Класична фінансова політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Контрольна робота

Фінанси

Зміст

1. Класична фінансова політика

2. Бюджетний процес, його стадії та принципи

3. Централізовані та децентралізовані фінансові ресурси

1. Класична фінансова політика

Політика економічного зростання застосовує систему фінансових заходів, які направлені на збільшення фактичних обсягів валового національного продукту і підвищення рівня зайнятості. Така стимулююча фінансова політика включає зростання державних видатків і зменшення податкового тягаря.

Якщо уряд використовує засоби фінансової політики (державних видатків і податків) для стримування обсягу випуску продукції на необхідному рівні і підтримки стабільності цін, то вважається, що державою проводиться політика стабілізації.

Політика обмеження ділової активності, навпаки направлена на зменшення реального обсягу валового національного продукту порівняно з його потенційним рівнем. Такий вид фінансової політики застосовується урядом в періоди підйому з метою уникнення кризи перевиробництва та інфляції, що виникає разом з надмірним попитом. Політика обмеження ділової активності (стримуюча політика) використовує наступні фінансові засоби: - зменшення державних видатків;

- збільшення податків.

Слід підкреслити, що в чистому вигляді ні один вид фінансової політики на практиці не існує. Держава використовує фінансові засоби того чи іншого виду фінансової політики, поєднуючи їх. Вид фінансової політики визначається перевагою фінансових інструментів одного з видів фінансової політики. Класифікація фінансової політики за типами відбувається на основі різних ознак:

- за способом її реалізації;

- за рівнем втручання держави.

Фінансова політика - основний елемент в системі управління фінансами. Виходячи з визначення фінансів як специфічних вартісних відносин по формуванню, розподілу, перерозподілу і використанню валового суспільного продукту держава при організації цих відносин визначає головні мету і задачі, що стоять перед суспільством і відповідно перед фінансовою системою.

Головна мета фінансових відносин - забезпечення безперервності відтоворювальності процесу і передусім відтворення продуктивних сил, як необхідної умови життєдіяльності, існування і розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Розвиток держави пов'язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов'язано з особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій та соціальних груп та пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний та політичний курс держави. Це все забезпечує збереження та розвиток існуючої в даній країні системи суспільних відносин.

Аналіз фінансових політик, що знаходили своє застосування в практиці світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи: 1) класична; 2) регулююча; 3) планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики.

До кінця 20-х років поточного сторіччя основним типом фінансової політики був її класичний варіант.

Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А.Сміта (1723-1790) та Д.Рікардо (1772-1823) та їх послідовників. Основні її напрямки це: - невтручання держави в економіку; - збереження вільної конкуренції; - використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів.

Як наслідок, були зменшені державні витрати і податки, що забезпечувало умови для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету.

Фінансовий механізм будувався виходячи з цілей фінансової політики. Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення й витрати на управління.

Система оподаткування працювала на забезпечення необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Причому система податків будувалася в своїй основі на непрямих та майнових податках, які були досить простими й ефективними з погляду механізму їх вилучення.

Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася, як правило одним органом управління - міністерством фінансів (Казначейством).

2. Бюджетний процес, його стадії та принципи

За допомогою правових норм держава ретельно регламентує відносини, що виникають з моменту формування всіх видів бюджетів до моменту звітування про їх виконання, встановлює порядок та послідовність дій учасників бюджетних правовідносин. Саме процесуальні норми бюджетного права закріплюють порядок одержання державою доходів, їх розподілу між різними бюджетами та використання, забезпечуючи здійснення завдань та функцій державою та місцевим самоврядуванням.

Традиційно бюджетний процес визначається як сукупність дій уповноважених органів держави та місцевого самоврядування щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, а також складання, розгляду і затвердження звіту про їх виконання, здійснювана на підставі норм бюджетного права. Виходячи з цього, у широкому розумінні бюджетний процес являє собою засновану на владних повноваженнях діяльність відповідних органів, підпорядковану суворим процедурам у галузі бюджету.

У статті № 2 Бюджетного кодексу України дається дещо інше визначення бюджетного процесу -- це регламентована нормами правова діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України. Проте таке визначення здається не зовсім вдалим, оскільки в ньому не вказується стадія складання та затвердження звітів про виконання бюджетів, яка забезпечує зворотний зв'язок бюджетної діяльності та реалізацію принципів гласності, прозорості та ефективності.

Така діяльність має циклічний та періодичний характер. Бюджетний цикл, на відміну від бюджетного періоду, який дорівнює календарному року, містить у собі проміжок часу від початку формування бюджету на рік, що планується, до затвердження звіту про його виконання. Отже, бюджетний цикл включає:

1. період формування бюджету;

2. виконання бюджету;

3. пільгові бюджетні терміни (час дії тогорічних асигнувань по капітальних вкладеннях);

4. період звітності.

Сьогодні в Україні бюджетний цикл дорівнює близько 2,5 року. Бюджетний процес складається з відповідних стадій, що визначаються змістом і характером діяльності державних органів, внаслідок чого така діяльність набуває нових якостей. Традиційно у бюджетному процесі виокремлюють п'ять стадій:

1. розробка та складання проекту бюджету;

2. розгляд проекту бюджету;

3. затвердження проекту бюджету;

4. виконання бюджету;

5. складання, розгляд та затвердження звіту про виконання бюджету.

Виділення таких стадій визначається логікою та історичною природою самого процесу, оскільки вони охоплюють всю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлення необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогнозування, винаходження доходних джерел для їх покриття тощо. Але у ст. 19 Бюджетного кодексу України закріплюються чотири стадії бюджетного процесу, а саме: 1.складання проектів бюджетів; 2.розгляд та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3.виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4.підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Такі стадії проходять всі бюджети, що становлять бюджетну систему України: Державний бюджет та місцеві бюджети. Виходячи з того, що джерелом утворення всіх бюджетів є національний дохід країни, який має динамічний характер і який залежить від розвитку економіки та обчислюється, як правило, щорічно, законодавчі та виконавчі органи, що беруть участь у складанні, затвердженні та виконанні бюджетів, щоразу наново, періодично та систематично проводять оновлення стану відносин, розмірів його доходів і видатків. Всі стадії бюджетного процесу ретельно регламентовані процесуальними нормами бюджетного права, що забезпечує чітке планування та додержання бюджетної дисципліни. При цьому зазначені стадії слідують чітко послідовно, одна за одною та їх порядок не може бути змінений ні в якому разі.

Окрім того, кожна зі стадій бюджетного процесу, у свою чергу, теж складається з декількох етапів, які є також обов'язковими.

На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які не можуть бути розглянуті в інший час. Наприклад, питання надання міжбюджетних трансфертів, закріплення процентних відрахувань від загальнодержавних податків та зборів вирішуються на стадії складання бюджету, а остаточно затверджуються на стадії прийняття закону про Державний бюджет. Відкриття та реалізація бюджетних асигнувань здійснюється на стадії виконання бюджету і тільки після його затвердження тощо.

Бюджетний процес ґрунтується на відповідних правових засадах, принципах, які є гарантією чіткого та неупередженого планування, ефективного використання коштів, дотримання фінансової (бюджетної) дисципліни та здійснення постійного контролю за виконанням бюджетів та відбивають важливі риси бюджету. Такими засадами є як принципи, що властиві бюджетній системі України взагалі, так і притаманні тільки бюджетному процесу. До першої групи належать принципи, закріплені т.. 7 Бюджетного кодексу, зокрема, принципи єдності бютжетної системи України, збалансованості, самостійності, повноти, публічності та прозорості тощо.

Друга група містить принципи, властиві тільки бюджетному процесу: 1.принцип розподілу бюджетних повноважень між органами представницької та виконавчої влади. Так, законодавство встановлює такий розподіл повноважень по стадіях бюджетного процесу: формування та виконання бюджету віднесено до компетенції виконавчих органів, а розгляд, затвердження та здійснення контролю за виконанням бюджету -- до компетенції представницьких органів; 2.принцип спеціалізації бюджетних показників. Він реалізується через бюджетну класифікацію, яка, згідно з Бюджетного кодексу, закріплюючи вичерпний перелік доходів і видатків бюджетів, полягає у конкретизації доходів за джерелами, а видатками -- за цільовими напрямками; 3. Принцип щорічності бюджету, тобто обов'язкового прийняття бюджету кожного року до початку планового року, що дозволяє виявити тенденції розвитку країни, дослідити зміни темпу росту виробництва тощо. Дуже важливим є прийняття Державного бюджету до настання планового року, оскільки це передбачає і забезпечує своєчасну концентрацію фінансових ресурсів у бюджеті та фінансування потреб держави й суспільства.

Окрім того, необхідно наголосити на таких принципах: - гласності, що передбачає широке обговорення проекту бюджету, доведення його до відома населення; - публікацію затвердженого бюджету; - наочності -- відображенні показників бюджетів у взаємозв'язку з економічними показниками розвитку України;

- достовірності, що передбачає використання під час формування бюджету його реальних показників, тощо; - послідовності вступу до бюджетної діяльності державних органів.

- Всі стадії бюджетного процесу перебувають під контролем Рахункової палати, що діє від імені Верховної Ради України, та місцевих органів влади, що зміцнює фінансову дисципліну учасників бюджетної діяльності.

3. Централізовані та децентралізовані фінансові ресурси

валовий бюджетний фінансовий ресурс

В процесi розподiлу валового нацiонального продукту у пiдприємств, органiзацiй, держави формуються доходи i грошовi нагромадження, якi називаються фiнансовими ресурсами. В залежностi вiд рiвня, на якому проходить формування i використання фiнансових ресурсiв, їх подiляють (так як i всi фонди грошових коштiв) на: -- централiзованi -- які утворюються на рівні держави, окремих адміністративнотериторіальних одиниць, об'єднань, міністерств; -- децентралiзованi -- створюються окремими суб'єктами господарювання. Обсяг фiнансових ресурсiв залежить вiд ступеня розвитку економiки країни, методiв господарювання. Головним джерелом фiнансових ресурсiв є нацiональний дохід, тобто заново створена в суспiльствi вартiсть. Напрями використання фiнансових ресурсiв держави: -- значна частина загальнодержавних коштів спрямовується на розвиток народного господарства, будівництво нових підприємств, структурну перебудову галузей, перш за все тих, які потребують оновлення виробничої бази; -- за рахунок централізованих фінансових ресурсів утримується розгалужена сітка соціальнокультурних установ: лікувальних, освітніх, культурних, спортивних і т.п. закладів. Держава фінансує дані організації і установи поскільки вони не мають достатніх доходів і у своїй більшості надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату.

Отже соціальнокультурна сфера, яка знаходиться на бюджетному фінансуванні, існує за рахунок перерозподілу коштів, який здійснюється за допомогою бюджету, податків, дотацій, субвенцій; -- достатньо великі за обсягами державні кошти спрямовуються на соцiальний захист населення, т.б. виплату пенсій, допомог у випадках втрати працездатності, інвалідності, при догляді за хворою дитиною, при вагітності та пологах, допомог малозабезпеченим верствам населення, багатодітним сім'ям, дітям сиротам тощо. Важливість використання загальнодержавних коштів на вказані потреби значно зростає в сучасних умовах перехідної економіки; -- фінансування міжнародної дiяльності передбачає утримання представництв, консульств за кордоном, участь в роботі міжнародних організацій, фондів, союзів тощо, здійснення міжнародного співробітництва, підтримка міжнародних культурних, наукових та інформаційних зв'язків; -- видатки держави по охороні навколишнього середовища включають затрати, пов'язані з раціональним використанням водних, лісових, земельних, мінеральних та інших видів ресурсів. Такі витрати слід розглядати як обов'язкову умову для повноцінного функціонування сучасного індустріального суспільства; -- створення матеріальних та фінансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення; -- видатки пов'язані із управлінням країною, т.б. утримання загальнодержавних органів законодавчої, виконавчої і судової влади, апарату Президента України, фінансових, фіскальних, митних та інших органів; -- оборона країни, т.б. утримання Збройних сил, закупівля озброєння та військової техніки, мобілізаційна підготовка галузей народного господарства та iн.

Напрями використання фiнансових ресурсiв пiдприємств, органiзацiй i установ: -- розширене вiдтворення i розвиток пiдприємств: придбання обладнання та інвентаря, капітальне будівництво, ремонт основних фондів, здійснення реконструкції, оновлення виробництва, автоматизація, механізація виробничих процесів тощо; -- вирiшення соцiальних проблем трудового колективу: утримання соціальнокультурних об'єктів (баз відпочинку, будинків культури, дитячих садків, профілакторіїв), будівництво житла; -- матерiальне стимулювання працюючих за досягнення кращих індивідуальних та колективних результатів: премії, персональні надбавки, компенсації; -- створення фінансових резервів, необхідних для забезпечення безперервного виробничого процесу на підприємствах; -- задоволення інших потреб.

Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення рацiонального спiввiдношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Високий рівень податків та інших обов'язкових внесків приводить до зростання фінансових ресурсів держави i зменшення, відповідно,фінансових ресурсів підприємств, що негативно вiдображається на результатах їхньої діяльності, підриває матеріальну зацікавленість у досягненні кращих показників, а також сприяє вiдтоку коштів у тіньовий бізнес.

В сучасних умовах дефіциту фінансових ресурсів ,як на державному рiвнi, так i на рiвнi підприємств важливим є пошук нових видiв доходiв (проведення прискореної амортизації, випуск цiнних паперiв, приватизація, здача майна в оренду та ін.).

Використана література

1. Буряк П.Ю. Мобілізація фінансових ресурсів для активізації малого та середнього підприємництва. // Фінанси України. К.: Фінанси - 1999, №12 - с.33-38.

2. Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації. // Фінанси України. К.: Фінанси - 1998, №10 - с.23-32.

3. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. 2ге видання, виправлене та доповнене. Львів: «Центр Європи».- 1997. - 576 с.

4. Качмарик Я.Д., Хуткий Р.І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства. // Фінанси України. К.: Фінанси - 1999, №10 - с.139-144.

5. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник.- К.: «Знання», КОО. -1999. - 487 с.

6. Петренко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств. // К.: Фінанси - 2000, №6 - с.91-95.

7. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник.- К.: НІОС. - 2000.- 400 с.

Размещено на Allbest.ru