У першому розділі "Фінансовий контроль як функція державного управління в ринкових умовах" розглянуто роль фінансового контролю в державному управлінні на сучасному етапі розвитку суспільства; визначено сутність аудиту державних ресурсів як форми фінансового контролю; запропоновані концептуальні засади удосконалення законодавчо-нормативної бази фінансового контролю.

державний фінансовий контроль комунальний

Аналіз поглядів на роль держави в економіці в історичній ретроспективі дозволяє визнати об'єктивність трансформації механізму державного регулювання економічних процесів. Контроль є об'єктивно притаманним, невід'ємним і важливим елементом системи державного регулювання, роль якого полягає, по-перше, у забезпеченні дотримань норм формування й використання фінансових ресурсів, установлених державою, а по-друге, у підвищенні ефективності державного регулювання економіки.

В умовах розбудови ринкової економіки шлях до підвищення ефективності контролю полягає через удосконалення основних складників його системи, зокрема через уточнення мети, завдань, об'єктів та форм контролю.

Зміни, що відбулися за останні роки в економіці і фінансових відносинах України, започаткування нових принципів господарювання на підставі ринкових взаємин, розвиток ділової ініціативи й підприємництва потребують корінної перебудови управлінських функцій держави, у тому числі й контрольних.

Фінансовий контроль в Україні відповідно до чинного законодавства здійснюють у міру необхідності й у межах своєї компетенції різноманітні органи державного управління України, які проводять оцінку реалізації державних програм і аспектів бюджетного процесу, а також здійснюють нагляд і перевірки органів державної влади, підприємств, організацій та їх об'єднань.

У період переходу до ринкової економіки утворювалися й принципово нові контрольні органи, положення про які не завжди повно і чітко визначали їх функції. У той же час продовжували діяти раніше створені контрольні служби, положення про які своєчасно не поновлювалися. У роботі зазначено, що відмінність у структурах контролюючих державних органів, принципах організації їх діяльності, функціях, завданнях, повноваженнях та інформаційних базах суттєво ускладнює роботу цих органів і відповідно знижує загальну ефективність державного фінансового контролю. Не визначено достатньо чітко місце й роль кожного суб'єкта державного контролю в його цілісній системі, що породжує численні колізії й перекладання відповідальності. Відсутнє чітке розмежування сфер діяльності, має місце нераціональний розподіл обов'язків між суб'єктами контролю. Усе це не дозволяє цілком володіти ситуацією й правильно орієнтуватися в контрольованому середовищі та своєчасно виявляти порушення у сфері економіки.

У роботі встановлено, що незважаючи на зазначені недоліки, відповідно до нових ринкових умов, система державного фінансового контролю в Україні, що найбільш відповідає ринковій економіці, в основному склалася. Основними складниками такої системи є: нормативно-правова база, органи, що здійснюють державний контроль, форми й методи контролю.

У той же час, проблеми удосконалення й посилення державного фінансового контролю залишаються актуальними й потребують вирішення ряду як теоретичних, так і практичних питань.

У дисертації обґрунтовано, що застосування органами державного фінансового контролю нових форм роботи у вигляді аудиту державних ресурсів може дозволити здійснювати повний комплекс контрольних дій, спрямованих на підвищення ефективності управління та використання фінансових ресурсів держави.

На основі узагальнення практичного досвіду організації та проведення фінансового контролю в дисертаційному дослідженні визначено, що аудит державних ресурсів полягає у перевірці, оцінці та розкритті можливостей для покращання функціонування державного сектора, наданні зацікавленим зовнішнім та внутрішнім користувачам достовірної економічної інформації та рекомендацій щодо вирішення конкретних задач і досягнення конкретних цілей.

У дисертації визначено, що аудит державних ресурсів повинен базуватися на широкому виборі методів дослідження та оцінки, на абсолютно іншій базі знань, ніж ревізія чи перевірка. Зокрема: аналізі нормативно-правових актів, планових розрахунків та пояснювальних записок до них, методичних документів, видань, публікацій про сферу діяльності, обрану для дослідження; аналізі показників статистичної, фінансової та оперативної звітності; аналізі результатів раніше проведених: ревізій та перевірок; аналізі результатів опитування, інтерв'ювання, анкетування тощо.

У роботі запропонована класифікація організаційних форм і видів аудиту державних ресурсів залежно від органу, який може здійснювати аудит, сегмента державного сектора, що контролюється, мети аудиту, повноти обхвату, об'єкта аудиторського дослідження.

У роботі запропоновано визначення поняття аудиту державних ресурсів як сукупності дій зі збору та аналітичного опрацювання статистичних, звітних даних, ревізій та перевірок, іншої публічної інформації, що спрямовані на визначення рівня ефективності державних вкладень та діяльності підприємств, організацій, установ з метою реалізації запланованих цілей, встановлення факторів, які перешкоджають досягненню локального результату, обґрунтуванню пропозицій підвищення ефективності використання державних ресурсів.

Функціонально аудит державних ресурсів поширює рамки традиційного контролю та обліку, додаючи до загальних оцінок напрямки використання фінансових коштів та контроль витрат на досягнення поставлених цілей.

Обмеженість державних ресурсів обумовлює проведення аудиту державних ресурсів з тим, щоб визначити можливі напрямки більш ефективного їх використання. Аудит державних ресурсів можна використовувати й для прийняття рішень щодо майбутніх капіталовкладень (інвестицій) та визначення пріоритетів.

Головними замовниками аудиторських досліджень повинні стати Міністерство фінансів України та фінансові управління облдержадміністрацій, бюджетні комітети Верховної ради та бюджетні комісії обласних рад.

Ураховуючи понятійний апарат аудиту державних ресурсів та його мету, безумовно, доцільним є введення в Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" трактування аудиту державних ресурсів як методу державного фінансового контролю. Крім того, необхідно дати визначення підконтрольного об'єкта, на якому здійснюються ревізії, перевірки та аудит.

Ураховуючи, що перелік програм постійно змінюється, переглядається пріоритетність видатків, з впровадженням аудиту необхідно створити інформаційну базу бюджетних програм місцевих бюджетів, простежувати зміни в ній.

Ще одним кроком діяльності в правовому забезпеченні аудиту державних ресурсів як однієї з форм державного фінансового контролю необхідна розробка відповідного Стандарту або забезпечення внесення відповідних змін і доповнень до стандартів "Організація та виконання контрольних заходів" та "Документування результатів та формування матеріалів контрольних заходів, порядок їх опрацювання і використання".

Другий розділ "Методичні підходи організації та впровадження аудиту державних ресурсів" присвячено аналізу ефективності діяльності контрольно-ревізійної служби в Дніпропетровській області; обґрунтуванню й розробці методичних підходів щодо організації та проведення аудиту державних ресурсів.

Аналіз основних показників роботи контрольно-ревізійної служби в Дніпропетровській області показав, що за останні п'ять років простежується тенденція до зменшення виявлення сум недоотриманих фінансових ресурсів. У той же час динаміка виявлених фінансових порушень, позитивно характеризуючи діяльність контрольно-ревізійної служби, не дозволяє визначити ефективність державного фінансового контролю.

У роботі зазначено, що ефективність державного контролю необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, з погляду керуючої системи (результативність діяльності органів контролю), а, по-друге, як ефективність використання державних ресурсів. Визначення співвідношення обох складників ефективності може виступати критерієм ефективності державного контролю.

З погляду на перший аспект розуміння ефективності, аналіз показників діяльності контрольно-ревізійної служби в Дніпропетровській області показав, що спостерігається визначена результативність діяльності органів контролю. Другий аспект дозволив виявити, що державні кошти використовуються недостатньо ефективно.

До загальних критеріїв ефективності державного фінансового контролю можна віднести дефініції концепції економічності, дієвості, результативності, які віддзеркалюють позитивний вплив, який здійснює фінансовий контроль на діяльність органу, що перевіряє, якість виконання підконтрольним суб'єктом вимог, рекомендацій та пропозицій, відповідно до наданих суб'єкту контролю законодавчих повноважень, а також на ефективність державних витрат у цілому.

Для визначення економічності, ефективності та результативності може бути застосована базисна модель "внесок-продукт". Схематично дана модель адаптована до теоретичної моделі аудиту державних ресурсів та наведена на рис. 1.

Основні положення вищезазначених концепцій зосереджені на обґрунтованому визначенні видатків; на вимірюванні ефективності діяльності або втіленні програми; на визначенні мети й оперують метою задля оцінки результативності.

Рис. 1. Схема теоретичної моделі аудиту державних ресурсів

Оцінка й сприяння економічності, ефективності та результативності в державному секторі є головною метою аудиту державних ресурсів, у роботі зазначено, що ці концепції у єдності формують теоретичне підґрунтя аудиту державних ресурсів.

На теоретичних основах аудиту державних ресурсів безпосередньо здійснюється аудиторське дослідження.

Основні етапи контрольно-ревізійної роботи є вихідними для побудови методики процесу аудиту державних ресурсів, що логічно пов'язані між собою й обумовлюють повноту та якість аудиторського дослідження. У роботі запропонований методичний підхід, що може бути застосований для виконання кожного завдання, яке поставлене в рамках аудиторського дослідження.

Методичні підходи проведення аудиту відносно визначених цілей і мети можуть базуватися на логіці й послідовності запропонованих етапів аудиторського дослідження: визначення проблем та причин проведення аудиту державних ресурсів, мети аудиту державних ресурсів, концепції аудиту, а також попереднього ознайомлення, процесу аудиту та подальшого зовнішнього нагляду (рис. 2).

Розвиток аудиту державних ресурсів як інструменту спрямованого посилення результативності діяльності державного сектора на основі створення механізму контролю й управління та впровадження логічної та універсальної методики аудиту дасть можливість вирішити проблему неефективності використання державних ресурсів.

Рис. 2. Алгоритм проведення аудиторського дослідження

У третьому розділі "Апробація результатів аудиту державних ресурсів" проведено реалізацію методичних підходів здійснення фінансового контролю в галузі житлово-комунального господарства; запропоновано методику аудиторського дослідження ефективності функціонування житлово-комунального господарства; розроблено пропозиції щодо покращення діяльності підприємств житлово-комунального господарства Дніпропетровської області.

Виконаний у дослідженні аналіз показав, що житлово-комунальне господарство є важливою соціальною галуззю, яка забезпечує населення, підприємства та організації необхідними житлово-комунальними послугами та суттєво впливає на розвиток економічних взаємовідносин в області.

У галузі житлово-комунального господарства Дніпропетровської області функціонує більше 200 підприємств і організацій, експлуатується основних фондів балансовою вартістю майже на 19,0 млрд. грн. Житлово-комунальне господарство області об'єднує 24 підгалузі, провідними з яких є: житлове господарство, водопровідно-каналізаційне, теплове і електротранспорт. Але в той же час житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззю з багатьма проблемами, які останнім часом особливо загострилися. Фінансове становище підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, незадовільне і зумовлене насамперед постійно зростаючою заборгованістю по оплаті послуг з боку підприємств, організацій та населення. А дотація з бюджету на покриття різниці в тарифах виділялася в незначному обсязі. Населення, у свою чергу, постійно нарікає на неякісне та неповне надання житлово-комунальних послуг.

Невирішеними залишаються питання фінансування, утримання, оновлення, розвитку та модернізації діючих потужностей, насамперед водопостачання та водовідведення, міського електротранспорту, санітарного очищення та переробки сміття. Дійшов критичної межі технічний стан мереж і споруд, які експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства. Постійно погіршується стан житлового фонду. Близько 1,5 тис. будинків належать до категорії старих та аварійних. Кількість та обсяги повністю амортизованих основних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання, водовідведення, міського електротранспорту в 1,5-2 рази більші, ніж у будь-якій іншій галузі. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство.

Рис. 3. Гіпотези причин низької рентабельності та збитковості підприємств ЖКГ Дніпропетровської області

Резерви зменшення витрат є у підприємств теплового господарства. Насамперед, це заміна обладнання на більш економічне, ураховуючи зменшення кола споживачів. Поряд з внутрішніми резервами зниження витрат можливе також зменшення витрат через державне регулювання цін на енергоносії підприємствам теплового та водопровідно-каналізаційного господарства. Ураховуючи наявність резервів збільшення доходів та зменшення витрат у підприємств житлово-комунального господарства, а також низьку платоспроможність населення, у роботі зроблено висновок щодо недоцільності підвищення тарифів для населення. Проте є необхідність у регулюванні тарифів через рівень рентабельності для різних груп споживачів, встановивши рівень рентабельності для населення за нульовою ставкою, для бюджетних установ - до 10%, для інших споживачів - до 20%.

Виходячи з результатів дослідження, сформульовані пропозиції на рівні Верховної Ради України, на рівні КМУ України, на рівні Міністерства праці та соціального захисту населення, на рівні Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на рівні органів місцевого самоврядування, на рівні підприємств житлово-комунального господарства активізувати роботу щодо розроблення нових і внесення змін до чинних законодавчих актів, що регулюють економічні, соціальні та інші відносини в житлово-комунальній сфері.

Висновки