Засади розмежування видатків між бюджетами

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Засади розмежування видатків між бюджетами

2. Розписи доходів і витрат бюджетів

3. Що включають видатки бюджету на економічну діяльність

Список використаної літератури

1.Засади розмежування видатків між бюджетами

У Бюджетному кодексі розмежування видатків між бюджетами здійснюється за певними принципами.

Так, видатки, що можуть потенційно вплинути на соціальне забезпечення мешканців області, закріплюються за обласними бюджетами. Йдеться, зокрема, про спеціалізовані середні заклади освіти для учнів з вадами розвитку, середні школи-інтернати, професійно-технічні училища та вищі учбові заклади, багатопрофільні лікарні обласного значення, спеціалізовану медичну допомогу, спеціалізовані установи соціального захисту для сиріт, інвалідів, літніх громадян та спеціалізовані спортивні програми.

Видатки, від яких опиняться у виграшному становищі мешканці компактно розташованого адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та районними бюджетами. Зокрема, це загальна середня освіта, загальна медична допомога, включаючи програми санітарної освіти та соціального захисту для соціальне незахищених в місцевому регіоні, як-от у випадку соціальної допомоги людям похилого віку.

Видаткові завдання суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст республіканського (в АРК), обласного, районного значення, сіл та селищ. Всі ці бюджети відповідають за дошкільну освіту, первинну медичну допомогу, що надається місцевими клініками, фельдшерсько-акушерські пункти та культурно-видовищні програми. У містах районного значення з середніми школами та районними лікарнями саме районні бюджети відповідатимуть за утримання цих установ.

Міста Київ та Севастополь наділяються всіма видатковими повноваженнями, закріпленими за областями, містами, районами, селами та селищами з урахуванням законів України, які визначають спеціальний статус цих адміністративно-територіальних одиниць.

У галузі програм соціального захисту, що пов'язані з наданням грошової допомоги і мають загальнодержавне охоплення, міста та райони надаватимуть законодавче встановлені види допомоги, але отримуватимуть компенсацію своїх бюджетних видатків шляхом цільових субвенцій з держбюджету. Прикладами цільових трансфертів, що надаватимуться місцевим бюджетам з державного бюджету, є допомога сім'ям з дітьми та пільги ветеранам війни та праці.

Вищенаведені видатки бюджетів міст, сіл та селищ є такими, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів використовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави. Іншими словами - держава відіграє вагому роль у визначенні тих ресурсів, які спрямовуються на виконання цих функцій, оскільки вона зацікавлена в тому, щоб ці найважливіші для суспільного відтворення та добробуту населення функції - передусім освіта, охорона здоров'я та соціальний захист - надавалися у співставних обсягах та співставній якості у всіх територіально-адміністративних одиницях. Тож держава маж право регулювати ефективність виконання бюджетів у цих сферах, орієнтованих передусім на безпосередніх споживачів, а також бере на себе зобов'язання забезпечувати адекватне їх фінансування через закріплені податкові доходи та безумовні (нецільові) трансферти.

До видатків, що їх держава залишає на розсуд місцевого самоврядування і, які не беруться до розрахунку при визначенні обсягів трансфертів, належать передусім видатки на підтримку та розвиток комунальної інфраструктури населених пунктів - заходів, пов'язаних із упорядкуванням житлового фонду, ремонтом і утриманням доріг тощо.

Кодекс забезпечує також механізм урегулювання стосунків бюджетів районів та бюджетів міст обласного значення, які водночас є центрами цих районів. На практиці зустрічаються випадки, коли мешканці, скажімо, району значною мірою користуються послугами бюджетних установ, що утримуються з муніципального бюджету. Кодексом передбачено як договірне врегулювання цих ситуацій, так і зобов'язання щодо передачі коштів, якщо бюджетні установи району чи міста не можуть забезпечити надання коштів у необхідному обсязі.

Для фінансування видатків, що обраховуються за нормативами бюджетної забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів територіальних громад. Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування - це податки і збори (обов'язкові платежі), що закріплені Кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності бюджету міста чи району на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

Структура доходів кошика не є випадковою - це передусім податки та збори, що стягуються за місцем проживання. Адже один із кардинальних принципів публічних фінансів полягає в тому, що податки, які сплачуються місцевими жителями, повинні використовуватися, бодай частково, для фінансування суспільних послуг, що надаються цим громадянам. Номенклатура цих податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв'язок між величиною та місцем сплати податку та рівнем послуг, що їх отримує за ці кошти платник податку. Місцеві платники податків значно більшою мірою схильні цікавитися видатковими рішеннями місцевої влади і відстежувати їх, якщо вони знають, що ці фінансування видатків здійснюється головним чином коштами сплачуваних ними податків.

Слід наголосити, що на сьогодні прибутковий податок в Україні ще несповна відповідає цьому критерію. Можна сподіватися, що майбутній Податковий кодекс відкоригує цю ваду та покращить ситуацію у сфері місцевого оподаткування. Так, 25% прибуткового податку з громадян, стягненого на території області чи АРК, спрямовується на часткове фінансування діяльності обласних бюджетів та республіканського бюджету АРК, Окрім того, держава встановлює додатковий алгоритм розподілу прибуткового податку з громадян для бюджетів міст районного значення, села та селища, з одного боку, та районних бюджетів у співвідношенні 25:50 (решта 25 зараховуються до обласного бюджету). Інші доходи з „кошику,,, визначені статтею 64 Бюджетного кодексу, у повному обсязі використовуються для фінансування бюджетів територіальних громад.

Таким чином, кожен орган місцевого самоврядування матиме доступ до набору доходів, зібраних в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, обсяг яких може виявитися достатнім або недостатнім для фінансування делегованих видаткових повноважень. Ті місцеві бюджети, які здатні забезпечити фінансування видатків бюджетів власними ресурсами, отримуватимуть трансферти.

Від районів вимагається залишати бюджетам територіальних громад щонайменше 25% прибуткового податку громадян, які працюють (а у майбутньому - які проживають) на території міст районного підпорядкування, сіл та селищ. Такий алгоритм розподілу найперспективнішого джерела наповнення бюджетів місцевого самоврядування покликаний забезпечити певну фінансову незалежність бюджетам міст, сіл та селищ.

На фінансування видаткових повноважень, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, а отже, фактично є власними і характерними місцевому самоврядуванню, місцеві бюджети скеровують надходження від місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної власності, 75% надходжень від плати за землю (60% - для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ), а також інших порівняно незначних доходних джерел. Таким чином, кожна „нарощена,, гривня місцевих доходів не „витісняє,, автоматично гривню трансфертів.

Усі інші, крім згаданих вище, доходні джерела мають використовуватися на фінансування видатків державного бюджету.

2. Розписи доходів і витрат бюджетів

Державний і місцевий бюджети виконуються за розписом доходів і видатків. Що ж таке розпис доходів і видатків? Відповідно до визначень у нормативних документах, розпис - це документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації.

Розпис доходів і видатків Державного бюджету формується Міністерством фінансів України у місячний термін після прийняття Закону про Державний бюджет відповідно до бюджетних призначень, визначених цим законом. Фінансові органи на місцях формують розпис відповідних місцевих бюджетів. Розпис формується із помісячною розбивкою. Від правильності та реальності сформованого розпису залежить якість виконання бюджету.

Розпис доходів і видатків складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків бюджету. Порядкові номери (кода) і повні найменування доходів і видатків бюджету зазначені в бюджетній класифікації.

Розпис Державного бюджету України на відповідний рік (далі - розпис) включає:

· розпис доходів державного бюджету (далі - розпис доходів), що поділяється на річний розпис доходів загального і спеціального фондів державного бюджету та помісячний розпис доходів загального фонду державного бюджету;

· розпис фінансування державного бюджету (далі - розпис фінансування), що поділяється на річний розпис фінансування загального і спеціального фондів державного бюджету та помісячний розпис фінансування загального фонду державного бюджету;

· розпис асигнувань державного бюджету (далі - розпис асигнувань), що поділяється на річний розпис асигнувань державного бюджету загального і спеціального фондів державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету;

· річний розпис витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом за видами надходжень.

Річний розпис асигнувань державного бюджету (далі - річний розпис асигнувань) - це розпис асигнувань загального і спеціального фондів державного бюджету на рік у розрізі головних розпорядників коштів (далі - головних розпорядників) за програмною та повною економічною класифікацією видатків бюджету без розподілу за періодами року.

Помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету (далі - помісячний розпис асигнувань) - це розпис асигнувань загального фонду державного бюджету на рік за місяцями в розрізі головних розпорядників за програмною та скороченою економічною класифікацією видатків бюджету.

Скорочена економічна класифікація видатків бюджету включає: оплату праці працівників бюджетних установ (код 1110), нарахування на заробітну плату (код 1120), медикаменти та перев'язувальні матеріали (код 1132), продукти харчування (код 1133), оплату комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160), поточні трансферти населенню (код 1340). Решта економічних категорій видатків відображаються загальною сумою за кодом 5000 "Інші видатки.

Розпис складається відповідно до бюджетних призначень, установлених у законі про Державний бюджет України, та затверджується Міністром фінансів України в місячний термін після набрання чинності цим законом.

Якщо розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, то в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис на відповідний період наступного року.

Кошториси за бюджетними програмами, призначення за якими встановлюються законом про Державний бюджет України за кодами відомчої класифікації 350 (у частині обслуговування державного боргу) та 351, не затверджуються.

Складання розпису:

Складання розпису починається із складання розпису доходів і розпису фінансування.

Розпис доходів складається Управлінням доходів Мінфіну за участю інших структурних підрозділів Мінфіну та головних розпорядників.

Розпис фінансування складається Департаментом державного боргу за участю Департаменту фінансів виробничої сфери Мінфіну та за погодженням з Управлінням державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну з урахуванням необхідності забезпечення своєчасності і повноти платежів з погашення основної суми державного боргу, можливостей щодо обсягів і термінів залучення державних запозичень, графіків проведення приватизації державного майна, а також потреб покриття помісячних касових розривів загального фонду державного бюджету.

На основі складених розписів доходів і фінансування Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну розраховує граничні помісячні обсяги асигнувань загального фонду державного бюджету за відповідними структурними підрозділами Мінфіну і подає їм разом з роз'ясненнями.

Керуючись роз'ясненнями, відповідні структурні підрозділи Мінфіну визначають головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань загального фонду в розрізі бюджетних програм або в цілому головному розпоряднику за тими бюджетними програмами, які належать до компетенції відповідного структурного підрозділу, та разом з лімітними довідками про бюджетні асигнування надають їх Управлінню державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну, яке зводить отримані помісячні обсяги асигнувань загального фонду, складає узагальнену лімітну довідку за кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань головному розпоряднику в цілому та доводить усі лімітні довідки кожному головному розпоряднику. При необхідності структурні підрозділи Мінфіну надають головним розпорядникам додаткові матеріали разом з необхідними роз'ясненнями.

Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам Мінфіну зведені проекти цих документів для перевірки їх відповідності показникам лімітних довідок. Структурні підрозділи Мінфіну відстежують підготовку головними розпорядниками матеріалів до розпису, забезпечують своєчасне подання головними розпорядниками цих матеріалів Мінфіну, аналізують зазначені матеріали, вносять при необхідності до них корективи і подають Управлінню державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну свої пропозиції щодо включення їх до розпису.

Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну зводить отримані від структурних підрозділів Мінфіну матеріали, вносить при необхідності корективи і подає розпис на затвердження Міністру фінансів України.

Оригінал затвердженого розпису передається на паперових та електронних носіях Державному казначейству України, одна копія передається Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, інша - залишається в Управлінні державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну.

Державне казначейство України протягом трьох робочих днів після затвердження розпису доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.

Унесення змін до розпису:

Унесення змін до розпису здійснюється відповідно до норм, визначених у законі про Державний бюджет України, у разі:

· необхідності перерозподілу видатків за економічною та програмною класифікацією;

· прийняття нормативного акта про передачу повноважень на виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, від одного головного розпорядника іншому;

· прийняття рішення про розподіл нерозподілених бюджетних асигнувань між головними розпорядниками;

· необхідності збільшення асигнувань спеціального фонду державного бюджету відповідно до положень пункту 3.9 цієї Інструкції;

· необхідності внесення змін до розпису доходів або до розпису фінансування;

· унесення змін до закону про Державний бюджет України.

Унесення змін до розпису за загальним фондом державного бюджету передбачає затвердження довідок про внесення змін до кошторисів тапланів асигнувань у порядку, встановленому для затвердження цих документів.

Відповідні структурні підрозділи Мінфіну за обґрунтованим поданням головних розпорядників або на підставі нормативних актів за дві години до кінця робочого дня, але не пізніше 20-го числа поточного місяця, з урахуванням положень пункту 3.6 цієї Інструкції, подають до Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну пропозиції про внесення змін до розпису для перевірки та візування в одному примірнику за формами згідно з додатками 1, 2 до Інструкції. При цьому до довідки необхідно подати обґрунтовані пропозиції щодо доцільності внесення запропонованих головним розпорядником змін, а також інформацію про виділені кошти за відповідними бюджетними програмами згідно зі звітністю Державного казначейства України.

У винятковому випадку за обґрунтованим поданням головного розпорядника може бути здійснено перерозподіл його бюджетних призначень за бюджетними програмами в межах їх загального обсягу за погодженням із Комітетом Верховної Ради з питань бюджету.

У разі виникнення такої необхідності головний розпорядник подає до відповідного структурного підрозділу Мінфіну лист з обґрунтованими пропозиціями щодо внесення змін до розпису.

Відповідний структурний підрозділ Мінфіну детально аналізує обґрунтування головного розпорядника та в разі прийняття рішення щодо доцільності внесення запропонованих ним змін готує листа Комітету Верховної Ради з питань бюджету з проханням погодити пропозицію головного розпорядника щодо перерозподілу його бюджетних призначень у межах їх загального обсягу. Проект листа в обов'язковому порядку візується в Управлінні державного бюджету і бюджетної політики Мінфіну.

У разі отримання дозволу Комітету Верховної Ради з питань бюджету відповідний структурний підрозділ Мінфіну готує довідку про внесення змін до розпису в загальному порядку.

Зміни до помісячного розпису мають відповідати таким вимогам:

· бути збалансованими за місяцями, тобто не порушувати загальний обсяг показників загального фонду державного бюджету на місяць, якого стосуються такі зміни;

· не змінювати загальний обсяг показників загального фонду державного бюджету на рік, за винятком внесення змін до закону про Державний бюджет України;

· враховувати фактично виділені кошти за попередній період (при внесенні змін до розпису асигнувань), фактичні надходження коштів за період з початку року (при внесенні змін до розпису доходів та фінансування за формами згідно з додатками 3, 4 до Інструкції);

· проводитися переважно при відсутності зареєстрованої в органах Держказначейства на момент внесення змін до розпису асигнувань кредиторської заборгованості за тим кодом економічної класифікації видатків, за яким передбачається зменшення асигнувань;

· відповідати вимогам закону про Державний бюджет України та інших нормативно-правових актів;

· вноситися на поточний та наступні періоди.

Після затвердження довідки про внесення змін до розпису відповідні структурні підрозділи Мінфіну подають оригінал та три її копії Управлінню державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну для реєстрації за номером та датою, яка закінчується за годину до кінця робочого дня. За п'ять робочих днів до закінчення місяця (звітного періоду) довідки про внесення змін не реєструються. При цьому, як виняток, за необхідності проведення термінового перерозподілу асигнувань загального фонду державного бюджету при наявності письмового доручення Державного секретаря Мінфіну або його заступників довідки реєструються до кінця місяця.

Після реєстрації вони заносяться до реєстру (додаток 5 до Інструкції), який складається в двох примірниках. Один примірник реєстру разом з оригіналами та копіями довідок передається Державному казначейству України (довідки передаються на паперових і електронних носіях), другий примірник з копіями довідок залишається в Управлінні державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну, а один примірник копій довідок залишається у відповідному структурному підрозділі Мінфіну.

Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну надсилає Державному казначейству України зміни до розпису на електронних носіях для звірки за відповідний період (тиждень, місяць) в останній робочий день тижня та до 29-го числа кожного місяця.

3. Що включають видатки бюджету на економічну діяльність

бюджет доход витрата самоврядування

На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належному стані екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залучен­ням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослідних установ.

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комплексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

- капіталовкладення;

- операційні витрати;

- кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за дво­ма напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий (відомчий) підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які, в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Україні, хоча має недолік -- розпорошення коштів.

Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє кон­центрувати ресурси на реалізації основних завдань.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

* можливостями бюджету;

* наявністю необхідних та ефективних проектів.

Виділення з бюджету фінансування на капіталовкладення на даний час не має жодної нормативної бази (наприклад, відповідно до Закону України «Про освіту» щорічно на її фінансування повинно виділятись 10 % національного доходу і хоча, як правило, цього розміру не додержуються, але база для планування іс­нує). Тобто планування капіталовкладень йде від досягнутого рівня, а не від потреб.

Вартість інвестиційних проектів визначається в їх коштори­сах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі таким чином:

1. На підставі визначених критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків та економічна ефективність і соціальна значимість проекту) здійснюється конкурсний відбір проектів.

2. Проводиться тендер (конкурс) серед виконавців того чи ін­шого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП).

· Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

· фінансування геологорозвідувальних робіт;

· фінансування лісового і водного господарства;

· землевпорядкувальні роботи;

· заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;

· утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Фінансування геологорозвідувальних робіт проводиться за рахунок двох джерел: бюджету та коштів підприємств. З бюджету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за рахунок підприємств видобувної промисловості -- роботи в межах існуючих родовищ.

Фінансування бюджетом геологорозвідувальних робіт забезпечується спеціальним компенсаційним доходом -- відрахуваннями на геологорозвідувальні роботи, які вносять до бюджету підприємства видобувної промисловості. Обсяги фінансування і суми надходжень відрахувань між собою врівноважені, але не збалансовані. Щороку існують незначні відхилення між цими показниками. Залишок відрахувань використовується у поточному році на фінансування інших видатків. Якщо їх недостатньо, то ці видатки перекриваються іншими доходами бюджету. Вартість геологорозвідувальних робіт визначається на підставі спеціальних кошторисів, які розраховуються, виходячи з обсягів цих робіт та існуючих розцінок.

Утримання лісового і водного господарства віднесене на видатки бюджету в зв'язку з тим, що на даний час ці ресурси - загальнонародна власність. У бюджеті існують цільові доходи, пов'язані з фінансуванням вказаних витрат - лісовий дохід і плата за використання прісних водних ресурсів. Проте, на відміну від геологорозвідувальних робіт, доходи і видатки за цими напрямами не врівноважені -- видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і відновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні заходи, тобто боротьба з вітряною і водною ерозією ґрунтів).

Заходи по боротьбі зі шкідниками рослин та хворобами тварин.

Протиепідемічні заходи у цілому фінансуються з бюджету в тих випадках, коли вони охоплюють певний регіон, а поточні витрати -- безпосередньо тим чи іншим господарством. Виділення коштів бюджету здійснюється на підставі кошторису. У такому самому порядку, тобто на кошторисній основі, фінансуються насіннєві станції і племінні господарства, які забезпечують потреби відповідного регіону.

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою про­центною ставкою.

Державна дотація являє собою виділення з бюджету коштів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою політикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обмеження рівня цін).

Може надаватись у сумі, що повністю відшкодовує збитки чи покриває їх частково, що визначається станом бюджету. Обсяг дотації встановлюється як різниця між витратами і доходами підприємств. Виділення коштів може проводитись на підставі планових чи фактичних розрахунків

Список використаної літератури

1. Казначейська система: Підручник / Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. - Тернопіль, 2002. - 394.

2. Бюджетний менеджмент: Навч. посіб. / Л. В. Панкевич, М. А. Зварич, П. Я. Могиляк, Б. І. Хомічак. -- К.: Знання, 2006. -- 293 с.

Размещено на Allbest.ru