Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні

Для здійснення цих завдань органам Державної податкової служби надано ряд повноважень зі здійснення податкового контролю. За його результатами у разі виявлення порушень податкові органи мають право застосовувати до фізичних осіб - порушників податкового законодавства - заходи державного примусу. Примус у сфері оподаткування можна визначити як систему встановлених законодавством заходів запобіжного, припиняючого та відновлювального характеру, що застосовуються до платників податків - фізичних осіб для здійснення контролю, забезпечення режиму законності у податковій сфері, додержання правил сплати податкових платежів та виявлення (збору) даних (інформації) про виконання платниками податків зобов'язань зі сплати податків, а у разі вчинення податкового правопорушення - застосування до останніх заходів відповідальності (фінансової, адміністративної, кримінальної).

Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи:

1) юридичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи на факт протиправної поведінки;

2) державно-необхідні запобіжні і припиняючі заходи.

Запобіжні і припиняючі заходи, що застосовуються до платників податків у фінансовій сфері, як правило, передують здійсненню заходів фінансової і правової відповідальності за здійснення податкових порушень (за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання. Запобіжні заходи застосовуються державними органами з метою запобігання вчиненню податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів. Отже, соціальне призначення правового примусу, вираженого в санкціях, полягає головним чином у тому, що воно призначене грати у правовій системі правоохоронну роль, тобто забезпечувати її нормальне функціонування, реальне здійснення всіх її регулятивних ознак і перш за все досягнення "ефекту гарантованого результату". Примус у праві тут націлений на те, щоб усувати аномалії, які виникають у правовій системі, приводити її у разі неправомірної ситуації в нормальний стан, впливати на осіб - порушників правопорядку.

Правовий примус існує в даному разі у межах правоохоронних відносин і виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників суспільних відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функціонування правової системи.

Ненадходження коштів до фондів і бюджетів усіх рівнів у тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, здійснюється внаслідок двох процесів:

1) правомірного обходу податків (планування податків);

2) ухилення від сплати податків.

У першому випадку в основі правомірного обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані законодавцем, тобто зумовлені недосконалістю законодавства. Платник податку використовує прогалини законодавства, що пов'язані як з недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платникові право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту ).

Оподаткування являє собою законне відчуження з права власності. Однак право власності первинне. Всі сумніви в податковому законодавстві мають тлумачитися на користь власника, платника податку. Це є реальним виразом принципу недоторканності приватної власності і виступає гарантією від свавілля держави. Беззаперечність права платника податку на законне ухилення його від сплати податків підтверджується і судовою практикою більшості країн. У свою чергу ухилення від сплати податку - це правопорушення, що складається з невиконання або неналежного виконання платником своїх обов'язків зі сплати податку. Можна говорити, що наявність правомірного обходу податку і ухилення від оподаткування фактично є проявом переконання і примусу у сфері оподаткування. У кінцевому підсумку, якщо функції переконання реалізуються у виконанні платниками приписів податкових норм, виключаючи їх порушення, то примус пов'язаний з діяльністю податкових та інших компетентних органів. Предметом ухилення громадян та юридичних осіб від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів виступають пов'язані з об'єктом оподаткування грошові суми цих обов'язкових внесків, що підлягають сплаті на користь держави, встановлені на основі податкового закону уповноваженим органом з додержанням передбаченої Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"[9] процедури і входять до податкової системи України. Зрозуміло, що ненадходження запланованих сум податків є підставою для неможливості виконати видаткову частину бюджету, як вже зазначалося вище. Хоч певна проблема, яка стоїть перед органами держави - забезпечити ефективність, цільове спрямування, контроль та економію коштів, які спрямовуються на державні видатки.

У ФРН, наприклад, ефективним прийомом дослідження видаткової бюджетної політики є щорічна публікація "Чорної книги" - збірки 100 найбільш одіозних випадків марнотратства у використанні; податкових надходжень, що готується Спілкою платників податків або Спілкою підприємців. До книги потрапляють приклади некорисного будівництва, зайвої розкоші обробки державних установ, придбання транспорту, що дорого коштує, для керівників різних організацій, завищення оплати соціологічних досліджень, створення невиправданих структур управління, марнотратства в експлуатаційних витратах. Ухилення від сплати податків являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень, зміст яких полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов'язків платників податків. Іноді при характеристиці ухилення від податків законодавець обирає як основне кваліфікуюче правопорушення лише саму спробу ухилитися від податків. Зокрема, за чинним законодавством США ознакою податкового правопорушення є навмисний характер діяння: "винний повинен мати намір своєю поведінкою порушити закон". Автор дипломної роботи, аналізуючи податкові правопорушення залежно від характеру поведінки та діяльності суб'єктів податкових правопорушень, може визначити такі їх види, як: обхід податку - правомірне уникнення сплати податку за рахунок недосконалості або можливостей, закладених законодавством; ухилення від сплати податку - правопорушення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні платником своїх обов'язків щодо сплати податків та обов'язкових платежів; стягнення надлишкових сум податків - навмисні дії працівників податкових органів щодо необумовленого стягнення сум податкових платежів з платників податків.

Усім видам правопорушень, у тому числі і податковим, притаманні ознаки, що виражають єдність формальних (зовнішніх) і матеріальних (внутрішніх), об'єктивних і суб'єктивних ознак, зокрема: суспільна небезпека; протиправність; винність; караність. Видимою ознакою, що випливає із самого терміна "правопорушення", є протиправність. Правопорушення завжди є порушенням права, його норм, що містять юридичні обов'язки і заборони. Правопорушення - це діяння, тобто зовнішньо об'єктивований акт, який виражається і усвідомлюється як ставлення суб'єкта до реальної дійсності, інших суб'єктів держави, суспільства. Згідно з проектом Податкового кодексу правопорушеннями у сфері оподаткування визнаються протиправні діяння (дія чи бездіяльність) суб'єктів податкових правовідносин (суб'єкта оподаткування, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та/ або їх посадових осіб тощо), що призвели до невиконання або неналежного виконання правил, встановлених нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері оподаткування.

Отже, податкове правопорушення - це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні платниками податків фінансових обов'язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридичну відповідальність.

Об'єктом податкового правопорушення є суспільні правовідносини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. У сфері податкового права такими відносинами є відносини, що регулюють встановлений порядок реалізації податкового обов'язку платником податку, порядок обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового контролю. Фактично об'єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, які охоплюють процес формування (мобілізації доходів) централізованих фондів коштів. Суб'єкти податкового правопорушення. Згідно з Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р.[33] відповідальність, встановлена податковим законодавством, застосовується лише до платників податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідний податок, тобто відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податку та інших обов'язкових платежів і додержання законодавства про оподаткування покладається на платників податків та інших обов'язкових платежів. Коли обов'язки зі сплати лежать на підприємстві, що виплачує дохід (при перерахуванні прибуткового податку з громадян), суб'єктом відповідальності (за неправильне обчислення, утримання податку, несвоєчасне перерахування його до бюджету) є саме підприємство. Тому вчасно не отримані або не перераховані до бюджету суми податків, що підлягають утриманню з джерела виплати при податковому обкладанні громадян, стягуються податковими органами з підприємств, які виплачують дохід фізичним особам, у безспірному порядку з накладанням штрафу. Коли платником податку є юридична особа чи її відокремлений підрозділ, то до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства можуть бути притягнуті їх посадові особи.

Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності у разі:

1) ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового платежу. Ця група податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою. Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов'язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;

2) заниження об'єкта оподаткування;

3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового платежу;

4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов'язкових платежів до податкових органів;

5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;

6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо. Податки, інші обов'язкові платежі, не оплачені у встановлені строки, а також пеня та штрафи, застосовані до платника, визнаються податковою заборгованістю.

За наявності податкової заборгованості платник не притягуватиметься до юридичної відповідальності у разі:

1) надання йому відстрочення (розстрочки) на умовах податкового кредиту;

2) списання податкової заборгованості, яке провадиться у випадках, передбачених законами України;

3) реструктуризації податкової заборгованості, що здійснюється відповідно до законодавства України.

3.2 Фінансові санкції за порушення податкового законодавства

Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання покарань за здійснення податкових проступків та злочинів.

Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами.

За характером впливу:

безпосереднє покарання - санкції, що впливають безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація об'єктів оподаткування тощо);

опосередковане покарання - санкції, які безпосередньо не завдають Майнових втрат платникові, проте зменшують його надходження у перспективі або обмежують його діяльність (арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо).

За галузевим характером: кримінальна, адміністративна та фінансова санкції.

До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум податків, інших обов'язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні штрафи. Слід чітко зазначити, що в даному разі йдеться саме про перелік санкцій, які визначаються у фінансово-правових нормах (у даному разі податкових), однак зазначені санкції не є в чистому вигляді фінансовими санкціями, особливо щодо адміністративних штрафів. Сукупність існуючих санкцій можна поділити на групи за їх однорідністю, зокрема: санкції за порушення порядку ліцензування, санкції за порушення податкової дисципліни, касової дисципліни тощо. Особи, на яких накладаються фінансові санкції та адміністративні штрафи, перелік порушень, а також найменування органів, що накладають санкції, чітко визначаються у законодавстві.

З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний закон, який встановлює перелік санкцій за порушення податкового законодавства, - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р.[18] Після прийняття цього Закону було внесено значні зміни до порядку визначення й застосування санкцій до законодавчих актів, що регулюють порядок сплати податків, та Закону України "Про державну податкову службу України"[17]. Було також припинено дію Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 р. [34] Цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. У зазначеному Законі податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене з платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством. При нарахуванні пені у зв'язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання застосовується Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом ДПА України від 1 березня 2001 р. № 77. [35]

Штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами у таких розмірах:

Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:

1) неподання податкової декларації у встановлені податковим законодавством строки - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) для фізичних осіб, які обіймають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом перебування на такій посаді - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків додатково до штрафу, передбаченого за неподання податкової декларації - 10 % суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків - 5 % від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 25 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах (кваліфікується за ст. 212 КК України) - 50 % від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 10% такої суми;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку - 20 % такої суми;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 50 % такої суми;

7) коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим - додатково штраф у розмірі 100% суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави;

8) коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу) і якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати - штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявить факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі 5 % від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 % від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Примусове стягнення - звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків. Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду). В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів встановлюється законодавством про банкрутство. [18] Слід зазначити, що стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється. [18] Штрафні санкції податкові органи нараховують згідно з Інструкцією про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України від 17 березня 2001 р. № 110. [36]

Податкова відповідальність базується на принципах невідворотності, законності, справедливості покарання та його індивідуалізації. Принцип невідворотності податкової відповідальності означає, що у разі вчинення податкового правопорушення платник податку неминуче повинен зазнати заходів податкової відповідальності. Принцип законності у податковій відповідальності означає передусім застосування податкових санкцій у суворій відповідності до закону, а також установлення цієї відповідальності виключно податковим законодавством. Справедливість покарання означає встановлення його точної міри, що адекватна мірі податкового правопорушення. І.І. Кучеров зазначає, що визнаючи фінансову відповідальність самостійним видом юридичної відповідальності, спеціалісти вказують на головну її особливість, яка полягає в тому, що крім штрафних санкцій, вона виділяє і право відновлювальні санкції, які стимулюють виконання фізичними особами обов'язків, передбачених фінансовим законодавством, а також забезпечують компенсацію шкоди, нанесену державі в результаті їх протиправної поведінки. [62]

3.3 Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства

Керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, включаючи установи банків, громадяни, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, в разі порушення норм податкового права можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність - це засоби адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, які містять осудження винного та його діяння і передбачають негативні наслідки для правопорушника.

Особливостями адміністративних санкцій є:

1) відсутність тяжких правових наслідків;

2) застосування щодо менш тяжких податкових правопорушень (проступків);

3) адміністративні санкції не тягнуть за собою судимості.

Адміністративний штраф відповідно до ст. 27 КпАП України[4] є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених зазначеним Кодексом та іншими законами України. Під посадовими особами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням [4]. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності та санкції, які накладаються на порушників, визначені чинним податковим законодавством. У той же час притягнення до адміністративної відповідальності за порушення норм податкового законодавства здійснюється у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення. Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення - винного умисного або необережного діяння або бездіяльності, яке посягає на суспільні відносини, що охороняються законом, за які законодавство передбачає адміністративну відповідальність.

Якщо рішення про застосування фінансових санкцій приймається лише на підставі акта перевірки, то для ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення обов'язковою умовою є протокол про адміністративне правопорушення, який має відповідати вимогам Кодексу України про адміністративні порушення[4]. Протокол підписують працівник податкового органу, який його складає, та порушник. За відсутності протоколу немає і будь-яких правових підстав для накладення адміністративного штрафу. Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні"[17] та Кодексу України про адміністративні порушення [4] протокол протягом 15 днів з моменту надходження розглядається керівником (заступником керівника) податкового органу, працівник якого склав протокол. Про час і місце розгляду справи в обов'язковому порядку повідомляється порушник. За результатами розгляду виносять постанову про накладення адміністративного штрафу або про припинення справи. Обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у діях порушника.

Щодо розміру адміністративного штрафу, який може бути накладений на посадових осіб підприємства, то він, як правило, може коливатися, хоч і прив'язаний до неоподатковуваного мінімуму. За перше порушення накладається штраф у сумі до 170 грн. (від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів), а за повторне протягом року - до 340 грн. (від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів). Адміністративним правопорушенням вважається не тільки дія, а й бездіяльність, за яку законодавство передбачає адміністративну відповідальність. В обов'язки керівника та інших посадових осіб входить забезпечення додержання підприємством у цілому законодавчих актів та контроль за працівниками з метою недопущення правопорушень. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Директор і головний бухгалтер не завжди платять штраф. Оскільки керівник та головний бухгалтер - дві перші посадові особи підприємства, їх, як правило, звинувачують у виявлених правопорушеннях на підприємстві, тому що до їх обов'язків входить забезпечення додержання підприємством законодавчих актів. Так, зокрема, допущення порушення порядку застосування ЕККА на підприємстві вважається недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до службових обов'язків відповідних осіб, або деякою мірою - бездіяльністю. Однак, наприклад, якщо підприємство має кілька торгових точок, адміністративну відповідальність буде покладено дійсно на винних осіб, а не керівника та головного бухгалтера. Для цього керівник наказом по підприємству призначає відповідальних посадових осіб, завідуючих магазинами, старших зміни, старших продавців та інших з правом виконання організаційно-розпорядчих функцій та адміністративно-господарських обов'язків у кожній торговій точці, передбачивши їхніми обов'язками відповідальність за додержання порядку проведення розрахунків зі споживачами. Тому у разі виявлення порушення керівник і головний бухгалтер можуть дати пояснення та копію відповідного наказу про призначення відповідальних осіб у конкретній торговій точці, які виступатимуть як посадові і повинні нести відповідальність. Коли керівник і головний бухгалтер не дають аргументованих доказів відсутності своєї вини, податківці штрафують саме їх, тому що завідуючий магазином чи старший продавець у будь-який час завжди можуть заявити, що вони не посадові особи.

Адміністративне стягнення (штраф) може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а за тривалого правопорушення - через два місяці з дня його виявлення. Тобто якщо, наприклад, існує факт неподання податкової декларації (тривале правопорушення, оскільки декларацію все ще не подано), який виявлено під час проведення перевірки податковими органами, то вони мають право протягом двох місяців накласти адміністративний штраф на посадових осіб. Проте, якщо наявний факт несвоєчасного подання податкової декларації (декларацію подано на кілька днів пізніше від встановленого терміну), а податківці це виявили, наприклад, через три місяці, то адміністративний штраф не накладатиметься у зв'язку з простроченням двомісячного терміну, протягом якого податкові органи мали право його накласти. За аналогією з оскарженням дій представників податкової служби щодо застосування фінансових санкцій платники податків мають право оскаржувати дії зазначених осіб щодо застосування адміністративної відповідальності. За наслідками розгляду скарги на постанову у справі накладення адміністративного стягнення державна адміністрація (інспекція) приймає одне з таких рішень: залишає постанову без змін, а скаргу без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу; зменшує розмір штрафу в межах, передбачених законодавчим актом про відповідальність за це правопорушення. Якщо буде встановлено, що постанову винесено посадовою особою державної податкової адміністрації (інспекції), неправомочною вирішувати цю справу, то така постанова скасовується, а справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

3.4 Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства

За ухилення від сплати податків, інших обов'язкових платежів у значних розмірах платники відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України [3] можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Відповідальність настає незалежно від способу ухилення. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів. Предметом злочину є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять до системи оподаткування і запроваджені у встановленому законом порядку. При цьому вичерпний перелік таких обов'язкових платежів передбачений Законом України "Про систему оподаткування" [7].

Під значним розміром прихованих від держави податків, зборів, інших обов'язкових платежів розуміють суму платежу, яка в тисячу і більше разів перевищує встановлений чинним законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під великим розміром коштів - сума податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром - суму платежу, яка в п'ять тисяч і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктами злочину можуть бути:

1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.

На жаль, на практиці правоохоронці досить часто "широко" тлумачать кваліфікаційні ознаки злочину, передбаченого ст. 212 Кримінального Кодексу України [3]. Зокрема, неподання податкових декларацій та розрахунків або приховування (заниження) об'єктів оподаткування не є закінченим злочином, хоч і є ухиленням від сплати податку. Закінченим злочином ці дії можуть вважатися лише тоді, коли вони призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих та особливо великих розмірах. У разі коли ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів мало місце не внаслідок умислу, а внаслідок неналежного виконання посадовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державі чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, можна говорити про можливість застосування кримінальної справи за ознаками ст. 367 Кримінального Кодексу - службова недбалість. [3] Слід зауважити, що на складності, які виникатимуть при застосуванні ст. 212 Кримінального Кодексу, неминуче накладатимуться складності самої системи оподаткування, недосконалість правової бази оподаткування. [3]

Позитивним моментом є включення ч. 4 ст. 212 КК, у якій зазначається, що особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Питання застосування кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, як правило у значному обсязі, вирішується в законодавствах розвинутих країн. Так, у Бельгії, якщо в представлених документах виявлено ознаки шахрайства, то до порушника можуть бути застосовані карні санкції у вигляді тюремного ув'язнення на термін від восьми днів до двох років або штрафу розміром від 10 тис. до 500 тис. бельгійських франків. В Італії офіційний представник компанії (особа, відповідальна за сплату компанією податків, а також за складання подання податковій владі документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків) може бути підданий тюремному ув'язненню на термін від трьох місяців до трьох років у тому разі, якщо податкова декларація компанії представлена з простроченням більш ніж на один місяць, а сума задекларованого прибутку перевищує 5 млн лір. Якщо сума задекларованого прибутку перевищує 30 млн лір, термін тюремного ув'язнення не може бути менше за один рік. У кримінальному законодавстві США сформульовано близько 40 складів податкових злочинів. Податковий кодекс США у главі 75 встановлює перелік злочинів і проступків, що розглядаються як порушення податкового законодавства. Найбільш серйозними порушеннями вважаються: спроба уникнути чи порушити сплату податків, навмисна спроба знехтувати обов'язком зі збору податку чи сплати податку, навмисна спроба знехтувати обов'язком з реєстрації доходів чи повідомлення інформації щодо сплати податків, співучасть у підготовці чи надання неправдивих відомостей про доходи. Цікавим є приклад російського законодавства, в якому з 1998 р. запроваджено спеціальну підставу для звільнення від кримінальної відповідальності певної категорії осіб, які здійснили злочини, передбачені статтями 194, 198 та 199 КК РФ, тобто пов'язані з ухиленням щодо сплати податків, зборів, обов'язкових платежів тощо. Такою підставою є "дієве розкаяння" у здійсненні податкових правопорушень. Кваліфікуючими ознаками є здійснення злочинів незначної тяжкості та явка з повинною.

Отже, як висновок хотілося б зазначити, що податки є найважливішим правовим і фіскальним інструментом, за допомогою якого держава забезпечує себе необхідними ресурсами для фінансування різних сфер суспільної діяльності (наука, освіта, оборона, охорона здоров'я та правопорядку і т. ін.

Отримуючи недостатній рівень податкових надходжень, держава не в змозі забезпечити належні суспільні блага. Це, в свою чергу, знижує готовність економічних суб'єктів сплачувати податки, що і спричиняє ситуацію дефіциту ресурсів.

Для того, щоб створити ефективну систему боротьби зі злочинністю у сфері оподаткування, на думку автора, необхідно, у першу чергу, визначити, що для держави важливіше - розкрити вчинені злочини чи попередити їх. Превентивна функція такої боротьби обговорюється вже давно, але ті нормативні акти, які приймаються, визначають, у своїй більшості, пріоритетні напрями роботи, але не акцентують увагу на передбачуваних результатах.

Якщо для держави важливішим є попередження злочинів, ніж їх розкриття, то необхідно розробити відповідну систему оцінки профілактичної роботи. Ця система повинна підтримуватися відповідним механізмом розробки і впровадження нормативних актів, які б дозволяли створити перешкоди для подальшого розвитку злочинності у сфері оподаткування в тих чи інших її проявах

Висновки

Отже, проаналізувавши літературу, наукові статті, законодавчу базу ми дізналися про правові засади оподаткування доходів громадян, ознайомилися з податковими соціальними пільгами і особливостями їх застосування, з'ясували які суми можна відносити до податкового кредиту платникам податку, розібралися з механізмом відповідальності фізичних осіб перед державою за порушення податкового законодавства, розглянули спрощену та традиційну системи оподаткування, вивчили їх переваги та недоліки.

Аналіз податкового законодавства і літератури дозволяє зробити наступні висновки:

Саме поняття податку з'явилося дуже давно. Данина з переможеного народу - одна з первісних форм податку. З часом, податкова система розвинулася і перетворилася на джерело поповнення державної казни. Звичайно ж такий важливий елемент держави не може бути не врегульований нормативними актами. Сучасне українське законодавство не зовсім регулює систему оподаткування, але воно не стоїть на місці - постійно розвивається і вдосконалюється. Приймаються нові нормативні акти, що повинні ще більш детально регулювати всі виникаючі у цій сфері правовідносини, обговорюється проект Податкового кодексу, основного нормативно-правового акту, що буде регулювати сферу оподаткування.

Законодавством не надто добре регламентовані відносини між державою та фізичною особою, що сплачує податки по спрощеній системі оподаткування. Більшість актів застарілі і не повністю відповідають сучасним вимогам.

Традиційна система оподаткування регламентується прийнятим 22 травня 2003 року Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Даним законом введено єдину фіксовану ставку податку 13%; застосування податкового кредиту; податкові соцiальнi пільги; новий порядок перераховування податку до бюджету. В цьому законі велику увагу приділено одному з найважливіших розділів нормативного акта - визначенню термінів. Таке важливе значення він отримав тому, що вперше зібрані в одному акті визначення, що стосуються загальних засад, понять та категорій контексті оподаткування доходів фізичних осіб. Також дуже важливою особливістю для громадян, визначеною в законі, є встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.

Податки є найважливішим правовим і фіскальним інструментом, за допомогою якого держава забезпечує себе необхідними ресурсами для фінансування різних сфер суспільної діяльності.

Державі необхідно розробити систему первентивних засобів для попередження правопорушень у податковій сфері. В Україні не існує на теперішній момент єдиного акту, який би регулював питання відповідальності фізичних осіб за правопорушення у сфері оподаткування.

Таким чином, не дивлячись на досить велику кількість нормативно-правових актів, в Україні все ж таки існує проблема досконалого законодавчого регулювання оподаткування фізичних осіб. Відносини між фізичною особою - платником податку і державою врегульовані не настільки повно як хотілося б. Сучасні нормативні акти мають дуже суттєвий недолік, а саме: законодавчі норми найчастіше сформульовані таким чином, що не всякий спеціаліст спроможний вірно тлумачити думку законодавця. Тому автор дипломної роботи вважає за необхідне наголосити на тому, що законодавчі акти, що регулюють відносини у сфері оподаткування фізичних осіб повинні бути простими, зрозумілими і прозорими. Законодавцю необхідно визначитися з термінами, сформулювати ті з них, які є найуживанішими або які є досить незвичними для пересічних громадян і до того ж потребують спеціальних знань або чітко назвати документ, де можна знайти трактування відповідного терміну.

Наступна пропозиція: достатня кількість законодавчих актів містить велику кількість пунктів приблизно такого змісту: «Правила (порядок) виконання цієї статті (підпункту) визначаються Кабінетом Міністрів України (Державною податковою адміністрацією України тощо)». Така форма відсилання тільки сприяє нагромадженню підзаконних актів, що ніяк не спрощує систему оподаткування.

Наступний момент стосується спрощеної системи оподаткування. Ст.92 Конституції України зазначає, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки та збори. Це означає, що інші органи державної влади не можуть вирішувати дані питання. Вищезазначена конституційне положення знайшло своє закріплення в Законі України «Про систему оподаткування». Відповідно до ст.1 цього Закону ставки, механізм справляння податків і зборів, за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Таким чином, порядок застосування спрощеної системи оподаткування має визначатися виключно у відповідному законі. Однак на сьогоднішній день відповідного закону не прийнято. Правове регулювання оподаткування суб'єктів малого підприємництва за спрощеною системою здійснюється Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» [24], а також наказами, листами та роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України. Зазначені нормативні акти не чітко регламентують порядок застосування спрощеної системи оподаткування, що спричиняє проблеми при застосуванні їхніх положень на практиці.

Щодо стимулювання і підтримки малого підприємництва. Згідно з п.1.8 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа, яка зареєструвалася як суб'єкт підприємницької діяльності та надає послуги іншій особі (виконує роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) на постійній та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного податкового періоду та або отримання всіх видів вигод, винагород та понесення всіх ризиків, пов'язаних з таким наданням чи ненаданням, такою іншою особою - замовником послуг (робіт).» Це означає, що, коли якась особа виплачує кошти приватному підприємцю за надані їй послуги чи виконані на її користь роботи, вона повинна утримати з цих коштів 13% податку, крім того, що цей підприємець, який, наприклад, працює за спрощено. Системою оподаткування, повинен сплачувати ще й єдиний податок. Отже, маємо класичний приклад подвійного оподаткування.

Взагалі ми вважаємо, що те законодавство, що існує на теперішній час потребує уніфікації. Певні кроки до цього вже зроблені - проект Податкового кодексу вже розглядається законодавцем. Необхідно щоб кодекс регламентував, зокрема, правовий статус платників податків і податкових органів, порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства, опротестування дій податкових органів та їхніх посадових осіб тощо. Але чи буде він досконалим, чи будуть в ньому чітко і зрозуміло викладені засади оподаткування - покаже тільки час.

Список використаних джерел та літератури

1. Голуб Н. Не забудь о налоговом кредите //Власть и политика: Всеукраинский общественно-политический еженедельник. - 2005. - №6. - С.12-15

2. Теліцина О. Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №2. - С.43-48

3. Ващенко Ю.В. Правові аспекти спрощеної системи оподаткування в Україні // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка. Юридичні науки. - 2004. - №6062. - С.121-125

4. Проніна В. Фіксований сільськогосподарський податок та його застосування // Пропозиція:: український журнал з питань агробізнесу. - 2005. - №1. - С.30-32

5. Башинский А. Фиксированный сельхоз налог: предоставляем расчет правильно. // Все о бухгалтерском учете. - 2006. - №4. - С.8-10

6. Единый налог (тематический выпуск) // Все о бухгалтерском учете. - 2006. - №26.

7. Налоговое законодательство и финансовая ответственность в Украине // Право и практика: Бюллетень законодательства Украины. - 2005. - №33.

8. Іщенко В. Адміністративна відповідальність фізичних осіб за правопорушення у сфері оподаткування. // Підприємництво, господарство і право - 2004. - №7. - С.80-83.

9. Данилов О. Фиксированный налог // Бухгалтерия. Налоги. Бизнес. - 2005. - №38. - С.18-21.

10. Особливості оподаткування доходів фізичних осіб // Урядовий кур'єр. - 2004. - №15. - С.7

11. Тропіна В. Податок із доходів фізичних осіб: новий закон - нові питання. // Фінанси України. - 2004. - №4. - С.63-68.

12. Налоговое право Украины: учебное пособие/под ред. Проф.. Кучерявенко Н.П. - Х.: Легас, 2004. - 488с.

13. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. - Х.: Легас, 2003 - 360с.

14. Олійник О.В. Податкова система: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006 - 456с.

15. Бюджетний кодекс України: закони, засади, коментар / За ред. О. В.Турчинова і Ц. Г.Огня. - К., 2002.

16. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний пособник. - к.: Вища школа., 1997

17. Азаров М. Податки - плата за цивілізацію // Вісник податкової служби України. - 2001. - № 43. - С. 4.

18. Дудоров О. Система оподаткування України: необхідність кримінальне-правової охорони // Право України. - 2003. - №3.

19. Кальман О. Проблеми запобігання податковим злочинам // Вісник прокуратури. - 2001. - № 1. - С. 46 - 47.

20. Попович В. Поняття, структура та методи оцінки тіньової економіки в наукових розробках вітчизняних і західних вчених. // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 3. - С. 75 - 79.

21. Матеріали засідання у "Донецькому прес-клубi" за темою "Переваги 13% ставки оподаткування фізичних осіб - міфи чи реальність?".

22. Кучеров И.И., Судаков О.Ю., Орещкин И.А. Налоговый контроль и ответственность за нарушение законодательства о налогах и сборах / Под ред. И.И. Кучерова. - с.143

Додаток 1

ЗАЯВА

про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності

1. Відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” в редакції від 28 червня 1999 року N 746/99 прошу перевести мене на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на 200 __________ рік.

(літерами)

2. Вид або види діяльності __________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Місце здійснення підприємницької діяльності ______________ ___________________________________________________________________________________________________________________________________

(назва місяця)

4. Дата переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності __________________________________________________________________

5. Мені відомі положення Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва -- фізичною особою, граничний щомісячний термін сплати єдиного податку та сума єдиного податку, належна до щомісячної сплати.

6. Простроченої заборгованості зі сплати податків та інших обов'язкових платежів немає.

7. Обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з початку календарного року становив _________________грн.

(сума словами в гривнях)

8. Чисельність працівників на день складання заяви становить _____ чол., з якими укладено трудові угоди, зареєстровані в установленому порядку.

9. Поіменний склад осіб, які перебуватимуть у трудових відносинах, та їх ідентифікаційні номери з Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків:

9.1. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.2. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.3. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.4. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.5. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.6. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.7. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.8. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.9. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

9.10. __________________________ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

10. Мені відомі вимоги чинного законодавства про необхідність утримання та перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян з доходів, які нараховуватимуться і виплачуватимуться найманим працівникам, та про необхідність направлення до державного податкового органу відомостей про виплачені доходи за формами N 2 та N 8-ДР.

Суб'єкт малого підприємництва ____________________ М.п.

(підпис, дата)

Додаток 2

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

Патент

Серія N 000000

(нумерація друкарським способом)

(відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N13-92 "Про прибутковий податок з громадян")

1. Виданий суб'єкту підприємницької ------------------------

діяльності без створення юридичної особи ------------------------

(ідентифікаційний номер)

_____________________________________________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

2. Термін дії патенту з _________________ по ________________

(число, місяць, рік) (число, місяць, рік)

3. Місце здійснення підприємницької діяльності __________________________________________________________________

4.Вид діяльності________________________________________________

5. Сума фіксованої плати прибуткового податку за патент _______________________________________________________________грн.

6. Особи, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або члени його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності

6.1.

________________________________________________________

6.2.

________________________________________________________

6.3.

________________________________________________________

6.4.

________________________________________________________

6.5.

________________________________________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

7. Назва податкового органу, що видав патент________________ __________________________________________________________________

М.П.

_____________________________ ___________ _______________

(керівник податкового органу) (підпис) (дата)

Патент дійсний за наявності документа, що посвідчує особу.