Принципи грошового обігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

20

ЗМІСТ

1. Теоретична частина

1.1 Грошова маса та грошові агрегати

1.2 Грошово-кредитна політика центрального банку

2. Практична частина

Задача 1

Задача 2

Список використаних джерел

1. Грошова маса та грошові агрегати

Важливим принципом грошового обігу є те, що грошова маса повинна відповідати потребам обігу.

Грошова маса - сукупність залишків грошей в усіх її формах, що знаходиться у розпорядженні суб'єктів економічної системи за певний період.

До грошової маси належать:

а) всі готівкові грошові знаки, що перебувають на руках фізичних осіб та у касових залишках юридичних осіб;

б) всі депозитні гроші короткострокового характеру;

в) окремі банки й економісти до грошової маси нині відносять також будь-які активи, яким властива ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо) і вони здатні замінювати гроші в процесі реалізації грошового обороту.

Підтримання рівноваги в економіці, збалансованості між товарним попитом і пропозицією значною мірою залежить від обсягу і структури грошової маси. Грошова маса має певний кількісний вираз і складну структуру і динаміку руху. Якісна характеристика грошової маси пов'язана з її структурним аналізом і високою отупінню ліквідності грошей. Ступінь ліквідності визначається легкістю, з якою майно перетворюється в готівку.

Структурна розгалуженість грошової маси - результат ускладнення ринкових відносин. За умов ринкової економіки її суб'єкти мають можливість зберігати своє багатство у різних формах. Окрім грошей, це можуть бути цінні папери, капітал у матеріально-речовій формі, засоби праці, власність на землю і нерухомість тощо. Залежно від того, у якій формі знаходиться багатство, визначається і величина доходу від нього, а також і ступінь ліквідності конкретної форми активу (актив - сукупність майнових прав, що належать певним економічним суб'єктам чи окремим громадянам, будь-яка власність: обладнання, будівлі цінні папери тощо).

Якісна характеристика маси грошей охоплює її структуру та динаміку руху. Структурний аспект грошової маси охоплює аналіз та групування грошової маси за такими критеріями:

а) за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обертання;

б) за формою грошових засобів (готівка, депозитні гроші);

в) за розміщенням грошової маси у субґєктів грошового обігу;

г) за територіальним розміщенням.

Складність структуризації маси грошей за ступенем ліквідності дозволяє визначити різні за складом і обсягом показники, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату за ступенем ліквідності фінансова статистика в США визначає чотири агрегати, в Англії - пґять, в Німеччині - три. В Україні нині визначають і використовують чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3

Отже, готівка (наявні гроші) складається з паперових грошей і розмінної монети. Металева розмінна монета, як правило, складає невелику частину готівки (біля 2 %). Вона дозволяє здійснювати будь-які види дрібних покупок. Розмінна монета має символічну вартість, тобто вартість самого металу значно менша вартості, позначеної на монеті.

Паперові гроші сьогодні складають менше чверті всієї пропозиції грошей. Вони, як правило, представлені у вигляді банкнот центрального банку. У деяких країнах окрім банкнот використовують і казначейські білети або білети державної скарбниці, які в обіг випускає міністерство фінансів. Різниця між ними полягає у тому, що банкноти раніше забезпечувалися золотом, сьогодні - валютою (девізами), а казначейські білети - усім державним майном і здійснюють обіг лише на внутрішньому ринку країни.

До складу грошової маси входять і безготівкові грошові засоби. Одна їх частина - це чекові вклади у банках.

Чек - грошовий документ, який видається власником чекового рахунку в банку для сплати за куплені товари чи послуги; по даному чеку банк сплачує готівку з даного чекового рахунку особи, якій чек виданий. Особа, яка одержала по чеку готівку, ставить на ньому підпис, і чек повертається до того, хто його виписав.

Чекові рахунки - форма зберігання грошей в банку, яка дозволяє власнику рахунку не користуватися готівкою, а виписувати у сплату за купівлі чеки на свій банк, який і здійснює виплату, знімаючи гроші з такого рахунку. Чеки з'явилися ще у часи наявних грошей і стали невід'ємною частиною будь-якої грошової системи. Лише у США за рік окремими громадянами виписується більше 25 млрд чеків (більше 100 чеків на кожного жителя), а ще 2 млрд чеків виписується різноманітними організаціями. Сьогодні в американських банках на чекових рахунках знаходиться грошей майже втричі більше, ніж в країні обертається готівки.

При розповсюдженні системи чекових вкладів значна частина готівки, внесеної в банки на чекові рахунки, не перетворюється знову в готівку, а стає основою безготівкових чекових рахунків. Чеки стають різновидом грошей. Грошова маса далеко виходить за межі готівки. Банки і чекові вклади звузили сферу застосування наявних грошей: тепер, коли банкнота зношується і "вмирає", виходячи з грошового обігу, її функції успішно продовжує виконувати "відбиток" зниклої банкноти на чиємусь чековому рахунку.

До складу грошової маси відноситься і та її частина, що сховалася за таємничим терміном "майже гроші" (квазігроші). Це грошові засоби на строкових (термінових) рахунках в банках, а також державні цінні папери (облігації). Ці гроші ніби заморожені, але вони не втрачають жодної із своїх функцій, тому і включаються до структури грошової маси будь-якої країни. Важливе значення має безготівковий обіг грошей, адже нині в ринкових країнах, де надзвичайно розвинуті чекові розрахунки, частка готівки складає лише 5-10 % грошової маси.

Агрегат М0 відображає масу готівки, що перебуває поза банками, у вигляді банкнот, розмінної монети, а в деяких країнах і казначейських квитків. Це найліквідніша частина грошової маси, але її питома вага в розвинених країнах з ринковою економікою складає 5-7%, тому фінансовою статистикою самостійно не розглядається. В Україні ж питома вага готівкових грошей вже сягнула понад 50%, тому цей агрегат дуже важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси. Це обґєктивно формує підстави для аналізу і контролю руху грошових коштів агрегату М0, та зменшення його питомої ваги у перспективі.

Агрегат М1 складається з елементів агрегату М0 і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у готівковій і безготівковій формах без попередження банків. Це запаси коштів на депозитних поточних рахунках і на ощадних рахунках до запитання, які для розрахунків використовуються як готівкою, так і за допомогою виписування платіжних доручень, чеків, акредитивів тощо. Відповідні платежі з поточних депозитних рахунків нині здійснюються також електронними переказами. Грошова маса агрегату М1 обслуговує операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу, нагромадження і споживання, тому безпосередньо перебуває в обігу, а виконуючи функції засобів обігу і платежу, безпосередньо впливає на ринкову конґюнктуру. У світовій практиці це називають трансакційними депозитами і відносять до них усі поточні вклади фізичних та юридичних осіб, їх особливістю є те, що трансакційні депозити не приносять відсотків, але дозволяють їх власникам скористатися ними у будь-який час. Трансакційні депозити за кількістю є найбільшими. Вони обслуговують понад 90% видів платежів. В деяких країнах до агрегату М1 відносять й інші грошові форми. Зокрема, включають деякі чекові депозити, за якими можна отримати певний відсоток, а в США - короткотермінові дрібні вклади, розміром до 100 тис. доларів, а також акредитиви, що вилучені небанківськими установами.

Агрегат М2 обіймає усі компоненти М1 а також включає кошти строкових і заощаджувальних депозитів у комерційних банках, кошти на рахунках капітальних вкладень й інших спеціальних рахунках, а також короткотермінові державні цінні папери. Ці грошові активи можна легко і без фінансового ризику перетворити в готівку або депозитні гроші, але лише після збігу певного періоду часу. Тобто вони менш ліквідні, бо враховують нагромадження грошей у різних формах, слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1 і засобом нагромадження купівельної спроможності. У США до агрегату М2 відносять також середньострокові вклади підприємств.

Агрегат М3 охоплює всі компоненти М2 плюс довгострокові приватні депозитні й ощадні сертифікати у спеціалізованих кредитних установах, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. Хоч вони і є вкладенням грошей у цінні папери, що здійснені небанківською системою, але перебувають під контролем банків. Крім цього, до агрегату М3 у США відносять депозитні сертифікати номіналом понад 100 тис. доларів, що становлять значні довготермінові вклади підприємств та деякі інші види грошових активів (зворотні викупи і позички у євродоларах), що дозволяє охопити всю грошову масу і забезпечити її конвертацію у інші грошові форми. Поняття агрегату М3, поєднуючи в собі різні грошові форми, вживається у широкому розумінні. Кошти, що характеризують різницю (М3 - М1), безпосередньо як засіб обігу не діють. Але, слугуючи засобом нагромадження, вони дістали назву «майже гроші» і здатні без ускладнень переходити від пасивної функції (нагромадження) до активної та приносити своїм власникам відсотковий дохід.

В окремих країнах банківська статистика виділяє ще й агрегат L. В Росії його називають агрегатом М4. До агрегату L входять усі компоненти М3 плюс банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, окремі види облігацій), банківські активи поза банківською системою та інші грошові активи. Вважається, що даний агрегат охоплює всі засоби обігу і платежу, тому характеризує грошову масу даної країни в широкому розумінні. Фінансова статистика США розраховує агрегаті з 1980 р.

Визначення грошової маси в Україні за агрегатним методом розпочалося, починаючи з 1993 р. НБУ для обчислення сукупної грошової маси застосовує такі грошові агрегати:

По-перше, М0 - готівка (гроші поза банками. У 1996 р. вона становила 43,1%, 1997 р. - 48,9%, 1998 р. - 45,5%, 1999 р. -43,4%). Висока питома вага готівки (М0) в загальній масі грошей (М3) свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків, незадовільну структуру грошової маси й інші негативні тенденції в грошовому обороті. Основні причини, що формують надто високу питому вагу готівки в Україні, наступні:

* зростання номінальних грошових доходів населення;

* зниження рівня безготівкових розрахунків населення;

* наявність значних обсягів обороту тіньової економіки;

* зростання банківських ризиків щодо збереження вартості грошей в умовах інфляційного процесу;

* втрата довіри населення до банківських і небанківських структур, що повґязана із загрозою їх можливого банкрутства, відсотковою політикою, відсутністю дієвого механізму страхування депозитів тощо.

По-друге, агрегат М4 що включає кошти в готівковій формі та депоновані кошти на рахунках і поточних депозитах. Це кошти, що перебувають в обігу, реально виконують функції засобу обігу і платежу, найліквідніші й безпосередньо повґязані з реалізацією товарів і послуг. Його активний вплив на стан економічної конґюнктури вимагає постійного опікування з боку органів грошового регулювання. Воно включає важелі прямого та опосередкованого впливу:

По-третє, агрегат М2, який охоплює всі компоненти агрегату М1 плюс строкові депозити, кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств і фірм та організацій, кошти Держстраху й валютні заощадження. В ньому враховано запаси грошей, що тимчасово виконують функцію нагромадження вартості, тому їх ліквідність знижена. На кінець року кошти агрегату М2 в Україні в 1996 р. складали понад 96% загальної маси грошей, що свідчить про малу диверсифікацію грошової маси, недостатність розвитку фінансового ринку і грошово-кредитної системи.

грошовий економіка кредитний банк

Табл. 1 Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці

Пряме регулювання обсягів і структури грошового обігу	Опосередковані заходи впливу на систему грошового обігу
Механізм готівкової емісії. Встановлення межі кредиту НБ (ЦБ), що надається урядові та банківським закладам. Пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі вартості кредитних ресурсів, обмеження споживчого кредиту	Здійснення операцій на відкритому ринку. Регулювання норм банківських резервів. Регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються національним банком

По-четверте, агрегат М4. В Україні він охоплює кошти М2 плюс кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Питома вага активів цього агрегату - незначна. Це свідчить про те, що грошово-кредитна система в Україні ще не відповідає вимогам ринкової економіки.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу, яка настає за таких умов:

а) компоненти коштів власне агрегату М2 мають бути більшими розмірів М1,

б) компоненти коштів власне агрегатів М2 + М3 також мають бути

більшими величини М1. Це означає, що грошовий капітал із готівкової форми переміщується у безготівкову. Якщо в Україні вказані співвідношення між агрегатами порушено, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень в економіці і зниженні добробуту населення.

Табл. 2 Грошова маса, що обслуговує грошовий оборот України (млн грн.)

Показники грошової маси	1996	1999
		сума	% до 1996
Грошова база Агрегат М0 Агрегат М1 Агрегат М2 Агрегат М3	4882,0 4041,0 6315,0 9023,0 9364,0	11988,0 9583,0 14094,0 21714,0 22070,0	245,5 237,1 223,2 240,6 235,7
У тому числі готівка > сума, грн.	4041,0	9583,0	237,1
> питома вага, %	43,1	43,4

1.2 Грошово-кредитна політика центрального банку

За допомогою грошово-кредитної політики держава прагне створили безінфляційну економіку, що функціонуватиме в умовах повної зайнятості.

Цілі та результати грошово-кредитної політики розвинених країн світу ілюструє рис. 1

Як бачимо з рис. 1, держава повинна здійснювати контроль за пропозицією грошей за допомогою різних інструментів центрального банку, насамперед операцій на відкритому ринку, а також змінюючи резервну норму та облікову ставку.

Операції на відкритому ринку -- найгнучкіший інструмент контролю за пропозицією грошей. Визначаючи обсяг купівлі-продажу державних цінних паперів населенням і змінюючи рівень процентної ставки за кредит, Національний банк впливає на розмір кредитних резервів комерційного банку. Масовий продаж цінних паперів населенню призводить до скорочення кредитного резерву комерційного банку, знижує можливість подальшого розширення кредиту і підвищує його ціну (процентну ставку).



Рис. 1. Грошово-кредитна політика

Скуповування державних цінних паперів у населення, навпаки, збільшує кредитні резерви комерційного банку, підвищує їх спроможність "створювати" кредитні гроші й знижує рівень процентної ставки. Політика облікової ставки була основним засобом централізованого регулювання грошової пропозиції.

Нині у більшості розвинених країн світу її використовують як допоміжний засіб регулювання пропозиції грошей залежно від потреб економіки. Змінюючи облікову ставку, центральний банк регулює активність комерційних банків. Наприклад, відсоткова політика Національного банку України (НБУ) не сприяла макроекономічній стабілізації, тобто рівень ставки рефінансування постійно віддалявся від рівня позитивної (вищої за темпи інфляції) ставки. У розвинених країнах комерційні банки працюють також на вторинному ринку казначейських зобов'язань. Підвищення на ринку грошових фондів ставки відносної дохідності цінних паперів і процентної ставки обмежує можливість скуповування їх центральним банком, а зниження цієї ставки призводить до протилежного результату, відповідно впливаючи на грошову пропозицію.

Зміна нормативного резерву розширює пропозицію грошей, тобто впливає на обсяг надлишкових резервів і величину грошового мультиплікатора.

Отже, регулюючи величину грошової пропозиції, центральний банк може активно впливати на розвиток економічних відносин.

Загалом питання про ефективність грошово-кредитної політики дискусійне. Кейнсіанці вказують на невизначеність її кінцевого результату і складність зв'язку із сукупним попитом. Монетаристи звертають увагу на те, що вплив пропозиції грошей на сукупний попит відбувається через тривалий і невизначений період. Крім того, стабілізація процентної ставки може в кінцевому підсумку дестабілізувати економіку. Наша держава застосовує такі основні засоби впливу НБУ для втілення в життя грошово-кредитної політики:

· рефінансування (облікова і кредитна політика);

· регулювання норм обов'язкових резервів;

· регулювання ліквідності комерційних банків.

Грошово-кредитна політика виглядає "плаванням проти вітру". Вона покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії і пригнічувати, утруднювати економічне зростання при перегріві кон'юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні умов, при яких економічні агенти (громадяни, підприємці, суспільні і громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що співпадають з цілями економічної політики держави. Грошово-кредитне регулювання є індикативним, не має примусового характеру.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними органами І вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями грошово-кредитної політики. У цілому їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

На рисунку 2. зображена класична схема, у якій, з одного боку, подані інструменти, що знаходяться у розпорядженні центрального банку, з іншого - цілі грошово-кредитної політики, що кваліфікуються залежно від їх контрольованості, тобто ступеня впливу центрального банку на дані цілі.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави - досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність цін і обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них суперечливі. Наприклад, для короткотермінового періоду доводиться вибирати між інфляцією та безробіттям: фінансування державою заходів щодо підготовки та перепідготовки кадрів для забезпечення "повної зайнятості" може через дефіцит бюджету викликати інфляцію (дестабілізувати ціни). Фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок неінфляційних джерел з метою стабілізації цін, відволікаючи гроші з реальної економіки, може призвести до зростання ставок за кредитами комерційних банків. Останнє, погіршуючи умови фінансування товаровиробників, може викликати спад виробництва, якщо не будуть вжиті

інші заходи. І, навпаки, високі темпи зростання реальних обсягів виробництва досягалися в умовах незначної інфляції. Тобто в умовах формально нестабільних цін.

Рис.2

Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні, пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду, для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі, а Інколи - систему проміжних цілей для того, щоб крок за кроком досягти головної.

До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей І попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що в дійсності для центрального банку досягнення стратегічних цілей є доволі складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час, що ускладнює виконання оцінки ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за кінцевими досягнутими результатами.

Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог і облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання.

При виборі тактичних цілей важливо обирати такі, яким притаманні:

· можливість, виміру досягнутих результатів;

· можливість здійснення оперативного контролю;

· можливість оперативного впливу на відповідні економічні процеси.

Головною ж рисою обраних тактичних цілей є їх безпосередній зв'язок з накресленими стратегічними цілями. Враховуючи вибір стратегічних, проміжних та тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є отримання інфляції на низькому і стабільному рівні. Питання економічного зростання і безробіття, звичайно ж, хвилюють центральні банки, проте останні вважають, що найкращий внесок, який вони можуть зробити у довгострокове економічне зростання, - прагнення до стабільності цін. Наприклад, Німецький Бундесбанк регулює грошовий оборот і кредитне постачання економіки з метою збереження стабільності валюти. Закон про Федеральний банк перш за все виділяє відповідальність Німецького Бундесбанку за забезпечення стабільності грошей. Стабільність грошей в державі ототожнюється зі стабільністю цін.

Отже, до вищої цілі монетарної політики слід віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти (фірми і громадяни) здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів у економіці ключовою умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.

Стабільність грошей не варто недооцінювати. Якщо є стабільні гроші, це (навіть за інших складних обставин) надійна основа для всього народного господарства. Тому повернення до емісійної активності Національного банку в будь-якій формі (чи цільова емісія, чи на покриття тимчасового розриву між видатками і надходженнями в бюджеті) призведе лише до погіршення економічної ситуації в державі.

Монетарна політика повинна спрямовуватися на створення стабільних грошей, щоб запобігти значній інфляції. Жодних інших цілей для монетарної політики не повинно бути.

Ейнарс Репше, керуючий банком Латвії, стверджує: "Не дозволяйте записати що-небудь ще до цілей монетарної політики. Жодних натяків на розвиток народного господарства, жодних натяків на розвиток окремих секторів. Нічого, оскільки на ці натяки завжди знайдеться група інтересів, що будуть використані для тиску на Національний банк в сторону емісії. А необґрунтована емісія - це ціль до Інфляції, потім - до гіперінфляції. Це ціль у нікуди".

З огляду на сформульовану ціль монетарної політики регулювання кількості грошей в обігу набуває першочергового значення для визначення концептуальних основ її реалізації, оскільки зростання загального рівня цін можливе лише за умов зростання кількості грошей в обігу при інших незмінних чинниках (зміна маси товарів тощо). Регулювання кількості грошей, "які протистоять" виробленій продукції, впливає і на кількість грошей, що можуть бути запропоновані за цю продукцію. Тому забезпечення керованості емісійними процесами і відповідної стабільності грошового обігу - також безпосередня мета монетарної політики, весь інструментарій якої мусить бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей, аби забезпечити стабільність грошового обігу.

2. Практична частина

Задача 1

Розрахуйте та оберіть вигідніший варіант за умови, що сума депозитного вкладу становить 80 тис.грн., термін депозиту - 12 місяців. Відсотки нараховуються щомісячно. Банк пропонує такі умови своїм клієнтам:

А) 22% річних без права додавання нарахованих відсотків до основної суми депозиту;

Б) 20% річних з правом додавання нарахованих відсотків до основної суми депозиту.

Розв`язання:

А) П_л = 80000*12*1,8/100 = 17280грн.

Б) П_л = 80000*12*1,7 /100 = 16320грн.

Задача 2

Розпишіть процес грошово-кредитної мультиплікації на прикладі десяти банків і визначте максимально можливий приріст кредитних ресурсів в банківській системі, якщо сума грошей, прийнятих на депозит першим банком склала 1 млн.грн. Норма обов`язкових резервів - 25%.

Розв`язання:

БАНК	ДЕПОЗИТИ	КРЕДИТИ	ОБОВ.РЕЗЕРВИ
Банк 1	1 000 000грн.	750 000грн.	250 000грн.
Банк 2	750 000грн.	562 500грн.	187 500грн.
Банк 3	562 500грн.	421 875грн.	140 625грн.
Банк 4	421 875грн.	316 406, 25грн.	105 468, 75грн.
Банк 5	316 406, 25грн.	237 304, 69грн.	79 101, 56грн.
Банк 6	237 304, 69грн.	177 978, 52грн.	59 326, 17грн.
Банк 7	177 978, 52грн.	133 483, 89грн.	44 494, 63грн.
Банк 8	133 483, 89грн.	100 112, 92грн.	33 370, 97грн.
Банк 9	100 112, 92грн.	75 084, 69грн.	25 028, 23грн.
Банк 10	75 084, 69грн.	56 313, 52грн.	18 771, 17грн.
Суми решти банків	225 254, 04грн.	168 940, 53грн.	56 313, 51грн.
Всього для банк.сист.	4 000 000грн.	3 000 000грн.	1 000 000грн.

Зв'язок між нормою обов'язкових резервів та розміром грошової маси проявляється через грошово-кредитний мультиплікатор:

ДМ = ДQ*m=1 000 000 * 100\25 = 4 000 000грн.

Список використаних джерел

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -278 с.

2. Александрова М.М., Маслова СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2002. - 336 с

3. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р. I. Тиркало. -Тернопіль: Карт-бланш, 2001. -314 с.

4. Банківські операції/Під. ред. А.М.Мороза. -К.:Лібра, 2000.

5. Бірюков В., Єфімов Ю., Залетов О. та інші Страхове посередництво: теорія та практика. Навчальний посібник. За редакцією О.М.Залєтова - К: Міжнародна агенція "Вве2опв", 2004. -416 с.

6. Бобровников А. 10% за безделье//Бізнес. -2004. - № 41(612). - С 54-55.

7. Боринець СЯ. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. -305с

8. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси: Підручник. -К: Знання-Прес, 2002. - 311с.

9. Борисов СМ. Трансформация мирового рынка золота //Деньги и кредит. - М. -2003. -№1. - С.57-64.

10. Бубенко С Інфляція та експортна політика в Україні//Банківська справа.-2000.- №2. -С. 45-47.

11. Буторина О. Грядущие изменения в международной валютной системе // Рынок ценных бумаг. -М. - 2004. -№8. - С. 42-45.

12. Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду у сфері реформування системи пенсійного забезпечення, перспективи для України.// Україна: аспекти праці. - 2004. -№3. - С.15

13. Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посібник. -4-тевид. випр. і доп. -К: Т-во "Знання": КОО, 2004. -324с.

14. Ватманюк З І., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути в економічній системі США//Фінанси України. -2003. -№3. - С 119-127.

15. Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. -411 с

16. Геєць В. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні//Економіка України. -1998. - №11.-С 17- 26.

17. Гроші і кредит. Підручник. -3-тє вид., перероб. і доп./ М.І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг.ред. М. І. Савлука. - К.:КНЕУ, 2002. - 598 с.

18. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510 с

19. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/Е.Ф. Жуков, Л.М. Максинова, А.В. Печникова и др.;Под.ред. академ. РАЕНЕ.Ф.Жукова. -2-еизд., перераб. и доп . - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 600с.

20. Дербенцев В. Особливості інфляційних процесів в Україні//Вісник КНЕУ.-2001.-№1.-C. 11-23.

Размещено на Allbest.ru