Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України, бюджетні інвестиції та їх види

2. Бюджетний устрій країн ринкової економіки

Висновок

Вступ

В умовах переходу до ринкової економіки виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення - бюджетні інвестиції. Слід відзначити, що бюджетні інвестиції хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб'єктів господарювання. Ситуація ускладнюються і тим, що в Україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі. Отже, вище зазначене свідчить про актуальність досліджуваної теми та про необхідність її подальшого вивчення.

В сучасних економічних умовах зростає потреба в достовірній обліковій і податковій інформації про діяльність суб'єктів господарської діяльності. Без такої інформації неможливо зробити висновок про ефективність господарської діяльності підприємства, правильність застосування законодавства, своєчасність сплати податків тощо. Об'єктивна інформація про діяльність окремих господарських суб'єктів дає можливість контролювати відповідність діяльності підприємства тим чи іншим правилам, законам і інструкціям, що регламентують його роботу.

Бюджетна інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії. Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

1. Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України, бюджетні інвестиції та їх види

Архіви донесли до нас відомості, що слово “бюджет” походить від нормандського bouge, bougtte, що в перекладі означає “кишеню”, “мішок”, “шкіряний мішок”. Це слово почали використати англійці, змінивши його на budget, що в дійсності виявилося шкіряним мішком, у якому приносили в парламент документи, де були відомості про державні доходи й витрати, а потім словом budget стали називати доповідь канцлера скарбниці, з яким він виступав у парламенті.

Перші спроби складання бюджету, у формі кошторисів доходів і витрат у Європі зафіксовані у Франції в часи Пилипа Гарного в 1302 році. Надалі це було припинено, тому що глава держави, як правило, повновладно й безконтрольно розпоряджався всіма державними коштами. Фінанси держави не були відділені від королівських.

Повернулися до складання кошторисів доходів і витрат у часи міністра фінансів Сюлли (1599-1611рр.). Це введення продовжив міністр фінансів Франції Неккер (1777-1781р. й 1788-1790рр.) і йому належить ідея публічності в народному господарстві. Саме Неккер створив фінансові основи, на яких пізніше базувалися правила складання бюджету, які існують до наших днів.

Однак зародився новий клас буржуазії, що був зацікавлений в одержанні фінансової підтримки з боку держави й активно виступав проти необмежених фінансових прав монархів. Буржуазія вимагала встановлення контролю за державними витратами, за правом установи й скасування податків. Їхньої вимоги були втілені в життя в результаті буржуазних революцій.

Боротьба буржуазії в області фінансів послужила вихідною передумовою виникнення й розвитку бюджету. У цей час майже не залишилося держав, які свою діяльність не фінансували б з державного бюджету країни. Фінансові відносини, що складаються в держави з підприємствами, організаціями, установами й населенням, називаються бюджетними. Специфіка цих відносин, як частини фінансових, полягає в тому, що вони, по-перше виникають у розподільному процесі, і, по-друге пов'язані з формуванням і використанням централізованого фонду коштів, необхідного для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини різноманітні (між секторами економіки, сферами суспільної діяльності, галузями народного господарства, територіями країни) і охоплюють всі рівні господарювання (державний, місцевий).

Бюджетним відносинам властивий об'єктивний характер. Він обумовлений тим, що в руках держави щорічно повинна концентруватися певна частка національного доходу, необхідна для задоволення соціально-культурних потреб громадян, рішення оборонних завдань, покриття загальних витрат державного керування.

У процесі функціонування бюджетні відносини одержують відповідне їм матеріально-речовинне втілення; вони матеріалізуються у бюджетному фонді країни, що має складну організаційну структуру. Конкретна величина бюджетного фонду, що відображає ступінь централізації фінансових ресурсів у руках держави, залежить від ряду факторів: рівня розвитку економіки; методів господарювання на підприємствах, в організаціях, установах; розв'язуваних суспільством економічних і соціальних завдань і т.п.

Сукупність бюджетних відносин по формуванню й використанню бюджетного фонду країни становить поняття державного бюджету. Інакше, державний бюджет - основний фінансовий план країни, що має чинність закону, тому що проект бюджету щорічно обговорюється й приймається законодавчим органом (у ринкових країнах: парламент країни, штату або муніципальні збори).

Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи й основна фінансова категорія. У ньому поєднуються головні доходи й витрати держави. Бюджет поєднує основні фінансові категорії (податки, державний кредит, державні витрати) у їхній дії. Державний бюджет завжди являє собою компроміс між основними групами носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками й працюючими по найманню з питань оподатковування, власності, доходів і заробітної плати, по питанню бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними й місцевими інтересами; компроміс між промисловими й сільськогосподарськими районами відносно розподілу податків і бюджетних дотацій; компроміс між інтересами окремих галузей і формам із приводу податків субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних премій. Кожен такий компроміс супроводжується боротьбою політичної, передвиборної й у стінах парламенту, фракційної усередині партії й на сторінках печатки.

Будучи економічною формою існування реальних, об'єктивно обумовлених розподільних відносин, виконуючи специфічне суспільне призначення - по задоволенню потреб суспільства і його державно-територіальних структур, бюджет може розглядатися в якості самостійної економічної категорії.

Ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими ж рисами, які властиві фінансам у цілому, але одночасно має особливості, що відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До числа особливостей ставляться наступні:

- державний бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаної з відокремленням частини національного доходу в руках держави і її використанням з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань;

- область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що обумовлено ключовим положенням бюджету в порівнянні з іншими ланками;

- за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, рідше - національного багатства між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності;

- пропорції бюджетного перерозподілу вартості в більшій мірі, чим в інших ланок фінансів, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому й завданнями, що коштують перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку.

Бюджет як економічна категорія, не відразу одержав своє визнання. Лише в останні роки державний бюджет з позиціями економічної сутності може розглядатися в якості самостійної економічної категорії, а з позиції законодавчого встановлення фінансової бази держави - як його фінансовий план.

Сутність державного бюджету, як економічної категорії, реалізується через його функції: розподільну і контрольну.

Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва.

Сфера дії розподільної функції визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Основним об'єктом бюджетного перерозподілу є національний доход, іноді - частина національного багатства. Національний доход - частина валового суспільного продукту без матеріальних витрат на його виробництво. Виражає весь обсяг чистої продукції країни, тобто це знову створена вартість звичайно за рік. Національне багатство - сукупність створених працею й накопиченими матеріальними благами, який розташовує суспільство.

Основні напрямки розподільної функції: пов'язані з перерозподілом національного доходу, із втручанням у процес суспільного відтворення (державне регулювання й стимулювання економіки), з фінансовим забезпеченням соціальної політики, забезпеченням монопольного прибутку.

У ринковій економіці політична, економічна, соціальна й інша форми діяльності держави нерозривно пов'язані з перерозподілом національного доходу як частини валового внутрішнього продукту.

Найважливіше значення в перерозподілі національного доходу, що відбуває в інтересах монополій, належить державному бюджету. Це його основна функція. Розвиток цієї функції визначається еволюцією капіталізму, підвищенням ролі буржуазної держави. У цей час державні бюджети перерозподіляють до 40%, а в окремих країнах і більше, знову створеної вартості (на передодні першої світової війни - 7 - 15 %). Ще вище ця частка, якщо взяти бюджетну систему держави в цілому.

Перерозподіл національного доходу, що безпосередньо зачіпає інтереси суспільних класів, має важливе соціально-політичне значення й виражає ступінь додаткової експлуатації широких народних мас. Використовуючи бюджетну систему, держава вносить глибокі зміни в пропорції, що складаються на стадіях виробництва й первинний розподіл національного доходу. Частка національного доходу, одержувана працюючими, усе більше падає. Одночасно швидкими темпами ростуть прибутку монополій, підсилюється концентрація багатства. Перерозподіл національного доходу за допомогою бюджету - яскравий прояв його класового характеру.

За даними статистичного бюро США, в 1988 р. п'ята частина американців, найбільш багата, привласнила 44% національного доходу, у той час як така ж кількість малозабезпечених жителів США - лише 4,6%.

Перерозподіл національного доходу поряд із соціальним має також економічне значення. Бюджет служить важливим інструментом централізації в руках держави сукупного суспільного капіталу, мобілізації через податки й позики коштів трудящих і доходів інших верств суспільства й використання їх з метою втручання в господарське життя країни.

У формі бюджету капіталістичні держави концентрують величезні фінансові кошти. Уряд США щорічно акумулює через бюджет більше 1,1 трлн. дол., Великобританії - понад 150 млрд. ф. ст., Франції - більше 1 трлн. франків, ФРН - майже 300 млрд. марок, Японії - більше 54 трлн. ієн.

Великі фінансові ресурси, що зосереджують у держави, є матеріальною основою його економічної діяльності й створюють широкі можливості активного втручання в суспільне відтворення.

У країнах ринкової економіки бюджет широко використається державою для впливу на різні сторони життя: на підвищення норми нагромадження, прискорення темпів економічного росту, стимулювання науково-технічного прогресу, розвиток окремих найбільш перспективних галузей господарства, регулювання темпів відновлення й розширення основного капіталу, на вирівнювання в умовах стихійного розвитку капіталістичного виробництва галузевих пропорцій.

Втручання в економіку перетворилося в одну з основних функцій державного бюджету. Форми такого втручання різні. В умовах політики “економіки пропозиції” поряд із прямими методами втручання широкий розвиток одержували непрямі. Серед них: державні капіталовкладення, розвиток виробничої й соціальної інфраструктури, стимулювання темпів прискорення науково-технічного прогресу, розширення державного споживання, ріст нагромадження капіталу шляхом прямого фінансування великого монополістичного виробництва. Це здійснюється у формі субсидій, кредитів, державних гарантій, а так само інших форм допомоги великому капіталу з метою забезпечення зростання монопольного прибутку. Разом з тим державне фінансування сприяє подальшій концентрації виробництва й капіталу, зміцненню пануючих позицій монополій.

Трудові ресурси - один з основних факторів виробництва. Науково-технічна революція різко підняла роль людського фактору, перетворила його в основну рушійну силу розвитку. Сучасний рівень розвитку продуктивних чинностей зажадав нового підходу до його головного елемента - виробничого процесу. Швидкі темпи науково-технічного прогресу висувають усе більше високі вимоги до якості робочої чинності її професійної підготовленості, фізичної витривалості. Відбувається орієнтація на більше повне задоволення потреб працюючих мас, тому що на основі їхньої працездатності, особистісного розвитку створюється потенціал суспільного виробництва.

Через державний бюджет й інші ланки бюджетної системи країни ринкової економіки здійснюють свою соціальну політику, втручання в сферу соціальних відносин, фінансуючи найважливіші елементи в соціальній області - освіта (головним чином початкова й середня освіта, а також професійну перепідготовку кадрів), охорона здоров'я (у тому числі санітарію, профілактику захворювань), соціальне забезпечення.

Значна частина витрат на соціальні потреби проходить по місцевих бюджетах, а у федеративних державах також по бюджетах членів федерації. У розвинених державах на ці мети затрачається від 30 до 40% бюджетних коштів.

Єдність бюджету. Цей принцип означає зосередження в ньому всіх доходів, що збирають, і вироблених витрат. Він припускає наявність одного бюджету в державі, складеної по єдиній бюджетній класифікації й по єдиних документах. Єдність бюджету виражається в існуванні єдиної бюджетної системи в державі. Завдання цього принципу - є більш ефективний контроль за фінансовими ресурсами держави.

Принцип повноти доповнює принцип єдності й означає більше детальну розшифровку по кожній статті витрат і надходжень. Виконання цього принципу дозволяє вести контроль за звітністю по виконаних витратах.

Принцип реальності або правдивості бюджету припускає правдиве відбиття в бюджеті фінансових операцій, відповідність заснованих бюджетних сум їхньому виконанню. Він спрямований проти фальсифікації бюджетних коштів.

Поява властивому бюджету властивостей, його використання як інструмент розподілу й контролю знаходить своє відбиття в створюваному державою бюджетному механізмі. Бюджетний механізм - це сукупність способів організації бюджетних відносин, застосовуваних суспільством для рішення економічних і соціальних завдань. Це інструмент державного регулювання економіки.

Використання бюджетного механізму для регулювання економіки здійснюється за допомогою маневрування вступниками в розпорядження держави грошовими ресурсами. Маневрування можливо тому, що в державному бюджеті відсутній принцип закріплення доходів за конкретними видами й напрямками витрат, тому кошти, що надходять у розпорядження держави, знеособлюються й можуть бути використані по будь-якому напрямку. Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики держави. Істотний вплив на нього кажуть завдання, розв'язувані суспільством на тому або іншому етапі розвитку. Міняються завдання - повинен змінюватися й бюджетний механізм.

2. Бюджетний устрій країн ринкової економіки

Бюджетний устрій являє собою організаційні принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок поєднуваних у ній бюджетів.

Бюджетна система - це заснована на економічних й юридичних нормах сукупність всіх бюджетів, що діють на території країни.

Організаційно бюджетна система будується відповідно до встановлених принципів. Організація бюджетної системи, тобто бюджетний устрій визначається державним устроєм країни.

Залежно від організаційної структури розрізняються унітарні (єдині), федеративні й конфедеративні держави.

В унітарних державах бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети.

У федераціях і конфедераціях бюджетна система складається із трьох ланок:

державний бюджет (федеральний бюджет або бюджет центрального уряду);

бюджети членів федерацій - штатів США, земель у ФРН, провінцій у Канаді;

місцеві бюджети. Вони не включаються в бюджети членів федерації, доходи й витрати яких не входять у федеральний бюджет.

На перших етапах розвитку буржуазної держави бюджетна система ряду країн характеризувалася залежністю державного бюджету від місцевих фінансів. Наприклад, уряд США до прийняття конституції 1787р. не мав власних джерел доходів і покривав свої видатки за рахунок внесків окремих штатів. Із зусиллям центральної влади значення державного бюджету стало зростати.

Після другої світової війни процес централізації бюджетної системи у всіх державах різко підсилився, відносно доходів. Істотно зросла питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. У США - більше 50%, Великобританії - більше 70%.

У державний бюджет направляються найбільші доходи:

- прибутковий податок з фізичних осіб;

- податок на прибуток корпорацій;

- акцизи;

- податок на додану вартість (У США ПДВ не застосовується);

- мита;

- доход від державних позик, що випускають центральним урядом.

По витратах, навпроти, спостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумі витрат бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значну частину витрат на розвиток економічної й соціальної інфраструктури, а також частина витрат на відтворення кваліфікованої робочої чинності.

Система місцевих бюджетів також визначається державним устроєм (федеративним або унітарним) і відповідним адміністративним поділом. В 1960-1970р. у всіх західних країнах відбувся процес укрупнення місцевих адміністративних одиниць й, отже, посилення централізації місцевих фінансів. У Великобританії (1973-1975р.) була проведена реформа дрібних органів влади, у результаті якої була уведена 2-х рівнева система керування місцевими органами (розподіл на графства й округи); були скасовані дрібні адміністративні одиниці (сільські округи й приходи). Це викликало скорочення числа місцевих бюджетів і збільшення їхнього обсягу. Фінансові взаємини центральних і місцевих органів стали більш тісними, підсилилася регулююча роль місцевих фінансів й їхній вплив на процес відтворення й сферу соціальних відносин.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок створення, розгляду, затвердження бюджетів, їхнє виконання й контроль за їхнім виконанням, затвердження рахунків про виконання бюджетів, які входять у бюджетну систему України.

Бюджетний процес складається із трьох стадій:

Перша стадія - планування, складання проекту бюджету, являє собою діяльність по розробці плану документів (проекту бюджету), або прийняттям відповідних правових актів (Закон, Постанови, Рішення сесії місцевої ради).

Друга стадія - розгляд і затвердження, починається з моменту надання проекту бюджету на розгляд у Верховну раду або місцеві ради й завершується прийняттям Закону про державний бюджет або рішення сесії Місцевої ради на планованих рік.

Третя стадія - виконання й складання звіту про виконання починається з 1 січня планованого року й завершується затвердженням звіту про виконання бюджету.

Висновки

Під бюджетними інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для і забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

В процесі формування бюджетної інвестиційної політики підприємства виділяють три основні напрямки:

1) реальні інвестиції;

2) фінансові інвестиції;

3) інноваційні інвестиції.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

Використана література

1. А. А. Пересада „Управління інвестиційним процесом”, Київ-2002р.

2. Уманців Г., Лисенко О. Облік фінансових інвестицій // Дебет-Кредит.- 2001.- №23.

3. Батура А.В., Дедіков О.І. Бюджетні інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні // Природа людини і динаміка соціально-економічних процесів. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998.

4. Безуглий А. Основні фонди та наслідки державної інвестиційної політики// Економіка. Фінанси. Право.-2000-№8.

5. Кучарина Е.А. Инвестиционный анализ. - СПб.: Питер, 2006.

6. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні.-К.:Лібра,1998.

7. Подшиваленко Г. Инвестиционная деятельность. КНОРУС, 2005.

Размещено на Allbest.ru