Аналіз прибутковості підприємства

- електроенергетики, транспорту, зв'язку;

- залишки товарів відвантажених, термін оплати яких не наступив, можуть утворюватися при застосуванні визначених форм розрахунку за відвантажену продукцію. Повна передоплата продукції, що відвантажується, виключає утворення таких залишків і практикується багатьма підприємствами, але як форма розрахунків має свої недоліки;

- частина товарів відвантажених не оплачується в термін покупцем. Ненадходження виторгу в цьому випадку практично не залежить від постачальника. У такому випадку підприємству все-таки варто працювати в напрямку одержанні доходів - припинити відвантаження покупцю, перевести його на акредитивну форму розрахунків, передати вимоги по стягненню платежів з покупця банку, оформити комерційний кредит;

- продукція відвантажена й отримана покупцем, але останній на законних підставах відмовився від її оплати. Найбільш ймовірними причинами можуть бути недотримання постачальником договору постачання.

Резервом збільшення балансового прибутку може бути прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства. Якщо раніш операції, зв'язані з вибуттям основних фондів, не робило помітного впливу на фінансові результати, то тепер, коли підприємства вправі розпоряджатися своїм майном, має сенс звільниться від зайвого і невстановленого устаткування, попередньо зваживши, що вигідніше - продати його чи здати в оренду. Інші операції, наприклад, безоплатна передача основних засобів підприємству, не відносяться на балансовий прибуток, а відшкодовуються з чистого прибутку, призначеного на нагромадження.

У складі позареалізаційних операцій найбільш дохідними можуть бути фінансові вкладення. Важливо, щоб вони здійснювалися не на шкоду основної діяльності підприємства. Конкретні напрямок і структура фінансових вкладень повинні бути результатом продуманої політики підприємства на основі достовірної оцінки їхньої ефективності.

Непрофесійний підхід до цього питання може привести до втрати засобів, вкладених у статутний капітал інших чи підприємств спільну діяльність, у неліквідні цінні папери. В даний час практично ніякі доходи по фінансових активах не перекривають рівні інфляції, тому для одержання реальних доходів від фінансових вкладень варто підходити до таких інвестицій дуже виважено.

Відносно надійним способом фінансових вкладень можна вважати збереження грошей на депозитному чи рахунку придбання депозитних сертифікатів. У цьому випадку повинні враховуватися щонайменше дві обставини: темпи інфляції, якщо мова йде про придбання сертифікатів, і процентна ставка з податків отриманих доходів.

Одним із факторів впливу на прибутковість є контроль щодо тих процесів, які здійснюються на підприємстві, зокрема за рухом грошових потоків, що мають відношення до прибутковості.

На стадії планування прибутку фінансова служба шляхом ретельного аналізу минулої діяльності підприємства виявляє всі резерви, які мають місце у господарській діяльності і можуть, у разі їх мобілізації, вплинути на зростання рентабельності. До таких резервів належать, перш за все, ліквідація непродуктивних витрат у сфері виробництва й обігу, фактів відхилення від норм витрат окремих видів матеріальних ресурсів і трудових витрат. У процесі аналізу може виявитися необхідність структурної переорієнтації у бік підвищення питомої ваги продукції більш рентабельної і такої, яка має ширший ринок збуту. Немаловажне значення як на стадії планування прибутку, так і в ході повсякденного контролю за виконанням плану прибутку має виявлення зайвих для підприємства запасів товарно-матеріальних ресурсів у вигляді непрацюючого устаткування, машин, приладів, понаднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту й інших цінностей. «Омертвіння» фінансових ресурсів, вкладених у такі активи, уповільнює обіг коштів підприємства і, природно, знижує рентабельність виробництва.

Відомо, що основну суму прибутку підприємство отримує від реалізації продукції свого виробництва.

Завдання фінансової служби полягає в тому, щоб підприємство мало систематичну оперативну інформацію про хід виконання наміченого плану прибутку.

Багато підприємств, користуючись даними, які надходять з банку про виручку від реалізації (продажу) продукції, ведуть позасистемний щоденний облік прибутку від реалізації продукції для управлінських цілей, виходячи з середнього планового процента рентабельності продукції. Форма оперативного обліку може мати такий вигляд (тис. грн.).

Маючи щоденні дані про одержаний прибуток (а вони, як правило, досить точно показують дійсний стан справ і уточнюються за даними бухгалтерського обліку після закінчення поточного місяця), керівництво підприємства має змогу, по-перше, оперативно впливати на цей процес, по-друге, оперативно планувати найбільш раціональне використання прибутку з точки зору першочергових потреб підприємства.

У ході контролю за одержанням прибутку фінансова служба у координації з юридичною службою ретельно вивчає факти застосування до підприємства фінансових санкцій з боку партнерів по взаємних поставках матеріальних цінностей, фінансових, транспортних та інших органів.

Ці санкції у вигляді штрафів, неустойок тощо зменшують чистий прибуток, ускладнюють фінансове становище підприємства. Кожен факт збитків має бути оцінений з точки зору відповідальності конкретних посадових осіб, з чиєї вини вони скоїлися, і з точки зору розробки заходів щодо недопущення їх у майбутньому.

Таблиця 5:

Водночас фінансова і юридична служби повинні контролювати функціональні підрозділи підприємства на предмет того, як вони користуються наданими чинним законодавством правами щодо захисту майнових прав підприємств, зокрема (і в першу чергу), це стосується захисту права власності і відповідальності партнерів за порушення договірної дисципліни. Ці права підприємств закріплені у низці статей Цивільного кодексу України, у законах України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу» та інших правових актах, що регулюють господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності.

У зв'язку з цим особливої уваги заслуговують норми Цивільного кодексу України щодо відповідальності за порушення зобов'язань. Фінансова і юридична служби вже на етапі укладення господарських угод мають прослідкувати, щоб у них були закладені умови та зобов'язання сторін про форми, строки, розміри матеріальної відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема, у разі прострочення їх виконання, поставки неякісної, некомплектної продукції чи односторонньої відмови від умов договору. При наявності таких порушень угод потерпіла сторона має право не лише на одержання від сторони-винуватця встановлених договором або законом штрафів (пені), а й на відшкодування так званого упущеного зиску, тобто доходу, який був би одержаний, якби контрагент виконав своє зобов'язання. Грамотно виконані розрахунки з цього приводу - запорука виграшу подібних справ в арбітражних судах.

Підприємства повинні постійно знати, яка сума одержаного прибутку залишається у їх розпорядженні, тобто оперативно визначати суму, перш за все, податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету. Оскільки сума одержаного прибутку в новій системі оподаткування не визначає суми податку на нього (останній розраховується з прибутку як об'єкта оподаткування), виникає необхідність відокремленого обліку валових доходів і валових витрат. Діюче законодавство надає право підприємствам самостійно, поза бухгалтерським обліком, встановлювати порядок накопичення даних про валові доходи і валові витрати з наступним використанням їх для складання податкової декларації. Підприємство має також право узагальнення даних про валові доходи і валові витрати здійснювати записи у системі регістрів і рахунків бухгалтерського обліку, з метою чого на підприємствах відкриваються цільові рахунки «Валові доходи» і «Валові витрати». На них ведеться облік валових доходів і валових витрат з урахуванням вимог податкового законодавства про формування цих показників за кожний податковий період-квартал. При будь-якому варіанті організації податкового обліку підприємство має постійну інформацію про те, як на ту чи іншу дату складається співвідношення між валовими доходами і валовими витратами, що дає змогу в оперативному порядку визначати величину прибутку як об'єкта оподаткування, суму податку на прибуток і, отже, суму чистого прибутку, який поступає у повне розпорядження підприємства.

4. Шляхи підвищення прибутковості підприємства

На сучасному етапі трансформації економічної системи держави прибуток як комплексне поняття перебуває під впливом таких економічних процесів, як приватизація та інвестування, створення конкурентного середовища. Отже, щоб прибуток підприємницьких структур зростав необхідно створювати такі умови, які б забезпечували:

- нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

- розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і підвищувати якість продукції;

- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукцію, тобто її собівартість;

- з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;

- найдоцільніше розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту;

- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями, особливо у частині договірних цін та економічних санкцій за невиконання господарських договорів;

- реформування податкового законодавства (держава може піти шляхом зниження податкового навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для інвестицій, або застосування гнучкої системи податкових пільг і податкових канікул для інноваційних інвестицій);

- збільшення джерел інвестування - внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів, що матиме як наслідок фінансове оздоровлення економіки в цілому;

- орієнтація на залучення стратегічного інвестора та розвиток фондового ринку. Головною метою стратегічного інвестора є концентрація власності й досягнення ефективності роботи підприємства у перспективі, а не одержання прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Велика розпорошеність акцій між дрібними акціонерами значно ускладнює ефективність управління компанією. Неможливість продати акції приватизованих підприємств на фондовому ринку через їх неліквідність загострює цю проблему;

- розвиток системи правових гарантій захисту інвестора за допомогою хеджування: застави майна та страхування інвестиційних ризиків;

- забезпечення ефективного управління державними корпоративними частками;

- формування ефективної прозорої системи банкрутства підприємств як засобу фінансового контролю з боку держави та кредиторів;

- поліпшення технологічної структури виробництва з використанням науково-технологічних досягнень світового рівня;

- сприяння повноцінному функціонуванню ринку матеріально-технічних ресурсів;

- державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень та розвиток конкурентних відносин між суб'єктами господарювання.

В умовах нової системи оподаткування прибутку підприємств з'являються нові об'єкти фінансово-економічного аналізу - валовий дохід, валові витрати. Від їхньої величини залежить розмір об'єкта оподаткування і, отже, частина реального прибутку, яка у вигляді податку на прибуток вилучається до бюджету, а отже повинні бути враховані.

Прибуток від реалізації товарної продукції є звичайно головною складовою частиною балансового прибутку промислового підприємства. Для зростання прибутку від реалізації товарної продукції підприємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на виробництво, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями.

Для зростання прибутку підприємство повинно ефективно будувати концепцію надходження і використання. Планування прибутку - складова частина фінансового планування і важлива ділянка фінансово-економічної роботи на підприємстві. Планування прибутку виробляється роздільно по усіх видах діяльності підприємства. Це не тільки полегшує планування, але і має значення для передбачуваної величини податку на прибуток, тому що деякі види діяльності не обкладаються податком на прибуток, а інші - обкладаються по підвищених ставках. У процесі розробки планів по прибутку важливо не тільки врахувати усі фактори, що впливають на величину можливих фінансових результатів, але і, розглянувши варіанти виробничої програми, вибрати забезпечений максимальний прибуток.

При відносно стабільних цінах і прогнозованих умовах господарювання прибуток планується на рік у рамках поточного фінансового плану. Сформована ситуація вкрай ускладнює річне планування, і підприємства можуть складати більш-менш реальні плани по прибутку по кварталах. Платники податку на прибуток зацікавлені в тім, щоб різниця між заявленим ними розміром авансових платежів податку і фактичних платежів була мінімальною. Однак більш важливою метою планування прибутку є визначення можливостей підприємства у фінансуванні своїх потреб.

Об'єктом планування є плановані елементи балансового прибутку, головним чином, прибуток від реалізації продукції, виконанні робіт, вказівки послуг. Основний для розрахунку є обсяг виробничої програми, що базується на замовленнях споживачів і господарських договорів.

У найбільш загальному виді прибуток - це різниця між ціною і собівартості, але при розрахунку планової величини прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від реалізації яких очікується цей прибуток. Варто відрізняти плановий розмір прибутку в розрахунку на товарний випуск від прибутку, планованої на обсяг реалізованої продукції. Прибуток по товарному випуску планується на основі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, де визначається собівартість товарного випуску планованого періоду:

Виходячи із того, що обсяг реалізованої продукції майбутнього планового періоду в натуральному вираженні визначається як сума залишків нереалізованої продукції на початок планованого періоду й обсягу випуску товарної продукції в плині планованого періоду без залишків готової продукції, що не будуть реалізовані наприкінці цього періоду, то розрахунок планової суми від реалізації продукції прийме вид:

Саме така методика розрахунку лежить в основі застосування укрупненого планування прибутку, коли легко визначити обсяг реалізованої продукції в цінах і по собівартості. Інший різновид методу прямого рахунка - метод по асортиментного планування прибутку. Прибуток визначається по кожній асортиментній позиції, для чого необхідно розташовувати відповідними даними. Покажемо це за допомогою табл. 6.

Таблиця 6. - Вихідні дані:

Результату додається прибуток у залишках готової продукції, не реалізованих на початок планованого періоду. Після розрахунку прибутку від реалізації продукції вона збільшується на прибуток від іншої реалізації і плановані позареалізаційні результати.

Укрупнений метод прямого рахунка застосовується на підприємствах з незначною номенклатурою продукції, що випускається. Метод по асортиментного розрахунку використовується при більш різноманітному асортименті, якщо планується собівартість по кожнім виді продукції. Головним достоїнством методу прямого рахунка при відомих цінах і неіменних витратах протягом планованого періоду є його точність.

Раніше метод прямого рахунка був основним при плануванні прибутку, тому що підприємство виходило з однозначно визначеного обсягу реалізованої продукції, кола покупців, фіксованих цін. В умовах схованої, подавленої форми інфляції ціни на споживану сировину залишалися практично незмінними.

Заробітна плата й амортизаційні відрахування не робили такого впливу на собівартість, як у нинішніх умовах. Розрахунок прибутку був, власне кажучи, похідним показником від обсягу реалізованої продукції і її собівартості. А оскільки кожне підприємство робило встановлену номенклатуру продукції, то не було потрібно шукати альтернативних рішень для збільшенні маси прибутку. У сучасних умовах господарювання метод прямого рахунка можна використати при плануванні прибутку тільки на дуже короткий період часу, поки не змінилися ціни, зарплата й інші обставини. Це виключає його застосування при річному і перспективному плануванні прибутку.

Зміст аналітичного методу планування прибутку продемонструю з метою, щоб показати його відмінності від методу прямого рахунка. У цьому випадку розрахунок ведеться роздільно по порівнянній і непорівнянній товарній продукції.

Порівнянна продукція випускається в базисному році, що передує планованому, тому відомі її фактична повна собівартість і обсяг випуску. По цим даним можна визначити базову рентабельність:

За допомогою базової рентабельності орієнтовно розраховується прибуток планованого року на обсяг товарної продукції планованого року, але по собівартості базисного року.

Якщо обсяг товарної продукції планованого року по собівартості базисного року складає 500 тис. грн., то прибуток орієнтовно буде дорівнює: 500 * 25% = 125 тис. грн.

У цьому розрахунку врахований вплив першого фактора - обсягу виробництва. Далі розрахунок ведеться у визначеній послідовності:

1) розраховується зміна (+, -) собівартості продукції в планованому році. Допустимо, на основі прогнозу про ріст цін на сировину, збільшення амортизаційних відрахувань і інших факторів собівартості продукції планованого року в порівнянні з базисним зросте на 20 тис. грн.;

2) визначається вплив зміни асортименту, якості, сортності продукції. Такі розрахунки виконуються в спеціальних таблицях на основі планових даних про асортимент продукції, її якості і сортності. Допустимо, прибуток зросте за рахунок цих факторів на 25 тис. грн.;

3) після обґрунтування ціни на готову продукцію планованого року визначається вплив росту цін. Допустимо, збільшення цін на реалізовану продукцію в майбутньому році може дати 30 млн. грн.;

4) вплив на прибуток усіх перерахованих факторів визначається шляхом їхнього підсумовування. Прибуток від виробництва порівнянної товарної продукції в майбутньому році складе: 125 - 20 + 25 + 30 = 160 тис. грн.;

5) тепер варто врахувати зміна прибутку в нереалізованих залишках готової продукції на початок (10 тис. грн.) і на кінець планованого періоду (5 тис грн.): 10 + 160 - 5 = 165 тис. грн.

На відміну від методу прямого рахунка аналітичний метод планування показує вплив факторів на величину прибутку, але і він у достатньому ступені не враховує вплив всіх умов господарювання, що мають, на фінансові результати і не забезпечує їхньої вірогідності насамперед через постійно мінливі умови господарювання.

Проблема умов впливу інфляції не нова, вона по-різному й у різних цілях зважується в інших країнах, але проте багато економістів визнають, що поки не створено сучасної системи обліку впливу інфляційних процесів на результати господарської діяльності підприємств. Тому держава повинна знижувати темпи інфляції шляхом введення в дію тих важелів, що дозволяють знизити інфляцію.

При відсутності яких-небудь доступних підприємствам методик планування прибутку, що враховують сучасну економічну обстановку, становить інтерес факторний метод планування прибутку і рентабельності. По цьому методі етапи планування наступні:

- розрахунок базових показників за минулий рік;

- постановка цілей господарської діяльності на планований рік;

- прогнозування індексів інфляції;

- розрахунок планового прибутку і рентабельності по варіантах;

- вибір оптимального варіанта.

Як базові показники пропонується використовувати виторг від реалізації продукції, робіт, послуг (без ПДВ, акцизів, митних зборів), собівартість реалізованої продукції, прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг, інший прибуток і валовий прибуток, структуру собівартості (процентне співвідношення матеріальних витрат, заробітної плати з нарахуваннями, амортизаційних відрахувань, інших витрат), вартість активів підприємства на кінець року, фінансовий важіль (відношення вартості всіх активів підприємства до власного капіталу), рентабельність усього капіталу і рентабельність власного капіталу. Вибір факторів, що впливають на прибуток, повинний бути зв'язаний з цілями і задачами господарської діяльності підприємства й обумовлений їх безпосереднім впливом на величину прибутку. Вплив цих факторів на прибуток визначається спочатку без обліку інфляції, а потім за допомогою розрахованих самим підприємством індексів інфляції. Прогнозування індексів інфляції необхідно ввести по чотирьох напрямках: зміна цін на реалізовану продукцію, зміну цін на товарно-матеріальні цінності, що здобуваються, зміну вартості основних засобів і капітальних вкладень по балансовій оцінці, зміна заробітної плати в зв'язку з інфляцією.

Висновок

Прибуток, що одержують підприємства, є, з одного боку, основним фінансовим джерелом розвитку їх матеріально-технічної бази і соціального розвитку трудових колективів, з іншого - важливим джерелом формування державного бюджету країни і деяких позабюджетних фондів, які створюються за рішенням вищих законодавчих органів. Тому, виходячи з цього потрібно будувати систему розподілу і використання прибутку.

Принципи розподілу грошових коштів на підприємстві можна виділити таким чином:

- прибуток, одержуваний підприємством у результаті виробничо-господарської і фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

- прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у виді податків і зборів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їхнє числення і внесків у бюджет установлюються законодавчо;

- величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинний знижувати його зацікавленості в росту обсягу виробництва і поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, у першу чергу, направляється на нагромадження, що забезпечує його подальший розвиток, і тільки в іншій частині - на споживання.

Тобто, прибуток - це ті матеріальні засоби, за допомогою яких підприємство, як господарюючий суб'єкт може здійснювати свою діяльність та засновувати нові їх види, тобто розширюватися. Це все в свою чергу має вплив на державу, а також і на суспільство в цілому. Такими факторами можуть слугувати витрати на науково-дослідні, проектні, конструкторські і технологічні роботи, фінансування розробки й освоєння нових видів продукції і технологічних процесів, витрати по удосконалюванню технології й організації виробництва, модернізації устаткування, витрати, зв'язані з технічним переозброєнням і реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємств. Тут же плануються витрати на проведення природоохоронних заходів і ін. внески підприємств із прибутку як внески засновників у створення статутного капіталу інших підприємств, засобу, що перелічуються союзам, асоціаціям, концернам, до складу яких входять підприємство, також вважаються використанням прибутку на розвиток.

Отже, для збільшення грошових надходжень потрібно не тільки раціонально використовувати вже наявні кошти, а використовувати їх з максимальною віддачею. Прикладом може бути використання прибутку на ринку цінних паперів. Інвестування вільних фінансових ресурсів можна досягнути лише тоді, коли фінансова служба підприємства здатна передбачати динаміку економічних процесів і в той же час висококваліфіковане володіє технікою здійснення операцій на фінансовому ринку. Приймаючи інвестиційне рішення про розміщення чистого прибутку через ринок цінних паперів, підприємство повинно оцінити всі можливі варіанти інвестування, маючи на увазі перш за все одержання якнайбільшого поточного доходу, а також забезпечення по можливості найбільш надійного захисту нагромаджень від знецінення. Треба мати на увазі, що спектр ризиків інвестування у цінні папери (і це стосується навіть і державних цінних паперів) дуже широкий, він включає в себе як повну або часткову втрату вкладених коштів, так і несплату повністю або частково очікуваного доходу, знецінення вкладених у цінні папери коштів при збереженні їх номінальної величини. Не потрібно забувати, що при прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі. Найважливішим в збільшенні матеріальними ресурсами підприємства є прийняття того чи іншого рішення, а це в першу чергу залежить від людського фактору. Прийняття більш вдалого вибору залежить і від сумлінності і кваліфікації тих людей, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так одним із таких прикладів можуть бути ті процеси, які можна покращити перш за все від професійного рівня працівника: на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

При ключовій ролі процесу формування прибутку динамічний розвиток виробництва неможливий без удосконалення системи розподілу прибутку. У 1998 році на виробничий розвиток було спрямовано 22% бюджетних коштів. Ця частка залишилася майже без змін у порівнянні з 1997 роком - 22,66%, але скоротилася на 5,6% щодо 1995 року. Це негативно впливає на процес оновлення виробничих потужностей, впровадження нових технічних і технологічних досягнень.

До негативних факторів щодо підвищення прибутку можна віднести діючу систему розрахунків і загально незадовільний фінансовий стан підприємств. Іншими словами можна сказати, що при всіх зроблених кроків до ринкових механізмів формування і використання прибутку, його рівень поки що не можна назвати достатнім для всіх тих задач, котрі поставлені перед українськими підприємствами. Тому й потрібно надавати більшої уваги цьому питанню для стабілізації тих показників яку в першу чергу залежать від фактору Прибутку.

Ще можна зазначити, що економічна нестабільність, монопольне положення товаровиробників спотворює формування прибутку як чистого доходу, приводить до прагнення одержанню доходів головним чином у результаті підвищення цін. Усуненню інфляційного наповнення прибутку сприяє фінансове оздоровлення економіки, розвитку ринкових механізмів ціноутворення, оптимальна система податків. Ці задачі повинна виконувати держава в ході здійснення економічних реформ. Але при всіх цих труднощах все-таки спостерігається в поліпшення цього фонду. Про це може свідчити той факт, що в останні роки спостерігається темп приросту ВНП, із затяжним його зниженням. Можна зробити висновок, що підприємства знайшли той баланс, який дозволив їх до сподівання зростання прибутку і надалі.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про підприємництво”, 1991.

2. Закон України “Про підприємства в Україні”, 1991.

3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, 1994.

4. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, 1999.

5. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: К., Либідь, 1998.

6. Вишневський В.П. Взаємозв'язок оподаткування підприємств і бухгалтерського обліку // Фінанси України. - 1999. - №6. - С. 27.

7. Воробйов Ю.М. Особливості формування фін капіталу підприємств.// Фінанси України. - 2001, №2. - С. 77.

8. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: К., Знання, 2000. прибуток фінансовий облік

9. Субботович Ю.Л. Прибуток у господарській діяльності підприємницьких структур // Фінанси України. - 1999, №12. - С. 39.

10. Фінанси підприємств. За редакцією канд. екон. наук Є.І. Бородіної: Москва, «Банки і біржі», Юнити, 1995.

Размещено на Allbest.ru