Венчурне фінансування проектів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Луцький національний технічний університет

Реферат

«Венчурне фінансування проектів»

Виконала

Студентка групи УІД (м) 51

Форманюк Інна

Луцьк 2013

План

Вступ

1. Венчурні інвестиції

2. Форми венчурного фінансування

Висновок

Вступ

Активізація інноваційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки пов'язана передусім з пошуком джерел і форм інвестування, які мають забезпечити баланс між інноваційними витратами та фінансовими можливостями. венчурний інвестиція економіка кредитний

Успішність економічної діяльності в інноваційній сфері останнім часом дедалі тісніше ставиться у залежність від ступеня залучення кредитних ресурсів банківських установ до системи фінансового забезпечення відтворювальних процесів.

Таким чином, банки стають одними з учасників інноваційного процесу, забезпечуючи не тільки його фінансування, а й зв'язок між усіма учасниками -- державою, інвестиційно-інноваційними фондами, науково-технічними установами та споживачами. Проте існуючі механізми кредитування і надто високі ставки за кредити в Україні не сприяють надходженню фінансових ресурсів у сферу інновацій. Венчурне фінансування - це довгострокові високоризикові інвестиції приватного капіталу в акціонерний капітал новостворюваних малих високотехнологічних перспективних компаній (чи венчурних підприємств, що вже зарекомендували себе), орієнтованих на розробку і виробництво наукомістких продуктів, для їх розвитку і розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості коштів.

Іноземні інвестори венчурного капіталу досліджують довгострокові перспективи підприємства, в яке вкладають кошти. Практика венчурного фінансування передбачає інвестування як шляхом придбання акцій (паїв) компаній, так і шляхом кредитування підприємств. Процес інвестування передбачає залучення інвесторів у безпосереднє управління виробничим процесом, прийняття стратегічно важливих рішень. Фірма, що отримує венчурне фінансування, стає акціонерною компанією, акції якої належать вузькому колу осіб - її засновникам та інвесторам венчурного капіталу.

1. Венчурні інвестиції

Найважливішою складовою економічного забезпечення інноваційної діяльності є фінансування. Сучасний фінансовий стан економіки України супроводжується проблемами створення механізмів фінансування, адекватних потребам інноваційного розвитку. Вичерпання власних фінансових ресурсів та залучення позикового капіталу призвели до погіршення фінансового стану багатьох підприємств України. Адже зовнішні джерела фінансування характеризуються нестабільністю кредитної системи внаслідок коливання процентних ставок, кризовим станом державних фінансів і високими темпами інфляції. Зростаючі потреби у фінансах для активізації інноваційної діяльності підприємств вже не задовольняються за рахунок традиційних систем кредитування, бюджетного фінансування та обігу грошових коштів. Для фінансування нових технологічних компаній, які ще не мають ні застави, ні навіть імені, під яке вони змогли б одержати гроші у банку, необхідні інші інструменти, серед яких важлива роль відводиться венчурному фінансуванню.

Венчурні інвестиції розглядаються багатьма економістами як найважливіший стратегічний фактор підвищення конкурентоспроможності виробництва. Щоб оцінити важливість венчурного інвестування, слід звернути увагу на світовий досвід, який показує, що для масового розвитку інноваційної діяльності венчурний капітал є найбільш пристосованим для інвестиційного забезпечення відтворення інновацій, пов'язаного з великою різноманітністю ризиків . Завдяки венчурному капіталу з малих інноваційних компаній виросли такі гіганти, як HP, Microsoft, Apple, Oracle, Yahoo, Amazon, Google, Intel .

Актуальність розвитку венчурного фінансування стала очевидною, тому що саме воно дозволяє з'єднати науку з іншою частиною економіки, і тим самим підвищити конкурентноздатність вітчизняної промисловості. Основне призначення венчуру - забезпечити життя і розвиток малої інноваційної компанії на початковій стадії її розвитку, коли компанія ще не має активів, крім НДДКР, які вже знаходяться на завершальній стадії, або дослідного зразка свого нового продукту, але вона потребує вже значних фінансових ресурсів для подальшого росту. Таким чином, венчурний капітал виступає одним з головних каталізаторів інноваційного розвитку.

У зв'язку з цим необхідно відмітити, що за останні роки в економічних публікаціях за останній час з'явилося багато досліджень, присвячених венчурному інвестуванню. Серед них можна виділити роботи Д. Гарнера, Р. Оуна, Р. Конвея, В. Аньшина, М. Бродського, О. Дагаєва, А. Каржаєва, Л. Фоломьєва, Л. Антонюк, А. Поручника, В. Савчука, М. Йохна та ін. Їх зусиллями були створені теоретичні і методологічні основи для подальшого дослідження венчурного капіталу та його можливостей в інноваційному оновленні економіки.

Практика використання венчурного капіталу в інноваційному розвитку економіки України тільки розпочинається. Зусилля підприємців, уряду, громадських організацій поки що не дають значних позитивних результатів у розвитку механізму венчурного фінансування. Однією з причин такої ситуації можна назвати недостатнє вивчення природи, механізму і динаміки створення і використання національного венчурного капіталу.

Венчурні фірми -- це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями. Малі венчурні підприємства спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, упровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Малі фірми часто створюються під одну ідею, але успіх базисних інновацій ніколи не гарантований і має ймовірнісний характер. У випадку невдачі фірму чекає неминучий крах. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни науково-дослідних розробок, інтенсивно впроваджувати новації у виробництво.

Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців -- учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. Вони мають певні наукові, інженерні ідеї і хочуть реалізовувати їх практично у рамках малої фірми. Малі фірми створюються і на великих підприємствах під винахідників новації й орієнтованих на її реалізацію, що забезпечує успіх поширення інновацій у виробництві, побуті, а корпорації -- великі прибутки.

За оцінкою міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислово розвинених країнах припадає 20--30 % усіх новацій, хоча частка малих підприємств у витратах на нововведення становить 4--5 %. У США, наприклад, на малі фірми за останні роки припадає 25--30 % великих винаходів. Витрати на один винахід у малих фірмах становлять близько 87 тис. дол. проти 2 млн дол. у великих корпораціях [107, 129].

Причинами такої активності венчурних фірм є такі їх переваги:

*вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей;

*концентрація фінансових і матеріально-технічних ресурсів за обраним напрямом дослідження;

*високий рівень мотивації праці кваліфікованих спеціалістів;

*гнучкість і мобільність з урахуванням ринкової кон'юнктури; можливість швидкої переорієнтації на інші напрями;

*відсутність бюрократизму в управлінні, мобільність організаційної структури;

*швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу;

*цикл «наука -- виробництво» скорочується до мінімуму.

Роль венчурного підприємництва зводиться не тільки до підвищення науково-технічного рівня виробництва, а й до їхнього впливу на динамічність усього господарського комплексу. Венчурні фірми є генераторами нових ідей, на основі яких відбуваються великі науково-технічні прориви.

Досвід економічного розвитку країн підтверджує, що еволюційний процес в економіці здійснюється саме через інновації.

Венчурні інвестори можуть бути універсальними або вузькоспеціалізованими залежно від своєї інвестиційної стратегії. Універсальними інвесторами називаються венчурні капіталісти, що інвестують в різні галузі промисловості, або в компанії, в різних географічних місцях розташування, або в різні стадії життєвого циклу компанії. Як альтернатива, інвестори можуть спеціалізуватися в одній або двох галузях промисловості або інвестувати тільки в компанії на певній географічній території. Не усі венчурні капіталісти інвестують в «старт-апи». На відміну від венчурних фірм, які інвестують тільки в компанії на ранніх стадіях, венчурні капіталісти на додаток до цього інвестують в компанії на різних стадіях ділового життєвого циклу. Венчурний капіталіст може інвестувати, перш ніж з'явиться реальний продукт або перш ніж компанія буде організована (так зване «посівне інвестування»), або може надати капітал, щоб «запустити» компанію на першій або другій стадії розвитку, який також називають «раннім інвестуванням». Венчурний капіталіст також може забезпечити необхідне фінансування, щоб допомогти компанії перерости критичну фінансову масу і стати успішнішою («фінансування на стадії розширення»). Венчурний капіталіст може інвестувати кошти протягом усього життєвого циклу компанії, і тому деякі фонди фокусуються на інвестуванні в компанії на пізніших стадіях, надаючи фінансову допомогу для того, щоб компанія переросла «критичну масу» і притягнула громадськість до фінансування через придбання акцій на біржі. Як альтернатива, венчурний капіталіст може допомогти в злитті і поглинанні іншою компанією, забезпечуючи ліквідність і вихід засновникам компанії. Деякі венчурні фонди, навпаки, спеціалізуються на поглинанні, реформуванні або рекапіталізації акціонерних компаній відкритого і закритого типу, що є привабливими для інвесторів. Існують різні венчурні фонди: ті, які широко диверсифікуються і інвестують в компанії в різних галузях промисловості, починаючи з напівпровідників, програмного забезпечення, і кінчаючи роздрібною торгівлею і ресторанним бізнесом, і ті, які спеціалізуються тільки в одній технології. Венчурні капіталісти також інвестують в компанії, що працюють у сфері будівництва, промислового виробництва, бізнес послуг і т.д. Деякі фірми спеціалізуються на інвестиціях в роздрібні компанії, інші фокусуються на інвестиціях тільки в «соціально відповідальні» стартові підприємства. Венчурні фірми бувають різних розмірів, від невеликих компаній, що спеціалізуються на насінному фінансуванні з оборотом в декілька мільйонів доларів, до великих фірм з обігом капіталу, що інвестується по всьому світу, більше мільярда доларів. Спільним знаменником в усіх цих видах венчурного інвестування є те, що венчурні капіталісти - це непасивні інвестори. Вони виявляють активну і належну цікавість до консультування, керівництва і розвитку компаній, в які вони інвестували. Вони хочуть збільшити вартість за рахунок свого досвіду в інвестуванні в десятки і сотні компаній. Деякі венчурні фірми успішно створюють синергетичний ефект між різними компаніями, в які вони інвестували. Наприклад, одна компанія, у якої є відмінна програма, але немає нормальної дистрибьютерської технології, може бути скооперована у венчурному портфелі з іншою компанією, яка має кращі дистрибьютерські технології, або її керівництвом.

Етапи венчурного фінансування

Стартові інвестиції - найбільш ризикована форма вкладень. Іноді вони розділяються на дві підгрупи - передстартове і власне стартове фінансування.

Передстартове фінансування (Seed - «компанія для посіву») торкається найперших етапів підприємницької діяльності. Часто воно здійснюється до безпосереднього утворення підприємства. Прикладом може служити фінансування робіт із створення прототипу нового виробу і його патентного захисту, аналізу ринку збуту або надання послуг, правового забезпечення вигідних франчайзингових договорів і договорів купівлі-продажу, а також з формування плану підприємницької діяльності, підбору менеджерів і утворення компанії аж до моменту, коли можна перейти до стартового фінансування.

Стартове фінансування (Start - up) - це інвестування з метою забезпечення початку виробничої діяльності компанії. Передбачається, що вже сконструйована продукція, підібраний колектив менеджерів, отримані результати дослідження ринку. Ризик в цьому випадку високий, і вкладення навряд чи окупляться раніше, ніж через 5-10 років.

Фінансування розвитку, як правило, розділяється на фінансування його початкової і подальшої стадій.

Фінансування початкової стадії (Early - Stage) розраховане на надання допомоги невеликим підприємствам зі значним потенціалом зростання. Як правило, вони не можуть забезпечити фінансування розвитку за рахунок кредиту у зв'язку з нездатністю гарантувати його повернення.

Враховуючи відносно високу міру передбаченості результатів інвестування, ризик капіталовкладень в цьому випадку дещо менше, ніж при стартовому фінансуванні, але все ще значний.

Часто таким чином фінансуються фірми, які існують менше 3-х років і ще не отримують прибуток.

Фінансування пізнішої стадії (Expansion) передбачає виділення засобів підприємствам з діючим виробництвом, які мають великий потенціал, для розширення, наприклад, за рахунок введення в дію нової виробничої лінії або створення торговельної мережі на нових територіях.

Ризик таких інвестицій значно менше, ніж в попередніх випадках, а термін їх окупності значно коротший (приблизно 2 - 5 років). При цьому венчурний капітал є альтернативою класичному кредитуванню.

Фінансування певної операції здійснюється як одноразовий акт. Як правило, кошти виділяються на дуже недовгий термін (наприклад, на 2 роки). Таким чином фінансується, наприклад, купівля підприємств для певного клієнта, здійснюється проміжне («мезанінне») фінансування, яке забезпечує діяльність компанії в період між іншими видами фінансування, а також надаються засоби (і це має первинне значення) для придбання підприємства його управлінським персоналом.

Існують і інші різновиди венчурного капіталу, які не входять ні в одну з перелічених вище груп. До їх числа відносяться:

· «рятувальне» фінансування, яке передбачає виділення засобів для реалізації заходів, які забезпечують відродження підприємства - потенційного банкрота;

· заміщуюче фінансування, призначене для заміни частини зовнішніх ресурсів фірми власним капіталом;

· фінансування операцій, пов'язаних з виходом компанії на ринок цінних паперів.

Завершальним етапом є фінансування викупу (management and leveraged buyout), який полягає у використанні венчурного капіталу з метою викупу акцій інноваційної компанії у великих компаній.

Необхідно відмітити, що основна частина ризикових капіталовкладень доводиться на пізніші стадії венчурного фінансування, передусім - на стадію швидкого зростання, яке пояснюється прагненням інвесторів мінімізувати власний ризик.

Ризики

Повністю уникнути ризику в інноваційному підприємництві неможливо, оскільки інновація і ризик - дві взаємозалежні категорії. Інноваційна діяльність має високий рівень невизначеності. Дуже важко передбачати, яке нововведення матиме успіх на ринку, а яке не матиме попиту.

Найважливішим методом зниження ризиків є їх страхування (система економічних стосунків, яка включає створення спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) для подолання і відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками) шляхом виплати страхового відшкодування і страхових сум). З усіх форм передачі ризику страхування якнайповніше відповідає ідеальним умовам, пропонованим до трансферу ризику, тому що ресурси для покриття втрат інноваційної фірми виходять із страхових організацій швидше, ніж з будь-якого іншого джерела. Проте, цей метод мінімізації ризику має ряд обмежень: високий розмір страхового внеску, відсутність деяких ризиків із страхування.

Значну роль для зниження інноваційного ризику грає захист комерційної таємниці на підприємстві, тому що в деяких випадках технічна і комерційна інформація про розроблювальний на фірмі інноваційний проект може «підштовхнути» конкурентів до паралельних розробок.

Специфіка ризикового підприємництва полягає, в першу чергу, в тому, що засоби надаються на безповоротній, безвідсотковій основі. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають виключенню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається у момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвесторові частини акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм в проект засобів. Ця частина обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском до статутного фонду підприємства, частиною власних коштів останнього. Головним стимулом для венчурних вкладень є їх висока прибутковість у разі удачі.

2. Форми венчурного фінансування

Метою дослідження є вивчення особливостей механізму венчурного фінансування та виявлення основних проблем його розвитку в Україні. Сучасний венчурний капітал, пов'язаний з інвестування науково-технічних та інноваційних проектів, із створенням нових фірм, виник у 1950-х роках у США в Кремнієвій Долині в Каліфорнії, а різноманітність його форм - у 60-80-х роках ХХ ст. В Європі венчурне інвестування стало використовуватися з середини 70-х років ХХ ст. В цілому венчурний бізнес характеризується підвищеною прибутковістю. Відомо, що низькоризиковані інструменти грошового ринку (облігації і привілейовані акції) приносять 5-10% річних, більш ризиковані (звичайні акції) - вищий доход, а венчурний капітал дозволяє отримувати дохід від інвестицій в середньому 30% річних. За даними вибіркового дослідження в США, з 50 фінансових фірм, що надавали ризиковий капітал, майже 70% мали рентабельність вище 20%, а решта - більше ніж 30%. Перший венчурний фонд, який був створений в США у 1961 році, інвестував у нове виробництво всього 3 млн. дол., а через кілька років повернув інвесторам близько 90 млн. дол. Разом з тим, власники венчурного капіталу ніколи не досягають повного успіху за всіма своїми проектами. Так, в середньому третина інвестицій приносить їм збитки, третина - невеликий прибуток, і лише третина - великі доходи . Однак, незважаючи на високу ризикованість, загальний світовий ринок венчурного капіталу до початку ХІХ ст. перевищив 100 млрд. дол.

В цілому у світі ця сфера застосування капіталу вважається найбільш прогресивною і наукоємною. Зростання інтересу до венчурного фінансування у світі О. Дагаєв пояснював такими причинами. По-перше, інвестори отримували реальний доход, який у багато разів перевищував можливий доход від традиційних кредитно - фінансових операцій. По-друге, специфіка об'єктів фінансування - високоризикованих підприємницьких проектів - сприяла розвитку особливих методів управління, спрямованих на мінімізацію інвестиційних ризиків. По-третє, венчурний механізм забезпечує практичну можливість фінансування нових інноваційних ідей і розробок на початкових етапах їх реалізації .

Перші ідеологи венчурного капіталу - американські економісти Ж. Фенн, Н. Лайанг, С. Прауз, П. Джонсон - визначили венчурний капітал як фінансування акціонерного капіталу інноваційних підприємств малого бізнесу, які мають значний потенціал росту на стадії їх створення і реалізації продукції, у сукупності з консультаційною підтримкою і високим ступенем залучення у процес прийняття рішень .

За визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA - European Venture Capital Association), це пайовий капітал, наданий професійними фірмами, які інвестують і спільно управляють новими приватними компаніями або компаніями, що розвиваються, і які демонструють високий потенціал росту . М. Бунчук визначає венчурний капітал як довгостроковий, ризиковий капітал, який інвестується в акції нових і швидкозростаючих компаній з метою отримання високого прибутку після реєстрації акцій цих компаній на фондовій біржі .

Виділяють декілька форм венчурного фінансування. Найбільш ризикована форма - це стартове венчурне фінансування. Воно здійснюється на самих початкових етапах підприємницької діяльності, найчастіше ще до створення компанії або в період початку виробничої діяльності (наприклад, створення дослідного зразка, його патентний захист, аналіз ринку збуту, підбір менеджерів). Ризик такого фінансування дуже великий, и вкладення можуть окупитися не раніше, ніж через 5-10 років.

Менш ризикова форма - це фінансування розвитку компаній, в яких є потенціал швидкого росту. Найчастіше таким чином фінансуються фірми, які існують менш трьох років і ще не одержують прибутку.

Ще менш ризикова форма - це фінансування більш пізньої стадії для розширення інноваційної діяльності підприємства (наприклад, за рахунок введення в дію нової виробничої лінії або створення торгової мережі на нових територіях). Термін окупності таких інвестицій значно менший (приблизно 2-5 років). У цьому випадку венчурний капітал є альтернативою класичному кредитуванню.

Таким чином, можна визначити основні ознаки, які відрізняють венчурний капітал від традиційного фінансування:

- інвестиції надаються новим фірмам на початковому етапі їх розвитку, в яких ще немає можливості одержувати банківські кредити, або вже існуючим фірмам, які мають потенціал швидкого розвитку;

- інвестиції, які, як правило, вимагають високої норми прибутковості, надаються на умовах швидкої окупності на період 3-10 років, далі може здійснюватися первинний відкритий продаж акцій, злиття або продаж бізнесу, або ж застосування інших джерел фінансування;

- участь інвестора в управлінні інноваційною фірмою та отримання прибутків від продажу її акцій на фондовій біржі;

- вкладання коштів без матеріального забезпечення і без гарантій з боку венчура (на страх і ризик власників капіталу);

- венчурні інвестори, як правило, очікують, щорічний дохід на інвестиції у розмірі 20-50%.

Висновок

Венчурні фірми -- це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями. Малі венчурні підприємства спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, упровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Малі фірми часто створюються під одну ідею, але успіх базисних інновацій ніколи не гарантований і має ймовірнісний характер. У випадку невдачі фірму чекає неминучий крах. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни науково-дослідних розробок, інтенсивно впроваджувати новації у виробництво.

Перші ідеологи венчурного капіталу - американські економісти Ж. Фенн, Н. Лайанг, С. Прауз, П. Джонсон - визначили венчурний капітал як фінансування акціонерного капіталу інноваційних підприємств малого бізнесу, які мають значний потенціал росту на стадії їх створення і реалізації продукції, у сукупності з консультаційною підтримкою і високим ступенем залучення у процес прийняття рішень [6].

За визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA - European Venture Capital Association), це пайовий капітал, наданий професійними фірмами, які інвестують і спільно управляють новими приватними компаніями або компаніями, що розвиваються, і які демонструють високий потенціал росту [19]. М. Бунчук визначає венчурний капітал як довгостроковий, ризиковий капітал, який інвестується в акції нових і швидкозростаючих компаній з метою отримання високого прибутку після реєстрації акцій цих компаній на фондовій біржі [4].

Виділяють декілька форм венчурного фінансування [19]. Найбільш ризикована форма - це стартове венчурне фінансування. Воно здійснюється на самих початкових етапах підприємницької діяльності, найчастіше ще до створення компанії або в період початку виробничої діяльності (наприклад, створення дослідного зразка, його патентний захист, аналіз ринку збуту, підбір менеджерів). Ризик такого фінансування дуже великий, и вкладення можуть окупитися не раніше, ніж через 5-10 років.

Менш ризикова форма - це фінансування розвитку компаній, в яких є потенціал швидкого росту. Найчастіше таким чином фінансуються фірми, які існують менш трьох років і ще не одержують прибутку.

Размещено на Allbest.ru