Управління фінансовими інвестиціями

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ

Розрахункова робота

з дисципліни “Фінансовий менеджмент”

на тему:

«Управління фінансовими інвестиціями»

Виконала: студентка VI курсу

Факультету менеджмента та маркетинга

Групи УЕ-з41

Бондаренко Дар'я

Київ 2014

ВСТУП

Виробничо-господарська діяльність підприємства є основним джерелом отримання прибутку. Вона обумовлена статутом підприємства, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції і супроводжується постійним інвестуванням коштів у товарні запаси, основні засоби та інші активи, які забезпечують безперервність виробничого процессу.

Однак у процесі своєї діяльності підприємство здійснює інвестиції не тільки у матеріальні, а й у фінансові активи, які не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі.

До фінансових активів відносять вкладення підприємства у статутні капітали інших підприємств, а також державні та корпоративні цінні папери, придбані підприємством на фінансовому ринку.

Придбавши ті чи інші фінансові активи, підприємство може вирішувати різні завдання.

Так, вкладаючи вільні кошти у пайові або боргові цінні папери, підприємство отримує дохід від володіння останніми та забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів. Беручи участь у формуванні статутних капіталів інших господарюючих суб'єктів(дочірніх та асоційованих фірм), підприємство забезпечує контроль над ними і зміцнює свою конкурентну позицію на ринку відповідної продукції.

Купуючи високоліквідні цінні папери, воно забезпечує належний рівень ліквідності, ефективно використовує тимчасово вільні грошові кошти. Оформляючи заборгованість дебітора вексельною угодою, підприємство знижує рівень ризику при проведенні господарської операції.

Основними завданнями, які підприємство вирішує, інвестуючи кошти у фінансові активи, є:

ь використання тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою отримання доходу;

ь розширення впливу на ринок відповідної продукції;

ь забезпечення ліквідності;

ь компенсація витрат з фінансування оборотного капіталу;

ь зменшення ризиків, що супроводжують фінансово-господарську діяльність.

Для того щоб підприємство могло здійснювати фінансові вкладення, необхідні вільні фінансові ресурси, які немає потреби використовувати у виробничо-господарській діяльності, а також наявність розвиненого фінансового ринку, на якому можна придбати високоліквідні та надійні фінансові активи.

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Форми фінансового інвестування

Закономірним результатом ринкових перетворень в Україні є формування ринку цінних паперів.

Створено розгалужену інфраструктуру фінансового ринку (фондові біржі, позабіржова фондова система, інституціональні інвестори, депозитарна мережа тощо), що значно спрощує проведення операцій з фінансовими інструментами й зумовлює необхідність оволодіння принципами раціонального управління інвестиційним портфелем.

В процесі здійснення фінансового інвестування у всіх його формах однією з найважливіших задач є оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів, які обертаються на ринку.

Оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів представляє собою інтегральну характеристику окремих їх видів, яка здійснюється інвестором з урахуванням цілей формування інвестиційного портфеля.

На світовому ринку обертається кількасот видів, типів і модифікацій цінних паперів, кожний з яких характеризується десятками ознак.

Цінний папір - це документ, котрий забезпечує відповідні майнові і немайнові права його власника, може самостійно обертатися на ринку як об'єкт купівлі-продажу та інших операцій, і бути джерелом стабільного або одноразового доходу.

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери поділяють на пайові, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові цінні папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції).

Боргові цінні папери опосередковують кредитні відносини (облігації, сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси та ін.) - це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладення угоди.

Таблиця 1

Основні форми фінансового інвестування, що здійснюються підприємством

№ п/п	Форма	Зміст
1.	Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств	Ця форма фінансового інвестування має найбільш тісний зв'язок з операційною діяльністю підприємства. За своїм змістом ця форма багато в чому підміняє реальне інвестування, являючись при цьому менш капіталомісткою і більш оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку, скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.
2.	Вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів	Ця форма фінансового інвестування спрямована перш за все на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу й головною її метою є генерування інвестиційного прибутку.
3.	Вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів	Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку (так звані «ринкові цінні папери»). Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при рішенні стратегічних задач (шляхом придбання контрольного або досить вагомого пакета акцій).

Боргові цінні папери опосередковують кредитні відносини (облігації, сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси та ін.) - це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладення угоди. Вони не дають права власності, але забезпечують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.

Залежно від мети випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу, другі - для опосередкування товарних відносин. Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обертання (на фондовому і грошовому ринках).

Фондові папери є або безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є (переважно) короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Вони випускаються недержавним емітентом і без спеціального забезпечення (застави). Цінні папери (це стосується тільки фондових цінних паперів) можуть обертатися на фондовій біржі і на позабіржовому ринку.

За терміном погашення цінні папери групуються таким чином: короткотермінові, середньо термінові, довготермінові, безтермінові. Щодо часу погашення - одні папери підлягають погашенню тільки у визначений термін, а інші - будь-коли.

Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і не ретроспективні. За складом реквізитів і характером обігу цінні папери поділяються на основні, в яких зафіксовано основне майнове право або вимога, і на допоміжні, які є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог.

За способом виплати доходу цінні папери класифікуються так:

а) цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції;

б) цінні папери з плаваючою ставкою;

в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства.

За територією обігу цінних паперів вони поділяються на три групи: регіональні, національні та міжрегіональні. Форми документів є дуже різноманітними: це і окремий сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп'ютері.

За видом застави цінні папери класифікуються:

а) емісія під нерухоме майно,

б) під фондові цінності,

в) під майбутні податкові надходження, г) під дохід від проекту.

Аналітики фондового ринку постійно відстежують фінансовий стан, оцінюють різноманітні аспекти господарської діяльності і намагаються прогнозувати перспективи розвитку емітентів.

До традиційних фінансових активів відносяться акції і облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Облігація - це основний вид боргових зобов'язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Емітентами облігацій можуть бути: держава, підприємства, іноземні організації. Існують короткострокові (кілька тижнів), середньострокові (1-7 років), довгострокові (до 30 років) і безстрокові облігації.

На відміну від акцій, за облігаціями гарантується сплата відсотку у встановлений строк, але його розмір, як правило, нижчий від дивідендів. Згідно із світовою практикою сплата відсотків за облігацією здійснюється з суми прибутку до оподаткування (в Україні відноситься на валові витрати).

Надійність облігації залежить від декількох причин. Найбільш надійна облігація для інвестора - це державна, короткострокова, іменна, серійного погашення з плаваючим відсотком, яка забезпечена матеріальним носієм. Зміна будь-якого з цих факторів призведе до зниження надійності облігації. Для інвестора ненадійними є облігації низькоприбуткові і з правом відзиву.

Надійність облігації є важливим показником, що впливає на їх ліквідність і рух на фондовій біржі. Наприклад, в США отримали найбільш широке застосування методи оцінки надійності облігацій, розроблені фірмами “MOODY'S” і “STANDART AND POOR'S”. Ці фірми виділяють наступні категорії якості облігацій: Ааа, Аа, А, Ваа, Ва, В, Саа, Са, С і D (“MOODY'S”) і ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С і D (“STANDART AND POOR'S ”).

На ринку капіталу відсоток за облігаціями встановлюється під впливом двох тенденцій. Зі збільшенням відсотку покупці (інвестори) прагнуть до збереження своїх коштів, зниження поточних витрат і вкладення їх в облігації. Попит на облігації підвищується. Однак фірми (емітенти) із зростанням відсотку будуть знижувати суму інвестицій, що скоротить обсяг пропозиції на кредитування шляхом продажу облігацій.

Облігації мають номінальну та ринкову ціну. Номінальна ціна зазначається на облігації та є основою при подальших перерахунках і нарахуванні відсотків.

Ринкова (або курсова) вартість облігацій визначається умовами випуску самих облігацій і ситуацією, що склалася на ринку на момент реалізації облігацій.

Акція - цінний папір, що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні справами і отримання частки майна при ліквідації. Найважливішими ознаками, що розкривають сутність поняття акції полягають в наступному: акція є цінним папером; має необмежений термін обігу; засвідчує пайову участь її держателя у статутному фонді акціонерного товариства; надає її власнику певні майнові і немайнові права.

Акції можуть бути звичайними і привілейованими. Звичайні акції передбачають сплату дивідендів за результатами діяльності підприємства за рік. Їх різновиди пов'язані з правом впливу на управління: без права голосу, обмежена (частка одного голосу), багатоголосна. Привілейована акція не має права голосу, завжди забезпечена дивідендами і забезпечується, в першу чергу, після зобов'язань, що виникають при ліквідації підприємства.

Основним показником акції є її курс, що дорівнює відношенню дивідендів до ставки облікового проценту. Зміна ринкової вартості акцій відслідковується за їх вартістю у суміжні періоди. На ринкову вартість акцій впливає велика кількість причин: тенденція продажу, прогнозна тенденція продажу у майбутньому, розмір дивідендів, стратегія розвитку підприємства, економічні показники діяльності підприємства (прибуток, виручка, витрати тощо), податкові пільги, престиж підприємства.

Після придбання акції, її держатель стає співвласником підприємства. Акція є безстроковим папером, який не може бути пред'явлений підприємству з метою повернення грошей, якщо підприємство не ліквідується. Якщо власник акції незадоволений прибутками, він може продати акції.

Ціна акції може бути:

Ш номінальна, яка вказується на самій акції і практично не має ніякого значення при обороті акцій на ринку цінних паперів. Ця ціна має чисто інформаційний характер, що вказує на частку пайового капіталу;

Ш емісійна, за якою акція продається на первинному ринку. Різниця між номінальною та емісійною вартістю акції обумовлена послугами дилерських фірм, через які розповсюджуються акції. Дилери скуповують акції у емітента за номінальною вартістю і потім реалізують їх серед інвесторів;

Ш курсова (ринкова), за якою акції котируються на вторинному ринку цінних паперів. Ця ціна визначає реальну вартість акцій на фондовій біржі. Ця ціна не залежить ні від вартості активів, ні від рентабельності підприємства;

Ш балансова, яка визначається на основі фінансової звітності;

Ш ліквідаційна ціна акцій визначає вартість частини реального майна у фактичних продажних цінах, що припадають на одну акцію;

Ш модифікована курсова ціна акції - це співвідношення чистого річного прибутку підприємства в розрахунку на одну акцію і ставки банку за 12 місяців за вкладами.

За характером функціонування на ринку цінних паперів розрізняють акції іменні і на пред'явника. Акції на пред'явника передаються іншій особі за довіреністю. Іменні акції можуть бути передані іншому власнику тільки після відмітки на її зворотній стороні і запису в книзі обліку акцій. Якщо передача акцій іншій особі можлива лише зі згоди представника акціонерного товариства, такі акції складають групу вінкульованих іменних акцій.

Власник акції отримує дохід у вигляді дивідендів та за рахунок курсових різниць (зміни курсу котирування акцій). При цьому дохід, що виник в результаті зміни курсу акції може бути значно вищим за дохід у вигляді дивідендів.

1.2 Поняття портфеля фінансових інвестицій і класифікація його видів

Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням «інвестиційного портфеля». Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирають для здійснення фінансового інвестування більше, ніж один фінансовий інструмент, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів представляє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель представляє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, що призначені для здійснення фінансового інвестування у відповідності до розробленої інвестиційної політики.

Оскільки на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (або «портфель цінних паперів»).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

ь забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;

ь забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

ь забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням;

ь забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

ь забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Розглянемо сучасні підходи до типізації інвестиційних портфелів підприємства, що забезпечують реалізацію конкретних форм його політики фінансового інвестування. Така типізація проводиться за низкою основних ознак (рис. 25).

Також можна класифікувати інвестиційні портфелі підприємства за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів інвестування:

v портфель акцій;

v портфель облігацій;

v портфель векселів;

v портфель міжнародних інвестицій;

v портфель депозитних вкладів;

v портфель інших видів спеціалізації.

У сучасній інвестиційній практиці найбільш часто здійснюється формування комбінованого портфеля за першими двома ознаками - цілям формування інвестицій та рівню ризиків, що приймаються. Такими основними варіантами комбінованих типів інвестиційних портфелів є:

· агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);

· агресивний портфель зростання (портфель прискореного зростання);

· помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);

· помірний портфель зростання (портфель нормального зростання);

· консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);

· консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).

Діапазон комбінованих типів інвестиційних портфелів може бути розширений в ще більшому ступені за рахунок їх варіантів, які мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

фінансовий інвестування капітал ліквідність облігація

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Таким чином, вибір типу певного цінного паперу є фінансовим рішенням, що визначає економічні умови майбутньої діяльності підприємства.

Мета управління фінансовими інвестиціями полягає у забезпеченні оптимального співвідношення між дохідністю, ризиком і ліквідністю цінних паперів відповідно до обраного типу інвестиційного портфеля.

Під інвестиційним портфелем розуміють сукупність інструментів, відібраних для вкладення коштів відповідно до стратегічних настанов інвестора. Загальну схему оперативного управління інвестиційним портфелем підприємства наведено на рис. 1.

Основне завдання такого управління фінансовими інвестиціями полягає у збалансуванні обсягів першочергових поточних платежів підприємства з часткою фінансових активів у грошовій формі. Управління портфелем цінних паперів здійснюється шляхом поетапної реструктуризації фінансових активів, яка передбачає:

- збереження в портфелі найбільш дохідних і ліквідних паперів; використання отриманих доходів від інвестицій для відшкодування поточних витрат;

- реінвестування частини чистого прибутку в нові цінні папери і проекти.

З метою зменшення прямих втрат і збільшення поточних доходів від цінних паперів у періоди циклічних змін ставки процента на фінансових ринках потрібно вчасно регулювати розмір і склад інвестиційного портфеля підприємства.

Размещено на http://allbest.ru

Можливі стратегії оперативного управління фінансовими інвестиціями залежно від кон'юнктурної стадії на фінансовому ринку наведено у табл. 2.

Таблиця 2

Кон'юнктурна стадія фінансового ринку	Стратегія дій
Ставка процента висока і в подальшому очікується її ще більше зростання	- Збільшення розміру портфеля цінних паперів. - Збільшення частки короткострокових цінних паперів із метою швидкого переходу до більш високого рівня процентів. - Продаж із втратами короткострокових цінних паперів з меншими процентами і купівля фінансових інструментів з більш високим процентом.
Ставка процента висока але в майбутньому може знизитися	- Стабілізація розміру портфеля цінних паперів. - Збільшення частки довгострокових цінних паперів з метою фіксації більш високого рівня доходу. - Продаж із втратами короткострокових цінних паперів з більш низьким процентами і купівля довгострокових фінансових інструментів з більш високим процентом.
Ставка процентів низька і в майбутньому може ще більше знизитися	- Зменшення розміру портфеля. - Збільшення частки довгострокових цінних паперів з метою фіксації більш високого рівня доходу.
Ставка проценту низька але в майбутньому може зрости	- Зменшення розміру портфеля. - Збільшення частки короткострокових цінних паперів з метою переходу до більш високого рівня процентів.

Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися відповідною портфельною стратегією, яка визначається:

· типом і цілями портфеля;

· станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів;

· діючими законодавчими пільгами та обмеженнями;

· загальноекономічним станом (у тому числі такими факторами як фази економічних циклів, рівень інфляції);

· необхідністю підтримувати рівень ліквідності та мінімізацію ризиків;

· типом стратегії (коротко-, середньо- та довгостроковість).

Одним з основних способів зменшення ризику портфельних інвестицій є диверсифікація портфеля - таке комбінування його елементів, при якому досягається мінімізація ризику при збереженні можливого доходу.

Диверсифікація заснована на розбіжностях в коливаннях доходів та цін на об'єкти інвестування.

Очікувана норма доходу з портфеля інвестицій представляє собою середньозважену величину по кожній окремій групі інвестицій, які входять в цей портфель. Ця величина, яку визначають символом Кр, розраховується наступним чином:



де Кр - очікувана норма доходу по всіх групах інвестицій;

хі - частка всієї групи, інвестована в капітал;

Кі - очікувана норма доходу за капіталом;

n - номер капіталу в інвестиційному портфелі.

Ризик для портфеля інвестицій вимірюється середнім квадратичним відхиленням розподілу доходів. Ця величина розраховується за наступною формулою:

де Крі - дохід за портфелем інвестицій при і-тому стані економіки;

Кр - очікувана норма доходу за портфелем інвестицій;

Рі - ймовірність настання і-того стану економіки.

Для формування диверсифікованого портфеля слід враховувати коефіцієнт кореляції між складовими його цінних паперів. При підборі цінних паперів таким чином, щоб їх доходність коливалась в протифазі (Ккор = -1) теоретично можливо сформувати портфель з нульовим ризиком.

Зменшити загальний ризик портфеля цінних паперів можна у два способи. Перший -- додатково інвестувати кошти в різноманітні цінні папери портфеля, другий -- залучити фінансові активи, дохідність яких має іншу амплітуду коливань, ніж уже наявні у портфелі.

Коли інвестори додають у портфель цінні папери з аналогічними вже наявними в портфелі відхиленнями і коливаннями дохідності, його ризик не зменшується. Важливо залучити цінні папери з іншою амплітудою коливань дохідності. Щільність взаємозв'язку двох випадкових величин (коливань дохідності) обчислюють на підставі показників коваріації і коефіцієнтів регресії.

Пошук цінних паперів з різною амплітудою коливань дохідності полегшується, якщо скористатися критерієм коваріації, яка є мірою взаємозв'язку двох випадкових величин і обчислюється як математичне очікування добутку відхилень випадкових величин від своїх середніх значень. Коваріація уможливлює зіставлення напрямів змін двох змінних (у нашому випадку -- дохідності активів у портфелі).

Коваріацію (cov) двох випадкових величин (у даному разі Ri та Rj -- дохідності фінансових активів i та j) розраховують як математичне очікування добутку відхилень випадкових величин від середніх значень. За відсутності даних про дійсний розподіл ймовірностей, необхідних для обчислення математичного очікування (а саме так відбувається на практиці), використовують спрощений підхід:

, де

- стандартні відхилення дохідності фінансових активів i та j.

- коефіцієнт кореляції двох випадкових величин (дохідності фінансових активів i та j)

Коваріація незалежних випадкових величин завжди дорівнює 0. Утім, дорівнення коваріації 0 не завжди засвідчує про незалежність випадкових величин. Відносною мірою щільності зв'язку двох випадкових величин, яку застосовують на практиці, є коефіцієнт кореляції.

Зазвичай дослідники оперують обмеженою кількістю спостережень, яку називають вибіркою. За цієї умови статистичну оцінку коефіцієнта кореляції надають на підставі обчислення вибіркового коефіцієнта кореляції за формулою:

, де

- вибіркова коваріація випадкових величин Ri та Rj.

- вибіркові стандартні відхилення випадкових величин дохідності Ri та Rj.

Коефіцієнт кореляції, що змінюється від -1 до +1, визначає межі, в яких дохідність коливається в одному напрямі.

Позитивна кореляція означає, що дохідність двох фінансових активів має тенденцію змінюватись в одному напрямі, від'ємна -- в різних напрямах. Необхідно, щоб зниження дохідності певного фінансового активу в портфелі «компенсувалося» зростанням дохідності іншого активу.

Графіки на рис. 2 допомагають з'ясувати принцип коваріації активів портфеля цінних паперів.

Размещено на http://allbest.ru

Якщо коефіцієнт кореляції дорівнює +1 або -1, це засвідчує, що одна з випадкових величин є лінійною функцією іншої випадкової величини, відповідно прямою або зворотною.

Диверсифікація з метою підвищення безпеки інвестицій пов'язана зі стратегією хеджування (страхування інвестицій), тобто стратегією зниження ризику, за якої інвестор, інвестуючи кошти в деякий фінансовий актив, з метою запобігання ризику одночасно інвестує інший актив, дохідність якого від'ємно корелює з дохідністю першого.

За ідеально негативної кореляції з пакетів ризикових цінних паперів теоретично можливо сформувати майже безризиковий (малоризиковий) портфель. Диверсифікація забезпечує захист від залишкового індивідуального (специфічного диверсифікованого) ризику й усереднює ринковий недиверсифікований ризик (Рис. 3).

Размещено на http://allbest.ru

Загальне правило інвестування таке -- диверсифікація, або інвестування у різні види цінних паперів, зменшує портфельний ризик. Чим дужче коливаються показники дохідності активів у портфелі в різних напрямах, тим менший рівень цього ризику.

Врахування цієї особливості портфеля цінних паперів має вирішальне значення для ухвалення рішень стосовно портфельних інвестицій.

ВИСНОВКИ

Стабільний і швидкий розвиток економіки України немислимий без активізації інвестиційної діяльності у всіх галузях господарювання. Аналіз найважливіших проблем, що виникають у національній економіці, свідчить про те, що вони концентруються саме в інвестиційній сфері діяльності. Це знаходить висвітлення у фінансово-господарській діяльності підприємств.

Закономірним результатом ринкових перетворень в Україні є формування ринку цінних паперів. Створено розгалужену інфраструктуру фінансового ринку (фондові біржі, позабіржова фондова система, інституціональні інвестори, депозитарна мережа тощо), що значно спрощує проведення операцій з фінансовими інструментами й зумовлює необхідність оволодіння принципами раціонального управління інвестиційним портфелем.

Підприємства можуть здійснювати фінансові інвестиції у формі вкладень у статутні фонди асоційованих підприємств, дохідні інструменти грошового ринку (депозитні вклади в банках) та високоліквідні цінні папери. Як правило, в складі інвестиційного портфеля підприємств переважають інвестиції у цінні папери (акції, облігації, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати).

Управління портфелем цінних паперів здійснюється шляхом поетапної реструктуризації фінансових активів, яка передбачає:

- збереження в портфелі найбільш дохідних і ліквідних паперів; використання отриманих доходів від інвестицій для відшкодування поточних витрат;

- реінвестування частини чистого прибутку в нові цінні папери і проекти.

Одним з основних способів зменшення ризику портфельних інвестицій є диверсифікація портфеля - таке комбінування його елементів, при якому досягається мінімізація ризику при збереженні можливого доходу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Коваленко Л.О.,Ремньова Л.М.Фінансовий менеджмент: Навч. посіб.- 2-ге вид.,перероб. І доп.-К.:Знання, 2005.- 485 с.

2. Кірейцев Г.Г.Фінансовий менеджмент / Г.Г. Кірейцев / Житомир: ЖІТІ, 2001 . - 440 с.

3. Бланк І.А. Управління використанням капіталу. - Київ: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 651 с.

4. Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Поддєрьогін А.М., Невмержицький Я.І. - К.: КНЕУ, 2005. - 535 с.

5. Пересада А.А. Портфельне інвестування: Навч.посібник/ А. А. Пересада та ін. - К.: КНЕУ, 2004. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru