Теоретичні аспекти бюджетно-податкової політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

І. Теоретичні аспекти бюджетно-податкової політики

1.1 Поняття бюджетної політики, її завдання і головні напрямки

1.2 Вплив бюджетної політики на соціально-економічний розвиток країни

1.3 Суть податкової політики

ІІ. Бюджетно-правова політика України на сучасному етапі

2.1 Стан бюджетно-податкової системи України

2.2 Проблемні аспекти податкової політики України на сучасному етапі

2.3 Бюджетна політика України: оцінка, стан та її ефективність за останні роки

ІІІ. Перспективи вдосконалення бюджетно-податкової системи України

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Зі становленням України незалежною країною однією з першочергових завдань постало вирішення проблеми формування ефективної державної бюджетно-податкової політики і особливо правильного вибору в її складі пріоритетів соціально-економічного розвитку. За часи незалежності України вироблено певні організаційно-правові засади і методичні підходи до формування державної бюджетної політики: щороку приймається закон про державний бюджет, який став основним фінансовим планом держави, прийнято Бюджетний кодекс України, котрий за своїм змістом є фактично бюджетною конституцією України і вирішив багато питань, пов'язаних зі становленням і поступовим покращенням бюджетної системи і бюджетного процесу, зроблено певні кроки на шляху бюджетної децентралізації.

У покращенні бюджетного та податкового процесу України приймали участь всі гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Значним є науковий доробок українських вчених, які багато в чому сприяли вирішенню проблем розробки ефективної бюджетної політики. Це, насамперед, Бабич Л.М., Бескид Й.М., Буковинський С.А., Булгакова С.О., Василик О.Д., Гальчинський А.С., Геєць В.М., Єрмошенко М.М., Кириленко О.П., Кравченко В.І., Луніна І.О., Міщенко В.І., Науменкова С.В., Огонь Ц.Г., Опарін В.Н., Павлюк К.В., Пасічник Ю.В., Полозенко Д.В., Радіонова І.Ф., Сало І.В., Соколовська А.М., Жовтяк Є.Д., Юрій С.І. В їх роботах запропоновано вирішення багатьох проблем удосконалення бюджетного процесу і податкової системи в Україні. Однак вирішення проблеми формування ефективної державної бюджетноподаткової політики залишається некомплексним.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю пошуку адекватних сучасним умовам напрямків удосконалення буджетно-податкової політики.

Об'єктом курсової роботи є процес формування державної бюджетно-податкової політики.

Предмет дослідження - розробка і обґрунтування механізму формування державної політики в Україні з врахуванням зарубіжного досвіду.

Метою курсової роботи є розробка теоретичних і методичних положень і засад механізму формування державної бюджетно-податкової політики в Україні.

Згідно з поставленою метою в роботі було визначено наступні задачі:

1) обґрунтувати в теоретичному аспекті засади функціонування бюджетної політики країни;

2) визначити і обґрунтувати основні реалізації податкової політики;

3) дослідити практику формування державної бюджетної політики в Україні;

4) визначити пріоритети державної бюджетно-податкової політики України у перехідний період;

5) визначити засади удосконалення та перспективи розвитку бюджетної та податкової політики держави.

Дослідження проводилося з використанням діалектичного методу пізнання, логічного і історичного методів, порівняльного аналізу, економіко-статистичного методу, методу аналізу і синтезу.

Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно-правові акти з питань бюджетно-податкової політики. При написанні роботи проаналізовано монографії та статті вітчизняних і зарубіжних авторів з питань бюджетного регулювання.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел, який містить 32 положення.

бюджетний податковий політика



І. Теоретичні аспекти бюджетно - податкової політики

1.1 Поняття бюджетної політики, її завдання і головні напрямки

Бюджетна політика - як система науково-обґрунтованих і законодавчо визначених засад (функцій, принципів, методів, інструментів) та заходів щодо удосконалення розвитку взаємовідносин між різними ланками зведеного бюджету, яка розробляється з метою оптимального збалансування бюджетних параметрів з урахуванням бюджетних пріоритетів, розвитку бюджетної сфери та необхідності забезпечення ефективного виконання державою головних її функцій.

Стратегічною ж метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого та економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення.

За цих умов активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між різними секторами економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного росту [5, 33].

Таким чином, бюджетна система повинна бути визначальною формою відносин, що реалізують фінансові інтереси і цілі держави. Звідси головним пріоритетним напрямком бюджетної політики України має стати фінансове оздоровлення підприємств реального сектора шляхом створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи.

Поряд з цим пріоритетами розвитку бюджетної політики слід вважати також ті, що відповідають вимогам збереження загальноекономічної рівноваги, забезпечення збалансованості і разом з тим соціальної спрямованості бюджету за умов певного скорочення податкових надходжень, а також збереження високого боргового навантаження при обмеженій можливості залучення зовнішніх ресурсів та чіткій орієнтації України на інтеграцію у Європейський союз з набуттям в ньому статусу спочатку асоційованого, а згодом і повноправного членства.

Отже, основним завданням щодо пріоритетів бюджетної політики відповідно до поставленої мети є забезпечення збалансованості зведеного бюджету. Досягти ж максимального збалансування бюджету можливо за рахунок вирішення таких завдань [32, 146]:

- забезпечення на рівні не менш, ніж 28% частки перерозподілу ВВП через доходну частину зведеного бюджету шляхом чіткого визначення меж втручання держави у розподільчі та перерозподільчі процеси фінансових ресурсів, що створюються в різних секторах економіки;

- забезпечення бездефіцитності бюджету, коли формування видатків зведеного бюджету здійснюється в межах доходів, і тим самим забезпечується принцип збалансованості, що є необхідною умовою зниження інфляції і досягнення економічного зростання, а також позитивної динаміки державного боргу, зниження рівня його обслуговування, проведення реформ у податковій сфері, стабільності державних фінансів, підвищення довіри до держави і переорієнтації фінансових ресурсів на інвестиції та інновації;

- збільшення частки видатків бюджету, що спрямовуються на соціальну сферу: освіту, охорону здоров'я, культуру з метою посилення соціального курсу реформ;

- узгодження з завданнями адміністративної реформи видатків на управління.

Необхідно завдання і пріоритети бюджетної політики визначити за етапами розвитку бюджетної системи.

Так, на першому етапі необхідними завданнями бюджетної політики було створення інституціональних умов для оптимізації бюджетної і податкової системи, спрямованих на формування інституцій, що забезпечать формування передумов утворення високоефективної системи державних фінансів. На наступному етапі на основі створених на попередньому етапі передумов щодо підвищення ефективності бюджетного процесу за допомогою удосконалення бюджетного планування та цільового використання коштів бюджету здійснювати формування і перерозподіл централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів якомога більш ефективно, що перетворить бюджет в реальний механізм стимулювання економічного зростання [9, 43].

1.2 Вплив бюджетної політики на соціально-економічний розвиток країни

Однією з найважливіших складових економічної політики держави є бюджетна політика, яка за своїм призначенням має суттєво впливати на визначення курсу розвитку країни, відображати інтереси держави, забезпечувати реалізацію її функцій, що потребує бюджетних коштів.

Об'єктивно бюджетна політика ґрунтується на економічних, фінансових бюджетних відносинах.

За останні роки (2008-2012) бюджетна політика в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого її впливу на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем в Україні. [18,75]

У 2008-му - першій половині 2009 року відзначалося зниження результативності бюджетної політики, передусім у сфері розвитку економіки. Мало місце різке погіршення показників економічної динаміки. Намагання розв'язати гострі соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів перерозподілу ресурсів через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для досягнення цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість У здійсненні бюджетної політики стали активніше використовуватися адміністративні важелі; значно загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування; знизилася ефективність міжбюджетного регулювання. Наслідком стало погіршення не лише економічного, а й соціального розвитку країни :темпи зростання ВВП скоротилися в 4,65 разу й досягли рівня вдвічі меншого, ніж у країнах ЄС, спостерігалося підвищення номінального обмінного курсу гривні,зріс індекс споживчих цін, значно збільшилося податкове навантаження,погіршилася ситуація й у сфері інвестиційної діяльності. Результатом стало зниження темпів приросту реальних доходів населення.

Слід наголосити, що такі зміни супроводжувалися зменшенням прямого й гарантованого державного боргу, а також підвищенням пенсійних витрат і зарплати в державному секторі економіки. Проте скорочення боргу за умов істотного зменшення приросту ВВП і погіршення багатьох інших ключових показників розвитку країни навряд чи можна віднести до позитивних результатів. А що стосується пенсійних витрат та заробітної плати в державному секторі економіки, то зростання цих показників значною мірою було нівельовано ростом споживчих цін та ревальвацією курсу гривні. [22,5]

За таких умов постало питання переорієнтації бюджетної політики на нові цілі та пріоритети. Уряд підкреслив необхідність переходу від моделі економічного розвитку орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі стимулювання інвестиційної активності й розвитку вітчизняного виробництва. Для цього, на його переконання, слід проводити активну політику підтримки національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку імпортозамінного виробництва.

Такий підхід передбачає запровадження радикальних змін у проведенні державної бюджетної політики. Цей курс повинен забезпечити не лише поступальний економічний, а й соціальний розвиток України.

1.3 Суть податкової політики

Податки в умовах переходу до ринкової економіки слід використовувати не лише як джерело поповнення доходів бюджету, а й як важливу складову фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження методологічних, теоретичних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Податкова політика -- це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил [14, 20]

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого -- залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.[23, 11]

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

по-перше власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.[4,31]

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету.

Податки здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання. Тому податкова система повинна будуватися з урахуванням вище названих чинників, а вони, в свою чергу, можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку -- це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого -- забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб. [20,14]

Тому основне завдання держави і її органів полягає в тому, щоб створити настроюваний податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб.

Отже, бюджетно-податкова політика є інструментом реалізації фінансової політики держави на основі централізації частини прибутків суб'єктів господарської діяльності і розподілу їх відповідно до потреб і пріоритетів суспільства. В даний час бюджетно-податкова політика невіддільні одне від одного. Ця політика є найважливішим інструментом формування державного бюджету.



ІІ. Бюджетно-правова політика України на сучасному етапі

2.1 Стан бюджетно-податкової системи України

Економічну ситуацію кожної країни значною мірою зумовлює податкова система держави, складовими елементами якої є бюджетні витрати й система оподаткування, що включає досить широке коло податків різної спрямованості.

На сьогодні є підстави стверджувати, що бюджетно-податкова система виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах. Дуже негативно вплинули на результати господарської діяльності суб'єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень. [29,316]

Питання про вдосконалення податкової системи, що відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, сприяє інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання, знаходиться в центрі уваги наукової та громадської думки з часу здобуття незалежності України. Особливо сьогодні, на державному рівні визнано гостроту проблеми оподаткування, пов'язаної з надмірністю податкового тягаря, що є однією з причин фінансової нестабільності підприємств, зменшення сукупного попиту, частини податкових надходжень до бюджету й економічної кризи.

Система оподаткування України розвивається поступово, зміни, які відбувалися за роки незалежності, були позитивні: кількість податків було зменшено, податкові ставки знижено, зменшилась також кількість звільнень від оподаткування, водночас розширилась база оподаткування, значно поліпшилось надходження податків.[5,27]

Однак, в сучасних умова податкова система України має ряд недоліків:

- значна складність та суперечливість податкової системи;

- фіскальна спрямованість податкової системи і недостатня орієнтація регулюючої функції на стале економічне зростання;

- витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;

- значна нерівномірність розподілу податкового тягаря через наявність великої кількості податкових пільг та існування різноманітних схем ухиляння від сплати податків;

- непрозорість податкового регулювання;

-діяльність Міністерства фінансів, Державної податкової служби, Держмитслужби щодо реалізації державної податкової політики є недостатньо узгодженою і ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин; корумпованість і каральний зміст податкових відносин.

Відповідно до наявних проблем, основними завданнями податкової реформи в Україні мають бути: [27,213]

- формування нового інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом;

- підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, покращання адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків;

- забезпечення більш рівномірного розподілу податкового тягаря між платниками податків;

- демократизація податкової служби України, а саме зміна ідеології її функціонування на основі реформування податкової служби.

На сьогодні Концепцією реформування податкової системи, яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 року № 56, передбачено, що реформування податкової системи проводитиметься до 2015 року виходячи із стратегічних цілей - побудови соціально-орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство відповідно до положень Конституції України, Універсалу національної єдності, завдань, передбачених проектом Державної програми економічного і соціального розвитку на 2007 рік, а також Прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008 - 2010 роки, схваленого постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006 року № 1359. Відповідно до положень цієї Концепції реформування податкової системи здійснюватиметься трьома етапами: на першому етапі (протягом 2007 року) передбачалось проведення заходів, спрямованих на подолання основних недоліків податкової системи, розроблення та ухвалення Податкового кодексу; на другому етапі (2008 - 2012 роки) передбачається реалізація положень Податкового кодексу для створення сприятливого середовища сталого економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі; на третьому етапі (2013 - 2015 роки) передбачається поглиблення реформування податкової системи з урахуванням досягнутого соціально-економічного рівня розвитку держави. Підсумовуючи результати Концепції реформування податкової системи за 2007 рік, можна сказати, що не повністю були виконані обіцянки нашої держави. Бачимо, що було прийнято проект Податкового кодексу України, який схвалений на засіданні Кабінету Міністрів України 17 жовтня 2007 року, але в загальному не відбулось покращення податкової системи України, подолання її основних недоліків, не відбулась також ліквідація тіньового сектора економіки, велика кількість підприємців приховують свої справжні доходи від діяльності, щоб не сплачувати великої суми податків до бюджету України. Тому хочеться, щоб держава втілювала Концепцію реформування податкової системи не тільки на папері, але й в реальному житті. [29,328]

Також серед недоліків податкової системи України варто виділити наступні. По-перше, спрямованість на фіскальне наповнення бюджету, яке характеризується сучасною ситуацією щодо виконання у IV кварталі 2009 р. податкових надходжень за рахунок сплачених податків за І квартал 2010 р., що призведе в свою чергу до неможливості виконання податкових надходжень у поточному році. По-друге, вона характеризується високим податковим навантаженням на підприємців. Аналізуючи рівень даного показника за 2007-2009 рр., згідно підрахунків податкове навантаження на економіку України впродовж досліджуваного періоду зростало. Якщо у 2007 р. цей показник становив 33,3 %, то у 2008 р. - 39,2 %, а вже у 2009 р. він зріс до 56,1%. Головними причинами таких негативних тенденцій було значне зростання державного боргу протягом 2008-2009 рр. та падіння економіки у 2009 р. Тобто цей показник перевищив навіть показники в розвинених країнах світу ( в Іспанії - 37,2 %, в Великобританії - 36,6 %, в Німеччині - 36,2 % у 2008 р.). По-третє, податкова система характеризується значною затратою часу платниками податків на ведення та організацію податкового обліку та звітності і значними фінансовими витратами в свою чергу. За даними рейтингу, який був складений Всесвітнім банком, у минулому році Україна посіла 181 місце в списку з 183-х країн за простотою сплати податків. Загальна кількість податків, які сплачують суб'єкти господарювання в Україні, в середньому становить 147 податків, що займає 736 годин. На адміністрування податків бізнес щорічно витрачає понад 4 млрд. гривень. У цьому рейтингу Україна стоїть в одному ряді з такими країнами, як Ямайка, Гамбія, Узбекистан і Конго. Податкова система України, характеризується неузгодженістю та протиріччям окремих норм податкового законодавства, їх нестабільністю, безсистемним наданням пільг та перекручування сутності окремих видів податків; витратами на адміністрування певних податків, які значні порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння.

2.2 Проблемні аспекти податкової політики України на сучасному етапі

Податкова система України є неефективною та не сприяє стабільним та адекватним надходженням до державного бюджету, а чинне податкове законодавство замість стимулюючої ролі депресивно впливає на розвиток економіки, як істотне гальмо соціально-економічного розвитку держави. Упродовж останніх років тривали спроби прийняти Податковий кодекс - економічну конституцію країни.

«Каменем спотикання» під час реформування податкової системи було те, що фінансування державних функцій у повному обсязі саме по собі створює суперечності між величиною потреби в податкових надходженнях і реальною можливістю їхнього одержання. Вирішення цього питання полягало у пошуку шляхів підвищення ефективності податкової політики і забезпечення державних фінансових потреб, з одного боку, а з другого - зменшення податкового тиску на суб'єктів економіки і оптимізація видатків держави.

Податкова система України має багато недоліків, серед яких: [13,19]

- високий рівень податкового навантаження на економіку в цілому та на бізнес зокрема (ставка податку на прибуток в Україні становить 25%, у середньому по країнах ЄС-12 - 18,9%, у т. ч. у Польщі - 19%, Чехії - 20%, Естонії - 21%, Латвії - 15%, Болгарії - 10%);

- відсутність економічно обґрунтованого балансу між фіскальною й регулюючою функціями податків, неефективна система державного податкового регулювання, її неузгодженість із завданням економічної політики держави;

- велика кількість малоефективних податків та менша, ніж у європейських системах оподаткування, тривалість базових податкових періодів (щоквартальне декларування і сплата податку на прибуток, тоді як у європейських країнах - раз на рік), що погіршує позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «кількість платежів на рік» та збільшує витрати часу суб'єктів підприємницької діяльності на сплату податків;

- нестабільність податкового законодавства, яка обмежує можливості формування суб'єктами господарювання фінансової та економічної політики в середньо- й довгостроковому періодах;

- неоднорідність і складність нормативно-правової бази оподаткування, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, відсутність єдиної технології, наявність норм непрямої дії в податкових законах, що призводить до застосування підзаконних актів, податкових роз'яснень, а також збільшення навантаження на судову систему у зв'язку зі зростанням кількості позовів щодо порушень податкового законодавства;

- неузгодженість податкового законодавства з іншими законодавчими й нормативними актами;

- наявність економічно необґрунтованих розбіжностей у підходах до визначення й оцінки доходів і витрат для встановлення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та нормативно-правовою базою бухгалтерського обліку в частині розрахунку фінансового результату, що призводить до невідповідності сум податкових платежів підприємств реальному результату їх господарської діяльності;

- несвоєчасне виконання зобов'язань із відшкодування податку на додану вартість суб'єктам господарювання;

- відсутність істотного прогресу в досягненні цілей реформування податку з доходів фізичних осіб - розширення його бази шляхом виведення доходів із «тіні», про що свідчать результати податкових перевірок суб'єктів господарювання у 2008 році, за якими заробітну плату «в конвертах» сплачували 42% перевірених роботодавців, із них 74% роботодавців - фізичних осіб;

- порушення фундаментального принципу справедливості в оподаткуванні не виконання податковою системою функції перерозподілу доходів від багатих до бідних;

- недостатнє виконання акцизним збором функції обмеження споживання шкідливих для здоров'я людини товарів, перед усім унаслідок низьких ставок податку, зо значно відстають від рівня в європейських країнах, Зокрема, навіть після підвищення у 2009 році ставок акцизного збору на алкогольні напої, тютюнові вироби й нафтопродукти акциз на сигарети з фільтром у середньому становив 2,34 грн. із пачки (близько 0,25 євро порівняно з 1,28 євро у країнах ЄС); загальна частка акцизів (специфічна плюс адвалорна) в ціні сигарет виросла до 43% за мінімального для країн ЄС рівня 57%;

- викривлення стимулів до економічної діяльності внаслідок співіснування в по-датковій системі України двох підсистем - загальної і спрощеної, незацікавленість суб'єктів малого підприємництва у зміні свого статусу й, відповідно, зростанні обсягів діяльності; використання суб'єктів підприємницької діяльності, які застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, що працюють у загальному режимі оподаткування;

- недосконала й витратна система адміністрування податків і зборів;

- низький рівень податкової культури, значне поширення схем мінімізації й ухилення від сплати податків, що призводить до податкової заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами, недостатнього фінансування виконання функцій держави;

- нераціональна система податкових пільг, що спричиняє порушення принципу справедливості в оподаткуванні та зниження фіскальної ефективності основних податків;

- нераціональна структура внесків до Пенсійного та інших державних фондів соціального призначення, наслідком чого є перекладання основного тягаря внесків на роботодавців. Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно із консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок).

Однак в Податковому кодексі ці питання, на жаль, взагалі не враховано. Варто зауважити, що посилення «каральних» функцій податкової адміністрації не розв'яже проблем, а створить величезний вал судових розглядів, що на практиці не забезпечить підвищення рівня контролю за вчасним надходженням податків у бюджет. [ 3 ]

Для вирішення цього питання необхідно в першу чергу в Податковому кодексі запровадити відповідальність податкових органів та інших органів стягнення за дотримання ними вимог податкового законодавства. Крім того, необхідно запровадити відповідальність за вчасне й повне виконання рішень суду стосовно забезпечення стягнення в державний бюджет податкового боргу, штрафних санкцій і пені. По-друге, у Податковому кодексі необхідно передбачити застосування таких запобіжних заходів, як заборона відчуження активів, передачі їх у користування або в заставу тощо під час апеляційного узгодження платником податків нарахованих податкових зобов'язань. По-третє, необхідно ввести в податкових органах і органах державної виконавчої служби облік нарахованих і штрафних санкцій, що надійшли в державний бюджет у розрізі механізмів примусового погашення, а також облік виконання рішень судових органів у частині стягнення платежів. По-четверте, потрібно заборонити прийняття рішень про розстрочку й відстрочку податкових зобов'язань або податкового боргу платника, коли в нього вже є невиконані зобов'язання за раніше розстроченими платежами. При цьому всі рішення про розстрочку поточних платежів мають прийматися фінансовими органами на підставі висновків органів державної податкової служби, оскільки саме фінансові органи забезпечують збалансованість грошових потоків за доходами і видатками бюджету; 2) у Податковому кодексі, як і раніше, не передбачено сплати необхідних платежів до бюджету за використання природних ресурсів, залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам. [30,20]

В Україні оподаткування рентними платежами здійснюється залежно від обсягу видобутку вуглеводнів, що унеможливлює перехід до системи платежів із застосуванням принципу рентного доходу. У результаті рентна плата платиться практично в однаковому розмірі від обсягу добутих корисних копалин незалежно від величини отриманого компаніями прибутку. Однак у Податковому кодексі України збережено чинний порядок. А якщо врахувати пропоноване скорочення загальної ставки оподаткування на 5 відсотків і збереження чинного порядку сплати рентних платежів, то ситуація з використанням природних ресурсів - народним надбанням, швидше, буде схожа на їхню роздачу.

Загалом податкова політика щодо оподатковування природних ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання правила оподаткування частини додаткового доходу, отриманого підприємствами внаслідок використання державних активів у вигляді природних ресурсів і при цьому не пов'язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рентні платежі). Крім того, необхідно здійснювати збір коштів за спеціальне використання природних ресурсів, розмір яких має покривати видатки держави на їхнє відновлення й утримування відповідної інфраструктури (збір за спеціальне використання водних, лісових ресурсів та інші); [31,21]

Як вже зазначалося вище, Податковий кодекс має враховувати інтереси як держави, так і платників податків. Ще до прийняття Кодексу в Україні спостерігалась тривожна тенденція - зростала кількість підприємців-фізичних осіб, що припиняють свою діяльність. На запитання, чому підприємці припиняють свою, один з них відповів, що люди інтуїтивно відчувають: влада ніколи не робить чогось позитивного на їхню користь. Завжди, коли мова йде про наповнення казни, вона піклується лише про власні інтереси. У більшості своїй це відбувається за рахунок платників податків.

Підбиваючи підсумки можна сказати, що головною проблемою української податкової політики була велика кількість податкових законів і підзаконних актів, які суперечили один одному. З 2011 року набув чинності Податковий кодекс та він не усунув цих протиріч і потребує перегляду.

2.3 Бюджетна політика України: оцінка, стан та її ефективність за останні роки

За останні роки (2008-2012) бюджетна політика в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого її впливу на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем в Україні. [18, 77]

За цей період відзначалося зниження результативності бюджетної політики, передусім у сфері розвитку економіки. Мало місце різке погіршення показників економічної динаміки. Намагання розв'язати гострі соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів перерозподілу ресурсів через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для досягнення цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість У здійсненні бюджетної політики стали активніше використовуватися адміністративні важелі; значно загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування; знизилася ефективність міжбюджетного регулювання. Наслідком стало погіршення не лише економічного, а й соціального розвитку країни: темпи зростання ВВП скоротилися в 4,65 разу й досягли рівня вдвічі меншого, ніж у країнах ЄС, спостерігалося підвищення номінального обмінного курсу гривні, зріс індекс споживчих цін, значно збільшилося податкове навантаження, погіршилася ситуація й у сфері інвестиційної діяльності. Результатом стало зниження темпів приросту реальних доходів населення. [18,78]

Слід наголосити, що такі зміни супроводжувалися зменшенням прямого й гарантованого державного боргу, а також підвищенням пенсійних витрат і зарплати в державному секторі економіки. Проте скорочення боргу за умов істотного зменшення приросту ВВП і погіршення багатьох інших ключових показників розвитку країни навряд чи можна віднести до позитивних результатів. А що стосується пенсійних витрат та заробітної плати в державному секторі економіки, то зростання цих показників значною мірою було нівельовано ростом споживчих цін та ревальвацією курсу гривні.

За таких умов постало питання переорієнтації бюджетної політики на нові цілі та пріоритети. Уряд підкреслив необхідність переходу від моделі економічного розвитку орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі стимулювання інвестиційної активності й розвитку вітчизняного виробництва. Для цього, на його переконання, слід проводити активну політику підтримки національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку імпортозамінного виробництва.

За допомогою бюджетної політики здійснюється цільове спрямування коштів. Важливою складовою бюджетної політики є здійснення збалансованих міжбюджетних відносин. Слід зазначити що саме ефективно побудовані міжбюджетні відносини впливають на темпи економічного зростання, що є досить актуальним на сьогоднішній день.[5, 31]

Ефективність бюджетної політики слід оцінювати за ступенем виконання нею належних функцій. З огляду на це, ефективність бюджетної політики на сьогодні розглядається, по-перше, з точки зору виконання державного бюджету, по-друге - з точки зору впливу на соціально-економічну ситуацію в країні.

Підсумки 2009 року засвідчили, що розвиток економіки України відкинуто на чотири роки назад - реальне падіння ВВП було одним з найвищих у світі та становило "мінус" 14,8 відсотка. Обсяги промислового виробництва скоротились на 21,9 відсотка до рівня нижче, ніж на кінець 2004 року. Фінансовий результат (сальдо) підприємств від звичайної діяльності до оподаткування у 2009 році вперше за всю історію статистичних спостережень України був негативним та становив "мінус" 42,4 млрд. гривень. Реальна заробітна плата скоротилася на 9,2 відсотка, чого не спостерігалось з 2000 року, а заборгованість із заробітної плати зросла на 23,9 відсотка. Рівень безробіття населення зріс більше ніж на третину до 8,8 відсотка. Скорочення доходів населення на тлі падіння довіри до банків призвело до відтоку депозитних коштів з банківської системи - у квітні 2009 року обсяг депозитів зменшився на 45,8 млрд. грн. порівняно з кінцем 2008 року, а в цілому за 2009 рік - на 30 млрд. гривень. Готівковий курс гривні до долара США девальвував більш ніж вдвічі (з 4,46 гривень за долар США у травні 2008 року до 9,93 гривень за долар США у грудні 2008 року), при цьому середньорічний офіційний курс гривні до долара США у 2009 році девальвував на 47,8 відсотка. Міжнародні валютні резерви за 2009 рік скоротилися на 5 млрд. дол. США та у лютому 2010 року були доведені до мінімуму - 24,1 млрд. доларів США.

2009 рік був одним з найневдаліших бюджетних років за часи незалежної України - фінансова криза та непрофесійність попереднього Уряду призвели до того, що розпис доходів Державного бюджету України у 2009 році був недовиконаний на 45,6 млрд. грн., або на 17,9%, надходження порівняно із 2008 роком скоротились на 22,0 млрд. грн., або на 9,5 відсотка. В 2009 році реальний дефіцит державних фінансів (з урахуванням дефіциту зведеного бюджету, рекапіталізації банків, поповнення статутних фондів НАК "Нафтогаз України", незаконного вилучення обігових коштів підприємств через фіскальну систему, недофінансування інвестиційних програм, боргу вугільних підприємств перед Пенсійним фондом, відволікання коштів місцевих бюджетів з єдиного казначейського рахунка для надання позичок Пенсійному фонду та інших складових прихованого дефіциту) сягнув 169,2 млрд. грн., або 18,5 відсотка ВВП. Залишок коштів на єдиному казначейському рахунку станом на 1 січня 2010 року становив 1,1 млрд. гривень. [9, 49]

Починаючи з квітня-травня 2010 року, відновились тенденції до економічного зростання та стабілізації економічної ситуації після кризових років. Обсяги промислового виробництва у 2010 році зросли на 11 відсотків, що є найвищим показником з 2004 року. [9,51]

Реалізація новим урядом антиінфляційних заходів, вчасне усунення дисбалансів на продовольчих ринках, виваженість бюджетної та монетарної політики дали змогу стабілізувати цінову ситуацію. У 2010 році вперше за останні сім років було досягнуто однозначного значення показника інфляції - 9,1 відсотка і це при тому, що вже за перший квартал попередники залишили у спадок 4,7 відсотка інфляції.

Підвищення підприємницької активності, активна державна політика щодо повернення на експортні ринки, отримання знижки на імпортований природний газ забезпечили високий позитивний фінансовий результат від звичайної діяльності підприємств. Зростання прибутків підприємств за січень-листопад 2010 року становило 43,6 відсотка.

Пожвавлення виробництва, поліпшення ситуації на ринку праці та виконання всіх запланованих соціальних видатків бюджету сприяло реальному зростанню доходів населення. Реальна заробітна плата збільшилася на 10,2 відсотка, що дало змогу перевищити її докризовий рівень. Одночасно зменшився рівень заборгованості із заробітної плати (на 17,3 відсотка) та рівень безробіття населення. Приріст обсягу депозитів досягнув рівня 2007-2008 років та становив 86,1 млрд. гривень.

З метою створення стимулів для подальшого розвитку реального сектору економіки Національний банк України в 2010 році тричі знижував облікову ставку (з 10 серпня 2010 року її було встановлено на рівні 7,75 відсотка річних, що є найнижчим рівнем з 2004 року). Міжнародні валютні резерви у 2010 році зросли на 8,1 млрд. дол. США до 34,6 млрд. доларів США. [22,12]

В результаті зростання економіки, наведення порядку в адмініструванні податків та удосконалення окремих норм оподаткування у 2010 році надходження до державного бюджету збільшилися на 22,6%, в тому числі до загального фонду на 32,5% порівняно з 2009 роком (без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ, утвореної попереднім Урядом у 2008-2009 роках, у сумі 16,4 млрд. гривень). Всього до Державного бюджету України у 2010 році, без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ, надійшло 257051,1 млн. грн., у тому числі до загального фонду - 207472,7 млн. гривень.

Рівень виконання планового показника, затвердженого Верховною Радою України (без врахування погашення заборгованості з відшкодування ПДВ минулих періодів), дорівнював 100,8 відсотка, проти 85,5 відсотка у 2009 році.

Власні надходження бюджетних установ до спеціального фонду державного бюджету в 2010 році дорівнювали 22078,6 млн. грн., порівняно із 2009 роком надходження з цього джерела зросли на 7,4% (або на 1513,4 млн. гривень).

Виконання державного бюджету за видатками у 2012 році здійснювалося відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", на основі принципів програмно-цільового методу та було спрямовано на реалізацію місії бюджету та досягнення встановлених цілей.

З метою досягнення системи цінностей, що була покладена в основу бюджету 2012 року, під час виконання бюджету за видатками було посилено соціальний захист громадян через підвищення соціальних стандартів, які профінансовані у повному обсязі, забезпечено підтримку стійкого економічного зростання шляхом збільшення капітальних видатків та реалізації інфраструктурних проектів. [32,150]

ІІІ. Перспективи вдосконалення бюджетно-податкової системи України

Останніми роками особливо актуальною стала проблема нестачі фінансових ресурсів органів місцевої влади та нестабільність їхніх доходних джерел. За таких умов вагомим чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне використання системи місцевих податків і зборів, яка здатна перетворити територіальні громади із дотаційних на суб'єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів спроможні розв'язувати будь-які соціально-економічні проблеми.

Багаторічна практика місцевого оподаткування в нашій країні приводить до висновку, що система місцевих податків і зборів виконує у нас ніби допоміжну роль щодо державного оподаткування, торкаючись таких об'єктів, які або не становлять інтересу для державного фіску, або за своєю природою не можуть бути охоплені державними податками. [31,22]

Важливим елементом реформування системи місцевого оподаткування є відмова від неефективних податків і зборів, які не мають ні фіскального (іноді надходження від податків не перевищують витрат по стягненню), ні регулюючого значення. Тому й вони не використовуються місцевою владою. До таких слід віднести: збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за видачу ордера за квартиру, збір за проведення конкурсного розпродажу і лотерей. Саме ці збори не передбачені у проекті Податкового кодексу. Замість них пропонується ввести такі збори, як: будівельний, туристичний, за розміщення обєктів грального бізнесу. Передбачається встановлення широкого діапазону між нижньою та верхньою ставками цих податкових платежів, що дасть змогу обгрунтовано запроваджувати місцеві податки і збори з урахуванням особливостей їх справляння на території кожної територіальної громади.

Піднесення ролі місцевого оподаткування неможливе без запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість), який належить до групи податків на власність. Введення податку на майно може стати найбільш стабільним доходом для місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Цей податковий платіж виступатиме як оплата вартості суспільних товарів і послуг, що пропонуються місцевими органами влади, оскільки домовласники й підприємці обирають місце проживання, що забезпечує оптимальне співвідношення вартості майна і якості суспільних послуг. Вартість майна збільшується, якщо місцеві органи влади пропонують якісні суспільні послуги. [17,31]

Органам місцевого самоврядування, на нашу думку, слід передати ті фіскальні інструменти, які фактично є місцевими (тобто зараховуються до місцевих бюджетів). До таких належить плата за землю та податок з власників транспортних засобів. Ці податкові платежі мають високу прибутковість і стабільно надходять до бюджетів. Крім того, базу оподаткування плати за землю доцільно встановлювати на місцевому рівні, а органи місцевої влади без великих додаткових витрат (у порівнянні з іншими місцевими платежами) можуть організувати систему контролю за сплатою таких податків.

До основних напрямів вдосконалення бюджетно-податкової політики як регулятора ділової активності держави, можна віднести: [9,53]

- легалізацію латентних форм оподаткування (введення єдиного соціального податку замість відрахувань до діючих соціальних фондів і введення його до складу податкової системи);

- упорядкування податкових пільг. Видається обґрунтованим уніфікувати ці пільги, різко скоротити їх кількість, зробити більш прозорими та підвищити їх стимулюючі й регулюючі властивості. Насамперед, слід відпрацювати системну концепцію таких перетворень, в якій визначити, що повинно стимулюватися податковими пільгами, а що - шляхом прямого бюджетного фінансування, визначити цілі надання пільг та їх реалістичність. В іншому разі не виключені відміна одних та поява інших (насамперед, пов'язаних з інтересами окремих лобістських груп) пільг;

- здійснення комплексу заходів по стимулюванню платоспроможного попиту населення, насамперед - за рахунок істотного збільшення заробітної плати, а з цією метою - вдосконалення організації справляння податку з доходів фізичних осіб та перегляд системи пенсійного забезпечення;

- спрямування фіскальної ефективності податків на залучення внутрішніх фінансових ресурсів для створення нових робочих місць і прискорення процесів торговельної інтеграції з ЄС, адже, як показує досвід країн Центральної та Східної Європи, залучення зовнішніх фінансових ресурсів не є обов'язковим елементом прискорення ринкових реформ;

- підняття ментальності податків шляхом підвищення якості надання освітніх послуг, доступності медичного обслуговування населення, фінансування розвитку науково-технічного потенціалу, підтримки розвитку села, проведення земельної реформи, тобто продовження проведення структурних реформ в основних галузях економіки (шляхом підвищення технологічного рівня виробництва, прискореного розвитку машинобудування з метою техніко-технологічного оновлення підприємств, розбудови інфраструктури аграрного ринку). Поряд з цим неодмінно має удосконалюватися механізм контролю за виконанням державних (цільових) програм, упорядковуватися структура головних розпорядників коштів державного бюджету та оптимізуватися кількість бюджетних програм в межах можливості їх реального виконання.

Подальші дослідження щодо вдосконалення бюджетно-податкової політики України спрямовуватимуться не тільки на пошук альтернативних джерел доходів, а й на посилення ролі складових елементів бюджету в адаптації до середньозважених показників ЄС. З цією метою доцільними будуть доопрацювання у системі моніторингу факторів, які визначають загрози бюджетній безпеці, визначення оптимальної кількості податків та формування виваженої державної політики видатків. [9,54]

Недосконалість сучасної системи оподаткування унеможливлює формування оптимальних регіональних пропорцій економічного розвитку, у результаті чого активність інвестиційних процесів на мікрорівні знижується і виникає значний дефіцит інвестиційних ресурсів. Саме тому завдання вдосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону набуває особливої актуальності.

Експерти зазначають, що модель системи оподаткування, побудована в Україні, фіскально орієнтована і тому є перешкодою на шляху подальшого зростання інвестиційної активності. Про це свідчать аналіз безсистемних змін у податковому законодавстві, здійснених упродовж кількох останніх років; наявність й істотне збільшення кількості необґрунтованих податкових пільг та їхніх користувачів, значне розширення повноважень і функцій Державної податкової адміністрації. [6,40]

На мій погляд, удосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону треба розпочати з диференціації ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що спрямовується до регіональних бюджетів. Реформування системи оподаткування має базуватися на таких принципах, як прозорість і повнота сплати податків, стабільність та рівномірність податкових надходжень до регіонального бюджету, їхнє зростання за рахунок розширення бази оподаткування, врахування суперечностей між державними та регіональними інтересами, наукова обґрунтованість податкових ставок і простота адміністрування податків і зборів. Наведений вище перелік принципів не є вичерпним. На мою думку, виникає необхідність в комплексному підході до формування системи принципів оподаткування, яку, слід доповнити такими принципами: [4,35]

- принципом комплексності, який передбачає, що відповідний потенціал системи оподаткування повинен використовуватися регіоном на рівні з іншими важелями стимулювання інвестиційної діяльності - грошово-кредитною політикою, формуванням ефективної інфраструктури фінансового ринку, активною промисловою і структурною політикою;

- принципом системності, який передбачає, що для переорієнтації фінансових потоків з регіонального сектора економіки в державний, необхідне податкове стимулювання як інвестиційної діяльності регіону в цілому, так і інвестиційного попиту і пропозиції;

- принципом контролю, який передбачає стабільне і чітке податкове законодавство, а також ефективний судовий захист інтересів платників податків регіону, оскільки приватні і значні зміни податкового законодавства можуть помітно знизити прибутковість інвестиційної діяльності;

- принципом адекватності, у відповідності до якого, для того, щоб уникнути введення не потрібних специфічних пільг, які можуть ускладнити і без того непросту систему оподаткування, слід приймати до уваги те, що пільги для пріоритетних напрямів інвестиційній діяльності регіону ефективні лише при високій прибутковості або низькій ризикованості інвестування в дану сферу.

Розбудова системи оподаткування на підставі зазначених принципів дасть можливість створити інституціонально-правове та економічне середовище, яке сприятиме активізації інвестиційної діяльності регіону.