Портфельне інвестування: поняття та сутність

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра фінансових ринків

РЕФЕРАТ

з дисципліни «"Управління фінансовими активами"

ПОРТФЕЛЬНЕ ІНВЕСТУВАННЯ: ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ

Київ - 2013

План

Вступ

1. Поняття інвестиційного портфеля цінних паперів

2. Правове регулювання процесу портфельного інвестування: типи, цілі, форми та моделі

3. Процес портфельного інвестування та його складові елементи

4. Принципи формування портфеля цінних паперів

Висновок

Література

Вступ

У сучасній світогосподарській системі фондовий ринок з його ефективними механізмами акумуляції і перерозподілу інвестиційних ресурсів є найбільш масштабним та динамічним сегментом фінансового ринку. Загальний обсяг світового фондового ринку у 2012р. значно перевищує світовий ВВП.

За умов фінансової глобалізації рух цінних паперів суттєво динамізується, з одного боку, він активізує продуктивні інвестиційно-відтворювальні процеси, а з другого - породжує нові проблеми розвитку національних та міжнародної економік, що характеризується безпрецедентними переливами спекулятивного капіталу, дискредитацією макроекономічних пропорцій сектору світової економіки, критеріїв справедливої конкуренції, ефективності, стабільності та безпеки.

Незважаючи на досить значну кількість наукових публікацій з цієї теми та практичну реалізацію інституційно-регулятивних засобів, у країнах з економікою трансформаційного типу спостерігається певна законодавчо-нормативна формалізованість діяльності фондових ринків, а не їхнє ефективне функціонування у глобальному конкурентному середовищі.

Становлення національної економіки України не відкидає досить важливі загальні закономірності в інвестиційній діяльності, разом з тим воно створює сутнісні риси, які обумовлені зміною економічних пріоритетів, формуванням національного ринку, поступовою інтеграцією економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається як результат взаємодії цих факторів. Пошук шляхів стабілізації економіки, в першу чергу, визначає активізацію інвестиційної діяльності.

портфельне інвестиції цінні папери

1. Поняття інвестиційного портфелю цінних паперів, складові портфельного інвестування

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року № 1560-XII,остання редакція від 06.12.2012 з подальшими змінами та доповненнями, інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Самі господарські товариства, зокрема акціонерні товариства (корпорації), здійснюють інвестиційну діяльність в різних формах та напрямах, які обираються у відповідності з їх інвестиційною політикою.

Існує багато класифікацій інвестицій. Основними з них є розподіл інвестицій в залежності від активів, що інвестуються, та періоду, протягом якого здійснюються інвестування. Так, в залежності від активів, що інвестуються, розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції (капіталовкладення) - це інвестиції в основні фонди та нематеріальні активи для розвитку та удосконалення виробничої діяльності підприємства. Фінансові інвестиції - це інвестиції в різного роду фінансові активи. Серед фінансових інвестицій розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Прямі фінансові інвестиції - внесення коштів або майна в уставний капітал іншого підприємства для отримання корпоративних прав. Портфельні фінансові інвестиції - це придбання різних видів цінних паперів на вторинному фінансовому ринку.

За такою кваліфікаційною ознакою як час інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Короткострокові інвестиції характеризуються вкладенням капіталу на період не більше одного року (наприклад, придбання цінних паперів з терміном погашення до одного року). Короткострокові інвестиції використовуються з метою накопичення і отримання доходу на кошти, які на даний час не задіяні у довгострокових вкладеннях. Ці інструменти забезпечують ліквідність при виникненні термінової необхідності у грошових коштах. Довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більше одного року (наприклад, капітальні інвестиції, вклади в уставні капітали інших підприємств, а що стосується фінансових портфельних інвестицій, - то це може бути придбання цінних паперів зі строком погашення більше ніж через один рік). Довгострокові інвестиції характеризуються більш високим ризиком порівняно з короткостроковими, так як чим більше період інвестування, тим більше невизначеність.

На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх. Такий метод дістав назву «портфельне інвестування» (рис. 1.1).

Таким чином, інвестиційний портфель цінних паперів - це сукупність всіх фінансових активів у вигляді цінних паперів, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети.

Згідно ЦКУ, Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чинне законодавство визначає певний цінних паперів, які мають обіг на території України, так зокрема Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 01.01.2013 № 3480-IV, з подальшими змінами та доповненнями, передбачає наступні види цінних паперів:

1 акції;

2 облігації підприємств;

3 облігації місцевих позик;

4 державні облігації України;

5 іпотечні сертифікати;

6 іпотечні облігації;

7 сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);

8 інвестиційні сертифікати;

9 казначейські зобов'язання України.

Як видно з даного переліку цінних паперів, цей перелік є досить обмежений в порівнянні з тим різномаїттям цінних паперів, що обертаються в інших країнах, зокрема у Європейській Співдружності, США (так, в перелік не включені товарні цінні папери - накладні, коносаменти, складські сертифікати; деривативні цінні папери - фінансові ф'ючерси, опціони, форварди, свопи; бенефіціарні цінні папери - інвестиційні та ссудні трасти та інш.).

2. Регулювання процесу портфельного інвестування: типи, цілі, форми та моделі

Важливим під час прийняття інвестиційного рішення щодо процесу управління портфелем цінних паперів є не лише знання теоретичних аспектів і концепцій портфельного інвестування, а й розуміння правового регулювання економічних відносин у країні та зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Економіка України нині зазнає серйозних трансформацій, зумовлених зміною форм власності та формуванням ринкових відносин. Добре налагоджений обіг інвестиційних цінних паперів має сприяти подоланню економічних негараздів і створенню національного ринку. Тому формування відповідної системи регулювання ринку цінних паперів забезпечить не лише його ефективне функціонування, а й економіки України загалом. Саме тому головними принципами державного регулювання ринку цінних паперів можна назвати орієнтацію на загальнонаціональні інтереси та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Ефективна система регулювання ринку цінних паперів має охоплювати всіх його учасників і забезпечувати виконання професійної діяльності відповідно до встановлених правил.

У світовій практиці правове впорядкування ринкових відносин здійснюють за допомогою трьох типів правового регулювання:

* міжнародно-правового;

* національного державно-правового;

* інституційно-правового.

Міжнародно-правове регулювання здійснюють, як правило, на підставі публічних міжнародно-правових угод, укладених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх на добровільних засадах. У правовому контексті ці держави є рівноправними і незалежними одна від одної.

Національне державно-правове регулювання здійснюють у межах держави на підставі відповідних нормативних актів. Найважливішим серед нормативних актів є Конституція. Решта нормативних актів мають відповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої повноваження через відповідні державні органи, які ухвалюють нормативні акти у межах власних повноважень.

Інституційно-правове регулювання здійснюють саморегулівні організації шляхом реалізації повноважень, наданих законами чи підзаконними актами, або делегуванням повноважень відповідним державним органам.

Структурна залежність трьох типів правового регулювання визначається так: національне державно-правове регулювання не має суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не має суперечити міжнародно-правовому й національному державно-правовому.

Міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів переважно здійснюють у межах окремих міжнародних угод і в межах міжнародних організацій.

Серед численних форм міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів найбільшу увагу привертає регулювання, здійснюване в межах Європейського Союзу (European) та Міжнародної організації комісій з цінних паперів (International Organi-zation of Securities Commissions -- IOSCO). Нині єдиного ринку цінних паперів як такого у межах Європейського Союзу не існує, кожна країна має національний ринок, що регулюється національ-ним законодавством. Отже, кожній країні -- учасниці ЄС слід внести відповідні зміни до чинного законодавства або розробити нові законодавчі акти з урахуванням положень засадових документів Європейського Союзу.

Головними правовими документами з регулювання діяльності у сфері цінних паперів в інтегрованій Європі є Директиви Ради ЄС (Council Directives).

Національне державно-правове регулювання здійснюють уповноважені органи конкретної держави на її території. Голов-ними елементами державно-правового регулювання ринку цінних паперів є: здійснення регулювання державними органами, які мають на це відповідні повноваження; виконання цими державними органами регулятивних функцій у межах визначеної ними концепції; здійснення державно-регулятивної діяльності шляхом виконання певних дій, наприклад ухваленням обов'язкових нормативних актів, здійсненням контролю за їх виконанням тощо.

Активне державне регулювання ринку цінних паперів зумовлене необхідністю захисту суспільних інтересів, створення відкритого й упорядкованого ринку і надійної системи захисту прав та інтересів усіх учасників фондового ринку, й передусім інвесторів, які безпосередньо впливають на розвиток ринку капіталів у країні.

Інституційно-правове регулювання, як правило, здійснюють фондові біржі та інші саморегулівні організації, включно з тими, що об'єднують професійних учасників фондового ринку.

Інституційно-правове регулювання здійснюють відповідно до державно-правових норм і принципів. Джерелами такого регулювання слугують, зокрема, правила торгівлі цінними паперами, статути саморегулівних організацій тощо. На відміну від державно-правового регулювання, ґрунтованого на можливості застосування примусово-владного впливу на учасників ринку, інституційно-правове регулювання значною мірою спирається на зацікавленість учасників дотримуватися інституційно-правових норм, що, своєю чергою, зумовлене добровільним характером участі в саморегулівній організації.

Під правовими принципами регулювання ринкової взаємодії розуміють певну сукупність вимог або критеріїв, яким мають відповідати регулювальні дії учасників ринку. Залежність між регулюванням і вимогами до нього така: якщо регулювання відповідає вимогам, воно відбувається як таке; якщо не задовольняє вимоги, його як такого не існує. Одне слово, знання вимог стосовно регулювання сприяє його здійсненню.

Існує чимало принципів правового регулювання ринку цінних паперів, але на особливу увагу заслуговують такі:

3. принцип законності передбачає обов'язкове виконання вимог, які прямо викладені в законах або підзаконних актах; обов'язок не виходити за межі дозволеного, якщо такі межі визначено законом або підзаконними актами; право на регулювання на власний розсуд, якщо закон або підзаконний акт його не обмежують;

4. принцип делегування повноважень полягає в тому, що права й обов'язки щодо розв'язання певних питань передаються від одного регулюючого органу або інституту до іншого. Фактично йдеться про внутрішньодержавне, державно-інституційне та внутрішньо інституційне делегування повноважень. Слід зазначити, що орган або інститут, який передає права й обов'язки з регулювання певних відносин, сам має бути уповноважений здійснювати регулювання цих відносин на законних підставах;

5. принцип раціонального моделювання. При регулюванні взаємовідносин важливим кроком є прийняття і виконання відповідного рішення. Цей процес передбачає визначення проблеми, розроблення сукупності різноманітних розв'язань цієї проблеми, вибір найраціональнішого рішення, втілення обраного рішення в практику, оцінювання впливу рішення на стан проблеми, яка підлягає регулюванню;

6. принцип структурної побудови нормативних актів полягає у вимогах щодо розташування статей і розділів документа в певній послідовності, що забезпечує його дієвість і відповідно є засобом ефективного правового регулювання;

7. принцип лексичної визначеності правових текстів полягає у виразності та зрозумілості слів, вжитих у нормативних актах, бо дуже важко керувати тим і дотримуватися того, що незрозуміло.

Ринок цінних паперів має приваблювати інвесторів законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками.

3. Процес портфельного інвестування та його складові елементи

Інвестиційний процес являє собою прийняття інвестором рішення відносно конкретних цінних паперів, в які вкладаються інвестиції, обсяги та строки інвестування.

Розрізняють наступні етапи інвестиційного процесу :

Вибір інвестиційної політики.

Аналіз ринку цінних паперів.

Формування портфелю цінних паперів.

Управління портфелем цінних паперів (в тому числі його перегляд та оновлення).

Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.

При виборі інвестиційної політики необхідно визначити цілі інвестора і обсяг коштів, що інвестуються. Для того, щоб комбінувати різні типи інвестиційних інструментів у відповідності з власним відношенням до риску і доходності, інвестор повинен чітко уявляти ідею формування і керування інвестиційним портфелем. Даний етап, як правило, завершується вибором потенціальних видів фінансових активів (цінних паперів), які будуть включені до інвестиційного портфелю.

Аналіз ринку цінних паперів визначає вивчення окремих видів цінних паперів для формування ефективного інвестиційного портфелю. Однією з цілей даного аналізу являється визначення тих цінних паперів, які являються невірно оціненими в даний момент. На практиці застосовується велика кількість підходів до цінних паперів, основні з них відносяться до двох напрямків : фундаментального і технічного аналізів. Також на цьому етапі інвестор може визначитись з тією галуззю економіки, куди будуть вкладені кошти, і яка має перспективи розвитку.

Формування портфелю цінних паперів включає визначення конкретних інвестиційних інструментів (активів) для вкладення коштів, а також пропорцій розподілу капіталу, що інвестується, між активами. На даному етапі інвестор зутрічається з такими проблемами як селективність, вибір часу операцій і диверсифікація. Під селективністю (мікропрогнозуванням) розуміється аналіз цінних паперів і зв'язане з ним прогнозування динаміки цін окремих видів цінних паперів. Вибір часу операцій (макропрогнозування) включає прогнозування тенденцій зміни рівня цін на акції з цінами інших фондових інструментів з фіксованим доходом (наприклад, корпоративні облігації). Диверсифікація заключається в формуванні інвестиційного портфелю таким чином, щоб при певних умовах і обмеженнях мінімізувати ризик і отримати оптимальний доход і зберегти вкладений капітал. Слід зазначити, що законодавчо визначено - придбання цінних паперів можливо з прибутку підприємства (корпорації) після сплати податків і інших зобов'язань.

Управління інвестиційним портфелем передбачає періодичний перегляд портфелю, і зв'язаний з повторенням попередніх етапів. Це обумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть мінятись, змінюються зовнішні фактори, в результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Має ймовірність і той варіант, що інвестор сформує новий портфель цінних паперів.

Оцінка ефективності портфелю являється продовженням попереднього етапу і включає періодичну оцінку як отриманої доходності портфелю в цілому і окремих інвестиційних інструментів, так і показників ризику, з якими зустрічається інвестор.

4. Принципи формування портфелю цінних паперів

Виділяють три принципи формування інвестиційного портфелю цінних паперів : принцип консервативності, принцип диверсифікації та принцип достатньої ліквідності.

Дотримання принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вірогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.

Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладувати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим цінним паперам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, які не зв'язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов'язань мова йде про диверсифікацію між цінними паперами різних серій, різного терміну погашення, для корпоративних цінних паперів - між акціями різних емітентів. При достатньому обсягу інструментів в портфелі можливо проведення галузевої та регіональної диверсифікації. Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі. Катаклізми можуть посягнути на галузь в цілому: падіння світових цін на нафту може призвести до падіння курсу акцій та дивідендів по ним усіх нафтоперероблюючих підприємств. В такому випадку очевидні втрати, незважаючи навіть на те, що вкладення інвестора будуть розділені між різними підприємствами цієї галузі. Теж саме відноситься до підприємств одного регіону. Зниження курсу акцій та рівня виплати дивідендів по ним може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в дію нових транспортних магістралей, що минують даний регіон, тощо.

Принцип достатньої ліквідності полягає в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізуємих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, цінних паперах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон'юнктури ринку і окремі вигідні пропозиції.

Висновок

Підводячи підсумки вищесказаному, слід зазначити, що на сьогодні зустрічається дуже мало корпорацій, які інвестують вільні грошові кошти в цінні папери, формуючи при цьому інвестиційний портфель. Більш-менш цією діяльністю займаються банківські та інші фінансово-кредитні установи.

При проведенні інвестиційних операцій, для зменшення ризику, необхідно формувати інвестиційний портфель цінних паперів, в який повинно входити від 8 до 20 видів цінних паперів. Саме при такій диверсифікації значно знижується ризик втрат вкладень (чи доходів від вкладень), при збільшенні кількості видів цінних паперів в інвестиційному портфелі ризик знижується, але вже не чуттєво. Перед формуванням інвестиційного портфелю необхідно визначитись, який саме тип портфелю формувати : спрямований на зростання, спрямований на доход чи консервативний портфель.

Формування інвестиційного портфелю цінних паперів повинно виконуватись на принципах консервативності, диверсифікації, достатньої ліквідності з дотриманням принципу домінування.

При оцінці цінних паперів, які включаються до інвестиційного портфелю, необхідно застосовувати методи фінансового аналізу, які дають вірогідну картину тенденцій розвитку інвестиційного проекту, а також визначають вірогідні доходи та ризики.

Формування інвестиційного портфелю цінних паперів повинно відбуватися з метою формування комбінації цінних паперів з оптимальним співвідношенням “доход-ризик”. Корпорація, що інвестує капітал в цінні папери, повинна вибрати серед альтернативних портфелів той, який при рівному значенні ризиковості має найбільший дохід, або при рівній межі доходності, має найменшу ризиковість.

В зв'язку з малим рівнем розвитку фондового ринку в Україні, загальною світовою і національною економічною кризою, частими змінами законодавства, інвестор, сформувавши портфель цінних паперів, повинен постійно здійснювати його моніторинг в умовах постійних зовнішніх змін.

Література

1. Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року № 1560-XII // www.rada.kiev.ua

2. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 01.01.2013 № 3480-IV від 18 червня 1991 року № 1201-XII // www.rada.kiev.ua

3. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов / М.: Банки и биржи, 1997

4. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент / К.: Ника-Центр, 2001

5. Бланк И.А. Финансовый менеджмент / К.: Ника-Центр, 2001

6. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент : полный курс. В 2-х т. /СПб : Экономическая школа, 1998

7. Гитман Л.Д., Джонк М.Д. Основы инвестирования / М.: Дело, 1999

8. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент / К.: МАУП, 1999

9. Ли Ченг Ф., Финнерти Д.И. Финансы корпораций : теория методы и практика / М.: Инфра-М, 2000

10. Ушкова Н.М., Бланк І.О., Кукурудза Л.О., Гуляєва Н.М. Інвестиційний менеджмент на підприємстві /К., 1995

Размещено на Allbest.ru