Діяльність інвестиційних ринків в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту

РЕФЕРАТ

Діяльність інвестиційних ринків в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Підготувала

студентка групиЕкф-27с

Мудрик Мар'яна Іванівна

Перевірила

ас. Петик М. І.

Львів 2011

Зміст

Вступ

1. Сутність та специфіка діяльності інвестиційних банків у сучасних умовах і потенціал їх створення в Україні

2. Діяльність інвестиційних банків в Україні

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Досвід країн з ринковою економікою свідчить, що створення стабільної й ефективної економіки можливо лише за умови функціонування банківського сектору.

У сучасних умовах розвитку банківської системи в Україні швидкого вирішення потребують такі завдання, як підвищення концентрації банківського капіталу, використання можливостей іноземних банківських інвестицій, підвищення якості активів, зниження ставок на кредитні ресурси.

Проблемою розвитку банківського сектору України є формування фінансово-економічного механізму реалізації інвестиційно-інноваційної моделі, яка потребує створення або удосконалення роботи цілого ряду фінансових інститутів, до яких перш за все належать банки.

Дослідженнями даної тематики займалися такі науковці: Полотенко Д.В., Коваленко В.В., Олена Деревко, Олександр Бутенко, Олександр Кириченко.

Банк виступає як основною ланкою, що постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки не тільки торгують грошима, вони водночас є аналітиками ринку. За своїм місцем в економічній системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон'юнктури, що постійно змінюються. На 1 січня 2008 року в Україні фактично діяло 173 банки, в тому числі 16 банків із 100 % іноземним капіталом, їх загальний капітал становив 8,8 млрд. євро (12,3 млрд. дол. США) [1].

Водночас дуже актуальною проблемою стає створення і функціонування інвестиційного банкінгу. Перш за все, це пов'язано з неефективною роботою українських комерційних банків: високі відсоткові ставки і короткі терміни кредитування, майже не фінансуються інноваційні та інвестиційні проекти. Банки не є активними гравцями на ринках капіталів, вони не беруть участі у міжнародних проектах. Основні прибутки банки отримують за рахунок короткострокового споживчого кредитування та підвищення банківських тарифів. Майже всі банки мають дуже низьку рентабельність активів у середньому - 1,5 %.

1. Сутність та специфіка діяльності інвестиційних банків у сучасних умовах і потенціал їх створення в Україні

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. в Україні можуть функціонувати банки як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки поділяють на ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові (клірингові). Появу в українському законодавстві інвестиційних банків можна вважати якісним моментом у банківській практиці, оскільки раніше цю нішу займали інші структури.

Інвестиційний банк - це фінансово-кредитний інститут, який спеціалізується на операціях із цінними паперами (їх випуск та розміщення) з метою залучення додаткових грошових коштів, а також на довгостроковому кредитуванні своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.

Інвестиційні банки мають тривалу історію. У 1902 р. “Банківський довідник Ренд-Макнеллі” вперше відніс до інвестиційних банків нью-йоркський Сіті-Банк. Спочатку функції цих банків виконували акціонерні банки та інвестиційні компанії, які приймали депозити, проводили операції з акредитивами, купували та розповсюджували цінні папери. Багато банків на той час активно користувалися грошима вкладників, розміщуючи їх на ринку у спекулятивні цінні папери та гарантуючи спекулятивні випуски. Коли у 1929 р. відбувся великий біржовий крах, більша частина банків збанкрутувала саме внаслідок зазначених причин, а вкладники банків втратили свої заощадження. З метою посилення контрою за ринком цінних паперів у 1933 р. у США були прийняті закони при банки і цінні папери (Закон Гласса-Стігала і Закон про цінні папери), призначенням яких був захист інтересів суспільства та інвесторів від фінансових ризиків.

Закон Гласса-Стігала відокремив комерційні банки від філій, які займалися інвестиційною діяльністю, у результаті чого банки вже не мали змоги використовувати гроші вкладників з спекулятивною метою на фондовому ринку. Він заборонив федеральними банкам гарантувати розміщення цінних паперів, крім зобов'язань казначейства США та деяких урядових, і вести операції з цінними паперами за власний рахунок.

Діяльність інвестиційних банків має свою специфіку у різних країнах. Залежно від ролі банків на ринку цінних паперів виділяють три моделі ринку: небанківську (американську), банківську (європейську) і змішану.

Для США типовими є інвестиційні корпорації, які розміщують власні кошти та кошти кредитних інститутів у цінні папери. Вони стали основними фінансовими посередниками між фірмами, які відчувають нестачу коштів для довгострокових вкладень, і вкладниками капіталу на тривалий строк.

У таблиці 1 подано інформацію про десятку найбільших американських інвестиційних банків за розмірами розміщених ними цінних паперів у 1998 році.

Японія має свої закони у галузі цінних паперів, які дуже нагадують американські. У цій країні роль інвестиційних банків виконують траст-банки та міські банки. У 1982 р. банківський закон дозволив комерційним банкам додатково займатися торгівлею цінними паперами і разом з цим отримати доступ для торгівлі на Токійській фондовій біржі. Раніше це була монополія брокерських фірм.

Таблиця 1 Десять найбільших інвестиційних банків США (1998 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо банківської моделі організації ринку цінних паперів (для неї не створено подібного законодавства), то вона дає можливість комерційним банкам надавати інвестиційні послуги у певних межах.

Найбільш завершений вигляд ця модель має у Німеччині. Тут створюються інвестиційні товариства, які спрямовують гроші вкладників в акції, боргові цінні папери та земельні ділянки. Для прямого фінансування промисловості зазначені товариства широко залучають заощадження населення. Щодо комерційних банків, то вони контролюють великі пакети акцій підприємств, активно впливають на їх господарську діяльність, тобто є стратегічними інвесторами.

У Великобританії діють інвестиційні компанії різного профілю та торгові банки. Такі банки, крім традиційних банківських операцій, займаються управлінням портфелями цінних паперів акціонерних товариств, пенсійних фондів, страхових компаній тощо. Англійські інвестиційні банки - потужні фінансові інститути: у 1991 р. їх вкладення у цінні папери держави та компаній досягли 108,375 млрд. фунтів стерлінгів.

Бізнес-банки та інвестиційні будинки створюються у Франції. Перші спеціалізуються на довгострокових операціях, передусім вкладанням коштів своїх клієнтів в акції. Після банківської реформи 1966 р. їм було дозволено проводити короткострокові операції, через що вони стали подібними до універсальних банків, основна діяльність яких - “управління участю”. Щодо інвестиційних будинків, то вони виконують аналогічні функції.

Змішана модель організації ринку цінних паперів відрізняється присутністю та діяльністю на ринку як банків, так і спеціалізованих інвестиційних інститутів.

Серед 30 країн із розвиненим ринком цінних паперів приблизно 40-45 % - це країни з небанківським ринком, 40-45 % - зі змішаним ринком і 10-15 % мають суто банківський характер. Як відомо, в Україні стихійно була обрана змішана модель організацій ринку цінних паперів, в якій присутні комерційні банки з усіма правами на операції з цінними паперами поряд з небанківськими інвестиційними інститутами.

Інвестиційні банки, на відміну від комерційних, не обмежені у напрямах своєї діяльності. Розглянемо ці напрями більш детально.

Виведення на ринок нових випусків боргових зобов'язань та акцій приватних фірм і урядових органів є однією з основних послуг, які надають інвестиційні банківські фірми. Новий випуск акцій або облігацій носить назву первинного розміщення. Якщо компанія ніколи раніше не пропонувала свої цінні папери для публічного продажу, то таке первинне розміщення називається нерегулярним, а якщо вона вже має акції, які обертаються на ринку, то це регулярне розміщення. Коли компанія вирішує розмістити нові акції випуску цінних паперів, то у неї є можливість зробити це за допомогою публічного розміщення або закритої підписки. Більшість компаній емітентів надає перевагу гарантованому розміщенню, щоб реальне рішення про характер розміщення емісії лягло на інвестиційний банк. Процес, у ході якого інвестиційні банки гарантують викуп нового випуску цінних паперів за фіксованою ціною, отримав назву андеррайтингу.

Коли компанія пропонує нові цінні папери і звертається до інвестиційного банку, то він надає гарантії у тому, що емітент отримає за свій випуск цінних паперів обумовлену у контракті суму. Якщо розмір емісії великий, то інвестиційний банк запрошує партнерів і організовує емісійний синдикат для того, щоб розподілити фінансовий ризик, з яким пов'язано продаж нового випуску цінних паперів. Не всі інвестиційні банки використовують процедуру синдикату. Існує, наприклад, процедура купленої угоди, яка з'явилася у 1991 р. Вона полягає в організації інвестиційними банком випуску цінних паперів із гарантією купівлі за фіксованою ціною у випадку неможливості їх розміщення (зазвичай за облігаціями, резервними зобов'язаннями і простими акціями). Провідний менеджер або група менеджерів пропонують потенційному емітенту видати зобов'язання купити певну кількість цінних паперів з певним відсотком доходу і строком погашення за обумовленою ціною. Емітент, у свою чергу, акцептує або відхиляє пропозицію. У першому випадку це означає, що інвестиційний банк укладає куплену угоду.

Істотною операцією інвестиційних банків стає торгівля цінними паперами на вторинному ринку. У зв'язку з цим інвестиційний банк може виконувати функції брокера, заробляючи комісійні за зведення разом покупців і продавців, а також функції дилера, коли він працює з деяким запасом цінних паперів, за яким виконуються накази на купівлю-продаж за власний рахунок. Коли інвестиційний банкір виступає у ролі дилера, то говорять, що він “робить ринок” цінного паперу, що продається. У цьому випадку його називають маркет-мейкером. Він отримує свій прибуток за рахунок курсової різниці.

Для захисту від втрат інвестиційний банк використовує процедуру хеджування, тобто мінімізацію цінового ризику за наявною пропозицією через відкриття протилежної (строкової або опціонної) позиції за тим же самим фінансовим інструментом із наступним її заліком. Завдання такої процедури - фіксація певного рівня ціни або курсу за допомогою строкової угоди.

Ще одними видом діяльності інвестиційних банків є проведення злиття або поглинання (merger and acquisition business, M&A), якими з 1960-х років займається більшість інвестиційних банків. Дані угоди приносять банкам популярність серед широкого загалу і фактично роблять із них “суперзірок”, які часто згадуються у засобах масової інформації, не говорячи вже про фінансову пресу. M&A проводиться спеціалізованим департаментом по злиттю та поглинанню, в якому працює висококваліфікований персонал, завданням якого є визначення фірм із залишком вільних коштів і можливістю придбати інші фірми, компанії, які могли б бути продані, а також фірм, які могли б бути привабливими для інших фірм як об'єкти поглинання. Основний мотив для більшості злиттів - бажання збільшити вартість об'єднаної фірми. Наприклад, якщо компанія А і В зливаються разом, щоб утворити компанію С, то вартість останньої повинна перевищити сумарну вартість взятих окремо компаній А і В.

Ще один вид діяльності - продаж та інвестиції у нерухомість. З 1970-х рр. великі інституційні інвестори почали все більше цікавитися вкладанням у нерухомість. Звичайно, що за сучасних умов, коли в структурі світового інвестиційного багатства частка нерухомості становить 35,6 % (для порівняння: частка облігацій - 26,6 %, акцій - 23,0 %), інвестиційні банки не могли залишатися осторонь від роботи з нерухомістю. Тому банки почали створювати спеціальні відділи для роботи з нерухомістю або філії, які пропонували клієнтам купити або продати офісні будівлі, торговельні центри, сільськогосподарські угіддя тощо.

Протягом 1995-2000 рр. річні темпи приросту прибутку в середньому по інвестиційній індустрії у світі становили близько 36 %, а темпи зростання чисельності персоналу досягли 8 % на рік. Таким чином, галузь накопичила достатні ресурси, щоб стійко переносити циклічні спади на фінансовому ринку. Спостерігався активний процес внутрішнього і міжнародного злиття та поглинання, що вилився у створення компаній з надання широкого спектра фінансових послуг. Це дозволило забезпечити фінансову стабільність, протидіяти непередбачуваності ринку, а також об'єднати інвестиційні банки з більш великими банківськими холдингами.

Однак банки в той момент не могли передбачити небезпеку, пов'язану з технологічним сектором, на який було покладено невиправдані надії. Особливо складним для банківського сектора став 2001 р. Результатом спаду стало падіння на 50 % прибутків інвестиційних банків, скорочення на 56 % обсягів угод щодо злиття та поглинання, скорочення на 30 % обсягів угод щодо розміщення акцій і падіння на 20 % розміру комісійних винагород.

Найбільшою проблемою, що стосується всіх інвестиційних банків світу, є бажання відвоювати свої позиції на ринку у традиційних комерційних банків, які протягом останніх двох років активно та результативно переключилися на інвестиційну діяльність. Коли розпочалася криза, ці банки фактично отримували доходи від кредитування на своєму попередньому рівні і крім цього, продовжували отримувати прибуток від обслуговування угод щодо злиття, поглинання і управління пакетами акцій, тобто операцій, які завжди вважалися найбільш вигідними для інвестиційних банків.

Сьогодні можна з упевненістю констатувати, що майже сімдесятирічна практика застосування Закону Гласса-Стігала виявила ряд протиріч між інвестиційними і комерційними банками на фінансовому ринку. Ізоляція будь-якого банківського інституту від ринку цінних паперів виявилася безперспективною. Поступово грань між комерційними та інвестиційними банками стирається. Визначити чітку різницю стає все далі важче. Не тільки інвестиційні банки все більше займаються операціями, що відносять до сфери діяльності комерційних банків (наприклад, Goldman Sachs, Merrill Lynch Lehman Brothers створили власні банківські підрозділи), але й останні розуміють перспективу втрати найбільш престижних і вигідних клієнтів і готуються “дати бій” інвестиційним банкам на їх полі.

Очевидно, що принципи функціонування інвестиційних банків викликають певний інтерес в українських бізнесменів, оскільки в Україні банки з такою спеціалізацією повинні тільки-но з'явитися. Поки що вітчизняних інвестиційних банків за західними стандартами немає.

Аналіз українського законодавства дозволяє зробити висновок, що вітчизняні комерційні банки мають право здійснювати інвестиційну діяльність та операції з цінними паперами на підставі письмового дозволу НБУ за винятком, якщо інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку, а також якщо юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде винятково діяльність з надання фінансових послуг. Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі підприємства не повинна перевищувати 15 % капіталу банку, а сукупні інвестиції - перевищувати 60 % розміру капіталу банку.

З усього переліку послуг, які традиційно надають інвестиційні банки світу, в Україні найбільш активно розвиваються наступні:

1. Андеррайтинг. Згідно з ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” він визначається як купівля на первинному ринку цінних паперів із наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе для того, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.

2. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів, розробка інвестиційних програм і підготовка проектної документації згідно з міжнародними стандартами.

3. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.

4. Формування оптимальних емісійних портфелів, що включає розробку програм залучення інвестицій підприємством, розробку планів-графіків емісії боргових і пайових цінних паперів, обгрунтування оптимального рівня дохідності за емітованими цінними паперами.

5. Формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів.

6. Консультування з інвестиційних питань, пошук для підприємства іноземного інвестора, а для інвестора - суб'єкта інвестування.

7. Брокерські та дилерські послуги.

В Україні підприємство може розмістити випуск цінних паперів за допомогою торговельно-інформаційних систем, бірж або позабіржового ринку. Досить часто проводиться відкрита підписка, яка насправді є закритою, оскільки покупці емісій наперед відомі. Інша проблема - неповні емісії. При проведенні відкритої підписки існує ризик того, що підприємство не зможе продати 60 % свого випуску і він буде визнаний як той, що не відбувся. Крім цього, потрібні великі гроші на рекламу, які можуть бути і невиправданими.

Аналітики українського фондового ринку констатують, що в Україні практично відсутнє розуміння потенційних вигод механізму первинного розміщення цінних паперів.

Як відомо, інвестування пов'язане з довгостроковими кредитами. Частка таких кредитів у портфелях комерційних банків порівняно з 2001 р. збільшилась з 15,4 % до 20,5 %. Однак більшість банків не може надати інвестиційний кредит на строк 3-5 років самостійно, тобто без участі інших фінансових інститутів, що пов'язано з ризикованістю довгострокових вкладень і обмеженістю ресурсної бази банків. Якщо на Заході реалізація проекту ніколи не відбувається без участі страхових компаній, то в Україні такі послуги не надає практично ніхто.

Аналіз фінансових інвестицій, здійснених банками свідчить про те, що вони є недостатньо диверсифікованими за напрямами і незначні за обсягами. І хоча у 2001 році комерційні банки здійснили фінансові інвестиції на суму 4,198 млрд. грн., тим самим вдвічі збільшивши свої портфелі, їх частка в сумарних активах становить лише 8,7 %. Сьогодні ринок цінних паперів в Україні зобов'язаний увагою до себе лише з боку системних банків (див. таб. 2). Так, “Аваль” збільшив свої вкладення у цінні папери з 109,38 млн. грн. у 2000 р. до 1,9 млрд. грн. (тобто фактично у 17 разів), “Приватбанк” збільшив свої вкладення втроє - до 1,6 млрд., “Укрсоцбанк” має портфель на суму близько 580 млн. грн. У всіх інших банківських закладів (окрім “Ощадбанку” і ПІБу) портфелі не перевищують 100 млн. грн., хоча більшість з них збільшили свої вкладення у фінансові інструменти у декілька разів.

Питання стосовно віднесення цінного паперу до портфеля банку регламентується двома нормативними документами НБУ: Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України та Положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій із цінними паперами.

Згідно з п. 3.1. Інструкції вкладення банку у цінні папери можна віднести до одного з чотирьох портфелів: цінних паперів на продаж; цінних паперів на інвестиції; пайової участі (вкладень в асоційовані компанії); вкладення у дочірні компанії.

Але, на жаль, більшість паперів купувалася на продаж, а не з метою інвестування. Особливо це стосується веселів і облігацій внутрішньої державної позики. Розмір портфеля зазначених паперів “на продаж” майже у два рази перевищує - “на інвестиції”.

Таблиця 2 Найбільші торговці цінними паперами серед банків у ПФТС у 2001 р.

Що стосується акцій, то структура портфелів за паперами з нефіксованими доходом майже не змінилася. Банки в основному надають перевагу акціям підприємств енергетики та суміжних галузей. Загальний обсяг акцій “на інвестиції” становить лише 414 млн. грн. (10 % загального розміру портфеля цінних паперів). Це викликано наступними причинами:

1. Повільні темпи приватизації та непрозорі механізми її проведення в Україні. У цьому випадку можна говорити мову швидше про спекулятивні угоди, ніж про довгострокові вкладення.

2. Невисокі виплати дивідендів, оскільки більшість українських підприємств займається реінвестуванням.

Вексель втратив свою колишню привабливість, яка полягала у можливості проведення взаємозаліку. За даними НБУ, обсяг векселів у портфелях комерційних банків за 2001 р. знизився на 26 % до 632 млн. грн. Істотним недоліком векселя є складність отримання рефінансування у НБУ. Процес отримання кредиту під векселі підприємств є надзвичайно затягнутим. Нерідко позитивне рішення про надання кредиту НБУ приймається через два тижні, а рефінансування вимагає отримання кредиту на невеликий період із метою підтримання поточної ліквідності, і зрозуміло, що за 14 днів потреба у кредиті може просто зникнути. Ще одними недоліком векселя є те, що крім обліку у банку, який його прийняв, потрібно ще авалювати його в іншій банківській установі. У цих умовах сподіватися на збільшення вкладень банків у вексель не доводиться, хоча деякі банки активно працюють із цими цінними паперами (наприклад, Промислово-інвестиційний банк). інвестиційний банківський грошовий

За підсумками 2001 р., найбільші угоди були укладені банками з облігаціями державної позики, які вперше після 1998 р. стали цікавим об'єктом для вкладання коштів. Багато великих банків відчували надлишкову ліквідність, а іншої альтернативи на ринку цінних паперів, крім придбання облігацій держави, не було (у деяких банках портфель цінних паперів складається на 80 % з таких облігацій). У 2002 р. передбачається, що ці інструменти ринку цінних паперів стануть найбільш популярними у банків.

Сьогодні в обігу знаходяться державні папери, випущені з 1998 до 2001 рр. згідно з рішенням Кабінету Міністрів; постановами КМУ “Про випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року” від 25 серпня 1998 р. № 1343 і “Про другий випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року” від 10 вересня 1998 р. № 1416. Власники обох випусків КОВДП - комерційні банки, а в обігу знаходяться цінні папери приблизно на суму в 250 млн. грн. У 2000 р. вийшла постанова КМУ “Про випуск процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року” від 22 вересня № 1455, відповідно до якої власником ПОВДП став НБУ, а їх обсяг становив 9,3 млрд. грн. І, нарешті, 31 січня 2001 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики” № 80.

Саме на основі останнього рішення КМУ останнім часом Міністерство фінансів продовжує емісію короткострокових і середньострокових паперів (КДО і СДО), завдяки цьому у бюджет було залучено менше 1,2 млрд. грн., причому ставки дохідності на первинному ринку ОВДП встановились на рівні 13,0-14,5 % річних (у 2000 році ставки коливалися у межах 16,5-25 %). Власниками цих паперів стають Пенсійний фонд, який викупив 70 % ОВДП на первинному ринку, комерційні банки з часткою у 20 % і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, якому дісталося 10 %.

Відносно новим інструментом для ринку цінних паперів у 2001 р. стали корпоративні облігації, які випускали і підприємства, і банки. У роботі з такими облігаціями потрібно мати чітке уявлення про фінансовий стан емітента, а в умовах України це не завжди можливо. Крім цього, їх емісія є дорогим способом залучення ресурсів, починаючи з витрат щодо випуску і закінчуючи проблемами щодо їх розміщення. Знайти покупця на облігації вкрай важко внаслідок низької ліквідності фондового ринку.

Не зважаючи на це, деякі банки знайшли свою нішу на ринку цінних паперів і займаються розміщенням облігацій клієнтів, наприклад, “Кредитпромбанк”, “Альфа-Банк”, “Титан” і “Форум”.

Таким чином, українські банки поступово починають виконувати традиційні операції інвестиційних банків - продаж цінних паперів на вторинному ринку та андеррайтинг. Потрібно сподіватися, що подальше формування інвестиційних програм для розвитку української економіки призведе до появи і посилення ролі інвестиційних банків, визначить модель їх поведінки на ринку цінних паперів.

2. Діяльність інвестиційних банків в Україні

Основною формою банківських інвестицій є фінансові інвестиції та вкладення капіталу у придбання нематеріальних активів, при цьому більшість банків недостатньо інвестують реальний сектор економіки України, що зумовлено їх неготовністю надавати значні й довгострокові кредити, нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак -- високими ризиками.

На відміну від корпоративного інвестування, специфіка банківської інвестиційної діяльності значною мірою зумовлена характером і обсягом сформованої ресурсної бази. Банкам поки що не вдається залучати значні обсяги довгострокових ресурсів, що, своєю чергою, гальмує інвестиційну активність банків. Капітал банків в Україні на 1 січня 2008 р. становив 6,7 % ВВП, а середній термін зобов'язань -- 5 місяців, чисті активи -- 553,3 млрд грн, або 68,2 % ВВП. Однак за середнім обсягом активів українські банки відстають від банків розвинених країн: від десяти (СІЛА) до тисячі разів (Японія). Як наслідок, вкладення в цінні папери на 1 січня 2009 р. становили лише 8,2 % загальних активів банківської системи України [2].

За останні роки простежується тенденція до переорієнтації банків із вкладень у цінні папери на інвестиції у цінні папери на продаж. Більшість інвестицій банків сьогодні здійснюється у формі кредитів. У 2008 році українські банки переважно надавали кредити в поточну діяльність позичальників, їх частка перевищувала 90 % . Обсяги кредитів в інвестиційну діяльність були незначними, а їх частка на початок 2009 р. становила 9,9 % від загального кредитно-інвестиційного портфеля (КІП).

В табл. 3 наведена структура інвестиційного портфеля першої п'ятірки українських банків станом на початок 2009р.[3].

Таблиця 3. Структура інвестиційно-кредитного портфеля станом на 1.01.09, млн грн

№ з/п	Банк	КІП	Частка, %	Міжбанк. кредити	Кредити юр.особ.	Кредити фіз. особ.	Цінні папери
	Всього	431976,42	100	42647,26	224143,4	140404,48	24781,64
1	Приватбанк	43004,47	9,955	3887,65	18232,03	18740,37	2144,42
2	РайффайзенБанк Аваль	37366,24	8,65	1124,97	17665,38	17146,02	1429,87
3	УкрСиббанк	30546,31	7,071	1526,37	10983,92	17047,29	988,73
4	Укрсоцбанк	24778,42	5,736	461,11	10214,22	12513,04	1590,06
5	Укрексімбанк	22931,05	5,308	441,22	19953,44	966,53	1569,86

Таким чином, причинами низької ефективності банківської системи України та її інвестиційної складової є такі дві групи чинників:

1) внутрішньобанківські, до яких належать недостатність ресурсів для проведення інвестиційних операцій, бажання банків максимізувати віддачу підвищенням процентної ставки за кредитами, високі вимоги банків до забезпеченості інвестиційних кредитів;

2) зовнішні, такі як високий рівень інфляції в економіці, система внутрішніх взаємних платежів, непрозорість ринку капіталу, недовіра до банківської системи з боку клієнтів, недосконалість законодавства, недостатня кількість платоспроможних позичальників.

Вкладення банків у вітчизняну економіку здійснюється в основному у формі кредитів і вкладень у цінні папери, тому фінансові інструменти банківського інвестування поділено на дві групи: кредитні інструменти інвестування; фондові інструменти інвестування.

До кредитних інструментів інвестування належать: довгострокові інвестиційні кредити, лізингове кредитування, мікрокредитування, проектне фінансування, іпотечні кредити та ін. До фондових інструментів інвестування можна зарахувати облігації внутрішньої державної позики, облігації місцевих позик, акції; корпоративні облігації, казначейські зобов'язання, депозитарні розписки, ощадні сертифікати, заставні, іпотечні цінні папери, тощо.

Довгострокове інвестиційне кредитування посідає чільне місце в реалізації стратегії переходу від нинішньої  залежної моделі розвитку економіки до орієнтованої, спрямованої на інноваційний розвиток. Між тим в Україні в структурі кредитних портфелів банків частка інвестиційних кредитів є ще низькою, хоча за останні роки простежується тенденція збільшення їх обсягів.

Відсутність професійного регулювання розвитку інвестиційної діяльності банків з боку держави компенсується реальною практикою, яку реалізують, в основному, банки з іноземними інвестиціями. Найбільш відомими гравцями на інвестиційному ринку України є ІНГ-банк Україна (Голландія), ОТР-Банк (Угорщина), Індексбанк (Агриколь банк Франція), УкрСиббанк, РайфайзенВанк Аваль (Австрія), Альфа-Банк (Росія). Так, в 2008--2009 рр. основними напрямками діяльності цих банків були: послуги організаціям з фінансового консультування; послуги андерайтингу; послуги платіжного агента. Розподіл послуг на окремі підрозділи -- роботи з фізичними особами (населенням) і роботи з корпоративними клієнтами -- є звичною практикою організації діяльності для українських банків, оскільки саме таким чином організовано надання банківських послуг і в Україні.

В узагальненому вигляді система надання інвестиційних послуг у зарубіжних банках (на основі практики п'яти найбільших банків США) представлена в табл. 4 [4].

Таблиця 4

№ з/п	Вид послуг	Характеристика послуг
1	Інвестиційний банкінг	Андерайтинг для органів державної влади, органів місцевої влади, корпорацій, обслуговування угод із злиття поглинання; інвестиційний консалтинг
2	Брокерські послуги	Ринок акцій, ринок цінних паперів з фіксованим відсотком, іпотечний ринок і ринок нерухомості, товарний ринок
3	Послуги інвестиційного менеджменту	Створення та управління фондами різних типів, довірче управління для населення, довірче управління для професіональних інвесторів
4	Сервісні послуги	Кредитна підтримка інвесторів, кредитна підтримка емітентів, проведення валютно-обмінних операцій, розрахунково-клірингове обслуговування, страхування, аналітична підтримка

Виділяючи основні напрями інвестиційних послуг зарубіжних банків, слід звернути увагу на те, що головною умовою для їх інвестиційної діяльності є чіткий розподіл таких напрямків банківського бізнесу, як брокерські послуги та послуги андерайтингу. Ця вимога спрямована на те, щоб обмежити можливості шахрайства; брокери рекомендують клієнтам купувати саме ті цінні папери, за андерайтинг яких відповідає конкретний банк (банківський холдинг).

Більшість американських інвестиційних банків до послуг інвестиційного банкінгу відносять андерайтингові послуги, послуги з проведення злиття і поглинання, інші консультаційні послуги, які надаються и корпоративним клієнтам та урядам. При цьому американські інвестиційні банки не відмовляються від надання брокерських, кредитних та я розрахункових послуг.

Практика функціонування інвестиційного ринку України свідчить, що поряд з інвестиційною діяльністю банків формується і вже активно працює так званий інституційний (небанківський) сектор інвестицій, який в 2008 р. почав активну боротьбу за фінансові ресурси населення, що не є позитивом для розвитку економіки України в цілому. Це поки що, на жаль, тільки перерозподіл, а не ефективне використання і залучення фінансових ресурсів внутрішнього ринку [5].

До інституційних інвесторів відносять фінансові та інвестиційні компанії, інститути спільного інвестування, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії.

В 2008 р. кількість фінансових компаній становила 125 із загальним розміром активів 435,9 млн грн; інвестиційних фондів було 519, з них 10 -- відкриті, 25 -- інтервальні, 3 -- закриті диверсифіковані, 410 -- венчурні; небанківські кредитні установи -- 790, в тому числі 765 -- кредитні спілки, 4 -- інші кредитні установи та 14 юридичних осіб публічного права; система недержавних пенсійних фондів нараховує понад 80 структур, а страхових компаній зареєстровано 461[6].

Крім того, в країні функціонувало 32 608 акціонерних товариств, з яких 40 651 відкритих і 21 501 закритих. На ринку цінних паперів кількість професійних учасників становила 1648, а обсяг торгів на ринку цінних паперів в IV кварталі 2008 р. перевищував 150,2 млрд грн. Найбільш активними на інвестиційному ринку є компанії, створені банківськими структурами, або ті, які тісно з ними співпрацюють[7].

Суттєвим чинником формування інвестиційних банків в Україні є інтенсифікація розвитку страхового бізнесу і недержавного пенсійного забезпечення. На 1 січня 2009 р. в Україні діяла 461 така установа. Загальний обсяг страхових витрат компаній становив у 2006 р. майже 14 млрд. грн, в т. ч. 8,7 млрд. грн -- чисті виплати. Сума чистих активів становила приблизно 7,5 млрд. грн. В табл. 5 наведені дані по п'яти страхових компаніях України, страхові платежі яких в 2009 р. були найбільшими [8].

Таблиця 5. Аналіз діяльності п'яти страхових компаній України в 2009р., млн.. грн

№ з/п	Страхова компанія	Страхові платежі	Активи	Структурний фонд	Власний капітал	Страхові резерви
1	Лемма	298 822	1 255169	550 000	878 954	207 424
2	Дженералі Гарант Страхування	217502	318 498	30 172	76 587	187 923
3	Інго Україна	187 868	213 054	58 438	70 345	140 889
4	Українська страхова група	90 731	215"727	100 000	95 342	89198
5	Вексель	89 762	191 309	33 000	13 025	72 351

Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу. Так, в 2009 р. сім страхових компаній входили до списку 50 найбільших компаній світу. Щорічний світовий обсяг страхових послуг наближається до 2,5 трлн дол. США [9].

Страхові компанії поки не стали активним інституційним інвестором  на ринку корпоративних облігацій -- їх частка незначна, трохи більше 1 %. Крім того, вітчизняні страховики активно інвестують свої резерви в акції з високим ризиком. Як показує світовий досвід, стратегічним напрямком інвестування страховими компаніями є корпоративні облігації та портфельні інвестиції [10].

Головною проблемою НПФ є їх незначна ресурсомісткість. Це обумовлено кількома причинами. Перша і головна -- це недовіра населення до фінансових структур в цілому, а друга -- дуже низький рівень платоспроможності населення України. Проте світовий досвід показує, що недержавні пенсійні фонди мають стати надійним джерелом додаткової пенсії для людини і потужним локомотивом інвестиційного банкінгу.

Висновки

Отже, Необхідно підкреслити, що сьогодні в Україні немає статистики в галузі інвестування, що не дозволяє зробити глибокий аналіз щодо питань надання інвестиційних послуг. Надання інвестиційних послуг на досвіді окремих банків та інвестиційних компаній показало, що найбільш розвинений напрямок -- це надання брокерських послуг. У стадії розвитку перебувають послуги щодо проведення андерайтингу і операцій злиття та поглинання; перспективними є послуги інвестиційного менеджменту (довірчого управління активами професіональних учасників фінансового ринку та активами приватних осіб).

Аналіз діяльності основних учасників інвестиційного ринку України показує, що для вирішення проблеми інтенсифікації інвестиційних процесів в Україні необхідні, з одного боку, концентрація ресурсів та капіталу, а з іншого, -- створення інфраструктури для багатоканального ринку із залученням інвестицій.

З погляду покращення доступу фірм до інвестицій необхідно в дуже стислі строки підтримати банківський сектор і сприяти розвитку небанківських установ, зокрема:

-- заохочувати участь іноземних банків для посилення конкуренції, що змусить українські банки зменшувати процентні ставки і укрупнюватися;

-- ввести суворі правила щодо кредитування споріднених підприємств;

-- підвищити вимоги до капіталу та обсягів основного капіталу і дати більш точне визначення капіталу;

-- привести страхове законодавство у відповідність до статутів ЄС;

-- прийняти відповідне законодавство для створення накопичувального пенсійного фонду, передбаченого пенсійною реформою;

-- сприяти поширенню інформації про пенсійну реформу, оскільки недовіра до недержавних пенсійних фондів тісно пов'язана з недостатнім розумінням того, як працюють ці установи.

Виходячи із вище викладеного можна сказати, що розвиток банківської системи залежить від залучення іноземних банківських інвестицій, а для цього необхідно Україні повернути втрачену довіру іноземних інвесторів та забезпечити їх всіма умовами для плідної співпраці.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // < zakon. rada. gov. ua>.

2. Закон України « Про режим іноземного інвестування» // < www. mdoffice. com. ua>.

3. Закон України « Про інвестиційну діяльність» // < www. new legal. ua >

4. Cтатистичний щорічник України за 2008 рік / За ред. Р. Г. Віленчук;   відповід. за випуск Л. О. Машкова. - К.: Консультант, 2008. - 551 с.

5. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт. - Доступний з: < www. ukrstat. gov. ua >.

6. Полотенко Д.В. Банківська система України в умовах функціонування іноземних банків // Фінанси України. - 2009. - №5. - С. 91-94.

7. Коваленко В. В., Прадун В.П. Оцінка впливу монетарної політики Центрального банку на розвиток банківського капіталу // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №6.- С. 16-27.

8. Олена Деревко. Шляхи підвищення рівня капіталізації банківського сектору // Банківська справа. - 2009. - №1. - С. 76-83.

9. Олександр Бутенко. Роль іноземних банків у формуванні інноваційних національних банківських систем // Банківська справа. - 2009. - №1. - С. 83.

10.Олександр Кириченко. Діяльність українських інвестиційних банків // Банківська справа. - 2009. - №2. - С. 57.

Размещено на Allbest.ru