Сутність та еволюція грошових систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сутність та функції грошей

1.1 Еволюція та сутність грошей

1.2 Функції грошей

2. Сутність, призначення та структура грошової системи

2.1 Створення та розвиток грошової системи України

3. Грошові реформи

3.1 Сутність та види грошових реформ

3.2 Особливості проведення грошових реформ в Україні

Висновки

Список літератури

Вступ

грошовий ринковий економіка система

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб'єктів держави, огортаючи всю систему виробничих відносин.

Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх прибутків між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна була проголошена країною з ринковим типом економіки, можна зробити висновок про регулюючу економічну роль держави, яка є достатньо значною. Не останнє місце в економічних процесах посідають гроші і грошовий обіг, які є головними інструментами в механізмі державного регулювання, що веде до економічного і соціального прогресу.

Метою курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються сутності та еволюції грошових систем та особливостей грошових реформ України з економічної точки зору.

Основна частина роботи складається з трьох розділів, присвячених розкриттю суті і функцій грошей, їх походження і розвитку, основним стадіям розвитку грошової реформи України. Окрім того, ознайомлення з новою валютою євро, на яку великі надії покладають наші сусіди - розвинуті країни Західної Європи.

Одним із завдань було простежити проблеми розвитку грошових відносин, як у світовій теорії і практиці, так і у вітчизняній. З цією метою було опрацьовано ряд наукових досліджень і праці зарубіжних та українських економістів.

Аналіз наукових праць засвідчив, що гроші завжди визначали головний напрям, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука.

1. Сутність та функції грошей

1.1 Еволюція та сутність грошей

Гроші - це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов'язане з 7-8 тис. до н.е., коли у давніх племен з'явились залишки певних продуктів, які можна було б обміняти на інші продукти, що в них також була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, що отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Існування грошей таке ж давнє, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з'явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV - XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, з`явились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником повноцінних грошей.

Протягом століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов'язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1) раціоналістична;

2) еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський обіг. Прихильником цієї концепції був Арістотель. Еволюційна концепція підкреслює об'єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції - А.Сміт.

Вирішення питання про походження грошей зводиться фактично до вивчення різними теоретичними школами процесу розвитку обміну та торгівлі.

Найпростішою формою обміну з економічної точки зору є бартер. Бартер - безпосередній обмін одного товару на інший, чи однієї послуги на іншу.

На цій формі процес грошового розвитку не закінчився. Потрібен був такий товар-еквівалент, який би забезпечував функціонування національних і міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима, закріпилась за золотом і сріблом. Така система, в якій роль загального еквівалента відіграє золото і срібло, називається біметалічною.

На початку XIX ст. у Великобританії, Голландії і Німеччині існувала монометалічна (золотогрошова) система, в якій роль загального еквівалента відігравало золото. Така грошова система проіснувала відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото почало витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного обігу. Почався процес так званої демонетизації, що власне і означає припинення виконання золотом ролі грошей.

Епоху товарних грошей змінила епоха паперових грошей. Вони виявились дуже зручним загальним еквівалентом, який мав значні переваги порівняно з попередніми. Сучасні паперові гроші не є повноцінними, як золото, вони мають зміст тільки тоді, коли виконують певні функції.

За своїм місцем у ринковій економіці гроші - це специфічний товар, що мас властивість обмінюватися на будь який інший товар, тобто с загальним еквівалентом. Гроші як специфічний товар повинні мати суспільне визнання, бути засобом збереження вартості та посередником обміну товарів, а також виконувати виключно важливу роль у товарному обміні - роль загального вартісного еквівалента. Це найважливіші за суттю функціональні ознаки, без яких гроші як інструмент ринкової економіки взагалі існувати не можуть.

Сутність грошей як загального еквівалента визначається насамперед їх походженням. Відомо, що гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безмежного товарного світу одного, особливого товару - грошей, який є найпридатнішим за своїми природними властивостями на роль загального вартісного еквівалента. Це обумовлено тим, що вартість може проявитися тільки при обміні товарів за участю грошей як еталона вартості. За словами К. Маркса: "Гроші - це форма кристалізації мінової вартості товарів". Вартість може мати самостійне існування тільки у грошах. Отже, суспільне визнання грошей полягає у здатності бути загальним еквівалентом, тобто формою виразу вартості товарів.

Гроші як носій абстрактної вартості (коштовності) принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну вартість, тобто здатність обмінюватися на відповідні матеріальні блага. Така властивість грошей набула абсолютного виразу, і ринок сприймає їх як загальну корисність, бажану для економічних суб'єктів.

Характерні особливості специфічного товару - грошей:

1. Гроші не здатні безпосередньо задовольняти будь - які фізичні або духовні потреби людини, а тільки опосередковано - шляхом відчуження їх на купівлю товарів та послуг, або погашення боргу.

2. Маючи здатність обмінюватися на будь - які цінності, гроші виступають як носій абстрактної вартості чи багатства взагалі; корисність грошей проявляється у їхній ліквідності.

Портфельний підхід до визначення сутності грошей

Через те, що гроші - це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, вони стають загальним втіленням багатства. А тому поняття "гроші" часто застосовують як синонім багатства, що виступає об'єктом власності, тобто засобом нагромадження вартості. Однак термін "багатство", або "майно", охоплює не тільки гроші, але також інші об'єкти власності, що називають активами. Окрім грошей це можуть бути різного роду цінні папери, рухоме і нерухоме майно.

Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення щодо того, у яких формах активів він збирається зберігати своє багатство (майно). Звичайно, вирішальний вплив на прийняття рішення спричиняє мета - одержання максимального доходу від багатства. Наприклад, цінні папери забезпечують їх власнику доходи У вигляді процентів та дивідендів.

Сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позиції ступеня їх ліквідності. Ліквідність будь-якого майна (активу) визначається як швидкість (легкість), з якою актив перетворюється у засіб обміну з незначними міновими витратами або мінімальним ризиком втрат його вартості.

В умовах ринкової економіки індивід має можливість зберігати своє багатство у різних формах, одна серед яких - гроші. Причому монетаристи розглядають "гроші", як одну з альтернативних форм багатства. Йдеться про визначення тієї частки багатства, яку індивід має намір зберігати у найбільш ліквідній формі. При цьому гроші розглядаються як актив, що використовується лише як засіб обігу. Мова йде про трансакційні гроші, які не приносять доходу. Віддаючи перевагу грошам, як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід водночас жертвує часткою доходу, який би він міг отримати при альтернативному підході.

Ліквідність грошей

Функціональне призначення грошей, як засіб обміну, відрізняє їх від інших активів. Безпосередня корисність грошей полягає у їх ліквідності. На відміну від інших активів, грошам притаманна абсолютна ліквідність - здатність активу негайно обмінюватися на будь-які блага без мінових втрат. Згідно закону попиту, чим вища ліквідність активу, тим більшою буде величина попиту на нього. Тому гроші, як абсолютно ліквідний актив, завжди були і є важливими (бажаними) для людей і для економіки.

Таким чином, портфельний підхід зосереджується на аспекті, що лише ті активи, які чітко виступають як засіб обміну, належать до пропозиції грошей. Визначальною рисою грошей є те, що їм притаманна абсолютна ліквідність. Інші активи також функціонують значною мірою як засіб обміну, проте вони не мають такої абсолютної ліквідності, як гроші. На жаль, портфельний підхід не такий чіткий щодо точного визначення сутності грошей. Він не дає повної відповіді на питання, які активи слід включати або виключати з відповідного показника грошей. Сучасна монетарна теорія дає визначення сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. У даному випадку увага акцентується на суто прикладному аспекті визначення грошей.

Гроші як гроші і гроші як капітал

З приводу функціонального призначення грошей у сфері суспільного відтворення виникає необхідність розрізняти: 1) гроші власне як гроші та 2) гроші як носій капіталу.

Гроші є власне грошима, насамперед, при їх витрачанні на купівлю товарів і послуг для особистого споживання. Цільове призначення грошей обмежується посередництвом в обміні, який відбувається за формулою: Т - Г - Т.

У даному випадку, гроші як посередник забезпечують рух товарів від товаровиробників до споживачів на еквівалентній основі.

Гроші як носій капіталу тимчасово покидають сферу обігу і перетворюються у засіб нагромадження вартості у формі капіталу, який шляхом інвестування продуктивно використовується у процесі розширеного відтворення з метою самозростання. Рух грошей Для забезпечення зростання вартості відбувається за формулою: Г - Т - Г.

Гроші стають капіталом переважно при їх накопиченні та продажу на фінансовому ринку, оскільки це приносить їх власнику Додатковий дохід у вигляді процентів чи дивідендів.

Сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позиції ступеня їх ліквідності. Ліквідність будь-якого майна (активу) визначається як швидкість (легкість), з якою актив перетворюється у засіб обміну з незначними міновими витратами або мінімальним ризиком втрат його вартості.

Слід сказати, що при обслуговуванні виробничого споживання гроші для підприємця одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприятимуть реалізації товарів та отриманню прибутку. Наявна у нього сума фінансових активів одночасно виступає у формі ліквідних коштів, що забезпечують його платоспроможність.

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв'язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

1.2 Функції грошей

Традиційно в економічній науці виділяють п'ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п'ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв'язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків - національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов'язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші - центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 - Г - Т2; де Т1 - Г - продаж товару; Г - Т2 - купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб'єкт, який має гроші (покупець), а не той, який має товар (продавець).

Ці дві основні функції найактивніше впливають на сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає термін платежу.

Функція грошей як засобу накопичення. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і накопичуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об'єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб накопичення і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей - валютний курс.

Говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсу називається конвертованістю (conversion (англ.) - перетворення).

На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п'ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йєна, англійський фунт стерлінгів і французький франк. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці - СДР, ЕКЮ, євро, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов'язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Детальний розгляд кожної із виконуваних грошима функції допоміг визначити грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій (насамперед - як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для сучасної економічної науки підхід - виводити суть грошей з їх функцій був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші - це те, що використовується як гроші”.

Зі сказаного можна виділити три основні властивості грошей, що розкривають їх суть:

· гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них можна придбати будь-який товар;

· гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю товарів;

· гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу закладеного в товарі.

Кожна з вищевказаних властивостей має свою специфіку, але при цьому діє у взаємозв'язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів грошового обігу.

2. Сутність, призначення та структура грошової системи

2.1 Створення та розвиток грошової системи України

Грошова система -- це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті, усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система -- явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

-- системи безготівкових розрахунків;

-- валютної системи;

-- системи готівкового обігу.

Кожна із названих підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою -- Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У цьому зв'язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:

-- найменування грошової одиниці;

-- масштаб цін;

-- види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

-- регламентація безготівкових грошових розрахунків;

-- регламентація готівкового грошового обороту;

-- регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

-- регламентація режиму банківського процесу;

-- державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі -- високорозвиненої держави, яка існувала на території сучасної України в Х--ХІ ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.

У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави.

Вирішенню цього завдання сприяють насамперед державні заходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити його попереднього -- доінфляційного -- рівня. Ціни втрачають порівнянність у часі, здатність правильно виражати динаміку економічних процесів. Послабити ці недоліки можна шляхом відновлення попереднього масштабу цін, що здійснюється шляхом деномінації, яка проводиться як елемент грошової реформи. Отже, проблема масштабу цін нині стала складовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошей і вирішується одночасно з нею.

Наведені положення щодо природи масштабу цін у сучасних умовах підтверджуються практикою української економіки 1991--1996 рр. Під дією різних інфляційних чинників протягом 1991--1993 рр. оптові та роздрібні ціни в Україні зросли приблизно в 9--10 тис. разів, точніше -- роздрібні ціни на споживчі товари -- у 8435,7 рази, а оптові ціни промисловості -- у 10701,6 рази (порівняно з 1990 р.). Такою ж мірою зменшилася величина грошової одиниці -- українського карбованця. Вона стала мікроскопічно малою, через що з обігу зникли не тільки монети, а й усі купюри номіналом менше за 10 000 крб. В обігу широко використовувалися купюри в 100 000 крб. і навіть в 1 млн. крб., бо якраз такий номінал був адекватний новому масштабу цін.

Починаючи з 1994 р. інфляція в Україні пішла на спад. Протягом кількох місяців 1995 р., а особливо в 1996 р., індекс цін залишався незмінним. Проте рівень усіх цін був так само високим, як і раніше, -- на найпростіші товари ціни виражалися десятками і сотнями тисяч. Ця обставина сама по собі істотно ускладнювала грошові відносини, погіршувала розрахунково-касове обслуговування господарюючих суб'єктів, підтримувала недовіру до грошово-кредитної політики держави, підсилювала інформаційні очікування. Усунути ці недоліки можна було шляхом укрупнення грошової одиниці (збільшення масштабу цін). Це завдання було одним із ключових під час проведення грошової реформи у вересні 1996 р. Розв'язали його шляхом деномінації (зменшення) у 100 тис. разів усіх грошових показників, включаючи масу готівки в обігу.

Ступінь укрупнення масштабу цін (100 000 разів) був вибраний не випадково. Здавалося, що, запроваджуючи принципово нову грошову одиницю, Україна могла вибрати будь-який масштаб цін, не орієнтуючись на той, який був за часів входження її до складу СРСР. Адже світова практика свідчить, що успішно можуть функціонувати грошові системи з відносно малим масштабом цін (наприклад, в Японії та Італії) та з відносно великим (наприклад у Великобританії, Канаді, Австралії).

У ході підготовки грошової реформи в Україні активно дискутувалося питання, який масштаб цін вибрати. Були пропозиції запровадити малий масштаб цін, здійснивши деномінацію в 10,0 тис. разів. Пропонувалось також установити величину гривні на рівні долара США, а це означало, що ступінь деномінації мав би бути значно більшим. Але обидві пропозиції не враховували історичної обумовленості формування масштабу цін і тому не були прийняті.

Найбільш повно відповідав цій вимозі масштаб цін, що складався при деномінації цін у 100 тис. разів. Оскільки обвальне зростання інфляції почалося з 1991 р., то масштаб цін 1990 р. можна було вважати кінцевою точкою в його історичному русі, перерваною смугою гіперінфляції. Тому логіка історичного підходу вимагала визначення розміру гривні на рівні масштабу цін 1990 р. З огляду на те, що індекс споживчих цін на початок 1996 р. зріс порівняно з 1990 р. приблизно в 126 тис. разів, а індекс оптових цін промисловості -- у 87 тис. разів, деномінація в 100 тис. разів, по суті, відновлювала той рівень масштабу цін, яким він був у 1990 р.

Проте повернення до передінфляційного масштабу цін не означає відновлення поточного рівня цін на окремі товари. В Україні склалася зовсім інша система цін і зовсім інший механізм ціноутворення, внаслідок чого співвідношення окремих цін істотно відрізняється від того, яким воно було до інфляції.

У проведеній в Україні роботі якраз і виявилась активна роль держави у формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошей.

В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1 гривня.

Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинених країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

Депозитні гроші приводяться в рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає приклади втручання сторонніх у комп'ютерні мережі, коли були викрадені величезні кошти. Короткий за терміном досвід молодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкі можливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперових носіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), а також про несанкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вони надійдуть на рахунки їх власників (так зване «прокручування грошей»). Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не менша загроза їх втрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи. Зокрема законодавством держави та нормативними актами центрального банку вирішуються такі питання формування та використання депозитних грошей:

- створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;

- запровадження зберігання комерційними банками своїх резервів на рахунках у центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;

- створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку центрального банку;

- регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб'єктами;

- визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках (на повний розсуд власника; за певною черговістю -- хронологічною чи визначеною державою тощо);

- визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообігу;

- визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов'язань;

- установлення нормативного строку для виконання банками операцій за рахунком клієнтів і відповідальності банків за порушення цих норм;

- механізм захисту банківських комп'ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.

Якщо всі ці питання в країні законодавчо врегульовані та практично вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства в цілому та окремих економічних суб'єктів.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо операцій з готівкою:

- суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов'язані переважно з формуванням та витрачанням грошових доходів населення;

- усі клієнти банків -- юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до визначених НБУ правил;

- суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані здавати одержану готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ;

- при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують, та зазначати суми по кожній цілі;

- витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов'язані відповідно до вказаних цілей та обсягів.

В Україні ведеться активна боротьба з фальшуванням грошових знаків. Українська валюта має високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться відповідна підготовка касових працівників. Активізуються зусилля щодо розкриття злочинних груп, які займаються підробленням грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своїх національних грошей.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями -- надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже -- на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».

Інші органи державного управління економікою -- Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

3. Грошові реформи

3.1 Сутність та види грошових реформ

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас.

Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні (повні) грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього -- до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.

Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створенні нових держав, які виникають унаслідок розпаду колоніальних імперій чи надвеликих держав, як, наприклад, СРСР, СФРЮ. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чином реструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування нової грошової системи. У країнах, що виникли на терені СРСР, структурне завдання ще ускладнилося, оскільки потрібно було перевести економіку з командно-адміністративних засад на ринкові.

Прикладом структурних реформ є грошова реформа, проведена в Росії в 1895--1897 рр., грошова реформа в радянській Росії в 1922--1924 рр., грошова реформа в Україні в 90-ті роки, реформа в країнах Західної Європи, пов'язана з випуском в оборот єдиної валюти євро замість національних валют.

Реформи часткового типу стосуються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці. Найбільш показовими реформами цього типу були грошові реформи 1947 та 1961 рр. у СРСР.

Ці реформи, у свою чергу, можна класифікувати за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі. Це формальні реформи, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Формальні грошові реформи проводилися в СРСР у 1990 р., коли були замінені на нові купюри 50 і 100 карбованців. Зараз подібна реформа проводиться в США, які поступово замінюють купюри 100 і 50 доларів. Приводом для такої заміни купюр може бути ненадійна їх захищеність, що зумовлює масову фальсифікацію грошей.

Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, унаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і конфіскаційні грошові реформи. За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб'єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо). Так була проведена грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий термін (7--15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то термін обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «сховати» їх від конфіскації. Одномоментно проводилася грошова реформа в Україні в 1996 р. Але вона була неконфіскаційною, і тому обмін проводився протягом 15 днів. А якщо хтось із поважних причин не зміг обміняти гроші в ці строки, то їх обмін дозволяли протягом кількох наступних років.

За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1 : 1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки. Замість них банки видають в оборот уже нові гроші. Так проводили у США випуск в оборот нових купюр на межі ХХ--ХХІ ст.

Якщо ж нові і старі гроші емітуються на різних засадах, наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові -- для кредитування економіки або емісія нових має певне забезпечення (золоте чи інвалютне), а емісія старих не має, то в обороті між ними виникне конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватися. Курс обміну їх на нові на ринку буде весь час змінюватися. Користування старими грошима буде незручним і все більш ризикованим. Держава змушена буде вживати спеціальних заходів для підтримки «падаючих» грошей, щоб вони не були негайно витіснені з обороту. Але це ще більше ускладнить функціонування грошової системи. Держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні обміну. Так була проведена грошова реформа в радянській Росії в 1922--1924 рр. Паралельний характер мала грошова реформа в Україні на початку її в 1992 р., коли український карбованець тривалий час обертався паралельно з рублем.

Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів, наприклад грошова реформа в Росії в 1922--1924 рр., грошова реформа в Україні в 1992--1996 рр. та ін.

Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

3.2 Особливості проведення грошових реформ в Україні

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:

- багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;

- тривалий період проведення;

- застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;

- створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання;

- особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні припини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети:

- створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

- забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

- сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.

Тривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

- перший етап (січень - листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

- другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 p.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

- третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути "готівкової кризи", і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.

Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватися "м'яко", поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання, як тимчасових грошей, не перевищить 4- 6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець "заповнив" весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 p., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню.

У листопаді 1992 р. указом Президента "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою "український карбованець". Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.

Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992-1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи.

Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:

- до початку реформи такого механізму в Україні не було;

- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому - підготовчому - етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 p., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994-1995 pp. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково - вона відповідала рівню інфляції за 1991-1996 р. Все це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазначало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.