Фінанси Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Реферат

з дисципліни «Фінанси»

на тему:

«Фінанси Європейського Союзу»

Виконала:

Гурт Аліна

Перевірила:

Олійник Т. В.

Кременчук 2013

Європейський Союз (ЄС) на сьогодні є одним із провідних економічних центрів сучасного світу, що здійснюють вплив на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і глобальному рівнях. Європейський Союз -- це злиття господарств окремих країн у єдиний відтворювальний механізм, тобто формування єдиного міждержавного управління. Результатом такого процесу є ринок, на якому витрати виробництва нижчі порівняно з національними ринками інтегрованих країн. Процес поступової передачі функцій національної держави в галузі регулювання економіки на наднаціональний рівень, що активно розвивається в Європі, -- об'єктивне відображення реалії феномену транснаціоналізації високорозвиненої економіки відносно малих у своїй більшості європейських країв. Не випадково економічна інтеграція перемістилася саме на європейський континент. З 1980 р. Європейський Союз розпоряджається власними коштами незалежно від бюджетів країн, що входять до його складу. Цей факт надає адміністративним органам ЄС великий ступінь незалежності. На сьогодні бюджет ЄС становить понад 100 млрд. євро. Доходи бюджету Європейського Союзу складаються із: ввізних мит, що компенсують різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні імпортері та на зовнішньому ринку, мит за загальним митним тарифом, окрім мита Європейського об'єднання вугілля і сталі, певної частини відрахувань від податку на додану вартість та інші кошти. Видаткову частину бюджету Європейського Союзу становлять такі витрати: 1) субсидії й інші витрати за сільським господарством (майже 73%); 2) субсидії на впровадження в життя регіональної політики, тобто на надання фінансової підтримки менш розвинутим регіонам (5,8 %); 3) витрати із субсидування наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, фінансовані кошти, що виділяються на енергетику, промисловість і транспорт (2,6 %); 4) економічна допомога країнам, що розвиваються (3,8 %); 5) адміністративні витрати (4,7 %); 6) інші витрати (8,5 %). Для податкової політики Європейського Союзу характерні такі особливості: 1) зниження податкових ставок із одночасним зменшення податкових пільг з метою стимулювання економіки та забезпечення ефективного розподілу ресурсів; 2) зменшення прогресивності й перехід до пропорційного оподаткування доходів; 3) підвищення згідно з концепцією нейтральності ролі непрямих податків; 4) регулювання зовнішніх ефектів, наприклад" стимулювання споживання екологічно чистих видів палива; 5) стимулювання окремих пріоритетних секторів економіки, зокрема, малого бізнесу, внутрішньо-фірмових досліджень і розробок; 6) створення пільгових ощадних схем. Найгострішою проблемою для Європейських країн є високий рівень безробіття, зумовлений, відповідно до поширеної думки, надмірним податковим тягарем. У Європі в середньому податки становлять майже 40 % ВВП, а рівень безробіття досягає 10 %.

Прийняті або запропоновані на розгляд Ради ЄС заходи стосуються тільки принципів системи оподаткування і податкової бази, відсоткова ставка як гнучкій елемент залишається в підпорядкуванні національної влади. Зусилля органів ЄС зосередилися на двох головних напрямах: 1) гармонізації ставок ПДВ і впровадження акцизних зборів; 2) уніфікації податків на доходи від цінних паперів і депозитів у банківських установах. У більшості Європейських країн максимальні надходження у бюджет забезпечують особисті прибуткові податки, при цьому в Данії за рахунок цього податку формується більше всіх податкових надходжень. Податки на прибутки корпорацій становлять значно меншу частку державних доходів, особисті прибуткові податки. Європейські країни поділяють на три групи залежно від діючих у них систем оподаткування прибутку, що розрізняються за способом оподаткування частки, що розподіляється, і частки, яка не розподіляється: 1) у Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Люксембурзі й Іспанії діє класична система, згідно з якою частина прибутку, що розподіляється, і частина прибутку, котра не розподіляється, оподатковуються за єдиною ставкою, що призводить до подвійного оподаткування доходу (ця система також діє в США, Австралії та Новій Зеландії); 2) у Великій Британії, Франції, Бельгії, Данії, Ірландії й Італії застосовується так звана система умовного нарахування, у процесі якої до всього прибутку застосовується єдина ставка податку, але під час виплати дивідендів, сплачена компанією частка податку акціонерам, компенсується; 3) в Австрії, Фінляндії, Греції та Норвегії зазначені вище частини прибутку оподатковуються за різними ставками. Частка надходжень від внесків на соціальне страхування істотно відрізняється за країнами. європейський союз міждержавний фінансування

Вони є основним джерелом доходів у Франції, ФНР, Іспанії й Австрії, а в Данії й Ісландії, навпаки, займають незначне місце. їхня низька частка в Данії компенсується за допомогою надходжень від податків на доходи, а в Ісландії відшкодовується споживчими податками. Значну частину державних доходів у всіх країнах формують непрямі податки -- ПДВ і акциз. Цей вид податків переважає в Ісландії, Ірландії та Португалії. Велику роль відіграє податок на додану вартість, що діє у всіх країнах ЄС, він є характерною ознакою європейських податкових систем. У світовій практиці непрямі податки стягуються на підставі двох принципів: 1) принципи країн надходження; 2) принципи країн призначення. Поняття "експортер -- імпортер" у масштабі ЄС замінили не митним визначенням "постачальник -- замовник". Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн учасниць ЄС стали в один ряд з подібними операціями на національному рівні. Процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко виявляється в зменшенні середнього відхилення за непрямими податками у ЄС з 6,2 до 6,0, що перевищує аналогічні показники в Європі загалом. Більше, порівняно з іншими групами країн, середнє відхилення на податок із прибутку корпорацій у зоні євро свідчить про потребу подальшої податкової гармонізації з метою зниження конкуренції між країнами. Можна вважати, що під впливом провідних держав, у яких податкові ставки досить високі (ФРН, Франція), країни можуть перейти до практики, аналогічної проведеній раніше щодо ПДВ, тобто встановлення мінімального рівня податкових ставок. Хоча це може бути додатковою перешкодою на шляху приєднання до Великої Британії, Швеції та Данії до єдиного валютного союзу. Отже, з погляду федералістичних уявлень про розвиток Європейського Союзу, можна зробити висновок, що загальна економічна модель Союзу вже склалась і функціонує на практиці. Фінанси Європейського Союзу є багаторівневою, проте ще не повною мірою ієрархічно впорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов'язаністю її складових та структурною єдністю її функціональних елементів. За своєю організацією та функціональним призначенням фінанси ЄС значною мірою подібні до державних фінансів. Функціонування ЄС, як і окремої держави, пов'язане з виконанням певних функцій, фінансове забезпечення виконання яких здійснюється через централізований міждержавний фонд грошових коштів країн-членів - Євробюджет. Проте головним суб'єктом фінансових відносин у цьому випадку є не держава, а багатонаціональне інтеграційне об'єднання, що відповідає якісно іншому рівню організації фінансової системи.

В основу стабільності Європейського валютного союзу Маастрихтською угодою закладено рамкові умови правового та інституційного характеру. Головною передумовою вступу до Європейського валютного союзу є виконання країнами-претендентами жорстких стабілізаційних вимог, які відповідають філософії Маастрихтського договору і передбачають дотримання так званих макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції. Йдеться про те, що країни, які передають компетенцію з проведення грошової політики Європейському центральному банкові, повинні насамперед бути здатними забезпечити тривалу економічну стабільність у спільному грошово-валютному просторі. Політика бюджетних видатків у ЄС підпорядкована таким ідеям: бюджетне фінансування має сприяти вирівнюванню економічного становища країн-членів та подоланню соціальних диспропорцій; оптимально представляти як інтереси найбідніших держав, так і право розвинутих країн на частку фінансових ресурсів бюджету ЄС; у сфері використання коштів має дотримуватись бюджетна дисципліна та забезпечуватись економічна ефективність і публічність. Основними принципами формування доходів бюджету ЄС є принцип спільної фінансової відповідальності, який передбачає, що всі держави-члени ЄС зобов'язані брати участь у формуванні доходів бюджету і принцип фінансової солідарності держав-членів ЄС, який вимагає приведення внесків держав-членів ЄС у відповідність до їх фінансових можливостей. У функціонуванні ЄС сьогодні окреслились певні проблеми, які впливатимуть на розвиток бюджетної політики Євросоюзу й у майбутньому. По-перше, це певний конкурентний характер взаємозв'язків членів Союзу щодо розподілу видатків та сплати внесків. Кожна держава намагається вплинути на розподіл коштів з користю для себе. Тому досить часто процес прийняття рішень щодо формування бюджетної політики ЄС можна охарактеризувати як “перетягування канату”. По-друге, однією з проблем, що визначають характер видаткової частини бюджету ЄС, е високі адміністративні витрати з бюджету на утримання бюрократичного апарату (причому ця стаття видатків з кожним роком динамічно зростає). По-третє, відповідно до діючого механізму розподілу видатків на програми підтримки села, країни, у яких більша кількість фермерів і більше бідних регіонів, одержують непропорційно більше ресурсів з бюджету ЄС. Держави, у яких практично немає регіонів з низьким рівнем розвитку і малий сільськогосподарський сектор (Велика Британія, Німеччина, Голландія і Швеція), сплачують більше в бюджет ЄС, ніж отримують ресурсів з нього. Тому зберігаються передумови для загострення суперечностей між нетто-платниками й нетто-реципієнтами бюджету ЄС як з приводу розмірів бюджету, так і стосовно того, на які заходи, у яких розмірах має здійснюватись фінансування. Саме цим пояснюється те, що упродовж багатьох років розмір бюджету ЄС був значно меншим від погодженого максимального ліміту в 1,24 % створюваного у ЄС ВНД. Як показує практика ЄС, створення єдиного податкового простору державами чіткіше простежується у непрямому оподаткуванні (податках на споживання), тобто спочатку гармонізуються податки, які безпосередньо впливають на ціноутворення товарних потоків. Щодо фінансових потоків (капіталів), то тут механізм уніфікації прямих податків перебуває тільки на первинній стадії. Процес їх гармонізації проходить значно важче, оскільки прямі податки, особливо податок на прибуток, є одним із головних регулюючих податків, за допомогою якого формується конкурентоспроможність національної податкової системи. Станом на 4 грудня 2012 р. міністри фінансів країн Євросоюзу не змогли досягти угоди про нові методи запобігання фінансовим кризам в майбутньому. Країни, що входять в єврозону, пропонували створити єдиний наглядовий орган під управлінням Європейського центробанку. Франція вимагала передати цьому органу право контролю за фінансами всіх 6000 банків, зареєстрованих в єврозоні. Однак представники Німеччини стверджували, що це було б непрактично і тільки великі банки мають відповідати перед органом загальноєвропейського контролю. Більш інтегрована Європа -- економічний та політичний магніт для Центральної та Східної Європи. У майбутньому головним питанням для східноєвропейців буде те, чи дозволить ЄС постачати на свої ринки сільськогосподарську, паливну і текстильну продукцію у більшій кількості. Отже, ЄС поступово трансформується з міжнародної організації, з економічного та політичного союзу західноєвропейських країн в об'єднання держав з єдиною валютою, громадянством, кордонами, єдиною зовнішньою і внутрішньою політикою.

Література

1. Конституція України. -- К.: Преса України, 2012.

2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України 22 березня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 2010. --№37--38.

3. Закон України "Про власність" // Закони України: В 12 т. -- Т. 1. -- С. 173--188.

4. Закон України "Про підприємництво" // Закони України: В 12 т. -- Т. 1. -- С.191--201.

5. Закон України "Про господарські товариства" // Закони України: В 12 т. -- Т. 2. -- С. 189-- 212.

6. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Закони України: В 12 т. -- Т. 1. -- С. 333--336.

7. Закон України "Про інвестиційну діяльність" // Закони України: В 12 т. -- Т. 3. -- С. 132-- 136.

8. Закон України "Про заставу" // Закони України: В 12 т. -- Т. 4. -- С. 55--70.

9. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. № 13.

Размещено на Allbest.ru