Фондовий ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки

1.1 Умови функціонування, визначення та структурні елементи фондового ринку

1.2 Роль фондового ринку у розвитку ринкової економіки

2. Сучасний стан фондового ринку України

2.1 Етапи становлення і розвитку сучасного фондового ринку

2.2 Аналіз динаміки та сучасного стану вітчизняного фондового ринку

2.3 Аналіз світового досвіду організації фондового ринку в контексті можливостей його використання в Україні

3. Перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1 Роль державного регулювання у розвитку фондового ринку

3.2 Шляхи підвищення ефективності функціонування фондового ринку в Україні

Висновки

Бібліографічний список



Вступ

У сучасній світовій фінансовій системі фондовий ринок відіграє визначну роль, оскільки він одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів. До того ж фондовий ринок може розглядатися як один з найефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів.

Саме операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики для будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовий орієнтир - рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня без ризикової процентної ставки.

Залучення коштів на фінансових ринках за допомогою державних боргових зобов'язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету. Тому дослідження розвитку фондового ринку слугують тією основою, яка сприяє визначенню певних напрямів у розбудові економіки, а від так увага дослідників до тенденцій функціонування фондових ринків взагалі та фондових ринків країн, що перетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою.

Актуальність теми полягає важливості розвитку та вдосконалення ринку цінних паперів в Україні задля збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті, залучення вітчизняного й іноземного капіталу в економіку, збалансованості попиту та пропозиції капіталу та ін.

Метою роботи є дослідження процесу становлення і напрямки розвитку фондового ринку в Україні і розробка на цій основі рекомендацій щодо вибору напрямків вдосконалення законодавства і практичної поведінки на фондовому ринку основних його учасників, зокрема, промислових підприємств.

Об`єктом дослідження у роботі виступає фондовий ринок України як елемент фінансового перерозподільного механізму, зокрема, процес його еволюції та вплив на макропропорції та ефективність економічної системи.



1. Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки

1.1 Умови функціонування, визначення та структурні елементи фондового ринку

Фондовий ринок займає особливе місце в загальній системі ринкової економіки.

На ринку функціонують два основних види суб'єктів господарювання приватні господарства, основним учасником яких є фізична особа, акціонерні підприємства та організації, а також державні (юридичні особи).

Ринок умовно можна поділити на три головних сектора:

· ринок товарів (у тому числі і засобів виробництва), а також робіт і послуг, які виконують підприємства чи організації;

· ринок праці, який має односторонній рух від приватного господарства до підприємства;

· ринок фінансових ресурсів або фондовий ринок.

Фондовий ринок - це загальна назва цілої системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об'єднує чотири головні складові:

- ринок позикового капіталу;

- валютний ринок;

- ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;

- ринок цінних паперів.

В свою чергу кожна з цих складових взаємопов'язана з іншими в рамках загальної системи фінансових ресурсів.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів і позикового капіталу призначені для мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів є багатоперспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами. Ринок цінних паперів є важливим сектором фінансового ринку, цінний папір виступає специфічним товаром, який вільно обертається на біржовому та позабіржовому ринку між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово вільних коштів інвесторів.

Приватизація державного майна стала визначальним фактором становлення і розвитку цінних паперів в Україні на першому етапі . Її підсумком стала поява на ринку великої кількості акцій приватизованих підприємств і рядових інвесторів, які безоплатно отримали в основному малу частку державного майна. Концентрація цих акцій в руках інституційних інвесторів буде в найближчі роки домінуючим процесом на фондовому ринку України.

В Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників РЦП.

Ринок цінних паперів, зокрема продаж акцій ВАТ на фондових біржах, набуває ваги, швидко розвивається і сприяє поглибленню ринкових відносин в Україні.

Ринок позикового капіталу - це синтез двох ринків платіжних засобів - грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов'язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

- об'єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;

- трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, ринок позикового капіталу здійснює накопичення і розподіл грошового капіталу між сферами економіки.

Сучасний рівень розвитку ринкової економіки вимагає не тільки накопичення і розподілу грошових ресурсів, але і їх руху та швидкого перерозподілу (без участі банківських установ) з метою спрямування коштів у більш привабливі галузі економіки. Ці функції бере на себе ринок цінних паперів, який об'єднує частину ринку позикового капіталу (а саме - ринок інструментів позики) і повністю ринок інструментів власності.

Відмінність між двома головними складовими фінансового ринку полягає в тому, що залучити кредитний капітал може будь-який суб'єкт економічної системи (населення і підприємства), а залучити грошові кошти за допомогою емісії цінних паперів може лише юридична особа. Це пов'язано з тим, що підприємства, маючи великі основні фонди, беруть на себе майнову відповідальність при здійсненні випуску акцій.

Головними учасниками ринку цінних паперів виступають емітенти (юридичні особи), інвестори (юридичні і фізичні особи) та особи, які здійснюють професійну посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

Емітент - це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів. Чинне законодавство України дозволяє практично всім підприємницьким структурам, які зареєстровані як юридичні особи, здійснювати випуск тих чи інших цінних паперів.

Інвестор - юридична або фізична особа, яка вкладає свої кошти в цінні папери. Найбільш масовим інвестором на будь-якому ринку цінних паперів є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фондового ринку. Без створення надійної системи захисту економічних прав та майнових інтересів інвесторів на ринку цінних паперів, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток фондового ринку.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів з допомогою цінних паперів і організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванні випуску та обігу цінних паперів. Професійну діяльність, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюють юридичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у встановленому діючим законодавством порядку.

Основними інститутами на ринку цінних паперів виступають:

- фондові біржі та торговельно-інформаційні системи;

-депозитарно-клірингова система;

- інститут незалежних реєстраторів.

1.2 Роль фондового ринку у розвитку ринкової економіки

Роль фондового ринку у розвитку економіці, по-перше потрібно розглянути на досвіді розвитку і функціонування фондових бірж світу.

Нью-Йоркська фондова біржа є найбільшою у світі за кількістю цінних паперів, які котируються на біржах і по яких укладаються угоди. Не дивлячись на те, що фактично вона існує з 1792 року, формально її статут був прийнятий у 1817 році і початкове вона називалась "Нью-Йоркська Рада по цінних паперах та їх обміну". Сучасна назва біржі з'явилась у 1863 році.

На Нью-Йоркській фондовій біржі котирується понад 2000 акцій і понад 3500 облігацій. Основними критеріями, на основі яких здійснюється допуск цінних паперів до котирування, є показники активів, прибутків, одержуваних емітентом від господарчої діяльності, а також регулярність одержання прибутків акціонерами. Включення до списків цінних паперів, допущених до котирування на Нью-Йоркській фондовій біржі, є визнанням того, що емітент-інститут досяг зрілості та статусу передової корпорації у своїй галузі.

Сукупна ринкова вартість акцій, випущених корпорацією, має бути не менше 5 млн. доларів, емітент повинен бути спроможним виплачувати відсотки по всіх своїх зобов'язаннях.

Акції іноземних компаній можуть бути включені до списків фондової біржі, якщо кількість власників 100 і більше акцій становить 5000 у всьому світі; ринкова вартість їх досягає 100 млн. доларів у всьому світі; прибуток до вирахування податків - 100 млн. доларів за останні три роки, з них мінімум 25 млн. доларів протягом одного з трьох років.

Цінні папери, що перебувають в обігу на Нью-Йоркській фондовій біржі, котируються в одному (офіційному) режимі. Інших режимів котирування не існує. До теперішнього часу основною формою торгівлі є аукціони "з голосу". Котирування курсів, а також клірингові та розрахункові операції виконуються за допомогою комп'ютерних засобів.

Торгівлю на фондовій біржі мають право здійснювати тільки члени біржі. Учасники торгів можуть виступати як фахівці, дилери по купівлі та продажу неповних лотів, комісійні брокери, брокери операційного залу, зареєстровані торговці.

Фахівці становлять близько 25 відсотків усіх учасників біржової торгівлі. Вони представляють собою певні центри аукціонної торгівлі, головне завдання яких полягає у тому, щоб забезпечувати ліквідність цінних паперів і послідовність цін на них. Звичайно фахівець торгує акціями 12-14 емітентів. Він повинен мати достатньо велику суму власних, а не позикових грошей (приблизно 500 тис. доларів) або таку суму, яка дозволяє йому придбати 5000 акцій одного емітента, якщо вартість таких акцій вище 500 тис. доларів. Фахівець також повинен мати необхідну професійну підготовку.

Дилери, торгуючі неповними лотами, здійснюють купівлю або продаж акцій у тих випадках, коли в пакеті менша, ніж звичайно, їх кількість. Звичайним пакетом акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі вважається пакет, що дорівнює 100 акціям або числу, кратному 100 акціям. Торгівлю неповними лотами акцій на вказаній біржі почали здійснювати в 1976 році; до цього її здійснювали в спеціальній палаті.

Як комісійні брокери на біржі виступають службовці брокерських фірм, які є членами Нью-Йоркської фондової біржі. Комісійні брокери працюють в операційному залі й виконують доручення клієнтів своєї фірми. Замовлення клієнтів на придбання або продаж акцій надходять до комісійних брокерів від службовців, працюючих в офісі брокерської фірми.

Зареєстровані торговці представляють собою таких учасників фондової біржі, яким дозволено продавати і купувати цінні папери за свій рахунок. Ця категорія учасників біржової торгівлі діє на торгах на свій страх і ризик. Торговці не приймають і не виконують доручень клієнтів. Вважається, що зареєстровані торговці своїми діями сприяють підвищенню ліквідності цінних паперів, оскільки вони знаходяться в операційному залі, мають доступ до інформації щодо поточних курсів і можуть швидко реагувати на зміни останніх.

Токійська фондова біржа виникла в 1878 році, проте в сучасному вигляді існує з 1949 року. На вказаній біржі котируються акції близько 1500 емітентів, а також облігації. Учасниками її є 94 організації. Торги цінними паперами проводяться у двох формах: шляхом аукціону "з голосу" та в електронному режимі. Цінні папери котируються тільки офіційно. На Токійській фондовій біржі існує два операційних зали: один - для аукціону "з голосу", другий - для комп'ютерних торгів.

Аукціонна торгівля "з голосу" здійснюється щодо близько 200 акцій, що найбільш активно купуються і продаються. Торги з іншими акціями, включаючи іноземні, проводяться в електронному режимі. В операційному залі, у якому відбувається торгівля "з голосу", також, як і на Нью-Йоркській фондовій біржі, знаходяться пости фахівців (Saitory posts) і брокерські місця. Saitory і брокери є основними учасниками біржової торгівлі "з голосу". Обидві категорії учасників виконують функції, аналогічні тим, які здійснюються, відповідно, фахівцями та комісійними брокерами Нью-Йоркської біржі.

В операційному залі електронної торгівлі знаходяться тільки комп'ютери, засоби зв'язку та Saitory. Інші учасники фондової біржі фізично під час торгівлі в цьому залі не присутні. Брокерські фірми-учасники фондової біржі запитують необхідну інформацію, надсилають замовлення та укладають угоди в електронному (комп'ютерному) режимі, не виходячи із своїх офісів, розташованих поза будівлею біржі. Замовлення надсилаються за допомогою пристрою для зчитування карток замовлень, встановленого в офісі брокерської фірми, а повідомлення про приймання замовлення одержують через спеціальний принтер. Saitory, які знаходяться в залі електронної торгівлі, зіставляють введені до комп'ютерної мережі замовлення на придбання і продаж, що висвітлюються у них на дисплеї комп'ютера. Потім вони приймають рішення про те, які замовлення та в якій мірі мають бути виконані. Підтвердження про укладання угоди передаються Saitory брокерським фірмам також у комп'ютерному режимі.

Електронна торгівля цінними паперами на Токійській фондовій біржі здійснюється за допомогою комп'ютерної системи надсилання та виконання замовлень. Вказана система була введена в дію у 1982 році, і її використання дозволило значно скоротити період між моментом подачі замовлення і підтвердженням угоди. Раніше на це гайнувалося 15-30 хвилин; із введенням цієї системи даний період скоротився до 30 секунд.

Лондонська біржа була створена в 1770 році. До 1980 року на ній здійснювалось єдине котирування - офіційне, починаючи з 1980 року було введено три офіційних і одне неофіційне.

У теперішній час на вказаній біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включаючи іноземні акції та облігації. Акції, що офіційно котируються, поділені на три групи. До першої групи входять акції, що мають найбільший попит; друга група є найбільш численною і до неї включені акції добре відомих емітентів, на які існує постійний попит; нарешті, третя група охоплює компанії, акції яких звичайно користуються не таким великим попитом, як акції перших двох груп, і обсяги продажів яких звичайно є меншими в порівнянні з обсягами продажів двох інших груп.

У середині 1980-х років життєдіяльність Лондонської фондової біржі була відзначена двома важливими подіями: по-перше, припиненням проведення аукціонів "з голосу" та введенням замість них електронної торгівлі цінними паперами і, по-друге, злиттям вказаної біржі з іншим інститутом-регулятором - Організацією по регулюванню міжнародних цінних паперів.

Наприкінці 1986 року відбулося злиття Лондонської фондової біржі з SEAQ.

SЕАQ представляла собою саморегульовану організацію, учасниками якої були дилерські фірми, торгуючі у Великобританії іноземними цінними паперами. Вказана організація виникла внаслідок того, що Британська держава після прийняття закону про фінансові послуги (1985) стала проводити більш сувору політику щодо учасників ринку цінних паперів, включаючи позабіржовий сектор торгівлі іноземними цінними паперами. SЕАQ повинна була здійснювати інституційний контроль за поведінкою фірм-учасниць, укладати та надсилати до Ради по цінних паперах та інвестиціях.



2. Сучасний стан фондового ринку України

2.1 Етапи становлення і розвитку сучасного фондового ринку

До головних передумов створення сучасного фондового ринку в Україні можна віднести:

- політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;

- економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;

- соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;

- психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного фондового ринку.

Зародження в Україні ринкових відносин розпочалося з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.

Першим цей процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного фондового ринку, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного фондового ринку.

Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу цінних паперів. Прийнятий Верховною Радою Закон України " Про цінні папери і фондову біржу " визначав умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.

Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України " Про господарські товариства ", який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.

21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча конференція Української фондової біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління).

Важливою подією на українському фондовому ринку була поява Указу Президента України № 446/95 від 11.06.1995р. " Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку ". Згідно з Положенням Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. Комісії було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників фондового ринку, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування фондових бірж та позабіржових торго-інформаційних систем.

Головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України визначено Постановою Верховної Ради України № 342/95 (22 вересня 1995р.) " Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України ".

30 січня 1996р. вийшла Постанова Кабінету Міністрів України № 140 " Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання ".

Послідовно здійснюється інтеграція українського фондового ринку у світовий ринок та міжнародні фондові організації. Так у вересні 1996р. у Монреалі (Канада) на засіданні Президентського комітету міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) ДКЦПФР України одержала статус члена IOSCO. Ця подія відкриває перед Україною великі можливості з вдосконалення законодавчої бази та регулювання відносин між учасниками фондового ринку, доведення законодавства з цінних паперів до відповідних стандартів, прийнятих більшістю країн світу.

2.2 Аналіз динаміки та сучасного стану вітчизняного фондового ринку

Фондовий ринок як складова фінансового ринку традиційно вважається забезпечувальною ланкою всієї фінансової системи держави. Він виступає своєрідним індикатором, який відображає економічній стан країни, гостро реагуючи на зміну будь-якого макроекономічного показника, чи то рівня ВВП, чи інфляції, чи обсягів експорту-імпорту. Фондовий ринок являється важливим механізмом по перетворенню звичайних грошових коштів на капітал. Практика розвинутих країн свідчить, що він виступає своєрідною кровоносною системою, що живить весь організм.

Вітчизняний фондовий ринок вже пройшов декілька складних етапів свого розвитку. Сьогодні фондовий ринок України перебуває в нестандартній ситуації і переживає своєрідну стадію "зламу", що позначилась фінансовою кризою. Саме тому досить актуальним стає питання про розуміння причин спаду активності фондового ринку, які допоможуть виправити дану ситуацію та запобігти її повторенню в майбутньому.

Останні вісім років ознаменувалися швидким ростом усіх показників і розвитком ринку в цілому. Це зростання фондового ринку у 2000 - 2012 роках стимулювалося з одного боку стабільним розвитком економіки країни, зростанням обсягів ВВП, промислового виробництва, з другого - сприятливими зовнішніми факторами, а саме зростанням цін на продукцію металургії і зростанням попиту на світових ринках на продукцію основних українських експортерів, а також усіх фондових індексів. За підсумками 2012 року індекс ПФТС виріс на 135,4% (найвищий показник у Європі і другий у світі) завдяки черговому припливу спекулятивних іноземних капіталів.

Стрімке зростання фондового ринку досягло свого апогею у 2012 початку 2013 року. У результаті іпотечної кризи в США американські та європейські фондові ринки падали впродовж липня-вересня 2012 року, однак не досить значна інтегрованість України в світову економіку, сприяла лише незначному падінню фондового ринку. Фінансова криза лише сприяла притоку спекулятивного капіталу на український фондовий ринок і до кінця 2012 року індекси ПФТС зросли до свого максимуму в 1208 пунктів, що сприяло виведенню обсягу портфельних інвестицій в обсязі $5,7 млрд. Підвищення інвестиційної привабливості країни та активне входження зовнішнього капіталу на український ринок позитивно позначилося на його біржовому сегменті, який протягом останніх чотирьох років збільшився більше як в 5 разів та досяг світового піку в 2008 році.

Але як відомо стрімкий зліт нерідко приводить до ще більш стрімкого падіння. На початку 2011 року, разом з обвалом світових фондових ринків, став падати й український індекс ПФТС. Його падіння було одним з найбільших в світі - майже 80%. Крім того капіталізація українського ринку акцій знизилася фактично в 4 рази з $110 млрд. до $22,5 млрд., що дорівнювало рівню 2010 року.

Розпочався катастрофічний відтік капіталу та по мірі погіршення ситуації на глобальних ринках, інвестиційні фонди стали стрімко переводити його в більш надійні активи. Якщо в першому півріччі 2012 року така втрата могла компенсуватися істотним нарощенням експорту (чому сприяв світовий ріст попиту на сировинні ресурси, а відповідно і на зростання цін, наприклад ціни на сталь з $ 210 за тону на початок року зросли до $ 296 у липні), то вже наприкінці року відчувалася значна нестача грошей. Банківським інститутам було важко займати дешеві грошові ресурси на зовнішніх ринках. Пізніше це вилилося в катастрофічне падіння ліквідності фінансового сектору, що в свою чергу поставило під загрозу подальший розвиток реального сектору економіки і можливість рефінансування боргових зобов'язань фінансових закладів.

В другій половині 2012 року на фоні послаблення світового попиту і падінню цін на сталь відбулося значне погіршення економічної кон'юнктури, що викликане зниженням росту промислового виробництва, інвестицій в основний капітал при одночасному збереженні високого рівня споживчого попиту. Фактично, закриття кредитного ринку призупинило будівництво житла, доріг, інфраструктури, що призвело до падіння попиту на металургійну продукцію на внутрішньому ринку. Це в свою чергу привело за собою призупинення діяльності більшості металургійних гігантів, що було початком величезної хвилі безробіття.

Значне надходження спекулятивного капіталу вказало на неготовність економіки нашої країни, яка відреагувала збільшенням інфляційних процесів. Невідповідність між попитом і пропозицією всередині країни позначилося стагінфляційними процесами: розрив між інфляцією (22,3%) і динамікою ВВП (2,1%) в 2012 році став найбільшим з кінця 90-х років. За даними Держкомстату, у травні 2012 року рівень інфляції в Україні був найвищим серед країн СНД - 31%. Дії НБУ з обмеження грошової маси мали наслідком зменшення ліквідності комерційних банків і подорожчання кредитів. Водночас збільшилися бюджетні соціальні виплати і компенсації втрачених заощаджень населення, що зменшувало фінансові ресурси економіки країни й збільшувало споживчі настрої населення. Останнє в свою чергу задовольнилось різким ростом імпорту, чому сприяла девальвація долару стосовно гривні.

Отже, результати 2012 року перевершили найпесимістичніші прогнози аналітиків та експертів з різних країн. Ключові фондові індикатори світу впали на 32-49%, російські індекси ММВБ та РТС провалилися на 67 та 73% відповідно. Український лідер ПФТС з лідерів росту 2011-го перетворився на лідера падіння 2012-го із результатом - 74,33%.

Таким чином, можна зробити певні висновки, про те що після швидкого піднесення стану економіки та розвитку фондового ринку відбувся значний спад, що вилився в серйозну фінансову кризу від якої постраждали не лише окремо взяті компанії, але й цілі галузі і економіки. України не стала виключенням, а навпаки, увійшла у список країн з найбільш несприятливим економічним станом таких як Угорщина, країни Балтії та інші. Причиною цьому стала неготовність нашої країни до неконтрольованих, значних за обсягами інвестиційних вливань, що носили спекулятивний характер.

Отже, можна констатувати той факт, що світова фінансова криза прийшла до нас насамперед через відплив інвестицій і падіння фондового ринку. Через це фондовий ринок України в своєму розвитку не тільки зупинився, а й відкотився на декілька років назад.

Головними гальмівними чинниками інвестиційної активності та росту на світових фондових ринках залишається загальносвітова фінансова нестабільність, слабкі показники у фінансово-виробничому секторі національних економік, недостатній платоспроможний попит і недостатність довіри системних інвесторів. До кризи одним із потужних драйверів зростання ВВП був приплив прямих іноземних інвестицій. Однак у 2011-2012 рр. Приплив іноземних інвестицій зменшиться у кілька разів у зв'язку зі світовою фінансовою кризою: більшість іноземних компаній скасують плани експансії на нові ринки і скуповування конкурентів.

Слід зазначити, що завершення світової фінансової кризи полягатиме у зниженні мінливості фондових ринків. Вітчизняний ринок стане активнішим, як тільки почнуть рости акції в США та Європі. До цього часу він буде падати слідом за ринком США.

Крім того, на фондовий ринок України буде впливати стан вітчизняної економіки, оскільки падінням цін на ключові експортні товари та необхідністю обслуговувати значні боргові зобов'язання, економіка України увійде в стадію рецесії.

На сьогоднішній день стан фондового ринку починає стабілізуватися, але цей процес проходить під тиском ризиків макроекономічної і фінансової діяльності країни. І хоча індекси ПФТС вже сьогодні досягають максимальних показників, не можна говорити про подолання кризового стану. Стрибкоподібний розвиток фондового ринку України ускладнює його прогнозування, створює непевність в його стійкості та надійності.

2.3 Аналіз світового досвіду організації фондового ринку в контексті можливостей його використання в Україні

Економічний розвиток України на даному етапі складається з різних векторів державної політики, які визначають євро інтеграційний вектор пріоритетів державної політики. Пріоритетна і чітка орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз, набуття статусу повноправного членства в ньому розглядається як основна стратегія економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні п'ять років. До 2015 р., орієнтовано, планується зростання ВВП у 2-3 рази, що потребує збільшення капіталовкладень учетверо.

Розвиток цивілізованого інвестиційного процесу в економіці України, подальше проведення ринкових реформ неможливі без створення ефективно працюючого фондового ринку, який має забезпечувати реалізацію національних інтересів України та сприяти зміцненню її економічного суверенітету. Це підтверджує і досвід розвинутих країн, де високі стандарти життя громадян досягаються завдяки налагодженню їхніми урядами конкурентоспроможних механізмів залучення інтелектуального, інформаційного та фінансового ресурсів для створення значної частки доданої вартості товарів і послуг. Найдієвішими серед таких механізмів у світі є фондові ринки. Вони забезпечують майже 70-75% потреб у фінансовому ресурсі,тоді як банки - лише близько 25%.

У порівнянні із країнами з розвиненою ринковою економікою, діяльність фондових бірж України є недостатньо ефективною. Так, капіталізація фондових бірж України у 2012 р. становила лише 24,5 млрд. дол.. США, у той час як у США - 13896 млрд. дол.. США, в Німеччині - 1153 млрд. дол. США, в Франції - 1109 млрд. дол. США, в Польщі - 98,74 млрд. дол. США. Такий низький рівень розвитку фондових бірж України зумовлений особливостями становлення ринку цінних паперів у країні, його роздробленістю та невпорядкованістю. Від часу заснування на фондових біржах не відбувалося якісних зрушень, і через це вони не виконують властивих їм функцій щодо залучення, перерозподілу капіталу та його спрямування у реальний сектор. У цих умовах особливо актуальними є питання щодо визначення напрямків розвитку фондових бірж у зарубіжних країнах та можливостей застосування світового досвіду для побудови ефективної біржової системи в Україні.

Однак світовий досвід організації фондової біржі досліджено недостатньо. Детальнішого аналізу потребують питання щодо визначення основних моделей організації біржової торгівлі, їх адаптації до особливостей економічного розвитку в Україні.

Нині існує дві основні моделі фінансового ринку:

Банкоцентрична - орієнтована на банки і притаманна країнам континентальної Європи та Японії;

Фондова - орієнтована на фондові біржі і притаманна США, Англії та Австралії.

Зважаючи на проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію вітчизняний фінансовий ринок та його інфраструктура не можуть розвиватися ізольовано від європейського досвіду і світових тенденцій трансформації ринків капіталу. Однак фондовий ринок Європейського Союзу розвивався у кожній окремій країні за власними законами та правилами, які відрізнялися між собою. Це перешкоджало формуванню економічного простору для створення єдиного фондового ринку ЄС. Тому, згідно з правилами Європейського Союзу щодо забезпечення фінансового ринку, у його країнах прийнятним є принцип превалювання національного законодавства. Виходячи з цього, розвиток фондового ринку України повинен орієнтуватися на досвід європейських особливостей та власного законодавства.

Водночас досвід організації фондової біржі в США також є надзвичайно важливим. Це пояснюється тим, що ринок цінних паперів Америки - наймасштабніший у світі, його частка у світовій капіталізації коливається від третини до половини сукупної курсової вартості цінних паперів. Для України досвід США щодо організації біржової торгівлі є можливим для запозичення, оскільки він визначає значення жорсткого державного регулювання у створенні ліквідного та прозорого фондового ринку. Біржова торгівля США є яскравим прикладом фондової моделі організації фінансового ринку. Вона створювалася упродовж тривалого періоду. Теперішній стан її розвитку ґрунтується на складній системі державного регулювання та контролю, яка є наслідком складних перетворень та реформ економіки країни.

Головним аргументом на користь державного регулювання фондового ринку у розвинених країнах є необхідність оперативного вирішення проблем, передусім у випадках, коли діяльність учасників цього ринку не забезпечує надходження у необхідних обсягах фінансових ресурсів до ділових одиниць. Розумне поєднання ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати цілі розвитку фондового ринку України, недостатній розвиток якого гальмує інвестиційні процеси, стримує структурну перебудову вітчизняної економіки, що унеможливлює підвищення її конкурентоспроможності.

Аналіз світового досвіду організації фондової біржі дозволяє стверджувати, що кожна країна має власний шлях розвитку фондового ринку. Спільним для усіх країн є те, що в основі підвищення ефективності діяльності їх фондових бірж закладено принцип превалювання національного законодавства, яке враховує національні особливості населення країни. Спільним елементом для успішної біржової торгівлі усіх країн є правильний вибір стратегії економічного зростання і чітке дотримання цієї стратегії. Саме тому нинішній стан розвитку фондових бірж України потребує у першу чергу єдиної національної програми економічного зростання. Ця програма повинна враховувати досвід інших країн, однак пріоритетним у ній має залишитися національний інтерес.



3. Перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1 Роль державного регулювання у розвитку фондового ринку

Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів.

Державне регулювання фондового ринку - це здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за фондовим ринком.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється з метою:

- реалізації єдиної державної політики у сфер і випуску та обігу цінних паперів;

- отримання учасниками фондового ринку інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів;

- гарантування прав власності на цінні папери;

- захист прав учасників фондового ринку;

- інтеграція до європейського та світового фондового ринку;

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників фондового ринку;

- контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією та ін.

Для досягнення мети регулювання державою створюється відповідна структура державного регулювання фондового ринку та запроваджуються певні його форми.

Державне регулювання фондового ринку здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників фондового ринку в межах своїх повноважень, які призначаються чинним законодавством. Функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому - Українська асоціація торговців цінними паперами.

Державними органами регулювання фондового є Міністерство фінансів, Національний банк, Фонд державного майна України.

Серед найбільш важливих складових національного законодавства з питань фондового ринку, необхідно назвати такі документи:

- нормативні акти України, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів.

- нормативні акти України, що регулюють діяльність акціонерних товариств.

- нормативні акти України, що регулюють процес підготовки кадрів для роботи на фондовому ринку.

Система правого регулювання дій учасників ринку може здійснюватися:

- державними органами (державно-правове регулювання);

- окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Оскільки державно-правове регулювання за своїм характером є, головним чином, загальнообов'язковим, субординаційним та базується на можливості застосування примусу, державні органи, які здійснюють таке регулювання в сфері ФР, повинні дотримуватися в своїй діяльності правила " дозволено лише те, що дозволяється законом ". На відміну від нього, інституційно-правове регулювання за своїм характером є, головним чином, конкретно обов'язковим, значною мірою самоврядним, раціональним, моральним, орієнтованим на ринкову доцільність.

Крім органів державного регулювання на фондовому ринку діють саморегулівні організації (СРО), які добровільно об'єднують професійних учасників фондового ринку, не мають на меті отримання прибутку і створені для захисту інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів.

Однією з самих головних задач СРО в Україні є їх участь не тільки у саморегулюванні дій операторів на фондового ринку, але і в сприянні становленню самого цього ринку, розробки схеми дієздатної інфраструктури (щоб знову не повторилася ситуація, коли спочатку впроваджують одні схеми, а життя іде зовсім іншим шляхом).

3.2 Шляхи підвищення ефективності функціонування фондового ринку в Україні

Сьогодні багато питань стосовно розвитку фондового ринку залишається відкритими. Питання які потребують докладного вивчення і впровадження в нормативну базу.

Першим поштовхом стало створення семи робочих груп з Національного банку України за участю Асоціації українських банків, Першої фондової торгівельної системи, банків України, Світового банку, Міністерства фінансів України, профільних комітетів Верховної Ради України та учасників фондового ринку визначення заходів щодо активізації діяльності банків України на ринку цінних паперів.

Фахівці розглядали проблемні питання вексельного обігу, ринків облігацій зовнішньої державної позики, корпоративних облігацій та акцій, розвитку інфраструктури фондового ринку, а також вдосконалення бухгалтерського обліку операцій банків.

Результатом діяльності зазначених груп стало визначення негативних моментів і проблем, які заважають ефективному функціонуванню банків у відповідних сегментах фондового ринку, а також розробка механізмів їх усунення.

На нинішньому етапі тимчасові робочі групи визначили і розробили комплекс заходів, які необхідно здійснити для пожвавлення розвитку:

Фінансовий лізинг. Нацбанк України ініціював прийняття нового закону "Про фінансовий лізинг". За участю іноземних фахівців було створено робочу групу з розробки пропозицій щодо створення сприятливого середовища для розвитку сучасного фінансового лізингу в Україні.

На даному етапі підготовлено пропозиції до другого читання законопроекту "Про фінансовий лізинг" та відповідні зміни у податкове законодавство. Необхідно також прийняти МСБО 17, оскільки національний стандарт бухобліку 14 не вписується у нову концепцію розвитку інфраструктури фінансового лізингу.

За розрахунками Німецької консультативної групи з питань економічних реформ, ступінь зносу основних фондів за галузями економіки України зараз становить: у промисловості - 49%, сільському господарстві - 48, транспорті - 50, зв'язку - 40, у будівництві - 49%. Фінансовий лізинг як одна з найпоширеніших форм фінансування основних фондів має забезпечити їх оновлення.

Слід зазначити, що, наприклад, у Чехії річний обсяг лізингу дорівнює $2,6 млрд., у Польщі та Росії - по $2 млрд. В Україні цей показник становить $200 млн. За оцінками іноземних фахівців, лізинг в Україні перебуває лише на початку другої стадії еволюції лізингових ринків із шести можливих. З одного боку - це негатив, але, з іншого при створенні сприятливих умов для його розвитку, Україна зможе швидко пройти інші стадії еволюції. Є очевидним, що від розвитку лізингу виграє вітчизняний фінансовий ринок у цілому.

Інтеграція. Значно збільшити привабливість вітчизняного фінансового сектора для потенційних інвесторів повинна його міжнародна інтеграція. Інвестори вітатимуть вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів та прозорості торгівлі.

Країни-сусіди стикаються із загальними перепонами в розвитку фінансових ринків. Проблеми здійснення певних процедур та стандартизації не є унікальними для окремо взятої країни.

Країни, зацікавлені у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів, можуть подолати ці проблеми набагато швидше шляхом спільної розробки стандартів, необхідних для розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів, що, у свою чергу, прискорить зростання фінансових ринків.

Ліквідні ринки поряд із достатніми обсягами торгівлі та активністю покупців потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок є відносно незначним, його інтеграція з ринками інших країн, насамперед Польщі, Угорщини, Чехії та Росії, дозволить зміцнити упевненість інвесторів у майбутньому вітчизняного фінансового сектора.

Аналіз досвіду побудови фінансових ринків у країнах Європейського Союзу свідчить, що в них зараз існує дуже багато незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це породжує величезні перепони для створення єдиного ринку капіталу.

Україна має певні переваги за цим напрямом, оскільки сьогодні в нас тільки створюються інфраструктура та правила роботи фінансового ринку, а отже, існує можливість врахувати відповідний досвід наших сусідів для запровадження нових стандартизованих фінансових продуктів.

Держава та приватний сектор. Одним з основних питань подальшого розвитку фінансового ринку є визначення місця та ролі держави і приватного сектора.

Цілком природно, що приватний сектор відіграє найвагомішу роль у розвитку ринку капіталу, особливо щодо збалансування попиту та пропозиції.

Але держава, у свою чергу, є відповідальною за створення та впровадження "правил гри" у фінансовому секторі. Прозоре і передбачуване законодавче та регуляторне середовище має стимулювати розвиток фінансового ринку, підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати чітке здійснення процедур банкрутства, спрямованих на реалізацію прав кредиторів.

Разом із тим, якщо існують перепони щодо ефективного розвитку фінансового сектора з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора голосно про це говорити. Приватний сектор, працюючи з урядом, а не лише очікуючи від нього відповідних дій має бути частиною розв'язання таких проблем. При цьому уряд має підтримувати розвиток фінансового ринку, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні йому.

Таким чином як державний, так і приватний сектори відіграють важливу роль у розвитку фінансового ринку, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд, зі свого боку має наглядати за фінансовим ринком, застосовуючи таку політику та регулювання, за яких він більшою мірою спрямовує розвиток ринку, ніж виконує за нього його функції.

В цілому можна відзначити, що зростання фондового ринку набуває якісно нової динаміки за умови тривалого періоду політичної та економічної стабільності, розвитку ринкової інфраструктури. Існує реальна можливість збалансованого росту обсягів ринкової торгівлі. Найважливішими умовами для цього є:

- політичні успіхи у проведенні ринкової реформи і зміцнення іміджу України, як держави для надійного вкладання іноземного капіталу;

- координація дій Мінфіну, НБУ, ФДМУ, ДКЦПФР та інших державних органів в їх безпосередній діяльності на фондовому ринку;

- постійний моніторинг ринку і проведення на ньому маркетингових досліджень із залученням іноземних експертів;

- підвищення прозорості і здійснення державного контролю за діяльністю всіх учасників ринку з метою мінімізації шкоди від неминучих спекуляцій та ігрових стратегій операторів.

Висновки

Вітчизняний фондовий ринок вже пройшов декілька складних етапів свого розвитку. Сьогодні фондовий ринок України перебуває в нестандартній ситуації і переживає своєрідну стадію "зламу", що позначилась фінансовою кризою.

Можна констатувати той факт, що світова фінансова криза прийшла до нас насамперед через відплив інвестицій і падіння фондового ринку. Через це фондовий ринок України в своєму розвитку не тільки зупинився, а й відкотився на декілька років назад.

Україна ще не створила достатніх умов довіри як для наших, вітчизняних, так і закордонних інвесторів, коли інвестиційні можливості поєднуються з ясною та надійною структурою ринку цінних паперів.

Головними гальмівними чинниками інвестиційної активності та росту на світових фондових ринках залишаться загальносвітова фінансова нестабільність, слабкі показники у фінансово-виробничому секторі національних економік, недостатній платоспроможний попит і недостатність довіри системних інвесторів.

Національна депозитарна система України технологічно відстає від платіжної системи і гальмує обіг фінансових інструментів. Вирішуючи ці питання в нашій країні, необхідно об'єднати зусилля держави та учасників ринку. фондовий ринок держава регулювання

Стабільно функціонуючий фондовий ринок є одним із чинників, що визначають інвестиційний клімат у країні, сприяють залученню й перерозподілу інвестиційного капіталу у найбільш перспективні сфери економіки. Все це активізує проблему виведення фондового ринку України з кризи, проведення суттєвих перетворень у технології організації і програмно-апаратному забезпеченні вітчизняних фондових бірж, підвищенні їх конкурентоспроможності.

Бібліографічний список

1. Закон України " Про цінні папери і фондову біржу " №1201-ХІІ від 18.06.91р.

2. Закон України " Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні " №448/96-ВР від 30.10.96р.

3. Постанова ВР України " Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України ", ; 342/95 ВР від 22.09.1995 р

4. Указ Президента України № 446/95 від 11.06.1995 р. " Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку "

5. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2011. - с. 416.

6. Динаміка та сучасний стан вітчизняного фондового ринку // Фінансовий ринок України - 2012 - № 11 - с. 12-14.

7. Іванова К.В. Стан фондового ринку в період світової фінансової кризи і його подальший розвиток // Актуальні проблеми економіки - 2012 - № 4 - с. 172-178.

8. Іванова К. Регулювання фондового ринку на прикладі країн з розвиненою економікою // Актуальні проблеми економіки - 2011 - № 11 - с. 36-40.

9. Іванов В.Л. Фінансовий ринок: Конспект лекцій. - К.: МАУП,2012.

10. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посібник. - Львів: "Новий світ - 2000", 2012. - 568 с.

11. Кубах Т.Г. Сучасні тенденції розвитку ринку цінних паперів України // Держава та регіони - 2012 - № 6 - с. 111-114.

12. Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. - К.: Юрінком інтер,1998.-528с.

13. Маскалєвич І. Ринок України: зліт, падіння, спад // Фінансова консультація - 2012 - № 9 - с. 23-29.

14. Мигашко В. Ринок цінних паперів в Україні // Вісник Національного банку України - № 3 - 2012 - с. 16-18.

15. Мозговий О. Фондовий ринок України // Фінанси України - № 5 - 2011 - с. 17-18.

16. Мозговий О.М. Фондовий ринок. Навч. мет. посіб. для самост. вивч. Дисц. - К.:КНЕУ,2010.

17. Полюхович В. Місце фондового ринку в структурі фінансового ринку України // Підприємництво, господарство, право - 2011 - № 6 - с. 103-104.

18. Рубцов Б.Б. Зарубіжні фондові ринки. - М.:ІНФРА-М,2009.

19. Смолінська С. Д., Сич О.А. Перспективи розвитку фондового ринку України // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії - №4 - 2009 - с.14-18.

20. Становлення фондового ринку: роль держави // Урядовий кур'єр - 2012 - № 9 - с. 10-13.

Размещено на Allbest.ru