Інвестиційна діяльність в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Об'єкти інвестиційної діяльності

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути і будь-яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняється законом.

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. А також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.

Корпоративні інвестори - це, переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти.

Інституційні інвестори - це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та середньостроковому періодах. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в довірчому управлінні активами.

Інституційними інвесторами є банки, інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Законодавством визначені основні права суб'єктів інвестиційної діяльності. Зокрема, всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності.

За рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому чинним законодавством. Взаємовідносин и при такому передаванні прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

«Роль інвестицій в економічному зростанні держави та проблеми їх залучення»

В умовах структурної перебудови економіки України, особливо важливого значення набуває активізація інвестиційної та інноваційної діяльності. Результати фундаментальних досліджень українських та зарубіжних вчених свідчать про те, що процеси економічного росту обумовлюються обсягом і темпами зростання інвестицій, їх структурою та якісними характеристиками [3].

Дана проблема є досить актуальною, а тому закономірно привертає до себе увагу великої кількості вітчизняних та зарубіжних економістів. Значна увага також приділена оцінці роботи іноземних інвесторів на українському ринку і механізму активізації залучення зарубіжних капіталів у вітчизняну економіку. Так, в Україні дослідженням інвестиційної сфери займаються такі вчені як: В. Гаєць, М. Герасимук, Б.Губський, О. Моліна , О. Чернікова, С.Румянцев, А.Куліков, Р. Попельнюхов, К. Паливода Р. Гудима та інші. До зарубіжних науковців з даної проблеми, можна віднести: Р. Барроу, Дж. Бейлі, У. Марга, М.Джонка та ін.

Інвестиційна проблематика серед науковців не є надто дискусійною, адже абсолютна більшість фахівців визначають обсяг інвестицій найважливішою передумовою економічного зростання, одночасно зазначаючи цей обсяг незадовільним для економіки України, протягом усіх років її незалежності [3].

Загальновідомо, що інвестиції є основою економічного зростання, як вкладення у виробничий сектор економіки так і у сферу нематеріального виробництва.

Виробництво не може розвиватися, якщо в державі не зростають обсяги інвестицій. За активної інвестиційної діяльності має місце економічне піднесення. Розміри і структура інвестицій, темпи їх здійснення є визначальними у процесах технічного і технологічного оновлення та забезпечує технологічну безпеку держави і стратегічний успіх розвитку економіки в цілому. За рахунок цього створюються нові потужності та робочі місця [2].

Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні та економічні проблеми трансформаційного періоду. Зниження частки валового нагромадження капіталу означає, що велика частка заощаджуваних у вітчизняній економіці ресурсів не спрямована на цілі нагромадження. Україна належить до тих держав, для яких притаманні саме такі умови , де заощадження повинні покривати дефіцит урядового бюджету а також від'ємне сальдо торговельного балансу. Через недостатність національних заощаджень такі держави вимушені звертатися до іноземних кредиторів, що суттєво порушує механізм конвертації заощадження в інвестиції. Взаємодія національних заощаджень і інвестицій набуває специфічних рис: з одного боку, ресурсів національних заощаджень не вистачає на нагромадження основного капіталу, а з іншого значна частка заощаджень не конвертується в інвестиції [1].

Серед іноземних країн, лідерами прямого інвестування в Україну є: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Сполучене Королівство, Російська Федерація, США та ін.

Незважаючи на необхідність інвестиційних вкладень в економіку держави, в сучасних умовах очікувати великого припливу капіталу в Україну не доводиться, тому що інвестиційний клімат залишається несприятливим. Головною причиною загального падіння обсягів капітальних вкладень є збитковість більшості українських підприємств; несприятливість для них умов отримання кредитів та інвестиційна непривабливість для іноземного інвестора. Перешкодами на шляху залучення інвестицій в українську економіку також є: нечітка державна правова система; мінливість економічного середовища; корупція; низький рівень доходів громадян; проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки; великий податковий тягар та інші.

Скорочення інвестиційної діяльності в Україні відбувається за всіма джерелами інвестування, зокрема: бюджетні асигнування зведені до мінімуму; іноземні інвестиції є досить обмеженими і використовуються неефективно. Украй недостатньо використовуються на інвестиційні цілі кошти населення. Причина цього криється, перш за все в недовірі населення до банківської системи, до національних інститутів ринку цінних паперів а також до політики уряду взагалі. Населення України, практично усунуте від участі в купівлі облігацій внутрішньої державної позики та інвестувати проекти під гарантії держави. Між тим, у всьому світі вирішальну роль в інвестиційному процесі відіграють особисті заощадження населення. Так, у США населення володіє близько 70% фінансових активів, аналогічна ситуація і в Японії [4].

У зв'язку з цим, велике значення має вдосконалення процесу формування інвестиційної політики держави, що може активізувати функціонування іноземних інвестицій у національну економіку а також сприяння залученню коштів населення в розвиток інвестиційних проектів, для пришвидшення темпів зростання економіки України. Для цього необхідно прискорити економічні реформи , зокрема, які активізують залучення та раціональне розміщення інвестицій, та зможуть створити привабливий інвестиційний клімат. До таких заходів можна віднести наступне:

- вдосконалення системи захисту прав інвесторів;

- здійснення податкової реформи, що передбачає спрощення податкової системи та зниження податкового тиску на підприємства;

- удосконалення інститутів спільного інвестування;

- конкретизація заходів державного регулювання інвестиційної діяльності;

- страхування інвестиційних ризиків;

- формування чіткого та стабільного законодавства, що стосується інвестиційної діяльності;

- проведення ефективної інвестиційної політики держави та вибір чіткої стратегії її розвитку;

- здіснення стимулюючих заходів для залучення коштів населення на інвестиційні цілі.

Не менш важливим є й забезпечення реального дотримання міжнародних договорів і виконання рішень іноземних арбітражів, щоб запевнити міжнародну інвестиційну спільноту у надійності України як партнера [5].

Отже, можна сказати, що інвестиції на сьогоднішній день є одним із найважливіших факторів зростання економіки країни. А оскільки, інвестиційний клімат України залишається несприятливим, тому державна інвестиційна політика повинна здійснити всі заходи для того, щоб створити найбільш привабливе інвестиційне середовище і заохотити інвесторів робити вклади в активи економіки України.

Зовнішня торгівля та іноземні інвестиції в регіони України

Найбільшим нетто-імпортером в Україні є столиця, хоча велика частина її зовнішньоекономічних операцій насправді обслуговує інші регіони.

Крім неї великий від'ємний баланс торгівлі мають Львівська та Київська області. Головними ж експортерами є Донеччина та Луганщина, а також, в меншому ступені, Дніпропетрівська, Запорізька та Полтавська області.

Приблизно половина усіх прямих іноземних інвестицій в економіку України іде в економіку Києва, хоча й в цьому аспекті столиця, великою мірою, обслуговує інші регіони.

Другий регіон з великими накопиченими прямими іноземними інвестиціями - Дніпропетровщина, адже саме тут знаходиться найдорожче з проданих іноземцям українських підприємств - Криворіжсталь.

Здебільшого ж інвестиції прямують до економік великих міст, таких як Харків та Донецьк.



Інвестиції та офшори - які з них насправді іноземні?

Іноземні інвестиції з офшорів складають приблизно половину іноземних інвестицій в Україну. Не можна однозначно сказати, що всі вони належать, насправді, українському бізнесу, адже офшори використовують й іноземні компанії, особливо з інших пострадянських країн.

З іншого боку, багато з країни, які не вважаються офшорами (наприклад, Австрія, або Німеччина) активно використовуються українським бізнесом саме в цій якості.

Проте, з тим фактом, що значна частина "іноземних" інвестицій є в реальності українськими грошима, сперечатися важко.

Слід зазначити, що серед держав - інвесторів в українську економіку немає «чисто офшорних» юрисдикцій. Проте у багатьох країнах допускається у визначених законом ситуаціях пільговий податковий і фінансовий режим для офшорних підприємств, зареєстрованих нерезидентами. Так, за умови державних договорів щодо уникнення подвійного оподаткування і підтримки іноземних інвестицій дозволяють їм ефективно виступати в ролі своєрідних фінансових каналів, через які рухаються світові капітали, у тому числі і до України. Так в останні декілька років ледве помітний на карті світу Кіпр упевнено конкурує зі світовими інвестиційними донорами (Німеччиною, США, Австрією, Великобританією, Японією) за обсягом вкладеного в українську економіку капіталу.

Розподіл прямих іноземних інвестицій за регіонами України (станом на 1 липня 2010 р.)

В останні роки територіальні диспропорції в інвестиційному кліматі мають тенденцію до зростання. За оцінками Інституту реформ, по показниках привабливості регіонів по 4-х групах показників (економічний розвиток регіону, ринкова інфраструктура, фінансовий сектор, людські ресурси) вони найкращі у регіонах (м. Київ, а також області в порядку значення: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Одеська, Львівська). В переліку відстаючих Чернівецька, Хмельницька, Луганська, Чернігівська, Волинська області.

Слід зазначити, що лідерство м. Києва пояснюється також тим фактом, що зареєстровані у столиці інвестиції вкладаються в інші регіони, тобто при оцінці регіонального аспекту необхідно брати до уваги фактор штучного перерозподілу інвестицій між регіонами (рис. 3).

Найбільша частка інвестицій припадає на м. Київ - 48 відсотків, далі такі області: Харківська -- 18 відсотків, Київська - 5 відсотків, Донецька і Львівська -3, Запорізька - 2, інші області - 13 відсотків .Слід відмітити, що Запорізька область знаходиться на восьмому місці по залученню прямих іноземних інвестицій. В економіці області працює 2,2% вкладеного в Україну прямого іноземного капіталу [1].

Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 375 підприємств області. Домінуюча частка капіталу нерезидентів (90,8%) вкладена в економіку м.Запоріжжя. На одного мешканця області приходиться 493,2 дол. прямих іноземних інвестицій, м.Запоріжжя - 1044,8 дол. США. Прямі інвестиції в область залучені із 55 країн світу.

Капітал нерезидентів, в основному, зосередився в переробній промисловості (70,7% загального обсягу прямих інвестицій), а саме: у виробництві харчових продуктів (24,9%), машинобудуванні (24,0%), металургійному виробництві (19,6%), хімічному та нафтохімічному виробництві (1,0%). На торгівлю припадало 10,4% загального обсягу, на підприємства, основним видом економічної діяльності яких були операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг - 9,1%.

В останні роки відбувається поступове економічне піднесення в усіх регіонах України, навіть у слаборозвинутих областях, таких, як наприклад, Херсонська і Кіровоградська. Крім того, по окремих регіонах вплив стримуючих факторів надто різний. Наприклад, основною перешкодою для залучення інвестицій в Одеську та Запорізьку області є нестача сировини, для Тернопільської та Вінницької -- відсутність налагодженої системи збуту продукції. Існують і спільні для всіх регіонів фактори, які стримують залучення інвестицій. До найбільш вагомих відносяться: низький рівень платоспроможності споживачів, високий рівень податків, нестача оборотних коштів, труднощі з отриманням довгострокових кредитів.

Найбільш поширеною формою іноземного інвестування є спільні підприємства з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції. Однак, спільні підприємства з іноземними інвестиціями, які функціонують в регіонах, поки що не забезпечують вирішення там проблеми зайнятості населення і не впливають позитивно на торговельні баланси областей.

Інвестування

Обсяг капіталовкладень в економіку України значно зменшився під час економічної кризи. Зокрема, за даними Держкомстату, чистий приріст прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у січні - вересні 2009 року становив $2,972 млрд - у 2,7 раза менше від показника за аналогічний період 2008-го. При цьому в III кварталі було залучено лише $0,62 млрд - на 92% менше рік до року. І хоча у квітні - червні спостерігався приріст капіталовкладень порівняно з січнем-березнем ($1,88 млрд проти $0,82 млрд), експерти прогнозують, що до кінця цього року обсяг ПІІ в економіку України навряд чи досягне навіть половини обсягу 2008-го.

Нагадаємо, що стійкий приплив іноземного капіталу в Україну розпочався 2005 року. Значною мірою це пов'язано з ку­півлею вітчизняних банків нерезидентами. Якщо великі кошти й інвестували у реальний сектор, то йшлося не про створення нових підприємств чи модернізацію наявних, а про придбання виставлених на приватизацію об'єктів. «2005 рік справді був переломним, - каже економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь. - Але 2005-й - це продаж Криворіжсталі, а три наступні роки - це прихід в Україну іноземних банків. Усі інвестиції спрямовувалися не на створення нових проектів, а на купівлю наявних».

Утім, навіть у докризові часи обсяг іноземних інвестицій на душу населення в нас залишався одним із найнижчих у Європі. За даними Держкомстату, на 1 липня 2009 року цей показник становив лише $823,9 на особу. Загалом, за словами експертів, вітчизняна економіка недостатньо капіталізована, а тому є цікавою для інвесторів.

Капіталовкладення (включаючи ПІІ) у ВВП України впродовж останніх кількох років коливалися в діапазоні 20-23%. «Такий обсяг у найкращому разі дає змогу лише підтримувати нинішній рівень виробництва, - каже директор еконо­мічних програм Центру імені Разумкова Віталій Юрчишин. - Наприклад, інвестиції в економіки азіатських тигрів, коли вони були такими, становив 30% ВВП, а в Китаї і зараз є на рівні 35% ВВП». Вважаючи, що інвестиції - це кров економіки, український реальний сектор потерпає від хронічного недокрів'я, або анемії. І почати її лікування треба було ще вчора. За попередніми розрахунками аналітичного департаменту консалтингової компанії SEOLA Group, для швидкого відновлення і поступального розвитку виробництва в Україні потрібно щонайменше €20 млрд на рік. На жаль, поки що така цифра видається фантастичною.

Лабіринт бюрократії

Основна причина інвестиційної непривабливості української економіки не криза, що рано чи пізно мине, а відсутність структурних реформ. Наприкінці жовтня 2009-го на засіданні Консультативної ради з питань іноземних інвестицій президент Європейської бізнес-асоціації (ЕВА) Тронд Мое заявив: «Інвестиційний клімат в Україні незадовільний. І причиною є не лише криза (хоча вона і вплинула на настрої інвесторів не найкращим чином). Рішення про вкладення капіталу бізнесмени приймають, орієнтуючись на перспективу. А вона у випадку з Україною є вельми туманною».

Нещодавно Міжнародна фінансова корпорація (IFC) презентувала результати дослідження «Інвестиційний клімат в Україні: бізнес-бачення», проведеного в грудні 2008 - березні 2009 років. Дослідження засвідчило, що держрегулювання бізнесу в Україні залишається надмірним, а його реформа триває роками. «Лише на три процедури - перевірки, дозволи і технічне регулювання - український бізнес витратив 2008 року приблизно 8,2 млрд грн, - підкреслюють в IFC. - Для порівняння: цих грошей вистачило б, щоб оплачувати роботу 275 тис. працівників протягом року».

При цьому експерти зазначають, що починаючи з 2006-го (коли проводилося попереднє дослідження IFC) не сталося принципових змін за жодним із вивчених напрямів державного регулювання. Зокрема, у 2008-му, як і два роки тому, кожне друге підприємство отримувало в середньому чотири-п'ять дозволів від органів влади.

Терміни отримання хоча й скоротилися, але незначно: з 60 днів у 2006-му до 54 днів у 2008-му. Пригнічує ситуація з держконтролем: з 85 відомств, що мають право перевіряти підприємства, лише 42 володіють критеріями розподілу фірм за потенційними ризиками порушення законів. І лише шість контролюючих інстанцій розробили переліки питань для перевірок.

Хоча кількість перевірок торік дещо зменшилася - перевірили 75% підприємств (у 2006 році - 95%), частота перевірок залишалася високою: кожну компанію в середньому перевіряли п'ять-шість разів, а приватних підприємців - сім разів. При цьому середня тривалість перевірки становила три тижні.

У доповіді ЕВА «Через перешкоди до успішного бізнесу» експерти асоціації зазначають, що регуляторне середовище в Україні створює істотні бар'єри для розвитку підприємництва, збільшення інвестицій і відповідно кількості робочих місць.

Згідно з щорічним рейтингом Світового банку, за індексом привабливості ведення бізнесу в 2008 році Україна посіла 145-те місце з-поміж 183 країн. «Саме тому першочергової уваги влади потребують невідкладне реформування регуляторної системи країни та послаблення тиску на бізнесменів з боку контролюючих і дозвільних органів», - йдеться у звіті ЕВА.

Ігри без правил

Зарегульованість економіки посилюється небажанням чиновників дотримуватися чітких правил гри. «Неузгодженість дій різних органів державної влади в одному й тому самому питанні відлякують інвесторів, - вважає Віталій Юрчишин. - В умовах правового нігілізму (або, точніше, телефонного права) ніхто з бізнесменів не застрахований від реприватизації, рейдерських атак та інших проблем». Нестабільність законодавства, небажання чиновників дотримуватися норм права і високий рівень корупції нівелюють інвестиційні переваги України, головна з яких - дешевизна робочої сили. «Потенційні інвестори відчувають, що активи або майбутні прибутки перебувають під загрозою і є відкритими для нападів, можуть бути так чи інакше відчужені, - каже Тронд Мое. - Це створює перешкоди для надходження в Україну довгих грошей».

Серйозною проблемою з погляду інвестора є неготовність Української держави своєчасно відшкодовувати ПДВ. Фіскальне навантаження в нашій країні вище, ніж в середньому у Європі, й іноземці, погоджуючись працювати в таких умовах, не розуміють, чому їм не повертають переплаченого ПДВ у встановлені законом терміни.

До вересня поточного року заборгованість держави з відшкодування ПДВ сягнула 20 млрд грн. Деякі підприємства з іноземним капіталом, зокрема польські «Церсаніт Інвест» (донька Cersanit S. A.) і «Барлінек Інвест» (структура Barlinek S. A.), звернулися до влади з проханням посприяти у поверненні ПДВ. «Криза вдарила по всьому світу, не лише по Україні. Проте для інвестування у вашу країну нам потрібні гарантії безпеки. Якщо ми виконуємо бюджетні зобов'язання без зволікання, то маємо право розраховувати на взаємність із боку держави», - каже засновник і співвласник польських компаній Міхал Соловов. Для хоча б часткового вирішення проблеми повернення ПДВ експерти ЕВА пропонують уряду законодавчо визначити термін податкових перевірок для підтвердження правомірності заявок на відшкодування (приміром, 15-20 днів), а також установити відповідальність держорганів за несвоєчасну бюджетну компенсацію.

«В Україні вельми великі і економічні, і політичні ризики, - каже Олександр Жолудь. - Відповідно іноземці вважають за краще не вкладати в довгострокові проекти». Це підтверджує й опитування керівників провідних світових інвестиційних компаній, проведений центром SEOLA Group Ideas Factory з 12 по 26 жовтня 2009 року (опитано 397 компаній із 33 країн).

Дослідження засвідчило, що 69% респондентів не збираються найближчим часом розглядати питання про інвестиції в нашу країну. При цьому 34% компаній, що вже працюють на українському ринку, мають намір його покинути, а 26% - заморозити поточні проекти.

Для порівняння: у жовтні 2008-го лише 13% інвестиційних компаній планували вийти з України. Показовими є й результати опитування про причини погіршення інвестиційної привабливості країни. Так, криза української фінансово-економічної системи насторожує власників 98% компаній, 97% бентежить відсутність ефективної моделі інвестиційних стимулів (зокрема, податкових пільг), 95% - політична нестабільність, 92% - відсутність дієвих державних гарантій захисту інвестицій і прав власності, 91% - корумпованість влади. У 2007 році лише 74% компаній акцентували увагу на останньому чиннику.



Нереалізований потенціал

Хай там як, а навряд чи слід очікувати суттєвого припливу інвестицій до завершення президентських виборів. «У найближчі півроку інвестори займуть вичікувальну позицію, - каже Віталій Юрчишин. - А потім дивитимуться, який призначать уряд, чи відбуватимуться реформи, адже реформування потребують практично всі сектори держуправління».

За умови формування сприятливих умов для залучення капіталу Україна зможе зацікавити інвесторів перспективними імпортозамінними галузями, дешевою і кваліфікованою робочою силою, унікальним географічним розташуванням, землею тощо.

Причому структура інвестицій може змінитися як за галузевою ознакою, так і за географічною. Зокрема, якщо раніше інвесторів приваблювали спекулятивні й високорентабельні сектори (фінанси, операції з нерухомістю тощо), то з поліпшенням умов ведення бізнесу на перший план виходитимуть АПК, машинобудування, інфраструктурні проекти. Це підтверджує й опитування SEOLA Group Ideas Factory. Зараз за обсягами ПІІ в нашу країну лідирують Кіпр та Віргінські острови (такі інвестиції - це повернення з офшорів коштів, раніше виведених з України). Структурні реформи стимулюватимуть приплив капіталів нерезидентів із неофшорних країн.

Інвестиційна привабливість України

Зростаюча економіка Україна завжди була привабливою для іноземних компаній та інвесторів. Розширення своєї діяльності, інвестування в український ринок обіцяє високі прибутки, що, відповідно, накладає певні ризики. Вивчаючи наші дослідження, потенційні інвестори мають можливість дізнаватися в деталях всі плюси і мінуси бізнес-клімату в Україні, відстежувати останні зміни і вивчати думки експертів. Долучаючись до проектів, направлених на оцінку бізнес-середовища, бізнес-спільнота в Україні пропонує руку допомоги для новачків та щиро запрошує до своїх лав.

У рейтингу Doing Business-2013, підготовленого Світовим банком та Міжнародною фінансовою корпорацією, Україна в порівнянні з минулим роком піднялася 15 пунктів - з 152-го місця на 137-е.

Коментуючи результати дослідження Doing Business-2013 один зі його співавторів в Вашингтоні Тіа Трамбік (Tea Trumbic) відзначила, що в 2011-12012 рр.. в Україні були імплементовані значущі реформи в трьох регуляторних сферах (відкриття бізнесу, оподаткування, реєстрація власності), що дозволило їй увійти до першої світової десятки економік, що найбільш активно реформуються.

Серед основних досягнень рейтингу, які відзначали його автори для України -- поліпшенням позицій держави по критерію «оподаткування» (субрейтинг «Paying Taxes») на 18 пунктів, (підвищення зі 183-го місця на 165-е), завдяки якому Україна змогла нарешті вийти з числа країн у рейтингу Doing Business-2013 з найбільшим податковим навантаженням.

КЕІ, Корреспондент.biz, USAID ЛІНК представили атлас інвестиційної привабливості України

29 серпня 2012, Київ -- Київський економічний інститут (КЕІ) презентував Атлас інвестиційної привабливості та економічного розвитку регіонів України, розроблений у співпраці з Корреспондент.biz і USAID ЛІНК.

Атлас, доступний українською, англійською та російською мовами, є зручним у користуванні набором інтерактивних онлайнових карт з показниками стану української економіки на трьох рівнях: області, райони та міста. Наразі ресурс містить дані про прямі іноземні інвестиції та обсяги експорту товарів - на душу населення та в тисячах доларів - а також про середньомісячну заробітну плату та наявне населення. Розробники обіцяють кожні два місяці додавати мапи з інших показників та щорічно оновлювати дані.

Інтерактивний Атлас інвестиційної привабливості України - це безкоштовний онлайн ресурс, який пропонує користувачам деталізовану та найбільш повну інформацію, яка на сьогодні доступна інтернет-користувачам, стосовно економічного розвитку регіонів України.

Атлас базується на показниках чотирьох рівнів: державного, обласного, районного і місцевого. Серед основних параметрів аналізу: іноземні інвестиції, капітальні інвестиції, середня заробітна плата, експорт, близькість до кордону та кількість і якість трудових ресурсів регіону. Функціонал Атласу дозволяє порівнювати як елементи одного рівня, наприклад, область А та область Б, так і елементи різних рівнів - область А та район Б. Крім цього передбачена можливість переглянути динаміку елемента за певним параметром за минулі періоди часу.

Атлас є ексклюзивним інструментом, якому на сьогодні не існує відповідників в українському інтернет-сегменті за глибиною та повнотою бази даних, що пропонуються до уваги потенційних інвесторів, представників державної влади, наукової і бізнес-спільноти.

Інвестиції з України

Все більше українських фінансово-промислових груп активно скуповують виробничі об'єкти за кордоном. Зрозуміло, що обсяги цих інвестицій набагато менші, ніж інвестиції до Кіпру, що насправді є нічим іншим, як оборудками з «податковою оптимізацією». Але вони також чималенькі - йдеться про суми в сотні мільйонів доларів і вони щороку зростають на 10-12%.

Більше того, є всі підстави вважати, що й у «кіпрських грошах» присутня відчутна частка, яка справді піде на придбання закордонних промислових активів.

Приклади свідчать - українці аж ніяк не «слабаки». Так, із придбанням австралійської гірничо-видобувної компанії Consolidated Minerals Limited (10% світового ринку марганцевих руд) група «Приват» здобула контроль над майже 30% феросплавного ринку світу. Завдяки купівлі металургійного комбінату Huta Czеstohova та Гданського судобудівельного заводу (Польша) «Індустріальний союз Донбасу» замкнув виробничий ланцюжок, який дає змогу вигідно постачати на гданські верфі вироблений на Hute корабельний сталевий лист.

Великий інвестиційний проект компанії «Укравто» також реалізується в Польщі: найбільший український виробник автомобілів став власником підприємства «Fabryka Samochodow Osobowych» (FSO). Причому мова не просто про купівлю польського заводу, який постачав машинокомплекти для виробництва автівок Lanos на Запорізькому автозаводі. Наразі «Укравто» утворило на базі FSO спільне підприємство з найбільшим автовиробником світу General Motors і вже розпочало виробництво компактних Chevrolet Aveo для ринку ЄС (детальніше про це у Тижні №3 від 16.11. 2007 р).

Це - лише найбільші й «найсвіжіші» приклади іноземних інвестицій України. Наразі лік підприємств, придбаних нашим бізнесом за кордоном, іде на десятки. Найперспективніші галузі - металургія та металургійна сировина, машинобудування, хімічна й харчова промисловість.

Показова боротьба всіх без винятку українських президентів і урядів за іноземного інвестора, який має принести з собою великі гроші та новітні технології, створила на побутовому рівні економічного сприйняття уявлення про те, що для країни краще, коли інвестують у неї. Натомість ситуації, коли гроші з України інвестувалися за кордон, найчастіше сприймалися як вивезення капіталу.

Насправді ж для будь-якої національної економіки, яка претендує хоч на більш-менш вагомий статус у сучасному глобалізованому світі, зовнішні інвестиції є неминучими. І зростання цих інвестицій з боку України свідчить про те, що наша економіка дійсно перестає бути «пострадянською» та починає інтегруватися у світову економічну систему на рівних правах.

Як правило, головною метою іноземних інвестицій є доступ до дешевших ресурсів (сировинних чи трудових), а також сприятливіший податковий клімат, що дозволяє інвесторові отримувати більше прибутків при певному рівні затрат. Інша мета - доступ до перспективних ринків, які можна освоїти, тільки розмістивши виробництво на «чужій території». Хоча українські інвестиції розгортаються в обох цих напрямках, саме другий є найбільш перспективним і розвивається найактивніше.

Справді, доступ до закордонних сировинних активів завжди буде обмеженим, а в деяких напрямках, таких як видобуток за кордоном нафти чи газу, далі декларативних проектів Україні так і не вдалося просунутися. Що ж до робочої сили, то в нас вона й так дешева. Натомість проникнення на «чужі» ринки шляхом придбання виробничих об'єктів за кородоном в ряді випадків є чи не єдиним способом обійти митні та антидемпінгові бар'єри. І мова йде не лише про металургію: свого часу подібну стратегію застосували українські виробники харчових та кондитерських продуктів, після того як зіштовхнулися із запровадженням обмежень на експорт їхньої продукції до Росії.

Однак ще цікавішим є третій напрямок - спільна робота закордонних і вітчизняних активів. Причому не лише у виробництві товарів, але й у збуті готової продукції. Умовно кажучи, якщо робітник на польському FSO, отримавши роботу завдяки інвестиціям із України, виробляє машинокомплекти, з яких на ЗАЗі буде зібрано авто й продано на експорт в Росії, то наша економіка матиме від цього більше вигоди, ніж від «чистих» закордонних інвестицій. І хотілося б, щоб таких прикладів «кооперативного інвестування» в майбутньому ставало дедалі більше.

Світова практика господарювання засвідчує, що експорт капіталу здійснюється, як правило, розвинутими країнами. А імпорт - тими, які мають нижчий рівень розвитку, але значний потенціал для зростання. З цієї точки зору, Україна, котра відноситься до ринків, що розвиваються, є імпортером капіталу. І питання, пов'язані з посиленням інвестиційної діяльності українських компаній за межами власної країни, не мають суттєвого впливу на загальну картину, і в більшості мають лише фрагментарний характер.

Головною перевагою для країни, бізнеси якої інвестують за кордон, є те, що ця інвестиція в мабутньому повернеться в країну її походження з певними «відсотками», заробленими там. Більше того, репатріація прибутку - це постійний процес. І, за умови, коли репатрійований капітал буде потім використано в країні його походження, виникнуть можливості для збільшення наявних фінансових ресурсів у економіці країни, та, відповідно, стимуляція її економічного розвитку.

Для ринків, які розвиваються, подібна поведінка власних бізнесів - нетипова. Й тому чекати, серйозного поширення в Україні аналогічної ситуації, просто недоцільно. Хоча окремі випадки цілком можливі.

Значне збільшення українських прямих іноземних інвестицій (ПІІ) за кордон, яке відбулося в кінці 2007 року та про яке було повідомлено Держкомстатом, - достатньо нехарактерне для України. Реальною тенденцією це не стане й очікувати цього не слід.

Більшість із цих відрапортованих інвестицій у розмірі майже 6 млрд.дол. було зроблено в Кіпр, а це свідчить про те, що гроші переведені на короткостроковий термін за межі країни й найближчим часом будуть знов «заведені» в Україну. Більше того, Нацбанк і Держкомстат мають різні методології підрахунку ПІІ, й згідно з статистикою НБУ, сума українських ПІІ за кордон була майже в 10 разів менша за оголошену Держкомстатом. Тому в даному випадку йдеться скоріше про похибку (хоч і значну), а не про реальні інвестиції. Суттєвих змін в активності українського капіталу за кордоном можна очікувати лише після того, коли країна досягне власного високого рівня економічного розвитку.



Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності в Україні

Економічна криза в нашій країні супроводжується скороченням інвестиційної активності. Зменшення капіталовкладень відбувається вищими темпами, ніж спад виробництва. Більшу частину інвестиційних ресурсів нашої країни становлять власні кошти підприємств -- 75,2% їх загального обсягу, 24,8% здійснюється за рахунок централізованих капіталовкладень.

Слід зазначити, що рівень інвестиційної активності у державі визначається багатьма чинниками: соціально-економічним станом держави, прибутковістю підприємств, можливостями бюджетної системи, рівнем розвитку фінансово-кредитної системи, доходами населення, розвитком ринку цінних паперів.

В Україні чинники, які впливають на процес інвестування, перебувають у такому стані, що не можуть сприяти розвиткові цього процесу. Однак світовий досвід свідчить, що вихід з кризи неможливий без збільшення обсягу інвестицій. Отже, активізацію інвестиційної діяльності гальмує економічна криза, а вихід з кризи без істотного збільшення капіталовкладень неможливий.

Однак з проведенням грошової реформи в Україні з'явився фактор стабілізації економіки, який слід закріпити і зміцнити проведенням реальних, а не декларативних реформ.

Йдеться про подолання інфляції. Як відомо, високі темпи інфляції роблять абсолютно неефективним нагромадження фінансових ресурсів, спрямованих на здійснення довгострокових проектів. Зниження інфляції дає можливість нормалізувати фінансовий стан підприємств, стимулювати збільшення виробництва.

На загальний стан економіки значно впливає податкове законодавство, яке в Україні має низку недоліків. Тому в майбутньому слід передбачити зниження податкового тиску на виробництво, диференціювання податкових ставок залежно від пріоритетності сфер виробництва, застосування податкових пільг (канікули) при оподаткуванні прибутку, що використовується для розвитку виробництва.

На витрати та прибуток підприємств істотно впливають і норми амортизації. Впровадження на підприємствах прискореної амортизації дало б їм змогу в найближчій перспективі збільшити прибуток, а відтак і відрахування на інвестиції.

У всьому світі фінансування капіталовкладень значною мірою здійснюється у вигляді кредитних ресурсів. Однак внаслідок недосконалості нашої банківської системи та загального стану економіки інвестиційні кредити нині майже не надаються. Банківська система України не має можливості достатньою мірою кредитувати власного виробника. Відбувається процес скорочення кредитної діяльності комерційних банків при нарощуванні прострочених платежів підприємств. Одна з причин такого стану -- відсутність системи страхування ризиків кредитної діяльності та банківських депозитів.

За наявності системи страхування можна значно збільшити і таке джерело інвестування, як заощадження населення. В Україні населення зберігає свої заощадження у вільно конвертованій валюті.

Незважаючи на досить низький рівень поточного споживання, за деякими оцінками, сума цих заощаджень досягає 10 млрд. дол. США. Якщо створити відповідні умови, ці кошти працювали б на розвиток економіки. Слід також розробити механізм залучення в економіку та легалізації "тіньового" капіталу, кошти та ресурси якого, за оцінками Уряду, дорівнюють офіційним.

Одним із джерел внутрішнього фінансування є посилення контролю за зовнішньоекономічними операціями, що забезпечить повернення експортного виторгу.

Особливе значення в умовах скорочення внутрішнього інвестування має міжнародна допомога нашій країні. Вона надається у формі кредитів та капіталовкладень. Іноземні кредити для нашої економіки д осягли значного розміру, однак використовуються переважно на поточне споживання. Часто Україна одержує "зв'язані" кредити, надання яких передбачає використання цих коштів на купівлю товарів у країни-кредитора.

Українська економіка потребує саме капіталів для будівництва нових, реконструкції та модернізації діючих підприємств. Така іноземна допомога незначна і становить менш як 40 доларів на душу населення. Це значно менше, ніж в інших країнах з перехідною економікою.

На жаль, зарубіжні аналітики розглядають нашу державу як регіон з майже 100% ризиком для інвестицій. Можна назвати численні складові цього ризику, серед яких особливе значення має недосконалість вітчизняного законодавства, що регулює цю важливу сферу міжнародної економічної діяльності України.

Проблеми інвестування в Україні та шляхи їх вирішення

Необхідно підкреслити, що в останні роки гостро потребують інвестицій для структурних перетворень та інноваційної діяльності найрозвинутіші регіони України, які значно відрізняються своєю часткою (вкладом) у ВВП держави. Тільки Київська область (включаючи Київ) серед шести найрозвинутіших регіонів країни характеризується найбільшою часткою ВВП, випереджаючи такі високоіндустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська та Харківська.

Досвід розвинутих країн показує, що найважливішу роль у процесах інвестування відіграє фондовий ринок, активне функціонування якого сприяє залученню, концентрації та перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь перспективних галузей економіки та окремих підприємств. Економіка України та її регіонів не може ефективно розвиватись без ринку цінних паперів. На жаль, сьогоднішній стан фондового ринку регіонів країни не відповідає тій ролі, яку він має відігравати у створення сприятливого клімату, тобто сприяти підвищенню ділової активності в регіоні.

З метою оздоровлення ситуації на регіональних фондових ринках України, створення умов для значної активізації інвестиційної діяльності необхідно:

· сформувати на організованому фондовому ринку регіону сталий вторинний ринок акцій перспективних, інвестиційно привабливих емітентів;

· організувати розміщення і обіг на регіональних фондових біржах корпоративних облігацій виробничих підприємств і банків регіону;

· випустити регіональні та муніципальні позики із залученням до регіону не тільки стратегічних, а й портфельних інвесторів.

Доцільно розробити багатопланову програму щодо розвитку регіонального фондового ринку, створення і функціонування інвестиційно-позикової системи, яка б мобілізувала вільні грошові ресурси населення, підприємницьких структур області, зовнішніх інвесторів, а також міжрегіонального співробітництва для інвестування регіональних проектів [6, с. 14].

Серед інвестицій одне з важливих місць на сучасному етапі розвитку економіки України займають іноземні інвестиції. На жаль, правове регулювання іноземного інвестування в Україні не відзначається стабільністю.

Деякі законодавчі акти заперечують Закон України «Про іноземні інвестиції», прийнятий у 1992 році і дестабілізують ситуацію: заходи в інвестиційній, податковій і митній галузях порушували ряд норм Закону і підривали довіру інвесторів, збільшували ризик, зменшували очікуваний прибуток.

На практиці статті цього Закону не виконувались. Майже кожен законодавчий документ містить у собі велику кількість підзаконних актів, змін і доповнень, в яких іноземному інвестору розібратися важко.

Режим оподаткування в Україні сприймається іноземними інвесторами як несприятливий, а ставки оподаткування - як надзвичайно високі за міжнародними стандартами [4, с. 5]. Крім того, є ще й інші проблеми іноземного інвестування в Україні, також не менш важливі, - це поганий інвестиційний клімат, недотримання прав власності, корупція, політичні ризики тощо.

Серед причин непривабливості українського інвестиційного клімату називають повільні темпи реформування й економіки, й законодавчої бази, а також нераціональний розподіл внутрішніх інвестицій - приватних і державних, високі податки, надмірне регулювання та за політизованість економіки.

Незважаючи на всі вади, потік іноземних інвестицій в економіку України сьогодні збільшується. Це зумовлено такими чинниками:

· прагненням закріпитися на перспективному ринку збуту України;

· прагненням одержувати прибуток на довгостроковій основі;

· прагненням дістати доступ до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції;

· прагненням використовувати відносно дешеву та кваліфіковану робочу силу як важливий чинник зниження собівартості продукції [6, с. 16].

Директива 2004/39/ЄС передбачає, що інвестиційні послуги надають «інвестиційні компанії» - інститут, який в Україні взагалі відсутній (інвестиційними компаніями у засобах масової інформації за нерозумінням називають або торговців цінними паперами, або компанії з управління активами). Якщо на грошово-кредитному ринку універсальним інститутом є банк, то на інвестиційному - інвестиційна компанія.

Зауважимо, що в Україні відсутні не тільки інвестиційні компанії, але й такі інвестиційні інститути, як фонди прямих інвестицій, а також державна інвестиційна інфраструктура (зокрема, інститут, відомий у світі як Банк розвитку) [2, с. 10]. Тому додатковим стимулом пожвавлення інвестиційної діяльності могло б стати створення Національного інвестиційного банку.

Світовий досвід пропонує кілька можливих варіантів формування капіталу такої фінансової інституції.

Наприклад, Державний інвестиційний банк, створений у Японії, формував свої ресурси шляхом резервування в ньому (паралельно із резервами в Центральному банку) частини коштів комерційних банків.

Обмежуючи кредитний потенціал комерційних банків, уряд отримував необхідні для підтримки інвестиційних проектів кошти. Промисловий кредитний банк у Німеччині було створено за рахунок разових відрахувань промислових підприємств. Отримані ресурси спрямовувались на фінансування проектів у вугільній та металургійній промисловості та електроенергетиці [5, с. 80].

Для здійснення інвестицій існує всього два джерела ресурсів: власні та запозичені. При активній підтримці державних органів та засобів масової інформації фінансові посередники (банки) багато років нав'язували суспільству думку, що кредит вигідніший за власний капітал.

Так інвестиційна діяльність компаній стала здебільшого здійснюватись за рахунок дешевих позик, тобто не зароблених цими компаніями, чужих грошей. Виникла перша диспропорція: інвестиції за рахунок кредитів - це бажання отримати завтра за рахунок ще не отриманих доходів. Така інвестиційна схема не могла бути життєздатною: власний капітал має домінувати над позиковим у діяльності будь-якої фірми [2, с. 11]

Оскільки тенденція з інвестиціями в Україні незадовільна, то особливу увагу при інвестиційних процесах треба приділяти енергетиці. Сьогодні в економічно розвинутих країнах співвідношення використання місцевих і закордонних енергоносіїв знаходиться в оптимальній пропозиції, яка не зменшує енергетичну безпеку держави. В Україні, яка має свої потенціальні можливості забезпечення національних потреб в енергетичних носіях, ці можливості не використовуються.

Ми також в даний момент є свідками нової технологічної революції, яка потребує великих інвестиційних ресурсів.

В сучасному світі інформація та інформаційні технології в стратегічному плані важливіші мільйонів тон металу чи десятків тон золота та іншої продукції індустріального світу. Витрати на інформацію складають три чверті доданої вартості продукції. Крім того, щоб досягти успіху в інноваційних процесах, необхідно особливу увагу приділяти науці [7, с. 4].

Отже, основним завданням для нашої держави на сучасному етапі розвитку є створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів, а це неможливо без державного втручання. Беручи до уваги ситуацію, що склалась, треба відмітити, що приватний іноземний капітал не буде вкладатися в країну з низькою внутрішньою інвестиційною активністю. Іноземних інвесторів не цікавлять регіони з нерозвинутою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електроенергії і тепла.

Тому активізація інвестиційної активності держави неможлива без створення нового механізму бюджетного фінансування капітальних вкладень, який би забезпечував високу ефективність вкладених коштів і контроль за їх використанням [4, с. 6].

Необхідно прийняти новий закон про державну підтримку і стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, у якому, зокрема, визначити пріоритетні напрямки інвестиційної діяльності, механізми стимулювання залучення інвестицій, підвищення гарантій прав інвесторів.

Закон має передбачати спрощення порядку одержання інвесторами дозвільних документів, необхідних для реалізації інвестиційних проектів, спростити порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, механізм сертифікації продукції, а також встановити адміністративну відповідальність посадових осіб за дії чи бездіяльність, наслідком яких є виникнення перешкод і погіршення умов здійснення в Україні інвестиційної діяльності. Варто підняти питання про доцільність розробки Інвестиційного кодексу України [5, с. 79].

інвестиційний бюджетний фінансування



Висновок

На сучасному рівні економічного розвитку держава повинна здійснювати контроль за станом ринку, регулювати економічну, політичну та соціальну діяльність за допомогою різноманітних важелів і стимулів. Необхідно створити систему державного регулювання інвестиційними процесами, яка б працювала як з вітчизняними, так і іноземними інвесторами, сприяла залученню капіталу, координувала співробітництво з міжнародними організаціями тощо.

Ця система повинна володіти необхідною інформацією про підприємства і проекти, які потребують інвестицій, про інвесторів, про проведення міжнародних тендерів; повинна забезпечувати співпрацю інвестиційних фондів, компаній зі страховими, аудиторськими, консалтинговими компаніями, фондовими біржами.

Але для того, щоб така система ефективно функціонувала, необхідно сформувати відповідну законодавчу базу, здійснювати ефективну амортизаційну політику (з прискореною амортизацією основних фондів), вигідну для обох сторін кредитну та податкову політику, визначити певні умови користування природними ресурсами.

Размещено на Allbest.ru