Мораторій на задоволення вимог кредиторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Кафедра економіки та управління підприємством

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Основи фінансового менеджменту

на тему: Мораторій на задоволення вимог кредиторів

Виконала: Сіренко К.Л.

Перевірив: Шевченко В.Д.

1. МОРАТОРІЙ НА ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ

Однією з найбільш актуальних проблем конкурсного процесу є тлумачення та застосування норм, що регулюють мораторій на задоволення вимог кредиторів. Причиною цьому є те, що майже кожне положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р., №2343-XII (далі - Закон про банкрутство), яке стосується мораторію, не можна розуміти буквально. Лише системний аналіз законодавства про банкрутство, практики його застосування та історії розвитку може дати уявлення про справжній зміст поняття “мораторій”.

Передусім проаналізуємо визначення мораторію. Так, відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство під мораторієм на задоволення вимог кредиторів розуміється зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

2. ХАРАКТЕР ВИМОГ, НА ЯКІ ПОШИРЮЄТЬСЯ МОРАТОРІЙ

Мораторій поширюється на зобов'язання, які є грошовими або пов'язаними зі сплатою податків та зборів. При цьому грошовим зобов'язанням визнається зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (ст. 1 Закону про банкрутство).

Отже, мораторій не поширюється на вимоги, які мають не грошовий характер. Прикладом такої не грошової вимоги може слугувати в індикаційна вимога кредитора. (Див.: абз. 2 п. 2.3 інформаційного листа ВГС України “Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 19 березня 2002 р., №01-8/307). Крім того, такі не грошові вимоги можуть мати не лише речовий, а й зобов'язально-правовий характер (наприклад, вимога поставити товар, виконати роботи, надати послуги). Таким чином, не грошові вимоги мають задовольнятися боржником. У випадку їх невиконання, кредитор може вимагати їх примусового виконання в судовому порядку.

Виходячи з буквального тлумачення Закону про банкрутство, мораторій не поширюється й на інші вимоги, які не є цивільно-правовими або ж пов'язаними зі сплатою податків та зборів. Зазначимо, що це не завадило ВГС України дійти висновку, що мораторій поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо (Див.: п. 2.6 інформаційного листа ВГС України “Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 19 березня 2002 р., №01-8/307). Хоча така позиція суду не зовсім відповідає нормам Закону про банкрутство, критикувати її ми не будемо, позаяк (як і ВГС України) щиро співчуваємо платникам зазначених санкцій.

3. ЧАС ВИНИКНЕННЯ ЧИ ЧАС ВИКОНАННЯ

Наступною передбаченою законом ознакою зобов'язань, на виконання яких поширюється мораторій, є те, що термін їх виконання має настати до дня введення мораторію. Однак у цьому розумінні Закон про банкрутство викладено непослідовно і суперечливо. Системний аналіз змісту цього нормативно-правового акту вказує на те, що дія мораторію залежить не від часу виконання зобов'язань, а від часу їх виникнення. Мораторій поширюється лише на ті зобов'язання, які виникли до дня введення мораторію. Термін виконання таких зобов'язань може припадати й на дату, яка настане після його введення. Стаття 14 Закону про банкрутство пояснює це, зокрема, наявністю у всіх кредиторів права подати заяви з грошовими вимогами до боржника незалежно від настання строку виконання зобов'язань.

4. ПРАВО ДОСТРОКОВОГО ЗАЯВЛЕННЯ ВИМОГ

Закон про банкрутство не пояснює, чому кредитори за вимогами, строк виконання яких не настав, отримують право достроково заявляти свої вимоги,, тому спробуємо з'ясувати це самостійно.

Законодавство Російської імперії (як, до речі, і параграф 41 чинного німецького Положення про неспроможність) містило положення про те, що вимоги за зобов'язаннями, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, строк виконання яких встановлений після порушення провадження, вважаються простроченими боржником з моменту публікації оголошення про порушення провадження у справі. Закон про банкрутство не містить відповідної норми, хоча, вочевидь, має на увазі саме це.

Якщо з зобов'язаннями, виконання яких обумовлене настанням строку, все більш-менш зрозуміло, то з зобов'язаннями, укладеними під умовою, проблем вистачає. Як, наприклад, відповісти на таке запитання: чи має право кредитор за зобов'язанням із відкладною умовою згідно зі ст. 14 Закону про банкрутство звернутися з вимогою до боржника тоді, коли така умова ще не настала? Керуватимемось тим, що по-перше, ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство вказує на право кредиторів подати заяву з вимогою до боржника незалежно від строку виконання зобов'язання. По-друге, кредитор за угодою з відкладною умовою не має жодних прав та обов'язків (ст. 61 Цивільного) кодексу Української РСР від 18 липня 1963 р. (далі - ЦК УРСР) або ст. 212 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (далі - ЦК України). По-третє, якщо обов'язок виконати строкове зобов'язання обов'язково настане, то щодо виконання угоди з відкладною умовою такої впевненості не існує. Звідси можна дійти висновку, що за останньою кредитор не може подати заяву з вимогами до боржника до настання такої умови. У випадку настання умови після порушення провадження у справі, згаданого кредитора слід вважати поточним кредитором. При цьому доцільно зауважити, що почуття справедливості все ж вимагає включення його до конкурсних кредиторів, а його вимог - до реєстру. Проте нормативних підстав для цього немає.

5. ПОШИРЕННЯ МОРАТОРІЮ НА ТРЕТІХ ОСІБ

Мораторій на задоволення вимог кредиторів за певних умов поширюється не лише на неплатоспроможного боржника, а й на третіх осіб. Це пояснюється правилом, відповідно до якого мораторієм визнається припинення заходів, що застосовувалися до прийняття рішення про введення мораторію та спрямовувалися на забезпечення виконання зобов'язань боржника (ст. 1 Закону про банкрутство).

Знову складається ситуація, коли не можна тлумачити норми закону буквально. Навряд чи законодавець дійсно мав на увазі, щоб з дня введення мораторію автоматично припинялись порука, гарантія третіх осіб чи застава майнового поручителя, які забезпечують зобов'язання неплатоспроможного боржника. Адже в такому випадку мораторій слугував би поліпшенню фінансового становища не неплатоспроможного боржника, а осіб, які несуть разом із ним солідарну відповідальність. Не узгоджується припинення мораторієм зобов'язань і з тимчасовим характером такого мораторію (ч. 4 та 7 ст. 12 Закону про банкрутство).

Саме такого висновку дійшов і Вищий господарський суд України у своєму листі, де зазначив, що “мораторій поширюється на всі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство. Мораторій, зокрема, зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно та майно, яке знаходиться у податковій заставі, виконання зобов'язання боржника його поручителем, гарантом, страховиком тощо” (Див.: п. 2.4 інформаційного листа ВГС України “Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №01-8/307 від 19 березня 2002 р.). Як бачимо, судова практика наважилась на заміну терміна «припинення» на «зупинення».

Зупинення реалізації заходів забезпечення виконання зобов'язань з першого погляду виглядає досить логічним й навіть дає певний позитивний результат. Адже у випадку, коли б солідарний боржник (поручитель, гарант) був зобов'язаний сплатити борг та сплатив би його після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, він би отримав право регресу до неплатоспроможного боржника. При цьому ця вимога була б поточною й не підпадала б під дію мораторію. Зазначена ситуація могла б призвести до пріоритетного задоволення вимог одного з конкурсних кредиторів.

Однак зазвичай будь-яка медаль має дві сторони. Негативним наслідком тлумачення мораторію як зупинення реалізації забезпечення зобов'язання є наступна ситуація. Уявімо, що банк надав значний кредит підприємству, яке не в змозі забезпечити його повернення своїми активами. Кредит наданий підприємству, оскільки за нього поручилось інше підприємство, платоспроможність якого не ставиться під сумнів. Для забезпечення кредиту укладено або договір поруки, або застави майна платоспроможного підприємства. Боржник кредит вчасно не повернув. Більше того, з огляду на свій поганий фінансовий стан, він подав заяву про порушення провадження у справі про власне банкрутство. Тепер проаналізуємо становище банку. Від свого боржника суму кредиту отримати неможливо - заважає мораторій. Задоволення вимог поручителем (або ж майновим поручителем) теж зупиняється (Див.: викладену позицію ВГС України). Банк все ще сподівається на отримання коштів після припинення дії мораторію. Так, після ліквідації боржника у процедурі банкрутства банк знову пред'являє вимоги до поручителя. Однак тут йому нагадують про акцесорний характер забезпечення виконання зобов'язань, які припиняються з припиненням основного зобов'язання. Основне зобов'язання неплатоспроможного боржника припинено («погашено у зв'язку з недостатністю майна» відповідно до термінології Закону про банкрутство, або ж припинено у зв'язку з припиненням юридичної особи - боржника за відсутності його правонаступника - ст. 223 ЦК УРСР та ст. 609 ЦК України). Отже, припинено й зобов'язання поруки чи застави майна майнового поручителя. Як бачимо, проілюстрована ситуація повністю нівелює значення заходів забезпечення виконання зобов'язань. Єдиним виходом з даної ситуації вбачається внесення змін до законодавства й встановлення правила про те, що забезпечення зобов'язання не припиняється у випадку ліквідації боржника в процедурі банкрутства.

6. ВИМОГИ ІНІЦІЮЮЧОГО КРЕДИТОРА

Однією з дискусійних проблем провадження у справі про банкрутство є питання про те, чи поширюється мораторій на вимоги ініціюючого кредитора та чи підлягає припиненню провадження у справі у випадку задоволення вимог такого кредитора. Відтак проблема не видається занадто складною, адже Закон про банкрутство не встановлює винятків: мораторій поширюється на всі вимоги, які виникли до порушення провадження у справі. Погашення вимог ініціюючого кредитора є порушенням мораторію й таке погашення (або зменшення боргу до розміру меншого, ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати (далі - МРЗП)) не тягне за собою припинення провадження у справі. Закон про банкрутство диференціює ознаки, достатні для порушення провадження у справі, та ознаки, достатні для визнання боржника банкрутом. Тобто навіть у випадку зменшення в процесі розгляду справи розміру заборгованості до рівня меншого, ніж 300 МРЗП, суд має перевірити наявність підстав для визнання боржника банкрутом і, якщо вони є, розпочати ліквідаційну процедуру.

7. ЗАСТОСУВАННЯ ІНДЕКСУ ІНФЛЯЦІЇ

Спірним залишається питання про можливість застосування індексу інфляції для визначення розміру конкурсної заборгованості протягом дії мораторію. За своєю правовою природою застосування індексу інфляції є різновидом відшкодування збитків, завданих кредитору несвоєчасним виконанням зобов'язання. Позаяк відшкодування збитків є різновидом відповідальності за порушення зобов'язань (тобто санкцією), то врахування індексу інфляції для обчислення конкурсних вимог протягом дії мораторію є незаконним. Водночас жодна норма Закону про банкрутство не вказує на обмеження застосування індексу інфляції для обчислення поточної заборгованості боржника. Тобто до зобов'язань, на які не поширюється мораторій, застосовується загальне положення ст. 214 ЦК УРСР або ч. 2 ст. 625 ЦК України.

8. ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ ВІДПОВІДНО ДО РЕЄСТРУ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ

Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 12 Закону про банкрутство дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону.

Напевно, у боржника, який захоче реалізувати цю норму, виникнуть деякі проблеми. Це пояснюється тим, що ст. 14 Закону про банкрутство не містить порядку задоволення боржником вимог кредиторів. Такий порядок виключений Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 7 березня 2002 р., №3088-III. Найцікавішим тут є те, що цей закон виключив зі ст. 14 Закону про банкрутство порядок задоволення божником вимог кредиторів та водночас доповнив ст. 12 посиланням на такий порядок, нібито визначений у ст. 14 цього Закону.

Зазначений порядок дійсно передбачали частини 3 та 4 ст. 14 Закону про банкрутство. Він полягав у тому, що боржник мав право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Крім того, дозволялось виконати зобов'язання боржника у процедурі розпорядження майном за умови задоволення одночасно і пропорційно всіх кредиторів згідно із реєстром вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням із розпорядником майна.

Для вирішення цієї проблеми висловлюється думка про те, що виключення зі ст. 14 Закону про банкрутство порядку задоволення боржником вимог кредиторів є редакційною неточністю і абз. 2 п. 6 ст. 12 Закону про банкрутство слід застосовувати так, нібито частини 3 та 4 ст. 14 Закону про банкрутство не були виключені (Див.: Поляков Б. М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - С. 106). Навряд чи можна погодитись з таким тлумаченням Закону про банкрутство. По-перше, якщо припускати існування редакційної неточності законодавця, то чому ця неточність полягає саме у помилковому виключенні положення про можливість пропорційного задоволення вимог кредиторів? Адже аналогічним чином можна говорити, що законодавець помилився, коли включив посилання на пропорційне задоволення, виключивши при цьому норму про можливість такого задоволення кредиторів.

Дійсно, у наведеному випадку ми маємо справу з недотриманням правил законодавчої техніки авторами Закону про банкрутство. При цьому виникають, щонайменше, два варіанти тлумачення відповідних норм Закону про банкрутство. Вочевидь, що пріоритет слід надати тому тлумаченню, яке б найбільше відповідало меті провадження у справі про банкрутство та його принципам. Зазначимо, що одним із визначальних принципів конкурсного процесу є пропорційність задоволення вимог кредиторів. Однак при цьому слід пам'ятати, що пропорційність у конкурсному процесі поєднується з черговістю. Вимоги кредиторів задовольняються пропорційно лише в межах однієї черги. Лише після повного задоволення вимог однієї черги, починається пропорційне задоволення вимог кредиторів наступної черги.

Стаття 14 Закону про банкрутство наголошувала на пропорційному задоволенні вимог усіх кредиторів без вказівки на їх чергу. Відповідно застосування цієї норми могло привести до ситуації, коли в процесі провадження у справі вимоги всіх кредиторів задовольнялись би пропорційно, а після оголошення боржника банкрутом й настання ліквідаційної процедури майна не вистачило б для повного задоволення вимог першої, другої черги тощо. У цьому випадку кредитори наступних черг отримали б часткове задоволення до повного задоволення вимог попередніх черг. Така ситуація суперечить логіці та ідеї Закону про банкрутство. Отже, слід надати перевагу тому тлумаченню Закону про банкрутство, відповідно до якого помилкою законодавця було включення в абз. 2 ч. 6 ст. 12 посилання на ст. 14 цього Закону.

Аналіз визначення мораторію дозволяє дійти висновку про те, що він не поширюється на проведення заліку однорідних зустрічних вимог. Це пояснюється тим, що мораторієм є зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів. Зазначимо, що залік не є виконанням зобов'язання. Він є підставою для припинення зобов'язання (ст. 217 ЦК УРСР та ст. 601 ЦК України), а не його виконання, внаслідок якого це зобов'язання припиняється (ст. 216 ЦК УРСР та ст. 599 ЦК України). Оскільки мораторій є зупиненням виконання зобов'язань боржником, то проведення останнім заліку не є порушенням мораторію. Крім того, не слід забувати, що залік може проводитися кредитором одноособово. Таким чином, мораторій не поширюється на такий залік і на тій підставі, що мораторій обмежує дії боржника, і в жодному разі не може обмежувати дії кредиторів.

Прогалина в правовому регулюванні призводить до можливості поза конкурсного задоволення вимог одного з кредиторів. Так, конкурсний кредитор може укласти з боржником договір купівлі-продажу (покупець-кредитор, продавець-боржник у справі про банкрутство) майна на суму, яка дорівнює заборгованості боржника. Після передачі майна у кредитора виникає обов'язок сплатити вартість майна боржникові, однак, такої оплати він не проводить, а здійснює залік взаємних грошових вимог. Іншим прикладом може бути ситуація, за якої конкурсний кредитор за винагороду бере на себе борг певного підприємства перед неплатоспроможним боржником. Наступним кроком буде проведення заліку. Такі досить прості операції призводять до того, що боржник повністю розраховується з близькими йому конкурсними кредиторами, залишивши ні з чим решту кредиторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

мораторій заборгованість кредитор

1. Фінансова санація та банкрутство підприємства: навч. Посібник, Терещенко О.О. - К КНЕУ, 2004

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

3. Бланк И.А. Управление прибылью. - К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

4. Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К., 1997.

5. Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. - М.: Финансы, 1997.

6. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.

7. Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. - М.: Финансы и статистика, 1996.

8. Ефимова О.В. Финансовый анализ. - М., 1996.

9. Ковалева А.М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 1995.

10. Крутик О.Б. Основы финансовой деятельности предприятия. - СПб, 1996.

11. Мищеракова О.В. Налоговые системы развитых стран мира. - М.: Фонд «Правовая культура», 1995.

12. Мороз А.Н. Основы банковского дела. К.: Либра, 1994.

13. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. - К.: Основи, 1993.

14. Налоговые системы зарубежных стран: Учеб. пособие / Ред. В.А. Сленов, В.И. Смирнов. - М.: Рос. экон. академия, 1995.

15. Національний банк і грошово-кредитна політика. Підручник / За ред. д. е. н., проф. Мороза А.М., к. е. н., доц. Пуховкіної М.Ф. - К.: КНЕУ, 1999.

16. Податкова система України / За ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 1994.

17. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов. - М.: Инфра, 1996.

Размещено на Allbest.ru