Науково-практичній конференції “Реформа міжбюджетних відносин і проблеми розвитку податкової системи України” (ДПА України, Український фінансово-економічний інститут, НДФІ, м. Київ-Ірпінь, 1999 р.); Другій міжнародній конференції “Наука і освіта “99” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми фінансів, грошового обігу та кредиту” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2000 р.); Другій всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінанси, грошовий обіг та кредит у забезпеченні суспільного добробуту” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2001 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу та кредиту” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2004 р.); Науково-практичній конференції “Стратегія економічного і соціального євроінтеграційного розвитку України: фінансова політика та основні напрями бюджетної реформи (Міністерство фінансів України, НДФІ при Міністерстві фінансів України, м. Київ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону” (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці, 2005 р.); Науково-практичній конференції “Розвиток фінансової системи України в умовах трансформаційних перетворень” (Міністерство фінансів України, НДФІ при Міністерстві фінансів України, м. Київ, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2006 р.). Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 45 наукових працях загальним обсягом 145,3 друк. арк. У складі публікацій: 2 індивідуальні монографії загальним обсягом 39,9 друк. арк. та авторські розділи у колективних монографіях загальним обсягом 10,4 друк. арк.; 3 підручники загальним обсягом 97,7 друк. арк. (автору належить 71,7 друк. арк.); 3 навчальних посібники загальним обсягом 74,7 друк. арк. (автору належить 8,0 друк. арк.); 22 статті у наукових фахових виданнях загальним обсягом 13,9 друк. арк. (автору належить 12,8 друк. арк.); 10 інших публікацій загальним обсягом 3,5 друк. арк. (автору належить 2,5 друк. арк.).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 392 найменувань на 18 сторінках, 6 додатків на 13 сторінках. Основний текст роботи викладено на 473 сторінках. Текст містить 120 таблиць на 66 сторінках, 6 рисунків.

бюджет дохід планування програма

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, головні завдання, об'єкти, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади функціонування бюджету” розкрито економічну природу бюджету, його функції, показано зростання ролі бюджету у забезпеченні й регулюванні соціально-економічного розвитку держави, розглянуто методологічні основи побудови і розвитку бюджетного процесу.

У економічній науці існують різні трактування сутності бюджету, що пов'язано з поступовим пізнанням цієї категорії, зосередженням уваги вчених на окремих її аспектах. Здійснено аналіз розвитку вчення про бюджет, який дає підстави стверджувати, що бюджет - це багатоаспектна категорія, яку можна розглядати з точки зору фінансів, економічної теорії, права, політики. Вихідним моментом у розумінні такої складної категорії є її визначення, яке повинно відобразити найголовніше, найсуттєвіше, що відрізняє цю категорію від інших.

На основі виокремлення і аналізу найсуттєвіших ознак бюджету сформульовано визначення бюджету як частини вартості валового внутрішнього продукту, відокремленої у процесі його руху у формі суспільного грошового фонду, що перебуває у розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування й витрачається на ухвалені суспільством в особі представницьких органів економічні, соціальні, політичні цілі. У цьому визначенні акцентується на таких ознаках бюджету: а) частина вартості валового внутрішнього продукту; б) грошова форма вираження; в) обов'язкове формування й використання суспільного фонду; г) правова регламентація; ґ) політичний характер бюджету.

Отже, бюджет насамперед - це суспільний грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні державної і місцевої влади. У цьому полягають його найхарактерніші риси, які відображають взаємозв'язок системи економічних відносин із формою їхньої планової організації. У цьому закладено ті вихідні позиції, що дають можливість розглядати бюджет як економічну категорію. Місце бюджету в системі економічних відносин як суспільного грошового фонду на загальнодержавному і місцевому рівнях характеризують склад і структура тих економічних відносин, які він відображає як економічна категорія. Структура цих відносин така: грошові відносини держави з підприємствами, організаціями, установами усіх форм власності у процесі мобілізації доходів до суспільного грошового фонду, призначеного для задоволення загальнодержавних і місцевих потреб; грошові відносини держави з населенням щодо формування, розподілу, перерозподілу доходів населення і бюджетних ресурсів; міжбюджетні відносини щодо розподілу і перерозподілу суспільного грошового фонду між ланками бюджетної системи.

Вивчення структури цих відносин дає змогу розкрити економічний зміст бюджету, глибше зрозуміти роль бюджету в розподільчих процесах і регулюванні економіки, його значення в житті суспільства. Проникнення у зміст цієї категорії допомагає проводити цілеспрямовану бюджетну політику з урахуванням усієї сукупності економічних процесів, що відбуваються у суспільстві. Посилення ролі бюджету у формуванні й використанні фінансових ресурсів завжди пов'язане з удосконаленням системи економічних відносин у цілому чи в одній із структурних груп.

Розглянута вище система економічних (грошових) відносин становить зміст бюджету як економічної категорії і є предметом науки про бюджет. Їхнє дослідження -- важлива передумова для розроблення основних напрямів посилення впливу бюджету на економічні й соціальні процеси. Отже, бюджет як економічна категорія -- це система економічних (грошових) відносин щодо створення суспільного грошового фонду, який перебуває у розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування й використовується на ухвалені суспільством в особі відповідних представницьких органів економічні, соціальні, політичні цілі.

В організаційно-правовому аспекті під бюджетом слід розуміти план утворення і використання бюджетних ресурсів на загальнодержавному і місцевому рівнях, який затверджується відповідними представницькими органами. Бюджет є провідним фінансовим планом на центральному і місцевому рівнях, оскільки він універсальний, тому що його показники охоплюють усі сфери економічного і соціального життя; він є координуючим фінансовим планом щодо фінансових планів міністерств, відомств, підприємств і бюджетів нижчих рівнів.

У політичному аспекті бюджет -- це результат компромісу різних політичних сил представницького органу влади, який своїм волевиявленням затверджує обсяг суспільного грошового фонду (бюджетного фонду) на плановий період і контролює його використання.

Сутність бюджету розкривається через його функції. З огляду на різне розуміння сутності бюджету різними вченими виділяються і різні його функції. Обґрунтовано, що бюджет виконує функцію створення суспільного фонду коштів (бюджетного фонду) і використання бюджетного фонду. Вищеназвані дві функції найповніше розкривають зміст бюджету. В процесі руху валового внутрішнього продукту створюється суспільний грошовий фонд цільового призначення, який є сукупністю бюджетних ресурсів. Цей фонд створюється для виконання завдань, передбачених основними напрямами бюджетної політики держави. Формування і використання бюджетного фонду виражає специфічне, суспільне призначення бюджету, дає можливість подолати вузькість трактування його ролі в економічному механізмі. Ось чому є достатньо підстав стверджувати: бюджет виконує дві вищеназвані функції. Всі інші функції, які вказуються різними авторами, є похідними від цих функцій, зокрема контрольна функція бюджету, яка визнається багатьма вченими. Аргументовано, що бюджет (як і фінанси) створює умови для фінансового контролю. Контроль же здійснюється органами державної влади й управління шляхом використання бюджетних показників, фінансової звітності.

Роль бюджету у фінансовому забезпеченні й регулюванні соціально-економічних процесів зумовлюється роллю держави в економічному житті. Без ефективної держави стійкий розвиток, як економічний, так і соціальний, неможливий. Аналіз поглядів усесвітньо відомих учених засвідчив, що у сучасному суспільстві роль держави є провідною, вона буде такою і в майбутньому. З розширенням і зростанням сучасної економіки дедалі більша відповідальність лягає на державу, поглиблюються й розвиваються регулювальні функції держави як у розвиненій, так і у трансформаційній економіці, що важливо враховувати при здійсненні ринкових перетворень.

В Україні реалізація завдань трансформаційного періоду, забезпечення стійкого економічного зростання потребує переосмислення ролі держави у цьому процесі. Поділяємо критичне ставлення до неоліберальної моделі реформування економіки, яку просувають західні країни і міжнародні фінансові організації для країн із трансформаційною економікою, що, однак, не означає її відторгнення. Але ця модель повинна сприйматися не як самодостатня, а як основа, на якій можна здійснювати трансформаційні перетворення.

Застосування в Україні ліберально-монетарної моделі не привело до успішного подолання соціально-економічних проблем, а переважно їх поглибило. Втручання держави в економічні процеси є невідворотним, особливо в період радикальних економічних перетворень. Політика економічного зростання в нашій державі може стати результативною, якщо вона здійснюватиметься на базі істотного підвищення регулювальної ролі держави. Однак ідеться не про витіснення ринкових регуляторів там, де вони сформовані й працюють ефективно, а про їхнє доповнення, вдосконалення, зміцнення - такою має бути логіка посилення регулювальної ролі держави у процесі реалізації стратегії економічного зростання.

Зазначено, що майбутнє нашої країни полягає у досягненні змішаної, соціальної економіки з розвиненими ринковими відносинами і активним регулювальним впливом держави. Причому вже у досить визначеній перспективі роль ринковості має зменшуватися, а роль соціальності - посилюватися. Це зумовлено тим, що саме бюджетні ресурси разом із державними соціальними фондами є фінансовою базою здійснення соціальних перетворень, переходу на нову, вищу якість життя.

На основі дослідження ролі держави у розвиненій і трансформаційній економіці обґрунтовано зростання ролі бюджету у соціально-економічних процесах. Розкрито фактори, від яких залежить вплив бюджету на економіку і соціальну сферу. Регулювальний вплив бюджету на економіку залежить насамперед від величини суспільного фонду коштів. На рівень зосередження фінансових ресурсів у цьому фонді впливають різні чинники: рівень розвитку економіки і соціальної сфери, методи управління суспільним виробництвом, пріоритети, цілі й завдання соціально-економічного розвитку, масштаби структурних зрушень в економічних пропорціях і т. ін. Поєднання цих чинників, їхній взаємний вплив один на одного, переважання одних над одними зумовлює ту конкретну величину суспільного фонду, яку органи державної і місцевої влади концентрують у своїх руках.

Однак не тільки величина суспільного фонду коштів зумовлює ступінь його впливу на суспільне виробництво. Форми і методи мобілізації бюджетних ресурсів разом із системою бюджетного фінансування правомірно розглядати як складові єдиного бюджетного механізму регулювання економіки.

Діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням, виконанням бюджетів і контролем за їхнім виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, яка регламентована нормами права, становить сутність бюджетного процесу згідно із трактуванням більшості економістів. Однак дослідження засвідчило необхідність уточнення змісту бюджетного процесу, на основі чого запропоновано його визначення у широкому й вужчому розумінні. Широке трактування бюджетного процесу полягає в тому, що уся діяльність органів законодавчої, виконавчої, судової влади у бюджетній сфері має бути підпорядкована суворим регламентним нормам, які забезпечують законність, доцільність і результативність цієї діяльності. У вужчому розумінні бюджетний процес визначено як діяльність законодавчих, виконавчих і судових органів влади, пов'язану з формуванням цілей і завдань бюджетної політики на наступний бюджетний рік і середньострокову перспективу, складанням, розглядом і затвердженням бюджетів, оцінкою одержаних результатів і контролем на усіх цих етапах, організацією управління цієї діяльності.

На основі аналізу положень Бюджетного кодексу України виявлено, що він не формулює принципів побудови бюджетного процесу, а лише визначає принципи побудови бюджетної системи як сукупності державного та місцевих бюджетів, побудованої з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устроїв і врегульованої нормами права. Тому запропоновано віднести до принципів бюджетного процесу такі: повноти; єдності; прозорості; гласності, публічності; обґрунтованості й точності; результативності; відповідності між доходами і видатками; справедливості й неупередженості; спеціалізації; відповідальності учасників бюджетного процесу; своєчасності; терміновості.

У другому розділі “Державний бюджет як інструмент регулювання економічного і соціального розвитку” визначено тенденції і проблеми формування доходів і видатків державного бюджету; з'ясовано роль видатків бюджету у розвитку людського капіталу як чинника економічного зростання; розкрито концептуальні основи формування бюджету розвитку державного бюджету.

Аргументовано, що доходи бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Виявлено, що Україна за часткою перерозподілу доходів через зведений бюджет і державні цільові фонди, який свідчить про роль держави у регулюванні соціально-економічних процесів протягом аналізованого періоду 1992-2006 років, перебувала у групі країн із низьким рівнем перерозподілу через бюджетну систему (за винятком окремих років) (табл. 1).

Таблиця 1 - Динаміка частки доходів зведеного і державного бюджетів у ВВП

* Без внесків до державних цільових фондів (у складі бюджету та позабюджетних)

** Без внесків до державних цільових фондів, без офіційних трансфертів

Так, у 2004 році вона становила 26,3%, у 2005-му - 30,1%, у 2006 році - 31,6% без урахування внесків до державних цільових фондів, а з урахуванням відповідно 38,3%, 42,3% і 44,2%. У середньому по єврозоні така частка становить 45% і є відносно стабільною.

Прогнози свідчать, що рівень перерозподілу в майбутньому не зменшуватиметься, а в більшості країн, навпаки, збільшуватиметься. Визначальне місце у системі бюджетів належить державному бюджету, доходи якого є фінансовою базою діяльності держави для здійснення її завдань і функцій. Встановлено, що частка доходів державного бюджету останніми роками поступово зростає як у ВВП, так і у зведеному бюджеті, тобто відбувається посилення ролі державного бюджету. Виявлено, що за період 1992-2006 років структура доходів державного бюджету значно змінилася, що зумовлено як зміною політики доходів, зокрема податкової політики (зміна податкових ставок, бази оподаткування, податкових пільг тощо), так і розподілом загальнодержавних доходів між різними ланками бюджетної системи, а також зміною економічної ситуації загалом. Найбільшим джерелом доходів державного бюджету є податкові надходження, частка яких останніми роками зменшувалася, за винятком 2005-2006 років; однак підвищується роль неподаткових джерел.

Доведено, що залежність зміни податкових надходжень і ВВП не є прямою. Обґрунтовано хибність положення, що чим нижча частка податків у ВВП, тим стрімкіше і динамічніше розвивається економіка. Протягом відносно коротких періодів на темпи зростання впливають багато чинників, тому важко робити однозначні висновки про те, якою мірою зниження податків сприятиме економічному зростанню. В Україні у довгостроковій перспективі не слід орієнтуватися на зменшення частки перерозподілу ВВП через доходи бюджетів, зокрема й через податки. Вбачається, що основою для визначення рівня доходів зведеного бюджету відносно ВВП має бути рівень видатків бюджетів, який визначається стратегічним напрямом розвитку України як держави з соціальною ринковою економікою із перспективою майбутньої інтеграції в європейське співтовариство, що передбачає поступове зростання рівня видатків до європейських стандартів. Виходячи з цього, в Україні частка доходів зведеного бюджету у ВВП має бути не менша ніж 30% без урахування внесків до державних цільових фондів, а з урахуванням - 45%.

Як свідчить дослідження, найгострішими проблемами формування доходів державного бюджету є справляння податку на додану вартість, створення податкового боргу та надання пільг із податків. Центральною проблемою функціонування ПДВ є його відшкодування, питома вага якого у загальних надходженнях ПДВ зростає. Темпи зростання відшкодування перевищували як темпи надходжень ПДВ, так і темпи зростання ВВП й експорту. Запропоновано скасувати відшкодування на рахунок платника, а суму відшкодування спрямувати протягом майбутніх податкових періодів на виконання зобов'язань платника зі сплати всіх податків, зборів, ураховуючи сплату пені, санкцій, недоплати з повідомленням про це платника податків. Забезпеченню прозорості, достовірності, законності відшкодування ПДВ сприятиме впровадження системи розрахунків між покупцями і продавцями товарів, платниками ПДВ з використанням запропонованих у роботі банківських технологій.

Із ПДВ найтісніше пов'язана проблема надання податкових пільг, бо якраз на цей податок припадає їхня левова частка. Запропоновано впорядкувати надання пільг, зокрема: пільги не повинні бути вибірковими залежно від форм власності, виду діяльності, лобістських прагнень; максимально скоротити пільги з ПДВ, призначені як для регулювання економічного розвитку, так і соціальної підтримки населення, замінивши їх у обмежених випадках на бюджетні субсидії і адресну допомогу; скасувати пільги з акцизного збору як такі, що суперечать його сутності як непрямого податку на високорентабельні й монопольні товари; обмежити надання пільг із податку на прибуток підприємств, застосовуючи для стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств інвестиційний податковий кредит; пільги повинні мати обмеження в часі, бути цільовими; ввести обов'язковість обліку й звітності з надання пільг та їхнього цільового використання; запровадити контроль за цільовим використанням пільг; їхнє надання має здійснюватися тільки на основі прийнятих законів і внесення необхідних уточнень до відповідного бюджету.

Запропоновано концептуальні підходи до розв'язання проблеми податкового боргу і конкретні напрями діяльності щодо його скорочення.

У дослідженні розкрито сутність видатків бюджетів як інструменту розподілу і перерозподілу суспільного грошового фонду та його використання за цільовим призначенням для зростання суспільного добробуту. Роль держави у регулюванні економічного розвитку значною мірою характеризується часткою видатків бюджетів у ВВП. Встановлено, що частка видатків бюджетів як без урахування видатків державних цільових фондів, так і з їхнім урахуванням до ВВП упродовж аналізованого періоду 1992-2006 років загалом мала тенденцію до зниження і лише у 2005 році зросла відповідно до 31,9% і 48,6%, а у 2006 році - до 32,2% і 48,5% (табл. 2).

Така сама тенденція мала місце і щодо державного бюджету. Вивчення світового досвіду переконує, що з розвитком суспільних відносин роль держави у розподільчих процесах і регулюванні економічного й соціального розвитку зростає, що позначається на зростанні бюджетних видатків. На основі дослідження теорій зростання державних видатків розкрито основні причини і чинники цього явища. Здійснений аналіз статистичних даних підтвердив ці положення. Виявлено, що істотний вплив у трансформаційний період на специфіку національного економічного розвитку мали два чинники: 1) рівень економічного розвитку до моменту краху соціалізму; 2) характеристики перехідного періоду, тривалість періоду високої інфляції, масштаби економічної кризи. Дисертант не поділяє думки про те, що мінімізація державних видатків є неодмінною, а часто і єдиною умовою економічного зростання, що темпи зростання перебувають у оберненій залежності від масштабів державної діяльності.

Таблиця 2 - Динаміка частки видатків зведеного і державного бюджетів у ВВП

* Без урахування видатків державних цільових фондів, без офіційних трансфертів

Насправді темпи економічного зростання є функцією багатьох змінних величин і чинників. Деяких із них навіть не можна виразити чисельно, зокрема рівня корумпованості в державі, бізнесі, національних традицій, чесності, бережливості й ін. Тобто не можна знайти одного макроекономічного параметра, що істотно впливає на темпи економічного зростання. Зроблені у роботі розрахунки із застосуванням економіко-математичних методів показали зовсім не постійний, доволі нестійкий і неоднозначний зв'язок частки бюджетних видатків і ВВП. Для підвищення темпів економічного зростання в Україні необхідно насамперед збільшувати внутрішній попит, підвищуючи частку оплати праці у ВВП, поліпшувати її структуру, рівномірність розподілу.

Встановлено, що склад видатків бюджетів та їхня частка у ВВП є індикатором пріоритетності тієї чи іншої функції держави. У структурі видатків бюджетів, зокрема державного бюджету, найбільшу частку становлять видатки на розвиток людського капіталу (табл. 3).

Запропоноване дисертантом розуміння людського капіталу свідчить, що в сучасних умовах людський капітал є основною цінністю суспільства і одним із основних чинників економічного зростання, що забезпечує зростання доходів держави, підприємства, індивіда; він є особистою власністю кожного індивіда і потребує як від нього, так і від суспільства в цілому значних витрат. Інвестиції в людський капітал - це будь-які витрати, які сприяють піднесенню продуктивності праці індивіда і будуть компенсовані майбутнім зростанням його доходів. Виділено такі складові цих інвестицій: витрати на освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, фізичну і духовну культуру, народження і виховання дітей, витрати на мобільність, на пошук економічно значущої інформації.

Таблиця 3 - Динаміка частки видатків на розвиток людського капіталу у зведеному бюджеті, %

Джерело: розраховано автором за даними Мiнiстерства фiнансiв України.

Вбачається, що видатки на соціальний захист теж треба відносити до видатків у людський капітал, оскільки вони необхідні для формування і розвитку малозабезпечених індивідів, підтримання їхнього здоров'я (у широкому розумінні, ураховуючи тривалість життя, силу, витривалість), поліпшення житлових умов, формування мотивацій і т. ін. Стійка система соціального захисту має поєднуватися із макроекономічною стабілізацією і неінфляційним економічним зростанням, будуватися на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп населення, держави і підприємницьких структур, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію. Лише поєднання таких принципів із політичною волею дасть країні шанс для успішного розвитку. Найприйнятнішою моделлю побудови системи соціального захисту в Україні є модель Бевериджа - держава має забезпечувати соціальний захист малозабезпечених громадян на адресних засадах. Основна увага повинна бути зосереджена на працюючій частині населення, зростанні її доходів до рівня середнього класу. У реалізації політики доходів першорядного значення набувають державне стимулювання прискореного зростання заробітної плати, а також заходи, спрямовані на скорочення диференціації доходів.

У сучасному світі, як зазначено в дисертації, найвигіднішими є інвестиції в науку й освіту. Вони гарантують найшвидшу віддачу, закладаючи надійний фундамент для сьогоднішнього і майбутнього прогресу. Дослідження показало, що фінансування освіти і науки є недостатнім, треба кардинально поліпшити його стан, збільшити бюджетні видатки на освіту до 10%, а науку - до 3% від ВВП. Крім недостатності бюджетного фінансування, виявлено низку інших проблем фінансового забезпечення освіти і науки, запропоновано шляхи їхнього розв'язання. Бюджетне фінансування охорони здоров'я також здійснюється в обмежених розмірах, що наполовину менші від потреб. На часі вироблення й запровадження багатоканальності фінансування медичної сфери, гарантування медичної допомоги в належному обсязі й необхідного рівня її якості незалежно від місця проживання громадян. Погоджуючись із необхідністю поступового впровадження медичного страхування в Україні, вважаємо, що бюджетна страхова медицина не дасть можливості розв'язати проблему цілковитого фінансового забезпечення надання медичних послуг. Доцільнішою є змішана система медичного страхування, за якої страхові внески сплачують держава, роботодавці й громадяни. Основним стратегічним завданням бюджетної політики України має бути нарощування бюджетних видатків до тих параметрів, які відповідають потребам сучасної високотехнологічної соціальної ринкової економіки з високим рівнем видатків на розвиток людського капіталу, досягнутим розвиненими країнами.