Підвищення ефективності системи оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Підвищення ефективності системи оподаткування

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ще наприкінці 19-початку 20 століття фінансова наука сформулювала визначення податкової системи, її функції, порушила питання про ефективність. Виходячи з домінуючої фіскальної функції, ефективність визначалась двома факторами: повнотою виявлення джерел доходу з метою обкладення їх податками та мінімізацією витрат по стягненню податків. У подальшому було поставлене питання про переборення чисто фіскального характеру податків, сформована ідея про їх стимулюючу функцію.У ході розвитку податкової системи кожна країна шукала відповіді на ці запитання. Однак і на порозі 21 століття, здається будь-яка з розвинутих країн не може повністю стверджувати про завершення цих пошуків навіть стосовно обмеженого переліку, визначеного в минулому столітті. Ще гостріше стоїть проблема відповідей на питання, які поставила перед наукою сучасність.

У демократичному суспільстві узагальнений критерій ефективності податкової системи - сприяння всебічному соціально-економічному розвитку суспільства в інтересах його громадян. Ефективна податкова система - це система, здатна рівнозначно виконувати фіскальну та стимулюючу функції. Її створення - фундаментальне випробування для будь-якої держави, що пояснює неухильну увагу до теоретичних та практичних проблем оподаткування, характерну економічній науці усього світового загалу.

У національних умовах труднощі, об”єктивно притаманні вирішенню фіскальних проблем, невимірно складніші. Загальна соціально-економічна криза, необхідність вирішення термінових завдань стали причиною ряду прорахунків при визначенні податкової політики. У цьому зв”язку закономірний інтерес науковців до проблем вітчизняного оподаткування. У роботах О.Д. Василика, В.П. Вишневського, А.І. Даниленка, М.Я. Дем”яненка, І.О. Луніної, К.В. Павлюк, Г.О. П'ятаченка, В.М. Суторміної, В.М. Федосова, А.А. Чухна, Л.М. Шаблистої та ін. висвітлюються різні його аспекти, робляться висновки, що мають велике теоретичне та практичне значення.

Віддаючи належне цим напрацюванням, слід відзначити, що і сьогодні діюча в Україні податкова система - одне з серйозних протиріч між суспільством та державною владою. Це потребує продовження теоретичних досліджень, доповнення їх аналізом фактичного стану оподаткування з метою визначення напрямів його вдосконалення.

Актуальність теми. Багато з проблем оподаткування, які сьогодні не отримали ефективного вирішення, стримуючи розв”язання загальних економічних завдань, пов”язанні з недостатнім рівнем наукового забезпечення. Не вийшли за межі дискусійного аспекту фундаментальні питання стосовно визначення, функцій податків, податкової системи, принципів її побудови з урахуванням особливостей перехідного періоду. Значні розбіжності спостерігаються у поглядах учених-економістів на співвідношення основних структуроформуючих податкової системи (прямих і непрямих податків), необхідність диференціації податкових ставок, сферу використання податкових пільг, що породжує вкрай негативні наслідки в практиці оподаткування. І хоча не в останню чергу, це наслідок втрати традицій розвитку національної фінансової науки на рівні світової, надолуження яких справа тривалого періоду, необхідність активізації наукового пошуку очевидна.

Незважаючи на те, що вітчизняна податкова система по набору податків відповідає світовим стандартам, сьогодні домінує втрата уявлення про оподаткування як систему. В теорії та на практиці переважають дослідження і рекомендації, що акцентують увагу на окремих складових, нерідко ігноруючи інші елементи, їх взаємозв”язок. Звертає увагу необгрунтоване виключення при дослідженні оподаткування механізму податкового контролю як важливої складової. Разом з тим, причинно-наслідкові зв”язки в комплексі проблем оподаткування надзвичайно складні, що лише частково та при певних обставинах робить справедливим виділення окремих з них.

Не дивлячись на переважно фіскальний ухил оподаткування, що цілком слушно розцінюється його ключовим недоліком, не вдалось досягти необхідної ефективності навіть в цьому, однобічно спрямованому розвитку. Залишається серйозною проблемою перетворення податків у регулятор функціонування економіки.

Серед основних факторів ефективності оподаткування - ступінь володіння механізмом погодження інтересів сторін податкових відносин. Організація та розвиток оподаткування мають формуватися під впливом складного взаємозв”язку потреб і можливостей їх задоволення. Між тим, сьогодні в теорії та на практиці такий підхід до розв”язання протиріч національної податкової системи практично відсутній. У разі подальшого ігнорування цієї основоположної передумови ефективності податкових відносин процес їх поступального розвитку може загальмуватися, що створить перепони економічному розвитку та суспільному добробуту.

Актуальність, теоретична і практична значимість проблеми визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах планових тем відділу фінансово-кредитного регулювання Інституту економіки НАН України: “Теоретичні основи і механізм фінансово-кредитного та грошового регулювання економіки України (номер державної реєстрації 0194011072) та “Фінансово-кредитний механізм забезпечення економічного зростання”(номер державної реєстрації 0197012856).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи: грунтуючись на узагальненні і систематизації накопиченого в Україні та зарубіжних країнах досвіду теорії та практики оподаткування, розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності національної податкової системи.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

- узагальнити теоретичні основи суті, функцій податків у суспільному розвитку з метою уточнення змісту та визначення податкової системи;

- дослідити принципи побудови податкової системи як з точки зору розвитку, так і обмеження рамками реальних обставин та шляхи забезпечення їх практичного використання;

- вивчити зарубіжний досвід побудови податкових систем і розкрити його значення для України;

- дослідити та систематизувати процес становлення і розвитку національного оподаткування, виявити його відповідність вимогам системності;

- проаналізувати та оцінити фіскальну ефективність і вплив податків на розвиток виробництва і на цій основі обгрунтувати напрямки реформування податкової системи, здатні підвищити її ефективність;

- проаналізувати сучасний стан і проблеми податкового контролю як невід”ємної складової оподаткування;

- розробити рекомендації до забезпечення результативності податкового контролю для підвищення ефективності системи оподаткування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці концептуальних положень та конкретних рекомендацій для забезпечення комплексного підходу до підвищення ефективності системи оподаткування. Положення, що визначають наукову новизну, полягають у наступному:

- дістали подальший розвиток теоретичні розробки основ оподаткування, зокрема, уточнено зміст і визначення податку, податкової системи, упорядковані найбільш поширені принципи побудови податкової системи для їх використання у перехідних умовах, визначені деякі методологічні положення розв”язання проблеми, що досліджується;

- на підставі перегляду підходів до оцінки і систематизації розвитку національного оподаткування та відповідності фундаментальним принципам виявлені основні витоки втрати ним системності; на цих засадах сформовані пропозиції стосовно підвищення наукової обгрунтованості законодавства про систему оподаткування;

- розроблено принциповий напрямок у реформуванні оподаткування, який грунтується на досягненні взаємозв”язку між складовими податкової системи; доведена необхідність виділенння окремих типів податкових систем (фіскальна, помірно-фіскальна, фіскально-стимулююча), в межах яких доцільно здійснення податкових перетворень;

- обгрунтована концепція взаємодії у податкових відносинах між державою та платниками податків і на цій новій основі розроблені рекомендації по вдосконаленню діяльності податкових органів та формуванню податкової культури в суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів полягає у подальшій розробці наукового забезпечення основ оподаткування, обгрунтуванні пропозицій щодо підвищення ефективності національної податкової системи. Окремі положення дисертації знайшли практичне застосування. Зокрема, Положення про управління (відділ) по роботі з платниками податків використовуються в практичній діяльності податкових служб України. Матеріали, спрямовані на досягнення взаємодії між податковими органами та платниками податків, використані в практичній діяльності Вінницької державної податкової адміністрації.

Апробація результатів дисертації. Головні результати виконаної роботи обговорювались на засіданнях відділу проблем фінансово-кредитного регулювання Інституту економіки НАН України.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в чотирьох одноосібних опублікованих працях загальним обсягом 1,9 д.а.

Структура дисертації. Робота викладена на 199 сторінках машинописного тексту, складається з вступу, 3 розділів, висновків, містить 24 таблиці по тексту та 2 рисунки на окремих сторінках. Список використаних джерел включає 103 найменування і наведений на 7 сторінках. Робота має додатки на 15 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Виходячи з мети та логіки дослідження, в роботі розглядаються три основні групи проблем, відображені у відповідних розділах

Перша група проблем - пов”язана з дослідженням теоретичних основ побудови податкової системи, зарубіжного досвіду формування податкових систем, його значенням для України.

Проаналізувавши суть податків, критично оцінивши їх визначення, автор дійшов висновку, що податок це законодавчо оформлена, примусова форма одержання державою частки вартості валового внутрішнього продукту, фінансовий гарант виконання нею своїх функцій та інструмент регулювання економічного розвитку. Це визначення повніше відображає характерні риси податків, підкреслює їх єдину природу, яка створює можливість взаємозаміни багатьох з них при вирішенні практичних проблем.

Оскільки в умовах ринку податки відіграють суттєву роль в регулюванні економіки, простежені відомі економічні теорії щодо масштабів і направлень використання податків у такій ролі: від фрагментарного податкового втручання держави до її постійного (з кінця 19 століття) і далі ( з початку 20 століття) - до цілеспрямованого, який, однак, відрізнявся своїм рівнем в окремі періоди. Це стало основою обгрунтування одного з методологічних положень: вирішення проблеми підвищення ефективності оподаткування як активної форми зв”язку між державним добробутом і суспільним виробництвом завжди стоятиме лише стосовно конкретних умов функціонування економічної системи.

Трактування еволюції податкових відносин як відбитку співвідношення інтересів соціальних сил дозволило зробити другий ключовий висновок: ефективність оподаткування, його спрямованість на суспільний розвиток значною мірою визначаються ступенем володіння механізмом погодження інтересів сторін податкових відносин. Органічне поєднання інтересів держави та платника податків має реалізуватись не лише при побудові окремого податку, але й при здісненні податкового контролю. Недостатня проробленість цих питань створює серйозні обмеження щодо використання податкової політики як фактора економічного зростання.

Ключова ознака еволюції податкових відносин - поява різноманітних форм податків. Проблема в оптимальному їх сполученні в межах податкової системи. Зважаючи на мету дослідження, особливе значення приділено поділу податків на прямі та непрямі, порівняльному аналізу їх переваг та недоліків, можливостям використання при формуванні податкових систем. Зроблено висновок: незважаючи на умовність межі між ними, їх оптимальне сполучення повинно бути чинником досягнення тієї ефективності в оподаткуванні, яка відповідає конкретному рівню розвитку.Критична оцінка поглядів на функції податків дала змогу дійти висновку, що ця економічна категорія достатньо повно відображається через фіскальну та економічну функції. Сприяє їх реалізації механізм податкового контролю. Це дає підстави стверджувати, що необхідність податкового контролю витікає з об”єктивних умов функцінування податків; останні перетворюють його в невід”ємну складову системи оподаткування.

Багатовимірність функціонального призначення оподаткування переконує в різноманітності аспектів вирішення його проблем. Однак очевидно, що підвалини створення ефективної податкової системи можуть бути забезпечені саме перевагами системного підходу. Одночасно формування системи вже саме по собі здатне породжувати суперечності. Вимога системності потребує, щоб окремі елементи системи були взаємопов”язані, не заходили в суперечність з системою в цілому та її складовими. Ці умови мають знайти відображення вже при визначенні податкової системи. При дослідженні цього питання виявилось, що на практиці таке визначення відходить від загального розуміння системи, його фундаментальних ознак. З цією метою уточнено визначення податкової системи. Вона розглядається не лише як сукупність побудованих на певних принципах податків, платежів, але й механізм їх стягнення як невід”ємна її складова.

Побудову податкової системи в першу чергу обумовлюють принципи, закладені в її основу. Їх визначення було предметом пошуків науковців і практиків фактично з моменту виникнення податків. У цьому зв”язку важливе дослідження історичного аспекту. Воно свідчить, що незважаючи на визначення А. Смітом класичних правил оподаткування “великої хартії вольностей платника”, принципи стали системою лише з розробками А. Вагнера, який не просто доповнив, а керуючись теорією колективних потреб, надав їм нового концептуального характеру, та систематизував. Завдяки цьому вони почали враховувати поряд з інтересами платника податку і державні з пріоритетом останніх. Можна вважати, що з того часу перед оподаткуванням постало завдання збалансування інтересів держави та платника податків. Недостатньо розроблене воно і сьогодні становить ключову проблему.

Дослідження історичного аспекту дало можливість виявити ще один ключовий результат еволюції теорії оподаткування, значимість якого простягається до сьогодення. Різке зіткнення фіскальних потреб держави з інтересами економічного розвитку, яке особливо проявилося в кінці 19 ст., Ф. Нітті реалізував в самостійний принцип - необхідність стимулювання виробництва, що дало поштовх розвитку стимулюючого напрямку.

Довгий шлях розвитку, пройдений податковими системами різних країн, накопичення знань, їх практичне осмислення збагатили міжнародний досвід визначенням нових принципів. Потреби практики активізують необхідність їх впорядкування. Дослідження сукупності поглядів на відмінності, що супроводжують процес визначення цих принципів, показало - в їх основі комплекс факторів, які можна розцінити як розвиток фундаментальних основ і врахування реальних обставин економічного розвитку. Це, в свою чергу, дало змогу помітити, що серед економістів простежується узгодженість стосовно принципів, в основі яких сутність податків як економічної категорії; розбіжності стосуються принципів, породжених рамками реальних обставин та значенням, яке надається конкретному принципу в різних країнах.

З метою відбору, порівняності, виявлення ефективної комбінації принципів для побудови податкової системи, в дослідженні на основі аналізу їх особливостей були згруповані найбільш поширені в сучасній економічній теорії принципи оподаткування. Це дозволило виявити ті, використання яких необгрунтовано обмежене, що означає втрату управлінських можливостей в процесі оподаткування. Зроблено загальний висновок: пошук компромісів між певною мірою неузгодженими принципами оподаткування, як результату врахування реалій економічного розвитку, не звільняє від необхідності співвідносити, хоча б в загальних рисах, можливості формування податкової системи з фундаментальними вимогами.

Проблема вдосконалення податкової системи, як переконує проведене дослідження, стоїть не лише перед країнами з перехідною економікою, але й перед розвинутими, що зумовлено її об”єктивністю. Масштаби та напруженість проблеми, однак, суттєво відрізняються. В роботі визначено ряд тенденцій, що дозволяють повніше уяснити глобальні причини, місце, яке посідають податкові проблеми перехідних країн у порівнянні з іншими країнами світового загалу. Це: залежність податків, їх розмірів, структури від рівня економічного розвитку, зростання значимості прямих податків, а також те, що підвищення непрямих податків для розв”язання бюджетних проблем, надає позитивного спрямування оподаткуванню лише при умові стимулювання економічного розвитку.Порівняльний аналіз механізму функціонування окремих податків у різних країнах переконує, що пріоритет виробництва перед інтересами бюджету - принцип, який покладений в основу вирішення вказаних питань і відображає відмінність таі одночасно пояснює неефективність національного оподаткування.

Зарубіжний досвід виявив розбіжності не лише при формуванні податкових систем, але й у підходах до розв”язання протиріч. Ключовою визнано ту, що вирішення податкових проблем у розвинутих країнах пов”язується, насамперед, із створенням за допомогою комбінації податків їх системи, а потім з усуненням виявлених суперечностей шляхом подальшої оптимізації цієї системи. Натомість у перехідних економіках основними рисами реформування є вдосконалення та зміна окремих податків, що призводить до порушення системності. Кардинальний перегляд такого підходу здатний забезпечити вирішення багатьох проблем в національному оподаткуванні.

Друга група проблем пов”язана з аналізом та оцінкою розвитку податкової системи в Україні в таких напрямках: становлення оподаткування як системи, його фіскальна ефективність та вплив на розвиток економіки з обгрунтуванням шляхів підвищення її ефективності.

Реалізація цих завдань зумовила, насамперед, розмежування процесу розвитку національного оподаткування на етапи для досягнення необхідної глибини в його оцінці. При цьому була переглянута поширена в економічній літературі періодизація, в основу якої більшою мірою покладено управлінський аспект характеристики даного процесу, ніж його економічний зміст. Це пов”язано з трактуванням оподаткування як окремих податків. Якщо ж його метою вбачати створення системи податків, то вихідним критерієм періодизації мають стати рішення щодо формування податкової системи. Вони повинні концентрувати в собі ті теоретичні засади, які слід враховувати при подальшому реформуванні та сприяти не тільки закріпленню відносин, що склалися, але і їх вдосконаленню. На користь такого підходу свідчить і такий факт. Притаманне перехідній економіці використання податків для оперативного реагування на зміну господарських процесів утруднює виявлення реальних закономірностей та обгрунтування конструктивних рішень. Таким чином, рівень прийняття системних рішень став методологічно вихідним принципом аналізу та оцінки національної податкової системи.

Зважаючи на кардинальність змін, що двічі вносились до Закону “Про систему оподаткування” правомірно вести мову про три етапи розвитку національного оподаткування як системи: перший -1991-1993 рр., другий - 1994-1996 рр. і третій - з 1997 року.

Дослідження показало, не зважаючи на труднощі природньо притаманні етапу становлення, основні принципи побудови національної податкової системи були обрані у відповідності до загальносвітових тенденцій. Цьому сприяли орієнтація на ринок та висока відпрацьованість на світовому рівні фундаментальних основ оподаткування. Разом з тим вже на цьому етапі виявились такі перекоси у функціонуванні податкової системи, які не можна вважати лише результатом несприятливої економічної ситуації. Не малою мірою вони пов”язані з прорахунками в законотворчих та практичних діях, яким бракувало наукової обгрунтованності та системності. І, насамперед, це стосовувалосьбазового Закону “Про систему оподаткування”- основи інших податкових актів. Він був далеким від відображення національного оподаткування як системи. Створити власне систему не вдалось. Крім того, в ньому були закладені витоки фіскального ухилу оподаткування, який згодом перетворився в його основну ваду. Виявились порушення ключового критерію формування податкової системи, що базується на багатогранності значення податків. Не реалізувавши себе у розвитку і ефективності виробництва, оподаткування позбавлялось економічної основи та його результативності в майбутньому. В кінцевому підсумку це дало підстави охарактеризувати перший етап розвитку податкової системи як інтуітивний.

Наступний етап слід розцінити як спробу переходу до цілеспрямованого розвитку, втілення якісних підходів до реформування оподаткування. Це викладення концептуальних положень щодо визначення податкової системи, понять податку, збору, джерел та порядку сплати податків, уточнення принципів оподаткування. Однак, ті недоробки, яких не вдалось уникнути, не дали змоги повною мірою використати його переваги. У царині використаних понять, термінів була відсутня чіткість, що породжувало неоднозначність в сприйманні. Визначення податкової системи більшою мірою ілюструвало втрату явлення про оподакування як систему, а не стверджувало його. Детальний перелік податків, зборів (особливо місцевих) замість обгрунтованої класифікації за певними критеріями, відсутність механізму взаємозв”язку окремих елементів податкової системи практично робили її не життєздатною. Принципи побудови податкової системи не отримали роз”яснення, а її призначення, як і раніше, обмежувалось фіскальною спрямованістю.

Суть податкового реформування на третьому етапі розвитку полягала в трнсформації податкової системи від фіскальної до стимулюючої економічний розвиток. Природньо, базу для цього перетворення мав створити доопрацьований Закон “Про систему оподаткування”. Суттєва його доробка, насамперед, торкнулась принципів побудови податкової системи. Кожен з них отримав своє пояснення, а їх кількість була доведена до 11. Однак намагання деталізувати формування податкової системи шляхом переліку та кількісним зростанням принципів її побудови не той шлях, що мав забезпечити її ефективність. Він призвів до дублювання окремих з них, а головне - не відбулось їх органічного поєднання з кючовими положеннями - визначення та призначення податкової системи. Останні не зазнали відповідних змін. Не сталося перегляду й ряду інших положень, а отож зберігається їх негативний вплив на розвиток оподаткування.

Тобто, і сьогодні законодавчі дії в галузі оподаткування по ряду позицій ілюструють незбалансованість теорії та практики. Звідси одна з передумов ефективності національного оподаткування у підвищенні наукової обгрунтованості податкових законів. З цією метою розроблено ряд пропозицій, які включають перегляд вищеозначених положень.

Аналіз фіскальної ефективності національного оподаткування здійснено, насампред, шляхом оцінки динаміки зміни доходів і видатків державного бюджету та його дефіциту по відношенню до ВВП (табл.1).

Таблиця 1. Співвідношення валового внутрішнього продукту та показників зведеного бюджету України в 1990-1997 рр.

Виявлена невідповідність у динаміці, темпах, напрямках змін надходжень і витрат, яка сприяла зростанню бюджетного дефіциту. Переважала фіскальна спрямованість оподаткування. Це призводило до порушень у функціонуванні податкової системи, що не лише не забезпечувало необхідного збору податків, але й стримувало економічний розвиток. Відсутність послідовної стратегії у вирішенні питань наповнення бюджету окреслює і головний напрямок забезпечення ефективності оподаткування.

Порівняння стану податкових реформувань в Україні з країнами з аналогічною економікою стверджує їх незавершенність, протиріччя з досягнутим рівнем розвитку, недосконалість структури податків (табл. 2).

Розрахунки коефіцієнтів еластичності та динамічності податкової системи та окремих податків свідчать: посилення фіскального навантаження за рахунок зростання дії автоматичних - “вбудованого стабілізатора” поєднувалось з наростанням дискреційних заходів у тому ж напрямі. Коефіцієнти динамічності характеризувались таким ж безсистемними коливаннями, як і еластичності. Ця політика особливо яскраво проявилася в 1992-1995 рр. Зростання рівня еластичності починаючи з кінця 1992 р., яке торкнулось прямих і непрямих податків, надало аналогічних тенденцій податковій системі в цілому: коефіцієнт її еластичності перевищив 1. Високою ела стичністю характеризувались податок на прибуток (0,6 у 1991 р. та 1,7 у 1993 р.), прибутковий податок з громадян (відповідно 0,9 і 1,8). Яскраво визначились в цей період протиріччя зі світовою практикою, що демонструє необхідність зниження податкового навантаження в кризові періоди, а також доцільність довгострокових дискреційних заходів.

Таблиця 2. Валовий внутрішній продукт, показники бюджету у країнах перехідної економіки в 1996 р.

Досить переломним у цьому відношенні слід вважати 1995 р. Ще більш відчутні результати досягнуті в 1996 р.: коефіцієнт еластичності податкової системи становив 0,97. Зменшення еластичності торкнулось практично всіх елементів податкової системи. Найбільш відчутним воно було стосовно ПДВ (1,7 у 1992 р. та 0,8 у 1996 р.), акцизів (відповідно 1,6 і 1,1) та прибуткового податку з громадян (1,8 і 1,2). Якщо у 1995 р. динамічність податкової системи була нижчою у порівнянні з її еластичністю та меншою за 1, тобто зміни у податковій системі не сприяли збільшенню доходів, то в 1996-1997 рр. відбулось перевищення динамічності податкової системи над її еластичністю. Це переконує в необхідності врахування даних коефіцієнтів при визначенні напрямів податкових реформувань.

Сформована в останні два роки тенденція до більш цілеспрямованого виконання податковою системою фіскальної функції знайшла своє відображення в зменшенні питомої ваги податків у ВВП, а також податку на прибуток та ПДВ у доходах бюджету. Їх динаміка у 1990-1998 рр. виглядала таким чином: податок на прибуток - 26,8; 29,0; 22,7; 29,1; 27,3; 23,5; 18,2; 21,0; 19,8; ПДВ - 28,2; 21,4; 39,8; 34,7; 24,8; 21,9; 20,7; 28,0; 25,4 відсотків. Ці тенденції чіткіше простежуються при аналізі даних, скоригованих з метою їх репрезентативності на пенсійний фонд, хоча і суттєво уповільнються: податок на прибуток - 26,8; 29,0; 22,7; 29,1; 33,3; 29,5; 23,9; 21,0; 19,8; ПДВ -28,2; 21,4; 39,8; 34,7; 30,3; 27,5; 27,1; 28,0; 25,4. Для подальшого збереження цих тенденцій, необхідно таку політику супроводжувати оптимізацією витрат бюджету та встановленням і дотриманням межбюджетного дефіциту. Для реалізації вказаного підходу за допомогою математичних перетворень був виявлений зв”язок між показниками доходів, видатків та бюджетного дефіциту, складових, які обумовлюють фіскальну спрямованість оподаткування. Дотримання такого співвідношення при всій самостійності згаданих параметрів, не дозволяє встановлювати їх довільно. Для подальшого збереження цих тенденцій, автор вважає необхідним таку політику супроводжувати оптимізацією витрат бюджету та встановленням і дотриманням межбюджетного дефіциту. Для реалізації такого підходу в роботі за допомогою математичних перетворень був виявлений зв”язок між показниками доходів, видатків та бюджетного дефіциту, складових, що значною мірою обумовлюють фіскальну спрямованість національного оподатку-вання. Практичне використання цього співвідношення при всій самостійності таких параметрів не дозволяє встановлювати їх довільно.

Зроблено висновок про недоцільність на перехідному етапі радикальних змін в оподаткуванні. Слід припинити практику посилити саме фіскальний ефект податків. З іншого боку, ризикувати податками, що є фінансовою базою державного бюджету, також необачливо, оскільки в кінцевому підсумку незбалансованість доходів та витрат держави може звести нанівець всі інші зусилля до стабілізації. Сьогодні необхідна оптимізація фіскальної функції податків. Це: урівноваження структури податкової системи, вдосконалення механізмів обчислення податків і надання податкових пільг, збереження та забезпечення зростання податкової бази.

Аналіз впливу податків на розвиток економіки переконує в багатогранності цієї проблеми. Однак на практиці віддається перевага фіскальній її складовій, що спричиняє суттєві суперечності між державою та суб”єктами господарювання. Якщо динаміка валового прибутку, змішаного доходу у структурі ВВП характеризувалась у 1992-1998 рр. даними: 49,7; 53,9; 43,0; 37,4; 30,3; 30,0; 31,0, то податків на виробництво та імпорт (за винятком субсидій) відповідно:1,0; 7,1; 17,3; 19,1; 21,9; 22,4; 23,8. Сьогодні податки нейтральні до виконання стимулюючої функції. За рамками податкової політики знаходиться встановлення залежності між процесами формування і використання прибутку, незважаючи на те, що зараз податки фактично єдиний інструмент такого впливу з боку держави. Здійснений аналіз переконує у відсутності адекватності розмірів податкових доходів та прибутків підприємства. Так, у промисловості при його зростанні у 1995-1996 рр. на 1,5%, частка платежів до бюджету збільшилась на 5,9%. Це основна причина зменшення обсягів використаного прибутку, що спостерігається практично в усіх галузях. Особливу увагу викликають тенденції, характерні використанню прибутку на виробничий розвиток. Так, на транспорті та зв”язку при падінні частки прибутку, спрямованого на виробничий розвиток на 39,1%, його обсяги, використані на заохочення знизились лише на 21,9%, в галузі постачання та збуту - відповідно 12,1 і 6,8, житлово-комунального господарства - відповідно 24,4 і 12,0, по народному господарству в цілому - відповідно 21,4 і 20,7%. Податкова політика не націлена на активізацію структурних перетворень в економіці, освоєння нових технологій. У будівництві, де частка прибутку, використаного на соціальний розвиток і заохочення більше, ніж на 70% перевищувала витрати на виробничий розвиток, платежі до бюджету були значно нижчими в порівнянні з промисловістю (29,4 і 36,5), де витрати на виробництво значно вищі (23,2 і 16,5%).

Стимулююча спрямованість не простежується ні стосовно суб”єктів господарювання колективної, ні державної власності. Податковий тягар продовжують нести великі державні підприємства, внесок нових форм залишається недостатнім. При падінні у 1994-1996 рр. частки підприємств державної форми власності у балансовому прибутку народного господарства з 54 до 45,6%, частка їх платежів до бюджету зросла з 31,9 до 39,1%, хоча рівень рентабельності колективних підприємств був на 1% вищим.

Незважаючи на залежність між розмірами податків і розвитком виробничої діяльності, цей зв”язок не можна зводити до величини ставки. Не завжди зниження податкового тягара викликає адекватне підвищення ефективності виробництва. Слід зважати і на часовий лаг його зростання. Основа забезпечення стимулюючої ролі оподаткування - в його узгодженості з обгрунтованим визначенням розмірів прибутку. Вирівнення реального і оподатковуємого доходу - одне з пріоритетних завдань при реформуванні податкової системи, хоча такий напрямок і не отримав достатнього розвитку на практиці. До такого висновку приводить аналіз суб”єктивних та об”єктивних причин викривлення реальних економічних процесів, що зумовлюють виникнення розбіжностей згаданих параметрів. Запропоновані заходи спрямовані на ”розблокування” прибутку суб”єктів господарювання. Це, з одного боку, перехід до режиму формування собівартості, який відображає всі витрати, понесені збитки, відміна жорстких обмежень при формуванні витрат, врахування інфляційних процесів, вдосконалення механізму амортизаційних відрахувань, а з іншого, - звільнення собівартості від непритаманних витрат, що блокують зростання прибутковості.

Забезпечення стимулюючої ролі оподаткування потребує також встановлення співвідношення у розподілі заново створеної вартості, яке має визначати і граничний рівень ставок окремих податків. Дискусія з приводу до валового доходу чи прибутку повинна встановлюватись межа податкових вилучень, не звільняє від необхідності вирішення такої проблеми. Застосування відносно невисоких та уніфікованих ставок оподаткування, обмеження звільнень від податків це стратегія, що забезпечить ефективність оподаткування. Однак, у перехідних умовах, коли ринкові відносини недостатньо сприяють зростанню, резервом вдосконалення механізму впливу держави на подолання кризових явищ може стати використання моделі, що дає змогу задавати певні інтервали основним параметрам податкової системи в залежності від пріоритетів розвитку чи необхідності вирішення певних суспільно виправданих завдань. Тобто, має існувати і нижня межа податвих вилучень в залежності від необхідності зміни ключових показників діяльності. Вона визначатиме обгрунтованість рішень щодо диференцації податкових ставок, встановлення податкових пільг. У роботі запропонована схема оподаткування прибутку методом диференціації ставок податку на прибуток залежно від його використання на виробничий розвиток.

Вказаний підхід та багатоваріантність складових податкової системи актуалізують встановлення внутрішнього взаємозв”язку між її окремими елементами. Втрата такого взаємозв”язку, коли переваги одних податкових заходів анулюються чи призводять до недоліків інших - в ряду провідних факторів недосконалості оподаткування. Для усунення подібних неузгоджень податкові перетворення слід здійснвати в межах певної системи. Для окреслення контурів основних зв”язків між структуроформуючими елементами податкової системи і визначення напрямів їх досягнення виділено три типи податкових систем: фіскальну, помірно фіскальну та фіскально-стимулюючу, що відрізняються ступенем обмеження при визначенні принципів оподаткування, харатеристиками зв”язків з ВВП та рівнем розвитку непрямого і прямого оподаткування. Тобто, певною мірою це податкові концепції, які визначають конкретні податкові заходи, і поряд з цим узгоджені з загальною програмою економічних реформувань, зокрема, через частку розподілу ВВП через бюджет.

Здійснений аналіз дав змогу зробити висновок, що сучасний тип податкової системи можна характеризувати як близький до помірно фіскального. На протязі 1990-1998 рр. середній рівень доходів бюджету у ВВП становив 31,8%, а з виключенням Пенсійного фонду - 29,1%. На нашу думку, відносно досягнутого рівня розвитку межа розподілу ВВП через бюджет досягла максимуму. За рахунок незворотнього впливу податкових реформувань вона економічно об”єктивно має утримуватись на рівні близькому 30%. Лише із зростанням доходів на душу населення може стояти питання про її збільшення. Використовуючи математичну залежність між показниками доходів і видатків бюджету та бюджетним дефіцитом, можна окреслити нижній рівень видатків. Стосовно даного варіанту розподілу ВВП через бюджет та, виходячи з параметрів 3,5-4,0% бюджетного дефіциту, який, на наш погляд, більшою мірою відображає реалії сучасного стану в Україні, нижній рівень показника видатків бюджету має становити 33,5-34,0% відносно ВВП. Верхній рівень повинен визначатись можливостями залучення додаткових джерел бюджетних доходів або покриття бюджетного дефіциту. При умові покращання збирання податків і оптимізації державних витрат рівень розподілу ВВП через бюджет слід понизити до 25%. В податкових ставках це відповідає 25% податку на прибуток та 12% ПДВ.

Стратегічні напрями в оподаткуванні пов”язані з набуттям рис фіскально-стимулюючого характеру. Упродовж розвитку до цього типу важливе поетапне звільнення собівартості від видатків, передбачених спеціальними фондами, та інших податків і платежів, які безпосередньо підвищують собівартість продукції, ціну її реалізації, поступове переміщення центру тяжіння на фактори, пов”язані з ефективністю капіталу та доходами фізичних осіб при відповідній зміні політики доходів у державі.

Третя група проблем пов”язана з дослідженням механізму податкового контролю та його вдосконаленням. Останнє розглядається як фактор забезпечення ефективності оподаткування, адже трансформація податкової системи від фіскальної до стимулюючої економічний розвиток єдино можлива при підвищенні рівня збирання податків, а також як умова і шлях виведення на вищий рівень розвитку та наближення до світових стандартів.

Дослідження механізму податкового контролю та його проблем дозволило виявити: їх об”єктивність - залежність від негативних тенденцій в економіці та податковій політиці та суб”єктивність - недостатні масштаби, якість роботи податкових органів, незадовільний стан фіскальної культури в суспільстві. В сукупності це призвело до загострення проблеми збирання податків. Якщо на початку 1998 р. заборгованість з платежів до бюджету становила 2,3 млрд. грн., то на 1.11.1998р. вона підвищилась до 8,5 млрд.грн., що складає 8,3% ВВП і більше 30% доходів бюджету.

Оцінка роботи податкових органів у розрізі окремих її напрямів - контрольна, збирання податків, робота з платниками податків дозволила обгрунтувати ряд пропозицій щодо вибору форм контролю, складу його суб”єктів та об”єктів, методів здійснення. Разом з тим вона переконує, що на противагу більш поширеній думці про недостатність рівня податкового контролю (тільки у 1997р. податковою службою було мобілізовано 89% коштів Зведеного бюджету, її додатковий внесок сягав близько 10% доходів бюджету, чи 3% ВВП) одним із чинників, що обумовлюює його неефективність, слід розглядати неузгодженність інтересів сторін податкових відносин. Ця проблема не замикається розмірами податкового навантаження. Вона актуальна як з точки зору формування податкової політики, так і організації роботи податкових органів. При вражаючих масштабах несплати і приховування прибутків розміри неправомірно стягнутих з підприємців податків в окремих випадках досягають половини своєчасно сплачених сум чи переплати навіть перевищують недоїмку. Структура донарахованих по результатам перевірок сум відносно основного платежу, фінансових санкцій та пені нерідко характеризується співвідношенням - 1:2:1.

Пошук компромісу, що визначився в останній час, не призвів до відчутних результатів. Проблеми поточного моменту обумовлюють заміну виваженого курсу розвитку податкових відносин набором окремих заходів, не пов”язаних єдиною концепцією. На думку автора, підвищенню їх плідності сприятиме побудова податкових відносин на основі збалансування інтересів держави та платника податків, коли формування і управління податковою системою розглядається не тільки з висоти державних інтересів, а й з позицій суб”єктів господарювання та реалізується їх взаємна відповідальність. Адже сьогодні 70% злісних неплатників це підприємства нових форм власності.

В ході дослідження сформовані принципи взаємодії між державою і платником податків і шляхи її досягнення, які обумовлюють необхідність концептуальних уточнень, переміщення акцентів у діяльності податкових органів. Тактика управління і контролю в податкових органах більшою мірою повинна диктуватись природою, характером фіскальних порушень, поведінкою платника щодо фіску, і що не менш важливо - запобігати його неспроможності з метою збереження майбутньої податкової бази, допомагати платнику використати усі допустимі законом заходи для максимального скорочення його податкових зобов”язань. Такий підхід - не лише підсумок шляху, пройденого податковою системою, але й орієнтир, що суттєво визначає майбутнє у сфері податкової політики.

Розповсюджена сьогодні модель діяльності податкових органів, що базується на доведенні по лінійному ланцюгу до платника податків нормативних актів та аналогічній схемі податкового контролю, себе вичерпала. На зміну лінійній повинна прийти ”ланцюгова” модель, спрямована на досягнення взаємодії та відповідності між такими її складовими: пізнання та доведення до платника податкових рішень; визначення реальних можливостей виконання цих рішень; організація податкового контролю. Налагодження ”зворотного зв”язку” з платником, комплексний аналіз його результатів має знайти реалізацію при визначенні заходів як щодо організації діяльності податкових органів, так і реформування податкової політики.

Вивчення особливостей організації та управління діяльністю підрозділів по роботі з платниками податків, проведене анкетування та аналіз його результатів вказують на необхідність підвищення значимості цих підрозділів у таких напрямках як: провідника інтересів платника податків; ланки, що суттєво визначає загальну ефективність роботи податкових органів; джерела формування громадської думки щодо податкової політики. У площині практичного вирішення цієї проблеми розроблені рекомендації по вдосконаленню форм і методів роботи даних підрозділів, відображених у Положенні, що регламентує їх діяльність.

Вагомою обставиною у вирішенні зазначених проблем є формування податкової культури в суспільстві. Розроблені в дослідженні заходи на основі використання різноманітних форм роботи (масово-роз”яснювальна, співробітництво,освітянська, беручи до уваги їх відмінноті) сприятимуть практичній реалізації даного положення.

ВИСНОВКИ

1.Проведене дослідження свідчить, що по набору податків вітчизняна податкова система відповідає світовим стандартам. Разом з тим її ефективність низька. Вона не повною мірою забезпечує задоволення необхідних державних і соціальних потреб, не сприяє подоланню економічної кризи, а в окремих випадках навіть стає перешкодою до вирішення цих завдань. Звідси невідкладність підвищення ефективності системи оподаткування.

2.Теоретичне дослідження основних підходів економічної теорії до проблем оподаткування стало основою обгрунтування ряду положень, що визначили методологію дослідження, і які доцільно враховувати при науковому забезпеченні податкових реформувань. Розгляд податкової системи як активної форми зв”язку між державним добробутом і суспільним виробництвом і як відбитку співвідношення інтересів соціальних сил в суспільстві переконує, що проблема підвищення ефективності оподаткування завжди стоятиме лише стосовно конкретних умов функціонування економічної системи, та вирішальною мірою визначатиметься ступінню володіння механізмом погодження інтересів сторін податкових відносин.

3.Незважаючи на різноманітність аспектів вирішення проблем оподаткування, забезпечення його дійсної ефективності можливе в межах системного підходу. Однак сьогодні податкова система України не досягла своєї завершеності як система. Серед основних причин такого стану - недостатня наукова розробленість, незбалансованість теорії та практики, що особливо яскраво проявились у чинному законодавстві. Практичні напрями його доопрацювання при прийнятті Податкового кодексу полягають у чіткому визначенні податкової системи, обгрунтуванні її призначення, класифікації (замість простого переліку) податків і принципів її побудови та наявності конкретного механізму забезпечення взаємозв”язку між окремими складовими при внесенні у них змін та уточнень.

4. Оцінка фіскальної ефективності національного оподаткування свідчить про відсутність виважених критеріїв та послідовної стратегії в реалізації даного напряму його розвитку. Її досягнення зумовлює:

-відмову від прийняття безсистемних рішень щодо змін податкового навантаження без одночасного обгрунтування заходів, які б не допускали незбалансованості доходів і витрат держави, враховували часовий лаг зростання податкової бази та руйнівний характер подібних рішень відносно економічної стабілізації;

- досягнення при реформуванні збалансованості заходів автоматичного та дискреційного характеру, широко використовуючи при обгрунтуванні податкових рішень коефіцієнти динамічності та еластичності;

- встановлення та дотримання меж бюджетного дефіциту; прогнозування бюджетних видатків, виходячи від наявних доходів і меж бюджетного дефіциту з урахуванням зв”язку між цими параметрами.

5.З метою посилення впливу податків на управління господарською діяльністю, який сьогодні надзвичайно обмежений, необхідно:

- ув”язати оподаткування з обгрунтованим визначенням розмірів прибутку, сумірного з дійсним доходом підприємця, шляхом керованості процесами формування собівартості. Це, з одного боку, - відміна жорских обмежень при визначенні витрат, удосконалення механізму амортизації, врахування інфляційних процесів, а з іншого - звільнення від непритаманних їй витрат, що блокують зростання прибутковості;

-удосконалити зв”язок оподаткування з розподільчими відносинами: шляхом диференціації ставок податку на прибуток впливати на прийняття рішень щодо його використання в руслі забезпечення виробничого розвитку;

-проревізувати та на цій основі вдосконалити механізм пільгового оподаткування, надавши йому функціонального, пов”язаного з потребами розвитку і вдосконалення виробництва характеру, замість індивідуального.

6.Для досягнення системності податкові перетворення слід здійснювати в межах певної податкової системи: фіскальної, помірно фіскальної, фіскально-стимулюючої, що відрізняються ступенем обмеження при визначенні принципів оподаткування, характеристиками зв”язків з ВВП та рівнем розвитку прямого і непрямого оподаткування. Виділені типи систем певною мірою визначають податкові концепції, які обумовлюють конкретні податкові заходи та органічно ув”язані (через визначення частки розподілу ВВП через бюджет) із загальною програмою економічних реформувань.

7.Сучасний тип податкової системи можна характеризувати як близький до помірно фіскального. Стосовно досягнутого рівня розвитку оптимальним можна вважати перерозподіл через бюджет 30% ВВП. Подальше збільшення цієї частки можливе при зростанні ВВП на душу населення. Виходячи з параметрів 3,5-4,0% ВВП бюджетного дефіциту, що повніше відображає особливості сучасного стану в Україні, нижній рівень показника видатків бюджету має становити 33,5-34,0% відносно ВВП. Верхній його рівень повинен жорстко визначатись можливостями залучення додаткових джерел доходів чи покриття бюджетного дефіциту. При умові покращання збирання податків та оптимізації державних витрат рівень розподілу ВВП через бюджет доцільно понизити до 25%. У податкових ставках це відповідає 25% податку на прибуток та 12% ПДВ.

8.Напрями подальшого розвитку в оподаткуванні пов”язані з набуттям системою рис фіскально-стимулюючого характеру. З цією метою доцільне використання моделі оподаткування, що дає змогу задавати інтервали основним параметрам податкової системи в залежності від пріоритетів розвитку чи необхідності вирішення певних суспільно виправданих завдань. Це потребує встановлення межі податкових вилучень, визначення її верхнього та нижнього рівня, який визначатиме граничний та нижній рівень податкових ставок для реалізації стимулюючої функції.

9.В аспекті подальшого зміцнення фіскально-стимулюючого напряму в оподаткуванні необхідне поетапне зменшення податків і відрахувань, що входять у собівартість продукції, поступове переміщення центру тяжіння на фактори, пов”язані з ефективністю капіталу і доходами фізичних осіб при відповідній зміні політики доходів у державі.

10.Неузгодженість інтересів сторін податкових відносин - ключовий чинник, що обумовлює неефективність податкового контролю та податкової системи в цілому. Підвищенню плідності податкових відносин сприятиме їх побудова на основі збалансування інтересів держави та платника податків і не лише при визначенні окремого податку та платежу, але й здійсненні податкового контролю.

11.Це потребує реформування діяльності податкових органів, підвищення значимості підрозділів по роботі з платниками податків та формування високої податкової культури в суспільстві. На зміну лінійній повинна прийти ”ланцюгова” модель діяльності, спрямована на досягнення взаємодії та відповідності між її складовими: пізнання та доведення до платника податкових рішень; визначення реальних можливостей виконання цих рішень; організація податкового контролю. Організацію та координацію розробки цілісної загальнодержавної програми по формуванню податкової культури доцільно покласти на Державну податкову адміністрацію.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Онишко с.в. реальності та перешкоди на шляху до ефективної системи оподаткування // Проблеми фінансово-кредитного регулювання в перехідній економіці: Зб. наук. пр. - К.: Ін-т економіки НАН України, - 1996. - С. 46-53.

2. Онишко С.В. Податкові відносини між державою та платниками податків // Фінанси України. - 1998. -№ 3. - С. 84-91.

3. Онишко С.В.Бюджетний дефіцит та напрями реформування національного оподаткування // Економіка України. - 1998. - № 10. - С. 86-89.

4. Онишко С.В. Шляхи досягнення взаємозв”зку між окремими елементами податкової системи // Фінансово-кредитний механізм регулювання економічної стабілізації.: Зб. наук.пр. - К.: Ін-т економіки НАН України, - 1998. -С. 86-97.

Размещено на Allbest.ru