Фінансова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Фінансова система України і перспективи її розвитку

Фінансова система - ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості, стабілізації економічного стану в державі.

Фінансова система є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період розвитку в економіці та суспільстві. Фінансова система -- це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансова система України пройшла досить складний шлях розвитку впродовж становлення незалежності держави.

Отже, до основних факторів, які визначали розвиток фінансової системи можна віднести:

- перехід до ринкових механізмів в економіці держави;

- зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

- запровадження масштабної приватизації і пов`язані з нею: розміщення приватизаційних цінних паперів, запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Важливою особливістю цього періоду є те, що вдалося сформувати в державі систему органів по регулюванню ринків фінансових послуг:

а) Національний банк України (створений у 1991 році);

б) Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку ( 1995р.);

в) структурний підрозділ Міністерства фінансів по нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).

Структура фінансової системи України складається з таких елементів:

- державні фінанси;

- фінанси підприємницьких структур;

- централізовані та децентралізовані фонди фінансових структур;

- державний кредит; фінансовий ринок;

- страхові та резервні фонди;

- фінанси домогосподарств.

Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню ключових економічних проблем.

Проте на сучасному етапі становлення українська фінансова система має ряд проблем, що перешкоджають та гальмують її розвиток. Низький ступінь капіталізація є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентоздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.

Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку. Найбільш розвинуті - страхові компанії, займають 7% від всього ринку фінансових послуг та 89% від небанківського ринку фінансових посередників.

Найскладніші проблеми України пов'язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти.

Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Дуже важливо створити насичений ринок, адже саме він може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку фінансової системи України.

Для підвищення дієвості прогресивних змін, у системі необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

- оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади;

- розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;

- заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

- цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку.

Таким чином, функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

2. Класифікація податків, їх ознаки

Під час аналізу змісту податків потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету. Це лише один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, які відіграють провідну роль у формуванні бюджету, існують також інші види зборів до бюджетів: збори ліцензійні та реєстраційні, збори з населення.

Крім того, підприємства і громадяни здійснюють обов'язкові відрахування до позабюджетних фондів, платять різні тарифи й інші обов'язкові платежі. Різноманіттям форм вилучень зумовлена потреба визначати, які з них є безпосередньо податками, а які - неподатковими платежами.

Систему платежів податкової системи можна поділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то до другої - збори і відповідні податкові платежі (мито, державний збір тощо).

Розмежування податків, зборів, платежів - це не винятково теоретична проблема, а значною мірою проблема практики.

По-перше, податки - це насамперед безумовні і нецільові платежі, після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та й не потрібно. Щодо зборів картина інша: ці надходження потрібні для фінансування певних заходів, мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть іти мова про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки надходять переважно до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові фонди (в тому числі й позабюджетні). Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, - це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони спрямовуються, -- це збори.

По-третє, якщо встановлення, зміна та скасування податків і всіх елементів їх правового механізму є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Функції податків, що відбивають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті самі завдання, тільки в порівняно вужчих межах. З огляду на це функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові.

Основні функції охоплюють сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансові (регулюючу і контрольну). Саме на цих функціях ґрунтується податковий механізм і разом з ними становить цілісний комплекс.

Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Якщо основні функції є обов'язковими для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності і не обов'язково представлені в усіх податках.

Природно, податки, мита, збори мають спільні ознаки, зокрема:

- обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди;

- чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

- стягування їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження;

- примусовий характер стягнення;

- здійснення контролю єдиними податковими органами;

- безеквівалентний характер платежів.

Однак, попри схожість цих механізмів, вони мають чіткі відмінності.

Мито і збір відрізняються від податків:

а) значенням - податкові платежі забезпечують близько 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань -- менше;

б) метою - податки мають задовольняти потреби держави, а мито, збір -певні потреби чи витрати установ;

в) обставинами - податки є безумовними платежами, а мито, збір сплачуються у зв'язку з послугою, наданою платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

г) характером обов'язку - сплата податку пов'язана з чітко вираженим обов'язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю його дій і іноді не регулюються відносинами імперативного характеру;

д) періодичністю - збори, платежі, мито часто є разовими, і сплата їх здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю зумовлені двома підходами:

- періодичністю сплати (збори, мито - одноразова сплата, податки - певна періодична сплата);

- періодичністю дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання щодо сплати, податки -- чітко не пов'язані з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов'язана з характером використання транспортного засобу).

Отже, збори і мита, на відміну від загальних податкових платежів, мають індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси. Раніше основним критерієм розмежування мита і збору було надходження коштів: якщо в бюджет - мито, якщо на користь організації - збір. Нині акценти дещо змістилися: збір -- платіж за володіння особливим правом; мито - плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

Сукупність обов'язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за кількома підставами.

За компетенцією органу, що вводить у дію податковий платіж на відповідній території:

- загальнодержавні -- податки і збори, які установлюються Верховною Радою України, вводяться в дію винятково законами і діють на всій території держави; фінансовий система податок державний

- місцеві - податки і збори, перелік яких установлює Верховна Рада України і які вводяться в дію нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.

За каналом надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на підставі чого можна поділити їх на закріплені й регулюючі. Специфіка такого поділу податків визначається змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України вона є сукупністю Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Закріплені податки безпосередньо і цілком надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закріплених виділяють податки, що надходять до державного і місцевого бюджетів. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань по таких податках безпосередньо зараховуються у Державний бюджет і бюджети інших рівнів і визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, поділивши їх на: державні, що цілком надходять до Державного бюджету; місцеві, що цілком надходять до місцевого бюджету; пропорційні, що розподіляються між бюджетами у певній пропорції;

За платниками:

- податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.);

- податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, і т. д.);

- змішані - коли платниками можуть бути і юридичні, і фізичні особи (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.).

Змішані податки можна поділити на такі, що визначаються:

- наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

- діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

За формою оподаткування: прямі (прибутково-майнові) - стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта оподаткування, враховуються в ціну товару і сплачуються виробником чи власником.

Прямі податки, у свою чергу, поділяють на:

- особисті - сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

- реальні (від англ. real - майно) - сплачуються з майна, в основі якого лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід;

- непрямі (на споживання) - стягуються в процесі витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є реальним платником. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при поділі податків на прямі й непрямі: за прямого оподаткування - юридичний і фактичний платники збігаються, за непрямого - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати, поділяючи податки на прямі і непрямі, - їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару.

За способом справляння:

- часткові (кількісні) - установлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника і його можливості щодо сплати. Загальний розмір податку формується як сума платежів окремих платників.

- розкладкові (репартіаційні) -- нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно остаточно розподіляють між собою податковий тягар.

Історично це перша форма стягування податків, що проходила кілька етапів:

а) встановлення загальної суми потреби держави в доходах;

б) розподіл цієї суми між територіальними одиницями;

в) розподіл її між платниками. Тепер її застосовують на місцевому рівні.

За характером використання:

- загального призначення - використовувані на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це і є дійсні податки).

- цільові - що зараховуються до цільових фондів і призначені для цільового використання. Зазвичай одним із основних ознак податків є нецільовий характер, проте цільові платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язування витрат і доходів від визначених видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу.

За періодичністю справляння:

- разові -- їх справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше - податкового періоду) при виконанні певних дій (податок із власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Здебільшого ці податки мають характер зборів.

- систематичні (регулярні) - стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, щоквартально).

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система - це сукупність податків, зборів, платежів, яка виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів, і акцент треба робити на матеріальній ознаці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків.

Однак податкова система охоплює і досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, скасування податків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю і встановлення відповідальності за порушення податкового законодавства. Це ніби тіньова, проте не менш важлива частина податкової системи. Податкова система країни є продуктом не лише економічного, а й політичного розвитку суспільства. Вона віддзеркалює інтереси різних суспільних груп та політичних партій і становить результат консенсусу, до якого прийшли ці сили в процесі ухвалення податкових законопроектів.

Отже, в широкому розумінні податкова система є сукупністю законодавчо закріплених у державі податків, зборів і платежів; принципів, форм і методів їх установлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

3. Тести

1. Об'єктами фінансового розподілу є:

а) валовий внутрішній продукт;

б) валовий національний продукт;

в) національний дохід;

г) національне багатство;

д) централізовані доходи.

2. Якi передумови обумовили виникнення i подальший розвиток фiнансiв?

а) iснування держави; iснування товарно-грошових вiдносин; дiя закону вартостi;

б) розвиток суспiльного виробництва; суспiльне розподiлення працi; iснування товарно-грошових вiдносин;

в) суспiльне розподiлення працi; виникнення грошей; дiя закону вартостi.

3. До сфер фінансової системи належать:

а) фінанси домогосподарств;

б) міжнародні фінанси;

в) фінансовий ринок;

г) фінанси суб 'єктів господарювання;

д) страховий ринок;

є) державні фінанси.

4. Фінансовий механізм за умов регулюючої фінансової політики спрямований на:

а) збільшення ступеня прогресивності оподаткування;

б) скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через фінансову систему;

в) зниження бюджетного дефіциту.

г) стимулювання росту накопичень як джерела виробничого інвестування.

5. Змiст фiнансової полiтики включає:

а) покриття затрат за рахунок фiнансових ресурсiв, якi акумулюються суб`єктами господарювання;

б) розробку науково-обґрунтованих концепцiй розвитку фiнансiв, визначення основних напрямкiв їх використання на перспективу i поточний перiод i розробку заходiв, спрямованих на досягнення поставлених цiлей i здiйснення практичних дiй;

в) розробку методiв (способiв) формування i використання фiнансових ресурсiв, якi використовує суспiльство з метою створення сприятливих умов для економiчного i соцiального розвитку суспiльства;

г) розробку науково-обґрунтованих концепцiй розвитку фiнансiв на конкретному етапi.

6. Чим визначається бюджетний устрiй України?

а) державним устроєм;

б) сукупністю юридичних норм;

в) структурою бюджетної системи;

г) порядком розподiлу доходiв i видаткiв мiж окремими видами бюджетiв.

7. Який з перелiчених методiв мобiлiзацiї державних доходiв стає основним i унiверсальним в умовах ринкових вiдносин:

а) податки, якi мають економiчне, фiскальне i соцiальне значення;

б) позики, якi дозволяють мобiлiзувати тимчасово вiльнi кошти юридичних i фiзичних осiб;

в) паперово-грошова емiсiя, яка обумовлена необхiднiстю покриття державного дефiциту;

г) кредитна емiсiя, яка дозволяє покрити зростаючi державнi видатки.

8. Бюджетне регулювання -- це:

а) регулювання доходів та видатків Державного бюджету;

б) перерозподіл грошових коштів між різними ланками бюджетної системи;

в) перерозподіл грошових коштів між різними адміністративно територіальними районами;

г) усі відповіді правильні.

9. Які з визначених податків є непрямими?

а) податок на додану вартість;

б) акцизний збір;

в) податок на рекламу;

г) податок на прибуток підприємства;

д) податок на доходи фізичних осіб;

є) мито.

10. В перiод загострення кризової ситуацiї в економiцi краще мати:

а) багато джерел поповнення бюджету з порiвняно низькими ставками i широкою базою оподаткування;

б) один-два види надходжень з високими ставками податкiв.

Бібліографічний список

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник. / за ред. В.Д. Базилевича. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.

2. Батрименко Б.Б. Проблеми функціонування фінансової системи України. // Наукові праці НДФІ, № 1-2. - 2004. - С. 15-19.

3. Демиденко Л.М. Субботович Ю.Л. Податкова система. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 184 с.

4. Загорський В.С., Вовчак О.Д., Благун І.Г. Фінанси. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - 247 с.

5. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до становлення фінансової системи України. // Наукові праці НДФІ, № 5, 2004. - С. 10-12.

6. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник. Вид. 2-ге перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

7. Стеців Л.П., Котлюк О.І. Фінанси. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2007. - 235 с.

Размещено на Allbest.ru