Дилема напрямів підвищення ефективності грошових систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІЛЕМА НАПРЯМІВ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВИХ СИСТЕМ

Актуальність проблеми

Проблема підвищення ефективності грошової системи особливо загострилась в умовах глобальної фінансової та економічної кризи в Україні. Тривале панування ліберальних підходів до забезпечення стабільності грошових систем виявилось неспроможним подолати кризові явища. В більшості країн світу, в тому числі і в Україні, уряди були змушені значно збільшити масштаби державного регулювання грошових систем для їх стабілізації. В сучасних умовах виникла теоретична та практична потреба формування методологічних підходів до забезпечення ефективності грошових систем через збільшення масштабів державного втручання, а їх дерегуляція і використання можливостей ринкових механізмів втрачає актуальність. Відсутність однозначних відповідей у застосуванні монетарної політики вимагає проведення комплексних наукових досліджень.

Аналіз останніх наукових досліджень

Проблема підвищення ефективності грошових систем є традиційним об'єктом досліджень в монетарній теорії. Українські вчені розвивають ідеї найбільш відомих представників світової економічної думки, які неоднозначно ставляться до напрямів забезпечення ефективності грошових систем і розрділилися у своїх поглядах. А. Гальчинський, О. Дзюблюк, В Савлук, П. Юхименко досліджують шляхи досягнення ефективності грошових систем. Ю. Пахомов звертає увагу на необхідність через заходи регулювання підвищити рівень монетизації економіки. Академік В. Геєць пропонує здійснити в умовах глобальної кризи переорієнтацію напрямів регулювання грошових систем. Проте ділема напрямів підвищення ефективності грошових систем вимагає проведення комплексних досліджень.

Постановка завдання

В статті поставлено завдання дослідити альтернативні напрями підвищення ефективності функціонування грошових систем через збільшення масштабів регулюючого впливу держави та шляхи їх дерегуляції, коли перевага надається самодостатнім ринковим механізмам. Важливим напрямом дослідження є співставлення основних механізмів забезпечення ефективності грошових систем щодо вдосконалення інститутів монетарної сфери. Також необхідним є аналіз проблеми в реаліях сучасної світової фінансової кризи.

Виклад основного матеріалу дослідження

Проблема підвищення рівня регулювання монетарної сфери або її дерегуляція з метою забезпечення ефективності грошових систем в економічній теорії та практиці застосування так і не знайшла однозначного вирішення. У певних історичних та економічних умовах перевага надається одній зі сторін, а інша переходить в активну опозицію. Посилення та модернізація державного втручання вважається запорукою стабільності грошових систем у підходах прихильників державного активізму.

Ефективність регулювання грошових систем є традиційним об'єктом дискусій з діаметрально-протилежних позицій. Ліберал Ф. Хайєк постійно звертав увагу на обмежені можливості державного регулювання грошового обігу, коли «…історія управління грошовою системою була безперервною історією омани та брехні» [3, с. 11].

Для представників державного активізму некерована грошова система є передумовою сьогоднішньої нестабільності та майбутніх глибоких економічних криз. Пропозиції з посилення регулюючої ролі держави в перехідних економіках переважно здійснюються як некомпетентне перенесення кальок, характерних для ринкових систем, і неспроможних забезпечити стабільність монетарної сфери. Макроекономічне моделювання застосовується як один із варіантів наукового обґрунтування доцільності та ефективності державного регулювання в монетарній сфері, існування економічних механізмів, спроможних з високою точністю забезпечити досягнення бажаних цілей. Проте Дж. Б'юкенен вимагає відмови від домінуючих сьогодні поглядів на включення грошей в єдиний макроорганізм і переорієнтацією на використання правил та законів, які тримають у певних рамках дії усіх без винятку учасників ринкових відносин [6].

Розвиток грошових систем відбувається шляхом підвищення регулюючої ролі держави через інститут центральних банків. Навіть у країнах, де домінують ліберальні погляди на устрій економіки, центральні банки виявилися дуже зручним джерелом державних коштів, що постійно дестабілізує грошові системи. Тому погляди на доцільність державного регулювання грошових систем дуже поширені, а підвищення його ефективності пов'язують з реформами, спроможними вдосконалити її структуру та процеси функціонування.

Зміну статусу центрального банку більшість економістів вважають найбільш реальним напрямом збереження існування самого інституту центрального банку та підвищення його ефективності. Переважна більшість сучасних центральних банків, незважаючи на їх декларативну незалежність, неспроможні проводити незалежну політику, а змушені реалізувати державну, яка певною мірою дестабілізує грошові системи. У більшості випадків це не пов'язано з виконанням безпосередніх вказівок уряду, а реалізується через керівництво центральних банків, яке в дилемі «стабільність грошей - державні інтереси» змушені реалізувати інтереси правлячого істеблішменту. Емпіричні дані свідчать, що існує кореляція між темпами інфляції та ступенем незалежності центральних банків.

Зміна адміністративної структури постійно присутня в різноманітних пропозиціях щодо підвищення ефективності грошових систем. Адміністративна реформація центрального банку та інших державних закладів з регулятивними функціями в монетарній сфері проголошується як доступний і реальний напрям поліпшення функціонування грошових систем, шляхом відділення грошових функцій від регулятивних. Вперше 1844 р. банк Англії, згідно з Банківським актом Піля, був розділений на Емісійний та Банківський департаменти [1, с. 258].

У сучасних умовах пропонується розділяти несумісні функції через створення двох агентств, які повинні бути незалежні в межах отриманих повноважень. Контроль за дотриманням резервних вимог, збиранням і перевіркою інформації щодо діяльності банків, а також страхування депозитів може бути компетенцією одного агентства. У сфері повноважень другого агентства повинне бути регулювання грошової бази через виконання операцій на відкритому ринку, а також досягнення значень певних макроекономічних показників - інфляції, безробіття, темпів економічного зростання. Проте переваги створення подібних закладів можуть бути досить сумнівними, коли між ними виникне суперництво та буде обмежена координація дій.

М. Фрідман пропонував приєднати центральні банки до державної скарбниці з метою створити єдиний центр, який об'єднує грошову та фіскальну політики. Створення єдиного центру, відповідального за стан грошового обігу, повинне підвищити ефективність грошових систем.

Пропозиції щодо застосування «грошового правила» були загалом пов'язані зі становленням зворотнього зв'язку з процесами в економіці. Б. Мак-Каллом запропонував також враховувати швидкість обороту грошей в минулі роки, а також різницю від очікуваних і дійсних темпів зростання ВВП. Жодне «грошове правило» було неспроможне враховувати зміни в економіці, а зворотній зв'язок мав підвищити ефективність грошової системи [8, с. 339]. Проте, спроби пристосувати «грошове правило» могли звести нанівець його використання як номінального якоря монетарної сфери. Крім відомого грошового правила, М. Фрідман пропонував застосувати міжнародні обмеження на емісійну можливість центральних банків. Міжнародне «грошове правило» мали б застосовувати найбільш розвинені країни, які б могли взяти на себе зобов'язання постійного і стійкого зростання грошової маси разом з угодою щодо обмінних курсів [5, с.308]. Проте досвід показує, що реалізації таких пропозицій пов'язані зі створенням наддержавних органів і наддержавної бюрократії, що суперчить положенням М. Фрідмана. Такий досвід існування наддержавних органів зазнає значних політичних ризиків, що робить їх створення малоймовірними.

Заморожування грошей підвищеної потужності є пошуком напряму впливу на процес емісії грошей. М. Фрідман вважав, що реалізація його пропозиції є відносно простим та ефективним шляхом до підвищення стабільності грошей. У результаті заморожування власники депозитів в центральних банках отримають відповідну кількість готівки і набудуть єдиної готівкової форми. Після цього центральні банки повинні підтримувати постійну кількість готівки шляхом заміни зношених купюр. Внаслідок такої реорганізації держава повністю відмежовується від активних операцій на грошовому ринку і лише на початковому етапі зберігає за собою кілька контрольних функцій. Заморожування грошей підвищеної активності призведе до втрати державою права емісії грошей, а також ліквідований керівний центр, який більше не дестабілізуватиме грошову систему.

Для накопичення регулюючого впливу держави, в грошових системах перехідних економік пропонується також проводити реструктуризацію банківських систем. В Росії обговорюється пропозиція переходу до трирівневої банківської системи, в якій до першого рівня повинні належати центральні банки, агентство з реструктуризації кредитних закладів, а також інші регулюючі та наглядові органи. Другий рівень повинен включати банки загальнонаціонального значення з домінуючою участю держави: Ощадбанк, Зовнішторгбанк, Зовнішекономбанк. Третій - регіональні комерційні банки.

Дерегуляція грошових систем з метою підвищення їх ефективності розглядається переважно в контексті положення існування двох типів грошей - зовнішніх і внутрішніх. Зовнішні гроші перебувають поза межами банківської системи і можуть здійснювати свої функції без їх участі (банкноти центрального банку або казначейські білети, банкноти приватних емітентів). Внутрішні гроші обертаються в банківській системі і їх цінність залежить від можливості обміну на зовнішні гроші (депозити, чеки, що обертаються).

На думку більшості вчених, дерегуляція грошових систем пов'язана з проблемами вільної банківської діяльності, основними ознаками якої є: відміна обмежень за кредитними вкладами, на склад портфеля банківських активів, на місце розташування та відкриття філіалів, а також позбавлення центральних банків функції єдиного тримача банківського резерву. Вільна конкуренція та зняття вхідних бар'єрів повинні розширити і підвищити ефективність грошових систем. Вільна конкуренція визначатиме коло банків і використання як власної, так і зовнішньої банкноти. Для регуляції взаємозобов'язання між банками повинен використовуватися кліринговий дім. Якщо банки здійснюватимуть надлишкову емісію банкнот, то через певний час вони повертатимуть до емітентів через кліринговий дім, а банки будуть змушені знижувати свою активність.

Дж. Секлін запропонував встановити свободу вибору норми резервування, що повинно сприяти поліпшенню саморегуляції банківського сектору. В умовах вільної банківської діяльності норма резервування при відносно постійній кількості зовнішніх грошей повинна пристосовувати функціонування банківської системи через зміну попиту на внутрішні та зовнішні гроші [9, с. 435].

Застосування плаваючої норми резервування повинна забезпечити рівновагу грошового ринку, яка залежить від попиту на гроші, а не їх пропозиції. За таких обставин буде виключений вплив дестабілізуючих факторів банківської системи на зміну цін. Дерегуляція зовнішніх грошей пов'язана з різними варіантами відновлення можливостей золотого стандарту для використання центральними банками ціни золота як орієнтира власної політики. Лише незначна частина прихильників золотого стандарту пропонує використовувати золото як кінцевий засіб обміну. У контексті питання дерегулювання грошових систем ставиться під сумнів взагалі доцільність існування інститутів центральних банків. У сучасній монетарній теорії та практиці центральні банки вважаються невід'ємною складовою сучасних грошових систем. Центральні банки виникли і розвивалися шляхом посилення регулюючої ролі держави в їх особі. Представник австрійської школи Вера Сміт ще в 30-х рр. ХХ ст. звернула увагу, що переваги централізованої банківської системи пов'язані з розширенням функцій монетарної влади. Центральні банки є не результатом дії ринкових механізмів, а створюються з ініціативи уряду і виступають у ролі банкіра уряду і відповідно користуються особливими привілеями. За таких обставин функціонування монетарної сфери відбувається не згідно з критерієм ефективності, а регулюються тими цілями, які визначають орган державного регулювання [2].

Ідея створення централізованої банківської діяльності належить більшою мірою прихильникам грошової школи, які використовують ліберальну кількісну теорію. Можливість центрального банку впливати на грошову систему через зміну певних параметрів грошової маси давала не завжди виправдану впевненість в ефективності такого устрою монетарної сфери. Прихильники підвищення ефективності грошових систем за рахунок їх дерегулювання вважають, що застосування ринкових механізмів не повинне руйнуватися заходами державного регулювання. Ефективність застосування конкуренції має допомогти знайти вихід з такої ситуації, до якої привела монетарна сфера після відміни системи золотого стандарту. Різноманітні спроби створити стабільну грошову систему в умовах централізованої банківської системи давали тільки короткостроковий ефект.

Закономірною є тенденція пошуку альтернатив, спроможних дати відповіді на питання. пов'язані з забезпеченням стабільності грошових систем через їх денаціоналізацію. Вперше обґрунтував ідею про денаціоналізацію грошей 1974 р. Б. Клейн [7, с. 423].

Проте, найбільш відомим і послідовним захисником застосування приватних грошей став Ф. Хайек. Визначними положеннями поглядів Ф. Хайека була пропозиція застосувати ринковий відбір грошей через конкуренцію. Ф. Хайек дійшов висновку, що лише в конкурентній боротьбі може визначитися тип інститутів, що зможуть запропонувати найдосконаліший тип грошей. Також Ф. Хайек висловлював думку про необхідність реформування грошових інститутів, які мають перейти від ролі органів державного регулювання до підприємницьких за своєю суттю закладів. На першому етапі розвитку теорії дерегулювання грошей, Ф. Хайек пропонував застосовувати конкуренцію валют в межах ЄС. Такий шлях створення загальноєвропейської валюти має переваги, а також є шляхом обмеження державного втручання в монетарну сферу. Ефективність грошових систем або їх стабільність, з позицій Хайека, може бути забезпечена лише через дерегулювання. Для Ф. Хайека найбільш суттєвою є можливість створення в будь-яких регіонах світу закладів, що мають право необмеженого випуску конкурентних банкнот та обслуговують рахунки в своїй валюті.

За таких умов повинна зникнути будь-яка різниця між національною та міжнародною торгівлею, а також не буде потреби контролювати і регулювати стан платіжного балансу країни і страхуватись від ризиків. Внаслідок конкуренції між банками буде забезпечена стабільність грошей, а саме:

1. На гроші з очікуваною стабільністю буде стійкий попит.

2. Банки будуть зацікавлені випускати стабільні гроші.

3. Стабільність грошей досягатиметься лише при регулюванні банками кількості грошей в обігу.

4. Зазначений спосіб регулювання є найкращим способом контролю кількості грошей в обігу.

Проте, противники приватної емісії грошей знаходять і свої аргументи, серед яких найбільш поширеним є те, що банк з метою максимізувати прибуток, збільшуватиме пропозицію своїх грошей доти, поки не досягне граничних витрат виробництва, наближених до нуля, що викличе гіперінфляцію. Також може отримувати прибуток від бажання тримати, а не витрачати банкноти. Для банків витратами виробництва є витрати, пов'язані з підтриманням грошей в обігу, що і визначає розмір прибутку. Проте, слід об'єктивно констатувати, що прихильники дерегулювання грошей знаходяться в меншості. Л. Уайт наводить історичні аргументи, що на разі не відомо жодної приватної незабезпеченості валюти [10, с. 281].

М. Фрідман, незважаючи на всім відомий лібералізм у монетарній сфері, підкреслює, що існування традицій і національної валюти, незважаючи на негативний досвід останніх десятиріч, не дозволить приватним власникам складати конкуренцію державним грошам. Крім того, розвиток фінансових інновацій призвів би до створення інструментів до певної міри їх копіюючи гроші Хайека [7, с. 37].

Досвід свідчить, що ринок грошей є непередбачуваний, існують численні можливості для його дестабілізації. Проте, пошук різних варіантів досягнення стабільності грошових систем розширює можливості для їх ефективного використання.

Особливо гострою стала проблема підвищення ефективності та надійності грошових систем у період світової фінансової кризи, яка розпочалась у 2008 році. Центральні банки більшості найрозвиненіших країн світу в умовах кризи ліквідності та підвищення кредитних ризиків, були змушені здійснювати заходи зі стабілізації банківської системи. Уряди найбільших економік (США, Німеччина, Китай, Великобританія, Росія та ін.) були змушені втручатись у формально незалежні банківські системи з метою підтримки їх стабільності через надання значних обсягів фінансової допомоги та викуп ризикованих цінних паперів. Таким чином, на сучасному етапі розвитку національних грошових систем після тривалого періоду панування «ліберального фундаменталізму» центральні банки стали здійснювати безпрецедентні за масштабами заходи державного втручання в монетарну сферу. В Україні для підтримки банківської системи був отриманий кредит від МВФ, проте його нераціональне використання лише засвідчило про відсутність монетарної влади спроможності забезпечити ефективність національної грошової системи.

Висновки та перспективи подальших наукових досліджень

грошовий ринковий фінансовий дерегуляція

В монетарній теорії та практичній діяльності більшості центральних банків традиційним об'єктом дискусій є регулювання грошових систем або їх лібералізація з метою підвищення їх ефективності. Прихильники кожного з протилежних напрямів дискусії знаходять переконливі аргументи для відстоювання власної позиції. Для представників державного активізму некерована грошова система є передумовою нестабільності та майбутніх глибоких економічних криз. Підвищення ефективності грошових систем пов'язуються зі зростанням регулюючої ролі держави через інститут центральних банків. Пропонується здійснити реформи, спроможні вдосконалити структуру центральних банків та механізм їх функціонування.

Альтернативний напрям підвищення ефективності грошових систем пропонують прихильники ліберальних теорій, які пов'язані з вільною банківською діяльністю, основними ознаками якої є відміна обмежень за кредитними операціями, на склад портфеля банківських активів, на місце розташування, а також позбавлення центрального банку функцій єдиного тримача банківського резерву. В умовах світової фінансової кризи маятник реалізації монетарної політики відхилився від «ліберального фундаменталізму» на користь значного збільшення масштабів державного втручання з метою підвищення ефективності грошових систем. Виник цілий комплекс проблем, які вимагають глибоких наукових досліджень для забезпечення ефективності грошових систем.

Література

1. Кравець В. М., Кравець О. В. Західноєвропейський банківський бізнес. - К., 2003. - 468 с.

2. Смит В. Происхождение центральных банков / Институт национальной модели экономики. - М., 1996. - 310 с.

3. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. - М.: Новости, 1992. - 304 с.

4. Buchanan, James M. 1989. Reduetional Reflection on the Monetary Consultation: Сato Jornal, Vol. 9. - No. 2 (Fail).

5. Fridman Milton and Roze. Frec to Choose. - New York: Harcount Jova Novich, 1980. - P. 308.

6. Fridman M. Has Goverment Any Role in Money? // Jornal of Monetary Economics 17. -1986. - H. 37 - 62. // WWW.fobdiscount Window.org

7. Klain B. 1974. The Competitive Supply of Money // Jornal of Money, Credit and Banking. - No 4. - P. 423 - 453.

8. Me Callum, Bennett T. Inflation Prevention by Monetary Rule // Cato Jornal. - Vol 9. - No. 2. - 1989. - P. 339 - 345.

9. Seldin G. A. The Stability and Efhcienty of Money Supply Under Free banking // Journalof Institutional and Theoretical Еconomics 143. - 1987. - P. 435 - 456.

10. Wtite Lawrence H. Competitive Money, Inside and Out // Coto Jornal 3. - 1983. - P. 281 - 299.

Размещено на Allbest.ru