Розвиток системи оподаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Податкова система в Росії

Податкова система в Росії почала формуватися ще в часи Петра І (1672-1725). Дуже часто той період називають епохою славних справ, у той же час епоха Петра I характеризується постійною недостачею фінансових ресурсів через численні війни, велике будівництво, великомасштабні державні перетворення. Для поповнення державної скарбниці знаходили все нові способи, з'являлися нові податки, аж до податку на бороди й вуси. Були введені такі збори, як подушна подать, гербовий збір, подушний збір з візників, податки з постоялих дворів, печей, кораблів, кавунів, горіхів, з церковних вірувань. Але саме Петром I було прийнято низку заходів для забезпечення принципів справедливості оподатковування, рівномірності податкового тягаря, який був послаблений для незаможних людей.

Наприкінці XVII-початку XVIII століть у європейських країнах, у тому числі й у Росії, стали формуватися адміністративні уклади державності з досить раціональною податковою системою, що складається з прямих і непрямих податків. Саме тоді в якості основного непрямого податку з'явився акциз. Акциз стягувався безпосередньо з міських воріт з усіх товарів, що увозилися та вивозилися. Розміри акцизу коливалися від 5 до 25%, однак обґрунтування відсотків оподатковування не було.

Із прямих податків більша частина доходів припадала на подушну подать і податок на прибуток. Від них були звільнені дворянство й духівництво, але буржуазія й селянство віддавали державі 10-15% своїх доходів.

У ті часи у Росії прямі податки відігравали другорядну роль. Доходи ж від непрямих податків складали більше 60% державної скарбниці. На початку XIX століття політичні події в Європі, війна з Наполеоном вимагали постійного надходження коштів до скарбниці Російської Імперії. У 1809 році видатки державного бюджету в 2 рази перевищували доходи. У цей час була розроблена програма фінансових перетворень, пов'язана з іменем радника імператора Олександра I, Михайла Сперанського. Основні положення цієї програми зводилися до того, що:

- видатки повинні відповідати доходам;

- видатки повинні розподілятися по відомствах за такими критеріями: ступенем потреби в них (необхідні, корисні, надлишкові, зайві й марні), за призначенням (звичайні й надзвичайні, причому для надзвичайних повинні бути передбачені не гроші, а способи їхнього одержання), за ступенем сталості (стабільні й мінливі).

Саме в цей час Олександром I було засноване Міністерство фінансів Росії. Протягом XIX століття головним джерелом доходів залишалися державні прямі й непрямі податки. Основним прямим податком продовжувала залишатися подушна подать, що з часом була замінена податком з міських споруд (будов). Друге місце серед прямих податків займав оброк - плата за користування землею. Купці сплачували податки на гільдію - збір з капіталу (2, 5-4 %). Даний збір був уведений Катериною II замість подушної податі. Крім основних ставок прямих податків уводилися надбавки цільового призначення - на будівництво доріг, для сплати державних боргів. Дворяни, які проживали за кордоном не по службі й мали доходи за межами Росії, повинні були платити вдвічі більше.

У 80-х роках XIX століття був уведений у дію податок на прибуток, податок на доходи з цінних паперів, потім державний квартирний податок, діяли мита з майна, що переходить у спадщину або по даруванню. Залежно від ступеню споріднення вони мали ставку від 1 до 6 % вартості майна.

Серед непрямих податків великі доходи приносили Російській державі акцизи на тютюн, цукор, гас, сіль, сірники, дріжджі, нафтові масла тощо. Значними були надходження податків від виробництва й торгівлі алкогольними напоями.

Податок на промисел з'являється у 1898 році, ініціатором його був Микола II. Податок на промисел проіснував до Великої Жовтневої Соціалістичної революції 1917 року. Цей податок сплачувався торговельними закладами й промисловими підприємствами за право ярмаркової торгівлі.

Ще одним прямим податком у той час був податок на нерухоме майно (9 %). Таким чином, у кінці ІХ -- початку XX століть в Росії перевага була за прямими податками (близько 60 % всіх доходів). На початку XX століття (1900-1913 рр.) у Росії починають відбуватися зміни в структурі податків.

З початком Першої світової війни у 1914 р. для Росії почалися тяжкі часи. Різко зросла паперово-грошова емісія, зростали військові видатки, необхідно було систематично підвищувати податки й збори, уводити нові акцизи, стрімко зросли суми позик як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. У таких умовах купівельна спроможність рубля швидко падала, що поглиналося інфляцією, зменшувався золотий запас Росії.

Положення Росії ще більше погіршувалося, лютнева революція 1917 року внесла свій вклад. Уряд Керенського не зміг впоратися з економічними й фінансовими труднощами. Шлях було знайдено - паперово-грошова емісія. Сучасники писали, що поклеїти стіни так званими «керенками» (паперовими грошима) було значно дешевше, ніж купувати на них шпалери. Після Великої Жовтневої Соціалістичної революції 1917 р. основним джерелом доходів центральних органів Радянської влади стала емісія паперових грошей.

Нова економічна політика - новий етап у налагодженні фінансової системи країни. Свій початок він бере з 1921 року, коли були зняті заборони на торгівлю, на місцевий кустарний промисел, з'явилися іноземні концесії. Була розроблена система податків, позик, кредитних операцій, вжиті заходи по зміцненню грошової одиниці, існували різні форми власності, діяли економічні закони, що було однією з головних умов функціонування податкової системи. Досвід 20-х років засвідчив, що нормальне оподатковування можливо лише при певній побудові відносин власності, які забезпечували б правову відособленість підприємств від державного апарата керування. Фінансова система була досить примітивною, оскільки відштовхувалася від податкової системи дореволюційної Росії й відтворювала ряд її рис. У період НЕПу до прямих податків було віднесено сільськогосподарський, промисловий (податок з обігу), прибутково-майновий, гербовий збір і різні мита, до непрямих податків віднесено акцизи (на чай, каву, цукор, сіль, алкогольні напої, тютюнові вироби, сірники, нафтопродукти, текстильні вироби тощо) і митне обкладання. Прямі податки становили в 1922-1923 рр. близько 43 % всіх податкових надходжень у бюджет, а в 1925-1926 рр. - уже більше 80 %.

Податок з обігу, в остаточному підсумку, еволюціонував у податок на додану вартість. Для економіки Росії ця еволюція була зворотною - убік зближення податку з обігу з акцизами - певною фіксованою надбавкою до ціни товару на користь доходів держави. Прибутково-майнове обкладання прогресивно зростало в сторону збільшення. У результаті всяке злиття капіталів - створення товариств, у т.ч. акціонерних - вело до подвоєння й потроєння оподатковування. Двічі обкладалися й доходи учасників акціонерних товариств - як сукупний дохід акціонерного товариства, а потім - як виплачені дивіденди.

Після відмови у 20-ті роки НЕПу фінансова система Росії еволюціонувала у напрямі, протилежному процесу загальносвітового розвитку. Від податків перейшли до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств і перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет. Таким чином, у 30-х роках минулого сторіччя вперше у світовій практиці господарювання була впроваджена абсолютно нова модель економіки - економіка центрального планування або планова економіка, заснована на стовідсотковій монополії державної власності на землю, надра й всі засоби виробництва. У такій моделі немає й не може бути місця податковій системі через зникнення основного суб'єкта оподатковування - самостійного приватного власника. Економічно необґрунтованими представлялися податкові відрахування підприємств державі, оскільки дохід, створений підприємствами, фактично був державною власністю.

Повна централізація коштів і відсутність якої-небудь самостійності підприємств у рішенні фінансових питань позбавляло керівників ініціативи й поступово підводило країну до фінансової кризи, що вибухнула наприкінці 80-років XX сторіччя й одержала назву «перебудови».

Реформування економіки Росії з кінця 80-х років минулого століття було орієнтовано на перехід до ліберальної моделі ринкової економіки. Перші практичні дії у цьому напрямі відобразились у лібералізації господарської діяльності й цін (починаючи з 1992 р. ціни на 90 % товарів і послуг були повністю звільнені від державного втручання). Прискореними темпами була проведена приватизація державних підприємств, що, на жаль, не призвело до очікуваного результату, а сприяло утворенню монополій.

Після розпаду СРСР і появи на місці колишніх союзних республік нових суверенних держав стали руйнуватися виробничо-господарські зв'язки в колись єдиних галузевих комплексах. Це, у свою чергу, призвело до повального падіння промислового виробництва. Відповідно стали зменшуватися й доходи держави через втрату колишньої налагодженої системи фінансових надходжень.

З переходом до ринкових реформ виникла необхідність у створенні податкових органів. Указом Президента Російської Федерації від 31 грудня 1991 року "Про Державну податкову службу Російської Федерації" Державна податкова служба була виведена зі складу Мінфіну Росії й стала центральним органом державного керування, підлеглим Президентові й Уряду Російської Федерації.

Першим рокам ринкових перетворень у Росії притаманний значний спад виробництва, скорочення інвестицій, розлад фінансової системи, різке зниження рівня життя майже 90% населення. Так, у грудні 1992 р. у співставленні з груднем 1991 р. середня заробітна плата зросла в 1,3 рази, а індекс споживчих цін - у 26 разів. Інфляційні процеси, обумовлені ростом цін і неплатежів, негативно позначилися на стабільності грошового обігу й фінансово-кредитної системи. У грудні 1994 року 23 % населення (34 млн.) мали прибуток нижче прожиткового рівня. Дефіцит бюджету зріс до 26%. Збільшився державний борг Росії - як внутрішній, так і зовнішній.

2. Нова податкова система

Великою проблемою при створенні ефективної системи оподаткування для Росії стала необхідність, як мінімум, збереження рівня доходів держави, що склався раніше, оскільки недоцільним було відразу відмовитися від фінансування з бюджету цілої низки різних соціальних програм. Це завдання ускладнювалося, з одного боку, падінням виробництва й скороченням доходів бюджету внаслідок скорочення податкових надходжень, а з іншого боку - необхідністю компенсації за рахунок бюджету зростаючих соціальних витрат ринкових перетворень. Збереженню мінімально необхідного рівня державних доходів сприяли такі «неринкові інструменти», як введення податку на додану вартість (ПДВ) з дуже високою за міжнародними мірками податковою ставкою - 28%; обкладання ПДВ фінансової допомоги підприємствам і штрафів; дуже твердий, негнучкий режим оподаткування прибутку, що передбачає додаткове обкладання підвищених видатків на оплату праці; введення додаткових податків з обігу, таких як податок на користувачів автомобільних доріг і податок на утримання об'єктів соціально-культурної сфери. Таким чином, споконвічно був порушений один із класичних принципів оподатковування - однократність оподатковування. Крім того, була уведена велика кількість пільг, що не сприяють створенню ефективного конкурентного середовища.

У 1991 році у Росії був прийнятий Закон про основи податкової системи. Із прийняттям цього закону в Росії почався етап становлення податкової системи. Цим законом був установлений перелік податків і зборів, що стягуються на території Росії, права й обов'язки всіх суб'єктів (учасників) податкових відносин, перелік податкових правопорушень і міри відповідальності за їхнє здійснення. Слід зазначити, що ці міри були досить твердими й часом приводили до банкрутства підприємств. Так, наприклад, при неповній сплаті податку в дохід бюджету вилучався весь об'єкт оподатковування й стягувався штраф у такому ж розмірі.

У 1991-1992 рр. на початку формування податкової системи в Росії існувало близько 200 різних податків і зборів. Протягом 1994-1996 року в міру нагромадження досвіду оподатковування «неринкові» податки відмінялися, ставки на діючі податки знижувалися, уводилися нові права й гарантії для платників податків, зм'якшувалися міри відповідальності. Однак, у результаті того, що податкова система постійно вдосконалювалася, у законодавчі акти необхідно було постійно вносити зміни й доповнення, часом по декілька разів на рік. Як правило, зміни й доповнення мали так звану «зворотну чинність», тобто поширювали свої дії на відносини, що виникли з початку року, у якому були прийняті дані зміни. Видавалася величезна кількість нормативних документів, що роз'яснювали порядок застосування законів і змін до них. У результаті податкове законодавство було занадто складним і заплутаним.

З метою організації взаємодії Державної податкової служби Росії й органів Департаменту податкової поліції 14 березня 1994 року був виданий спільний наказ, у якому визначено порядок проведення податкових перевірок, а 24 травня цього ж року - другий спільний наказ про затвердження Порядку направлення податковими органами матеріалів про порушення податкового законодавства в органи податкової поліції. Податкові органи одержали можливість одержувати інформацію в країнах-членах Інтерполу через органи податкової поліції або інші правоохоронні органи.

У 1998 р. почався сучасний етап реформування російської податкової системи. Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28 грудня 1998 року Державної податкової служби Росії з 1 січня 1999 року перетворено у Міністерство по податках і зборах (МНС) Росії. У постанові Уряду РФ від 27 лютого 1999 року зазначено, що МНС Росії є федеральним органом виконавчої влади, що забезпечує вироблення й проведення єдиної державної податкової політики, стягнення податків і зборів, що координують діяльність федеральних органів виконавчої влади з питань податків і зборів у Російській Федерації, що здійснює державний контроль за дотриманням законодавства Російської Федерації про податки й збори, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю внесення податків і інших обов'язкових платежів у відповідні бюджети й державні позабюджетні фонди, а також за виробництвом і оборотом спирту етилового й алкогольної продукції. Федеральним законом від 8 липня 1999 року "Про податкові органи Російської Федерації" на податкові органи була покладена ще одна функція - здійснення валютного контролю.

Постановою Уряду РФ від 10 березня 1999 року були затверджені Правила ведення Єдиного державного реєстру платників податків. Почато роботу з присвоєння ідентифікаційних номерів платників податків фізичним особам і контролю за їхнім застосуванням роботодавцями при поданні податкової звітності про виплачений працівникам дохід.

Була прийнята Перша частина Податкового кодексу Російської Федерації (РФ), що набула чинності з 1 січня 1999 року. Після прийняття цього документа втратив чинність Закон про основи податкової системи, положення якого знайшли відбиття в Податковому кодексі РФ. Одночасно продовжували діяти численні закони, що регламентують обчислення й сплату окремих податків і зборів. У 2000 році була прийнята Друга частина Податкового кодексу РФ, що вступила в чинність з 1 січня 2001 року і покликана об'єднати всі законодавчі акти по окремих податках і зборах. Спочатку в Другу частину Податкового кодексу ввійшло всього 4 розділи, присвячені ПДВ, акцизам, єдиному соціальному податку й податку на доходи фізичних осіб.

З 1 січня 2002 року Друга частина Податкового Кодексу була доповнена ще одним розділом, присвяченим податку на прибуток підприємств і організацій. Уведення даного розділу абсолютно змінило і значно ускладнило порядок обчислення й сплати цього податку. Замість існуючих раніше коригувань оподатковуваної бази був уведений метод податкового обліку, який необхідно було вести паралельно з бухгалтерським обліком. Одночасно у результаті використання методу податкового обліку, величина податку на прибуток, що сплачується підприємствами й організаціями, була знижена. За мірою уведення нових розділів у Другу частину Податкового кодексу втратили чинність закони, що регламентують обчислення й сплату відповідних податків.

У 2004 році податкові органи Росії знову ввійшли до складу Міністерства фінансів (федерального органа виконавчої влади, уповноваженого за контролем й наглядом у сфері податків і зборів) і одержали назву Федеральна податкова служба.

При цьому податкова поліція була розформована і її функції передані до Міністерства внутрішніх справ (МВС).

Остаточно сформований Податковий кодекс Російської Федерації (обидві частини) був до 1 січня 2005 р. і став головним законодавчим документом у Росії, що регламентує податкові відносини.

Відповідно до Податкового кодексу Росії встановлено 14 податків і зборів і 4 спеціальних податкових режими, у тому числі: федеральні податки (податок на додану вартість, акцизи, податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний податок, податок на прибуток організацій, податок на видобуток корисних копалин, водний податок, збори за користування об'єктами тваринного миру й водних біологічних ресурсів; державне мито), регіональні податки (податок на майно організацій, податок на ігорний бізнес, транспортний податок), місцеві податки (земельний податок, податок на майно фізичних осіб).

Варто звернути увагу, що для конкретного платника податків кількість податків, що сплачуються, незрівнянно менше, ніж це передбачено в Кодексі, оскільки діючими є багато специфічних податків, сплата яких покладена на обмежене число підприємств. До таких податків ставляться, зокрема акцизи, податок на видобуток корисних копалин, водний податок тощо.

З усієї кількості податків, установлених у податковій системі Росії, фактично п'ять податків (податок на прибуток, податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мита й податок на доходи фізичних осіб) є вирішальними у формуванні доходів російської бюджетної системи.

Особливе місце в російській податковій системі займає єдиний соціальний податок, надходження по якому зараховуються не в бюджетну систему країни, а у відповідні державні позабюджетні соціальні фонди.

Основним документом практичної діяльності податкової служби Росії є указ президента Російської Федерації "Про Державну податкову службу Російської Федерації" від 81 грудня 1991 р. № 340, що затверджує положення про Державну податкову службу РФ, гарантії правового і соціального захисту її працівників, положення про класифікацію рангів працівників Державної податкової служби.

Державна податкова служба Російської Федерації (ДПС РФ) - це єдина система контролю за дотриманням податкового законодавства, функції якої стосуються як федеральних, так і регіональних та місцевих податків, що зумовлюється принципом єдності державної податкової політики. ДПС є централізованою і незалежною системою контролю за дотриманням податкового законодавства. Незалежність розуміється насамперед як незалежність від місцевих органів влади, які не можуть змінювати чи скасовувати рішення податкових органів, давати їм оперативні провідні вказівки. ДПС має інспекції в суб'єктах Федерації і в містах та районах, включаючи райони в містах.

3. Структура та основні завдання податкової служби

Державна податкова служба (ДПС) має вертикальну структуру підпорядкування і призначення на керівні посади. Податкові інспекції республік у складі Росії і м. Москви мають подвійне підпорядкування: ДПС РФ і відповідному уряду.

До системи податкових органів країни, крім ДПС, до 2003 р. належали федеральні органи податкової поліції, що функціонували на підставі Закону Російської Федерації "Про федеральні органи податкової поліції" від 24 червня 1993 р. № 5238-1.

Податкові органи тісно взаємодіють між собою. Відмінність їхніх функцій визначається тим, що нині податкова поліція належить до системи правоохоронних структур.

Головна функція Державної податкової служби Російської Федерації - контроль за дотриманням законодавства про податки, правильністю їхнього обчислення, повнотою і своєчасністю внесення у відповідні бюджети державних податків та інших платежів, встановлених законодавством Російської Федерації і республік у її складі, органами державної влади країв, областей, автономних утворень, міст Москви і Санкт-Петербурга, районів, міст, районів у містах у межах їхньої компетенції. З цією метою державні податкові інспекції виконують такі завдання:

- забезпечують повний облік платників податків, включаючи іноземних громадян і осіб без громадянства;

- контролюють своєчасність подання платниками бухгалтерських звітів і балансів, податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обрахуванням і сплатою платежів у бюджет, а також перевіряють вірогідність цих документів щодо правильності визначення прибутку, доходу, інших об'єктів оподаткування й обчислення податків та інших платежів у бюджет;

- забезпечують правильність застосування фінансових санкцій, адміністративних штрафів, передбачених законодавством Російської Федерації і республік у її складі, за порушення зобов'язань перед бюджетом, допущені посадовими особами підприємств, товариств, організацій і громадянами та своєчасність стягнення коштів за ними тощо.

Посадові особи інспекцій також мають право обстежувати будь-які виробничі, торгові і складські приміщення, одержувати від платників податків і від кредитних установ документи, що стосуються господарської діяльності, вимагати від підприємств та індивідуальних роботодавців, що здійснюють виплати фізичним особам, надання зведень про ці виплати і про утримані з них податки.

Список використаних джерел

податковий тягар кошт

1. Александров І.М. «Податкова система Росії» Просвітництво.: М., 2005.

2. Ашмарина О.М. Певні проблеми сучасного податкового права Росії. // Держава право. 2003. №3. З. 50-57;

3. Брызгалин А.В. Поняття податку і нормативне розмежування податкових і неподаткових платежів з законодавства Росії // Податковий вісник. 2009. № 10.

4. Дьомін А. Загальні принципи оподаткування // Господарське право. -2006. № 2. З. 95.

5. Євстигнєєв О.Н. Податки і оподаткування. - СПб.: Пітер, 2005.

6. Жевакин С. Загальні проблеми податкової системи РФ // Держава право. 2005. № 1. З. 71-78.

7. Ільїн А.В. Російська податкова система межі XXI століття. // Фінанси. 2004. № 4. З. 31-34.

Размещено на Allbest.ru