Інвестиційна діяльність підприємств Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра економіки підприємства, конкурентної політики та інноваційного розвитку

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА

На тему: Інвестиційна діяльність підприємств Україні

Київ 2013

Зміст

Вступ

Розділ І. Інвестиційна діяльність підприємств Україні: основні поняття

Розділ ІІ. Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності підприємства

Розділ ІІІ. Об'єкти інвестування

Висновки

Література

інвестування кошти депозит

Вступ

Інвестиційна діяльність на рівні національних суб'єктів господарювання порівняно з розвинутими європейськими країнами характеризується значною відсталістю, нестабільними темпами розвитку та нерівномірністю розподілу серед галузей, в яких функціонують об'єкти інвестиційної діяльності.

У комплексі проблем, пов'язаних із визначенням ролі інвестицій підприємства, в сучасних умовах більшого значення набуває процес управління інвестиціями підприємства, що визначає збільшення уваги до інформаційного забезпечення керівництва відповідними даними про інвестиції. Він повинен бути представлений як цілісна організаційно-економічна система процесу інвестування, що є складовою частиною в загальній структурі господарського механізму підприємства. До структури цього механізму входять ринковий механізм саморегулювання та ціноутворення на основі попиту і пропозиції на інвестиційних ринках; держане нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності; внутрішній механізм регулювання інвестиційної діяльності підприємства; система конкретних засобів управління, за допомогою яких передбачається досягнення конкретних результатів інвестиційної діяльності. Ефективний механізм здійснення підприємством інвестиційної діяльності дає змогу з максимальною швидкістю досягти поставлених цілей та вирішити основні завдання розвитку економіки підприємства, сприяє результативному вирішенню конкретних функцій управління інвестиційною діяльністю, повна і послідовна реалізація яких є надійною запорукою активної інвестиційної політики підприємства.

Основу інвестиційної діяльності підприємств складає реальне інвестування. Для більшості підприємств такий вид інвестування в сучасних умовах - єдиний правильний напрямок інвестиційної діяльності. Це визначає високу роль управління реальними інвестиціями в системі інвестиційної діяльності підприємства. Це явище ще можна пояснити тим, що рівень розвитку та ступінь ліквідності фінансових активів підприємств, особливо цінних паперів, ще не надають можливості для раціонального та прибуткового розподілу інвестиційного капіталу не тільки внутрішніх, а і зовнішніх інвесторів за умов економічної та політичної нестабільності в країні.

Вихід України з кризи вимагає розробки ефективної державної інвестиційної політики. Її необхідністю зумовлена перш за все тим, що інвестиції і пов'язані з ними зрушення в економіці відіграють ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій. А інвестиційна політика підприємства - загальне керівництво з формування програми капіталовкладень, відбору проектів і фінансових рішень. Інвестиційна політика полягає у виборі та реалізації найбільш раціональних шляхів розширення і оновлення виробничого потенціалу, посилення конкурентних переваг.

Для проведення заходів щодо активізації інвестиційних процесів на підприємствах України спочатку треба здійснити їх аналіз за схемою «згори-вниз», починаючи з мегарівня (рівня країни) з метою дослідження характеру і стану інвестиційного клімату країни. Далі необхідно виконати так званий індустріальний аналіз макрорівня - специфічних секторів (регіонів, галузей) і завершити аналіз треба мікрорівнем - оцінка фінансового і економічного стану підприємства.

Покращити рівень активності інвестиційних процесів на підприємствах можна тільки за умов проведення заходів на всіх рівнях господарювання. Розглянемо детальніше ці заходи. На рівні країни повинно виконуватися наступне: збільшення обсягів державного інвестування при посиленні його цільової спрямованості, заохочення інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання шляхом створення плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату та упровадження при прийнятті Податкового кодексу України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

Основними заходами, що будуть сприяти активізації інвестиційних процесів на підприємствах, на регіональному рівні є наступні: стратегічне планування соціально-економічного розвитку регіону; реалізація регіональної інформаційної політики, спрямованої на формування сприятливого інвестиційного іміджу регіону

Розділ І. Інвестиційна діяльність підприємств Україні: основні поняття

Інвестиційна діяльність -- це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес .

Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" розуміють кошти, які інвестуються. Це "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":

* кошти;

* паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

* нерухомість;

* устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

* майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;

* інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

* знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:

* інвестування недержавними юридичними особами;

* інвестування фізичними особами;

* державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

* інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів;

* іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, органи влади України та інших країн, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Учасниками інвестиційної діяльності є фізичні та юридичні особи України та інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій на основі відповідних договірних умов з інвестором і між собою. Вони можуть бути постачальниками обладнання, сировини й матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками тощо.

Об'єктом інвестиційної діяльності можуть бути фінансові, матеріальні та нематеріальні активи, у які трансформується інвестований капітал і які забезпечують зростання його вартості.

Окрема форма інвестування -- інноваційна діяльність, яка передбачає проведення і впровадження науково-технічних розробок в ході реалізації інвестиційного проекту або використання в проекті досягнутих результатів наукових і проектно-конструкторських досліджень, тобто:

* наукові дослідження

* проектно-конструкторські розробки;

* випуск принципово нових видів техніки і технології;

* випуск принципово нових видів продукції;

* використання нових технологій.

Інвестиційний ринок має свою інфраструктуру, яка забезпечує послуги учасникам ринку, продавцям і покупцям інвестиційних інструментів. Інвестиційний комплекс -- це сукупність підприємств, організацій, установ, які своєю діяльністю забезпечують інтереси учасників інвестиційної діяльності. До інвестиційного комплексу входять:

* регулювальні органи державного управління;

* проектні установи (інститути, дослідницькі центри, проектні, конструкторські бюро);

* банківська система;

* фінансові посередники (інвестиційні банки, компанії, фонди);

* виробничі галузі інвестиційного спрямування: будіндустрія, машинобудування;

* біржі та спеціальні торговельні системи, організації, що забезпечують інфраструктуру фондового ринку.

У інвестиційній діяльності можна виокремити три достатньо різні за характером періоди.

1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, оцінка ринків, вибір проектів, проектні роботи, організація фінансування, стадії погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт).

2. Реалізація інвестиційного проекту (трансформація капіталу в активи проекту, оформлення прав власності інвестора, підготовка об'єкта до експлуатації, набір і підготовка персоналу, організація управління проектом).

3. Експлуатація активів проекту, отримання поточного прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об'єкта.

Період часу, за який загальний накопичений поточний прибуток починає перевищувати обсяг інвестицій, є періодом окупності проекту.

У разі фінансового інвестування наведені вище етапи мають інший зміст, але ту саму логіку дій інвестора.

1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, аналіз фінансового ринку, вибір інструментів для інвестування).

2. Безпосереднє інвестування -- формування інвестиційного портфеля -- управління портфелем (проведення переговорів, підготовка договору на придбання цінних паперів, переоформлення прав власності на цінні папери).

3. Отримання прибутку (отримання поточних прибутків від цінних паперів, зростання вартості портфеля, продаж цінних паперів, прийняття рішень щодо управління структурою портфеля).

При фінансовому інвестуванні про період окупності можна говорити тоді, коли інвестор отримує регулярні поточні доходи від цінних паперів. Якщо інвестор отримує дохід перепродажем цінних паперів, окупність відбувається одночасно з отриманням чистого приросту капіталу на різниці цін придбання і продажу цінних паперів.

Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, організація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведення проекту до кінцевих результатів) визначається терміном інвестиційного менеджменту.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій у поточному році, тим більший може бути обсяг валового внутрішнього продукту країни в майбутньому періоді.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності є комплексом сфер впливу на поведінку інвесторів за рахунок:

* податкової системи;

* амортизаційної політики, у тому числі методів прискорення амортизації основних фондів;

* державних норм (наприклад, екологічних) і стандартів;

* антимонопольного законодавства;

* визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

* забезпечення макроекономічної стабільності;

* стабільності та розвитку фінансово-кредитної системи, сприятливих умов для користування позиковими коштами;

* розвитку інфраструктури фондового ринку.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний попит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій)

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Розділ ІІ. Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності підприємства

Процеси споживання та нагромадження капіталу займають важливе місце в стабілізації та прискоренні темпів розвитку економіки України, у вирішенні питань відтворення виробничих потужностей підприємств та забезпечення конкурентоспроможності продукції. Досвід показує, що для господарств, які споживають значну частку своїх доходів, характерні помірні темпи економічного зростання. При цьому розмір нагромадження визначається різницею між додатковою вартістю, отриманою в результаті господарської діяльності, і розміром споживання. Фінансові ресурси, накопичені під час розподілу додаткової вартості, можуть знову застосовуватися в господарському обороті з метою одержання доходів. Ця частина ресурсів фактично капіталізується, тобто перетворюється на інвестиції. Її абсолютний розмір визначає можливості та масштаби здійснення інвестиційної діяльності.

Сам термін “інвестиції” в економічній літературі не завжди трактується однозначно. Він походить від латинського слова “invest”, що означає “вкладати”. У широкому значенні, інвестиції - це вкладення капіталу в тій чи іншій формі, в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збереження.

Накопичений досвід у галузі інвестицій поки що не знайшов належного відображення в законодавчій базі та вітчизняній практиці управління інвестиційною діяльністю. Як наслідок, існуючі невизначеності та розбіжності у трактуваннях категорій обумовлюють відповідні ускладнення при вирішенні наукових і практичних завдань. Мають місце випадки вузького і навіть неправильного тлумачення поняття інвестицій. Так, ототожнення інвестицій з капіталовкладеннями не враховує всієї їхньої багатогранності. Капіталовкладення правомірно вважати лише однією з форм довготермінового реального інвестування, яка характеризує окрему сферу інвестиційної діяльності (крім довготермінових вкладень, кошти можуть бути спрямовані на придбання цінних паперів, нематеріальних активів, на поповнення оборотних активів тощо). Також неправильним є визначення мінімального інвестиційного лага на рівні одного роки, оскільки інвестування може відбуватися, наприклад, через розміщення коштів у банках на депозитних рахунках, як короткотермінове позичання коштів.

Згідно із Законом України “Про інвестиційну діяльність” під інвестиціями слід розуміти всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Таке визначення в основному відповідає міжнародному підходу до розуміння інвестиційної діяльності як процесу вкладення ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей), з метою одержання прибутку чи соціального ефекту в майбутньому.

Водночас відмітимо, що законодавче визначення неповно трактує поняття “інвестиції”. По-перше, немає сенсу в протиставленні інтелектуальних та майнових цінностей (або майна у вигляді його активів), оскільки нематеріальні ресурси, у вигляді яких інтелектуальні цінності вкладаються і використовуються підприємством, є одночасно й цінностями майновими. В економічній теорії процес інвестування, що передбачає вкладення усіх форм майнових цінностей, розглядається як “вкладення капіталу”.

По-друге, як було зазначено вище, метою інвестицій є не лише отримання прибутку або досягнення соціального ефекту, а й інші форми забезпечення розвитку і нагромадження капіталу підприємства.

Оскільки різноманітні інвестиції мають різний вплив на розвиток економічних процесів, то необхідність забезпечення ефективного управління інвестиціями потребує класифікації їх за ознаками.

Існує декілька підходів стосовно класифікації інвестицій. За складом інвестиційних ресурсів розрізняють інвестиції валові і чисті. Валові інвестиції характеризують загальний обсяг ресурсів у певному періоді, які спрямовуються на нове будівництво, придбання засобів виробництва або на приріст товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції становлять різницю між валовими та сумою амортизації у певний період за всіма видами активів.

Основною ознакою поділу інвестицій за окремими формами є об'єкт вкладення капіталу. За цією ознакою в зарубіжній економічній теорії інвестиції поділяють на реальні - спрямування ресурсів у матеріальні та нематеріальні активи, що забезпечують розвиток підприємства (це основні та оборотні засоби, патенти, ліцензії, “ноу-хау” та ін., у результаті використання яких з'являються нові товари і послуги, а інвестор отримує прибуток); фінансові - вкладення коштів у різні фінансові інструменти інвестування (придбання фондових цінних паперів, цільові банківські вкладення, депозити та інші інструменти).

У Законі України “Про інвестиційну діяльність” формам інвестицій приділяється недостатньо уваги. У законодавчій базі вони вперше розглянуті в Законі України “Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»”. Згідно з ним інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції”.

На нашу думку, такий розподіл потребує певного уточнення. По-перше, є некоректною заміна терміна “реальні інвестиції” на капітальні вкладення (або капітальні інвестиції), оскільки коли йде мова про капіталовкладення, як правило, під цим розуміють інвестиції на відтворення основних засобів і приріст матеріально-виробничих запасів. Проте з недавнього часу вітчизняне законодавство почало включати у це поняття і придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації. У світовій практиці саме застосування терміна “реальні інвестиції” більше відповідає такому широкому тлумаченню капіталовкладень (капітальних інвестицій).

По-друге, поділ фінансових інвестицій на прямі та портфельні проведено в Законі за різними класифікаційними ознаками. Так, у зарубіжній теорії інвестицій за ознакою самостійності здійснення вони поділяються на прямі (передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єктів вкладень) і непрямі (здійснюються за допомогою та участю інвестиційних посередників). Водночас за ознакою мети інвестування фінансові інвестиції поділяються на стратегічні і портфельні. Характерною рисою стратегічних інвестицій є повний контроль інвестора над об'єктом вкладення та управління ним (стратегічне управління забезпечується придбанням інвестором, наприклад, контрольного пакету акцій). Портфельні інвестиції не дають можливості такого контролю і, як правило, представлені пакетом акцій, на який припадає 10-25% власного капіталу підприємства. Мета портфельних інвестицій - приріст суми вкладеного капіталу або отримання поточного доход. Отже, вітчизняне законодавство при класифікації інвестицій за ознаками є дещо суперечливим.

Останнім часом у світовій практиці виділяють ще дві форми здійснення інвестицій: інноваційні - спрямовані у нововведення; інтелектуальні - спрямовані в об'єкти інтелектуальної власності.

У загальному випадку, класифікацію інвестицій за найбільш суттєвими ознаками можна представити такою схемою.

Оскільки інвестиції окремих господарюючих суб'єктів спрямовуються на розв'язання суттєво несхожих завдань, то справедливим є відповідний розподіл інвестицій на різні види. Зупинимося докладніше на існуючих класифікаціях реальних інвестицій. Найчастіше виділяють такі основні види:

- інвестиції у підвищення ефективності (передбачають зниження витрат підприємства шляхом заміни устаткування, навчання персоналу чи переміщення виробничих потужностей у регіони з вигіднішими умовами виробництва тощо);

- інвестиції в розширення виробництва (мають на меті збільшення випуску товарів для вже раніше сформованих ринків у межах існуючих виробництв);

- інвестиції у створення нових виробництв (забезпечують випуск товарів і надання послуг, яких не було освоєно на підприємстві раніше, або ж просте вдосконалення існуючої продукції для виходу на нові ринки);

- інші інвестиції (спрямовані, наприклад, на відповідність виробництва екологічним стандартам, безпеки продукції тощо).

За формами здійснення виділяють такі реальні інвестиції:

* придбання цілісних майнових комплексів (забезпечує галузеву, товарну чи регіональну диверсифікованість діяльності підприємства та “ефект синергізму”);

* нове будівництво (як правило, об'єктів із закінченим технологічним циклом за індивідуально розробленим чи типовим проектом);

* реконструкція (тобто істотне перетворення всього виробничого процесу на основі сучасних науково-технічних досягнень);

* модернізація (удосконалення і приведення активної частини основних засобів у стан, що відповідає сучасному рівню технологічного процесу, відбувається шляхом конструктивних змін машин, механізмів і устаткування).

У вітчизняній практиці неоднозначно трактується також поняття інвестиційної діяльності. Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” вона є сукупністю практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Проте таке формулювання характеризує лише загальні риси інвестиційної діяльності на макроекономічному рівні.

Поняття інвестиційної діяльності підприємства доцільно розглядати у контексті сподівань усіх зацікавлених сторін на успішний економічний розвиток і довготермінове зростання ціни підприємства.

На нашу думку, наближення вітчизняного понятійного апарату в сфері інвестиційної діяльності до провідного досвіду зарубіжної теорії та практики інвестицій, може посприяти підвищенню ефективності управління інвестиційними процесами на підприємствах України.

Важливого значення набуває не лише розуміння сутності та мети інвестиційної діяльності, а й основних завдань управління нею на підприємстві. Необхідність забезпечення найбільш ефективних шляхів економічного розвитку підприємства на окремих етапах, що в кінцевому підсумку набуває конкретного виразу в максимізації ринкової ціни підприємства та підвищенні добробуту його власників у поточному та майбутніх періодах, обумовлює відповідні управлінські завдання інвестиційної діяльності:

1) створення умов для підвищення та збереження високих темпів розвитку підприємства;

2) максимізація прибутків, що залишається в розпорядженні власників підприємства;

3) мінімізація інвестиційних ризиків за необхідного рівня дохідності інвестицій;

4) забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу;

5) формування необхідних обсягів та оптимізація структури інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб (попиту) на довготермінову перспективу;

6) підтримання фінансової стійкості і платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності;

7) пошук шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів підприємства.

Отже, інвестиції відіграють виключно важливу роль для економічного розвитку підприємства. Вони забезпечують просте й розширене відтворення основних засобів, підвищення технічного рівня виробництва, якості та конкурентоспроможності продукції. Без них неможливе здійснення структурних змін в економіці, вирішення низки соціальних проблем, а також здійснення природоохоронних заходів.

Уточнення основних понять, що характеризують інвестиційну діяльність, сприяє чіткому розумінню досліджуваної проблеми вдосконалення управління інвестиційною діяльністю, прийняттю обґрунтованих рішень щодо напрямків активізації інвестиційних процесів на підприємстві. Ефективна інвестиційна діяльність є основою забезпечення розвитку сучасного виробництва, структурних зрушень в національній економіці, науково-технічного і соціального прогресу, вона визначає місце країни у світовому співтоваристві.

Розділ ІІІ. Об'єкти інвестування

Визначені в ЗУ "Про інвестиційну діяльність" об'єкти інвестування можуть бути поділені на такі групи: матеріальні цінності, цінні папери та майнові права, інтелектуальні цінності. Визначені види об'єктів інвестування можуть бути як об'єктами, в які вкладаються кошти, так і формами, в яких здійснюються вкладення.

Залежно від характеру інвестицій інвестор може вкладати кошти у споживчі, фінансові чи підприємницькі об'єкти.

Споживчі об'єкти -- це об'єкти особистого або сімейного довгострокового використання (нерухомість, різні види транспортних засобів особистого використання, предмети розкоші тощо). До споживчих можуть бути віднесені також вкладення, що пов'язані з підвищенням якості виробничого та офісного побуту.

Підприємницькі об'єкти -- це вкладення у будь-які види виробничої чи комерційної діяльності.

Фінансові об'єкти -- вкладення у заснування або розвиток фінансових структур (банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, кредитні спілки тощо), а також придбання активів у вигляді цінних паперів чи майнових прав.

Реальні та фондові (фінансові) інвестиції можуть здійснюватись у підприємницькі об'єкти та їх розвиток (через розробку та реалізацію інвестиційних проектів) або у впровадження наукомістких та високотехнологічних виробництв (венчурне інвестування).

Будь-які інвестиції пов'язані з певним рівнем ризику. Для зниження ризику вкладення здійснюються не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів. Метод генерування об'єктів інвестування у певну сукупність називається формуванням інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель -- цілеспрямовано сформована сукупність активів (різного виду інвестицій) інвестора.

Теорія інвестиційного портфеля передбачає вкладення у різні, часто альтернативні, види активів. В умовах сучасної економічної практики портфель, як правило, формується як сукупність певної кількості об'єктів реального або фінансового інвестування.

Портфель реальних інвестицій формується з вкладень різно-термінових (коротко-, середньо-, довгострокових). Прикладом короткострокових інвестицій може бути: придбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених об'єктів та іншої нерухомості.

До середньострокових належать проекти реконструкції та технічного переозброєння підприємств.

Розрізняють два основних види портфелів цінних паперів: індивідуальний портфель, портфель підприємства. Підприємство може залучати грошові кошти за рахунок випуску цінних паперів (пасивні операції) і вкладати залучені кошти у цінні папери інших емітентів (активні операції) з метою одержання прибутку. Крім вказаного, в інвестора можуть бути також інші цілі.

Так, через придбання певних пакетів цінних паперів інвестор може одержати доступ до дефіцитної чи необхідної продукції, сировини чи матеріалів. Придбавши певні майнові права чи паї, -- розширити сферу впливу, здійснити перерозподіл власності.

Індивідуальний портфель повинен включати три основні елементи: ліквідні цінні папери, коротко- та середньострокові інвестиції та інвестиції, скеровані на приріст капіталу.

Інвестиційний портфель формується на основі певних принципів:

-- частина портфеля повинна формуватись як аварійний резерв і складатись з ліквідних цінних паперів та інвестицій вільних засобів, що можуть бути одержані або оплачені терміново (депозити, ощадні сертифікати тощо);

-- інша частина портфеля повинна включати інвестиції в цінні папери з перспективою достатніх доходів та приросту капіталу в поєднанні з можливістю їх реалізації з незначними втратами (акції дохідних підприємств);

-- інвестор повинен уникати ситуації вимушеної реалізації цінних паперів в умовах їх спаду на ринку;

-- остання частина портфеля складається з реальних інвестицій та інвестицій у цінні папери, які повинні забезпечити вагомий приріст капіталу та захист інвестора від інфляції (акції венчурних підприємств).

Співвідношення розмірів частин портфеля та видів інвестицій у кожній з них формується під впливом ряду факторів:

-- власних фінансових можливостей інвестора;

-- можливостей залучення додаткових коштів з метою інвестування;

-- необхідності диверсифікації вкладень як способу зниження ризику;

-- вибору між доходом та приростом капіталу, який залежить від інвестиційного середовища;

-- довгостроковості планованих інвестицій;

-- стану фінансових ринків.

Залежно від змін інвестиційного середовища та ринкових умов співвідношення об'ємів трьох частин портфеля постійно змінюється і регулюється інвестором.

Висновки

Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що їх вкладають у різні види діяльності у виробничій та невиробничій сферах. Інвестиції є невід'ємною складовою частиною сучасної економіки. Від кредитів інвестиції відрізняються ступенем ризику для інвестора (кредитора) - кредит і відсотки необхідно повертати в обумовлені терміни незалежно від прибутковості проекту, інвестиції повертаються і приносять дохід в прибуткових проектах. Якщо проект є збитковим - інвестиції можуть бути втрачені.

Для планування та здійснення інвестиційної діяльності особливу важливість має попередній аналіз, що проводиться на стадії розробки інвестиційних проектів і сприяє прийняттю розумних і обґрунтованих управлінських рішень.

Головним напрямком попереднього аналізу є визначення показників можливої економічної ефективності інвестицій, тобто віддачі від капітальних вкладень, які передбачаються проектом. Як правило, в розрахунках приймається до уваги тимчасової аспект вартості грошей.

При аналізі інвестиційних проектів виходять із певних припущень. По-перше, з кожним інвестиційним проектом прийнято пов'язувати грошовий потік. Найчастіше аналіз ведеться по роках. Передбачається, що всі вкладення здійснюються в кінці року, що передує першому року реалізації проекту, хоча в принципі вони можуть здійснюватися протягом кількох наступних років. Приплив (відплив) грошових коштів відноситься до кінця чергового року.

Проблема активізації інвестиційної діяльності на підприємствах України є досить актуальною. Вона стосується подолання незбалансованості та недосконалості в процесах здійснення інвестиційної діяльності безпосередньо на вітчизняних підприємствах. Основними перешкодами на шляху до реалізації поставлених цілей є недосконалість чинного законодавства та байдужість влади до ситуації, що склалася, економічний спад та низька конкурентоспроможність національних підприємств порівняно із закордонними представниками. Вони повинні вирішуватись не тільки на рівні країни в цілому, але й на регіональному рівні зокрема. Нагальність цього питання не терпить відкладень, адже саме на ефективній підприємницькій діяльності в Україні і буде базуватись стабільна та конкурентоспроможна ринкова економіка.

Головною метою управління інвестиційною діяльністю підприємства є отримання можливого максимального прибутку не тільки в поточному, а й у перспективному періодах. Це вимагає розробки таких задач управління, які забезпечують реалізацію головної мети інноваційної діяльності, що полягає у забезпеченні: достатньої інвестиційної підтримки необхідних темпів розвитку поточної діяльності підприємства; балансу максимальної прибутковості з урахуванням прийнятного ступеня ризику; ліквідності інвестицій, можливостей швидкого реінвестування капіталу при змінах факторів внутрішнього та зовнішнього середовищ; можливості реалізації програм соціального розвитку колективу.

Одним із важливих напрямків стратегічного управління інвестиційною діяльністю на підприємстві є розробка стратегії з метою зайняття на ринку сильних позицій і розробки підходів до її успішної реалізації в умовах невизначеності зовнішнього середовища, сильної конкуренції та внутрішніх проблем. Розробка такої стратегії повинна базуватися на принципах системного підходу, врахуванні загальної базової стратегії розвитку підприємства тощо та сполученні зі стратегією соціального розвитку підприємства.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність". ВВР України. -- 1991.

2. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу". ВВР України. -- 1991

3. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. -- К.: Аті-ка, 2006.

4. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестознавство. -- К.: МАУП, 2000.

5. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. -- К.: МАУП, 2008.

6. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів. -- К.: МАУП, 2002.

7. Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. Підручник. - Тернопіль: Економічна думка, карт-бланш, 2007.

8. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. -- К.: Лібра, 2008.

9. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - К.: «Центр навчальної літератури», 2004. - 376 с.

10. http://pidruchniki.ws

Размещено на Allbest.ru