Основи фінансової санації підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Менеджмент фінансової санації підприємства

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома основними функціональними блоками:

Розробка санаційної концепції та плану санації.

Проведення санаційного аудиту.

Менеджмент санації.

Як правило, план санації розробляють за дорученням власників чи керівництва підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). У разі, якщо санація здійснюється у ході провадження справи про банкрутство, то розробляти план повинен призначений арбітражним судом керуючий санацією. Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному.

З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тис. порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації -- це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей (загальні завдання та цілі менеджменту санації ілюструє рис. 1.4);

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема -- фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

є) аналіз відхилень.



Рис. 1.4. Завдання менеджменту фінансової санації підприємства

Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення ефективної системи контролінгу, головним завданням якого є визначення стратегічних та тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

Зауважимо, що не існує єдиних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

2. Класична модель фінансової санації

Економічно розвинені країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Відмінності пояснюються особливостями економічного й соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їх складових -- фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так звана "класична модель санації", яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації, функціональна схема якої зображена на рис. 1.5, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Рис. 1.5. Класична модель санації (за N. Zdrowomyslоw, C. Spies, M. Gellink)

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі лікві- дації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників та кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі та у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника -- це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства -- це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої першочергової (Crach) програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:

сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо);

соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

3. Оцінка ефективності санації підприємства

Найдавнішим та основним видом оздоровлення підприємств, які не задовольняють вимогам нормального фінансово-економічного стану і знаходяться в кризовому стані та проходять процедуру банкрутства, слід вважати санаційні заходи. Основною метою фінансової санації являється відновлення платоспроможності підприємства. Фінансова санація виступає як комплекс заходів відновлення фінансового стану підприємства

Кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Кількість підприємств які пройшли процедуру санації в Україні надто низька. Ефективність діяльності низки створених установ, які повинні займатися питаннями розширення інституту санації, удосконалення його практичних механізмів, оцінюється фахівцями як недостатньою. При оцінці ефективності санації найчастіше застосовуються кількісні методи. Економіко-статистичні методи та методи фінансово-економічного аналізу в основному базуються на принципі "витрати-вигоди" і передбачають розрахунок таких показників, як термін і показники окупності санаційного проекту, рівень фінансових та інших ризиків, показники фінансового стану підприємства (ліквідність, платоспроможність, прибутковість, автономність тощо). Але ці методи не враховують складний механізм причинно-наслідкових зв`язків. Також існують ще декілька груп методів,які використовуються для оцінки ефективності санаційних заходів: якісні та змішані.

Якісні методи, або їх ще називають експертними, використовуються у разі оцінки якісних ефектів, які не підлягають вимірюванню формальними способами. Такі методи не дають змогу врахувати кількісні показники ефективності санації, а робить оцінку відносною та залежною від індивідуальної, або колективної думки експертів.

Значного інтересу досягли змішані методи. Це комплекс методів, які полягають в спільній обробці якісних та кількісних методів. Змішані методи включають в себе статистичні методи обробки даних, методи вирішення багатокритеріальних задач та методи багатомірного шкалювання. Використання цих методів одночасно, дають узагальнену оцінку ефективності санації. Також ці методи зручні у користуванні для оцінки ефективності санаційних заходів за відсутності недостатності статистичної бази з банкрутства і санації підприємства певної галузі.

Запропоновані методи щодо фінансового оздоровлення підприємства враховують необхідність одночасного розроблення та реалізації як тактичних, так і стратегічних заходів. Складність кількісного оцінювання зумовлена тим, що окремі показники мають різну динаміку , оскільки на них впливає багато різних факторів, тому визначити рівень потенціалу з абсолютною точністю не можна.

Оцінка ефективності проведення санації підприємств тісто пов`язана також з питанням антикризового управління з діагностики їхнього банкрутства. Було розроблено методи прогнозування фінансової неспроможності банкрутства,одним з них є модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства на підставі застосування методології дискримінантного аналізу фінансових показників вибіркової сукупності підприємств. Ця модель враховує такі показники як: коефіцієнт покриття, коефіцієнт фінансової незалежності, оборотність вкладеного капіталу, коефіцієнт рентабельності операційних продажів за Cash-flow; рентабельність активів за Cash-flow; коефіцієнт оборотності позикового капіталу. Ця модель є доречним при оцінки ефективності санаційних заходів, адже можемо оцінити як змінився фінансовий стан підприємства.

В Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. На 53 підприємствах, щодо яких порушено справу про банкрутство, введено процедуру санації за затверджено її план. Але від банкрутства врятовано лише 20 конкурентоспроможних суб`єктів господарювання.

Дослідження можливих та наявних процедур санації підприємств показує, що досягнення цілей платоспроможності підприємства, уникнення його банкрутства за рахунок виключно фінансових заходів стабілізації є малоефективним. Підприємство, яке ставить собі на меті довгострокові цілі зростання, повинно періодично вдаватися до застосування комплексу заходів виробничо-технічного, організаційно-правового, фінансово-економічного та соціально-економічного характеру.

Варто наголосити, що у довгостроковому періоді застосування процедури санації на підприємствах повинно забезпечувати конкурентоспроможність, фінансову стійкість, інвестиційну привабливість і, як наслідок, зростання ринкової цінності суб'єкта господарювання.

4. Система раннього попередження та реагування. Прогнозування банкрутства

Одне з головних завдань стратегічного контролінгу полягає у своєчасному виявленні стратегічних проблем на підприємстві. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР). Система раннього попередження та реагування -- це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР розглядається як один з важливих інструментів системи контролінгу.

Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи непрямої загрози його існуванню. Водночас за допомогою такої системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання.

Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

визначення сфер спостереження;

визначення індикаторів раннього попередження, які можуть указувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

визначення цільових показників та інтервалів їх зміни за кожним індикатором;

формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

формування інформаційних каналів: забезпечення прямого та зворотного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами -- керівниками всіх рівнів.

Розрізняють дві підсистеми СРПР: систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства, та систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Предметом дослідження останньої є завчасне прогнозування загроз, насамперед із боку контрагентів, держави, конкурентів і т.н. Виразним прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків аналізу підприємств з метою оцінити їх кредитоспроможність.

Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків та шансів, які криються всередині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла вже до третього покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані здебільшого на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого -- на визначення симптомів; третього -- на виявлення першопричин.

На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає в себе такі блоки завдань:

ідентифікація ризиків;

оцінка ризиків;

нейтралізація ризиків.

Одним із головних завдань СРПР є виявлення загрози банкрутства, тобто прогнозування банкрутства. Основне значення прогнозування банкрутства полягає в своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій. Коло осіб (інституцій), для котрих надзвичайно важливими є результати прогнозування банкрутства, доволі широке. Сюди можна віднести як менеджмент, наглядову раду, власників підприємства, так і його клієнтів, кредиторів, постачальників засобів виробництва, конкурентів, фінансові органи. Існує думка, що прогнозування банкрутства (кризи) є не чим іншим, як оцінюванням кредитоспроможності підприємства. У такому разі основний зміст прогнозування -- передбачення й оцінювання можливих негативних сценаріїв діяльності підприємства, які можуть призвести до його неплатоспроможності і втрати ліквідності, а отже, до неповернення кредитів -- збитків для кредиторів. В економічній літературі можна знайти чимало моделей прогнозування банкрутства. Одним притаманний фундаментальний підхід, іншим -- суто технічне вирішення проблеми прогнозування банкрутства.

Фундаментальний підхід заснований на тому, що контролер збирає й аналізує всю інформацію про підприємство із внутрішніх та зовнішніх стосовно нього джерел. На підставі зовнішньої інформації оцінюється поточна і перспективна ситуація в галузі, до якої належить це підприємство, загальний розвиток кон'юнктури і т.д. З огляду на здобуті загальноекономічні дані, внутрішні джерела інформації та фінансові плани досліджуваного підприємства прогнозуються результати його господарської діяльності на найближчий період. Отже, фундаментальний підхід до оцінювання кредитоспроможності та прогнозування банкрутства підприємства зорієнтований на внутрішнє фінансове планування й бюджетування та на оцінку перспективного розвитку суб'єкта господарювання.

На противагу цьому технічний підхід до прогнозування банкрутства ґрунтується на аналізі даних звітності минулих періодів -- показників балансу та звіту про прибутки і збитки.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.

Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників численних підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта -- успішно діють далі. При цьому добирається сукупність показників -- коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в так званій "дискримінантній функції". Вагомість, як і граничне значення розглядуваних коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показника дає підстави для висновку про належність об'єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик "Bank of Israel"). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу; абсолютна ліквідність; коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі; коефіцієнт оборотності основного капіталу; коефіцієнт, що відбиває залежність обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці поширення набули дві моделі -- Альтмана та Спрінгейта, названі на честь їх авторів.

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також під назвою "розрахунок Z-показника" -- інтегрального показника рівня загрози банкрутства):

Z = 1,2 А + 1,4 В + 3,3 С + 0,6 D + 1,0 E.

Це п'ятифакторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану підприємства: A -- робочий капітал / загальна вартість активів; B -- чистий прибуток / загальна вартість активів; C -- чистий дохід / загальна вартість активів; D -- ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) / сума заборгованості; E -- обсяг продажу / загальна вартість активів.

Значення показника "Z" так пов'язане з імовірністю банкрутства:

Z 1,8 -- дуже висока;

1,81 Z 2,70 -- висока;

2,71 Z 2,99 -- можлива;

Z 3,00 -- дуже низька.

За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства згідно з цією моделлю становить 95%.

Модель Спрінгейта

санація фінансовий банкрутство контролінг

Z = 1,03 A + 3,07 B + 0,66 C + 0,4 D.

Тут A -- робочий капітал / загальна вартість активів; B -- прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів; C -- прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість; D -- обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію:

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6,

де Х1 -- cash-flow / зобов'язання;

Х2 -- валюта балансу / зобов'язання;

Х3 -- прибуток / валюта балансу;

Х4 -- прибуток / виручка від реалізації;

Х5 -- виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 -- оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 -- підприємство вважається фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 -- фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0 < Z < 1 -- підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 -- підприємство є напівбанкрутом.

Зауважимо, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало, оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозування є вельми суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

Зауважимо, що робота з прогнозування банкрутства може бути організована як на самому підприємстві, так і за його межами, наприклад на базі консалтингової фірми, яка обслуговує це підприємство.

5. Управління ризиками як функціональне завдання санаційного контролінгу

Контролінг - нова концепція в теорії і практиці сучасних інформації та управління, яка забезпечує підтримку внутрішнього балансу стану підприємства шляхом формування інформації про витрати та доходи як основу для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Це явище виникло на стику економічного аналізу, планування, управлінського обліку і менеджменту. Контролінг (управління управлінням) переводить управління підприємством на якісно новий рівень, інтегруючи, координуючи і направляючи діяльність різних служб і підрозділів підприємства на досягнення оперативної і стратегічної мети. Це своєрідний механізм саморегулювання на підприємстві, забезпечуючи зворотній зв'язок в контурі управління.

Контролінг - це функціонально відособлений напрям економічної роботи на підприємстві, пов'язаний з реалізацією фінансово-економічної коментуючої функції в менеджменті для ухвалення оперативних і стратегічних управлінських рішень.

Основна кінцева мета будь-якого комерційного підприємства-отримання прибутку (контролінг можна назвати системою управління прибутком, підприємства), але в деяких випадках цілі підприємства можуть бути і іншими, - наприклад, завоювання частки ринку, усунення конкурентів, - тоді контролінг орієнтує зусилля підприємства у напрямі цієї мети, хоча кінцева мета теж отримання прибутку.

Контролінг почав використовуватися у 1980-ті рр. країнах з розвитою ринковою економікою для запобігання кризовим ситуаціям на підприємстві. Зараз поширюється впровадження системи контролінгу на українських підприємствах.

Контролінг ґрунтується на наукових досягненнях різних дисциплін: економічної теорії, аналізу господарської діяльності, бухгалтерського обліку, планування, менеджменту, кібернетики, соціології. Не існує готових рішень для всіх проблем, з якими може зіткнутися підприємство. Реальні економічні проблеми завжди нестандартні і заплутані, а часу і початкової інформації для їх вирішення звичайно недостатньо. Тому варто навчитися сміливо комбінувати різні підходи, застосовувати весь накопичений багаж знань, для пошуку творчих рішень в умовах невизначеності і неповної інформації.

Основна мета контролінгу - орієнтація управлінського процесу на досягнення всієї мети, що стоїть перед підприємством забезпечення прибутковості та ліквідності підприємства шляхом виявлення причинно наслідкових зв'язків при зіставленні фінансових результатів від реалізації та витрат, а також вживання заходів регулювання виявлених відхилень і оптимізація співвідношення витрати - обсяг - прибуток.

Мета системного контролінгу визначає основні її функції. Серед фахівців, що займаються проблемами контролінгу, немає чіткої і єдиної думки з даного питання. Головним аргументом при виділені комплексу функції системи контролінгу є суть концепції і мети системи.

Виходячи з визначення системи контролінгу,суттю якого є інтеграція окремих елементів функції управління (обліку, аналізу, контролю, планування ) витікає, що даній системі властиві такі функції:

- координація управлінської діяльності по досягненню мети підприємства;

- інформаційна і консультаційна підтримка ухвалення управлінських рішень;

- створення і забезпечення функціонування загальної інформаційної системи управління підприємством;

- облікове - контрольне зіставлення планових та фактичних величин;

- аналітичне вироблення основних підконтрольних показників оцінки ефективності роботи підприємства;

- забезпечення раціональності управлінського процесу;

- планування та координації окремих виробничих планів по відношенню до загального плану.

Причини появи на сучасних підприємствах контролінгу:

- підвищення нестабільності внутрішнього і зовнішнього середовища висуває додаткові вимоги до системи управління підприємством:

1) зсув акценту з контролю минулого на аналіз майбутнього;

2) збільшення швидкості реакції на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища, гнучкості підприємства;

3) необхідність в безперервному відстежуванні змін, що відбуваються в зовнішньому і внутрішньому середовищах підприємства;

4) необхідність швидкого виявлення та реагування на зміни зовні та всередині підприємства;

5) необхідність продуманої системи дій по забезпеченню виживання підприємства і уникненню кризової ситуації;

- ускладнення систем управління підприємством вимагає механізму координації усередині системи управління;

- недолік релевантної (суттєвої, значної) інформації вимагає побудови спеціальної системи інформаційного забезпечення управління;

- прагнення до синтезу, інтеграції різних областей знання і людської діяльності.

Фінансова діяльність підприємства у всіх її формах пов'язана з багатьма ризиками, ступінь впливу яких на результати діяльності посилюється зі збільшенням обсягів діяльності. Ризики, що пов'язані , фінансовою діяльністю підприємства, виділяють в особливу,групу фінансових ризиків, які є одними з визначальних серед ризиків усієї господарської діяльності підприємства.

Фінансовий ризик - це ймовірність виникнення небажаних фінансових наслідків у формі втрати доходу чи капіталу в умовах невизначеності здійснення фінансової діяльності підприємства.

Характеристика фінансових ризиків:

- ймовірнісний характер;

- невизначеність наслідків;

- різноманітність рівня;

- економічна природа:

- об'єктивність прояву;

- суб'єктивність оцінки.

Фактори, що впливають на рівень сукупного ризику:

Операційний ризик - постачання, виробництво, збут.

Інвестиційний ризик - проектні ризики, ризики фінансового інвестування.

Фінансовий ризик - структура капіталу, ризики ліквідності, премія за ризик.

Класифікація фінансових ризиків

1. За видами:

- ризик зменшення фінансової стійкості(процентний ризик, валютний ризик);

- ризик неплатоспроможності (депозитний)

- інвестиційний ризик (кредитний)

- інфляційний ризик (структурний)

2. За об'єктами :

- ризик окремої фінансової операції;

- ризик різних видів фінансової діяльності;

- ризик фінансової діяльності підприємства в цілому;

3. За джерелами виникнення:

- зовнішній;

- внутрішній;

4. За фінансовими наслідками:

- пов'язаний з економічними втратами;

- пов'язаний з втратою вигоди;

- пов'язаний як з економічними втратами, так і з додатковими доходами.

5. За характером прояву в часі:

- постійний;

- тимчасовий:

6. За рівнем фінансових втрат:

- допустимий;

- критичний;

- катастрофічний.

7. За рівнем передбачуваності:

- прогнозований;

- не прогнозований.

8. За можливістю страхування:

- підлягають страхуванню;

- не підлягають страхуванню.

9. За видами діяльності:

- операційний;

- інвестиційний;

- фінансовий.

У фінансовому менеджменті розрізняють внутрішні і зовнішні методи нейтралізації і мінімізації ризиків.

Внутрішні механізм нейтралізації фінансових ризиків:

- Уникнення ризику;

- Лімітування концентрації;

- Хеджування;

- Диверсифікація;

- Розподіл ризиків;

- Страхування.

Система зовнішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання зовнішнього страхування. Таке страхування здійснюється за допомогою страхових компаній, яким передаються повністю або частково ризики значних фінансових втрат. При цьому фінансові ризики повинні відповідати певним умовам, а саме: можливість страхування, високий ступінь ймовірності настання ризикової події, не прогнозованість та нерегулярність ризику, прийнятна ціна страхового захисту.

При страхуванні фінансового ризику визначають:обсяг страхової відповідальності, страхової суми, розмір страхового тарифу, розмір страхового платежу, порядок його сплати, порядок визначення розміру страхового збитку та порядок виплати страхового відшкодування.

Вимоги нового світового ринку та необхідність удосконалення існуючих економічних процесів на підприємстві дали поштовх для виникнення та розробки методів застосування нової науки - контролінгу.

Думки українських вчених-економістів у визначені суті системи контролінгу розділяються. За їхнім твердженням, система контролінгу - це принципово нова концепція інформації й управління, яку можна визначити як обліково-аналітичну систему, яка реалізує синтез елементів обліку, аналізу, контролю, планування, яка забезпечує як оперативне, так і стратегічне управління процесом досягнення цілей і результатів діяльності підприємства.

Отже, з вищевикладеного можна зробити наступний висновок: закордонні вчені-економісти в основу контролінгу покладають управлінський облік, а вітчизняні - обліково-аналітичну систему. На даному етапі розвитку для України контролінг є нововведенням, яке основується на принципах управління, що дає можливість передбачити майбутнє для підприємства.

На нашу думку, причиною виникнення та запровадження контролінгу на підприємствах Української економіки є об'єктивна необхідність удосконалення та систематизації процесу управління.

Контролінг дає оцінку ефективності прийняття управлінських рішень, запобігає виникненню несприятливих ситуацій. Але він не вирішує завдання самостійно, а взаємодіє з багатьма економічними дисциплінами та науками.

Застосування системи контролінгу у виробничій практиці підприємств України дасть можливість підвищити рівень координованості процесів планування, контролю, обліку, аналізу на підприємствах, забезпечити її відповідними методами та засобами, які необхідні для якісного вирішення управлінських рішень.

6. Порядок проведення санаційного аудиту

Для визначення рівня фінансово-господарської діяльності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі, і прийняття рішення про необхідність та визначення джерел фінансування санації проводиться санаційний аудит.

Аудит -- це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і відповідності чинному законодавству, а також формування висновків про реальний фінансовий стан підприємства.

Окремим видом загального аудиту є санаційний аудит. Його особливість полягає в тому, що він здійснюється на підприємствах, які опинилися у фінансовій кризі.

Головною метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення на підприємстві фінансової можливості її подолання на основі аналізу фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Проведення санаційного аудиту зумовлюється необхідністю наявності об'єктивної інформації про фінансовий стан підприємства, яке опинилося у фінансовій кризі.

Санаційний аудит підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, можуть замовляти:

* безпосередньо підприємство, якщо воно висуває пропозицію про укладення мирової угоди та проведення санації у процесі провадження справи про банкрутство;

* потенційний санатор, якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого або злиття з іншим підприємством;

* державні органи, якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки;

* позикодавець, якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;

* існуючі та потенційні власники корпоративних прав підприємства , якщо приймається рішення про збільшення статутного фонду.

На вимогу замовників санаційний аудит здійснюється зовнішніми аудиторами, які не залежать ні від підприємства, аудит якого проводиться, ні від замовника аудиту.

Аудитор за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, має підготувати висновок про його санаційну спроможність, тобто про здатність до виживання.

Санаційна спроможність -- це наявність у підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність самостійно провести фінансову санацію.

Санаційну спроможність підприємства можна виявити, якщо в процесі санаційного аудиту визначено причини фінансової кризи, її глибину та можливості подолання, а також проведено економіко-правову експертизу існуючої санаційної концепції та оцінки ризиків, пов'язаних з її реалізацією.

У процесі санаційного аудиту необхідно оцінити санаційну спроможність підприємства з економічних та правових позицій. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до відновлення прибутковості, ліквідності та платоспроможності. Проведення санаційного аудиту передбачає аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та його фінансового стану, а також виявлення ознак кризи та слабких місць у діяльності підприємства.

Аналізуючи виробничо-господарську діяльність підприємства, аудитор вивчає його загальновиробничу структуру, оцінює рівень існуючої технології виробництва, аналізує виробничі витрати, рівень собівартості та рух основних фондів, оцінює показники праці та ін.

Вивчаючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, аудитор оцінює динаміку та структуру валюти балансу, аналізує формування та рух власного позикового капіталу, кредиторської заборгованості, обсяг використання реальних та фінансових інвестицій, оцінює ліквідність активів.

Аналізуючи ситуацію на ринку збуту готової продукції, аудитор вивчає основні параметри маркетингової політики, особливу увагу звертаючи на визначення попиту на продукцію та вивчення конкурентоспроможності товарів, відповідність якості товарів вимогам ринку, та ін.

На етапі аудиту причин фінансової кризи визначаються її вид та фаза, а виявляються фактори, які вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства, сильні та слабкі місця в його діяльності.

Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акту. У ньому відображається реальне фінансове становище підприємства, загальна оцінка його санаційної спроможності та формулюються пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства.

7. Аналіз виробничо-господарської діяльності

Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства на предмет відповідності фактичного стану даним, відображеним у санаційній концепції. У процесі аналізу виявляються також сильні та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з тим, щоб виробити рекомендації щодо їхньої мобілізації чи усунення.

У ході аналізу виробничо-господарської діяльності аудитор проводить таку роботу:

- вивчає загальну виробничу структуру підприємства;

- оцінює рівень існуючої технології виробництва;

- проводить аналіз виробничих витрат;

- аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

- оцінює показники праці.

1) Загальна виробнича структура підприємства. Під час вивчення загальної виробничої структури підприємства розв'язуються такі завдання:

-- досліджуються головні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність працівників, основні фонди, ФОП тощо);

-- визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їхнього розташування;

-- проводиться експертиза доцільності виділення (відокремлення) певних підрозділів у ході майбутньої реструктуризації (якщо така передбачається).

Оцінка рівня існуючої технології виробництва. Це завдання розв'язується за такими позиціями:

а) наявність сучасних передових технологій;

б) використання ноу-хау та власних інноваційних розробок;

в) використання автоматизованих систем управління.

У процесі аудиту звертається також увага на циклічність технологічних процесів та їхню безперервність; можливість повторного використання продуктів переробки (відходів); величину втрат сировини, матеріалів, готової продукції під час виробничого циклу, наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, енергозатратність технологій, серійність виробництва.

3) Аналіз витрат на виробництво. У ході аналізу вивчається ефективність планування собівартості та проводиться факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат у собівартості продукції, не пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробництва продукції. На цій підставі розробляються рекомендації щодо їх дальшого використання, у тім числі продажу.

Аналіз руху основних фондів та амортизаційних відрахувань. Досліджуючи це питання, слід виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, що їх придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріаломісткості та енергоємності, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, найліпших у своїй галузі.

Слід перевірити правильність проведення та відображення у звітності таких, пов'язаних з рухом основних фондів операцій: індексація основних фондів; надходження та реалізація; ліквідація та інші види вибуття; ремонт та амортизація; інвентаризація.

Оцінка майнового стану підприємства проводиться на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.

Аналіз показників праці. Виконуючи це завдання, аудитор досліджує динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (брак замовлень, сировини, утрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, брак маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.

Аналізуючи господарську діяльність підприємства, можна скористатися "Методикою проведення аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств", яку розроблено Агентством з питань запобігання банкрутству. Хоча на сьогоднішній день вказана методика є дещо застарілою.

8. Ситуація підприємства на ринках факторів виробництва та збуту готової продукції

Значна залежність підприємства від монопольних постачальників сировини, матеріалів та кооперованих поставок може привести до перебоїв у його функціонуванні. Тому в процесі санаційного аудиту доцільно перевірити географію поставок у цілому та в розрізі окремих постачальників. Слід дослідити також, чи немає фактів закупівлі сировини, матеріалів за завищеними цінами. За наявності таких фактів необхідно визначити причини (корисливий інтерес певних осіб, відповідальних за закупівлі, мотиви ухилення від оподаткування, диктат постачальників тощо).

Виходячи з наявної аналітичної бази суб'єкта господарювання та зовнішніх джерел інформації, у процесі санаційного аудиту вивчають основні параметри маркетингової політики, які відображено в санаційній концепції. Особлива увага при цьому звертається на:

1) визначення попиту на продукцію та його прогнозування;

2) вивчення конкурентоспроможності товарів;

3) забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

4) розроблення концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження, зростання, зрілості та спаду);

5) управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);

6) розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;

7) розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових продуктів з урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

У процесі аудиту необхідно перевірити наявність контрактів, договір про наміри та інших документів, які свідчать про позиції підприємства на ринку збуту продукції. Одержану інформацію слід зіставити з даними, відображеними в плані санації.

За вивчення діяльності підприємства у сфері збуту слід перевірити, чи немає фактів реалізації продукції за цінами, нижчими від ринкових (або за собівартістю чи нижче за неї). Коли помічено такі факти, необхідно виявити причини такого явища, з'ясувати, чи справді це було об'єктивно необхідним для завоювання певних позицій на ринку, чи робилося з корисливих інтересів керівництва підприємства.

У разі здійснення бартерних розрахунків, треба провести аналіз продукції, що надходить за бартером, на предмет її ліквідності, необхідності для підприємства та цін. У даному контексті зауважимо, що на практиці досить часто трапляються випадки, коли підприємства з державною часткою власності відвантажують ліквідну продукцію за заниженими цінами суб'єктам господарювання, які контролюються керівництвом державного підприємства. З іншого боку, у рахунок поставленої продукції постачальнику надходять за бартером неліквідні товари, ще й за завищеними цінами, у результаті цього державне підприємства зазнає значних збитків, з нього "вимиваються" ліквідні активи, а керівництво підприємство через підконтрольні приватні структури отримує надприбутки.

Типовим прикладом зловживань у експортно-імпортних операціях є документальне оформлення експорту за заниженими цінами, а імпорту - за завищеними. Різниця, між реальними ринковими цінами і тими, які відображені в експортно-імпортних контрактах, надходить, як правило, на приватні рахунки керівництва підприємства в зарубіжних банках. Усі ці факти можуть стати причинами збитковості та фінансової кризи на підприємстві. У процесі санаційного аудиту їх слід дослідити і на цій підставі розробити рекомендації щодо усунення таких явищ.

9. Акт аудиторської перевірки

Завершується санаційний аудит загальною оцінкою санаційної спроможності підприємства з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання та складанням акта аудиторської перевірки.

На підставі даних, одержаних в результаті санаційного аудиту, розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачено, стратегії розвитку підприємства бракує, концепція санації недосконала, то робиться висновок про те, що підприємство є санаційно неспроможним і його доцільно ліквідувати.

Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також перспективи залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то робиться висновок про можливість проведення санації суб'єкта господарювання.

В акті про результати санаційного аудиту треба відобразити реальну картину поточного становища підприємства та його санаційних шансів з урахуванням прогнозів розвитку самого підприємства та навколишнього бізнесового середовища. Акт може складатися з таких розділів:

1. Основні відомості про аудитора та аудиторську фірму.

2. Підстави для проведення аудиту, мета, методи та обсяг.

3. Оцінка достовірності інформації та наданих доказів.

4. Висновки про санаційну спроможність чи неспроможність. Можливі три варіанти висновку:

1) концепція (план) санації відображає реальний стан справ і підприємство є санаційно спроможним;

2) план санації можна реалізувати за умови виконання певних рекомендацій, зроблених у процесі санаційного аудиту;

3) план санації та достовірність відображених у ньому даних беруть під сумнів та роблять висновок про недоцільність проведення санації.

Якщо аудитор визнає, що санація підприємства є можливою лише за виконання певних рекомендацій, зроблених у ході аудиту, то він повинен послатися на ці конкретні рекомендації. Якщо план санації визнано недосконалим, аудитор повинен обґрунтувати це відповідними доказами, описати основні позиції плану, які є недостовірними або сумнівними. Якщо на підставі проведених аудитором процедур та вивчення необхідної інформації він набуває переконання в тому, що компанія не може продовжувати своє функціонування в майбутньому, аудитор визнає запропоновану концепцію санації помилковою.

Размещено на Allbest.ru