Історія українських грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський інститут економіки і туризму

Реферат на тему:

Історія українських грошей

Виконав: студент групи Т-11

Львів 2011

Перші руські монети (златники і срібники) були викарбувані наприкінці X -- на початку XI ст., у часи правління князів Володимира Святославовича (978 -- 1015), Святополка Окаянного (1018), Ярослава Мудрого (1019 -- 1054 pp.). За зразок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети.

На сьогодні науці відомо близько 350 монет, випущених наприкінці X -- на початку XI ст. Усі відомі монети, виявлені в Київському скарбі (1876 p.), були карбовані 24 парами лицьових і зворотних штемпелів.

Златник Володимира Великого мав вагу 4,4 г, срібник -- довільну вагу -- від 1,73 до 4,68 г.

Мета випуску златників і срібників була суто пропагандистською та політичною, насамперед -- проголосити на весь світ про суверенність Давньоруської держави. Ці монети були доволі поширені у грошовому обігу як на території Київської держави, так і поза її межами, а отже, мету возвеличення князя та його держави, можна вважати, було досягнуто.

Останніми за часом та послідовністю емісій з'явилися монети з іменем Святополка. Іх зафіксовано близько 70 екземплярів.

Срібні монети були випущені під час князювання Ярослава Мудрого у Новгороді (до 1015 р.). На лицьовому боці вміщено схематичне зображення святого Юрія та напис «Святий Георгій» -- християнське ім'я Ярослава було Георгій (Юрій), на зворотному -- київський родовий знак тризуб, доточений легендою «Ярославле срєбро».

Проте, посівши 1019 року великокняжий престол у Києві, Ярослав не продовжив монетного карбування, прагнучи, вочевидь, підтримати велич і утвердити суверенітет держави не карбуванням дешевих монет, а розбудовою міст, вдалим веденням зовнішньої та внутрішньої політики.

Монети давньоруських князів з їхніми портретами, зображеннями родового знаку Рюриковичів -- тризубом -- та слов'янськими написами є, безперечно, своєрідним і самобутнім явищем в історії грошового обігу, тоді як західноєвропейські монети того ж періоду були ледь не простими копіями римських монет.

XII--XIII ст. у нумізматичній літературі прийнято називати безмонетним періодом. У XII ст. з обігу давньоруських земель майже цілковито зникає карбована монета, натомість у скарбах трапляються гривні -- срібні злитки різної форми та ваги. Гривня стає основним елементом грошової системи Стародавньої Русі.

Термін «гривня» спочатку був пов'язаний із нашийним обручем -- жіночою прикрасою (гривна) із дорогоцінного металу. Пізніше він набуває нового значення -- еквівалента певної кількості (ваги) срібла, тобто з'являється срібна гривня.

У «Руській Правді» -- давньому зводі руських законів -- майже за всі порушення і злочини вказано певний грошовий штраф. За крадіжку коня -- 2 гривні, за кобилу -- 60 резан, за вола -- 1 гривню.

Найпоширеніші гривні -- як платіжно-грошові одиниці -- трьох типів: київська, чернігівська, новгородська; іноді зустрічаються литовські й татарські гривні.

У XIII ст. з'явились карбованці -- срібні злитки, вагою вдвічі менші за гривню. Ця грошова одиниця побутувала переважно в Новгородській та Московській землях. У XV ст. у Новгороді срібний карбованець остаточно витіснив гривню з обігу.

Карбування монет на українських землях відновлюється у другій половині XIV ст. На початку власного карбування монет Галицька Русь володіла розвинутим грошовим господарством, що підтверджується не лише знахідками монет допольських часів, а й існуванням системи кредитних відносин, яка виникла розвивалась на основі інтенсивної зовнішньої і внутрішньої торгівлі галицьких міст.

У Галичині після окупації її Польщею у 1349 р. Казимир III (1333 -- 1370) і його наступники -- Людовик Угорський (1370-1382), Владислав Опольський (1372 -- 1378), Владислав Ягайло (1380 -- 1434) -- карбували у Львові срібні півгроші з гербом Галичини і написом «moneta Russie» (1337 -- 1403) та мідні монети - пули (1351 -- 1382), які випускались як дрібна розмінна монета для міської торгівлі.

На початку XVII ст. у грошовому господарстві панівне становище посідають соліди і гроші, а згодом -- півторагрошовики, які карбують у великій кількості. На українських землях найбільшого поширення набули півторагрошовики 1621 -- 1627 pp. (на ці роки припадає час найбільшого розмаху іїх емісії).

У Головному архіві давніх актів у Варшаві зберігається лист подільського воєводи С. Потоцького до короля Яна Казимира від 29 жовтня 1652 р. У цьому листі Потоцький скаржиться на «свавілля Б. Хмельницького, що зазіхає на права короля і карбує власні гроші».

Існує повідомлення у «Gasette de France» за 1652 рік про те, що «у Польщі почалось обурення з приводу того, що козацький гетьман Б. Хмельницький почав карбувати монети «за власним зразком».

Після Визвольної війни було запроваджено одну з найвищих посад у гетьманській адміністрації -- посаду генерального «підскарбія», до обов'язків якого входила відповідальність за стан фінансів козацького війська, за розподіл натуральних і грошових податків, встановлювання мита, очолювання скарбової канцелярії та ін.

Проте нумізматичні знахідки на підтвердження думки про те, що Б. Хмельницький карбував власні монети, -- відсутні.

Обраний 1665 року гетьманом Правобережної України, П. Дорошенко став продовжувачем справи Хмельницького у творенні Української держави від Перемишля до Путивля. В організації своєї держави Дорошенко провів важливі реформи: створив постійне військо, а щоб утримувати його, він пильно дбав про державні фінанси, заходився карбувати монету. Для цього було організовано карбівню у м. Лисянці, де випускались півтораки, які в Україні називали чехами. Вони були копією польських срібних монет вартістю 1,5 гроша і вагою 1,08 г (з них 1,31 г чистого срібла).

1676 року П. Дорошенко зрікся булави, після цього випуск його грошей припинився. Монетарія Янка Гранковського було заарештовано і на допиті в Малоросійському приказі він зізнався, що карбував у Лисянці гроші для П. Дорошенка.

Зі середини XVII ст. на території Української козацької держави поширились російські срібні і в незначній кількості мідні монети. Срібні монети -- російські талери або єфимки в грошовому обігу того часу відігравали незначну роль.

Після Полтавської битви 1709 р. Петро І примусово запровадив у грошовий обіг українських земель російську монету, аби довести всім (хоча б на прикладі монетного господарства краю), що автономію України ліквідовано.

На всіх монетах є зображення царя Петра І і вказано номінал.

Упродовж XVIII ст. проводились реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, у тому числі Лівобережної України. Випускались мідні (копійка, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (до 1753 р. -- червонці, з 1755 р. -- 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети.

Поряд з російськими, в обігу українських земель перебували польські та західноєвропейські монети аж до 30-х років XVIII ст., а то й довше, незважаючи на розпорядження Петра І про примусове їх вилучення з обігу.

Західноукраїнські землі після першого поділу Польщі 1772 року потрапили під владу Австрійської імперії (з 1867-го -- Австро-Угорщини). Закономірно, що тут товарно-грошові відносини залежали від внутрішнього устрою Австрійської імперії. Таким чином, на середину XVIII ст. у грошовому обігу Австрії перебували дукати, талери, гульдени, а також крейцери.

1870 року в Австро-Угорщині почали карбувати золоті монети вартістю 4 і 8 флоринів, вагою, відповідно, 3,2 і 6,5 г.

Важливим етапом у розвитку товарно-грошових відносин Російської імперії кінця XVIII ст. стало запровадження перших паперових грошових знаків -- асигнацій (1769 -- 1843 роки -- час існування). Започатковане 29 грудня 1768 року Маніфестом, виданим Катериною II (1762 -- 1796), про введення асигнацій.

У період 1768 -- 1810 років асигнації функціонували у тісному взаємозв'язку з мідною монетою. Увесь цей час саме срібний рубль був основою грошового обігу, головним мірилом вартості, лічильною одиницею.

Докорінну реорганізацію російської грошової системи на основі срібного рубля було проведено у 1839 -- 1843 pp. тогочасним міністром фінансів Російської імперії Е. Канкріним.

У ході цієї реформи знецінені асигнації були поступово замінені державними кредитними білетами, які підлягали рівноцінному обміну на срібло. Мідні гроші знову набули ролі розмінного засобу при срібному рублі.

1897 року за поданням міністра фінансів С. Вітте в Російській державі розпочато проведення нової грошової реформи. Було встановлено епоху золотого монометалізму. Одразу ж було проведено девальвацію рубля на 1/3 його вартості.

У всіх банках Росії проводився вільний обмін грошей на золоту монету. Ця грошова структура була досить міцною. Одночасно в Росії розробляли проекти реформ, спрямованих на уніфікацію грошової системи.

Встановлена цією грошовою реформою тверда валюта проіснувала в Російській імперії до першої світової війни. Вона давала можливість уряду здійснити великі економічні та кредитно-фінансові заходи, спрямовані переважно на розвиток великої промисловості. На основі цього золотого запасу розвивались кредитна політика, державні позики, фінансувалось залізничне будівництво, промисловість тощо.

У 1914 році з початком першої світової війни в державі було призупинено карбування золотих і срібних монет. Натомість, було розпочато випуск кредитних грошей номіналами 1, 2, 5, 50 руб.

У роки війни (1914 -- 1918) рубль втратив більшу частину своєї вартості: 1 руб. = 37 коп. (станом до 1914 р.).

У час правління Тимчасового уряду (лютий 1917 р.) в обіг було випущено т. зв. «керенки» -- гроші Тимчасового уряду (назву отримали від глави Тимчасового уряду О. Керенського). Ці банкноти не мали ні номера, ні серії. Основними їх номіналами були 40 і 20 руб. Тимчасовим урядом також було здійснено емісію 250 і 1000 руб.

Падіння курсу рубля почалось з перших місяців війни. Станом на 1915 р. офіційний курс рубля знизився до 80 коп., а наприкінці 1916 р. -- до 55 коп. Значно зменшилась купівельна спроможність рубля, яка, за офіційними даними, на 1 березня 1917 р. знизилась майже в чотири рази (1 руб. = 27 копійок). За іншими джерелами, індекс зростання товарних цін уже на 1 січня 1917 р. досяг 702 (у 1913 р. він дорівнював 100), тобто купівельна спроможність рубля знизилась до 14 коп. У наступні місяці ця тенденція прогресувала. Вона переконливо свідчила про подальший розвал господарства Росії та в її складі -- України.

1917 року після приходу до влади унаслідок Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) більшовиків постало питання про зміну існуючої імперської грошової системи. Проте це відбулось не одразу. Ще наприкінці 1917 року більшовицький уряд випускав усі гроші, котрі підготував до емісії Тимчасовий уряд. Цікавим було видрукування на них -- поряд з датою «1918», «1919» -- двоголового орла.

29 квітня 1918 року за активного втручання австро-німецьких окупаційних військ було розпущено уряд УНР -- Центральну Раду, проголошено Українську державу на чолі з гетьманом П. Скоропадським, колишнім царським генералом, нащадком давнього козацького роду Скоропадських.

У часи Гетьманату відновлювалась розбалансована фінансово-кредитна система України. Вдалось створити державний бюджет. Законом від 9 травня 1918 р. в Українській державі відновлювалась національна грошова одиниця -- карбованець, стабільність якого зміцнювалась. Карбованець поділявся на 200 шагів. Він забезпечувався природними багатствами України. У гетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів і «керенок», німецьких марок й австро-угорських крон.

У час Гетьманату було встановлено високий курс обміну гривні. Для прикладу:

1 український карбованець = 0,5 золотого франка;

1 гривня = 1 австро-угорській кроні;

1 гривня = 1,33 німецької марки.

10 серпня 1918 року було утворено Український державний банк.

Уряд П. Скоропадського продовжив щойно розпочату Центральною Радою емісію гривень.

Протягом 1918 року в Берліні за ескізами українських художників було видруковано грошові знаки вартістю 2, 10, 100, 500 гривень.

У період Директорії було випущено п'ять грошових знаків: 10 крб.; 25 крб; 100 крб. (народна назва -- «богданівка» -- зображення Б. Хмельницького); 250 крб. (народна назва -- «канарейки» -- водяні знаки -- зірки жовтого кольору); 1000 крб. -- найвищий номінал (народна назва -- «рябі», «гетьманки» -- зображення жінки з булавою).

11 жовтня 1922 року було видано Декрет РНК СРСР, згідно з яким Держбанку було надано право випуску в обіг банківських білетів -- червінців.

Для подолання всезростаючої кризи на грошово-фінансовому ринку уряд у 1922 -- 1924 роках проводить грошову реформу

Назва «червонець» була затверджена Наркоматом фінансів РРФСР ще у 1917 р. Коли розглядалось питання про випуск твердої радянської валюти, було зроблено спробу дати грошам нові «революційні» назви. Так, було запропоновано три: федерал, целковий і червонець. Затверджено тоді було назву «червонець».

Випуск червінців був першим етапом грошової реформи і проводився в порядку короткотривалого кредитування промисловості й торгівлі під забезпечення їх векселями і товарами; у міру погашення кредитів червінці безперервно повертались у банк.

Між казначейським рублем і банківським червінцем було встановлено тверде співвідношення: 1 черв. = 10 руб. золотом.

У жовтні 1922 р. було ухвалено рішення про випуск золотих червінців у вигляді монет. На лицьовому боці зображення селянина-сіяча на фоні фабричного міста. На гербовій -- герб РРФСР і лозунг «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!».

У березні 1924 року було остаточно завершено грошову реформу. В обіг випущені, крім червінців, так звані казначейські білети вартістю 1, 2 і 5 рублів. Співвідношення між казначейськими білетами і червінцями було 10 : 1. Старі грошові знаки (радзнаки зразка 1923 р.) не випускали, а ті, що ще перебували в обігу, було вилучено шляхом викупу за курсом 1 руб. казначейського білета за 50 тис. руб. грошових знаків старого зразка.

У липні 1926 року було заборонено вивозити радянську валюту за межі СРСР, а в березні 1928-го -- ввозити червінці з-за кордону.

У 1930 році відбулось руйнування існуючої грошової системи. Було ліквідовано срібні і золоті монети.

1937 року курс рубля встановлювався у співвідношенні: 5 руб. 30 коп. = 1 долар США, що відповідало золотому вмісту рубля -- 0,167674 г чистого золота. Так було до 1950 року.

Період, що увійшов в історію людства під назвою Друга світова війна, охоплює рівно шість років -- з вересня 1939-го по вересень 1945-го. Що стосується України, то Другу світову війну можна поділити на два виразних етапи. Перший розпочався 1 вересня 1939 року, коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території. Основна риса цього етапу, який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель під окупацію нової влади, насамперед -- радянської. Зі вступом радянських військ на Західній Україні проводився обмін польських злотих на радянські рублі й червінці.

Другий етап почався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року й тривав до осені 1944-го, коли німецькі війська вигнали з України. Одразу ж після вторгнення гітлерівська армія широко використовувала воєнні марки -- білети імперських кредитних кас єдиного зразка, виплачуючи їх військовослужбовцям і купуючи на них харчі на місцевих ринках.

В Україні в ході Другої світової війни діяли загони ОУН (Організації українських націоналістів), що заснував 1929 року у Відні полковник Є. Коновалець. У розпалі радянсько-німецької війни 1942 року на Волині створено Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Т. Бульбою-Боровцем. Метою діяльності цих організацій на цьому відрізку часу була боротьба проти німецького окупаційного режиму.

Український визвольний рух, не маючи жодної підтримки з-за кордону, змушений був розраховувати на власні сили та на допомогу українського народу. Для цього ОУН--УПА випускала власні гроші -- так звані «біфони». Вони не були білетами Державної скарбниці, швидше це були облігації довготермінової позики.

Біфони з'явились у Галичині через кілька місяців після окупації. Вважають, що першим серед біфонів є грошовий документ, датований серпнем 1941 року. Виготовлений на обгортковому папері в традиційних для 0УН(6) червоно-чорних кольорах, і присвячений Святу зброї (31 серпня 1919 р. Київ звільнили від більшовиків війська Директорії). З 1920-х років цей день є Святом зброї.

28 лютого 1950 року було проведено нову грошову реформу, яка стосувалася виключно міжнародного курсу рубля. До того часу курс рубля визначався на основі американського долара і був установлений у розмірі 5 рублів 30 коп. за 1 долар США. Відтоді радянський рубль відійшов від цього і був переведений на золоту основу. Вміст золота був підвищений з 0,167674 г до 0,222168 г. Ця зміна курсу рубля відбилась переважно на грошових розрахунках із країнами--сателітами СРСР, які дещо від цього втратили.

У травні 1960 року було прийнято постанову про зміни з 1 січня 1961-го масштабу цін у 10 разів (1 руб. новими грошима замість 10 старих рублів) і про заміну старих грошей новими. Відбулось підвищення золотого вмісту рубля до 0,987412 г і зміна його курсу щодо долара США (90 коп. = 1 долар).

Реформа 1961 року ввела нові монети. Комплект бронзових номіналів замінився таким же, монети вищої вартості (з мідно-нікелевого сплаву білого кольору) доповнились двома новими видами -- 50 коп. і 1 руб.

Були випущені нові монети вартістю 50, 20, 15, 10, 5, З, 2, 1 коп., які ввійшли в обіг замість вилучених 20, 15, 10, 5 коп., а також 1 руб. з новим типом лицьового боку і зворотного -- з нового металу, а монет вище 5 коп. -- з новою вагою.

Були випущені паперові гроші від 1 до 10 руб. (1, 3, 5, 10, 25, 50, 100 руб.). Обслуговували вони внутрішній ринок.

Після проголошення України 24 серпня 1991 року незалежною суверенною державою перед нею постало життєво важливе завдання -- створення національної грошової системи. Вирішення її ускладнювалось розривом економічних зв'язків, яке супроводжувалось прогресуючим спадом виробництва, зростанням інфляційних процесів і початком глибокої фінансової кризи.

З метою захисту українського споживчого ринку Верховна Рада України 9 вересня 1991 року прийняла рішення про введення з січня 1992 року в обіг на території України купонів багаторазового використання. Статус купоно-карбованця передбачався як тимчасова національна валюта, яка вводиться в обіг паралельно з рублем колишнього СРСР на короткий перехідний період. Проте подальший розвиток інфляційних процесів в Україні вніс свої корективи і купоно-карбованець проіснував майже чотири роки.

Правомірність випуску Національним банком України купоно-карбованців була закріплена законодавчо. Законом України «Про банки і банківську діяльність», прийнятим 20 березня 1991 року, Національному банку України було надано монопольне право на випуск національних грошей в обіг.

Купоно-карбованці зразка 1991 року були представлені купюрами номінальною вартістю 1, З, 5, 10, 25, 50, 100 українських карбованців. Усі вони мали однаковий розмір -- 105,53 мм і один малюнок. Різнилися тільки номінальною вартістю і кольором. Купоно-карбованці мали один спільний захисний елемент -- водяний знак типу «шеврон», рівномірно розташовані у шаховому порядку групи з чотирьох смуг. На всіх купюрах була відсутня нумерація.

Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 року з 12 листопада того року було припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Єдиним законним засобом платежу в Україні в готівковому і безготівковому обігу став український карбованець.

Поступово український карбованець набув усіх ознак звичайної грошової одиниці, поширившись на весь український ринок. На його основі шляхом проведення економічних перетворень було приборкано інфляцію, забезпечено макроекономічну стабілізацію і створено необхідні передумови для запровадження постійної повноцінної національної валюти України -- гривні.

На п'ятому році незалежності Україна отримала один із найсуттєвіших атрибутів державності -- повноцінну грошову одиницю -- гривню, яка була введена в обіг 2 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні».

Із 2 вересня 1996 року Національний банк України припинив емісію українських карбованців і випустив в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінні монети номінальною вартістю 1,2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Випуск в обіг нової національної валюти здійснювався шляхом проведення обміну населенню українських карбованців на гривні, а також виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню виключно в гривнях.

Список використаної літератури

гривня монета український валюта

1. Гловінський Е. Гроші // Енциклопедія українознавства. Т. 2.-- Львів, 1992.

2. Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. -- К., 1963.

3. Зварич В. Нумізматичний словник. -- Львів, 1972.

4. Зварич В., Обухівський Р. Найважливіші нумізматичні терміни. -- Львів, 1966. Анохін В. Гроші Київської Русі // Археологія УРСР. Т. 3. -- К., 1975.

5. Котляр М. Грошовий обіг на Україні в епоху феодалізму. -- К., 1971.

6. Єршов А. До історії грошової лічби і монети на Лівобережній Україні у XVII віці. - К., 1923.

7. Крип'якевич І. Монети Б. Хмельницького і П. Дорошенка // Стара Україна. - 1924.

8. Лановик Б. та ін. Україна і світ: Історія господарства. -- К., 1995.

9. Тхоржевський Р. Паперові гроші України 1917 -- 1920 pp. // Вісник НБУ. - 1996.

10. Ющенко В., Панченко В. Історія української гривні. -- К., 1997.

Размещено на Allbest.ru