Іноземні інвестиції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні

1.1 Створення нормативно-правової бази

Створення нормативно-правової бази щодо залучення та регулювання інвестиційної діяльності є одним із головних чинників формування привабливого інвестиційного клімату, що сприяє підвищенню міжнародної інвестиційної привабливості України, значному збільшенню обсягів інвестицій, забезпеченню захисту інвестора від інвестиційних ризиків. В Україні створено правову базу для здійснення інвестиційної діяльності, яка охоплює понад 100 правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій).

Законодавчу базу державного регулювання іноземних інвестицій становлять: Закон України «Про інвестиційну діяльність» (перший нормативний акт, у якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України), Закон України «Про захист іноземних інвестицій» та Закон України «Про режим іноземного інвестування».

Особливістю державного правового регулювання діяльності інвесторів на території України є те, що поряд із зазначеними Законами, які регламентують виключно інвестиційну сферу в нашій державі, використовують положення низки міжгалузевих Законів та підзаконних нормативних актів, а також те, що законодавча база у сфері регулювання інвестиційної діяльності з року в рік змінюється, впливаючи на притік (відтік) іноземних інвестицій та на варіацію рівня ефективності їх використання.

Зокрема, це стосується:

- ускладнення (спрощення) процедури внесення іноземних інвестицій;

- дозвільної системи;

- надання (або скасування) податкових пільг для іноземних інвесторів; конкретизації напрямків вкладень інвестицій та обмежень (заборони) діяльності іноземних інвесторів в окремих сферах економіки;

- гарантування незмінності законодавства щодо діяльності нерезидентів протягом тривалого періоду;

- обґрунтування відміни наданих гарантій та ін.

Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування», державна реєстрація іноземних інвестицій могла здійснюватись до моменту фактичного внесення іноземної інвестиції, тобто фактично реєструвалися наміри здійснення іноземного інвестування. Таке упущення було спростоване Законом України «Про режим іноземного інвестування», згідно з яким державна реєстрація іноземних інвестицій може здійснюватись лише після фактичного їх внесення.

Порядок і процедуру реєстрації фактично внесених іноземних інвестицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено у постановах КМ України «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій» і «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора».

Прийняття у 2009 р., змін до Закону України «Про режим іноземного інвестування», викладених у Законі України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» стало значною перешкодою для залучення іноземних інвестицій. Зазначені у цьому документі зміни не узгоджувались із чинним порядком реєстрації іноземних інвестицій, окрім цього, потребували прийняття Національним банком України окремого порядку державної реєстрації іноземних інвестицій у вигляді валютних цінностей, що взагалі унеможливлювало внесення прямих іноземних інвестицій в економіку України у грошовій формі (хоча ця складова у структурі прямих іноземних інвестицій на цей час є найбільшою - 90,7%). Цю, встановлену Законом у 2009 р., адміністративну перешкоду для входження іноземного капіталу в Україну було усунуто Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування», згідно з яким було знято обов'язковість окремого порядку державної реєстрації іноземних інвестицій у вигляді валютних цінностей.

Гальмівним чинником покращення інвестиційної привабливості в Україні та найбільш суперечливою є система надання дозволів (донедавна нараховувалось 227 видів документів дозвільного характеру та безліч дозволів, запроваджених органами виконавчої влади різних рівнів), яка є недосконалою і потребує системної реформи. Для здійснення реформи необхідно, насамперед, завершити інвентаризацію усіх документів дозвільного характеру, що видаються суб'єктам господарювання; узагальнити перелік документів дозвільного характеру та визначити недоцільні та непередбачувані законами України дозвільні документи; ініціювати законодавче визначення переліку видів діяльності, для яких слід отримувати дозволи; опрацювати на регіональному рівні і за результатами ініціювати законодавче розділення усіх дозволів на дві групи (одна група - дозволи на діяльність, пов'язану з високим ступенем ризику для здоров'я громадян, безпеки суспільства чи навколишнього середовища; друга група - дозволи, необхідні для здійснення більшості видів діяльності). У цьому напрямі вже зроблено перші кроки, а саме у 2010 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», яким передбачено удосконалення процедури видачі юридичним та фізичним особам документів дозвільного характеру. Після внесення змін до чинного законодавства кількість видів документів дозвільного характеру скоротилась до 91. Згідно з цим Законом, суб'єкт господарювання має право провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або її видів на підставі подання декларації без отримання документа дозвільного характеру, за винятком тих видів господарської діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства», передбачено, що усі дії щодо здійснення господарської діяльності, які не були включені до Переліку, отримають право на провадження діяльності на підставі декларації.

Сприятливість інвестиційного клімату для іноземного інвестування характеризується системою гарантій, передбачених Українським законодавством. Проте численні зміни у законодавстві спричинили надмірну його складність і суперечливість у правозастосуванні, передусім це стосується одного із видів державних гарантій захисту іноземних інвестицій - гарантії їх захисту від зміни законодавства. В Україні гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності і захист інвестицій встановлено Законом України «Про інвестиційну діяльність», у якому зазначено, що державними гарантіями захисту інвестицій визнається система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» у разі зміни законодавства на вимогу іноземного інвестора впродовж 10 років повинно б застосовуватися спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій. Проте, прийнятий Верховною Радою України Закон «Про режим іноземного інвестування», скасував чинність Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування», Закону України «Про іноземні інвестиції», та Закону України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні». Згідно з цим Законом, для іноземних інвесторів на території України встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Разом з тим, змінами, внесеними до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування», передбачено, що до іноземних інвестицій, які були здійснені до набуття чинності Закону України «Про іноземні інвестиції», застосовуються державні гарантії, встановлені чинним на той час законодавством. Тобто, до іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії Закону України «Про іноземні інвестиції», протягом десяти років з дня реєстрації інвестиції, на вимогу іноземного інвестора застосовуються положення зазначеного Закону, а також інші акти спеціального законодавства України, зокрема податкового, митного, інвестиційного тощо, яке діяло на момент реєстрації інвестиції.

До іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування», застосовувалися положення ст. 8 цього Декрету. Така зміна законодавчих умов забезпечення іноземного інвестування спричинила плутанину щодо застосування податкового законодавства до підприємств з іноземними інвестиціям, зокрема на гарантії від зміни законодавства протягом 10 років. Одночасно, згідно з офіційним роз'ясненням ДПА, Законом України «Про іноземні інвестиції» чітко розмежовано поняття гарантій захисту іноземних інвестицій на основі і в межах національного режиму від поняття винятків та пільг відносно цього режиму. Тобто норма гарантії від зміни законодавства протягом 10 років застосовується тільки у разі змін спеціального законодавства України про іноземні інвестиції (а не загального законодавства - податкового, митного тощо) і тільки стосовно змін умов захисту іноземних інвестицій (а не умов зміни обсягів вилучень з національного режиму та пільг, що надавалися інвесторам).

Таке ж тлумачення давалося й щодо відповідних гарантій захисту, встановлених Декретом КМ України «Про режим іноземного інвестування».

Щодо гарантій, що стосуються примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб; компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам у разі припинення інвестиційної діяльності; переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, то вони врегульовувались Законом України «Про інвестиційну діяльність». Проте, ухвалені в подальшому нормативні акти, сприяли виникненню правових колізій при застосуванні відповідного законодавства. Так, пунктом 5 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлювалось, що до іноземних інвестицій, які були фактично внесені до набрання чинності цього Закону, на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, передбачені спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції, яке діяло на момент внесення інвестицій. У даному Законі державою встановлено гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб (іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій тощо).

Разом з тим у законодавчій базі не зазначено терміну виплати відшкодувань, джерел, з яких такі виплати повинні здійснюватись, а головне, не визначено механізму повернення інвестору його інвестицій в разі припинення інвестиційної діяльності.

Визначальною умовою залучення інвестицій в Україну є якість податкової системи та рівень податкового навантаження. В Україні нараховується 98 видів податкових платежів, 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній у світі показник становить 35 сторінок, а у країнах ЄС підприємства сплачують 25 видів податків. Фактично, податкова система України є однією з найбільш ускладнених та громіздких. Проте найбільш гальмівним чинником для поліпшення інвестиційного клімату є механізм адміністрування податків, зборів та обов'язкових платежів, а також не прогнозованість дій уряду щодо встановлення та адміністрування податків. Часта зміна законодавчих умов забезпечення іноземного інвестування спричинила плутанину щодо застосування податкового законодавства до підприємств з іноземними інвестиціями. Так, згідно з законом України «Про систему оподаткування» ставки, механізм справляння податків і зборів не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, окрім законів про оподаткування. Проте, Декрет КМ України «Про режим іноземного інвестування» на п'ятирічний термін звільняв від оподаткування прибутки підприємств із кваліфікованими іноземними інвестиціями.

Одним із механізмів створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення інвестицій в Україну є введення пільгового режиму інвестиційної діяльності у податковому, митному і валютному регулюванні.

Законом України «Про режим іноземного інвестування» передбачено надання відповідних пільг для окремих суб'єктів інвестиційної діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізувалися відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій. Водночас, цим Законом були визначені території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Прийняття даного Закону скасувало чинність Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» і встановлювало національний режим інвестиційного та іншого підприємництва (крім випадків, передбачених законодавством України і міжнародними угодами України), тобто підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України. Проте питання відносно оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями на той момент врегульовувались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого підприємствам з іноземними інвестиціями встановлювались пільги з податку на прибуток, які надалі, згідно з внесеними у 1997 р. змінами до цього Закону, були втрачені.

З метою захисту конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, а також для забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України, було прийнято Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», згідно з яким суб'єкти підприємництва, зокрема постійні представництва нерезидентів, створених за участі іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення втратили всі свої пільги у податковому, митному і валютному регулюванні. Для усіх суб'єктів господарювання, створених за участі інвестицій, як вітчизняних, так і іноземних, створюються рівні умови щодо питань валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів). З метою остаточного скасування пільг, у ст. 5 цього Закону вказується, що він поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України «Про іноземні інвестиції», Декрету КМ України «Про режим іноземного інвестування» та Закону України «Про режим іноземного інвестування». Тобто, з дня набрання чинності Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», припинено пільговий режим валютного регулювання, оподаткування та митного оформлення для підприємств, створених із залученням іноземних інвестицій, незалежно від форми та часу їх внесення. Надалі цьому Закону було надано зворотної сили. Відповідно до змін, внесених до ст. 7, із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів, обов'язкових платежів», ст. 1-4 та ст. 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» набирають чинності з дня введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування». Пункт 5 Постанови Верховної Ради «Про порядок введення в дію Закону України «Про іноземні інвестиції» відповідно до статті Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» було скасовано. Отже, положення частини першої ст. 5 є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. Проте, хоча скасовано преференції для підприємств з іноземними інвестиціями, у законодавстві зазначено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, визначені Законом України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні». Тобто в Україні, по суті, створена система захисту підприємств з мізерними інвестиціями, а не самих інвестицій.

Чимало непорозумінь виникають у питаннях порядку пропуску через кордон майнових іноземних інвестицій. Статтями Закону України «Про режим іноземного інвестування» передбачено, що внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, звільняється від обкладання митом. Пропуск такого майна на територію України здійснюється на підставі виданого підприємством простого векселя, порядок видачі, обліку і погашення якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства відчужується, зокрема у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна. Відчуження такого майна протягом трьох років з часу зарахування на баланс підприємства тягне застосування наслідків, передбачених частиною п'ятою ст. 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування». Із змісту зазначеної норми випливає, що законодавець ставить у залежність сплату підприємством ввізного мита з фактом відчуження підприємством майна, що було ввезено в Україну, як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства.

1.2 Державне регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, державними і регіональними програмами розвитку народного господарства, державним і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державногофінансування інвестиційної діяльності.

Крім загальних засобів і механізмів регулювання господарської діяльності, що їх застосовує держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку відповідно до ст. 12 ГК, державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в таких формах:

- управління державними інвестиціями;

- регулювання умов інвестиційної діяльності;

- контроль за здійсненням інвестиційної діяльності усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом: подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв:

- державних норм та стандартів;

- заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції; роздержавлення і приватизації власності;

- визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

- політики ціноутворення;

- проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва; інших заходів.

1.3 Правові форми реалізації інвестиційної діяльності

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (інвестиційна діяльність) може здійснюватися в різних правових формах.

Основною правовою формою (правовим документом), яка регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності понад свою компетенцію не допускається.

Чинне законодавство не встановлює, якими саме господарськими договорами регулюються взаємовідносини між українськими суб'єктами інвестиційної діяльності.

Більш детально ці відносини врегульовані законом щодо іноземних інвестицій. Так, згідно зі ст. 23 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Вважаємо, що є всі підстави відносити до інвестиційних за своїм характером договорів: а) власне інвестиційні договори; б) засновницькі договори, в яких засновники визначають, зокрема, умови передачі майна створюваному суб'єкту господарювання, порядок розподілу прибутків і збитків тощо; в) угоди про розподіл продукції.

Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають реєстрації у терміни та в порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

Однією із форм реалізації державних інвестицій є державне замовлення на виконання робіт укапітальному будівництві (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств та організацій.

Загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на виконання робіт у капітальному будівництві для задоволення державних потреб встановлені Законом України від 22 грудня 1995 р. «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних потреб держави».

Процедура прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. №4613.

1.4 Стан іноземного інвестування в Україну

Джерелом фінансування будь-яких проектів є інвестиційні ресурси, до яких відносять всі види економічних ресурсів, що залучаються з метою вкладення в об'єкти інвестування. Розрізняють такі форми інвестиційних ресурсів: фінансові, матеріальні, нематеріальні, трудові, інформацію та підприємницький хист. Враховуючи це, доцільно відокремити фінансові й не фінансові джерела формування інвестиційних ресурсів. У контексті цього дослідження зосередимо увагу на вивченні фінансових джерел, під якими розумітимемо грошові ресурси, що використовуються для формування зазначених ресурсів у процесі інвестування. За результатами аналізу фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні з точки зору їх поділу на вітчизняні та зарубіжні встановлена така тенденція (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка обсягів та структури джерел фінансування інвестицій в основний капітал (за даними держкомстату України)

Головним джерелом інвестиційних ресурсів є власні кошти підприємств. Інвестування з використанням коштів державного, місцевих бюджетів, коштів населення та зарубіжних інвесторів протягом 2000-2008 років залишалося стабільним, не виявляючи суттєвих тенденцій до зростання чи спаду, і становило порівняно незначну частку в загальній структурі інвестицій. Протягом цього ж періоду спостерігалася тенденція до активізації використання банківських кредитів та різних позик, що підтверджується поступовим збільшенням їхньої ваги при фактично такому ж незначному зменшенні частки власних ресурсів. Отже, близько 60% капітальних вкладень в Україні традиційно реалізується за рахунок власних коштів підприємств. Більшу частку із цих коштів містять прибуток та амортизаційні відрахування.

Слід відзначити, що важливу роль в процесах міжрегіонального та міждержавного переміщення капіталу відіграє інвестиційна привабливість. У наслідок значної територіальної нерівномірності розподілу економічних факторів, країни та регіони виступають конкурентами в боротьбі за вільні ресурси.

Важливим фактором є інвестиційний клімат, як сукупність політичних, правових, економічних, організаційних і соціальних умов, що визначають привабливість і доцільність інвестування певної господарської системи. Однією з передумов стабільного економічного розвитку країни та її регіонів є формування і підтримка сприятливого інвестиційного іміджу в уяві потенційних інвесторів. Незважаючи на позитивну тенденцію обсягів інвестування в основний капітал, як зазначено на рис. 1, на сьогодні існує нестача внутрішніх інвестиційних ресурсів, яка обумовлена, по-перше, тривалим періодом спаду вітчизняного виробництва, що призвело до недостатності власних ресурсів підприємств для оновлення та модернізації основних фондів. З іншого боку, різке падіння рівня доходів переважної більшості населення України є причиною нестачі заощаджень домогосподарств для здійснення прямих та портфельних інвестицій. Крім того, недостатньою є капіталізація української банківської системи, що обмежує можливості здійснення масштабних інвестиційних проектів. Починаючи з 2001 року, чистий щорічний приріст іноземного капіталу дорівнював (табл. 1):

Таблиця 1 - Динаміка чистого щорічного приросту іноземних інвестицій в Україну

Роки	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Чистий приріст річних іноземних інвестицій в Україну, млрд. дол. США	0,68	0,92	1,32	2,25	7,84	4,73	7,93	6,18

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, на 1 жовтня 2009 р., склав 38591,6 млн. дол., що на 8,3% більше обсягів інвестицій на початок 2009 року та в розрахунку на одну особу становить 837,5 дол.

Рис. 2. Динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну

Потік іноземних інвестицій на внутрішній ринок України збільшувався до 2008 р., що було зумовлено такими чинниками, як прагнення закріпитися на перспективному ринку збуту України, прагнення одержувати прибуток на довгостроковій основі та дістати доступ до порівняно дешевих джерел сировини й ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції, прагнення використовувати відносно дешеву кваліфіковану робочу силу як важливий чинник зниження собівартості продукції.

Протягом 2009 року інвестиції в Україну надійшли зі 125 країн світу. За даними Державного комітету статистики України до десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 8201,7 млн. дол., Німеччина - 6580,8 млн. дол., Нідерланди - 3814,2 млн. дол., Австрія - 2564,8 млн. дол., Сполучене Королівство - 2348,5 млн. дол., Російська Федерація - 2061,5 млн. дол., Франція - 1589,6 млн. дол., Сполучені Штати Америки - 1381,5 млн. дол., Віргінські острови, Британські острови - 1340,5 млн. дол. та Швеція - 1256,4 млн. дол. (рис. 3).

На підприємствах промисловості зосереджено 8873,4 млн. дол. (23,0% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної - 7618,6 млн. дол. та добувної - 1102,9 млн. дол. Серед галузей переробної промисловості у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів внесено 1836,0 млн. дол. прямих інвестицій, у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 1387,4 млн. дол., хімічну та нафтохімічну промисловість - 1181,1 млн. дол., машинобудування - 1067,5 млн. дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції - 793,0 млн. дол. Приріст іноземного капіталу у 2009 році спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на 951,4 млн. дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку - на 394,8 млн. дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - на 318,0 млн. дол., а також на підприємствах промисловості - на 817,7 млн. дол., у т.ч. переробної - на 759,8 млн. дол.



Рис. 3. Розподіл прямих інвестицій в Україну за основними країнами-інвесторами (у% до загального обсягу)

Серед галузей переробної промисловості найбільш привабливими для іноземних інвесторів є хімічна та нафтохімічна промисловість (обсяг інвестицій зріс на 231,0 млн. дол.) та виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (обсяг інвестицій зріс на 150,1 млн. дол.). У фінансових установах акумульовано 8106,1 млн. дол. (21,0%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку - 4081,7 млн. дол. (10,6%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, - 3931,9 млн. дол. (10,2%). Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 18,4 тис. підприємств України. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, враховуючи позичковий капітал, на 1 жовтня 2009 р. становив 44929,3 млн. дол.

Однак протягом 2009-2010 рр. очікується зменшення припливу іноземних інвестицій у кілька разів через світову фінансово-економічну кризу: більшість іноземних компаній скасують плани експансії на нові ринки та поглинання конкурентів. У січні - вересні 2009 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 3948,3 млн. дол. США прямих інвестицій, що становить 46,3% обсягів відповідного періоду попереднього року. Зокрема, з країн ЄС надійшло 3125,4 млн. дол. (79,1% загального обсягу), з країн СНД - 398,0 млн. дол. (10,1%), з інших країн світу - 424,9 млн. дол. (10,8%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 845,4 млн. дол. У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, втрат і курсової різниці склав 2972,1 млн. дол., що становить 36,8% рівня відповідного періоду попереднього року.

За оцінками як внутрішніх, так і іноземних економічних суб'єктів, інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим. Серед основних причин, що обумовлюють несприятливий інвестиційний клімат в Україні та стримують економічний розвиток, численні вітчизняні та зарубіжні дослідження традиційно відзначають нестабільність українського законодавства, за урегульованість більшості ринків, нерозвиненість ринкової інфраструктури, зокрема фондового ринку, сильний податковий тиск, бюрократизм і корупцію в місцевих і центральних органах влади. Проте неможна не відзначити і наявні конкурентні переваги нашої країни з позиції сучасного та потенційного стану розвитку країни.

Зокрема можна виділити наступні фактори, які відображені в таблиці 2.

Таблиця 2 - Фактори інвестиційної привабливості України

Фактор інвестиційної привабливості	Характеристика
Вигідне геополітичне розміщення	Країна має вихід до Чорноморського басейну; розташована на перехресті транспортних шляхів Європа - Азія, Північ - Південь
Високий рівень природно-ресурсної забезпеченості	За кількістю розвіданих запасів марганцевих руд Україна - друга в світі і перша - серед країн СНД; запасами вугілля, залізної руди, вторинних каолінів, калійних солей, глинистої сировини країна забезпечена на 100-200 років
Дешева кваліфікована робоча сила	Середньомісячна заробітна плата в Україні значно нижча від зарубіжних країн
Місткий споживчий ринок	Річна місткість українського споживчого ринку за урядовими оцінками - 32,122 млрд. дол. США.

Слід відзначити, що наведені конкурентні переваги обумовлені, нажаль, не здобутками нашої економіки, а наданими від природи потенційними можливостями. Крім того, наявність дешевої робочої сили свідчить про ставлення держави та роботодавців до найманих робітників. Наслідком такої поведінки є прагнення до виїзду інтелектуального та наукового потенціалу нашої країни. Місткий споживчий ринок задовольняється низькоякісною продукцією зарубіжних країн, що в свою чергу, негативно позначається на вітчизняних товаровиробниках, які через цінові фактори не можуть конкурувати із зарубіжними товаровиробниками.

У сучасних умовах досягти сталого економічного розвитку можна лише здійснивши структурні зрушення у національній економіці. Враховуючи, що інвестиції виступають дієвим важелем здійснення структурної перебудови економіки, розв'язання соціальних і економічних проблем, то ключовими завданнями державного управління є покращення інвестиційного клімату, активізація інвестиційної активності, накопичення інвестиційних ресурсів та їх концентрація на пріоритетних напрямах розвитку економіки.

Інвестиційний клімат безпосередньо впливає на основні показники соціально-економічного розвитку країни. Позитивний інвестиційний клімат сприяє вирішенню соціальних проблем, забезпечує високий рівень зайнятості населення, дозволяє оновлювати виробництво, проводити модернізацію й нарощування основних фондів підприємств, впроваджувати новітні технології тощо. Отже, в даний час стабілізація інвестиційного клімату є найважливішим завданням для України.

За оцінками Європейської Бізнес Асоціації у третьому кварталі 2009 року Індекс Інвестиційної.

Привабливості України залишився майже на тому ж самому рівні із незначною тенденцією до зниження: 2,56 за 5-бальною шкалою порівняно із 2,64 у другому кварталі 2009 року. Протягом 2009 року Індекс демонструє дуже поступові зміни. Після різкого зниження у вересні 2008 року і досягнення найнижчих позначок у жовтні 2008 та січні 2009 року Індекс поступово зростає до 2,6 у квітні та залишається майже без змін до вересня 2009 року. Для оцінки інвестиційного клімату було використано 5-бальну шкалу, де 1 - найнижча оцінка, а 5 - найвища. Існує тенденція незначного зростання розриву між оцінками попередніх періодів та оцінкою очікувань щодо наступних періодів, що свідчить про деякий оптимізм в очікуваннях інвесторів. Не зважаючи на незначне пожвавлення інвестиційної діяльності, інвестиційний клімат залишається несприятливим. Ми виділяємо наступні фактори несприятливості:

- тривала політична та законодавча нестабільність, відсутність надійних гарантій захисту від змін законодавства для іноземних інвесторів;

- невпевненість іноземних інвесторів у подальшому співробітництві під час економічної кризи;

- відсутність чіткої державної стратегії щодо заохочення інвестицій;

- значний податковий і адміністративний тиск;

- нестабільність роботи фінансової системи країни;

- незначні обсяги фондового ринку;

- темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

- низька купівельна спроможність значної частини населення, яка зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, виробленої за допомогою іноземного капіталу;

- високий рівень корумпованості та бюрократизму в органах державної влади;

- невисокий рівень розвитку інфраструктури;

- нерівномірність іноземного інвестування у регіони країни.

У цілому, з часу набуття незалежності Україна пройшла важливі етапи на шляху до інтеграції в світовий економічний простір та поліпшення інвестиційної привабливості країни:

- 1 березня 1998 року набула сили Угода про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом;

- ЄС і США надали Україні статус країни з ринковою економікою;

- підписано міждержавні угоди щодо сприяння і взаємний захист інвестицій з 70 країнами світу;

- укладено 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично зі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і Південної Америки і кількома країнами Африки;

- 16 травня 2008 року Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивний сигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС по всіх напрямах, а також в інвестиційній сфері;

- станом на жовтень 2009 року проведена більша частина переговорів між Україною та Європейською Асоціацією Вільної Торгівлі (EFTA) щодо підпису Угоди про Вільну Торгівлю (Free Trade Agreement);

- на сьогоднішній день продовжуються переговори, щодо спільної енергетичної системи з ЄС та вступу України в Європейську Енергетичну Асоціацію (European Energy Association);

- співпраця з Міжнародним Валютним Фондом і Всесвітнім Банком, Європейським Банком Реконструкції та Розвитку, Європейським Інвестиційним банком;

- прийняття низки законів щодо поліпшення правового середовища іноземного інвестування, зокрема Закони України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження»;

- підвищується рівень інституційного розвитку. З метою реалізації державної інноваційної політики при Кабінеті Міністрів України створена Рада інвесторів, працює Державне Агентство України з інвестицій та розвитку.

Проте навіть після всіх зусиль, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату країни, на залучення іноземних інвестицій в національну економіку, на підтримку та посилення зв'язків із зарубіжними країнами, ще необхідно вжити цілу низку заходів щодо оптимізації інвестиційного потенціалу країни, який передбачає розв'язання багатьох проблем процесу іноземного інвестування в Україну.

З метою покращення інвестиційного клімату в Україні та активізації іноземного інвестування вважаємо за доцільне запровадження таких заходів:

- досягнення національної згоди між різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу вирішення загальнонаціональних проблем виходу України з економічної кризи та політичної нестабільності;

- вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією;

- розробка чіткої, обґрунтованої державної стратегії залучення іноземних інвестицій;

- розробка та запровадження дієвого механізму надання податкових пільг іноземним інвесторам, які займаються довгостроковими інвестиціями з метою їх приросту;

- впровадження економічного механізму страхування ризиків іноземного інвестування;

- створення інститутів з питань мобілізації інвестиційних ресурсів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки;

- досягнення рівномірного розподілу обсягів іноземних інвестицій по всій країні шляхом підвищення інвестиційного потенціалу регіонів, не привабливих для іноземних інвесторів;

- сприяння розвитку фондового ринку, пов'язаного з довгостроковими цінними паперами: акціями, зобов'язаннями, інвестиційними паями тощо;

- забезпечення стабільності законодавства у сфері інвестування і оподаткування;

- реформа податкової системи у якості зменшення кількості податків і зменшення деяких ставок;

- забезпечення зваженої політики уряду та НБУ у грошово-кредитній сфері;

- розвиток інфраструктури шляхом будівництва технопарків і т.п.;

- активізація заходів, щодо формування позитивного іміджу України.

Протягом 2010 року іноземні інвестори вклали в економіку України 44708,0 млн. дол. США. За даними Державного комітету статистики України до основних країн - інвесторів, на які припадає більш ніж 10% загального обсягу прямих інвестицій належать: Кіпр - 9914,6 млн. дол. США (22,2% загального обсягу), Німеччина - 7076,9 млн. дол. США (15,8%), Нідерланди - 4707,8 млн. дол. США (10,5%).

Рис. 4. Напрями вкладання іноземних інвестицій в економіку України за 2010 р., млн. дол. США

Основними напрямами вкладання іноземних інвестицій є промисловість, де зосереджено 8873,4 млн. дол. (23,0% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної - 7618,6 млн. дол. та добувної - 1102,9 млн. дол., у фінансових установах акумульовано 8106,1 млн. дол. (21,0%) прямих інвестицій (рис. 4).

2. Правове регулювання інвестиційної діяльності в Російської Федерації

2.1 Державне регулювання інвестиційної діяльності на території Російської Федерації

Державне регулювання інвестиційної діяльності в Росії ґрунтується на комплексній законодавчій базі, реалізація якої забезпечується механізмами контролю, насамперед органів виконавчої влади.

Регулювання - систематизація державою процесу інвестування за такими основними напрямками: державне регулювання інвестиційної діяльності; участь держави в інвестиційній діяльності в якості суб'єкта; здійснення державного контролю та нагляду за інвестиційної діяльності; надання державних гарантій суб'єктам інвестиційного процесу.

Державне участь в інвестиційної діяльності ґрунтується, насамперед, на визнаній законом правосуб'єктності держави, його суб'єктів, їх рівноправності у цивільному та господарському обороті.

Стабільність правового регулювання інвестиційної діяльності в чому обумовлена в ясністю і стабільністю реалізованої владою державної інвестиційної політики, розробкою, здійсненням, координацією і контролем за реалізацією якої повинен хтось предметно і на професійній основі займатися.

Що стосується реалізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій, нагляду та контролю за ними, то цим у ряді країн предметно займається єдине урядове відомство з широкими повноваженнями, включаючи право надання певних пільг іноземним інвесторам.

Державний контроль - одна з форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів та інших правових актів, що видаються органами держави.

Основними принципами захисту прав інвесторів при проведенні державного контролю є:

- презумпція сумлінності інвесторів;

- дотримання міжнародних договорів Російської Федерації;

- відкритість і доступність для інвесторів нормативно-правових актів, що встановлюють обов'язкові вимоги, виконання яких перевіряється при проведенні державного контролю;

- встановлення обов'язкових вимог федеральними законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами;

- проведення заходів щодо контролю уповноваженими посадовими особами органів державного контролю;

- відповідність предмета проведеного заходу з контролю компетенції органу державного контролю;

- періодичність та оперативність проведення заходу з контролю, що передбачає повне і максимально швидке проведення його протягом встановленого строку;

- облік заходів по контролю, що проводяться органами державного контролю;

- визнання в порядку, встановленому федеральним законодавством, недіючими нормативно-правових актів, що встановлюють обов'язкові вимоги, дотримання яких підлягає перевірці, якщо вони не відповідають федеральним законам;

- усунення в повному обсязі органами державного контролю допущених порушень в разі визнання судом скарги інвестора обґрунтованої;

- відповідальність органів державного контролю та їх посадових осіб при проведенні державного контролю за порушення законодавства Російської Федерації.

Аналіз діючих законодавчих і підзаконних актів та сформовані практики дозволяє визначити сукупність таких органів у Російській Федерації, а також виявити і систематизувати функції, здійснювані ними сьогодні на державному рівні у сфері регулювання і контролю інвестиційної діяльності:

- функції державної легалізації та реєстрації інвестицій і суб'єктів інвестиційної діяльності;

- функції загальноекономічного та зовнішньоторговельного державного регулювання в інвестиційній сфері;

- функції фінансово-кредитного та валютного регулювання та контролю;

- функції фіскально-податкового державного регулювання і контролю у відношенні суб'єктів інвестиційної діяльності;

- функції державного регулювання інвестиційної діяльності на фондовому ринку та у сфері приватизації.

В даний час названі функції державного регулювання, координації і контролю інвестиційної діяльності на території Російської Федерації розосереджені між багатьма федеральними міністерствами, службами та агенціями, кожне з яких реалізує їх в межах своєї предметної компетенції і за своїми напрямками. Найчастіше виконуються цими органами функції або їм невластиві, або дублюються іншими органами та державними установами. В результаті за формування і реалізацію загальнодержавної інвестиційної політики досі жоден з федеральних органів виконавчої влади не відповідає.

Пояснюється це тим, що в Росії не було дотримано в належній мірі головне з названих вище умов - довгострокова політика держави в інвестиційній сфері досі Урядом Російської Федерації офіційно так і не сформульована. При відсутності ж оголошених і гарантованих державою, хоча б на кілька років вперед, чітких і ясних правил по роботі з іноземними інвесторами серйозного припливу великомасштабних приватних капіталовкладень в російську економіку очікувати не доводиться.

2.2 Система органів виконавчої влади, що реалізують державну політику в галузі інвестиційної діяльності

Відповідно до Федеральним конституційним законом від 17 грудня 1997 р. №2-ФКЗ «Про уряді Російської Федерації» Уряд Російської Федерації розробляє та реалізує державну політику у сфері інвестиційної діяльності.

Уряд: визначає доцільність введення заборон і обмежень здійснення іноземних інвестицій на території Російської Федерації, розробляє законопроекти про переліках зазначених заборон і обмежень; визначає заходи з контролю за діяльністю іноземних інвесторів в Російській Федерації; затверджує перелік пріоритетних інвестиційних проектів; розробляє і забезпечує реалізацію федеральних програм залучення іноземних інвестицій; привертає інвестиційні кредити міжнародних фінансових організацій та іноземних держав на фінансування Бюджету розвитку Російської Федерації інвестиційних проектів федерального значення; здійснює контроль за підготовкою та укладенням міжнародних договорів Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій.

Система органів виконавчої влади, що здійснює державну політику в галузі інвестиційної діяльності, складається з:

- Міністерства економічного розвитку і торгівлі Російської Федерації;

- Міністерства фінансів Російської Федерації

- Міністерства юстиції РФ;

- Міністерства промисловості та енергетики РФ;

- Міністерство природних ресурсів РФ;

- Федерального агентства з управління федеральним майном;

- Федерального агентства з надрокористування;

- Федерального агентства з технічного регулювання і метрології;

- Федеральної антимонопольної служби;

- Федеральної податкової служби;

- Федеральної служби і фінансовим ринкам;

- Федеральної служби страхового нагляду;

- Федеральної митної служби;

- Федеральної служби з інтелектуальної власності, патентам і товарним знакам.

2.3 Стан договірно-правової бази двосторонніх українсько-російських відносин

Договірно-правова база українсько-російських відносин складає на сьогодні 366 міжнародних документів, які регулюють широке коло питань двостороннього співробітництва держав, включаючи торговельно-економічну, науково-технічну, гуманітарну, правоохоронну та інші сфери.

Серед особливо значимих двосторонніх документів можна виділити такі:

- Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією від 14.01.92 р.;

- Консульська конвенція між Україною і Російською Федерацією від 15.01.93 р.;

- Угода між Україною і Російською Федерацією про співробітництво і взаємодію з прикордонних питань від 03.08.94 р.;

- Угода між Урядом України і Урядом РФ про принципи співробітництва прикордонних областей України і Російської Федерації від 27.01.95 р.;

- Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво від 27.08.96 р.;

- Угода між Урядом України і Урядом РФ про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації від 16.01.97 р.;

- Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.97 р.;

- Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про виробничу кооперацію від 24.04.98 р.;

- Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.98 р.;

- Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.10 р.;

- Угода між Україною та Російською Федерацію про демаркацію українсько-російського державного кордону від 17.05.10 р.;

- Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних регіонів України та Російської Федерації від 18.11.11 р.

- Декларація про зміст українсько-російського стратегічного партнерства від 12.07.12 р.

Чинними двосторонніми договорами створено політико-правову основу для зміцнення та розвитку міждержавного діалогу в різних сферах українсько-російського співробітництва. Разом з цим, зважаючи на стратегічний характер партнерства України та Російської Федерації, постійно триває робота щодо розширення та подальшого розвитку договірно-правової бази з усього комплексу українсько-російських відносин.

Висновки

У результаті проведеного дослідження встановлено, що основним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал виступають власні кошти підприємств. Однак за умови їх недостатності поряд з іншими вітчизняними джерелами використовуються іноземні інвестиції. Протягом останніх років основними країнами інвесторами виступають Кіпр (як офшорний центр), Німеччина, Нідерланди тощо.

Найбільш інвестиційно привабливими для іноземних інвесторів є хімічна та нафтохімічна промисловість, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів. Протягом 2000-2010 рр. простежується тенденція зростання обсягів залучення іноземного капіталу в економіку країни. Україна зробила певні кроки на шляху входження до світового економічного простору: набула членство у СОТ, партнерство з Європейським Союзом; підписані угоди щодо сприяння і взаємного захисту інвестицій з 70 країнами світу, а також угоди про уникнення подвійного законодавства. Серед основних перешкод щодо активізації інвестиційної діяльності в Україні виділено наступні: нестабільність вітчизняного законодавства, нерозвиненість ринкової та банківської інфраструктури, надмірний податковий тиск, бюрократизм і корупцію в органах влади та інші. З метою вирішення вищезазначених проблемних питань запропоновано низку заходів щодо активізації інвестиційної діяльності в Україні: