Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Попит на гроші

2. Сутність, організація та технологія банківського кредитування

Задача 1

Задача 2

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток ринкових відносин зумовлює підвищення ролі грошей і кредиту в різних галузях економіки України. Наукове розуміння проблем грошей, грошового обігу, кредитних відносин -- необхідна складова становлення фахових економічних знань студентів. Тому важливе місце в підготовці високопрофесійних бакалаврів і спеціалістів з економіки належить навчальній дисципліні "Гроші та кредит".

Метою навчального курсу "Гроші та кредит" є ознайомлення студентів з відповідним методологічним і методичним апаратом знань з теорії грошей і кредиту, кількісної теорії грошей і сучасного монетаризму, грошового обігу, грошового ринку та грошових систем, кредитних і валютних відносин для розвитку грошової та кредитної систем.

Предметом дисципліни "Гроші та кредит" є детальна характеристика основних категорій теорії грошей і кредиту, необхідна для переходу до конкретних проблем розвитку грошово-кредитної системи в сучасних умовах. грошовий ринок попит кредитування

Завдання дисципліни -- дати майбутнім фахівцям з економіки знання щодо сутності й функцій таких категорій, як "гроші", "кредит", змісту основних теорій грошей, поняття грошового обігу, грошових потоків, грошового ринку та грошових систем, основ кредитних, розрахункових і валютних відносин, тобто сформувати в студентів теоретичну базу для подальшого оволодіння практикою використання грошово-кредитних інструментів у системі регулювання економіки України.

1. Попит на гроші

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики.

Різні аспекти монетарної теорії та попиту на гроші розглядалися в працях Дж. М. Кейнса, Ж.Б. Сей, А. Маршалла, Д. Патінкіна, М. Тугана-Барановського, М. Фрідмана та інших.

Попит на гроші формують суб'єкти економічної діяльності держави. Збільшення або зменшення попиту відповідно впливає на ціни, що буде приводити економічну систему в стан рівноваги. Держава, в свою чергу, через систему фінансових механізмів повинна забезпечити пропозицію грошової маси.

Одним із перших сформулював основні положення теорії загальної економічної рівноваги і виділив роль попиту на гроші Ж.Б. Сей. Він вважав, що всі гроші, отримані від продажу одних товарів, будуть використані на купівлю інших, що робить нераціональним процес нагромадження, оскільки гроші є лише тимчасовим посередником. Можливість інвестувати гроші у виробництво, з точки зору Ж.Б. Сея, є обмеженою, тому що для цього потрібно організувати виробництво [7].

І. Фішер розробив у рамках класичної теорії економічної рівноваги завершену монетарну концепцію. Кількісну теорію І. Фішера в окремих випадках називають ще теорією попиту на гроші, тому що кількість грошей M, які знаходяться в обігу, поставлені в пряму залежність від номінального доходу, у формуванні якого вони беруть участь [1]:

MV = УQP

де: M - гроші, що знаходяться в обігу в період часу; V - швидкість обігу грошей; Q - обсяг реального випуску; P - ціна одиниці товару.

У моделі Л. Вальраса гроші є нейтральними у тому сенсі, що, "якщо після зміни номінальної грошової маси, встановлюється нова рівновага, де всі перемінні мають такі ж значення, як і до зміни грошової маси. Якщо модель не відповідає цим вимогам, то гроші не є нейтральними" [1].

Механізм досягнення сталої рівноваги в моделі Л. Вальраса добудований на використанні цін, зміна яких дає змогу зрівноважувати надлишковий попит і надлишкову пропозицію. Надлишковий попит на гроші в моделі Л. Вальраса залежить від надлишкової пропозиції на інших ринках. У результаті раціональних дій учасників ринку в кінцевому підсумку досягається таке поєднання цін на товари і послуги, що модель Л. Вальраса сягає стану рівноваги [3].

Представники кембриджської школи А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон основну увагу в своїх роботах зосередили на касових залишках, тобто тієї частини доходу, яку учасники виробничої діяльності бажають тримати у грошовій формі. Прихильники кембриджської школи в центр уваги свого аналізу поставили питання щодо чинників, які визначають попит на касові залишки. А. Маршалл один із перших виділив попит на гроші як резерв на випадок непередбачених обставин [2].

Представники кембриджської школи розглядали гроші ще як засіб заощадження. Коефіцієнт k відображав частину доходу, який бажають тримати у вигляді грошей, у формулі Пігу:

MD = k·R·Q

де: Q - загальний обсяг виробництва за одиницю часу; R - ціна виробленої продукції; Q-R - грошові доходи, які дорівнюють кінцевому продукту.

Представники кембріджської школи визначили принципи розподілу доходу між грошима та іншими альтернативними активами на засадах теорії споживчого вибору, коли зіставлялися витрати та вигоди від різного використання грошей. Коефіцієнт k визначає попит на гроші у випадку, коли k та R є величинами постійними, то попит на гроші буде в оберненій залежності від кількості грошей та їх купівельної спроможності. Попит на гроші або реальні залишки залежать від їх купівельної спроможності [3].

Дж. Кейнс розглядав попит на гроші у складі агрегату ринку грошей. Взаємодія ринку грошей відбувається з ринком облігацій, ринком товарів та ринком робочої сили. Попит на гроші взаємодіє з іншими ринками, тому монетарна політика у кейнсіанській теорії є важелем впливу на виробництво доходу. В умовах нерівноваги економічної системи, пов'язаної з надлишковим виробництвом або з надлишковою пропозицією, потрібно збільшити сукупні витрати. В умовах збільшення сукупних витрат домашніх господарств та фірм попит на гроші та грошові залишки зростає. У кейнсіанській концепції платоспроможний попит є вирішальним чинником впливу для повернення економічної системи у стан рівноваги. У кейнсіанські теорії попиту на гроші визначальне місце займає процент, який за своєю економічною суттю є грошовим явищем. Дж. Кейнс вважав, що процент є грошовим явищем, що підкреслив у назві своєї знаменитої книги "Загальна теорія грошей, процента та зайнятості". За своєю суттю в моделі Дж. Кейнса функція ліквідності є функцією попиту на гроші. У міру зменшення процентної ставки попит на гроші зростає і навпаки (рис.1.).

Рис. 1 Попит на гроші

Визначальним параметром, навколо якого побудований весь ринковий механізм у концепції монетаризму, є попит на гроші. Залежність попиту на гроші від стану реальної економіки та рівня доходу доводиться нетеоретичними концепціями, а емпіричними даними. Параметри відомого "грошового правила" у 3-5 % отримані М. Фрідменом на основі аналізу значного статистичного матеріалу про економічний розвиток США у період 1867-1960 рр. Встановивши темпи зростання обсягу доходу, який, на думку М. Фрідмена, є оптимальним, щоб не допустити "перегріву" економіки і початку інфляції, він визначив і відповідні щорічні темпи зростання попиту на гроші [4].

Закон попиту -- величина попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність. Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту.

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки.

Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший -- товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію -- згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Нецінові фактори, які впливають на попит:

- рівень доходів у суспільстві;

- розміри ринку;

- мода, сезонність;

- наявність товарів-субститутів (замінників);

- інфляційні очікування [5].

Попит на гроші тісно пов'язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб'єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе практичне значення:

- оскільки попит на гроші - явище динамічне, то і швидкість обігу грошей не може бути постійною;

- зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зниженні рівня монетизації валового національного продукту і послабити кризу неплатежів;

- падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон'юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

- у парі "попит - швидкість" визначальним є попит на гроші, а похідним - швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на гроші об'єктивно впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не виключає зворотного впливу зміни швидкості обігу грошей на динаміку їх попиту. Наприклад, якщо суто організаційними заходами (збільшення частоти виплат доходів, підвищення дохідності короткострокових фінансових інструментів, удосконалення системи розрахунків тощо) забезпечується прискорення обігу грошей, то це вплине і на формування попиту на них, особливо на його трансактивну складову.

Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає проведення активної фінансової політики і забезпечення функціонування стабільної фінансової системи. А оскільки попит на гроші займає одне з вагомих місць у системі фінансових механізмів держави, то правильне, раціональне і науково обґрунтоване його використання здатне позитивно вплинути на загальне оздоровлення фінансової системи.

2. Сутність, організація та технологія банківського кредитування

Сьогодні кредитна політика банків проводиться у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовується на усунення її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування національної економіки, спричинило падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з поповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією, що в сукупності призвело до зменшення кредитування економіки.

За механізмом впливу та сутністю кредит є однією з найскладніших економічних категорій.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи, вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів [2].

В економічній теорії на протязі декількох століть виникають чимало питань, які пов'язаних із сутністю та роллю кредиту, як економічної категорії. Ці дискусії тривають і на сьогоднішній день. Але найбільш поширеними в економічній теорії є два підходи до визначення сутності кредиту, а саме:

- ототожнення кредиту з економічними відносинами, що формуються в суспільстві. Даний підхід дає можливість досконаліши дослідити економічні сторони кредиту, економічні фактори його існування, основи та закономірності його руху. Тому даний підхід домінує у сучасній літературі;

- ототожнення кредиту з цінністю, що передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході основна увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, яка призводить до вихолощування з кредиту його економічного змісту.

За своєю сутністю, кредит - це суспільні відносини, які виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які виділяютьють їх як окрему самостійну економічну категорію - кредит [8].

Система банківського кредитування - це модель, яка відповідає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування [5].

До факторів, що стримують розвиток довгострокового банківського кредитування, відносять:

- високі процентні ставки за користування банківським кредитом;

- обмежені обсяги довгострокових пасивів у банківських установах;

- дефіцит необхідних технологій та досвіду ефективного проектного фінансування;

- відсутність надійної системи страхування кредитних ризиків;

- недосконалість механізмів трансформації заощаджень громадян в інвестиції;

- відсутність податкового стимулювання довгострокового інвестиційного кредитування аграрного сектору;

- недосконалість законодавчих механізмів у сфері кредитування;

- відсутність достатньої і достовірної інформації про стан сільськогосподарського підприємства на перспективу та його здатності до повернення кредиту.

Розв'язання низки проблем, які були зазначені нами, створить необхідні умови для доступу довгострокового банківського кредитування, яке в майбутньому може стати одним з основних джерел фінансування інвестиційно-інноваційних проектів.

Отже, банківський кредит -- це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

По-перше, до банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування.

По-друге, вивчається кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

- матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

- матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

- відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення. Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

По-третє, розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

По-четверте, відбувається процес надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору. Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоціль-нішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом [6].

Технологія кредитування -- це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Технологія банківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього кредитного процесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в органічному зв'язку із певними організаційними формами та інституціональними структурами банківської діяльності. Реальне покращання ситуації у кредитній сфері неможливе в сучасних умовах на основі вдосконалення лише окремих відособлених ланок кредитного процесу; необхідне підвищення ефективності цілісної системи кредитних технологій.

Розглянемо конкретний зміст технології банківського кредитування відповідно до стадій кредитного процесу:

1. Розгляд заявки на кредитування. На початковій стадії кредитного процесу економіст кредитного відділу банку розглядає заяву клієнта, особисто знайомиться з ним, вивчає всюнеобхідну документацію із загальною метою -- сформувати об'єктивну характеристику даного потенційного позичальника. Важливе значення для банку має репутація клієнта, його чесність і порядність. Кредит може бути наданий лише на основі достатнього знання клієнта і впевненості в його кредитоспроможності.

2. Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника. Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клієнтом.

3. Підготовка до укладення кредитного договору. Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження умов надання позики -- одна з центральних складових технології банківського кредитування. При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто визначає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови.

4. Форми забезпечення повернення кредиту. Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; штрафи; пеня. Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

5. Способи надання кредиту. Ефективність здійснення кредитної операції багато в чому визначається правильним способом надання позики. Надання банківського кредиту може здійснюватись одночасно, періодично або частинами (поетапно). Взаємовигідним для банку і позичальників є надання кредиту в повному обсязі шляхом зарахування коштів на відповідний кредитний рахунок із наступним використанням їх тоді, коли в цьому виникає необхідність.

6. Способи погашення кредиту. Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по закінченні строку користування позикою, або періодично (поступово) протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення позики передбачається в тексті кредитного договору і термінового зобов'язання.

7. Моніторинг кредиту: контроль за виконанням умов кредитної операції. Банківський контроль та управління кредитним процесом -- необхідна передумова оптимізації системи організації кредитування в комерційних банках.

Об'єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої суті визначають певні закономірності його руху. Вони безпосередньо випливають з суті кредиту. Пізнання закономірностей руху кредиту служить важливою передумовою ефективної організації та управління кредитними відносинами в суспільстві.

Задача 1

Банк нараховує щоквартально проценти по депозиту, розміром 80 тис.грн, за ставкою 4%, причому виплата відсотків та суми депозиту передбачається наприкінці терміну дії депозитної угоди. Розрахуйте вартість депозиту при його закритті через 3 роки.

Розв'язання:

Сума відсотків (СВ)= (80000*4) / 100 = 3200 грн.

За 1р СВ = 3200 * 4 = 12800 грн.

ВД = 12800 * 3 = 38400

Отже, можна зробити висновки, що за 1 рік банк нарахує відсоток у розмірі 12800 грн., а за 3 роки будуть нараховані відсотки у розмірі 38400 грн. При закритті депозиту загальна сума депозиту буде становити 118400 грн (80000+38400). Особливістю по даному депозиту є те, що відсотки нараховуються щоквартально.

Задача 2

Норма обов'язкових резервів 9% від величини строкових коштів. Банківська система має надлишкові резерви в розмірі 15 млн. грошових одиниць. Визначте на яку величину банківська система має можливість збільшити суму строкових вкладів.

Розв'язання:

CВ = Норма обов'язкових резервів * Надлишкові резерви

СВ = (0,09 * 15) = 1,35 млн.

Отже, банківська система має можливість збільшити суму строкових вкладів на суму 1,35 млн.

Висновки

Грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші, під яким слід розуміти бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці - зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей - обернено пропорційно.

Список використаної літератури

1. Всесвітня історія економічної думки. - М.: Думка, 1988, т. 2. - С.95-98

2. Маршал А. Принцип політичної економії, т. 1. - М.: Статистика, 1984. - 405 с.

3. Шевченко С. Г. Попит на гроші в структурах економічних систем. - Науковий вісник, 2007, вип. 17.6. - С. 155-164

4. Fridman M. Theoretical Framework for Monetary Analyz. - N.V. - 1971. - P. 3.

5. Закон попиту [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/

6. Організація банківського кредитування [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://books.efaculty.kiev.ua/bank/1/r3/

7. Попит на гроші як економічна категорія [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.miireferat.com/referati/Попит-на-гроші-як-економічне-явище/69918.html

8. Сутність кредиту теоретичні концепції кредиту [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://knowledge.allbest.ru/bank.html

Размещено на Allbest.ru