Інвестиції як фактор сукупного попиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Інвестиції як фактор сукупного попиту

1.1 Поняття та типи інвестицій

1.2 Теорія інвестування. Чинники інвестування

Розділ 2. Макроекономічний аналіз інвестиційних процесів в сучасній економіці України

Висновки

Список літератури



Вступ

Інвестиційні процеси відіграють центральну роль в економіці, вони визначають її загальний стан. У результаті інвестування коштів збільшуються обсяги виробництва, росте національний доход, розвиваються й ідуть вперед в економічному суперництві галузі і підприємства найбільшою мірою задовольняючі попит на ті чи інші товари і послуги. Отриманий приріст національного доходу частково знову накопичується, відбувається подальше збільшення виробництва, процес повторюється безупинно. Таким чином, інвестиції, що утворюються за рахунок національного доходу в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення.

На сьогодні Україна знаходиться на шляху всебічних економічних перетворень та змін. Саме за таких умов, пріоритетними напрямками державної політики є підвищення інвестиційної привабливості країни та покращення інвестиційного клімату.

Українське середовище одночасно приваблює та відштовхує потенційного інвестора. Адже хоча Україна і має вигідне географічне положення, має багаті природні ресурси та забезпечена професійними кадрами, та має великі адміністративні та законодавчі вади, які стають перепонами у процесі залучення інвесторів.

Потенційно Україна може бути серед провідних країн Європи по вкладанню прямих та портфельних інвестицій, використовуючи значний промисловий потенціал та вигідність геополітичного розташування на перехресті торгівельних шляхів Європи та Азії.

Саме тому формування іміджу інвестиційно-привабливої держави це першочергове завдання нової Української влади. В першу чергу це відображається у нормативних актах та програмах влади.

Актуальність теми - досліджуючи інвестиційні процеси в Україні, cлід виділити такі основні фактори, які впливають на поведінку як закордонних, так і вітчизняних інвесторів. Внутрішні фактори: несприятливий інвестиційний клімат; недосконалість та часту зміну законодавчої нормативно-правової бази; відсутність системного підходу до державного управління розвитком інвестиційної сфери; зниження фінансових можливостей бюджетів усіх рівнів; неефективне використання інвестиційного потенціалу країни та регіонів; низьку конкурентоспроможність країни; слабку розвиненість фондового ринку; недосконалість фінансово-кредитної системи; відсутність системи гарантій захисту інвестицій; відсутність розвитку інвестиційного партнерства держави та бізнесу; наявність проблем становлення довгострокових відносин підприємства з інвесторами та фінансовими інститутами; відсутність системи страхування ризиків інвесторів; нестабільність політичної ситуації; високий рівень корупції.

Метою роботи є дослідити поняття інвестицій, їх специфіку та властивості, визначити чинники інвестицій, проаналізувати інвестиційні процеси в сучасній економіці України на макрорівні.

Завдання роботи - викласти основні положення інвестицій та інвестиційного процесу, дати поняття інвестицій.



Розділ 1. Інвестиції як фактор сукупного попиту

1.1 Поняття та типи інвестицій

інвестиція капітал фінансовий

Причиною згортання діяльності багатьох підприємств є феномен погіршення стану активів. Як підтверджує практика, небагато підприємств або й компаній можуть забезпечити собі постійне надходження грошових коштів, не роблячи відповідного грошового внесення. Замінюючи ці активи, підприємство стає на шлях оновлення. Практично кожне підприємство, не здійснюючи інвестицій, життєво важливих для свого омолодження, з часом виявить, що в перспективі його грошові надходження будуть значно скорочуватись.

Основною проблемою підприємств агропромислового комплексу в Україні на сучасному етапі є нестача ресурсів навіть для простого відтворення. Ця проблема спричинена дією комплексу негативних чинників і на рівні окремих підприємств, і на рівні народного господарства загалом. Потребу аграрної економіки в інвестиціях експерти оцінюють у мільярди гривень.

Однак в українській економіці попит на інвестиції значно перевищує пропозицію, що в ринкових умовах призводить до їх високої вартості. Наприклад, позичкові інвестиції (банківський, комерційний кредити, лізинг) зараз переважно невигідні для аграрних підприємств, оскільки вони здебільшого короткострокові й надзвичайно дорогі. Українська держава неспроможна забезпечити фінансування аграрного сектору економіки в тому обсязі, як це робила в минулому і як цього потребує сьогодення. У зв'язку з цим, найпривабливішим джерелом ресурсного забезпечення сільського господарства можуть бути інвестиції у вигляді часткової участі (вкладень) сторонніх (іноземних) інвесторів. Аграрні підприємства України дедалі більше залежать від залучення інвестиційних коштів такого походження. Однак відсутність життєздатних виробничих механізмів поряд з низьким рівнем ліквідності більшої частини підприємств аграрного сектору створюють значні перешкоди для цього.

Агропромисловий комплекс України має необхідні передумови для широкого застосування саме іноземних інвестицій у вигляді допомоги. Такими передумовами є: ґрунтовий покрив, розвинута транспортна інфраструктура, вигідне географічне розташування, сприятливі для сільського господарства кліматичні умови, наявність кваліфікованої робочої сили, ненасиченість продовольчого і ресурсного ринків. У випадку збереження політичної стабільності Україна може вважатися зоною, сприятливою для інвестування агропромислового виробництва.

Беручи до уваги значну роль, яку інвестиції відіграють для "оздоровлення" бізнесу, надзвичайно важливе значення має правильне розуміння їх суті, оскільки термін "інвестиції" в нашій країні почав широко вживатись порівняно недавно, практично від часу становлення системи ринкових взаємовідносин.

Згадуючи інвестиції, в уяві переважно постають такі поняття, як капітал, капітальні вкладення, рідше - акції або облігації. Однак у практиці ведення бізнесу та господарювання в умовах ринкової економіки термін "інвестиції" має різноманітні тлумачення.

Існують всебічні думки та припущення стосовно походження терміна "інвестиції" (радше всього він походить від латинського "іпуевио", що означає "одягати, вкладати"), але в будь-якому випадку воно пов'язується з певними вкладеннями. Такої думки дотримується більшість економістів, котрі займаються проблемами, пов'язаними з інвестиціями й інвестування мінвестиційною діяльністю та інвестиційними проектами. Підходи ж до визначення інвестицій у різних авторів дуже різноманітні.

У ширшому розумінні інвестиції, на думку деяких економістів, є вкладенням капіталу з метою його подальшого збільшення. Однак насправді це визначення дещо звужує розуміння суті інвестицій, бо зводить їх лише до вкладень капіталу, тобто до капіталовкладень. Якщо йдеться про капітальні вкладення, то інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення коштів у відтворення основних фондів (будівель, устаткування, транспортних засобів і под.). Водночас, інвестиції можуть здійснюватись і в оборотні активи, окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, ноу-хау та ін.).

Наприклад, фермер вирішив інвестувати виробництво м'яса. У проект він вносить у майбутні інвестиції не лише витрати на будівництво приміщень, придбання обладнання й інших основних засобів. Не менш важливими є оренда землі, придбання тварин, кормів, оплата різних послуг, купівля патентів, ліцензій, найом працівників тощо. Інвестиційні витрати в оборотні кошти необхідні фермеру на період першого циклу, коли вони компенсуються доходами від реалізації. У другому циклі ці інвестиції знову повертаються в процес виробництва. Отже, капітальні вкладення є вужчим поняттям і можуть розглядатись лише як одна з форм інвестицій, але не їх аналог.

Подібні протиріччя трапляються дуже часто, що, в принципі, можна пояснити складністю розуміння поняття інвестицій унаслідок їх багатогранності та відносної новизни у вживанні (до 1991 р. в Україні термін "інвестиції" офіційно ототожнювався з терміном "капітальні вкладення"). Окремі автори так і ототожнюють ці два терміни, хоча з'являються чітко виражені думки стосовно того, що поняття "капітальні вкладення", з погляду спрямованості дії, є вужчим, ніж поняття "інвестиції*", і може вважатися, як уже зазначалося, лише однією із їх форм. Заперечуючи тотожність термінів "інвестиції" та "капітальні вкладення", зауважимо: економічна природа інвестицій дещо інша, ніж капітальних вкладень. Інвестиції - це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть упроваджуватись у найрізноманітніших формах: реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній.

Часто під інвестиціями розуміють будь-яке вкладення коштів, що може і не призводити до зростання капіталу чи збільшення прибутку. Йдеться про так звані споживчі інвестиції (придбання, наприклад, квартири, дачі, автомобіля для особистого споживання), які за економічним змістом до інвестицій не належать - кошти на придбання цих товарів витрачаються в згаданому випадку на безпосереднє довгострокове споживання. Ці вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Очевидно, справедливим варто вважати підхід до таких вкладень як до інвестицій лише в тому випадку, коли вони здійснюються для придбання речей з метою їх перепродажу (тоді ці вкладення можуть набувати інвестиційних рис). Так, за високих темпів інфляції зростають і заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості й товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть навіть приносити прибуток, коли рухоме та нерухоме майно використовувати з комерційною метою (здача квартири в оренду і под.).

Очевидно, варто погодитись загалом з тим, що інвестування капіталу може здійснюватись у супереч поширеній протилежній думці, не лише в грошовій, ай в інших формах - рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, нематеріальних активів, а також, що інвестиції можуть мати і довгостроковий, і короткостроковий характер.

Аналіз існуючих поглядів на інвестиції дав змогу дійти висновку, що всі такі підходи до визначення можна поділити на фінансовий і економічний.

Фінансовий підхід: інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу. Очевидним є те, що інвестиції трактуються тут значно ширше, ніж лише з погляду фінансів.

Економічний підхід: інвестиції - видатки на створення, розширення, реконструкцію й технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

У зв'язку з цим усі інвестиції поділяють на фінансові й економічні, або реальні.

Останні практично зводяться до капітальних вкладень, оскільки їх завданням є забезпечення приросту дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво і под.) виробничих потужностей і найм робочої сили.

Реальні інвестиції - це вкладення у виробничі фонди (основні й оборотні), переважно в матеріальні активи - будівлі, обладнання, споруди й інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, техніка, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна документація тощо). Реальні інвестиції, спрямовані на збільшення реального капіталу, сприяють розширенню матеріального виробництва. Будь-які затрати на створення нового або відновлення існуючого капіталу - це реальні інвестиції.

Отже, суть і значення реальних інвестицій обумовлюються тим, що процес створення всіх товарів або послуг передбачає використання засобів виробництва. Засоби виробництва, що використовуються впродовж певного часу, об'єднують умовно поняттям "капітал", під яким у найзагальнішому розумінні можна мати на увазі вартість, інвестовану в той чи інший об'єкт. Тобто, між інвестиціями та капіталом існує нерозривний зв'язок. Початок кожного виробництва неможливий без створення капіталу, а продовження виробничого процесу вимагає в свою чергу витрат на відновлення й оновлення капіталу, пов'язаних з фізичним зносом або моральним старінням засобів виробництва. До реальних інвестицій належать затрати на матеріальні об'єкти або послуги, які будуть використовуватись певний час. Упродовж цього проміжку вони повинні приносити їх власникові певний дохід чи інші вигоди. До реальних інвестицій можна віднести і згадувані "споживчі інвестиції", якщо вони вкладені у спорудження будинку, придбання автомобіля, предметів мистецтва або колекційних вин.

У той чи інший спосіб для здійснення інвестицій потрібні кошти. Особа, яка здійснює реальні інвестиції, може використати власні кошти або позичити в когось іншого зі зобов'язанням повернення через певний відтинок часу з можливою винагородою. Винагорода понад суму боргу є стимулом для особи, яка надала в користування свої ресурси, і їх також можна розглядати як інвестиції в тому розумінні, що кошти видаються в обмін на зобов'язання повернення та ще й з винагородою, тобто з доходом. Укладення в обмін на зобов'язання, оформлені в той чи інший спосіб, і в фінансовими інвестиціями. Фінансові інвестиції - це вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.

З погляду фінансової теорії, під інвестиціями загалом варто розуміти придбання реальних або фінансових активів, тобто сьогоднішні затрати, мета яких - отримання майбутніх вигод. Якщо висловлюватися точніше, то інвестиції- це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на, ймовірно, невизначену, майбутню вартість.

У законодавстві України, зокрема в Законі України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р., визначено: інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. До таких цінностей належать:

- грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери, рухоме і нерухоме майно;

- майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом й іншими видами інтелектуальних цінностей;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації тієї чи іншої діяльності у сфері виробництва, але не запатентованої (ноу-хау);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Очевидно, об'ємність такого формулювання спонукала декотрих економістів безапеляційно сприйняти його за безсумнівне і вичерпне. Але в цьому визначенні відсутній елемент, який повинен обов'язково зауважуватись, - чинник часу: ефективність від інвестування не настає автоматично і не зразу. Отримання ефекту залежить від того, наскільки ці інвестиції є раціональними чи оптимальними. Від цього залежить і час одержання ефекту. Крім того, в такому визначенні залишається незрозумілим, до якої частини цінностей відносять фінансові кошти - до майнових чи інтелектуальних? Адже інших у цьому визначенні не передбачено.

Напрошується, отже, ще один висновок: у будь-якому випадку інвестиції - це не самоціль, а засіб для отримання певних вигод (хоча б у вигляді якогось доходу чи прибутку) для інвестора насамперед (в іншому випадку просто відсутня мотивація для здійснення цих інвестицій). Тоді процес інвестування розглядається як інвестиційна діяльність інвестора.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій, спрямована на реалізацію інвестицій. Вона передбачає три етапи: формування накопичень - вкладення ресурсів (безпосереднє інвестування) - одержання прибутку.

Основними напрямами інвестиційної діяльності аграрних підприємств е:

- вкладення коштів у рухоме та нерухоме майно;

- придбання акцій, інших цінних паперів;

- придбання або створення нематеріальних активів.

До напряму інвестицій варто було б увести і вкладення в людський фактор, пов'язані з підвищенням кваліфікації кадрів та охороною здоров'я працівників. Створення належних умов праці й відпочинку, на які витрачаються певні кошти, що є інвестуванням, позитивно впливає на підвищення продуктивності праці, а отже, зростають кінцеві результати діяльності підприємства і зумовлене цим збільшення доходів.

Аграрні підприємства самостійно визначають напрями, види інвестицій, обсяги, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових, інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони можуть виступати як вкладники, кредитори та покупці. Держава, регулюючи, впливає на інвестиційну діяльність підприємств своєю кредитною, податковою й амортизаційною політикою, наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій і бюджетних позик та оподаткуванням.

Однією з важливіших сфер діяльності будь-якого підприємства є проведення інвестиційної діяльності. Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентоздатності продукції, зміцнення позиції на ринку в значній мірі визначається ефективністю здійснених ним інвестицій.

Інвестиції являють собою усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Процес вкладання капіталу називається інвестуванням, а юридичні і фізичні особи, що його здійснюють - інвесторами.

З метою проведення обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками (рис.1.1).

інвестиція капітал фінансова



Рис. 1.1 Класифікація інвестицій за окремими ознаками

Залежно від об'єкта вкладання коштів розрізняють реальні та фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називаються виробничими інвестиціями або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу для придбання різних цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними і місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції - це вкладення коштів у певні об'єкти інвестування безпосередньо інвестором, без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній та фондів).

Непрямі інвестиції - це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску та розміщення своїх цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від них доход посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.

3. За терміном інвестування розрізняють коротко- та довгострокові інвестиції.

4. За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні , державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватними інвестиціями називаються інвестиції, що здійснюються громадянами та підприємствами недержавної форми власності.

Державними називаються інвестиції, які здійснюються державою в особі уряду та державних підприємств.

Іноземними інвестиціями називаються усі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюються інвестиційними фондами та компаніями. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції - це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні - за її межами.

1.2 Теорія інвестування. Чинники інвестування

Інвестиції - витрати на відновлення зношеного основного капіталу і збільшення основного капіталу. Основний капітал включає: будинки, устаткування, використовувані в процесі виробництва; житло; товарно-матеріальні запаси. Оскільки інвестиції є одним з основних компонентів ВВП, то коливання інвестицій відображають закономірності циклічності розвитку економіки. Інвестиції визначають економічний ріст у довгостроковій перспективі. Інвестиції поділяються на:

? інвестиції в основний капітал підприємств;

? інвестиції в житлове будівництво;

? інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший з них - це інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого призначення тощо. Другий компонент - інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку менше у порівнянні з величиною своїх доходів, тоді як фірми витрачають щороку дещо більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції, в моделі кругообігу з'являються фінансові ринки.

Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Ця модель кругообігу знову ж таки спрощена: не всі фірми насправді є позичальниками; не всі категорії домогосподарств належать до категорії заощаджувальних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й інші агенти, в тому числі й такі, що перебувають за межами даної системи.

Паралельно з введенням до моделі кругообігу інвестицій і заощаджень виникає серйозна проблема. Раніше ми припускали, що домогосподарства одразу витрачають увесь свій доход, що забезпечувало рівність національного продукту і сукупних витрат, а також рівновагу всієї економічної системи. Але тепер виникає дві групи осіб, які приймають окремі рішення щодо інвестицій та заощаджень, тому немає впевненості, що інвестиції дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно, сукупні витрати дорівнюватимуть національному продукту. Адже, коли така рівність порушується, економічна система стає нерівноважною.

Важливо підкреслити, що навіть тоді, коли I=S і система є нерівноважною, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат. Роль балансу при цьому відіграють інвестиції в товарно-матеріальні запаси:

? якщо S>І, то збільшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси;

? якщо S<І, то зменшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Таким чином, оскільки враховуються інвестиції в товарно-матеріальні запаси, то інвестиції завжди дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат.

Графік інвестиційного попиту - модель, яка показує таку закономірність: чим вища ставка процента (r), тим менша кількість інвестиційних проектів (I) буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти (див.: рис. 1.2).

Якщо на споживчі витрати в розвинутих країнах припадає більше половини розміру сукупного попиту, то частка інвестиційних витрат складає менше 20% сукупних витрат. Проте аналіз чинників, що визначають інвестиційний попит в економіці, має величезне значення.

По-перше, 15-20 % сукупних витрат - усе-таки достатньо значний розмір, щоб піддати аналізу його динаміку.

По-друге, саме інвестиції забезпечують поступальний розвиток економіки.

Нарешті, інвестиційний попит є найхитливішою, найбільш мінливою складовою сукупного попиту, що надає його аналізу першорядного значення.

Рисунок 1.2 Графік інвестиційного попиту

Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою збільшення запасу капіталу в майбутньому. Тобто, при формуванні інвестиційних планів суб'єкти мають справу з деякою глибиною тимчасового горизонту планування, тому що між моментами інвестування й одержанням вигод існує деякий інтервал. Звідси, інвестиції - це довгострокове вкладення економічних ресурсів із метою створення й одержання чистих вигод у майбутньому.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного і приросту реального капіталу.

Відповідно розрізняють валові і чисті інвестиції, перші перевищують останні на величину амортизації.

Існує досить багато концепцій, теорій і гіпотез, що описують прийняття інвестиційних рішень інвесторами.

Надзвичайно важливо виявити мотиви, на підставі яких підприємці приймають рішення про інвестування, і з'ясувати чинники, через котрі ці мотиви можуть бути формалізовані у відповідних моделях.

Обсяг інвестицій визначається декількома чинниками:

? ставка відсотка. Збільшення ставки відсотка збільшує витрати, тому обсяг інвестицій скорочується;

? фінансові обмеження. Можливості фірм в інвестуванні визначаються відповідно до фінансових обмежень у кредитах;

? податкова система. Оподатковування впливає на накопичення капіталу і, отже, на інвестиції. Основним податком, що впливає на інвестиції, є податок на прибутки корпорацій - пропорційний податок із прибутку. Впливати на обсяг інвестицій можна зміною політики оподатковування;

? ринок цінних паперів. Фірми покривають видатки на інвестиції не тільки за рахунок кредитів і поточних прибутків. Фірми також можуть емітувати і продавати свої акції. Коливання на ринку цінних паперів впливають на прибутки, одержувані від продажу акцій. Отже, ринок цінних паперів впливає на інвестиції.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. Фактори, які впливають на мінливість інвестицій:

? тривалість строку служби інвестиційних товарів. Тому закупки нових інвестиційних товарів можуть бути відкладені, що зменшить інвестиції. Оптимістичні прогнози можуть вплинути на прийняття рішення про модернізацію, нове будівництво, що приведе до зростання інвестицій;

? нерегулярність інновацій. Значні нововведення виникають нерегулярно, це, в свою чергу, впливає на мінливість інвестицій;

? поточні прибутки є дуже мінливими. Підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим. Між тим поточний прибуток дуже часто змінюється, тому й інвестиційні стимули мінливі. Крім того, прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його нестабільність посилює мінливість інвестицій;

? мінливість очікування. За умов тривалого строку служби основного капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюється, виходячи з очікуваного чистого прибутку. Фірми прогнозують умови інвестування, переглядають деякі події, що можуть привести до значних змін умов підприємництва в майбутньому.

Необхідно зазначити, що з ряду причин очікується, що ринкова цінність фірми буде відрізнятися від відновленої вартості її фізичного капіталу. Однією з причин є існування невловимих активів. Цінність фірми може зрости за рахунок таких чинників, як володіння патентами, ліцензіями, фірмовою роздрібною й оптовою торгівлею, репутацією серед споживачів і так далі. Заснування нової фірми на порожньому місці вимагає часу і ресурсів. Чим менше часу для проведення інвестиційного проекту, тим більші ці витрати. Результатом вищесказаного виступає відношення, що називається коефіцієнтом q Тобіна[2] :

Коефіцієнт q Тобіна = ринкова цінність установленого капіталу / відновлена цінність установленого капіталу

Чисельник коефіцієнта Тобіна відповідає цінності фірми на фондовому ринку - загальній цінності всіх існуючих акцій. У знаменнику знаходиться сума, що прийшлося б затратити у випадку заміни капітального устаткування, для існування фірми.

Q - теорія інвестицій зв'язує поведінку інвестицій із коефіцієнтом q Тобіна, Коли коефіцієнт q Тобіна більше одиниці, оцінка встановленого капіталу більше його собівартості й інвестиції виправдані. Наприклад, рівність коефіцієнта q Тобіна розміру 1,2 припускає, що фірма, інвестуючи 100 од., збільшує свою ринкову цінність до 120 од. Інвестування дозволяє одержати 20 од. за невстановлене устаткування. З огляду на принцип убутної граничної продуктивності, інвестування з часом знижує віддачу від капіталу і, отже, зменшує розмір коефіцієнта q Тобіна. Фірми будуть продовжувати інвестувати доти, поки коефіцієнт q Тобіна не стане рівним одиниці. І навпаки, коли q менше 1, фірма продає устаткування за відновленою вартістю.

Рисунок 1.3 Q - теорія інвестування

Коли коефіцієнт q Тобіна більше 1, фірмі вигідно інвестувати. Коли коефіцієнт q Тобіна менше 1, стимули для інвестування відсутні і є підстави для негативних інвестицій, або демонтажу (консервування) виробничих потужностей. Якщо встановлене устаткування не можна перепродати, інвестиції повинні припинитися, а скорочення запасу капіталу відбудеться завдяки зносу. Залежність розміру інвестиції від коефіцієнта q Тобіна показана на рис.1.3.

Q - теорія пов'язана з тим, що процентна ставка є основним чинником, що визначає розмір інвестицій. Ринок оцінює фірми, дисконтуючи майбутні прибутки за реальною процентною ставкою. Будь-який ріст відсотка призведе до збільшення дисконту і, отже, до зниження ціни акцій. Таким чином, обернена залежність між реальною процентною ставкою й інвестиціями дійсно обрахована в коефіцієнті q Тобіна. Крім процентної ставки коефіцієнт q Тобіна враховує і два інших чинника інвестиційних рішень. По-перше, ріст продуктивності капіталу збільшує майбутній доход, внаслідок чого підвищується ціна акцій і q. По-друге, q враховує вплив чекань. Так чи інакше, інвестиції являють собою погляд на майбутнє: фірми купують устаткування для того, щоб зробити продукцію через декілька років при невизначених умовах. У момент інвестування невідомо, які вигоди вони зможуть одержати від даного устаткування. Непевність простирається як на загальну економічну ситуацію, так і на умови конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках, на розвиток технології, і навіть на політичні події. Всі ці чинники безупинно оцінюються фондовим ринком. Ціни акцій, у яких відбивається майбутнє, мінливі, оскільки всі ці чинники непостійні, і це зрештою, пояснює той факт, що інвестиції є найбільш мінливим компонентом ВВП. Така залежність від швидкоплинних чекань змусила Кейнса підтвердити, що мінливість інвестицій відбиває інстинктивну природу поведінки підприємців. Проте, акції не всіх компаній продаються на ринку: фактично, більшість фірм занадто малі для того, щоб випускати акції. Найчастіше, фірмам дешевше використовувати свої власні заощадження, тому що прибутки звичайно оподатковуються меншим податком при реінвестуванні, ніж коли вони розподіляються. Деякі фірми віддають перевагу фінансуванню інвестицій за допомогою позик, а не випуску акцій. Особливо це вірно для континентальної Європи, де банківські позички грають важливу, якщо не домінуючу роль. Для таких фірм коефіцієнт q Тобіна також виступає адекватним вимірювачем розміру стимулів до інвестування: він відбиває як очікувану прибутковість і реальну вартість позики за допомогою коефіцієнта, що дисконтує, так і вартість капіталу.

Коефіцієнт q Тобіна пояснює, чому існує залежність між національними фондовими ринками і станом національної економіки. Економічною функцією фондової біржі є визначення майбутньої прибутковості фірми і перебування сьогоднішньої цінності усього майбутнього потоку доходів від належного фірмі капіталу. Для макроекономіки в цілому середні ціни акцій являють цінність функціонуючого запасу капіталу. Фінансові ринки також оцінюють ризикованість, що також враховується в цінах акцій. Дійсні й особливо майбутні економічні умови впливають на ціни акцій. І навпаки, треба очікувати, що економічні умови будуть залежати від фондових ринків, оскільки ціни акцій впливають на інвестиції через коефіцієнт q Тобіна.

У економічній теорії існують й інші концепції, що по-своєму пояснюють динаміку інвестиційного попиту й інтерпретувальні інвестиційні рішення підприємців і домашніх господарств. Серед найбільш відомих варто згадати модель інвестицій у запаси Л. Мецлера[2], теорії, основані на раціонуванні кредиту, моделі інвестицій у житлове будівництво й інші.

З метою макроекономічного аналізу розрізняють індуційовані й автономні інвестиції.

Індуційовані інвестиції - інвестиції, що викликаються стійким ростом сукупного попиту (національного доходу).

Автономні інвестиції - інвестиції, що не пов'язані з ростом сукупного попиту, а здійснювані підприємцями з метою поліпшити своє становище на ринку.

Проте таке розмежування припустимо з метою типологічних характеристик чинників інвестиційного попиту і при проведенні ех роst аналізу, але при ех апtе аналізі не буде повною мірою коректним. Так, подані нижче базові концепції, хоча і згруповані якоюсь мірою за зазначеною типологічною ознакою, але кожна з них претендує на самостійне значення, значною мірою приходячись конкурентом іншій.

Одним із висновків, що випливає із консолідації рахунків домашніх господарств і фірм, є той факт, що домашні господарства в кінцевому рахунку володіють фірмами, і що діяльність фірм впливає на розмір багатства домашніх господарств. На практиці фірмами можуть володіти безпосередньо домогосподарства (ми говоримо про акції, або про долі в капіталі фірми, акціонерної власності), або фірми можуть запозичати ресурси з обіцянкою оплатити їх у майбутньому (вони випускають боргові зобов'язання). Акціонери, таким чином, називаються залишковими претендентами, тому що вони претендують на те, що залишається у фірм після того, як ті зробили усі витрати, погасили борги (здійснили виплати по облігаціях і повернули борги банкам) і заплатили всі податки. Точно так само, якщо фірма оголошується банкрутом, то ті, хто боргував їй (тримачі облігацій, банки й інші кредитори), мають переваги перед власниками акцій.

У ідеальній ситуації не має значення, чи буде фірма використовувати для фінансування інвестиційних проектів боргові (позикові) або власні (заощаджені) засоби. Цей висновок відомий під назвою теореми Модільяні-Міллера. Так само немає різниці, принаймні в першому наближенні, між заощадженнями фірми і заощадженнями домогосподарств, переданими в борг фірмі. Заощадження фірми відповідають прибутку, не розподіленому між акціонерами. У цьому випадку акціонерам належать майбутні прибутки, створювані нерозподіленим прибутком. Кількість акцій залишається незмінною, але кожна стає більш цінною. В іншому випадку, акціонери надають фірмі додаткові ресурси в обмін на майбутні прибутки від нових інвестицій: тепер вони володіють великою кількістю акцій, але цінність кожної із них залишилася приблизно тією ж. У обох ситуаціях при заданому інвестиційному проекті багатство акціонерів те саме. У першому випадку вони просто дають фірмі в борг еквівалент нерозподілених прибутків.

Таким чином, фірма є представником, що діє від імені своїх акціонерів. До справи не стосується, хто буде зберігати - фірма або акціонери. На практиці відносні долі фірми й акціонерів у заощадженнях сильно відрізняються в різних країнах. Наприклад, в Італії і Японії основний обсяг заощаджень приходиться на фірми. Обернена картина спостерігається в Німеччині і Великобританії[4]. Однією з причин такої варіації є різниця в оподаткуванні дивідендів, нерозподіленого прибутку і доходу від приросту капіталу. Внаслідок того, що домашні господарства можуть позичати гроші, їхні бюджетні обмеження в основі своїй є міжчасовими. У них входять усі теперішні і майбутні витрати, з одного боку, і всі нинішні і майбутні прибутки, з іншого. Витрати і прибутки майбутніх періодів дисконтуються за тією процентною ставкою, за якою домашні господарства можуть позичати і давати в борг.

Багатство - це сума теперішньої цінності поточних і майбутніх прибутків і успадкованих активів за відрахуванням боргів. Міжчасові бюджетні обмеження потребують, щоб дійсна сума витрат була менше або дорівнювала розміру багатства. Цей принцип може бути застосованим до всіх суб'єктів, що господарюють: домашніх господарств, фірм, державного сектору і до країни в цілому.

Коли фірми здійснюють інвестиції, то вони (за дорученням своїх акціонерів) відмовляються від поточного споживання в ім'я майбутнього випуску. Прибутковість інвестицій залежить як від технології, так і від процентної ставки. Ставка відсотка є альтернативною вартістю капіталу, що його акціонери використовують для фінансування інвестиційних проектів, оскільки він може бути використаний для придбання інших активів.

Бюджетні обмеження можуть бути підсумовані, або консолідовані. Підсумовування бюджетних обмежень домашніх господарств і фірм дасть бюджетне обмеження приватного сектору. У першому наближенні корпорації є ширмою: вони забезпечують своїх власників або акціонерів засобами для збільшення багатства.

Міжчасові бюджетні обмеження державного сектору означають, що при даній тимчасовій структурі урядових закупівель зниження податків сьогодні означає підвищення податків згодом, і навпаки. В свою чергу, при даній структурі податків більший обсяг витрат сьогодні припускає менші витрати згодом, і навпаки.

Тотожність Рікардо підтверджує, що приватний сектор містить у собі бюджетне обмеження державного сектору. Державний борг не розглядається як багатство приватного сектору, і тимчасова структура податків не впливає на бюджетне обмеження приватного сектору. Оскільки приватний сектор може вільно позичати гроші під ті ж самі відсотки, що й уряд, витрата заощаджень (накопичень) державним сектором врівноважується накопиченням (витратою) заощаджень, здійснюваних приватним сектором; приватний сектор усвідомить сутність урядового бюджету, і підтримає загальний обсяг державних заощаджень на незмінному рівні.

З ряду причин тотожність Рікардо навряд чи виконується. Наприклад, фізичні особи можуть очікувати, що деяка частка поточного державного боргу буде виплачена після їх смерті. Крім того, процентні ставки для приватного сектору, як правило, перевищують ставку, за якою держава позичає гроші. Чимало домашніх господарств зіштовхуються з обмеженнями на запозичення. Податки можуть змінити розмір доходу, доступного для оподаткування.



Розділ 2. Макроекономічний аналіз інвестиційних процесів в сучасній економіці України

Головним завданням для розвитку інвестиційних процесів в економічній сфері має стати створення конкурентоспроможної ринкової економіки, покращення інвестиційного клімату та забезпечення макроекономічної стабільності. Як відомо, інвестиційні процеси у країні мають значний вплив на суб'єкти ринку та їхню діяльність, оскільки інвестиції охоплюють глибинні основи господарської діяльності. Тому, дослідження проблем активізації інвестиційних процесів у державі є досить актуальними та завжди перебували в центрі уваги економічної науки.

Мотивацією для підвищення рівня інвестицій є розвиток економіки на основі технологічного інноваційного оновлення. До уваги слід взяти такі обставини:

по-перше, саме з активізації інвестиційної діяльності у фазі депресії починаються процеси оновлення морально застарілого капіталу;

по-друге, інвестиційний процес, перетворюючись на процес систематичної реалізації інновацій, впроваджує у виробничий процес найновіші досягнення науково-технічного прогресу.

Саме за таким механізмом інвестиції стають визначальним чинником економічного зростання. Останнє ж значною мірою залежить від наукової обґрунтованості орієнтирів, пріоритетів, шляхів розвитку, джерел фінансового забезпечення та інших аспектів інвестиційної стратегії [5].

Головною метою політики країни у сфері інвестування є ресурсне забезпечення позитивних економічних зрушень в економіці та процесів економічного зростання, тобто забезпечення сталого розвитку країни, що призведе до створення сприятливої кон'юнктури на ринку, підвищення активності господарських процесів, розвиток пріоритетних галузей економіки, підвищення ефективності вирішення проблем життєзабезпечення суспільства та якості життя населення, тобто збалансування соціальної політики. Для ефективного здійснення інвестиційної політики в основу її розроблення повинні бути закладені принципи, які передбачають державне регулювання інвестиційної діяльності та вплив результатів реалізації інвестиційного регулювання проектів на доходи і витрати бюджету, фінансову забезпеченість та прибутковість інвестиційних проектів, характеристику впливу інвестиційних вкладень на соціальну та економічну ситуацію [13]. Інвестиційна політика повинна сформувати у країні сприятливий інвестиційний клімат, який включає: мобілізацію національних заощаджень в інвестиції, доступність кредитних ресурсів для підприємства та приплив іноземного капіталу.

Дослідження проблем інвестування є одним із найбільш актуальних завдань економіки. У сучасних умовах України інвестиції мають стати найважливішим засобом забезпечення виходу з довготривалої економічної кризи, досягнення реальних структурних зрушень у народному господарстві, технічного переозброєння, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- та макрорівнях і, головне, життєвого рівня населення. Оптимізація інвестиційного процесу є вирішальною умовою продовження соціально-економічних перетворень.

До основних проблем оптимізації інвестиційних процесів в Україні можна віднести:

- нерівномірність розподілу інвестицій за галузями та регіонами України, їх зосередження у промислових центрах України, зокрема в м. Києві;

- велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальний обсяг інвестицій та слабке використання механізмів фондового ринку;

- обережність західних партнерів щодо реалізації великих інвестиційних проектів та здійснення інвестицій на довгостроковий період, зумовлена відсутністю надійних гарантій захисту інвестицій та високими ризиками (політичними, законодавчими, макроекономічними);

- орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів широкого споживання і сферу послуг; орієнтація більшості іноземних фірм на проведення разових часто суто посередницьких або відверто спекулятивних операцій з високим рівнем віддачі при досить незначних обсягах інвестування[13] .

Дієвість інвестиційної сфери як на мікро-, так і на макрорівнях визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. У цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності суб'єктів, які забезпечують інвестиційний процес. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємницької активності суттєво впливають на інвестиційний процес, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів [6] .

Привабливість розвитку інвестиційних процесів в Україні можна охарактеризувати по наступним критеріям:

1. Критерії, згідно яким Україна з'являється більш привабливою за інші країни (кількість днів для запуску бізнесу; кількість процедур для початку бізнесу; сукупні витрати для запуску бізнесу).

2. Критерії, згідно яким Україна відносно іншим принципово не відрізняється (регулюючі бар'єри для бізнесу; тягар регулювання; прозорість та ясність прийняття політичних рішень; ефективність податкової системи; витрати корупції).

3. Критерії, згідно яким Україна менш приваблива, ніж інші країни (витрати на імпортування обладнання дуже великі; робота правоохоронних органів на дуже низькому рівні; організована злочинність панує у бізнесі; частота та сплата взяток; надійність відносин, організованих за допомогою взяток).

За останні роки під впливом світової фінансової кризи Україна мала проблему відтоку інвестиційних ресурсів. Причина даного спаду полягає не лише в тому, що українська економіка раптово стала менш привабливою для іноземних інвесторів, але й у тому, що для багатьох іноземних інвесторів фінансова криза спричинила різке скорочення власних інвестиційних витрат, зміну стратегії із розвитку на внутрішню фінансову оптимізацію та оздоровлення. На тлі недостатності як внутрішніх, так і зовнішніх позичкових коштів підприємства змушені були скоротити вкладення інвестицій, а частину обмеженого прибутку спрямовувати на забезпечення погашення раніше накопичених боргових зобов'язань. Як наслідок, багато інвесторів змушені переглянути та призупинити реалізацію власних інвестиційних проектів на ринках, що розвиваються, в тому числі і в Україні.[16] Але нова влада направила свою діяльність на підтримку та розвиток інвестиційної та інноваційної привабливості країни.

Основною ознакою, яка зумовила зміни макроекономічних показників економіки України у І кварталі 2010 року були наслідки світової фінансової кризи, на тлі яких з'явилися перші ознаки пожвавлення виробничої діяльності та поліпшення економічної ситуації. [12]

Покращилась також ситуація із надходженням інвестиційного капіталу. Станом на 1 січня 2010 року в економіку України іноземними інвесторами внесено 40 026,8 млрд дол. США. (Рис.2.1.) [12]



Рис. 2.1 Обсяги прямих інвестицій в Україну станом на 01.01.2010 р. (Джерело: Міністерство економіки України, Держкомстат)[3]

Таким чином, головним в інвестиційному процесі має стати забезпечення оптимального використання наявних ресурсів за максимально можливих темпів зростання добробуту населення.



Висновки

Пожвавлення інвестиційних процесів є запорукою для подальшого розвитку вітчизняної економіки, проте дані процеси значною мірою залежить від ефективності державної політики, наявності сприятливого інвестиційного клімату та багатьох інших чинників, які в не повній мірі розвинені в нашій країні. Саме тому, вартими дослідження є умови для розвитку ефективного механізму інвестиційних процесів в Україні.

Для пожвавлення інвестиційних процесів в Україні необхідне узгоджені дії на всіх етапах розробки та підтримки інвестиційної та інноваційної діяльності. Підтримка розвитку та впровадження інвестиційних проектів повинна бути як на державному так і на регіональному рівнях. В Україні створені органи влади, діяльність яких направлена на координування і підтримку, аналіз та відбір інвестиційних проектів та інноваційних програм (Мінрегіонбуд, РВПСУ, Держінвестицій, венчурні фонди). Всі інвестиційні проекти, що приймаються до розгляду оформляються згідно встановленим правилам які затверджено Держінвестицій.

Головним завданням для розвитку інвестиційних процесів в економічній сфері має стати створення конкурентоспроможної ринкової економіки, покращення інвестиційного клімату та забезпечення макроекономічної стабільності. Як відомо, інвестиційні процеси у країні мають значний вплив на суб'єкти ринку та їхню діяльність, оскільки інвестиції охоплюють глибинні основи господарської діяльності. Тому, дослідження проблем активізації інвестиційних процесів у державі є досить актуальними та завжди перебували в центрі уваги економічної науки.

Як свідчить світовий досвід, використовуючи тільки один напрямок розвитку інвестиційної сфери неможливо досягти бажаних результатів, тому треба використовувати синтез всіх стратегій та прагнути до пошуку нових цікавих та прибуткових інвестиційних проектів для залучення іноземних інвестицій та збільшення зацікавленості іноземних інвесторів в Україні.

Очевидним є те, що для створення ефективного механізму активізації інвестиційних процесів у країні необхідно вжити низку заходів, що сприяють підвищенню інвестиційної привабливості як підприємства, галузі так і держави в цілому. Має бути сформованою комплексна програма активізації інвестиційних процесів для сталого розвитку країни, підвищення життєвого рівня населення та ефективної соціально-економічної політики, що охоплює: створення стабільної законодавчої бази, формування ефективної інвестиційної політики, підвищення конкурентоспроможності країни, формування інвестиційного партнерства держави та бізнесу, становлення довгострокових відносин між суб'єктами інвестиційного процесу в Україні, ефективне використання потенціалу регіонів та держави в цілому.



Список літератури

1. Борщ Л. М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. - К.: Знання, 2002.-318 с.

2.Бурда, Майкл, Виплош, Чарлз. Макроекономіка: Європ. Контекст/Пер. з анг.- К.:Основи, 1998 - С.76-102.

3.Державне агентство України по інвестиціям та інноваціям. Офіційний сайт.: in.gov.ua.

4. Дорнбуш Р., Фішер С., Макроекономіка: Перекл. з англ.- К.: Основи, 1996.- С. 153-176.

5. Затонацька Т.Г., Осецький В.Л. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки// Фінанси України. - 2006, № 7. - С. 38-49.

6.Захарченко В.И. Инновационная система региона/[В.И.Захарченко, Н.Н. Меркулов].- О.:Наука и техника,2005. - 116 с.

7. Захарченко В.І. трансформаційні процеси у промислових територіальних системах України. - Вінниця: Гіпаніс,2004. -574 с.

8. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы проблемы и политика: В двух томах: Т.1-М.: Республика, 1992.- С.204-217.

9. Макроэкономика: Учебник/Под общей ред. Л.С. Тарасевича.-2-е изд. перераб. й доп. СПб.: Изд-во СПб. ГУЗФ, 1997. - С. 359-404, 408-451.

10. Мікро-макроекономіка: Підручник /За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998. - С.288-304.

11. Небава М.І. Макроекономіка. Тематичний тлумачний словник термінів. Навчальний посібник.- Вінниця: ВДТУ, 2000. - С. 69-81.

12. Оцінка фінансового інвестиційного потенціалу регіонів України як невід'ємний елемент розробки стратегії соціально-економічного розвитку регіону / О.М. Любченко // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. - №3. - С. 8-12.

13. Папп В.В. Вдосконалення інвестиційної політики в країні та її вплив на розвиток ін-вестиційного процесу в регіоні// Регіональна економіка. - 2006, № 2. - С. 50-59

14. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. - К.: Либідь, 1999. - С. 77-88.

15. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка: Перекл. з англ.-К.: Основи, 1995.- С. 213-231, 387-412.

16. Федоренко В. Г., Чувардинський О. Г., Уткін О.Ф. та ін. Міжнародні і правові аспекти інвестиційної діяльності в Україні. - К.: Наук. Світ, 2002. - 505 с.

17. Экономическая теория/Под ред. Н.И. Базылева, С.П. Гурко.- Минск: БГЗУ, 1998.- С. 414-431.

Размещено на Allbest.ru