Аналіз кредитоспроможності підприємства

Аналізуючи показники ліквідності (таб 3.1) можна зробити настіпні висновки, що значення коефіцієнтів не відповідають загальноприйнятим нормам, тому клієнт відноситься до четвертої групи, що свідчить про незадовільну фінансово-економічну діяльність, з великим ризиком збитків, при цьому ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків дуже низька. Таким клієнтам банк відмовляє.

Таблиця 3.1

Основні показники ліквідності при аналізі ЗАТ «Будівельник» за 2009-2011 роки

№	Показники	Нормативне значення	2009	2010	2011
1	Коефіцієнт миттєвої ліквідності	> 0,1	0,01	0,00	0,00
2	Коефіцієнт поточної ліквідності	> 0,2	0,73	0,69	0,59
3	Коефіцієнт загальної ліквідності	> 1	1,07	0,95	0,85

Аналізуючи показники, які характеризують фінансову стійкість, до яких відносять коефіцієнт незалежності, коефіцієнт автономномії, коефіцієнт забезпечення власними коштами та коефіцієнт маневреності власних коштів (таб. 3.2)

Таблиця 3.2

Аналіз основних показників фінансової стійкості ЗАТ «Будівельник» за 2009-2011 роки

№	Показники	Нормативне значення	2009	2010	2011
1	Коефіцієнт автономії	> 0,5	0,54	0,53	0,48
2	Коефіцієнт незалежності	< 1	0,85	0,86	1,06
3	Коефіцієнт забезпеченості власними коштами	> 0,5	0,46	0,46	0,51
4	Коефіцієнт маневреності	> 0	-0,14	-0,18	- 0,24

За результатами, деякі показники не відповідають загальноприйнятим нормам, тому клієнт відноситься до четвертої групи. Банк може надати клієнту кредит у вигляді овердрафту з лімітом 10 % від обсягу середньомісячних надходжень коштів на поточний рахунок у АТ «Ощадбанк» за останні 3 місяці з максимальним строком на три місяці.

Окрім системи коефіцієнтів, які дозволяють кількісно оцінити кредитоспроможність, банки беруть до уваги також якісні показники діяльності позичальника, зокрема:

- вивчають кредитну історію та оцінюють показники, що характеризують діяльність підприємства на ринку і його співпрацю з контрагентами (термін функціонування підприємства за поточним профілем діяльності, джерела погашення кредиту, залежність від постачальників та покупців);

- аналізують показники, що визначають якість управління (ринкову позицію позичальника, ефективність управління, достовірність і своєчасність надання інформації та фінансової звітності) [10].

Дослідження кредитної історії підприємства дозволяє зробити висновки щодо попередніх взаємовідносин позичальника з банківськими установами та погашення кредитної заборгованості в минулому.

Аналізуючи співпрацю підприємства з контрагентами-постачальниками, банки беруть до уваги ступінь диверсифікації джерел постачання виробничих ресурсів і рівень залежності від тих постачальників, які не можуть бути замінені.

Оцінка структури клієнтської бази позичальника дозволяє банку зробити наступні висновки: невелика кількість клієнтів в потенційного позичальника підвищує ризик кредитування, широка база клієнтів - зменшує кредитний ризик банку, адже з більшою ймовірністю гарантує реалізацію виробленої продукції та забезпечення прибутковості діяльності підприємства.

Аналіз показників, що характеризують якість управління, має на меті з'ясувати ринкову позицію позичальника, рівень менеджменту потенційного клієнта та якість і своєчасність надання фінансової інформації.

Основною метою і завершальним етапом аналізу кредитоспроможності підприємства є розрахунок рейтингового показника фінансового стану та віднесення підприємства до певного класу позичальників для оцінки можливостей подальшої співпраці банку з цим контрагентом та формування резерву під кредитну операцію. Інтегрований рейтинговий показник фінансового стану розраховується на підставі коефіцієнтів, їхніх вагових значень та вагових коефіцієнтів аналітичних груп.

Відповідно до рейтингової шкали визначення класу позичальників (табл. 3.3), дане підприємство може бути віднесене до класу Б.

Таблиця 3.3

Рейтингова шкала для визначення рейтингу позичальника

Значення показника	Клас позичальника
Понад 200	А
Від 160 до 200	Б
Від 135 до 160	В
Від110 до 135	Г
Менше 110	Д

Отже, актуальною проблемою оцінки кредитоспроможності позичальників банківських установ залишається вироблення системи критеріальних значень коефіцієнтів фінансового стану для їхнього порівняння, оскільки існує множина значень, обумовлена галузевою приналежністю, а приведені в економічній літературі бажані значення фінансових коефіцієнтів не враховують галузевих особливостей і специфіки діяльності суб'єктів господарювання [4].

3. Шляхи вдосконалення аналізу кредитоспроможності позичальника в сучасних умовах

3.1 Діагностика та управління ризиками з метою підвищення кредитоспроможності підприємства

Підвищення вимог учасників ринку до умов кредитування та конкуренцією на ринку позичкових капіталів підштовхує до розгляду проблеми кредитування застав, оскільки наявність достатньої кількості застави та такого її виду, який був би прийнятним для кредитора та позичальника, є проблематичною. Тільки в досить обмеженій кількості випадків у позичальника буде існувати необхідна кількість застави (в значенні окремих об'єктів застави при відповідній вартості), яку б він міг запропонувати кредитору або кредиторам, що буде обмежувати граничний розмір кредитів, які можуть бути надані позичальнику у разі орієнтації винятково на заставу. Серед таких позичальників очевидно опиняться ті, які здійснюють інвестиційні проекти та торгівлю сільськогосподарською продукцією. Здебільшого, невиробничі компанії, які пропонують та реалізують послуги, не будуть мати значних та прийнятних для застави активів, хоча їхні грошові потоки є значними. Такі види бізнесу мають сталі зв'язки та внутрішні процеси оцінки ризику, а тому світова практика підтверджує збільшення надання бланкових кредитів [29].

Спробуємо побудувати модель підприємства, яке б відповідало оптимальним теоретичним значенням, які наведені в Порядку, не враховуючи якість обслуговування наявних кредитних зобов'язань. Порядок передбачає, що аналіз кредитних операцій здійснюється у послідовності, згідно із табл. 3.1.

Таким чином, модель балансу можна представити у вигляді рівності:

A₁+A₂ + A₃ = C + L₂ + L₁, (3.1)

де А₁ -- необоротні активи;

А₂ -- ліквідні активи;

А₃ - високоліквідні активи;

С -- капітал;

L₂ -- довгострокові зобов'язання;

L₁ -- короткострокові зобов'язання.

Таблиця 3.5

Групи показників та методологія визначення нормативних значень

Група показників	Методологія визначення та нормативні значення
Платоспроможність	- коефіцієнт миттєвої ліквідності - відношення високоліквідних короткострокових зобов'язань (оптимальне теоретичне значення 0,2);
	- коефіцієнт поточної ліквідності -- відношення ліквідних короткострокових зобов'язань (оптимальне теоретичне значення 0,5)
	- коефіцієнт загальної ліквідності - відношення оборотних короткострокових зобов'язань (оптимальне теоретичне значення 2)
Фінансова стійкість	- коефіцієнт маневреності коштів -- відношення різниці між власним капіталом та необоротними активами до власного капіталу (оптимальне значення - 0,5)
	- коефіцієнт незалежності - відношення залучених коштів до власного капіталу (оптимальне значення 1,0)
Рентабельність	- рентабельність активів - відношення чистого прибутку до активів; - рентабельність продажів - відношення чистого прибутку до обсягу реалізованої продукції

Тоді, згідно із методологією, мають виконуватись такі рівності:

A₃ = 0,2L₁, (3.2)

A₂ + A₃ = 2L₁ (3.3)

А1 = 0,5С (3.4)

L₂ = C (3.5)

Рівність (3.2) свідчить про значне перевищення високоліквідних активів над поточними зобов'язаннями, тобто свідчить про наявність досить високої кредиторської заборгованості. Рівність (3.3) свідчить про обмеження суми активів, крім необоротних, подвійним значенням поточних зобов'язань, тобто знов сума активів обмежена, тоді як кредиторська заборгованість може сягнути досить високого значення. Рівність (3.4) свідчить про бажане співвідношення 0,5 вартості основних засобів та інших необоротних активів до значення капіталу, тоді як саме значення капіталу (3.5) має дорівнювати довгостроковим зобов'язанням. Таким чином, теоретично оптимальну структуру балансу можна охарактеризувати так:

1) джерела фінансування -- власний капітал, який відповідає за сумою довгостроковим пасивам, великий обсяг поточної кредиторської заборгованості;

2) виробництво товарів та послуг відбувається за допомогою основних засобів, балансова вартість яких відповідає половині капіталу [27].

Можливо саме такими співвідношеннями можна було б описати найбільш успішного кандидата на позику на момент створення інструкції - на кінець 90-х років XX ст. в Україні, але, вочевидь, що ці вимоги не відповідають реаліям сьогодення. Більш того, якщо подовжити торговельний або виробничий цикл так, щоб дана структура існувала на кінець хоча б декількох кварталів, то дослідник приходить до досить цікавого розвитку подій -- успішне підприємство за версією НБУ стає кандидатом на антикризове управління, оскільки має динаміку із постійно підвищеною кредиторською заборгованістю та низьким значенням капіталу.

Спробуємо дослідити відповідність нормативів реально існуючим показникам сучасних українських підприємств. Скоріш за все в сучасних умовах такими проектами можуть бути лише торговельні операції, де предметом обміну є сировина із високим попитом - нафтопродукти, метал, хімічна сировина. Без сумніву частка підприємств цих галузей у кредитному портфелі середньостатистичного українського банку значна, але не домінуюча, тому більшість позичальників не відповідає даному критерію. Крім того, виникає протиріччя - підприємства, які б відповідали вищезазначеним критеріям за залишками на рахунках та динамікою обігу, навряд чи будуть відповідати критеріям НБУ та вимогам комерційних банків щодо застави. Більш того, частка короткострокових кредитів в кредитному портфелі за останні десять років зменшилася з майже 100% до менш ніж 50% (станом на 30.06.2009 р. частка довгострокових кредитів у портфелях українських банків складала 56,2%), що свідчить про поступовий перехід учасників ринку до довгострокового фінансування, а також про збільшення інвестиційних проектів, які й вимагають саме такого терміну фінансування. Про що свідчить такий тренд з точки зору методології оцінки позичальника? Безумовно, він надає очевидний попереджувальний сигнал про те, що майже до 50% позичальників (за обсягами кредитування) існуючу методологію некоректно застосовувати або в цілому, або, принаймні, необхідно переглянути «нормальні» значення оціночних показників, на яких побудовано дану методологію [9].

Також у Порядку зазначено: «якщо банк здійснює довгострокове кредитування під інвестиційний проект, розрахунок ефективності якого (у тому числі доходу, що планується від його реалізації) забезпечує погашення кредиту та відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди, а також за умови, що бізнес-план реалізації інвестиційного проекту виконується, то клас позичальника може бути підвищено». Таким чином, увага до можливостей підприємства-позичальника щодо реалістичного планування є скоріш дуже позитивним винятком із загальних правил і доцільна лише при довгостроковому кредитуванні. Цей пункт у Порядку з'явився у 2003 р. під впливом банківської спільноти, оскільки через його відсутність банки мали б класифікувати таких позичальників як негативних та нести значні збитки у результаті формування резервів. Це ще раз доводить, що загалом Порядок орієнтований на короткострокове кредитування.

На реалізацію постанови НБУ в більшості банків було запроваджено власні методології оцінки позичальників. Найбільшою популярністю користуються скоринговї моделі, які містять нормативні значення всіх показників та їхню вагу у сумарній оцінці. Усі показники аналізуються, порівнюються з нормативними, кожний показник отримує свою оцінку, із врахуванням його значущості, яка є елементом сумарної кінцевої оцінки. Шкала кінцевих оцінок відповідає шкалі класифікацій позичальників. У деяких випадках запропонована методологія не може бути застосована, оскільки фактичні параметри, порівняно із нормативними значеннями коефіцієнтів, отримують низку негативних показників. Тому позичальник на цьому етапі вже негативно класифікований, і, як правило, не може бути винесений навіть на розгляд кредитного комітету. Тобто оцінки позичальників із застосуванням методології НБУ та розроблених на її основі методик комерційних банків призводить то таких можливих наслідків:

1) реальне завищення оцінки позичальника внаслідок застосування якісних характеристик;

2) заниження оцінки позичальника внаслідок неадекватності моделі оцінки до умов діяльності або виду діяльності позичальника;

3) отримання неповної (а часом і недостовірної) оцінки фактичного ризику, який притаманний діяльності позичальника.

Очевидно, що при застосуванні будь-якої методології завжди існує похибка між фактичною та теоретичною оцінкою ризику непогашення кредиту. Для того, щоб з'ясувати прийнятність методології, необхідно визначити, як часто трапляються винятки із загального правила, тобто оцінити прийнятність користувачами цієї методології при її практичному застосуванні. Нами було проаналізовано (табл. 3.2) статистику відхилень від нормативних показників у середньому по всіх позичальниках, які не мали проблем щодо обслуговування та повернення боргу, тобто продемонстровано невідповідність, коли «негативно класифіковані» позичальники насправді такими не є. Невідповідність нормативних висновків реальній практичній ситуації коливається в межах 30-100%, тобто є значною і має системний характер. Це, у свою чергу, підтверджує робочу гіпотезу про те, що існуюча методологічна основа для прийняття рішень є недосконалою та потребує корегувань, оскільки позичальники, щодо яких прийнято рішення про продовження їхнього кредитування, та які фактично виконували свої зобов'язання за кредитними договорами, згідно із методологією були негативно класифіковані і не могли виконувати свої зобов'язання [31].

Таблиця 3.6

Зведені підсумки аналізу оцінки 10 позичальників комерційного банку

Підприємство	Коефіцієнт миттєвої ліквідності (норма 0,2)	Коефіцієнт поточної ліквідності (норма 0,2)	Коефіцієнт загальної ліквідності (норма 2)	Коефіцієнт маневрено сті коштів (норма 0,5)	Коефіцієнт незалежності (норма 1,0)
Середнє значення за аналізованою вибіркою, од.	0,04	0,40	0,57	3,28	-3,07
Відсоток відхилень реальних показників від нормативних показників, які передбачені методологією, %	90	30	100	50	90

Необхідно зазначити, що низка українських банків, зустрічаючись з такою невідповідністю на практиці, дійшли висновку щодо необхідності застосуванні двох методологій оцінки позичальника - за рекомендаціями НБУ та управлінським обліком, який передбачає створення відмінною від рекомендованої НБУ методології оцінки позичальників, що орієнтується на поточні об'єктивні показники і діагностування перспектив підприємства і галузі. В аналізованих випадках дані управлінського обліку склали основу звітності банків, підготовлену за вимогами Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ). Аргументом у даному випадку може слугувати аналіз резервів на можливі втрати від кредитних операцій, які сформовані банками за методологією, що базується на вимогах НБУ та за управлінським обліком (табл. 3.3).

Таблиця 3.7

Резерви під можливі втрати за кредитними операціями у звітності за стандартами

Банк	|	2010			2011
	НСБО, тис. грн.	МСФЗ, тис. грн.	Різниця, %	НСБО, тис. грн.	МСФЗ, тис. грн.	Різниця, %
Банк 1	28011	35717	28	15068	25310	-68
Банк 2	57312	72696	-27	29590	68821	-133
Банк 3	85358	27071	68	66690	35755	46
Банк 4	205481	270771	-32	220439	300251	-36
Банк 5	19799	21055	-6	25542	21099	17

Як видно з таблиці, розбіжності досить значні, та усвідомлюючи, що податкове планування відбуватиметься навіть при застосуванні найпрогресивніших методологій, необхідно все ж визнати, що наявність такої, досить гнучкої методології, дозволяє:

- маніпулювати фінансовими результатами;

- зменшити прозорість діяльності кредитної установи;

- існувати кредитній установі в умовах підвищеного ризику та невизначеності якості кредитного портфеля [10].

Без сумніву, що за таких умов, власники, вкладники та державні установи мають бути зацікавленими у досягненні прозорості кредитної діяльності банків з точки зору адекватності оцінки ризиків та управління ними. Крім впорядкування самих показників, які беруться до уваги, необхідно буде враховувати і вищенаведені тенденції до збільшення частки активів банків, які не забезпечені заставою та мають довготривалий інвестиційний характер. Певна кількість договорів, за якими надані такі позики, серед інших умов містять і можливі умови конвертування кредитної заборгованості в акції підприємства боржника або в інші цінні папери, які емітує боржник. Це вкладається в концепцію ризик-менеджменту кредитної установи, яка має в основі такий механізм: планове обслуговування заборгованості (згідно із договором) можливе лише за наявності успішного виконання бізнес-плану, у разі, якщо власники або менеджмент, який призначено власниками, виявляється не здатним за певних причин своєчасно виконати зобов'язання, то банк бажає бути застрахованим від цього шляхом перебирання на себе функцій власника. І в випадку без заставного кредитування, і в випадку кредитування з умовами можливого переходу частки власності у підприємстві банку, питання проведення діагностики фінансового потенціалу розвитку підприємства має вирішальне значення, оскільки, по суті, визначає доцільність та збереженість коштів, які вкладаються. Всебічна діагностика перспектив розвитку підприємства із урахуванням ризиків та впливу зовнішніх та внутрішніх чинників надає кредитній установі підстави для здійснення фінансування конкретного бізнесу в розумінні бізнес-процесу або бізнес-циклу на відмінну від фінансування підприємства в цілому. У таких умовах система ризик-менеджменту має стати більш орієнтованою на перспективну діагностику фінансового потенціалу розвитку підприємства з метою визначення відповідності між кількісною оцінкою фінансового потенціалу підприємства та об'ємами фінансування, яке надається позичальнику [17].

3.2 Світовий досвід та основні методики оцінки кредитоспроможності позичальника

У зарубіжній практиці під кредитним ризиком розуміється можливе зниження прибутку підприємства або втрата частини акціонерного капіталу в результаті нездатності позичальника погашати й обслуговувати отриманий кредит. Зарубіжні підприємства для оцінки кредитного ризику застосовують спеціальні методики кредитного рейтингу, що становлять сукупність оцінних параметрів кредитоспроможності позичальника. Для них характерна комплексність і порівнянність усієї палітри факторів кредитного ризику.

Англійські підприємства здійснюють оцінку потенційного ризику неплатежу по кредиту із використанням методик «PARSEL» і «САМРАRІ» [22].

Методика «PARSEL» включає: Р (Реrson) - інформація про персону потенційного позичальника, його репутація; А (Amount) - обґрунтування суми затребуваного кредиту; R (Repayment) - можливість погашення; S (Security) - оцінка забезпечення; Е (Expediensy) - доцільність кредиту; R (Remuneration) - винагорода підприємства (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту. Методика «САМРАRІ» більш розширена в системі оцінки: С (Character) -- репутація позичальника; А (Ability) - оцінка бізнесу позичальника; М (Means) - аналіз необхідності звертання за позичкою; Р (Purpose) -- ціль кредиту; А (Amount) -- обґрунтування мети кредиту; R (Repayment) - можливість погашення; І (Insurance) - спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських підприємств використовують «правило п'ятьох сі»: 1 С (customer's character - характер позичальника) - репутація позичальника, ступінь відповідальності, готовність і бажання сплатити борг; 2 С (сарасіtу tо рау - фінансові можливості) - припускає ретельний аналіз доходів і витрат позичальника і перспективи їхнього розвитку в майбутньому; З С (capital) - капітал, майно; 4 С (collateral) - забезпечення позики, достатність, якість і ступінь реалізовуваної застави у випадку непогашення позички; 5 С (current bussiness conditions and goodwill - загальні економічні умови) -- визначають діловий клімат у країні і впливають на становище підприємства і позичальника. Перераховані критерії «сі» іноді доповнюють шостим критерієм - 6 С (controll) - моніторинг законодавчих основ діяльності позичальника і відповідність його стандартам підприємства [28].

Оптимально використовуючи дані методики, зарубіжні підприємства мінімізують кредитний ризик, чітко організовують кредитний процес, домагаючись найкращої якості кредитного портфеля. П. Роуз зазначає, що «ризики мають тенденцію концентруватися в кредитному портфелі. Якщо в підприємства з'являються серйозні фінансові труднощі, то проблеми виникають через кредити, які неможливо стягнути внаслідок прийняття помилкових управлінських рішень, незаконних маніпуляцій із кредитами, проведення неправильної кредитної політики і непередбаченого економічного спаду».

В американських комерційних підприємствах кредитний процес чітко виявляється в двох стадіях. На першій стадії проводиться фінансова експертиза кредитного проекту, за допомогою якої аналізується кредитоспроможність потенційного позичальника. Позитивний результат експертизи оформляється кредитною угодою, що фіксує права й обов'язки обох сторін. Після надання кредиту стартує друга стадія кредитного процесу, сутність якої полягає в моніторингу поточної діяльності позичальника і діагностиці проблемних кредитів на ранній стадії їхнього виникнення. підприємства при оцінці кредитних ризиків по виданих позичках застосовують кредитний класифікатор, відповідно до якого кредити групуються в ризикові класи: 1) кредити із мінімальним ризиком; 2) кредити із підвищеним ризиком; 3) кредити із граничним ризиком; 4) нетипові кредити (надані як виняток з правил). Кожному класові лімітована питома вага непогашених кредитів, обчислена емпіричним шляхом за даними звітності за певний період. Застосування кредитного класифікатора дозволяє підприємствам контролювати якість кредитного портфеля і прогнозувати зниження активів від непогашених кредитів.

Рання діагностика проблемних кредитів базується на виробленій американським сектором економіки системі прогнозування сумнівних кредитів. Виходячи з основних постулатів даної системи, сумнівні кредити обумовлюються чинниками, які залежать або не залежать від управлінських структур підприємства. Рівень кредитного ризику, а відповідно, група залежних від підприємства чинників, прямо пропорційна якості здійснюваної в підприємстві експертизи нефінансових аспектів діяльності позичальника, оцінці фінансового стану потенційного кредитора і результативності автоматизованих систем скорингу.

Предметом досконального аналізу для американських комерційних підприємств слугують чинники, які сформувалися під впливом несприятливих економічних умов, тобто група чинників, незалежна від діяльності підприємств : недосконалий менеджмент, неадекватний первісний капітал фірми, високий рівень фінансового коефіцієнта і коефіцієнта поточних витрат, високі темпи росту реалізованої продукції, конкуренція, економічний спад. Зупинимося на аналізі цих чинників:

1) недосконалий менеджмент: більшість фірмових крахів -- результат погано організованої роботи менеджменту;

2) неадекватний первісний капітал фірми: невеликі компанії часто стикаються з проблемою недостатності первісних вкладень;

3) високий рівень фінансового коефіцієнта і коефіцієнта поточних витрат: при високому фінансовому коефіцієнті і при падінні обсягу реалізації різко збільшуються витрати з обслуговування боргу;

4) високі темпи реалізованої продукції: компанія починає невиправдано різко збільшувати обсяги продажів своєї продукції, відповідно зростає ризик її несплати;

5) конкуренція: нові компанії зіштовхуються із серйозними проблемами при виході на ринок;

6) економічний спад: багато невеликих фірм не в змозі прибутково розвиватися в умовах загального економічного спаду [19].

В американській практиці сформульовані 25 сигнальних моментів, за допомогою яких діагностуються потенційні проблемні кредити:

1) сигнали з історії позичальника: недавня фінансова неспроможність позичальника, розбіжності і суперечності в інформації про позичальника;

2) сигнали, що стосуються керівництва і управління позичальника: позичальник шукає партнера, на зв'язки якого можна розраховувати. Невисокі моральні якості керівника. Боротьба за владу в керівництві серед партнерів, між членами родини -- власниками компанії. Часті зміни в керівництві. Неврівноважений характер керівника. Прагнення керівництва позичальника прискорити кредитний процес, впливаючи на працівника підприємства;

3) сигнали, які відображають виробничу діяльність позичальника: коло постачальників і покупців у позичальника не диверсифіковане. Ослаблений контроль позичальника за своїми дебіторами. Позичальник відноситься до тієї галузі, які у даний момент відчуває проблеми. Спрощене ведення балансу, тобто активи і пасиви не деталізуються за статтями;

4) сигнали, які відносяться до організації кредитування: позичальник не представляє чітко ціль, на яку отримує кредит. У позичальника немає чіткої програми погашення позички, відсутні резервні джерела недостатньо кредиту. Позичальник не має матеріального (сировинного тощо) забезпечення своєї мети, на яку наданий кредит. Кредитна заявка позичальника погано обґрунтована. Позичальник просить кредит під забезпечення свого акціонерного капіталу й одночасно вишукує можливості для одержання позички під забезпечення активів. Кредит спрямований головним чином у сферу обігу, а не виробництва. Недостатньо обґрунтований термін погашення кредиту;

5) сигнали, які фіксують відхилення від установлених норм: порушення в періодичності надання позичальником звітних даних про свою господарську діяльність. Відхилення від норми порядку ведення банківських рахунків (порушення з системі овердрафта тощо). Перегляд умов кредитування, зміни в схемі погашення кредиту, прохання про пролонгацію позички. Відхилення показників господарсько-фінансової діяльності компанії-позичальника від планових або прогнозованих. Відхилення в системі обліку і контролю позичальника [21].

Дана група сигнальних моментів значно полегшує роботу підприємства із своєчасного виявлення проблемних кредитів.

У цьому аспекті цікавим є зарубіжний досвід із залучення до оцінки кредитного ризику незалежних рейтингових агентств. У розвинених країнах поширена практика використання підприємствами при ухваленні рішення не тільки власної аналітичної інформації, але і всієї маси зовнішніх джерел. З цієї мети і створюються відповідні інформаційні структури - рейтингові агентства. Керівництво підприємства, маючи у власному розпорядженні досвідчені аналітичні групи, проте, як вважає генеральний директор рейтингового агентства "Русяв-Рейтинг" Р. Хейнсворт, прекрасно розуміє, що «навіть найкращим аналітикам потрібна інша точка зору, не пов'язана із бажанням підприємства працювати або не працювати з конкретним контрагентом. Незалежну точку зору на контрагента може дати тільки зовнішнє джерело, яке професійно займається такою оцінкою, у даному випадку - рейтингове агентство». Рейтингове агентство має у своєму розпорядженні великий об'єм інформації і досвід створення неупереджених оцінок для всіх можливих варіантів ситуацій, у нього відсутня будь-яка зацікавленість, крім формування достовірної оцінки кредитного ризику підприємства, тому що плідний результат підвищує професійну репутацію і вартість послуг агентства, тоді як керівництво підприємства і його фінансові експерти можуть бути суб'єктивно налаштованими до оцінюваного позичальника, який потенційно збільшує ступінь кредитного ризику.

Отже, в Україні необхідно заохочувати створення рейтингових агентств, тому що їхня діяльність буде сприяти зниженню кредитних ризиків підприємства і підвищувати надійність економічної системи України в цілому. На жаль, у даний час в Україні відсутня якісна статистична база даних по позичальниках, дотепер не діють кредитні бюро. Українські підприємства змушені спиратися на власні методики оцінки кредитного ризику, брати на себе всю вагу кредитного ризику. Найкращий варіант, і це найпоширеніша українська практика, кредитування юридичних осіб під заставу їхнього майна.

3.3 Основні напрямки щодо підвищення якості оцінки кредитоспроможності позичальника

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам [16].

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

1) лімітування кредитів;

2) контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

3) страхування кредитних операцій;

4) достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

5) аналізу кредитоспроможності позичальника [11].

І спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо.

ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб - забезпеченість кредиту.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

1) гарантія, або порука третьої сторони;

2) переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

3) застава товарних запасів;

4) застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

VI спосіб - оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність - це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання [43].

Провівши аналіз кредитоспроможності підприємства ЗАТ «Будівельник», варто зазначити, керівництву товариства слід звернути увагу на показники рентабельності та ліквідності підприємства, використовуючи при цьому методитку CAMPARI.

Висновки

За результатами дослідження зроблені наступні висновки.

Кредитоспроможність позичальника - це здатність юридичної або фізичної особи повністю та у строк розрахуватися зі своїми борговими зобов'язаннями. Вона не фіксує неплатежі за минулий період або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.

Існують наступні методи оцінки кредитоспроможності:

- на основі системи фінансових коефіцієнтів;

- на основі аналізу грошових потоків;

- на основі аналізу ділового ризику.

Дали загальну характеристику та оцінку фінансового стану.

В результаті проведеного аналізу можна зробити наступні висновки:

Для вирішення ключової задачі кредитної політики - поліпшення оцінки кредитоспроможності позичальника необхідно:

- використовувати розширений набір фінансових коефіцієнтів, оскільки застосування обмеженої їх кількості знижує якість аналізу, що проводиться;

- використовувати для аналізу кредитоспроможності, на додаток до аналізу на основі фінансових коефіцієнтів, аналіз грошового потоку клієнта;

- окрім традиційного аналізу фінансового положення позичальника необхідно аналізувати моральні якості клієнта і його здатність заробити гроші для погашення кредиту, оскільки від цього, як показує досвід, в значній мірі залежить своєчасність і повнота повернення позикових засобів;

- необхідно ретельно вивчати кредитну історію клієнта, для з'ясування попереднього досвіду його спілкування з іншими банками і фінансовими установами;

Для узагальнення і систематизації відомостей про позичальника, а також наочнішого їх уявлення, пропонується оформляти результати вивчення його кредитоспроможності у вигляді кредитної оцінки, включаючи в цей документ всі відомості необхідні кредитному комітету для ухвалення рішення про видачу кредиту.

Вивчення кредитоспроможності клієнта є одним з найважливіших методів зниження кредитного ризику і успішної реалізації кредитної політики, оскільки дозволяє уникнути необгрунтованого ризику ще на етапі розгляду заявки на надання кредиту. Іншими методами зниження кредитного ризику є: диверсифікація кредитного портфеля, обмеження розміру кредиту видаваного одному позичальнику, страхування кредиту, залучення достатнього забезпечення.

Перші два методи дозволяють обмежити втрати банку від неповернення позикових засобів клієнтом. Страхування і залучення достатнього забезпечення дозволяють повернути позичені засоби і компенсувати збитки банку по відсотках за кредит шляхом страхового відшкодування від страхової компанії або реалізації забезпечення. Проте в умовах заплутаної і ускладненої процедури реалізації забезпечення переважнішим виглядає страхування кредитів в надійній страховій компанії, оскільки в цій ситуації проблемами застави, його наявності, збереження, реалізації у разі непогашення кредиту займається страхова компанія, а не банк, що, у свою чергу, економить засоби банку і робочий час співробітників кредитних підрозділів і служб безпеки.

Пропоновані рекомендації можуть бути використані фахівцями ЗАТ «Будівельник» для вдосконалення фінансового стану підприємства.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради (ВВР), остання редакцiя вiд 18.09.2012.

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради (ВВР), остання редакцiя вiд 05.07.2012.

3. Закон України „Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України, остання редакція від 21.07.2012.

4. Азаренков Г.Ф. Економічний аналіз. Навчальний посібник. Ч.2\ Г.Ф. Азаренков, З.Ф. Петряєва, Г.Г. Хмеленко.Харків: Вид. ХНУ, 2009 232 с.

5. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности. Учебник /Н.А. Русак, В.И. Стражев, О.Ф. Мигун и др Мн.: Вышейшая школа, 2010. 398 с.

6. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учебн. пособие. Мн.: Вышейшая школа, 2009. 458 с.

7. Артеменко В.Г. Финансовый анализ. Учебн. пособие для вузов М: Центр экономики и маркетинга, 2010. 128 с.

8. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ М.: ДИС, 2009. 220 с.

9. Баканов М.И, Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. М.: Финансы и статистика, 2011. 288 с.

10. Васюренко О.В., Волохата К.О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навч. посіб посіб. К.: Знання, 2009.-463 с.-(Вища освіта XXI століття).

11. Ващов А.К., Малков В.Р. Учет, анализ, аудит предприятий. М.: Аудит, ЮНИТИ, 2005. 245 с.

12. Економічний аналіз: Навч. посібник /М.А.Болюх, В.З.Бурчевський, М.І. Горбатор; за ред. акад. НАНУ, проф. М.Г.Чумаченка. К.: КНЕУ, 2011. 540 с.

13. Економічний аналіз: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит". За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. Житомир: ПП "Рута", 2009. 680 с.

14. Івахненко В.М, Горбаток М.І, Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. К.: КНЕУ, 2011. 176 с.

15. Калина А.В., Конева М.И. Современный экономический анализ и прогнозирование Учебн. пособие для вузов. 2-е. изд. К.: КНЕУ, 2010. 272 с.

16. Карлин, Томас П., Макмин, Альберт Р.Ш. Анализ финансовых отчетов (На основе GААР) :Учебник: Пер. 4-го англ. изд. М.: Издат. дом "ИНФРА-М", 2011. 447 с.

17. Ковалев А.И., Привалов В.П Анализ финансового состояния предприятия. 2-е Изд., перераб. и доп. М.: Центр экономики и маркетинга, 2009. 192 с.

18. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. К.: Центр навчальної літератури, 2010. 224 с.

19. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Методы и процедуры. М.: Финансы и статистика, 2011. 560 с.

20. Ковальчук А.Т. Фінансовий словник. Знання, 2009. 287 с. (Фінансове право).

21. Костенко Т.Д., Підгора Є.О., Рижиков В.С., Панков В.А., Герасимов А.А., Ровенська В.В., Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: навчальний посібник. Київ: центр навчальної літератури, 2012. 400 с.

22. Лень В.С. Звітність підприємства: Підручник для студ. вищих навчальних закладів/ В.С. Лень, В.В. Гливенко. 2-е вид., переробл. і допов.. К.: Центр навчальної літератури, 2011. 612.

23. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія. К.: КНЕУ, 2012. 387 с.

24. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. К.: КНЕУ, 2009 132 с.

25. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2008. 412 с.

26. Мних Є.В. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. К.: Інститут змісту і методів навчання, 2010. 236 с.

27. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті. Навчальний посібник для студентів спец. 7.050106 “Облік і аудит”.\ За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. Житомир: ЖДТУ, 2010. 352 с.

28. Панков Д.А. Бухгалтерский учет и анализ в зарубежных странах. Мн.: ИП "Экоперспектива", 2010. 238 с.

29. Ришар Ж. Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия. М.: ЮНИТИ, 2009. 376 с.

30. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия 4-е изд., перераб. и доп. Мн.: 000 "Новое знание", 2010. 668 с.

31. Салига С.Я., Дацій Н.В. та ін. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2010. 210 с.

32. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2010. 554 с.

33. Хелферт Э. Техника финансового анализа. М.: Аудит, ЮНИТИ, 2009. 664 с.

34. Фінансова діяльність підприємств \ Під ред. Аранчій та ін. Навчальний посібник. К.: ВД “Професіонал”, 2011. 240 с.

35. Фінансово-економічний аналіз: Підручник \ Буряк П.Ю. та ін. К.: ВД “Професіонал”, 2009. 528 с.

36. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навчальний посібник. 2-е вид., перероб. і доп. К.: ЦУЛ, 2011. 360 с.

37. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. М.: ИНФРА-М, 2002. 208 с.

38. Галасюк В. Оцінка кредитоспроможності позичальника (зіставлення умов кредитування і здатності позичальника генерувати FSC потоки) // Вісник НБУ.2011.№ 11.

39. Галасюк В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: що оцінюємо? // Вісник Національного банку України.2012.№ 5.

40. Дзюблюк О. Особливості оцінювання грошового потоку підприємства в системі банківського аналізу кредитоспроможності позичальника // Банківська справа.2011.№ 1.

41. Калачиков О. В., Крупко Т. В. Автоматизація процесу оцінки кредитоспроможності підприємства // Фінанси України.2009.№ 5.

42. Потійко Ю. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкових відносин // Фінанси України.2012.№ 1.

43. Терещенко О. Дискримінантний аналіз в оцінці кредитоспроможності підприємства // Вісник НБУ.2009.№ 6.

44. Чайковський Я. Удосконалення методики комплексної оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ.2011.№ 11.

Размещено на Allbest.ru