Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998);

Міжнародному науковому семінарі “Проблеми та шляхи вдосконалення податкової системи України” (Ірпінь, 1999);

науково-методичній конференції “Удосконалення змісту і методики викладання фінансово-банківських дисциплін за умов рівневої системи освіти” (Київ, 1997);

науково-методичній конференції “Концептуальні підходи до складання навчального плану підготовки молодшого спеціаліста за умов рівневої системи освіти” (Київ, 1997).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 11 робіт, загальним обсягом 4,5 др.арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг роботи 170 сторінок, містить 28 таблиць (13 з них у додатках), 7 графіків і діаграм. Додатки на 46 сторінках. Список використаних джерел складається з 220 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, мету і завдання дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь апробації.

У першому розділі “Економічні умови формування бюджетних коштів на етапі ринкових перетворень в Україні” дана характеристика економічного і фінансового стану країни, в якому відбувається формування її бюджетних коштів. Виникнення соціально-економічної кризи, яка поглиблюється фінансово-кредитною, зумовлена тим, що ринкове перетворення економіки до останнього часу відбувалося з недостатнім урахуванням конкретних особливих умов, в яких опинилась Україна після одержання державної незалежності в 1991 році. На самостійний шлях соціально-економічного розвитку Україна вийшла з інтегрованої, з яскраво вираженою спеціалізацією і концентрацією виробництва економіки. Вона не мала ні свого окремого економічного комплексу із власними сировинними, енергетичними ресурсами, ні власного внутрішнього й зовнішнього ринку збуту своїх товарів; крім того, Україна одержала в спадщину від колишнього СРСР деформовану виробничу структуру з економічно невиправданим співвідношенням між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, деформація якої була також зумовлена високою питомою вагою військово-промислового комплексу в економіці України.

Виникненню соціально-економічної кризи в Україні сприяли і допущені в ході ринкової трансформації економіки помилки і прорахунки.

В Посланні Президента України до Верховної Ради про стратегію економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. визначені чинники значних економічних та соціальних втрат у процесі здійснення ринкових реформ. Крім надзвичайно складних стартових умов, політичної неузгодженості та недосконалості законодавчого процесу, вказані і причини, які пов'язані з недостатньою послідовністю у здійсненні реформ, рядом помилок та прорахунків. Не вдалося сформувати дієздатну систему державного управління ринковими перетвореннями; неефективним та логічно незавершеним виявися процес приватизації; не вдалося зміцнити банківську систему; допущений високий рівень тінізації економіки тощо. Особливо небезпечним є зростання диференціації доходів населення, яка в кілька разів перевищує відповідні показники в країнах Заходу і виключає можливість посилення соціальної стабільності у найближчій перспективі.

Усе це зумовило виникнення напруженої ситуації щодо створення фінансових ресурсів, їх розподілу і використання.

Таблиця 1

Співвідношення фінансових ресурсів, створених у державі, і фінансових ресурсів підприємницьких структур

* очікуваний результат

** прогнозні дані

До того ж, в Україні відбувався нееквівалентний, економічно невиправданий перерозподіл фінансових ресурсів між виробничою і невиробничою комерційними сферами на користь останньої. Систематичне невиконання дохідної частини зведеного бюджету України за 1991-1999 роки при щорічному нарощуванні темпів зростання його видаткової частини і водночас щорічному скороченні виробництва ВВП загострило проблеми економічного розвитку країни.

Фінансова криза в Україні проявляється в зростанні зовнішнього і внутрішнього державного боргу. Якщо у 1994 році зовнішній борг України становив 380 млн. дол. США, то вже у липні 1999 року - 12,1 млрд. дол. США. Не менш напружена ситуація склалась і з внутрішнім боргом.

Бюджетних коштів не вистачає не тільки на подальший розвиток матеріальної бази, експлуатаційне утримання бюджетних закладів, а навіть і на виплату заробітної плати працівникам соціально-культурної сфери.

У дисертації відзначено, що сьогодні для України найважливішим завданням є вироблення та ефективна реалізація науково обґрунтованої соціально-економічної державної політики відповідно до основних положень Послання Президента України до Верховної Ради України “Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”. У цій програмі важливу роль повинні відігравати заходи щодо формування бюджетних коштів, необхідних для фінансування всіх потреб соціального й економічного розвитку, підвищення добробуту та забезпечення гідного життя кожній людині.

У другому розділі “Податкова система як основа формування бюджетних коштів” охарактеризований грошовий базис як необхідна умова створення податкової системи держави, висвітлені наукові підходи до формування бюджетних коштів, дана оцінка дотримання в податковій системі України принципів оподаткування правової демократичної держави.

На основі аналізу фактичних даних у дисертації зроблений висновок, що монетарна політика держави повинна будуватись при суворому дотриманні вимог економічного закону грошового обігу. Тільки за таких умов можна розглядати грошовий базис як реальну, ефективну вихідну основу функціонування податкової системи.

У роботі розглянуті теоретичні аспекти оподаткування, які безпосередньо стосуються практики формування бюджетних коштів, а саме: основи податкової системи; сукупність податків та механізм їх стягнення; податкове навантаження на підприємницькі структури.

У дисертації доведено, що граничний рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України, включаючи відрахування до Пенсійного фонду в розмірі 40-45%, недостатньо обґрунтований, оскільки не враховує специфіку внутрішньої структури ВВП України. При його використанні держава може вилучати в бюджет до 70-80% доходів підприємств. Фактично узаконюється порядок, при якому в об'єкт оподаткування вводиться не тільки заново створена вартість, але й собівартість, що суперечить науковим основам розподільчих відносин. Це вкрай негативно відбивається на виробництві.

Рекомендується рівень оподаткування при формуванні бюджетних коштів встановлювати у вигляді затвердження у Податковому кодексі державної податкової квоти. Вона буде визначати вилучення через державні податки і обов'язкові платежі частини доходів підприємницьких структур в межах цієї встановленої квоти. Це об'єктивніше характеризуватиме рівень оподаткування та унеможливить існуюче нині надмірне податкове навантаження.

Потребує суттєвого вдосконалення податкова система, яка не відповідає засадам податкової політики, що визначені в Постанові Верховної Ради України від 4 грудня 1996 року. Особливо це стосується стабільності оподаткування, соціальної справедливості і стимулювання підприємницької діяльності.

Нестабільність податкової системи України пояснюється як змінами в економічному середовищі держави, так і недосконалістю аналітичних розробок, які повинні застосовуватися при розробці нових законодавчих актів щодо податків і платників, при підготовці змін та доповнень до діючих законів про податки.

Не можна вважати податкову систему України і соціально справедливою. Економічно необгрунтований неоподатковуваний мінімум у 17 грн. при прибутковому оподаткуванні громадян. Не застосовується диференційоване і прогресивне оподаткування громадян з високими доходами, яке широко використовується в інших країнах світу. Досі повністю не відрегульований і порядок визначення цих надвисоких доходів. Відсутнє законодавче регулювання непрямих методів оцінки надвисоких доходів фізичних осіб.

Не можна вважати соціально справедливим і оподаткування юридичних осіб, коли одні підприємства левову долю своїх прибутків змушені віддавати до бюджету, а інші підприємці знаходяться в “тіні” і ніяких платежів до бюджету не вносять.

Великої шкоди бюджету завдають податкові пільги, які надаються з порушенням основних принципів оподаткування.

Таблиця 2

Податкові пільги по відношенню до Державного бюджету України за 1997-1998 роки

Загальна сума податкових пільг Державного бюджету впродовж 1998 року зросла на 72,2 відсотка. Обсяг фактично наданих пільг за результатами 1998 року становив 25,2 млрд.грн., що на 54,8 відсотка перевищує фактичні доходи Державного бюджету та у 2,3 раза - обсяг пільг, врахованих при затвердженні Державного бюджету України на 1998 рік. Значна частина пільг проходить і за місцевими бюджетами (у 1998 році - 4,6 млрд.грн.). Якщо в 1997 році в загальній сумі пільг за зведеним бюджетом Державний бюджет складав 74 відсотки, то в 1998 році - 85 відсотків.⁾ За даними ДПА України.⁾

Найбільш поширені пільги при оподаткуванні експортно-імпортних операцій, коли у більшості країн світу пільги на експорт отримують виробники товару. В Україні пільгова нульова ставка на експорт дозволяє отримати бюджетне відшкодування комерційним посередникам. Така система зобов'язує товаровиробників сплачувати до бюджету податки, а комерційні посередники при цьому отримують бюджетне відшкодування. Тому не відчувається пожвавлення інвестиційної діяльності, а також помітних зрушень у покращенні формування власних обігових коштів у підприємницьких структурах.

Загрозливий характер для економічної безпеки України мав пільговий режим оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями. За даними Ради національної безпеки і оборони України, через недосконалість законодавства, яке відкрило широкі можливості для напливу псевдоінвестицій “через офшор”, бюджет України втратив за останні два роки не менш 10 млрд.грн.

Наведення порядку в системі податкових пільг повинно стати суттєвим напрямом реформування податкової системи.

У третьому розділі “Методологія реформування податкової системи України” розглянуті концептуальні підходи до реформування податкової системи, вдосконалення механізмів оподаткування, питання детінізації економіки як засобу мобілізації державних доходів.

У роботі з теоретичних позицій визначено ряд положень, які повинні реалізовуватись при створенні Податкового кодексу України на основі наукових принципів оподаткування. У Податковому кодексі повинна бути сформована така система податків, яка була б простою, зрозумілою, прозорою, несуперечливою і передбачуваною. З позицій цього положення справа не стільки в кількості податків і обов'язкових платежів (хоча якщо їх забагато, досягти прозорості, несуперечливості та передбачуваності важче, і тому пропозиції щодо скорочення кількості податків є цілком закономірними), скільки в простоті або складності механізмів справляння самих податків, які входять до податкової системи держави. Податки повинні виконувати не тільки фіскальну, а й стимулюючу і регулюючу функції, механізми ж їх стягнення - забезпечувати зменшення податкового тиску на тих, хто платить податки та вкладає кошти у виробництво. І навпаки, для тих, хто “проїдає” свої доходи, використовує нераціонально, без урахування інтересів розширення виробництва, ставки податків повинні зростати. Економічно необгрунтовано оподатковувати фонд заробітної плати підприємств. Економічно виправдано оподатковувати заробітну плату громадян - фізичних осіб.

Як і нині, податкова система повинна мати два рівні - загальнодержавний і місцевий, між якими повинні бути чітко розділені податки й обов'язкові платежі. Необхідно економічно обгрунтувати перерозподіл податків і платежів між державним і місцевими бюджетами. Для кожного регіону повинна бути визначена і затверджена в законодавчому порядку конкретна частка надходжень загальнодержавних податків і зборів, а перелік місцевих податків і зборів повинен бути переглянутий з точки зору їх економічної доцільності. Діюча система місцевих податків і зборів недосконала, передусім, тим, що вона містить такі збори, які фактично не дають ніяких надходжень до місцевих бюджетів. У той же час вона не враховує всі можливості регіонів у збільшенні доходів місцевих бюджетів за рахунок повнішого і раціональнішого використання економічних, природних та інших факторів, властивих тим чи іншим регіонам.

У Податковому кодексі потрібно змінити підхід до визначення і надання податкових пільг. Податкові пільги необхідно встановлювати лише на інвестиції та інновації. Постійні пільги доцільні тільки в разі оподаткування юридичних осіб - підприємств, на яких працюють інваліди, закладів освіти та культури й фізичних осіб - інвалідів, пенсіонерів та багатодітних сімей. У податковому механізмі необхідно більш широко використовувати диференціацію ставок податків залежно від виду діяльності, розміру одержаного прибутку.

При оподаткуванні прибутку підприємницьких структур бажано було б використати досвід західних країн, які запроваджують диференціацію податкових ставок залежно від джерел формування прибутку (наприклад, основний прибуток від реалізації продукції, капітальний дохід, дивіденди, отримані за акціями інших підприємств). При оподаткуванні основного прибутку може здійснюватися диференціація ставок залежно від величини одержаного прибутку. Така диференціація більше відповідає принципу соціальної справедливості в державі, її турботі про захист інтересів малого та середнього бізнесу, реально підкріплює зацікавленість держави в перерозподілі інвестицій у міжгалузевому і регіональному розрізах через фінансовий ринок.

Податковий кодекс повинен передбачати дотримання міжнародних угод щодо оподаткування; реальне забезпечення прав платників податків; створення дієвого механізму контролю.

Податкова система - важлива і невід'ємна складова державного фінансового механізму регулювання економічних процесів як на мікро-, так і на макрорівнях економіки. Тому узгодженість податкових механізмів з підсистемами механізму регулювання економіки має об'єктивний характер. Зміни у податковому механізмі повинні бути узгоджені з іншими діючими економічними механізмами, які держава використовує для регулювання народногосподарських процесів.

Розглядаючи запропоновані рядом авторів концептуальні підходи до розробки Податкового кодексу України, автор проаналізував питання про об'єднання податку з прибутку підприємств і ПДВ в один податок з реалізації. Дисертант підтримує висновок Кабінету Міністрів України щодо недоцільності такого об'єднання. Це ускладнить виконання міжнародних економічних угод України з іншими державами (їх сьогодні укладено з 41 країною світу, і 30 з них уже діють); позбавить іноземних інвесторів можливості отримати податковий кредит у разі сплати податків у країні-резиденті на суму податку, сплаченого в Україні; не відповідатиме вимогам шостої директиви Європейської Співдружності щодо основних принципів побудови податкових систем західноєвропейських держав. Оподаткування податком з реалізації зумовить збільшення податкового навантаження на підприємства: що мають великі обороти та незначну рентабельність; у яких велика частка доданої вартості; які мають повний цикл виробництва. Це може посилити дисбаланс в економіці. У дисертації проаналізовані й інші негативні наслідки введення податку з реалізації, в тому числі і ті, які засвідчують збільшення розміру податкового навантаження на товаровиробника.

У дослідженні пропонується новий порядок формування державних соціальних фондів, кошти яких використовуються на пенсійне забезпечення, соціальне страхування і допомогу у випадку безробіття. Формування цих фондів слід здійснювати за єдиною ставкою, розподіливши порівну податкове навантаження між роботодавцем і найманим працівником. У зв'язку з цим пропонується відповідну частину доходу підприємця та установ, яка спрямовується на формування соціальних фондів, включити в заробітну плату.

При аналізі механізмів оподаткування встановлено, що саме в них закладені значні резерви для збільшення податкових надходжень до бюджету, але ці резерви заблоковані недосконалими, невідрегульованими окремими складовими елементами, про що, зокрема, свідчить значна кількість податкових пільг.

При визначенні об'єкта оподаткування ПДВ є вартісні елементи, які не належать до додатково створеної вартості на підприємстві - платнику податку. Не відрегульовані питання щодо компенсації податкового кредиту по ПДВ, недосконалості нормативних документів, складності визначення товарів критичного імпорту при оподаткуванні ПДВ.

Спостерігаються суперечності в чинному законодавстві і щодо стягнення прибуткового податку з громадян. Це стосується неоподатковуваного мінімуму, ставок податку, які не враховують склад сім'ї, складові сукупного доходу, оподаткування надвисоких доходів громадян.

У дисертації проаналізовані основні сегменти “тіньової” економіки і механізми отримання тіньових доходів, корупція. Серед причин, які посилили перелив капіталу з відкритої економіки в “тіньову”, необхідно відзначити ті, що були спровоковані не стільки появою так званої економічної свободи підприємництва, скільки невизначеністю і недосконалістю механізмів, які б забезпечували реалізацію цієї свободи в державних інтересах. Нами проаналізовані різні способи ухилення юридичних осіб від сплати податків.

Дані про ухилення від сплати податків переконують, що для цього існує реальне економічне підгрунтя, створене самою ж державою. На сьогоднішній день відсутнє правове поле, в якому б економічна свобода використовувалась в інтересах держави, а не “тіньових ділків” від економіки.

Криміналізація економіки України значною мірою пов'язана з недосконалістю чинного законодавства і, в першу чергу, Законів “Про підприємство” та “Про підприємництво”, невиваженістю багатьох норм, що надає можливість без перешкод масово створювати та реєструвати фіктивні комерційні фірми, які в подальшому широко використовуються для розкрадань, ухилень від сплати податків, незаконного відтоку капіталу за кордон, приховування валютної виручки, іншої протиправної діяльності. Про загрозливі масштаби цього явища свідчить хоча б те, що, за даними Державної податкової адміністрації України, тільки у місті Києві в 1997 році виявлено 1,5 тис. фіктивних фірм, на рахунки яких ділками “тіньової” економіки були перераховані кошти на суму понад 3 млрд.грн.

Особливо активно такі фірми використовуються в схемі повернення податкових кредитів при сплаті ПДВ. Ця схема знайшла своє місце в Законі “Про податок на додану вартість”. Наприклад, по експортних операціях повернення податкового кредиту повинно здійснюватися протягом місяця. Практика свідчить, що це сприяло створенню ланцюга з ряду фірм, де платник ПДВ до бюджету був фіктивним і благополучно зникав ще до процесу перевірки.

Завдяки заходам, що вживаються податковими органами України, вдається вилучити у правопорушників лише 4-5 відсотків коштів, які незаконно проводяться ними через рахунки фіктивних фірм у банках. Основна їх маса так і не потрапляє до бюджету. Фіскальні методи викриття та боротьби з цим негативним явищем не дають і не можуть дати очікуваних результатів без відповідних змін чинного законодавства про підприємництво, банки і банківську діяльність, а також без відповідного матеріально-технічного оснащення для використання банківською системою електронних розрахунків.

Негативним чинником, який сприяє функціонуванню “тіньової” економіки, є бартеризація. Вона здійснюється поза грошовими розрахунками, поза банківською системою, а отже, і поза державним контролем; супроводжується безконтрольним маніпулюванням цінами, внаслідок чого реальна вартість товарів, що обмінюються, відчутно занижується, провокуючи диспропорції платіжного балансу; виступає підґрунтям “тіньової” економіки, в результаті чого державний бюджет постійно зазнає відчутних збитків. Витісняти бартер необхідно шляхом виваженої емісійної політики, ефективного цінового регулювання, а також відновлення власних обігових коштів підприємств. Необхідно зобов'язати суб'єктів господарювання, зорієнтованих на бартерні операції, здійснювати такі угоди на основі регульованих цін. Товаровиробник, якого не влаштовують регульовані ціни, повинен буде використовувати грошові розрахунки і працювати тільки через банківську систему.

З метою вирішення проблеми несплати податків, пов'язаної з бартеризацією розрахунків, необхідно запровадити і законодавчо оформити економічно обгрунтовану систему обмежень товарообмінних (бартерних) операцій як у зовнішньоекономічній діяльності, так і в розрахунках між суб'єктами господарювання України; розширити та вдосконалити діяльність товарних бірж, запровадити механізм обов'язкової біржової торгівлі високоліквідними експортними товарами (металопрокат, мінеральні добрива, енергетичні ресурси тощо); встановити, що розрахунки за взаємозаліками, включаючи факторингові операції, дозволяється здійснювати тільки через банківські установи на основі погашення зустрічних вимог відповідно до інструкцій НБУ.

Висновки

Формування бюджетних коштів в Україні відбувається в умовах соціально-економічної кризи, за якої нормальне функціонування бюджетної системи неможливе. Тому тільки розробка науково обгрунтованої програми подолання кризових явищ в економіці України та її реальне здійснення дозволить бюджетній системі виконати завдання щодо формування коштів, які б забезпечили фінансування потреб соціально-економічного розвитку в умовах ринкових відносин.

З теоретико-методологічних позицій система оподаткування в Україні не відповідає основним вимогам щодо побудови податкових систем, підтверджених світовим досвідом держав зі сталою ринковою економікою.

Проведений аналіз формування бюджетних коштів за роки ринкової трансформації економіки в нашій державі та у зв'язку з об'єктивною необхідністю реформування податкової системи дозволяє внести наступні пропозиції:

вважати за недоцільне встановлення граничного рівня перерозподілу ВВП через зведений бюджет України (нині це 40-45 відсотків до ВВП);

граничний рівень оподаткування при формуванні бюджетних коштів встановлювати у вигляді затвердженої у Податковому кодексі державної податкової квоти, яка буде визначати вилучення за рахунок державних податків і обов'язкових платежів частини доходів підприємницьких структур в межах цієї встановленої квоти. Це більш об'єктивно характеризуватиме рівень оподаткування і тому підвищить його справедливість та унеможливить існуюче нині надмірне податкове навантаження;

з метою створення об'єктивно необхідного більш сприятливого економічного середовища для функціонування податкової системи вважати за доцільне регулювання рівня монетаризації економіки до межі, яка б забезпечувала ринок товарів відповідно до особливостей ринкової економіки;

ввести в податкову систему України формування державних соціальних фондів, кошти яких використовуються на пенсійне забезпечення, соціальне страхування і допомогу у випадку безробіття. Формування цих фондів слід здійснювати за єдиною ставкою, розподіливши порівну податкове навантаження між роботодавцем і найманим працівником. У зв'язку з цим, відповідну частину доходу підприємств та установ, яка спрямовується на формування соціальних фондів, включити у заробітну плату. Це буде перший крок для зміни в майбутньому самої основи податкової системи і створення передумов для використання податків у ролі економічних регуляторів;

вилучити із податкової системи України економічно невиправдані податкові пільги. У 1998 році податкові пільги в півтора раза перевищували доходи зведеного бюджету України. Необхідно виконати Постанову Верховної Ради України від 4 грудня 1996 року “Про основні положення податкової політики України”, в якій зафіксовано, що система податкових пільг повинна регулюватись спеціальним Законом України “Про пільги”;

необхідно вжити більш рішучі заходи економічного і адміністративного змісту щодо здійснення детінізації економіки як засобу мобілізації бюджетних коштів. Для реалізації цих заходів необхідно було б:

а) внести відповідні зміни до чинного законодавства щодо фіктивних комерційних фірм, які нині в офіційному юридичному лексиконі зовсім відсутні, але завдають державі надзвичайно великих збитків;

б) відрегулювати порядок визначення надвисоких доходів, а також прийняти Закон України “Про декларації доходів громадян”. В Україні фактично відсутнє законодавче регулювання непрямих методів оцінки доходів фізичних осіб, яке широко застосовується в інших державах світу. Чинне законодавство не дає можливості притягти до відповідальності тих осіб, які постійно подорожують за кордон, у тому числі і на відпочинок до престижних світових курортів, мають декілька автомобілів та квартир, розкішні маєтки (в тому числі, і за кордоном), фінансують навчання своїх дітей за кордоном і в той же час у деклараціях вказують доходи на рівні інженера чи вчителя;

при оподаткуванні прибутку підприємницьких структур необхідно було б використати досвід деяких західних країн, які при оподаткуванні запроваджують диференціацію ставок залежно від джерел формування прибутку (наприклад, основний прибуток від реалізації продукції, капітальний дохід, дивіденди, одержані за акціями інших підприємств). Така диференціація більш відповідає принципу соціальної справедливості в державі, її турботі про захист інтересів малого та середнього бізнесу, реально підкріплює зацікавленість держави в перерозподілі інвестицій у міжгалузевому і регіональному розрізі через фінансовий ринок;

при прибутковому оподаткуванні громадян необхідно підвищити неоподатковуваний мінімум до рівня прожиткового, який, у свою чергу, повинен гарантувати купівельну спроможність населення щодо задоволення всіх його цивілізованих потреб; розмір податку встановлювати з урахуванням родинного стану громадян, наявності у сім'ї дітей та непрацездатних, впровадити зменшення податкового навантаження на платників у зв'язку з їх витратами на навчання, лікування, підвищення кваліфікації.

Список оПублікованих автором праць за темою дисертації