Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Вінницький національний аграрний університет

Навчально-науковий інститут аграрної економіки

Фінансово-економічний факультет Кафедра фінансів та кредиту

Розрахунково-графічна робота

з дисципліни "Гроші і кредит"

на тему: "Безготівковий грошовий обіг"

Виконала: студентка групи 31-КР

денної форми навчання

Шмалій К.Г.

Керівник: старший викладач

Марценюк О.В.

Вінниця - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків

Розділ 2. Форми безготівкових розрахунків

Розділ 3. Розрахунки величини окремих грошових агрегатів та визначення грошової бази і грошового мультиплікатора

Розділ 4. Проблеми та шляхи вдосконалення безготівкового грошового обігу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Метою даної роботи є зрозуміти і проаналізувати систему безготівкового грошового обороту.

Основними завданнями даної роботи є найбільш детально розглянути:

- суть і принципи організації безготівкових розрахунків;

- форми безготівкових розрахунків;

- проблеми та вдосконалення безготівкового обороту.

Безготівковий грошовий обіг - частина грошового обороту, виникає в тих випадках, коли грошові розрахунки проводяться без безпосереднього використання готівкових грошей, тобто шляхом перерахування грошей з банківських рахунків або шляхом взаємних заліків.

У ринкових відносинах особливо актуальна чітка організація грошових розрахунків, оскільки грошова стадія кругообігу коштів відіграє величезну роль в господарському житті підприємства будь-якої форми власності.

Перехід від адміністративно-командної системи управління економікою до ринкових відносин викликав необхідність створення нової платіжної системи, що базується на дворівневої системі банків. Потрібні були поділ і відокремлення грошових ресурсів різних господарюючих суб'єктів, формування самостійних комерційних банків, запровадження кореспондентських відносин між ними і державами.

Якісні зміни в організаційних формах проведення грошових розрахунків сталися внаслідок зростання економічної активності всіх суб'єктів ринку, розширення кількості та обсягів угод. З'явилося безліч нових комерційних структур, що позначилося на різкому зростанні документообігу, пов'язаного з обслуговування платіжної системи в цілому. Перебудова платіжної системи зажадала зміни принципів організації безготівкових розрахунків, використання нових форм і способів здійснення платежів.

Чітко організована система безготівкових розрахунків має величезне значення в умовах серйозної кризи неплатежів, коли величезна взаємна заборгованість, затримка платежів в якому-небудь одній ланці зачіпає роботу великої кількості господарюючих суб'єктів, що відбивається на найважливіші показники їх виробничої і комерційної діяльності. Так, ненадходження виручки у зв'язку з платіжним кризою обмежує можливість підприємств купувати необхідні їм матеріальні ресурси.

Безготівкові розрахунки знайшли широке застосування в процесі розвитку банківської системи та мають ряд переваг перед розрахунками з використанням готівкових грошей. Їх розвиток приводить до скорочення кількості готівкових грошей необхідних для звернення. Чим ширше застосовуються безготівкові розрахунки, тим менше потрібно готівкових грошей, зменшуються витрати обігу. Розвиток безготівкових розрахунків прискорює обіг готівки. Чим більш рівномірно використовуються готівкові гроші, тим менше їх буде в обігу. Отже, при інших рівних умовах знадобиться менше готівки для обслуговування готівкового обороту.

Вчені, які займались досліджуванням безготівкових розрахунків: Л.Г. Єфімова, І.А. Шкарінов, В.Ф. Кузьмін, Л.А. Новосьолова, В.А. Бєлов, М.Л. Коган, О.П. Подцерковний, І. А. Безклубий, С.С. Алєксєєв.

Чітке розмежування безготівкового і готівкового обороту створює умови, що полегшують планування грошового обігу та безготівкового грошового обороту. Розширення сфери безготівкового обігу дозволяє більш точно визначати розміри емісії та вилучення готівкових грошей з обігу. Поки розрахунки відбуваються безготівково, тобто гроші списуються з одного рахунку і зараховуються на інший рахунок в банку, в банках осідають грошові кошти, що стають кредитними ресурсами.[6]

Таким чином, ми вважаємо, що актуальність даної роботи досить висока в сучасних умовах ринкової економіки, оскільки в роботі розкриваються труднощі, особливості й перешкоди використання безготівкових розрахунків.

Розділ 1. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу.

Безготівкові розрахунки за складом учасників поділяють на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.[10]

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на дві групи:

1) розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи;

2) розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

- внутрішньодержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

- міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Організація безготівкових розрахунків здійснюється на основі таких принципів:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності та послуги проводяться, як правило, після надання послуг. На практиці застосовують також попередню оплату.

4. Банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.[8]

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за

Поставлену ним продукцію чи надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу обігових коштів у розрахунках.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.

3. Розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна зі сторін сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями.

Існують постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома підприємствами або між групою підприємств і організацій.

4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Важливу роль в ефективній організації операцій із поточними рахунками у випадках, коли залишки й надходження коштів недостатні для всіх платежів у повному обсязі, відіграє черговість платежів. Черговість платежів - послідовність списання коштів з поточних та інших рахунків (крім кредитних і рахунків по заліку) при наявності декількох строкових та прострочених платежів і відсутності коштів для їх повного погашення.[1]

Із початком ринкових перетворень встановлений порядок, згідно з яким всі розрахунки, включаючи платежі в бюджет і виплату заробітної плати, виконуються в календарній (хронологічній) черговості надходження розрахункових документів (настання строків платежу). При календарній (хронологічній) черговості претензії задовольняються в тій послідовності, в якій поступають у банк розрахункові документи, незалежно від цілі платежу. Якщо на поточному рахунку платника недостатньо коштів для проведення платежів, то вони здійснюються в подальшому в міру надходження коштів на рахунок.[4]

Розділ 2. Форми безготівкових розрахунків

У сучасних умовах застосовують такі основні форми платіжних інструментів, а, відповідно, і форми розрахунків:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- меморіальними ордерами;

- банківськими платіжними картками.

Платіжне доручення - документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватись:

- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

- у порядку попередньої оплати;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи фермерів тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

- в інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймають до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.[7]

Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано на рис. 2.1.

Якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі.

Рис.2.1 Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями

1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і виписує рахунок-фактуру; 2 - платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, передає платіжне доручення до банку, що його обслуговує; З - якщо платник і постачальник обслуговуються в одному банку, то сума прийнятого банком до виконання доручення списується з рахунку платника і зараховується на рахунок одержувача; якщо рахунки відкрито в різних банках, то розрахунки проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення; 4 - банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок до банку постачальника; 5 - банк постачальника зараховує відповідну суму на рахунок постачальника; 6 - банк постачальника передає постачальникові виписку з поточного рахунку про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банку платника підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіж ними дорученнями через підприємства зв'язку.[9]

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

2) нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20-ти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.[11]

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

- чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

- чекотримач - підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

- банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

У сфері безготівкових розрахунків використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовують для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називають грошовими чеками.[5]

Чек із чекової книжки пред'являють до виконання в банк чекотримача протягом 10-ти календарних днів (день виписки чека не враховують).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги;

- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цю оплату.

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між такими суб'єктами, як:

- заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

- банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

- бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

- виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

- покритий акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітентові або виконуючому банку;

- непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.[3]

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.

Відкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви:

а) депоновані - списанням коштів з аналітичного рахунку "Розрахунки акредитивами", відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані - наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.[8]

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня його відкриття.

Керівник банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент, своєю чергою, повідомляє про це виконуючий банк, а останній - бенефіціара.

Вексель - безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.[9]

Векселі бувають прості та переказні.

Простий вексель - вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж (рис. 2.2):

Рис. 2.2. Процес обігу простого векселя

1 - покупець (векселедавець) вручає вексель продавцю (векселетримачу); 2 - продавець (векселетримач) відвантажує товар, продукцію, виконує роботи, надає послуги покупцю, замовнику; 3 - продавець пред'являє вексель до оплати; 4 - покупець оплачує вексель

Переказний вексель (тратта) - вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж (рис.2.3):

Рис. 2.3. Процес обігу переказного векселя

1 - векселедавець (трасант) направляє платнику (трасату, тобто особі-боржнику) товар, а також тратту; 2 - платник (трасат) повертає акцептований вексель векселедавцю (трасанту); З - векселедавець (трасант) направляє акцептований вексель ремітентові - одержувачу грошей за переказним векселем; 4 - ремітент направляє вексель трасату до оплати; 5 - трасат оплачує й одночасно погашає вексель, роблячи відмітку про оплату на його зворотному боці.[12]

Платник переказного векселя (трасат) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт - засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред'явлений до платежу.

У процесі обігу вексель передається від одного тримача іншому шляхом передавального надпису -індосаменту.

Гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:

1) напис про забезпечення платежу за векселем;

2) забезпечення платежу за векселем.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов'язана з комісійними операціями з векселями:

а) інкасуванням;

б) доміциляцією.

Інкасування векселів - здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою:

1) одержання платежу та/або акцепту за векселями;

2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/або акцепту;

3) передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється двома видами:

1) чисте інкасо - інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

2) документарне інкасо - інкасування векселів із супровідними комерційними документами.

Іногородній вексель - вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце знаходження векселетримача, населеному пункті.

Дамно - особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові та власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів.[6]

Порто - особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами.

Доміциляція векселів - це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:

1) приймання векселів до платежу від законного векселетримача;

2) здійснення платежу за векселями;

3) передавання векселів платнику після повної оплати векселя.

Безакцентне списання коштів - це списання коштів з рахунку платника без його згоди на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.

Безспірне стягнення та безакцентне списання коштів здійснюють на бланку платіжної вимоги (рис. 2.4):

Рис. 2.4. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами

1 - одержувач коштів виписує і передає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника та реєстр платіжних вимог; 2 - банк одержувача пересилає платіжну вимогу та реєстр банку платника; 3 - банк платника видає платнику платіжну вимогу та повідомляє про платіж; 4 - на основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунку платника; 5 - з банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача; 6 - банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів

Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника; це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунку платника.[4]

Суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими адміністраціями України, стягують у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Розділ 3. Розрахунки величини окремих грошових агрегатів та визначення грошової бази і грошового мультиплікатора

Вихідні дані для розрахунку грошових показників

Готівка у населення, млрд. грн.	Строкові депозити, млрд. грн	Кошти за трастовими операціями млрд. грн.	Депозити до запитання, млрд. грн.	Готівка в касах банків, млрд. грн.	Норма обов'язкового резервування,%	Резерви комерційних банків на рах. НБУ,млрд. грн.
125	65	30	55	60	8	45

Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угруповання ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.

В грошовому обігу грошова маса за ступенем ліквідності поділяються на агрегати:

Показник грошової бази характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку.

- сума готівки в касах в банку;

- сума резервів, які перебувають на кореспондентських рахунках в центральному банку.

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором.

m = 1/норма обов'язкового резервування = 1/8 = 0.125

Рис.3.1. Показники грошових агрегатів

Для того, щоб не відбувалося порушення грошового обігу, необхідно, щоб між агрегатами зберігалося рівновагу, для цього необхідно, щоб агрегат М 2 був більше агрегату М 1, але ще краще, якщо буде дотримуватися співвідношення: М 2 + М 3> М 1, тобто 245+275>180; 520>180,виходячи з цієї рівноваги можна зробити висновок, що порушення грошового обігу не відбувається. безготівковий грошовий платіж мультиплікатор

Грошовий мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази на одиницю, грошова пропозиція зросте на 0.125 одиниць.

Розділ 4. Проблеми та шляхи вдосконалення безготівкового грошового обігу

Економіка України на даному етапі розвитку потребує значних змін, при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, адже сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Це зумовлене насамперед економічною кризою, яка суттєво позначилася на економіці в цілому. Одним із наслідків світової фінансової кризи є послаблення національної системи масових електронних платежів. За даними НБУ, в минулому році скоротилася загальна кількість активних карток на 8 % (до 1288,8 тис. шт.). Загалом кількість платіжних карт в Україні зменшилася на 23 %. Значно зменшилася кількість операцій із застосуванням платіжних карт. Усі ці негативні зміни в системі електронних платежів і призвели до її послаблення.

Однією з основних проблем є недосконалість організаційно-правової бази безготівкових розрахунків, що суттєво позначається на розвитку всієї системи. Складність механізму здійснення процесу оплати - це один із суттєвих недоліків функціонування системи безготівкових розрахунків, який відображається на розвитку окремих видів розрахунків даної системи, які по суті є перспективними, проте через складність механізму використання незручні і рідко використовуються. При використанні електронних платежів існує ризик невиконання суб'єктами господарської діяльності взаємних зобов'язань, що також вважається одним із вагомих недоліків такої системи розрахунків в Україні.[8]

Для підвищення ефективності безготівкового обороту в Україні слід здійснити наступні заходи:

- на рівні держави:

* система безготівкового обороту та безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов'язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругообіг коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво;

* слід науково відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків в Україні;

* необхідний тотальний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження;

- на рівні банківських установ:

* урізноманітнювати послуги безготівкових інструментів;

* забезпечувати зростання ефективності засобів безпеки при використання безготівкових інструментів;

* проводити різноманітні акції для заохочення клієнтів використовувати безготівкові розрахунки тощо.[12]

Реалізація запропонованих заходів забезпечить зростання обсягів здійснення та ефективності реалізації безготівкових розрахунків в Україні, збільшить попит на безготівкові інструменти і забезпечить підвищення якості платіжної дисципліни в країні.

Висновок

Таким чином, безготівковий грошовий обіг - це рух коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

Безготівковий обіг відображує загальний стан економіки й одночасно зазнає активного впливу з боку всіх учасників грошових відносин. Нормальний стан безготівкового обігу означає, що економіка розвивається успішно, має місце економічне зростання і стійкий розвиток домашніх господарств, попит і пропозиція грошей збалансовані.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:

- платіжне доручення;

- платіжні вимоги - доручення;

- чеки;

- акредитив;

- платіжні вимоги;

- векселя;

- інкасові доручення (розпорядження).

Форми безготівкових розрахунків розрізняють залежно від характеру і змісту відповідних розрахункових документів.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам-власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, питання розрахункових документів, є досить актуальним на сьогоднішній час. Воно є дуже важливим для розвитку національної економіки, і потребує більш чіткої законодавчої регламентації. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні: прискорюється обіг коштів господарських суб'єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Організація безготівкового обороту та безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України " Про банки і банківську діяльність", " Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.

Готівковий та безготівковий грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому.

Можна з упевненістю стверджувати, що сучасна система банківських безготівкових розрахунків знаходиться на етапі свого формування. Позитивною тенденцією є збільшення використання безготівкових інструментів для різноманітних розрахунків, проте в умовах сучасної фінансової кризи подальший розвиток даних видів розрахунків підпадає під певні загрози (зокрема, недовіру клієнтів до банків, відмову торгових точок у прийнятті ряду безготівкових інструментів банків тощо).

Тенденцією сучасного стану безготівкового обороту в Україні постало помітним кроком у дальшому розвитку безготівкових платежів - це створення на базі електронних карток системи масових платежів за товари та послуги в безготівковому варіанті. Реалізація розроблена Національним банком України програми створення загальнонаціональної системи пластикових карток стане важливим кроком у напрямку поширення безготівкових платежів та вдосконалення цієї системи.

Список використаної літератури

1. Алєксєєв, І. В.Гроші та кредит: навч. посіб. / І. В. Алєксєєв, М.К. Колісник. - К.: Знання, 2009. - 253, 10 c.

2. Александрова, М.М. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч. посіб. для студ. вузів / М.М. Александрова, С.О. Маслова. - К.: ЦУЛ, 2002. - 335 c.

3. Демківський, А.В. Гроші та кредит: навч. посібн. для студ. вузів / А.В. Демківський. - К.: ДАКОР, 2005. - 528 c.

4. Загородній, А.Г. Кредитування: Термінологічний словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк, Г.О. Партин. - К.: Кондор, 2007. - 168 c.

5. Івасів, Б.С. Гроші та кредит: підручник / Б.С. Івасів; М-во освіти і науки України, НБУ, ТНЕУ. - 3-є вид. перероб. і виправл.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2008. - 528 c.

6. . Коваленко, Д. І. Гроші та кредит: теорія і практика: навч. посіб. / Д. І. Коваленко; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Київ. нац. ун-т технологій та дизайну. - К.: Каравела, 2012. - 359, [1] c.

7. Колесников, О.В. Історія грошей та фінансів: Навчальний посібник / О.В. Колесников, Д.І. Бойко, О.О. Коковіхіна. - 2-ге вид., випр. і доп.. - К.: ЦУЛ, 2008. - 140 c.

8. Лютий, І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: монографія / І.О. Лютий. - К.: Атіка, 2000. - 240 c.

9. . Мошенський, С.З. Вексель. Базові концепції / С.З. Мошенський. - Рівне: Планета-друк, 2007. - 1204 c.

10. Петрашко, Л.П. Валютні операції: Навчальний посібник / Л.П. Петрашко; М-во освіти і науки України. Київський нац. економ. ун-т. - К., 2001. - 204 c.

11. Олійник, О.М. Довгострокове кредитування населення в Україні: монографія / О.М. Олійник. - К.: Логос, 2008. - 155 c.

12. Щетинін, А.І. Гроші та кредит: Підручник для студентів вузів / Міністерство освіти і науки УкраїниА.І. Щетинін. - К.: ЦУЛ, 2006. - 432 c.

Размещено на Allbest.ru