Джерела інвестиційних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Незважаючи на глобальну кризу фінансового сектору, перед українськими підприємствами стоїть питання пошуку ефективних джерел інвестиційних ресурсів для подальшого розвитку. Накопичення необхідної кількості внутрішніх ресурсів для розвитку бізнесу є неможливим, оскільки податкова й амортизаційна політика діють недостатньо ефективно, а конкуренція на збутових ринках стає дедалі жорсткішою, тому використання інвестиційних ресурсів підприємствами стає чи не єдиним шляхом примноження капіталу.

Джерела залучення коштів у вигляді банківських кредитів є досить дорогими, а випуск корпоративних облігацій є недоцільним, оскільки скорочення темпів розвитку економіки та щорічне зростання інфляції роблять український ринок облігацій непривабливим для інвесторів. Унаслідок цього одним із можливих шляхів залучення інвестицій підприємствами є продаж частини акціонерного капіталу через IPO. Вітчизняний фондовий ринок відноситься до ринків, що розвивається, і незважаючи на позитивну динаміку, все ще існує низка перешкод для проведення внутрішнього IPO, тому питання пошуку бази для проведення первинного публічного розміщення акцій українськими компаніями залишається відкритим.

Згідно з науковими дослідженнями П. Г. Гулькіна основними перевагами IPO як інвестиційного ресурсу є: залучення суттєвого фінансового капіталу на довготерміновій основі, об'єктивне оцінювання вартості підприємства, забезпечення підвищеної ліквідності акцій компанії, підвищення кредитного рейтингу і престижу компанії.

Такий погляд мають Єрмоленко О.А., к.е.н., доцент,Лисьонкова Н.М., к.е.н., доцент (УкрДАЗТ). Вони вважають IPO одним з головних альтернативних фінансових інструментів підприємства, який дозволяє в ринкових умовах вирішити проблеми фінансування інтенсивного зростання, збільшити вартість бізнесу, добробут акціонерів, а також здобути власників, орієнтованих на довгострокову перспективу.

Доповнюючи цю точку зору Грозний І.С., Коверга С.И. стверджують, що це найбезпечніший спосіб залучити капітал та не “продатися” стратегічним інвесторам. Але наголошують на тому, що ситуація поки змінюється мало,ІРО все ще вельми рідкісні на українському фондовому ринку.

Марченко В.М. вважає, що на сьогодні має місце деяка зміна відношення інвестора до привабливості корпорації у випадку використання нею виключно власних коштів для фінансування стратегії розвитку. При використанні лише власних джерел для розвитку корпорації остання позиціонується як інформаційно закрита, з обмеженою демонстрацією своєї відкритості, що зменшує можливості подальшого зростання інвестиційної привабливості такої корпорації. Водночас, використання власних джерел фінансування стратегічного розвитку корпорації дозволяє уникнути будь-яких зобов'язань перед зовнішніми інвесторами та розглядати його як найдешевший із всіх можливих джерел фінансування.

Розміщуючи акції на фондовій біржі, підприємство прагне продати незначний, близький до блокуючого пакет акцій з метою фінансового вливання для розвитку, визначення капіталізації чи реальної ринкової вартості, реструктурування бізнесу, а також підвищення свого рейтингу, що дозволить одержати доступ до інших недорогих джерел фінансування.

Час, необхідний для підготовки до ІРО, залежить від ступеня готовності підприємства щодо такого процесу. Так, В.Г. Балашов виділяє чотири групи підприємств за рівнями готовності до процесу ІРО: від нульового до високого. Підприємствам з високим ступенем готовності необхідно від чотирьох до шести місяців для здійснення всього комплексу заходів щодо проведення процесу ІРО. А для підприємств з нульовим ступенем готовності до ІРО - близько трьох років. Лукашов А.В. відмічає, що середній строк між прийняттям рішень щодо можливості ІРО і початком біржових торгів для вітчизняних підприємств становить близько трьох років.

Аналізуючи динаміку фондового ринку можна сказати, що за останні роки українські компанії почали активніше використовувати такий метод залучення фінансових ресурсів як первинне розміщення акцій. Незважаючи на глобальну кризу фінансового сектору, пік якої припав на 2008 рік, висхідна тенденція розвитку вітчизняного ринку IPO вже почала відновлюватися.

Підприємство може здійснювати ІРО як на вітчизняному, так і на світових біржах. Світова практика свідчить, що основна частина ІРО здійснюється в США, Великобританії, Канаді (до 15-20% загального обсягу вкладень), оскільки ці країни орієнтовані на фондовий ринок як джерело забезпечення інновацій. Інша ситуація спостерігається в країнах континентальної Європи (5-10 %загального обсягу вкладень), які переважно орієнтуються на банківське кредитування інновацій . Вітчизняний ринок ІРО сильно відстає від ринків розвинутих країн, що пов'язано з недостатньою розвиненістю фондового ринку в цілому. Фінансовий ринок України розвивався як борговий, в результаті чого на сьогодні залишається непомітним у масштабах економіки. Проте його розвиток досяг такого рівня, коли з огляду на необхідність диверсифікації джерел фінансування інновацій, щоб залучити кошти зі сторони, стало можливим розміщення акцій підприємств на фінансових майданчиках.

У 2010-2011 роках процедуру IPO на західних біржах в переважній більшості випадків проходили компанії аграрного сектора економіки України. Загальний обсяг капіталу, залучений українськими компаніями в 2010 році через первинне розміщення акцій (IPO), вторинне розміщення (SPO) і приватне розміщення (PPO), склав близько620 млн. дол., з яких сума, отримана через IPO близько 371 млн. дол.

Для визначення ролі IPO в розвитку вітчизняних компаній необхідно перш за все з'ясувати його сутність, виявити місце в світовому та національному вимірах, адже, враховуючи відкритість економіки України та активний розвиток глобалізаційних процесів у світі, доцільним є проведення комплексного дослідження. Слід зауважити, що термін IPO може охоплювати первинне розміщення та обіг не лише акцій підприємств, але й інших емісійних цінних паперів, зокрема облігацій, депозитарних розписок, паїв. Хоча на практиці це визначення застосовується здебільшого до акцій.

За офіційним визначенням Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) IPO (Initial Public Offering) - це випуск нових акцій, що здійснюється приватними компаніями з метою перетворення їх на публічні.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» первинне публічне розміщення цінних паперів - це їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь невизначеної кількості осіб.

На мій погляд треба визначити переваги IPO над іншими шляхами залучення капіталу.

Аналіз наукових публікацій дає можливість визначити переваги. Науковці наголошують на тому, що головна перевага IPO є можливість точного визначення реальної ринкової вартості компанії, яка оцінюється ринком, починаючи з моменту проведення IPO.

Основними критеріями такого оцінювання є наявність ефективного регулювання ринку, корпоративних відносин, вільний доступ інвесторів і висока конкурентоспроможність. Під ефективним регулюванням науковці розуміють виключення маніпулювання цінами і ринком, використання інсайдерської інформації й усунення фактора монополізації ринку. Регулювання корпоративних відносин передбачає прийняття стандартів корпоративного управління і „прозорість” інформації. Низькі бар'єри входу інвесторів і різноманітність механізмів інвестування також є базовими для вільного доступу інвесторів.

Наступною перевагою IPO є неборговий характер фінансування, що дозволяє залучати значні кошти, не створюючи додаткового боргового навантаження на компанію. Ця обставина робить привабливим залучення інвестицій і дозволяє використовувати IPO для збалансування власних і позикових засобів у компанії.

До переваг також можна віднести підвищення кредитного рейтингу й престижу компанії. Тобто високий публічний статус дає компанії безперечні переваги в налагодженні комерційних стосунків з потенційними контрагентами, оскільки компанія, чиї акції котируються на фондовому ринку, є надійним діловим партнером. Це особливо важливо для маловідомих компаній, які прагнуть вийти на зарубіжні ринки і розширити свої ділові зв'язки з відомими західними компаніями.

Серед переваг розміщення цінних паперів на міжнародних торгових майданчиках експерти „круглого столу”, що був організований Лондонською фондовою біржею та МЮК Integrites влітку 2010 року, назвали можливість отримання великих премій до чистої вартості активів, крупних стратегічних інвесторів, високу ліквідність акцій, низькі ризики, поліпшення міжнародного іміджу компанії, сувору фінансову й операційну дисципліну на підприємстві, спричинену високими вимогами до звітності.

Для кращого розуміння переваг IPO треба побудувати порівняльну таблицю (табл.1)

Таблиця 1. Переваги IPO над іншими інвестиційними джерелами

На мій погляд головну увагу треба приділити саме недолікам та проблемам IPO. фінансування інвестор премія ліквідність

Так Г.Г. Старостенко, Є.О. Торшин визначають наступний перелік недоліків IPO:

1. Нерозвиненість вітчизняного фондового ринку, що проявляється в низькій капіталізації, недостатньо ефективній інфраструктурі, відсутності або недосконалості правового регулювання окремих сфер ринку, низькій популяризації фондового ринку.

2. Обмеженням для використання можливостей IPO є розмір компанії, адже для здійснення публічного розміщення акцій емітент повинен відповідати необхідним умовам щодо капіталізації, які встановлюють фондові біржі.

3. Організація розміщення вимагає використання певних грошових коштів зі сторони емітента для витрат, пов'язаних з розміщенням акцій на фондовій біржі.

4. Розкриття інформації. Переглянувши фінансову звітність компанії емітента, конкуренти можуть визначити, в якому стані вона знаходиться, і в найнесприятливіший для неї момент можуть розпочати цінову війну, яка може призвести до втрати компанією своїх ринкових позицій.

Доповнюючи перелік Єрмоленко О.А. стверджує, що головною проблемою є вартість IPO. Первинне публічне розміщення акцій, це дуже витратна процедура. Так для того, щоб заробити на первинному розміщенні акцій 100 млн. дол., лише на підготовку треба витратити до 3 млн. дол., і крім того витрати на саме первинне розміщення можуть бути ще більшими, тому на IPO виходять компанії з високою капіталізацією і високим операційним прибутком, готові інвестувати в розвиток.

Всі витрати, пов'язані з ІРО, можна умовно поділити на прямі та непрямі. До прямих витрат відносять вартість послуг андеррайтерів (5-9 % загального обсягу емісії), юридичного консультанта (50-200 тис. доларів США), витрат на проведення аудиту (200-300 тис.), рекламної кампанії (10-50 тис.), витрат на формування і розкриття інформації фінансової звітності (4,5-20 тис. доларів США). Непрямі витрати включають впровадження корпоративної інформаційної системи, що забезпечить своєчасне формування звітності (500-6000 тис. доларів США), проведення реорганізації і удосконалення процедур корпоративного управління (50-120 тис.), створення комітету з компенсацій і винагород (12-60 тис.), комітету з внутрішнього контролю (20-80 тис.), відділу стратегічного планування (20-80 тис.), відділу зв'язків з інвесторами (80-400 тис. доларів США). Таким чином, витрати на організацію і проведення ІРО загалом можуть становити до 20 % загального обсягу залученого капіталу, що спрямовується на забезпечення інноваційної діяльності підприємства.

С.В. Червяков наводить більш деталізований перелік недоліків IPO в Україні:

1. неврегульованість відносин із державними органами з питань фіксації прав власності, податкових платежів, антимонопольного регулювання;

2. фінансово-економічна непідготовленість емітента до випуску пінних паперів, розсіювання активів, зобов'язань, грошових потоків між багатьма компаніями, низькі розміри власного капіталу;

3. відсутність стратегії розвитку, просування продукції емітента і брендів на ринок, недостатній рівень маркетингу;

4. внутрішньокорпоративна боротьба, конфлікти інтересів, незацікавленість менеджменту компанії в емісії цінних паперів.

Складнощі, які супроводжують IPO визначені також Коверга С.В., він подпє наступний перелік:

1. втрата конфіденційності інформації щодо структури власності корпорації внаслідок її оприлюднення;

2. необхідність залучення широкого кола консультантів з фінансових, юридичних та податкових питань, що потребує значних фінансових витрат;

3. необхідні передумови - відкритість, успішність та прибутковість компанії

4. деактуалізують податкову оптимізацію і тому спричиняють високі податкові платежі;

5. витрати на проведення щорічного аудиту; оприлюднення його результатів;

6. ризик втрати контролю над бізнесом

Багато науковців розглядають IPO, як вихід на іноземний фондовий ринок. Слід сказати, що можливість реалізації українськими емітентами механізму розміщення акцій через зарубіжну фондову біржу застосовується досить умовно, через існування низки юридичних нюансів та обмежень українського законодавства.

Для українського емітента проведення IPO можливо як на європейському, так і на американському ринку. Вітчизняні компанії найбільшою мірою зал учає Альтернативний інвестиційний ринок (AIM) Лондонської фондової біржі. АIM популярна серед компаній пострадянських республік через просту процедуру допуску, порівняно невисоку вартість розміщення й гнучку систему регулювання, що не пред'являє надмірно твердих вимог до емітента і його цінних паперів. При цьому AIM надає доступ до інвестиційних ресурсів найбільшого європейського ринку капіталу. Емітент здобуває можливість заявити про себе великому колу потенційних інвесторів й одержати фінансування, необхідне для подальшого розвитку.

Крім AIM, вітчизняних емітентів сьогодні може зацікавити публічне розміщення акцій на Варшавській або Віденської фондових біржах, потенційна можливість проведення розміщення на Московській міжбанківській валютній біржі (ММВБ), а також на українському ринку.

Як стверджує Єрмоленко О.А, вихід на іноземні фондові ринки можливий лише для підприємств з багатолітнім досвідом і які досягли значних фінансових успіхів. Розміщення акцій компанії на іноземних ринках є, як правило, успішним завершенням довготривалої праці. Цей ринок призначений для компаній, які:

1. є високорозвиненими;

2. здійснюють первинне публічне розміщення акцій (IPO) та мають намір провести чергові розміщення (SPO);

3. зацікавлені залученням капіталу обсягом від трьох і більше мільйонів Євро до одного мільярда;

4. мають рівень капіталізації не менше 5 млн. євро;

5. чиї основні інвестори приймають рішення про довгострокове розпорошення капіталу серед менших інвесторів, особливо фінансових інвесторів;

6. розуміють біржу та ринок капіталу як місце для фінансування свого розвитку хоча б у перспективі декількох років.

Згідно Закону дозвіл на розміщення за межами України акцій українських емітентів видається за умови виконання таких умов:

1. проведення реєстрації випуску акцій;

2. допущення акцій емітента до біржових торгів на одній з українських бірж;

3. відповідність кількості цінних паперів, які розміщуються за межами України,

4. нормативу, встановленому ДКЦПФР (встановлений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку -- 30% від емітованих акцій).

Через ці законодавчі обмеження, українські емітенти проводять розміщення своїх акцій на міжнародних біржах через створення SPV (компанії спеціального призначення) або ADR(GDR) (глобальні депозитарні розписки):

1. непряме ІРО. Дана схема передбачає, що українські емітенти проводять

розміщення своїх акцій на міжнародних біржах через створення у сприятливій податковій юриспруденції материнської компанії (найбільш популярними є Нідерланди, Люксембург та Кіпр), якій передаються частки в українській компанії. Відповідно, іноземна материнська компанія володіє всіма активами української дочірньої компанії та здійснює ІРО на обраній міжнародній біржі. У результаті, залучені кошти потрапляють в Україну шляхом укладення кредитного договору між іноземною материнською компанією та українською дочірньою компанією.

2. Випуск депозитарних розписок. Даний інструмент передбачає, що резидент ініціатор випуску разом із банком-депозитарієм підбирає банк-зберігач, який може дематеріалізувати акції і водночас має договірні відносини з банком-депозитарієм в США або в Європі. Надання послуг банком -- зберігачем здійснюється на підставі укладення договору з банком-депозитарієм. Банком-зберігачем може бути банк, який має 100% іноземного капіталу. В Україні такими банками можуть виступають ІНГ Банк Україна, Приватбанк, ПУМБ. У свою чергу емітентом депозитарних розписок виступає банк-депозитарій, який, одержавши підтвердження про депонування базового активу на рахунок банку зберігача та з попереднього дозволу SEC (Комісії по цінних паперах та біржах), здійснює випуск депозитарних розписок на базові активи ініціатора випуску.

Марченко В.М. проводив дослідження щодо впливу IPO на аграрний сектор. Він стверджує, що привабливість ІРО для національних аграрних корпорацій зумовлена особливостями формування джерел їх фінансування. Залежність від природно-кліматичних умов, що зумовлює трьохрічний цикл оберненості капіталу, є причиною не можливості використання банківського кредитування як джерела розвитку корпорацій аграрної сфери виробництва. Розміщення цінних паперів на міжнародних фондових біржах дозволяє розширити доступ національних корпорацій і до інших джерел міжнародного капіталу, в тому числі і до міжнародних кредитів. Так, ІРО на суму 669 млн. дол. США в 2008 році дозволило в 2009 році залучити 16,7, в 2010 році - 83,2, в 2011 році - 86,4 млн. дол. кредитів та інших коштів на умовах позики. Середня сума угоди склала 89,1 млн. дол. США за продажу пакету акцій середнім розміром 25,5%. Лідерами залучень є «Миронівський хлібопродукт» (МХП) (2008 р. - 322 млн. дол. США), «Кернел» (2007 р. - 220,0 млн. дол. США) та «Авангард» (2010 р. - 188,0 млн. дол. США).

Обираючи спосіб забезпечення інноваційного розвитку, керівництву підприємства необхідно детально вивчити всі можливі варіанти, приймаючи до уваги розмір підприємства, його інноваційну стратегію, а також майбутні прогнози. Необхідно врахувати, який із потенційних варіантів найкращим чином відповідає потребам підприємства і його фінансово-інноваційній політиці. Також потрібно ретельно прорахувати прогнозовані витрати і ризики та оцінити можливість і готовність підприємства виконувати необхідні вимоги, що випливають із умов залучення того чи іншого джерела забезпечення інноваційного розвитку.

У більшості західних країн публічні компанії утворюються не в результаті приватизації, як в Україні, а в процесі перетворення закритих компаній у відкриті. Такий крок необхідний для підприємств, що планують залучити капітал шляхом публічного розміщення акцій на міжнародних ринках капіталу. При цьому для стимулювання IPO в Україні необхідно зробити декілька важливих кроків, а саме: вдосконалити законодавство; спростити вихід юридичних осіб на фондовий ринок; український фондовий ринок, в особі ПФТС як провідної біржі, повинен більш жорстко вимагати дотримання стандартів розкриття інформації про власників і фінансові показники підприємств; удосконалити системи обліку, клірингу і розрахунків на фондовому ринку; необхідно змінити менталітет емітентів з метою розуміння ними переваг процесу ІРО. Все це не лише сприятиме інноваційному розвитку підприємств, а й зростанню економіки в цілому, та стане запорукою поступального розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, збільшення його ліквідності і капіталізації.

Размещено на Allbest.ru