Здійснення електронних платежів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Організація міжбанківських розрахунків

електронний платіж бюджет

Центральний банк несе відповідальність за ефективне і безперебійне функціонування платіжної системи країни, забезпечення мінімізації ризику в цій системі.

Виходячи з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють:

- системи міжбанківських розрахунків;

- внутрішньобанківські платіжні системи;

- системи «клієнт-банк»;

- системи споживчих платежів, тобто системи масових платежів населення з використанням карток.

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.

Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:

- з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;

- з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.

За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків.

Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.

Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичення певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підрахунок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та коштами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредитовою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.

Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розрахунків, діють дві системи:

- система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;

- система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків.

Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує центральний банк.

Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:

- система розрахунків з наданням банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту;

- система розрахунків без надання банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у межах залишків коштів на кореспондентському рахунку.

За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:

- система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів);

- система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспондентські рахунки у міру їх надходження.

Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись

- через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;

- внутрішньобанківську платіжну систему;

- прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності дозволу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентсько¬го рахунку).

Починаючи з 1994 р., основна форма міжбанківських розрахунків в Україні -- це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує:

- прискорення розрахунків між банками;

- підвищення рівня надійності розрахунків;

- посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;

- раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків тощо.

СЕП побудована як деревовидно-мережна структура. На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП -- це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат.

Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспондентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.

СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП». При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:

- у масштабі всієї країни;

- якомога докладніше;

- за допомогою засобів СЕП;

- за дворівневою структурою.

Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП

СЕП -- централізована система міжбанківських розрахунків типу «брутто», що є власністю НБУ.

СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках комерційних банків.

СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш уживаних іноземних валютах.

СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним режимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службовими повідомленнями за допомогою засобів електронної пошти НБУ.

Ініціатива проведення трансакцій у СЕП належить банку, який дебетує власний рахунок. Виходячи з цього, основним типом платіжних документів, що використовується в розрахунках, є кредитові документи, тобто платіжні доручення. Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними. СЕП заснована на пакетному способі передачі інформації. Послуги системи електронних міжбанківських розрахунків платні. Основні кількісні показники СЕП за станом на середину 1997 р.:

- навантаження СЕП -- 250 - 350 тисяч платіжних документів упродовж дня;

- кількість банківських установ-абонентів -- приблизно 2450;

- термін проходження платіжних документів від платника до одержувача -- від 10 хвилин до 2 годин;

- суми платежів необмежені.

Доларовий еквівалент суми платежів

- від 0,1 долара до 100 млн. доларів;

- кошти обертаються в системі від 3 до 7 разів на день.

Основні тенденції, що притаманні діючій системі міжбанківських розрахунків:

- концентрація грошових коштів на консолідованих коррахунках головних банків (юридичних осіб);

- проведення більш жорсткої політики головного банку щодо своїх філій у сфері міжбанківських розрахунків;

- централізація обробки платіжних документів у ЦРП НБУ та розрахункових центрах великих комерційних банків;

- поступове збільшення кількості й обсягів платіжних трансакцій.

У перспективі прогнозується впровадження системи термінових переказів крупними сумами в реальному часі (Кеаі Тіте Стояв 8ей1етепі), яка вже широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою.

2. Забезпечення касового виконання державного бюджету

Центральні емісійні банки, виступаючи у ролі банкіра держави і радника уряду з фінансових та економічних питань, зазвичай ведуть рахунки державних установ і відомств (міністерства фінансів, казначейства та ін.), акумулюючи фінансові надходження та здійснюючи платежі за дорученням власників коштів. Світовий досвід показує, що центральні банки відіграють помітну роль в організації і касовому виконанні державного бюджету.

Суть касового виконання державного бюджету полягає у прийнятті розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету, зарахуванні доходів на рахунки відповідних бюджетів, зберіганні грошових коштів бюджету, видаванні цих коштів на заходи, передбачені бюджетом, та веденні відповідного обліку й звітності. Отже, касове виконання бюджету-- це організація та здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.

У світовій практиці використовуються різні системи касового виконання державного бюджету: банківська, казначейська, змішана. В Україні згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» касове виконання державного бюджету організовує Національний банк України.

До середини 1993 р. в Україні функціонувала банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Існувало дві схеми фінансування видатків. Виконання місцевих бюджетів здійснювалося у межах доходів, що реально надійшли до цих бюджетів. Виконання державного бюджету грунтувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі. Схема виконання державного бюджету в Україні мала такий вигляд. Доходи, що надходили до державного бюджету, акумулювалися і протягом року накопичувалися на окремих рахунках в установах банків. Водночас організаціям та установам, що фінансувалися з державного бюджету, банки відкривали бюджетні видаткові рахунки і на підставі бюджетних доручень Міністерства фінансів оплачували їхні витрати. Оплата відбувалася на кредитній основі, тобто без залучення відповідних коштів із бюджету. Наприкінці року дохідні й видаткові бюджетні рахунки в комерційних банках закривалися. Національний банк проводив підсумкові обороти за цими рахунками і визначав суму емісії, здійсненої комерційними банками у процесі фінансування бюджету. На суму емісії оформлялася заборгованість Міністерства фінансів Національному банку України.

Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Дворівневою системою передбачено, з одного боку, відповідальність центрального банку за розмір емісії, а з іншого -- економічну самостійність комерційних банків, що здійснюють операції у межах залучених коштів і банківського капіталу.

Згідно з Указом Президента «Про порядок виконання державного бюджету України» від 18 червня 1993 р. Національний банк за згодою Міністерства фінансів запровадив із другого півріччя 1993 р. єдину схему касового виконання бюджету -- як державного, так і місцевих. Фінансування витрат відтоді здійснюється у межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним банком Міністерству фінансів.

Щоб поліпшити управління державними фінансами, 27 квітня 1995 р. Президент України підписав Указ «Про Державне казначейство». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. затверджено Положення про Державне казначейство. Основними завданнями цього відомства стали організація виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів, здійснення контролю з використанням бюджетних коштів, а також облік касового виконання бюджету і складання відповідної звітності.

До запровадження казначейської системи касового виконання державного бюджету виконання бюджету здійснюється через установи уповноважених банків.

Касове виконання державного бюджету за доходами через банківську систему. Щоб підвищити надійність зберігання бюджетних коштів та посилити контроль за їхнім рухом і використанням, Кабінет Міністрів і Національний банк України визначають коло комерційних банків, уповноважених здійснювати касове виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів (крім Пенсійного фонду). З Національним банком і уповноваженими комерційними банками Головне управління Державного казначейства укладає угоди на здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.

В установах Національного банку та уповноважених комерційних банків для органів Державного казначейства відкриваються дохідні рахунки. На балансові рахунки № 2510, 3510 «Кошти Державного бюджету України» зараховуються кошти, що безпосередньо надходять до державного бюджету ; на балансові рахунки № 2500, 3500 «Кошти бюджетів України до розподілу» -- загальнодержавні податки і збори, які потім розподіляються між державним і місцевими бюджетами або між місцевими бюджетами. Органи Державного казначейства отримують із дохідних рахунків виписки з додатком копій платіжних документів, завірених установою банку.

Для того щоб кошти до Державного бюджету України надходили правильно, згідно з бюджетною класифікацією, фінансові органи, органи Державного казначейства та Державної податкової адміністрації за місяць до початку бюджетного року подають відповідним установам комерційних банків списки платників податків за кожним районом, містом із зазначенням виду платежу, а також підрозділу бюджетної класифікації доходів, символів звітності банку та номерів рахунків, на які слід зараховувати платежі.

Кошти, що надійшли на рахунки № 2500, 3500, розподіляються банками між державним і місцевими бюджетами або тільки між місцевими бюджетами згідно з нормативами, встановленими Верховною Радою України. У разі їх порушення до банків застосовують відповід-ні фінансові санкції. Крім того, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України їх можуть позбавити права обслуговувати місцеві бюджети.

Кошти, що надійшли на балансовий рахунок № 2510, установи комерційних банків щоденно, не пізніше 10-ї години, переказують на транзитні дохідні рахунки, відкриті у регіональних управліннях Національного банку. Водночас вони подають оперативний щоденний звіт «Доходи державного бюджету». У свою чергу, регіональні управління НБУ не пізніше 16-ї години переказують залишки коштів із транзитних рахунків на централізований дохідний рахунок Головного управління Державного казначейства України в Операційному управлінні НБУ (балансовий рахунок № 3510). Щоденно Головне управління Державного казначейства отримує від ОПЕРУ НБУ виписки із цього рахунку, а також оперативну звітність про доходи державного бюджету за видами доходів.

Щомісяця НБУ подає Державному казначейству звіт про доходи державного бюджету та аналогічну звітність за рік. Доходи державного бюджету за 1997 р. за даними звітності банків.

ДОХОДИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ за 1997 р.

1. Податок на додану вартість

2. Акцизний збір

3. Мито та державне мито

4. Надходження від реалізації ОВДП та інших цінних паперів

5. Надходження до цільових фондів

6. Повернення бюджетних позичок

7. Інші нарахування

Касове виконання державного бюджету за видатками через банківську систему. Головне управління Державного казначейства фінансує видатки із державного бюджету в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, і залишків коштів на балансовому рахунку №3513 «Кошти Державного казначейства України». Це -- рахунок Головного управління Державного казначейства в ОПЕРУ Національного банку України. На нього щодня переказуються кошти, які надійшли на рахунок № 3510 «Кошти Державного бюджету України». Головне управління Державного казначейства подає в ОПЕРУ НБУ платіжні доручення для переказування надходжень на поточні бюджетні рахунки окремих міністерств і відомств, визначених Кабінетом Міністрів і Національним банком, головними розпорядниками бюджетних коштів. У свою чергу, на основі розрахункових документів цих міністерств і відомств кошти зараховуються на поточні бюджетні рахунки організацій та установ (тобто безпосередніх розпорядників бюджетних коштів), що відкриваються в уповноважених банках за такими балансовими рахунками:

№ 2520, 3520 «Поточні рахунки клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України»*;

№ 2523, 3523 «Бюджетні рахунки цільового характеру клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України» тощо.

Банківською системою касового виконання державного бюджету, запровадженою в Україні, передбачено постійний рух бюджетних коштів по вертикалі. Спочатку вони концентруються на централізованому рахунку Головного управління Державного казначейства, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів -- банк платника -- уповноважений банк -- регіональне управління НБУ -- ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснюють зворотний шлях, кінцева мета якого -- бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників коштів. Вертикальний рух коштів різко знижує ефективність системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримується на проміжних ланках, розпорошується по рахунках міністерств і відомств. Слабким місцем банківської системи виконання бюджету є контроль за процесом виконання бюджету. До функцій комерційних банків та Національного банку не входять контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, оперативне управління наявними коштами.

Щоб підвищити ефективність управління бюджетними коштами, Кабінет Міністрів і Національний банк України Постановою «Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету» від 14 січня 1997 р. передбачили запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету. Відтак повноваження учасників бюджетного процесу дещо змінюються. Кошти державного бюджету акумулюються на єдиному казначейському рахунку», через який органи Державного казначейства здійснюють операції за бюджетними доходами і видатками згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, затвердженим Верховною Радою України. Органи Державного казначейства здійсню-ють попередній контроль за витрачанням бюджетних коштів, ведуть облік цих коштів і складають відповідну звітність. Банківська система акумулює кошти державного бюджету на єдиному казначейському рахунку, зберігає і переказує їх за дорученням органів Казначейства. За міністерствами й відомствами (головними розпорядниками бюджетних коштів) залишається право розподілу коштів за напрямами витрат, затвердженими в бюджеті. Органи Державної податкової адміністрації стежать за дотриманням податкового законодавства, забезпечують облік платників податків і зборів, контролюють своєчасність надання бухгалтерської звітності. Державна контрольно-ревізійна служба і Рахункова палата здійснюють подальший контроль за використанням бюджетних коштів.

Згаданою вище спільною постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 14 січня 1997 р. передбачено поетапне запровадження в Україні казначейської системи касового виконання державного бюджету. На першому етапі, починаючи з 1997 р., поступово запроваджується касове виконання державного бюджету через територіальні органи Державного казначейства за видатками. Головне управління Державного казначейства за погодженням із Національним банком затвердило 21 березня 1997 р. Тимчасову інструкцію про порядок касового виконання бюджету за видатками та Положення про єдиний казначейський рахунок. На другому етапі передбачається поступове запровадження касового виконання державного бюджету через казначейську систему за доходами. Згідно з наказом Головного управління Державного казначейства від 29 квітня 1998 р. запроваджується експеримент з 1 травня 1998 р. по касовому виконанню державного бюджету за доходами органами Державного казначейства паралельно з установами банків.

Касове виконання державного бюджету за видатками через казначейську систему. Головне управління Державного казначейства доводить до головних розпорядників бюджетних коштів затверджені обсяги фінансування за підрозділами бюджетної класифікації. У свою чергу, головні розпорядники на основі отриманих даних складають розподіл бюджетних коштів по областях за підвідомчими установами, організаціями, а також розділами, параграфами і статтями бюджетної класифікації. Головне управління Державного казначейства, отримавши від розпорядників розподіл бюджетних коштів, переказує гроші своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету. Кошти зараховуються на бюджетні рахунки єдиного казначейського рахунку, відкриті для територіальних управлінь в установах банків за балансовими рахунками № 3513, 2513 «Кошти Державного казначейства України»*. На підставі виписок, отриманих із банківських установ, органи Казначейства зараховують одержані кошти на реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства на ім'я розпорядників коштів, з метою обліку як надходження грошей, так і їх витрат.

Для відкриття рахунків та заведення особових справ розпорядники коштів згідно із затвердженою інструкцією подають до органів Казначейства відповідні документи. Рахунки відкриваються на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. При цьому бюджетні рахунки розпорядників коштів (бюджетних установ та організацій) в установах банків закриваються. Фінансування та оплату їхніх витрат здійснюють органи Державного казначейства на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрям і поквартальний розподіл коштів.

Для оплати витрат розпорядники бюджетних коштів подають до органів Казначейства платіжні доручення, до яких додаються відповідні рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти про виконані роботи тощо. Органи Казначейства перевіряють правильність заповнення розрахункових документів, необхідність і доцільність видатків, а також наявність коштів на відповідному реєстраційному рахунку.

Розпорядники бюджетних коштів подають розрахункові документи за формами, встановленими Національним банком України. Зазначені документи оформляються органами Казначейства і скріплюються відбитком його печатки. Після цього їх у вигляді електронних розрахункових документів подають до уповноваженого банку каналами зв'язку у системі «клієнт -- банк» без надсилання реєстрів у паперовій формі. Якщо ж розрахунки здійснюються без застосування електронної системи, то документи подаються у паперовій формі.

Оплата витрат розпорядників бюджетних коштів, тобто оплата рахунків за виконані роботи, отримані послуги, придбані матеріальні цінності, здійснюється установами банків із бюджетних рахунків, відкритих для органів Державного казначейства. Із цих самих рахунків на підставі належно оформленого грошового чека банки видають уповноваженим особам розпорядників коштів готівку на цілі, передбачені в їхніх кошторисах доходів та видатків. Готівка видається за умови отримання банком від Казначейства доручень на відрахування встановлених загальнодержавних зборів від заробітної плати. Невикористана готівка повертається уповноваженою особою розпорядника коштів на бюджетний рахунок Казначейства.

Згідно з чинним порядком кошти бюджету зосереджені на бюджетних рахунках, відкритих в установах Національного банку та уповноважених комерційних банків. Враховуючи ризики, з якими пов'язана діяльність комерційних банків, а також нестабільність банківської системи України, Законом «Про бюджетну систему

України» (1995 р.) було передбачено створення Державного бюджетного банку, через установи якого здійснюватиметься касове виконання бюджетів. Слід, однак, зауважити, що для реалізації цієї ідеї потрібні значні кошти, яких сьогодні держава не має. Крім того, виникає сумнів: чи доцільно створювати спеціальний Бюджетний банк, коли в Україні, хоча й поступово, впроваджується казначейська система виконання державного бюджету, яка залишить за банківською системою лише функцію розрахунково-касового обслуговування Казначейства. За умови комп'ютеризації та забезпечення інформаційними технологіями казначейської системи, зокрема створення та адаптування програмно-технічного комплексу «клієнт -- банк» на всіх рівнях Державного казначейства, доцільніше зосередити цю функцію в установах Національного банку України, що гарантує збереження бюджетних коштів.

Зазначимо, що Національний банк у порядку законодавчої ініціативи вніс на розгляд Верховної Ради проект Закону «Про внесення змін до статті 32 Закону України «Про бюджетну систему України»», запропонувавши викласти її в такій редакції: «Касове виконання бюджетів здійснюється Державним казначейством України, Національним банком України та уповноваженими банками».

Центральний банк несе відповідальність за ефективне і безперебійне функціонування платіжної системи країни, забезпечення мінімізації ризику в цій системі.

Виходячи з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють:

- системи міжбанківських розрахунків;

- внутрішньобанківські платіжні системи;

- системи «клієнт-банк»;

- системи споживчих платежів, тобто системи масових платежів населення з використанням карток.

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.

Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:

- з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;

- з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.

За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків.

Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.

Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичення певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підрахунок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та коштами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредитовою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.

Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розрахунків, діють дві системи:

- система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;

- система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків.

Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує центральний банк.

Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:

- система розрахунків з наданням банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту;

- система розрахунків без надання банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у межах залишків коштів на кореспондентському рахунку.

За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:

- система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів);

- система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспондентські рахунки у міру їх надходження.

Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись

- через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;

- внутрішньобанківську платіжну систему;

- прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності дозволу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентсько¬го рахунку).

Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні -- це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує:

- прискорення розрахунків між банками;

- підвищення рівня надійності розрахунків;

- посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;

- раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків тощо.

СЕП побудована як деревовидно-мережна структура. На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП -- це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат.

Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспондентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.

СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП». При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:

- у масштабі всієї країни;

- якомога докладніше;

- за допомогою засобів СЕП;

- за дворівневою структурою.

Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП

СЕП -- централізована система міжбанківських розрахунків типу «брутто», що є власністю НБУ.

СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках комерційних банків.

СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш уживаних іноземних валютах.

СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним режимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службовими повідомленнями за допомогою засобів електронної пошти НБУ.

Ініціатива проведення трансакцій у СЕП належить банку, який дебетує власний рахунок. Виходячи з цього, основним типом платіжних документів, що використовується в розрахунках, є кредитові документи, тобто платіжні доручення. Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними. СЕП заснована на пакетному способі передачі інформації. Послуги системи електронних міжбанківських розрахунків платні. Основні кількісні показники СЕП за станом на середину 1997 р.:

- навантаження СЕП -- 250 - 350 тисяч платіжних документів упродовж дня;

- кількість банківських установ-абонентів -- приблизно 2450;

- термін проходження платіжних документів від платника до одержувача -- від 10 хвилин до 2 годин;

- суми платежів необмежені.

Доларовий еквівалент суми платежів

- від 0,1 долара до 100 млн. доларів;

- кошти обертаються в системі від 3 до 7 разів на день.

Основні тенденції, що притаманні діючій системі міжбанківських розрахунків:

- концентрація грошових коштів на консолідованих коррахунках головних банків (юридичних осіб);

- проведення більш жорсткої політики головного банку щодо своїх філій у сфері міжбанківських розрахунків;

- централізація обробки платіжних документів у ЦРП НБУ та розрахункових центрах великих комерційних банків;

- поступове збільшення кількості й обсягів платіжних трансакцій.

У перспективі прогнозується впровадження системи термінових переказів крупними сумами в реальному часі (Кеаі Тіте Стояв 8ей1етепі), яка вже широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Фактично єдиний казначейський рахунок -- це система поточних бюджетних рахунків, на які зараховуються податки, збори та інші обов'язкові платежі до державного бюджету України і з яких органами державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи та надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, повернення надлишково перерахованих до бюджету коштів тощо.

Організація касового виконання державного бюджету за доходами та порядок зарахування платежів

Система виконання державного бюджету за доходами ґрунтується на комплексі касових операцій, що провадяться органами Державного казначейства. Платники податків перераховують платежі до державного бюджету на доходні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій, на яких справляються дані платежі (районів і міст обласного та республіканського підпорядкування, районів у містах).

За допомогою програмного забезпечення щоденно проводиться розмежування платежів до бюджету, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами, або між загальним і спеціальним фондами державного бюджету згідно нормативів, визначених Бюджетним кодексом України та законом України про Державний бюджет України на поточний рік. Зараховані до загального та спеціального фондів державного бюджету доходи в кінці кожного робочого дня акумулюються на котлові рахунки. З котлових рахунків доходів державного бюджету здійснюється перерахування дотацій вирівнювання місцевим бюджетам усіх рівнів та перерахування доходів Державному казначейству України для їх подальшого перерозподілу.

Участь органів Держказначейства у цьому процесі зорієнтована на те, щоб максимально вірно визначити обсяг ресурсної бази державного бюджету як у цілому, так і за окремими видами доходів в адміністративно-територіальному розрізі. Наявність на централізованому рівні інформації про обсяг ресурсної бази державного бюджету, рух бюджетних коштів та деталізація їх обліку надає урядові великі можливості для маневрування ресурсами та оперативного контролю за ними.

У процесі виконання державного бюджету за доходами органи Державного казначейства здійснюють такі функції:

* установлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в управліннях Державного казначейства України для зарахування

податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів;

- ведуть бухгалтерський облік доходів бюджету відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року №119 розрізі кодів бюджетної класифікації доходів і типів операцій;

- здійснюють розподіл зарахованих до державного бюджету платежів відповідно до нормативів відрахувань, затверджених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, та перераховують за належністю розподілені кошти;

- готують розрахункові документи і проводять повернення надмірно або помилково сплачених до державного бюджету платежів на підставі висновків органів державної податкової служби, рішень судових органів, інших органів, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів тощо;

- здійснюють відшкодування податку на додану вартість на підставі висновків органів державної податкової служби та рішень судових органів;

- складають щоденну, періодичну та річну звітність за доходами відповідно до кодів бюджетної класифікації доходів та подають її відповідним органам, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до державного бюджету та державних цільових фондів.

У зв'язку з набуттям Державним казначейством України статусу учасника системи електронних платежів Національного банку України і розгортанням роботи розрахункових палат Державного казначейства, змінюються функції органів Державного казначейства і порядок відкриття рахунків для обліку доходів бюджету.

Рахунки для зарахування платежів відкриваються на балансі обласних управлінь Державного казначейства відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів в системі Державного казначейства України, затверджених наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119.

Платники податків сплачують платежі до бюджету через установи банків, у яких вони обслуговуються. Банк платника перераховує грошові кошти через СЕП НБУ на рахунки, відкриті в обласному управлінні Державного казначейства України в розрізі районів (міст обласного значення) та кодів бюджетної класифікації доходів. Операції з обробки платежів повинні здійснюватись у наступній послідовності:

- повернення надмірно, або помилково зарахованих коштів;

- відшкодування платникам податку на додану вартість;

- розподіл платежів до бюджету за нормативами, установленими законодавчими актами;

- відрахування дотацій місцевим бюджетам.

Платники податків (юридичні та фізичні особи) сплачують податки і збори (обов'язкові платежі) у безготівковій або готівковій формах. Платежі здійснюються платниками через установи банків, у яких вони обслуговуються, через установи Державного комітету зв'язку та інформації України, установи Ощадного банку за місцезнаходженням платника. Платежі до бюджету зараховуються на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства.

4. Міжбанківські розрахунки

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов'язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами -- клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача.

Крім того, між банками як самостійними економічними суб'єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі -- міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре організованої, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки і функціонувати банківська система взагалі.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Їх організація в різних країнах неоднакова, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп'ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий світовий досвід та запровадивши найсучасніші комп'ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків -- Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

-- внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

-- комбінацію систем ВПС і СЕП;

-- міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

-- двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв'язку для передавання інформації.

Кореспондентський рахунок -- це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам. Коррахунки для банків мають таке ж значення, як поточні рахунки для господарських суб'єктів, а відкриття і ведення їх є обов'язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків -- важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Кореспондентські відносини -- це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за його порушення.

Укладенню кореспондентського договору між комерційними банками передує уважне вивчення ними один одного, а відкриття коррахунків здійснюється на підставі визначеного комплекту стандартних документів, установлених Положенням про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ 8 жовтня 1998 р.

В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів:

-- відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

-- відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

-- відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ. В практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;

-- технічні коррахунки, відкриті банкам -- учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;

-- клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Коррахунки, відкриті в комерційних банках, підрозділяються на рахунки “Ностро”, “Лоро”. “Ностро” називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок “Ностро” відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента -- в пасиві балансу.

“Лоро” називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку -- його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком “Ностро”, а для обслуговуючого банку -- рахунком “Лоро”. В обслуговуючого банку-кореспондента “Лоро” відображається в пасиві балансу, а в банку-власника -- в активі балансу.

Кореспондентський рахунок, відкритий даним банком для іноземного банку-кореспондента, в іноземній практиці ще називається рахунком “Востро”. Для банків України рахунки “Востро” -- це, власне, те ж саме, що й рахунки “Лоро”.

Міжбанківські розрахунки в Україні (тобто ведення коррахунків, формування розрахунково-платіжних документів, їх передавання, транспортування, приймання, оброблення, контроль та захист інформації, списання та зарахування коштів по рахунках тощо), здійснюються із застосуванням електронних засобів. Кожний банк розробляє свою мережу електронних засобів здійснення платежів. Найбільш могутню і широку мережу їх створив НБУ, що й дало йому можливість розробити загальнонаціональну Систему електронних платежів.

Система електронних платежів (СЕП) Національного банку України -- це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.

Функціонування СЕП базується на таких принципах:

-- усі операції здійснюються виключно у безпаперовій (електронній) формі;

-- система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

-- оборот коштів у системі здійснюється за принципом “брутто”, коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

-- ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тільки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством випадках;

-- виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

-- платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;

-- зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Дотримання цих принципів, передусім недопущення овердрафту за коррахунками і забезпечення платежів у режимі робочого часу, позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їй високу ліквідність.

У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.

На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії -- учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти.

Середній рівень -- це регіональні управління НБУ, регіональні розрахункові палати (РРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти.

На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, центральна розрахункова палата (ЦРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти. До цього рівня віднесене також регіональне управління НБУ по м. Києву і Київській області, оскільки для банків цього регіону не створювалася окрема розрахункова палата, а їх обслуговування доручено ЦРП. У загальному вигляді структурну побудову СЕП можна подати так (рис. 3.8):

Функціональні рівні

Учасники

Функціональні органи

Програмно-технічне забезпечення

Верхній

ОПЕРУ НБУ

ЦРП

Комплекс АРМ-1

Середній

Регіональні управління НБУ

РРП

Комплекс АРМ-2

Нижній

Комерційні банки, їхні філії

ВПС

Комплекс АРМ-3

Елементи СЕП верхнього рівня забезпечують функціонування системи загалом: балансування міжрегіональних платіжних оборотів, захист системи від несанкціонованого втручання, усунення аварійних ситуацій, синхронізація основних операцій учасників системи тощо.

Елементи СЕП середнього рівня забезпечують функціонування системи в окремому регіоні: ведення технічних та реальних коррахунків банків -- учасників СЕП; приймання, оброблення та відправлення платіжних документів від/до банків -- учасників СЕП та інших РРП; передавання на кінець робочого дня підсумків технічних рахунків банків-учасників у регіональне управління НБУ для відображення по їх реальних коррахунках; надання інформації за станом розрахунків до АРМ-1 тощо.

Елементи СЕП на нижньому рівні забезпечують початкові технологічні процеси функціонування всієї системи: підготовка та перевірка пакетів електронних розрахункових документів, передавання їх у систему (до РРП через АРМ-2); одержання розрахункових документів від РРП та введення їх у систему автоматизації банку (САБ).

Загальну схему взаємозв'язку між окремими рівнями та учасниками СЕП можна подати у такому вигляді (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Схема взаємозв'язків між учасниками СЕП

Учасниками СЕП найнижчого рівня є комерційні банки, а їхні клієнти, не будучи учасниками СЕП, можуть скористатися її послугами лише опосередковано -- через обслуговуючі їх банки. Таким способом можуть скористатися послугами СЕП також іноземні банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Це зумовлено принципом замкнутої побудови СЕП. Тому першим учасником системи, який стоїть біля витоку технологічного процесу електронних платежів, є комерційний банк (філія банку), що готує вхідні (початкові) платіжні документи для СЕП.

Електронні платіжні документи формуються банком з допомогою САБ у вигляді пакета, в який включається до 1000 документів і який має форму файла. Пакет (файл) початкових платіжних документів формується на підставі платіжних документів, одержаних від клієнтів банку у паперовій чи електронній формі або від філій цього банку.

Електронний платіжний документ має однакову юридичну силу з паперовим розрахунковим документом і містить у собі всі реквізити (змістові та технологічні), необхідні для здійснення платежу засобами СЕП. За характером здійснення платежу електронні документи поділяються теж на кредитові і дебетові -- залежно від того, в якій стороні коррахунку банку -- одержувача документів буде відображений платіж -- в кредиті чи в дебеті. Найпоширенішими є кредитові документи, тобто платіжні доручення банку-відправника списати вказану суму коштів з його коррахунку і зарахувати на коррахунок банку-одержувача.

Сформований банком пакет платіжних документів перевіряється через програмно-технічний комплекс АРМ-3 і відправляється з його допомогою в регіональну розрахункову палату, яка обслуговує даний банк. РРП через свій комплекс АРМ-2 приймає від банків пакети платіжних документів, перевіряє їх та видає засобами електронної пошти банку квитанцію про прийняття документів. Одночасно на суму цих документів зменшується залишок коштів на технічному коррахунку банку -- відправника документів. Якщо на технічному рахунку банку коштів недостатньо, АРМ-2 не зможе здійснити платіж і його документи не повинні прийматися в СЕП.

Прийняті від банків платіжні документи АРМ-2 групує по окремих банках -- одержувачах документів, якщо вони обслуговуються тією самою РРП, що й банк-відправник, або по окремих РРП, якщо вони обслуговуються іншими РРП. Формуються нові пакети відповідних платіжних документів, які відправляються у банк-одержувач, або в іншу РРП, де вони перевіряються на правильність. При позитивних результатах перевірки адресати повідомляють АРМ-2 про прийняття документів. При внутрішньорегіональних розрахунках на підставі цього повідомлення РРП зараховує суму платежу на технічний рахунок банку-одержувача. А при міжрегіональних розрахунках РРП відправляє одержані документи банку, якому вони адресовані. Останній повинен їх перевірити і повідомити про їх прийняття свою РРП. Одержавши таке повідомлення, РРП зараховує суму платежу на технічний рахунок банку -- одержувача платежу. Одержавши від АРМ-2 платіжні документи, комерційні банки зобов'язані завершити оброблення їх у той самий день і зарахувати суму платежу на поточні рахунки відповідних клієнтів.

Наприкінці дня АРМ-2 визначає результат операцій по технічному рахунку за поточний день і повідомляє його регіональному управлінню НБУ для відображення на реальному коррахунку цього банку. Таким результатом може бути збільшення або зменшення залишку коштів на технічному коррахунку за день, яке і переноситься на реальний коррахунок. Якщо по останньому протягом дня не було операцій, що здійснювалися поза межами СЕП, то результати обох коррахунків на кінець дня повинні сходитися. Оскільки результати по цих рахунках можуть відрізнятися, РРП перед початком робочого дня одержує від установи НБУ інформацію про залишки коштів на реальних рахунках і відповідно коригує залишки на технічних рахунках. Загальна схема документообороту при міжрегіональних розрахунках між банками через СЕП має такий вигляд (рис. 3.10):



Рис. 3.10. Схема документообороту в СЕП