Видатки місцевих бюджетів та напрями їх реструктуризації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Видатки місцевих бюджетів та напрями їх реструктуризації

Вступ

бюджет видатки місцевий планування

Місцеві бюджети - це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетом, а також усередині сукупності місцевих бюджетів.

Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення.

Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров'я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

Для економічного розвитку регіонів перспективним є використання такого важеля, як видатки місцевих бюджетів. Але на сьогодні існує ряд проблем з їх ефективного використанням. Аналіз даної теми є дуже актуальним в наш час, тому що потрібно відповідально поставитись до проблем і розробки основних направлень реформування місцевих видатків України.

Метою курсової роботи є визначення економічного змісту видатків місцевих бюджетів, їх складу та структур, ролі в соціально-економічному розвитку регіонів, їх класифікації, розкриті можливих напрямів оптимізації задля вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

ь Визначити сутність та призначення видатків місцевих бюджетів;

ь Розглянути їх класифікацію;

ь Проаналізувати склад та структуру видатків місцевих бюджетів;

ь Оцінити ефективність планування і здійснення видатків місцевих бюджетів України;

ь Розкрити можливі напрями оптимізації видатків місцевих бюджетів в Україні.

Предметом дослідження курсової роботи є сукупність економічних відносин щодо планування та фінансування видатків місцевих бюджетів.

Об'єктом дослідження є видатки місцевих бюджетів.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансово-бюджетної політики в Україні, матеріали Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, органів державної влади та місцевого самоврядування, Інституту бюджету та соціально - економічних досліджень, вітчизняна та зарубіжна література.

Структура даної роботи включає в себе три розділи, вступ та висновки.

У першому розділі розкриті сутність та призначення видатків місцевих бюджетів, дана їх характеристика. У другому розділі проведено аналіз показників складу та структури видатків місцевих бюджетів. У третьому розділі розглянуті напрями оптимізації видаткової частини місцевих бюджетів в Україні.

1. Теоретичні підходи до розкриття сутності та призначення видатків місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так, ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини - видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. [15].

Починаючи з 2000 р. у видатковій частині передбачено два фонди - загальний фонд та спеціальний фонд, їх призначення аналогічне відповідним фондам у Державному бюджеті.

Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації згідно з цілями і обсягах, що затверджуються відповідними радами. Сільські, селищні, міські, районні ради у містах (у разі їх створення) та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функцій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класифікації поділяються на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 26), зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпеку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямовується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Розроблення та виконання бюджетних програм потребують у процесі наукової класифікації застосування такої ознаки, як відомче призначення. Класифікація видатків за відомчим призначенням здійснюється відповідно до відомчої класифікації, де кількість груп залежить від кількості головних розпорядників бюджетних коштів.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість забезпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів. [5]

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програмами. Такі програми можуть бути довго-, середньостроковими і річними. Перелік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про відповідні бюджети.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними районними та обласними бюджетами. [15].

Видатки місцевих бюджетів мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Спрямування видатків здійснюється відповідно до завдань, що стоять перед державою та органами місцевого самоврядування у конкретний період. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її доходами, оскільки влада не може дозволити витратити більше, ніж планує отримати. Оскільки доходи бюджету завжди обмежені, держава фінансує пріоритетні видатки і лише за наявності залишків коштів може фінансувати інші потреби. Відповідно, у процесі виконання бюджетів відбувається коректування показників доходної та видаткової частин[8].

Як зазначають науковці, поняття видатків місцевого бюджету значно ширше, ніж процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпуску їм коштів - бюджетного фінансування. До інституту видатків місцевого бюджету слід віднести цільове, доцільне та ефективне використання (касові та фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних кредитів.

Законодавчі акти передбачають, що доходи, додатково одержані при виконанні місцевих бюджетів, а також суми перевищення доходів над видатками, що утворилися внаслідок перевиконання доходів або економії у видатках, залишалися в розпорядженні відповідних місцевих рад, вилученню не підлягали і використовувалися на їхній розсуд.

Більш деталізоване правове регулювання видатків місцевих бюджетів було запроваджено лише в 1995 р. з прийняттям Закону України «Про бюджетну систему України» [13]. Згідно із ст. 18 цього Закону кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів могли витрачатися лише з тією метою і в тих межах, які затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами. Уперше видатки всіх бюджетів було поділено на поточні та на видатки розвитку.

Згідно із Законом, поточні видатки - це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення, тощо. Встановлено також, що у складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених щойно об'єктів.

Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це також фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення, структурної перебудови народного господарства субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням[17].

Отже, тільки після прийняття Бюджетного кодексу було законодавчо закріплений склад видатків місцевих бюджетів. Згідно із ст. 70 Бюджетного кодексу видатки місцевих бюджетів включають встановлені рішенням про місцевий бюджет бюджетні призначення на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією відповідних програм[2].

Видатки бюджету класифікуються за:

1. Функціями, з якими пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків визначає видатки бюджетних коштів на здійснення функцій держави чи місцевого самоврядування (освіта, охорона здоров'я, культура тощо). Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни видатків різного функціонального призначення та прогнозувати видатки на наступні періоди. Функціональна класифікація видатків має два рівні деталізації: перший - розділи, другий - підрозділи га групи. У розділах визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій (наприклад, освіта), в підрозділах та групах конкретизується спрямування бюджетних коштів (наприклад, підрозділом є вища освіта, а групою - вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації).

2. Економічною характеристикою операцій, які потребують здійснення певних видів видатків (економічна класифікація видатків).

Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, виплати населенню тощо). За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування. Поточні видатки забезпечують фінансування поточної діяльності підприємства, установи та організації (оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, оплата послуг, видатки на відрядження, представницькі видатки, оплата комунальних послуг тощо). Капітальні видатки - це платежі з метою придбання активів тривалого використання. [11]

3. Ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків).

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів, вона ж є основою реєстру всіх розпорядників бюджетних коштів у Державному казначействі.

Завданням відомчої класифікації є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного планування.

4. За бюджетними програмами (програмна класифікація видатків). [4]

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету програмно-цільовим методом.

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов?язані з реалізацією програм за переліком, визначеним Бюджетним кодексом.

Бюджетним кодексом України передбачено критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами, що здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. [2] Відповідно до цих критеріїв усі видатки поділяються на такі групи:

1. Видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найбільш наближено до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

2. Видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, а також районних бюджетів.

3. Видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. [7]

Видатки всіх трьох груп здійснюються із бюджетів міст Києва та Севастополя.

Новий підхід запроваджено щодо класифікації видатків, який дозволяє визначити не лише сам факт використання міністерствами та відомствами бюджетних коштів, а й пов'язати ці видатки з виконанням програмних завдань держави та мірою відповідальності у цьому кожного відомства.
Запровадження нової функціональної класифікації видатків бюджету викликане необхідністю приведення її у відповідність до міжнародних стандартів статистики державних фінансів з метою забезпечення міжнародної порівнянності показників бюджету.

Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації об'єднаних націй. Класифікація має три рівні категорії (від 1 до 10), групи та класи. Категорії - це загальні цілі державного управління, а групи і класи описують засоби досягнення цих загальних цілей.

Державний бюджет на 2002 рік сформовано із застосуванням програмної класифікації видатків державного бюджету, кожен код якої відповідає коду нової функціональної класифікації видатків. [22]

Отже ми бачимо, що розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її доходами, оскільки влада не може дозволити витратити більше, ніж планує отримати. Розмір видатків чітко планується по усім показникам на кожний рік. Видатки місцевих бюджетів мають досить широку класифікацію і кожна з них є невід'ємною ланкою цілісної системи.

Видатки місцевих бюджетів мають конкретне призначення і конкретні цілі визначені Бюджетним кодексом. Одним із головних завдань по вдосконаленню фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні є перерозподіл функцій між місцевими і державним бюджетом, поступовий перехід до децентралізації державних фінансів, повинні фінансуватись лише ті видатки, які пов'язані із виконанням загальнодержавних потреб.

2. Аналіз ефективності планування і здійснення видатків місцевих бюджетів в Україні

Фінансове планування є важливим інструментом управління, який забезпечує місцевим органам влади можливість впливу на економічний розвиток території на певний період наперед.

Планування доходів та видатків місцевих бюджетів можна поділити на дві великі категорії.:

Категорії планування доходів та видатків

Категорії планування доходів та видатків	Визначення
Стратегічне	пов'язано з прогнозуванням і оцінкою джерел надходжень та видатків у довготривалій перспективі. За такого виду планування може розглядатись відрізок і в десять років і більше, особливо це актуально у випадку, коли формується стратегічний план розвитку території в частині його фінансового забезпечення.
Короткотривале поточне планування	відображає сьогочасну ситуацію в регіоні та визначає щорічний поточний бюджет. Це планування охоплює значно менший період часу - зазвичай не більше року. Базується при тому на намаганні оцінити поточні доходи регіону та відповідно до них планувати видатки, враховуючи необхідність забезпечення найбільш ефективного використання місцевих ресурсів. Таке планування передбачає дисципліну управління, адже вимагає регулярної оцінки методів виконання завдань довготермінового планування, а також за його допомогою встановлюють критерії оцінки діяльності керівників місцевих органів влади.

Визначивши сутність та призначення видатків місцевих бюджетів, та розглянувши їх класифікацію ми можемо провести аналіз показників складу та структури видатків місцевих бюджетів.

Динаміка видатків місцевих бюджетів

Отже виходячи з даних діаграми по видаткам бюджету ми бачимо, що найнижчий рівень видатків у 2007 році становив 104,853 млрд. грн. В свою чергу найвищий показник спостерігається у 2011 році 180,987 млрд. грн. Значне зменшення видатків саме у 2007 році могло бути викликане кризовим станом країни та політичною нестабільністю України. А значне підвищення рівня видатків з 2008 по 2011 рік може говорити про ефективнішу роботу виконавчих органів, про поступовий вихід країни з кризового стану, а також про збільшення доходів бюджету. Таким чином у 2007 році видатки бюджету складали 104,853 млрд. грн., у 2008 році 138,998 млрд. грн., у 2009 році 136,254 млрд. грн., у 2010 році 159,760 млрд. грн., а у 2011 році 180,987 млрд. грн.

Після аналізу абсолютних показників проаналізуємо їх динаміку за величин за аналізований період.

Темпи приросту місцевих видатків

В ході дослідження зростання видатків місцевих бюджетів мною було виявлено, що у 2008 році порівняно з 2007 приріст видатків складав - 32,6%. Проте у 2009 році ця цифра значно знижується і її різниця між 2008 і 2009 роком становить -1,9%. Це обумовлюється постійними змінами у показниках доходів бюджету а також зміни у населенні, споживачах соціальних послуг чи іншими соціальними і економічними перемінами. Також у 2010 році порівняно з 2009 роком спостерігається підвищення на 17,25%, а у 2011 порівняно з 2010 зменшення до 13,29%.

Проаналізувавши склад і темп приросту місцевих бюджетів України можна дослідити їх структуру, яка в свою чергу є дуже різноманітною. Це ми бачимо з таблиці 2.2 (Додатки) і з рисунку2.3.

В 2007 році структура місцевих видатків бюджетів мала наступний вигляд (Рис. 2.3). Основними показниками в структурі місцевих видатків України в 2007 році можна виділити такі, як: освіта, що займає 27,8% від усіх видатків, охорона здоров'я - 19,8%, соціальний захист та забезпечення - 18,4%, економічна діяльність - 9,5%, загальнодержавні функції - 7,02%, житлово-комунальне господарство - 4,9% та духовний та фізичний розвиток який складає 3,5%, а також інше складає - 0,52%.

Структура місцевих видатків за 2007 рік

Тепер проаналізуємо структуру видатків місцевих бюджетів в 2011 році (Рис. 2.4). У 2011 році порівняно з 2007 роком значна зміна відбулася в таких показниках як: освіта яка збільшилась на 4,8%, соціальний захист та забезпечення зросли 4,7%, охорона здоров'я збільшилась на 1,6%, видатки на духовний і фізичний розвиток також зросли в 2011 році на 0,3% порівняно з 2007. Але є декілька показників видатки на які зменшились в 2011 році порівняно з 2007. Це загальнодержавні функції які зменшились на 1,52%, видатки на економічну діяльність зменшились на 2,7% і показники житлово-комунального господарства знизились на 0,3%.

Побудовано автором на основі Казначейських звітів

Структура видатків

На цьому рисунку ми бачимо, як змінювався кожний показник з 2007 року по 2011. Деякі показники зростають а деякі знижуються. Про зміну цих показників свідчить зміни в населенні країни, зменшення або збільшення споживачів соціальних послуг, соціально-економічні зміни, економічний спад або піднесення і також політична стабільність країни.

Тепер проаналізуємо ефективність здійснення видатків.

Ефективність здійснення видатків

В ході дослідження даної діаграми можна сказати, що по кожному з років з 2007 по 2011 урядом було заплановано видатків значно більше ніж було здійснено. В 2007 році було заплановано 109,568 млрд. грн. а виконано 104,853 млн. грн., в 2008 році заплановано 147,351 млрд. грн. а виконано 138,998

Отже після аналізу показників складу та структури місцевих видатків ми можемо сказати. Що з 2007 року по 2011 рік відбувалося постійне підвищення видатків. Але зростання було нерівномірним, що є наслідком постійних змін доходів бюджетів та змін у складі населення і споживачів соціальних послуг. А також це може обумовлюватись кризовим станом країни.

3. Напрями оптимізації видаткової частини місцевих бюджетів України

Особливе місце в системі державних видатків належить видаткам, що фінансуються з місцевих бюджетів. Від повноцінного та якісного фінансування з останніх залежать рівень добробуту населення регіонів, рівень його освіти, охорони здоров'я, культури - складових повноцінного розвитку людини, які впливають, в кінцевому підсумку, на продуктивність праці.

Оспіщева В.І., визначає видатки місцевих бюджетів як економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади [11].

У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку) та видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням) - ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [3].

Видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок не передбачуваних обставин [5, с. 203].

Місцеві бюджети відіграють важливу роль у фінансуванні державних видатків. За нинішніх умов спостерігається стала тенденція до збільшення ролі місцевих бюджетів у фінансуванні найважливіших державних видатків, спрямованих насамперед на задоволення потреб населення. Ця тенденція є закономірною, вона відповідає процесу активізації державного впливу на економічне та соціальне життя країни, сприяє зміцненню місцевого самоврядування [12, с. 31].

Прийняття Бюджетного кодексу України фактично законодавчо закріпило якісно нові правила формування місцевих бюджетів та відповідних стосунків між центром і органами місцевої влади, а міжбюджетна реформа 2000 року внесла докорінні зміни у бюджетне планування, зокрема і у планування видатків місцевих бюджетів. Алгоритм розрахунку розмірів видатків місцевих бюджетів прив'язаний нині до конкретних кількісних показників: чисельність населення, кількість отримувачів певних пільг або виплат, працівників, площа житлового фонду чи доріг тощо захищає органи місцевого самоврядування від впливу суб'єктивних факторів у процесі прийняття рішень центральними органами влади [2].

З проведеного вище аналізу, зрозумілим є той факт, що у структурі доходних джерел місцевих бюджетів частка трансфертів має значну величину (до 44%), причому вона виявляє тенденцію до зростання. Власними (такими, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) та закріпленими (які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) доходними джерелами забезпечується трохи більше як 50% видатків, а можливість фінансування інших видатків залишається не прогнозованою і залежить від вищих органів влади, обсягу наданих трансфертів. Це спричиняє недостатність обсягу фінансування окремих видаткових повноважень, накопичення заборгованості по виплатах, виникнення утриманських настроїв у органів місцевої влади стосовно державного бюджету і одночасне зміцнення регулюючих важелів держави на формування місцевих бюджетів, що суперечить основоположним принципам місцевого самоврядування.

Видатки на делеговані повноваження (які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) у більшості громад становлять до 90% і більше видатків місцевих бюджетів. Більша частина видатків на делеговані повноваження місцевих бюджетів пов'язана із фінансуванням заробітної плати працівників бюджетних установ (у 2011 році вона становила 55,2% загального фонду видатків всіх місцевих бюджетів).

Значна варіативність розмірів територіальних громад виливається в деяку економію фінансових ресурсів за рахунок «ефекту масштабу» для більших з них та нездатність реально надавати суспільні послуги для малих громад. Це призводить до відчутної варіації кількісних та якісних показників суспільних послуг (в першу чергу, тих, які фінансуються за рахунок видатків, що враховуються при визначені обсягу міжбюджетних трансфертів) для членів громад різних розмірів навіть після застосування процедур дотаційного вирівнювання. Дедалі частіше місцеві бюджети територіальних громад потребують додаткових трансфертів з вищестоящих (районного або обласного) бюджетів для забезпечення розрахунків своєї бюджетної сфери хоча б по виплаті зарплати та енергоносіях [1]. Зрозуміло, що така кричуща несамодостатність суттєвої кількості (переважно малих) громад суперечить принципу субсидіарності.

Отже для оптимізації складу і структури видатків місцевих бюджетів ефективним рішенням, перш за все, видається послідовне проведення вказаної адміністративно-територіальної реформи, з подальшим формуванням за рахунок інвестиційних трансфертів з державного бюджету «точок економічного зростання» на базі центрів укрупнених громад.

Макаренко О.І. та Зульфугарової С.О., під оптимальним розуміють таке розподілення коштів, що дасть змогу досягнути стану, що має мінімально можливі відмінності у досягнутому рівні розвитку регіону, що досліджується, та ідеального регіону ? такого стану, коли інтегральний індекс соціально-економічного розвитку регіону буде максимальним [10, с. 38].

С.О. Зульфугарова запропонувала підхід [4], в якому обрала систему критеріїв оцінювання ефективності управління регіоном З їх урахуванням побудовано модель оптимізації розподілу бюджетних коштів у вигляді двокритеріальної задачі нелінійного програмування. Нелінійне програмування зводиться до побудови моделі залежності між досягнутим рівнем розвитку напрямку бюджетного фінансування та кількістю коштів, необхідних для його збільшення на 0,01. При цьому така залежність має експоненціальний вигляд, що означає, що зростання напряму розвитку регіону є наслідком приросту обсягу його бюджетного фінансування.

Н.В. Кузьминчук [9], взявши за основу праці С.О. Зульфугарової, розробив модель, метою якої є удосконалення методичного забезпечення оптимізації розподілу бюджетних коштів як основи формування належного рівня життя і добробуту населення, досягнення соціальної справедливості в процесі реалізації фінансово-бюджетного регулювання.

Запропоновану модель, на думку автора, можна використовувати для визначення структурних співвідношень видатків бюджету на регіональному рівні, що дасть змогу підвищити ефективність використання коштів обласних бюджетів. Напрямки пріоритетних сфер та об'єктів фінансово-бюджетного регулювання розвитку регіону пропонується формувати на основі отриманих результатів.

Із урахуванням зарубіжного досвіду видатки місцевих бюджетів повинні визначатися можливостями держави акумулювати доходи, а їх структура - відповідати чітко визначеним пріоритетам соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема, та країни в цілому.

Крім того, варто провести аналіз окремих груп бюджетних витрат із метою виявлення можливостей їх зниження за одночасного збереження (або підвищення) якості наданих бюджетних послуг.

Пріоритетним завданням бюджетної регіональної політики України в найближчі роки має стати переорієнтація видатків місцевих бюджетів на модернізацію бюджетного сектору економіки, підвищення його ефективності, зниження матеріало- й енергоємності.

Ми вважаємо, що враховуючи вплив світової фінансової кризи на стан регіональних фінансів України у 2009 році має проводитися політика жорсткої економії бюджетних коштів, починаючи з використання літаків і службових автомобілів та закінчуючи придбанням канцелярських товарів. Наприклад, у Великобританії не є дивиною переміщення прем'єр-міністра Дэвида Кэмерона на велосипеді, прем'єр-міністр Норвегії Йенс Столтенберг, прем'єр Голландії Вім Кок і мер Лондона Борис Джонсон їздять на роботу на велосипеді, прем'єр Фінляндії Матті Ванханен ходить на зустрічі пішки.

Згідно із Бюджетним кодексом розрахунок видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних здійснюється на основі фінансового нормативу бюджетної забезпеченості.

1. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується для визначення розподілу між бюджетних трансфертів.

2. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.

3. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.
Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості

1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами.

2. Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З прийняттям Бюджетного кодексу стає обов'язковою необхідність складання прогнозу на три наступні бюджетні періоди на відміну від попереднього планування, яке здійснювалось на один рік. Точкою відліку при розробленні прогнозу має бути оцінка запланованої стратегії діяльності з урахуванням програм та рішень місцевих органів влади та існуючої економічної ситуації в регіоні. Прогнози є інструментом фінансового управління, які здатні оцінити майбутній фінансовий вплив поточної політики регіональних економічних тенденцій. [2]

Загалом, процес прогнозування доцільно розділити на 4 етапи:

Етапи процесу прогнозування

Етапи процесу прогнозування	Визначення етапів
1. Аналітичний.	Аналізується дохідна та видаткова частина бюджету В попередні періоди і в теперішній час, фіксуються відомі тенденції розвитку.
2. Пошуковий.	Виявляються нові можливості з огляду на прийняття нових рішень, нової політики місцевими органами влади, формуються нові цілі.
3. Програмний.	Визначаються шляхи та умови досягнення намічених цілей, робиться їх оцінка.
4. Організаційний.	Здійснюється розподіл завдань між конкретними виконавцями, визначаються ресурсні можливості формування бюджету, які повинні забезпечити досягнення поставлених цілей.

Проблема оптимізації видатків місцевих бюджетів є надзвичайно актуальною як з огляду на проведення в Україні бюджетної реформи, так і з огляду на значу роль видатків для економічного розвитку України та її регіонів. У сучасних умовах, питання ефективного використання видатків місцевих бюджетів України стає надзвичайно актуальною, адже головне призначення місцевих бюджетів - це задоволення потреб соціально-економічного розвитку територій та регулювання розподілу державних доходів на місцях, тим самим забезпечуючи рівний доступ населення до бюджетних послуг. [21]

Чинна структура сучасної бюджетної системи України не є досконалою, усе ще існують ознаки централізації коштів за бюджетами вищих рівнів. Отже на основі вищенаведеного вважаємо за необхідне провести більшу децентралізацію коштів та посилити дохідну базу місцевих бюджетів базового рівня. Такий крок зробить місцеві бюджети більш самостійними та відповідно, посилить відповідальність та зацікавленість посадовців за їхнє належне формування й виконання. А для досягнення цих цілей необхідно внести зміни до відповідних нормативних актів (Бюджетний кодекс України, Закон України «Про місцеві державні адміністрації», Закон України «Про місцеві податки та збори», Декрет Кабінету Міністрів України «Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування» та ін.) [18]

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування й використання місцевих бюджетів значною мірою визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні й фінансово забезпечені, істотно впливає на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ. [16]

Перелічені вище шляхи оптимізації місцевого бюджету України, звісно, потребують не раптового введення, що призведе до хаосу та непорозумінь, а поступового впровадження.

Потрібний новий концептуальний підхід до аналізу ролі видатків місцевого бюджету в соціально-економічному розвитку територій і розробці основних направлень її реформування.

Висновки

Видатки бюджетів різних рівнів відображують економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фінансових ресурсів держави та їх використанням за галузевим, територіальним та цільовим призначенням. Це грошові кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідними бюджетами. Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями. Важливим завдання досягнення ефективного виконання видаткової частини Державного бюджету є спрямування їх на забезпечення сталого розвитку України та її регіонів. Зокрема, законодавчі акти, чинність яких призводить до збільшення державних витрат (наприклад, про підвищення заробітної плати державних службовців, про збільшення пенсій або про додаткові соціальні гарантії), можуть прийматися тільки за наявності в розпорядженні держави відповідних доходів. Ефективним засобом обмеження зростання державних витрат може слугувати встановлення часу дії державних програм.

Потрібний новий концептуальний підхід до аналізу ролі видатків місцевого бюджету в соціально-економічному розвитку територій і розробці основних направлень її реформування. Одним із головних завдань по вдосконаленню фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні є перерозподіл функцій між місцевими і державним бюджетом, поступовий перехід до децентралізації державних фінансів, який заклечається в тому, що на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватись лише ті видатки, які пов'язані із виконанням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. За рахунок централізованих фінансових джерел повинні також фінансуватись видатки по вирівнюванню соціальної забезпеченості регіонів. Проаналізувавши виконання видаткової частини бюджетів протягом 2007-2011 років можна дійти висновку, що на протязі цього періоду виконання видаткової частини не досягало максимуму, та поставлених цілей, це дає змогу стверджувати про недосконале фінансування з боку держави та не ефективність виконання відповідних бюджетних призначень.

Ефективність виконання видаткової частини Державного бюджету України відіграє важливу роль у економічному розвитку держави. Видатки є складовою частиною бюджетів різних рівнів, яким слід більше приділяти уваги на їхнє цільове призначення, оскільки велика частина видатків використовується за нецільовим призначенням. Значну частину видатків не займають капітальні видатки, що не є позитивною тенденцією, оскільки держава мало фінансує інвестиційну діяльність та мало розвинуті підприємства. Цільове використання видаткової частини, збільшення фінансування капітальних видатків, перерозподіл ресурсів на користь важливіших пріоритетів та систематично оцінювати ефективність використання ресурсів позитивно вплине на ефективне використання видатків Державного бюджету та місцевих бюджетів.

Список використаних джерел

1. Буряченко А.Є. Впорядкування міжбюджетних фінансових потоків [Текст] / А. Є. Буряченко // Вчені записки: зб. наук. праць. Вип. 12. - К.: КНЕУ. - 2010. - С. 160-165

2. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року. №2456-VI - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

3. Воронова Л.К., Кучерявенко М.П. Податкове право України: за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу [Текст]: навч. посіб. / Науково-дослід. ін-т фін. права; /Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко // . - К.:Правова єдність. - 2009. - 488 с

4. Зульфугарова С.О. Моделі управління економічним розвитком регіону…, Математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці / С.О. Зульфугарова; Класич. приват. ун. - Запоріжжя, 2010. - 20 с. - укp. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.nbuv.gov.ua/ard/2010/10 zsoerr.zip.

5. Карлін, М.I. Фінанси України та сусідніх держав [Текст]: навч. посібник /М.I. Карлін // . - К.: Знання, 2007. - 589 с.

6. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2007. - 384 с.

7. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30

8. Крайник О.П. Місцеві бюджети: навч. посібник. - Львів:ЛРІДУНАДУ, 2007. - 184 с.

9. Кузьминчук Н.В. Оптимізація структури видатків місцевих бюджетів /Н.В. Кузьминчук // Збірник науково-технічних праць. - Львів: РВВ НЛТУ України. - 2012. - Вип. 22.10. - 400 с.

10. Макаренко О.І. Модель оптимізації розподілення бюджетних коштів / О.І. Макаренко, С.О. Зульфугарова // Економічна кібернетика. - 2008. - №1-2 (49-50). - С. 38-41

11. Оспіщева В.І. Фінанси: курс для фінансистів: Навч.посіб./ За ред. В.І. Оспіщева. - К.: Знання, 2008. - 567 с.

12. Петленко Ю.В., Рожков О.Д. Місцеві фінанси: опорний конспект лекцій. - К. - Кондор, 2008. - 282 с.

13. Про бюджетну систему України. Закон України №512-XII, 05.12.1990, Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991

14. Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань: Закон України №1953-ІУвід 01.07.2004 р. // Відомості Верховної Ради України, 2004, №52

15. Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування. Закон Української РСР №2234-XII від 26.03.1992 р. зі змінами та доповненями // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №2

16. Стукало Н.В. Деякі аспекти формування фінансової політики в умовах глобалізації [Текст] /Н.В. Стукало // Фінанси України. - 2006.- №1. - С. - 27 -34

17. Турчинов О.В., Вогню Ц.Г. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар: Підручник. - К.: «Парламентське видавництво». - 2002. - 123 с.

18. Хвесик Ю.М. Проблеми формування доходів місцевих бюджетів в Україні // Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання: Матер. міжн. наук.-практ. конф. - Луцьк: Ред.-вид. відділ «Вежа» ВДУ, 2005.

19. Чугунов І.Я., Запатріна І.В. Розвиток програмно-цільового методу планування бюджету [Текст] / І.Я. Чугунов, І.В. Запаріна // Фінанси України. - 2008. - №5. - С. 17-24

20. Чугунов І.Я., Самошкіна О.В. Теоретико-методологічні засади удосконалення програмно-цільового методу планування видатків бюджету/ І.Я. Чугунов, О.В. Самошкіна // Фінанси України. - 2004. - №9. - С. 24 - 29

21. Швець В. Про принципи удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні // Економіка України. - 2005. - №3. - С. 54 - 56

Размещено на Allbest.ru