Державний борг

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Реферат

на тему:

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ

Київ 2009 р.

1. Державний борг

Державний борг розглядається як важливий елемент ринкової економіки. Державний борг - сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках, а також сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів. Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх джерел здійснюються запозичення, державний борг визначається як внутрішній чи зовнішній борг. Зовнішній державний борг виникає у зв'язку із залученням державою зовнішніх позик. Державний внутрішній борг відображає підсистему економічних відносин між державою (включаючи місцеві органи влади) та кредиторами з числа юридичних та фізичних осіб. Класичною формою державного внутрішнього боргу є борг центрального уряду та місцевих органів влади.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Стан державного боргу залежить від щорічних операцій пов'язаних з отриманням нових позик, з одного боку, і розмірів погашень і виплат процентів по цих позиках - з іншого. Державні позики - це кредитні відносини між державою та фізичними і юридичними особами, в результаті яких держава одержує обумовлену суму грошових коштів на визначений термін за встановлену плату, вони є розповсюдженою формою мобілізації фінансових ресурсів. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Державні позики з одного боку, спричинені дефіцитом державного бюджету, з іншого - обумовлюють подальше збільшення дефіцитності бюджету, що пов'язано з виплатою процентів по раніше випущених позиках, необхідністю сплачувати капітальну суму боргу. Випуск позик дає змогу уряду покрити дефіцит бюджету та розширити фінансування державних потреб. Щоправда, випуск облігацій державних позик без ретельного та всебічного врахування всіх факторів та обставин може загрожувати економічній безпеці, витісненню приватних інвестицій тощо.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу - це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

Аналіз теорій державного боргу дозволяє виділити три парадигми поглядів на згадане явище, що сформувались в рамках класичної школи політекономії, кейнсіанства і кейнсіансько-орієнтованих та неокласичних напрямів економічної теорії.

Класична школа сформулювала в основному негативне ставлення до державного боргу: його зростання призводить до зменшення продуктивного капіталу суспільства. В доповнення до цього, Д.Рікардо виявив еквівалентність державного боргу податкам, згідно чого економічні агенти індиферентні до способу покриття бюджетних видатків. Споживання в економіці не зміниться, оскільки збільшення державного боргу сьогодні означатиме підвищення податків завтра, через що вільні кошти заощаджуватимуться та вкладатимуться у державні облігації.

Доповнюючи класиків, К. Маркс твердив, що капітал, представлений у облігаціях державної позики, є найспотворенішою формою капіталу, який дає право його власникам антиципіювати податки. У межах кейнсіанської парадигми було радикально переглянуто погляди на державний борг. За нею державні запозичення повинні здійснюватись з метою розширення сукупного попиту в економіці, суспільна ціна безробіття є набагато вищою за вартість боргового тягаря, а мультиплікативне розширення виробництва та зайнятості зменшуватиме його.

Основним висновком неокейнсіанських концепцій (теорія автоматичних стабілізаторів, функціональних фінансів) є необхідність збалансування бюджету на циклічній основі, а державні запозичення розглядаються як інструмент циклічного згладжування. Неокласичні теорії розглядають, по-перше, вплив запозичень уряду на економічну поведінку суб'єктів ринку, по-друге, проблеми оптимального розподілу боргового тягаря між поколіннями. Так, Р.Барро розвиває ідеї Рікардо про еквівалентність боргу податкам, окремо виділяючи роль заощаджень підприємців та домогосподарств у нейтральності запозичень уряду щодо динаміки макроекономічних величин.

На думку Р.Масгрейва, оптимальний розподіл боргового тягаря між поколіннями матиме місце за еквівалентного нагромадження боргу і зростання інвестицій публічного сектора. В подібних моделях обслуговування державного боргу виступає як участь майбутніх поколінь у оплаті суспільних благ капітального характеру, якими вони будуть користуватись. Водночас, на думку неокласиків, запозичення держави як з метою циклічного згладжування, так і з метою розширення суспільних благ, призводить до появи ефекту витіснення приватних інвестицій, які чутливіші до процентних ставок, ніж державні, та до ірраціонального розміщення ресурсів, оскільки останні могли б бути використані ефективніше саме у приватному секторі. Отже, теорії державного боргу, які з'явились при аналізі сформованих ринкових систем, повинні обережно використовуватись при його досліджені у трансформаційних економіках, оскільки ознаки останніх відмінні від перших.

Формулюючи положення з теоретичного обґрунтування державного боргу за ринкової трансформації, автор відзначає, що в умовах командної економіки бюджетний дефіцит перебував у прихованому стані. На основі теоретичних висновків Я. Корнаї доведено, що трансформуючись у відкритий стан у перехідній економіці, бюджетний дефіцит, на тлі поступового роз'єднання фінансів держави та фінансів мікроодиниць, не розв'язував проблему інвестицій, а загострював її. Як наслідок, підтримка попиту в державному секторі та секторі державних підприємств визначала масштаби монетизації дефіциту як способу запобігання трансформаційному спаду. З цією проблемою зіткнулись практично всі трансформаційні економіки, особливо вітчизняна.

Розширення функцій держави у перехідній економіці відображається на ускладненні функції державного боргу. Його накопичення певною мірою дозволяє компенсувати шок пристосування суспільного сектора економіки до ринкового оточення, що формується, не зменшуючи радикально обсяги споживання суспільних благ. Запозичення уряду можуть виступити як інструмент Паретто - вдосконалення при вирівнюванні корисності від споживання суспільних благ, пов'язаних з розбудовою нової системи та підтримкою елементів командної економіки

Нагромадження державного боргу у різних формах із стабілізаційною метою виступить реальною альтернативою інфляційному оподаткуванню, як наслідку монетизації дефіциту. Однак, якщо запозичення здійснюються на тлі або за для системно-структурних реформ, державний борг не виступить, як еквівалент майбутнім інфляційним податкам. У іншому випадку, накопичені макроекономічні та відтворювальні диспропорції реалізуються у борговій кризі, вивільняючи інфляційний потенціал, і державний борг виступить, як еквівалент інфляційного оподаткування у майбутньому. Інвестиційна напруженість та проблема технологічного оновлення економіки формують значний попит на державний борг, як на інструмент генерування інвестицій та вихід із стагфляційної пастки.

Аналізуючи проблеми міжпоколінного розподілу боргового тягаря, можна стверджувати, що він тяжітиме до рівномірності у випадку, коли видатки, здійснювані у борг, спрямовуватимуться на розбудову ефективнішої економічної системи, тобто на економічну трансформацію.

Закономірним проявом розвитку державного боргу в перехідній економіці є низька ефективність дефіцитного фінансування у процесі реформ. Гіперінфляція початку трансформації є визначальним чинником формування короткострокової структури ринкового капіталу та підтримання високих процентних ставок. Ефект витіснення у трансформаційній економіці носить більш загострений характер, ніж у розвинутій, у зв'язку із низьким рівнем її монетизації. А перебування мікрорівня у стані збурення пристосування до ринкового оточення визначає, що за активного дефіцитного фінансування перехід до нового рівня макрорівноваги буде здійснюватись за рахунок зростання інфляції та посилення зовнішнього дисбалансу.

2. Механізм оподаткування фізичних і юридичних осіб в Україні і напрями його вдосконалення

Система оподаткування -- це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

В останньому варіанті закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування;

обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподаткування -- це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

-- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

-- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

-- обов'язковість;

-- рівнозначність і пропорційність;

-- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

-- соціальна справедливість;

-- стабільність;

-- економічна обґрунтованість;

-- рівномірність сплати;

-- компетентність;

-- єдиний підхід;

-- доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів щодо окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

На рис. 1 зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 p., а також пізніших доповнень до нього.

Підприємства -- суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

-- прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

-- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];

-- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори;гербовий збір);

-- відрахування на фінансування автомобільних доріг, державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

-- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

-- різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що прямує за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулююча функція основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені.

Платниками податку є також фізичні особи -- резиденти, які є громадянами України, або особами без громадянства, котрі постійно проживають в Україні й отримують доходи як із джерел походженням з території України, так і з-за кордону.

Платниками податку можуть бути й неризиденти, тобто особи, які є громадянами інших держав, але одержують доходи з джерел їх походження з території України. Резидентами і неризидентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, проте при розгляді питань оподаткування доходів фізичних осіб ці терміни застосовуються лише щодо фізичних осіб.

Фізична особа є резидентом насамперед тоді, коли постійно проживає в Україні. Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має тісні особисті чи економічні зв'язки, тобто центр життєвих інтересів в Україні.

У разі, якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або Ті реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, то фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином .України.

Якщо всупереч закону фізична особа -- громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Самозайнята особа -- це платник податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність -- діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності так само, як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінників, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови, якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності, які прирівнюються до найманої особи.

Наймана особа -- фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються працедавцем.

Фізична особа, яка зареєструвалася як суб'єкт підприємницької діяльності та надає послуги іншій особі в межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг чи робіт на постійній та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного податкового періоду та отримання усіх видів вигод, винагород та понесення всіх ризиків, пов'язаних з таким наданням або наданням, такою іншою особою -- замовником послуг або робіт.

Не вважається з метою оподаткування найманою фізична особа, яка передоручає виконання зазначеної трудової функції третім особам як за згодою її працедавця, так і без такої згоди.

Працедавець -- юридична особа, її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво або фізична особа -- суб'єкт підприємницької діяльності, яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов'язки зі сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Якщо платник податку не відповідає наведеним вище вимогам, то він є нерезидент і сплачує податок з доходів, отриманих на території України.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

Якщо платник податку помирає або визнається судом померлим чи безвісно відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів) при відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом.

державний борг фінансовий оподаткування

Рис. 1 Підсистема оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств) в Україні.

Размещено на Allbest.ru