Фінансове планування

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Економічна сутність і завдання фінансового планування

2. Фінансові плани підприємств матеріального виробництва

3. Особливості фінансового планування в бюджетних організаціях

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

В умовах переходу до ринкової економіки значно підвищується матеріальна і моральна відповідальність керівників суб'єктів господарювання за їх фінансовий стан. Фінансовий стан підприємств залежить від рівня їх виробничо-фінансової діяльності, який значною мірою визначається рівнем управління в них. Вироблення управлінських рішень, оцінка та вибір найефективніших варіантів, форм і засобів їх виконання здійснюються на основі планування розвитку економіки підприємства загалом.

У загальному плануванні розвитку економіки підприємств істотну роль відіграє фінансове планування.

Поняття фінансового планування і стратегії управління підприємством ще досить недавно були незнайомі широкому загалу в Україні. Та й сьогодні цим поняттям більш оперують науковці, а ніж практики. Але будимо сподіватися, що в майбутньому планування фінансової діяльності підприємств буде більш розповсюджене явище, а ніж зараз.

Фінансове планування на рівні підприємства - це процес планування надходжень і використання фінансових ресурсів, встановлення оптимальних співвідношень у розподілі доходів підприємств.

Об'єктами планування є доходи підприємства в їх числі й нагромадження (прибуток тощо), взаємовідносини з державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, обсяг довготермінових кредитів банків на інвестиційні заходи, потреба підприємства у власних оборотних коштах і джерелах її покриття.

Головним інструментом фінансового планування в сучасних умовах є фінансовий план підприємства, зокрема у формі балансу доходів і видатків, значне поширення у практиці мають також такі інструменти фінансового планування, як платіжний календар, бізнес-план.



1. Економічна сутність і завдання фінансового планування

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності. За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства. [6, c 230]

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об'єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства.

Фінансова стратегія підприємства згідно зі стратегічною ціллю забезпечує:

· формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

· виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

· відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

· визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:

· визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

· визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

· фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;

· вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

· розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства. [3, c 161-163]

Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства. Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

· прогноз звіту про прибутки та збитки;

· прогноз руху грошових коштів;

· прогноз балансу активів та пасивів підприємства. Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат суворо нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Міністерства, які вважали підприємства своєю власністю, займалися перерозподілом їхніх доходів та прибутків. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі. [8, c 304]

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросла важливість перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств. Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтаціями.

За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

· забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

· установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

· визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

· виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

· здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні питання:

· які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;

· які джерела їх надходження;

· чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

· яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

· як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

· як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання. [11, c 433]

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, Що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими норма-швами с ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

· максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного

· капіталу;

· максимум збереження фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

· мінімум поточних витрат;

· мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

· максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знайдення кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків). Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

2. Фінансові плани підприємств матеріального виробництва

Основою ринкових відносин є гроші. Вони пов'язують інтереси продавця і покупця. Покупець платить гроші продавцю, розраховуючи потім продати результати своєї праці і отримати за це гроші. Частина з них він віддає банку в погашення кредиту і бюджетам різних рівнів у вигляді податків, а решту використовує на власні потреби. Ринкові відносини - це насамперед фінансові відносини, коли учасники ринкових відносин припускають заробити гроші і використовувати їх на різні цілі, створюючи власні відповідні грошові фонди.

Фінанси підприємств - це економічні, грошові відносини, що виникають в результаті руху грошей: на їхній основі на підприємствах функціонують різні грошові фонди.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних коштів підприємства, його доходів, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Виручка - це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції коштів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства. В результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це пов'язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємств матеріального виробництва, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі. [1, c 108]

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, які виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого доходу. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільовий джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовується на накопичення, складають грошові ресурси підприємства матеріального виробництва, використовуються на його виробниче і науково-технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на накопичення, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення питання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства матеріального виробництва. Фінансові відносини підприємств складаються з чотирьох груп.

Це відносини:

· з іншими підприємствами та організаціями;

· всередині підприємства;

· всередині об'єднань, підприємств, що включають відносини з вищестоящою організацією, всередині фінансово - промислових груп, а також холдингу;

· з фінансово-кредитною системою - бюджетами і позабюджетними фондами, банками, страхуванням, біржами, різними фондами.

З метою управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

Фінансовий механізм підприємств - це система управління фінансами підприємства, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і фондів грошових коштів з метою ефективного їх впливу на кінцеві результати виробництва, встановлювана державою відповідно до вимог економічних законів. Фінансовий механізм підприємств є центральним у всьому фінансовому механізмі, що пояснюється провідною роллю фінансів сфери матеріального виробництва. Звідси і високі вимоги, які до нього пред'являються. Фінансовий механізм підприємств зв'язаний з керуванням фінансовими відносинами, що виникають на підприємстві, і їх грошовими фондами. [7, c 273]

Отже, якщо фінанси - це об'єктивна економічна категорія, існуюча незалежно від волі людей, то фінансовий механізм призначений для управління фінансами. Він, з одного боку, об'єктивний, оскільки будується відповідно до вимог об'єктивних економічних законів, а з іншого - носить суб'єктивний характер, так як встановлюється державою для вирішення тих завдань, які стоять перед ним на тому чи іншому етапі його розвитку за допомогою різних форм і методів господарювання. Організація взаємодії фінансових відносин досягається шляхом використання фінансових категорій (прибуток, податки, оборотні кошти, амортизація, безготівкові розрахунки) і нормативів (рентабельність, платежі до бюджету, оборотні кошти), різного роду стимулів, санкцій та інших фінансових важелів.

Фінансовий механізм підприємств повинен сприяти найбільш повної і ефективної реалізації фінансами своїх функцій та їх взаємодії. Перш за все за допомогою механізму управління фінансами підприємств досягається забезпеченість їх необхідними коштами. При цьому в ринковій економіці джерелом грошових коштів підприємств служать власні доходи, за рахунок яких повинні покриватися всі витрати. Додаткова тимчасова потреба в коштах задовольняється за допомогою кредиту.

До функцій фінансів належать такі, які взаємопов'язані між собою:

· забезпечення підприємства грошовими коштами;

· розподільна;

· контрольна.

Функція забезпечення підприємства грошовими коштами тісно пов'язана з розподільчою функцією фінансів підприємств, що здійснюється за допомогою фінансового механізму.

Розподільні відносини на підприємстві роблять дуже сильний вплив на кінцеві результати. На підприємстві розподіляється виручка від реалізації продукції. Частина її йде на відшкодування витрат підприємства, тобто собівартості продукції (спожиті засоби виробництва і заробітна плата), а інша - являє собою її прибуток. Вона, у свою чергу, розподіляється між підприємствами і державним бюджетом.

Фінансовий механізм цих відносин передусім включає в себе:

· залежність заробітної плати від збуту виробленої продукції і надходження за неї платежів, економії від зниження собівартості продукції;

· ефективне ведення господарства;

· обґрунтованість нормативів розподілу прибутку між підприємствами і бюджетом;

· характерні риси цих нормативів (єдині, стабільні і т.д.);

· обґрунтованість відрахувань на економічне стимулювання;

· ефективність використання коштів на науково -дослідні роботи, реконструкцію та технічне переозброєння, підготовку кадрів та інші цілі. Розподільні відносини різноманітні.

Фінансовий механізм підприємств і галузей, пов'язаний з реалізацією контрольної функції фінансів, будується на основі стимулів і санкцій, а також відповідних показників. Ефективність стимулів і санкцій, їх реальність визначають дійсний результат кожного підприємства, його працівника.

Показники фінансового контролю різноманітні. Головним показником фінансового стану підприємства є наявність коштів, на основі яких підприємство своєчасно розраховується з постачальниками, бюджетом, банками, створює необхідні грошові фонди, задовольняє інші потреби. У цьому виявляється фінансовий контроль підприємства. З іншого боку, погіршення фінансового становища підприємства можна простежити за допомогою наступних показників фінансового контролю: заборгованості постачальникам, банку, бюджету, робітникам і службовцям, нестачі обігових коштів, збитків.

Фінансова діяльність на підприємствах здійснюється фінансовим відділом, що є їхньою самостійним структурним підрозділом. На невеликих підприємствах фінансовий відділ може бути поєднаний з відділом збуту (фінансово-збутової відділ) або з бухгалтерією (бухгалтерсько-фінансовий відділ). Начальник фінансового відділу підпорядковується керівнику і несе з ним відповідальність за фінансовий стан підприємства. [3, c 402]

До складу фінансового відділу підприємства можуть входити начальник відділу, заступник начальника, старші економісти, економісти, касир, касир-інкасатор, друкарка. Співробітники фінансового відділу підприємства виконують, як правило, такі види робіт: фінансове, кредитне і касове планування та оперативне управління реалізацією планів, виписка платіжних документів на адресу покупців і контроль за їх оплатою, оплата рахунків постачальників, отримання і погашення кредитів, отримання у банку готівкових грошей і виплата заробітної плати та інших платежів та ін.

Головне завдання працівників фінансових служб підприємства полягає в найбільш повній практичній реалізації функцій фінансів на основі повного госпрозрахунку та самофінансування. Це насамперед реалізація забезпечують функції фінансів шляхом зміцнення фінансового становища підприємства за рахунок підвищення його рентабельності; збільшення прибутку шляхом зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення її якості, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. фінансовий планування виробництво бюджетний

Важливе місце в діяльності фінансової служби підприємства займають питання розподілу грошових доходів, прибутку. Крім того, матеріальне стимулювання і матеріальна відповідальність являють собою реалізацію контрольної функції фінансів.

У цьому зв'язку в задачі фінансових служб підприємств входять:

· створення фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку, забезпечення зростання прибутку, підвищення рентабельності;

· виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, вищестоящою організацією, з виплати заробітної плати та інших зобов'язань, що випливають з фінансового плану, а також організація розрахунків;

· сприяння найбільш ефективному використанню виробничих фондів та інвестицій;

· розробка та реалізація фінансового, кредитного та касового планів;

· здійснення заходів з ефективного використання виробничих фондів, доведення розмірів власних оборотних коштів до встановлених економічно обґрунтованих нормативів, забезпечення збереження і прискоренню оборотності оборотних коштів;

· контроль за правильним використанням фінансових ресурсів, забезпеченням збереження і прискоренням оборотності оборотних коштів.

Важливим завданням фінансової служби підприємства є правильна організація розрахунків за готову продукцію і постійний контроль за виконанням плану по реалізації продукції і прибутку. Велике значення при організації фінансової роботи на підприємстві має своєчасність розрахунків з бюджетом, організація взаємовідносин з банками, правильність розрахунків з робітниками і службовцями, контроль за дотриманням нормативу оборотних коштів.

Таким чином, фінансова служба підприємства покликана відігравати важливу роль у процесі виробництва і реалізації продукції.

В даний час фінанси підприємств знаходяться в кризовому стані, який проявляється:

· в значному нестачі коштів як для здійснення виробничої діяльності, так і для інвестицій;

· це виражається в невисокому рівні заробітної плати, затримці її виплати, а також у практичному припиненні фінансування соціальної сфери з боку підприємств;

· в дорожнечі кредиту і неможливості в достатній мірі його використання для потреб підприємства;

· в значних неплатежі підприємств один одному, наростаючих досить високими темпами, що збільшує дефіцит грошових коштів у підприємств і ускладнює їх проблеми.

Тому в даний момент першочерговим завданням для держави і підприємств є зміцнення фінансів підприємств і на цій основі - стабілізація фінансів держави. Без її втілення в життя інші завдання, в тому числі і проблеми інфляції, вирішити неможливо.

Основні шляхи зміцнення фінансів підприємств пов'язані з оптимізацією використовуваних ними грошових коштів та ліквідацією їх дефіциту. [5, c 237]

Таким чином, фінанси підприємств матеріального виробництва є важливою економічною категорією. Від їх правильної організації залежать результати діяльності підприємства. Для більш глибокого дослідження організації фінансів підприємств матеріального виробництва необхідно розглянути їх галузеві особливості.

3. Особливості фінансового планування в бюджетних організаціях

Сутність бюджетного планування

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання.

Бюджетне планування - це комплекс організацій-но-технічних, методичних і методологічних заходів на таких стадіях бюджетного процесу як складання, розгляд і затвердження бюджетів для визначення обсягів і джерел формування та напрямів використання бюджетних ресурсів держави з метою забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку суспільства.

Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування і займає центральне місце у фінансовому плануванні. Від рівня збалансованості бюджету на стадії планування, точності економічних і соціальних прогнозів залежить стабільність функціонування бюджетної сфери і рівень виконання програм протягом майбутнього бюджетного періоду.

Держава використовує бюджетне планування для забезпечення ефективного функціонування бюджетної системи. Воно має такі особливості:

- об'єктом бюджетного планування виступають бюджетні ресурси держави;

- суб'єктами є органи державної влади й управління та місцевого самоврядування;

- предметною галуззю (сферою застосування) бюджетного планування є бюджетні відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту та пов'язані з формуванням і використання фінансових ресурсів держави на всіх стадіях відтворювальних процесів;

- у процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з прогнозами економічного і соціального розвитку, встановлюються безпосередні зв'язки підприємств і організацій різних форм власності з бюджетом на плановий період;

- за допомогою бюджетного планування створюється належна фінансова база, визначаються параметри та конкретні механізми реалізації програм соціального захисту населення;

- бюджетне планування ґрунтується на грошовій оцінці бюджету, що дозволяє визначати найефективніші варіанти фінансового забезпечення прогнозних показників соціально-економічного розвитку;

- бюджетне планування є дієвим інструментом бюджетної політики держави.

Ефективне використання бюджетного планування у суспільстві залежить від якості виконання завдань, що стоять перед ним на всіх стадіях бюджетного процесу. Найважливішими серед них є:

- формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період;

- визначення раціональних шляхів бюджетного забезпечення передбачуваного рівня соціально-економічного розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

- виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку;

- встановлення раціональних форм мобілізації грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджетів з урахуванням резервів їх збільшення;

- раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня. Кінцевим результатом процесу бюджетного планування є сукупність рішень і бюджетних показників у вигляді державного та зведеного бюджетів з врахуванням змін, що відбулися або очікуються у бюджетній сфері.[11, c 190]

Організація бюджетного планування буде ефективною, якщо в неї закладатимуться науково обґрунтовані принципи. До них належать такі основні принципи бюджетного планування:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного і соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями;

- органічний зв'язок бюджетного планування з планами соціально-економічного розвитку держави та регіонів, між прогнозними та поточними бюджетними планами;

- демократизація бюджетних відносин, тобто під час планування необхідно враховувати оптимальні зв'язки між державним і місцевими бюджетами, а також між ланками місцевих бюджетів;

- пріоритетне значення бюджетного планування у всій сукупності фінансових планів;

- наукове обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість;

- застосування єдиної методології щодо проведення бюджетних розрахунків;

- раціональне визначення джерел мобілізації бюджетних ресурсів і оптимальний їх перерозподіл через ланки бюджетної системи;

- створення необхідних резервів для забезпечення безперервності бюджетного процесу;

- директивність та обов'язковість виконання показників бюджету всіма суб'єктами бюджетних відносин.

Опираючись на зазначені принципи, бюджетне планування забезпечує належне функціонування бюджетної системи та проведення дієвої бюджетної політики відповідно до економічної ситуації на кожному конкретному етапі розвитку суспільства.

Залежно від суб'єктів та рівнів бюджетного планування розрізняють: зведене, територіальне та адресне планування.

Зведене бюджетне планування здійснюється на стадії складання проектів бюджетів з метою забезпечення їхнього збалансування. На цьому етапі визначаються основні напрями роботи, форми та методи мобілізації бюджетних ресурсів, здійснюється взаємоузгодження основних макропоказників економічного і соціального розвитку. Незважаючи на те, що зведені бюджети не мають правового навантаження, їхні показники широко використовуються для аналізу процесів формування та використання фінансових ресурсів держави, визначення обсягів регулюючих доходів та міжбюджетних трансфертів. Для цього проводять комплексні розрахунки за показниками валового внутрішнього продукту та національного доходу, визначають рівень надходжень до бюджету та державних цільових фондів, мінімальний рівень соціальних потреб тощо. В умовах адміністративної реформи, розширення бюджетних прав органів місцевого самоврядування роль зведеного бюджетного планування знижується.[10, c 318]

Територіальне бюджетне планування передбачає складання та забезпечення виконання представницькими та виконавчими органами влади на локальному рівні відповідних місцевих бюджетів, що є їхньою фінансовою базою і забезпечують їхню фінансову незалежність. Окрім того показники цих бюджетів можуть використовуватися для визначення середньої фінансової забезпеченості відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Роль територіального бюджетного планування значно посилюється, що пов'язано з суттєвим розширенням владних повноважень органів місцевого самоврядування та зміцнення їхньої фінансової бази.

Адресне бюджетне планування полягає в узгодженні та ув'язці конкретних показників бюджетів з показниками фінансових планів суб'єктів господарювання.

Адресність бюджетного планування забезпечується, з одного боку, централізацією бюджетного планування за принципом доведення показників зверху вниз, з другого боку, - тісним зв'язком та узгодженістю показників бюджету з показниками фінансових планів головних розпорядників бюджетних коштів.

Кінцевим результатом процесу бюджетного планування є сукупність рішень і бюджетних показників у вигляді державного, місцевих та зведеного бюджетів.

Оптимальні управлінські рішення, які приймаються на всіх етапах бюджетного процесу, мають базуватися на якісній і кількісній оцінках умов і чинників, що впливають або діють у бюджетній сфері і поза нею, враховувати зміни, які вже відбулися або очікуються.Тому у процесі бюджетного планування важливо правильно вибрати методи планування. Вони є тими інструментами, за допомогою яких держава оптимізує бюджетні потоки у суспільстві. У бюджетному плануванні використовуються такі методи: коефіцієнтів або екстраполяції, нормативний, балансовий, програмування або математичного моделювання.

Метод коефіцієнтів базується на вивченні економічної кон'юнктури в минулих періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) до фактичних результатів виконання бюджетів. Досягнуті у минулі періоди показники коригуються за допомогою відповідних коефіцієнтів, які враховують зміни, що передбачаються у плановому періоді. Цей метод є доволі простим у використанні. Однак, йому притаманні суттєві недоліки - разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце у минулому, а також не вишукуються внутрішні резерви та можливості економії бюджетних коштів.

Нормативний метод передбачає використання у плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Нормативний метод застосовується, зокрема, у плануванні бюджетних доходів і витрат. Він спроможний відносно об'єктивно оцінити можливості наповнення бюджетів та потреби бюджетних установ у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання. [8, c 295]

Останнім часом нормативний метод використовується для визначення мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя як критерію оцінки бюджетних потреб регіонів. Так, відповідно до закону "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи із законодавчо визначеного рівня мінімальних соціальних потреб.

Нормативний метод буде ефективнішим за умови, якщо норми і нормативи будуть науково обґрунтованими, прогресивними (тобто зорієнтованими на кращий досвід), відносно стабільними. З огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку держави, розвиток науково-технічного прогресу, враховуючи закон постійно зростаючих потреб населення, нормативи повинні час від часу переглядатися. Норми і нормативи мають формуватися на основі єдиного методологічного підходу незалежно від рівнів управління. Це, в свою чергу, дасть змогу виявляти бюджетні резерви, сприятиме економії бюджетних коштів.

Балансовий метод дозволяє узгодити видатки з джерелами їхнього покриття, встановити взаємозв'язок наявного обсягу фінансових ресурсів у державі з відповідними потребами. Попередня практика свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялось у необґрунтованому завищенні бюджетних видатків, наданні дотацій збитковим підприємствам. Широке його використання у сучасних умовах дозволяє виявити дефіцит фінансових ресурсів у масштабах держави, ефективно й обґрунтовано перерозподіляти фінансові ресурси між різними ланками бюджетної системи.

Метод програмування або математичного моделювання передбачає побудову фінансових моделей, що імітують рух реальних економічних і соціальних процесів. Починаючи з 2003 року, для формування реальних і збалансованих бюджетів та забезпечення їх касового виконання згідно з бюджетними розписами в автоматизованому режимі використовують програмно-цільовий метод формування бюджету. Він успішно використовується при фінансуванні державних програм економічного і соціального розвитку і дає можливість забезпечити прозорість й обґрунтованість конкретних напрямів видатків бюджету, підвищити ефективність витрачання розпорядниками бюджетних коштів, а отже посилити дієвість управління державними фінансами.

Застосування цього методу ґрунтується на програмно-цільовому підході, в основі якого закладені чітко сформульовані цілі і засоби їх досягнення. Він передбачає:

- встановлення пріоритетів державних видатків за напрямами витрачання з належним соціально-економічним обґрунтуванням необхідності цих витрат;

- забезпечення раціонального витрачання фінансових ресурсів;

- фінансування тих суспільних послуг, які найбільшою мірою відповідають потребам громади і характеризуються якісними показниками соціальної ефективності при заданих ресурсних обмеженнях;

- призупинення фінансування згідно з вибором альтернативного варіанту. Перспективним методом планування, а також виконання і контроль за виконанням бюджету у світовій практиці є бюджетування, орієнтоване на результати (БОР) і комплексне середньострокове планування видатків бюджету. Цей метод забезпечує розподіл бюджетних ресурсів за цілями, задачами і функціями держави з врахуванням пріоритетів державної політики та кінцевих результатів використання бюджетних коштів.

Метод бюджетування, орієнтованого на результати дозволяє співставляти затрати і результати, вибирати найбільш оптимальні шляхи використання бюджетних коштів, оцінювати ступінь досягнення запланованих результатів і їх якість.

Основоположним принципом методу є забезпечення взаємозв'язку між виділеними бюджетними ресурсами та очікуваними результатами від їх використання. [5, c 384]

Програми, які розробляються відповідно до принципів методу бюджетування, орієнтованого на результати, повинні містити обґрунтування очікуваних результатів від їх реалізації, а також систему показників для вимірювання результатів реалізації програм. Це дозволить проводити:

- попередню оцінку програм на етапі узгодження проекту бюджету;

- моніторинг ступеня досягнення намічених цілей і запланованих результатів у процесі реалізації програми;

- оцінку ефективності реалізації програм.

Запровадження методу бюджетування, орієнтованого на результати, є тривалим процесом і повинно розглядатися в єдиному комплексі з питаннями вдосконалення державного управління.

Особливого значення нині набуває стратегічне планування, яке передбачає розробку стратегії заходів та механізмів їх реалізації для визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей. Для досягнення поставлених цілей окреслюються напрямки діяльності державних органів, виходячи з фінансових можливостей на певному етапі економічного розвитку. Це в основному визначається у вигляді програмних та прогнозних документів органів влади: Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Державної програми економічного і соціального розвитку на середньостроковий період.

Основними програмними документами, які окреслюють економічну і соціальну політику уряду, а також бюджетну стратегію на середньострокову та довгострокову перспективу України є:

- Послання Президента України до Верховної Ради "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки";

- Указ Президента України "Про Стратегію економічного і соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції на 2004-2015 роки"";

- Розпорядження Кабінету Міністрів "Про основні напрями та організацію наукових досліджень з питань, пов'язаних із забезпеченням проведення державної фінансової політики та удосконалення бюджетного процесу в 2005-2007 роках";

- Програма діяльності Кабінету Міністрів України.

На основі вищезазначених стратегічних прогнозних документів розробляються Основні напрями бюджетної політики на відповідний бюджетний період, які мають містити пропозиції уряду щодо основних параметрів бюджетної політики.

У бюджетному плануванні беруть участь Кабінет Міністрів, відповідні комітети Верховної Ради, міністерства та відомства, наукові установи, громадські організації, а також міжнародні фінансові інституції та зарубіжні консультанти.



Висновок

Фінансове планування - це процес визначення обсягів фінансових ресурсів, за джерелами формування та напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками діяльності підприємства в плановому періоді.

Мета фінансового планування - забезпечення господарської діяльності підприємства необхідними джерелами фінансування. Фінансове планування пов`язане з плануванням виробництва на підприємстві. Показники усіх планових фінансових документів тісно корелюються з планами з обсягу виробництва, асортименту товарів, собівартості продукції. Основне призначення фінансового планування в створенні необхідних умов для успішного виконання цих планів. В основу фінансового планування покладено стратегічні і виробничі плани. Стратегічний передбачає формування цілей і задач. А виробничий план складається на підставі стратегічного і передбачає визначення виробничої, маркетингової, науково - дослідної та інвестиційної політики.

Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції.

Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства з умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Фінансове планування передбачає багато методів, найчастіше з яких використовується балансовий метод. Серед методів також відомі: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичне моделювання. При плануванні необхідно, вибирати найбільш вигідні варіанти капіталовкладень, враховувати собівартість тощо. В сучасних економічних умовах основним документом фінансового планування на підприємстві, є бізнес-план.

Бізнес-план складається для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, а також для управління поточною і стратегічною фінансовою діяльністю. Одним із важливих елементів бізнес-плану є фінансовий план, який включає як правило наступні документи: прогноз обсягів реалізації, кошторис грошових видатків і надходжень, таблицю доходів і витрат, прогнозований кошторис активів та пасивів підприємства, розрахунок точки досягнення беззбитковості. Фінансовий план складається поетапно. Сукупність усіх планових розрахунків підприємства, тобто виробничі плани, маркетингові програми, план впровадження нової техніки і технології, план матеріально-технічного постачання, фінансовий план являє собою бізнес-план діяльності підприємства.

Головним висновком з усього вищесказаного, є те, що без фінансового планування і таких важливих компонентів цього процесу як фінансовий та бізнес плани не може бути досягнутий той рівень управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який забезпечує йому успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріальної бази, соціальний розвиток колективу. Ніякий інший вид планування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення, бо саме фінанси охоплюють усі без винятку сторони і ділянки його функціонування.

Список використаної літератури

1. Бандурка О.М., Орлов П.І. Фінансова діяльність підприємства: Підручник для студентів. ВЗО. фін. спец. - К: Либідь, 1998.;

2. Баранчеев В. Стратегический аналіз: технология, инструменты, организация // Проблемы теории и практики управления. - 1998 - №5. Забагни Н.В. и др. Предпринимательский менеджмент. - М.: Прио - 1999;

3. Кірейцев Г.Г. Фінанси підприємств. - К. ЦУЛ, 2002 г.;

4. Ковалев В.В. Финансы предприятий. - М. Финансы и статистика 1997 г.;

5. Лихота У.П. Фінансова стратегія управління підприємством // Фінанси України 2/2001;

6. Онищенко С.В. Фінансове планування - основний елемент управління фінансами підприємства // Фінанси України 9/2000;

7. Поддерьогін А.М. Фінанси підприємств. - К.: КНЕУ, 1999. Поддерьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ. 2000;

8. Поліщук О.В. Планування результативної діяльності підприємства;

9. Слав`юк Р.А. Фінанси підприємств.: Навчальний посібник. - К. ЦУЛ, 2002;

10. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. - К.: КНЕУ. - 1999;

11. Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посібник. - К: КНЕУ, 1998.

Размещено на Allbest.ru