Бюджетна політика та бюджетний механізм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра фінансів

Реферат

На тему:

Бюджетна політика та бюджетний механізм

Київ 2007

План

1. Зміст, принципи, завдання бюджетного планування

2. Бюджетне прогнозування та його основні методи

3. Бюджетна політика, як важлива сфера діяльності держави

4. Призначення бюджетного механізму

5. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації

бюджетний планування механізм ресурс

Вступ

Метою написання реферату було виявлено доступно та цікаво висвітлення теми «Бюджетна політика та бюджетний механізм».

Було виявлено п'ять питань, які на мою думку є важливими в даний час. Я розкрила питання щодо бюджетного планування, бюджетної політики, отже можна дати визначення цих понять.

Бюджетна планування - це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку.

Бюджетна політика - це сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє виражений у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.

Бюджетний механізм -- це практичне використання бюджету для здійснення фінансової політики в державі. Він включає форми і методи мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження органів законодавчої й виконавчої влади і їх використання на цілі економічного та соціального розвитку. Також було виявлено головне призначення прогнозування, що може стати невід'ємною частиною процесу бюджетного планування, що дасть змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджету та їхнє використання, виявити чинники, які необхідно враховувати у розрахунках бюджетних показників, визначити їх взаємозв'язки, а також можливі способи впливу на ці показники.

Багато цікавих питань вкладено в цій темі, та рефераті, порівняльна характеристика різних країн світу та СНГ, які вказані в таблицях від 2000 року по 2005 рік.

1. Зміст, принципи, завдання бюджетного планування

Бюджетне планування -- це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку.

Бюджетне планування -- це суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху бюджетних ресурсів, вивченні наявного фінансового стану, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Основними функціями бюджетного планування є:

відображення основних напрямів бюджетної політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

здійснення необхідного рівня перерозподілу бюджетних ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

встановлення раціональних форм мобілізації бюджетних ресурсів і на їхній основі визначення їх оптимальної структури.

Об'єктом бюджетного планування завжди є бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій; предметною галуззю бюджетного планування є бюджетні ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці. Сферою застосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обґрунтовані товарні принципи.

До них належать принципи:

комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями;

оптимального використання бюджетних ресурсів із метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки й соціальної сфери;

раціонального визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

єдності у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнози їх розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Важливе значення має наукова методологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему бюджетних планів.

Метод бюджетного планування -- органічна частка методології, один із способів розроблення бюджетних планів.

Головним питанням у розробленні нової методології бюджетного планування є визначення його методів. В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий та предметно-цільовий. Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. По суті, це планування "від досягнутого", що, власне, має місце нині в бюджетному процесі. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів.

Досконалішим методом бюджетного планування є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Розрізняють нормативи двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб'єктами господарювання з приводу розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад, ставки податків), нормативи другого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільне виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання.

Недоліком нормативного методу планування вважають відсутність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат.

В економічній літературі проблема використання нормативів у бюджетному плануванні розглядається передусім в аспекті формування міжбюджетних відносин. Останніми роками пропонується застосовувати в бюджетному плануванні нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя як критерію оцінки бюджетних потреб регіонів. Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи із законодавче визначеного рівня мінімальних соціальних потреб.

Багато авторів вважають, що постановка питання про розроблення таких нормативів, як і узагальненого нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя, є некоректною. Критичний підхід до формування міжбюджетних відносин на основі нормативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що децентралізація державних функцій має означати насамперед законодавче закріплене право місцевих органів влади на певні доходи, виходячи з яких, на основі покладених на них функцій, вони самостійно визначатимуть обсяги та напрями використання бюджетних коштів.

Однак саме нормативи мають свідчити про бажаний рівень споживання суспільних благ. При формуванні цих нормативів слід виходити як із науково обґрунтованих показників, так і з побажань і запитів громадськості, висловлених шляхом прямої чи представницької демократії.

Іншим важливим питанням бюджетного планування на основі нормативів є визначення періоду тривалості дії нормативу. Стабільність нормативів гарантувала б передбачуваність бюджетної політики органів влади на перспективу, самостійність місцевих бюджетів, незалежність їх видаткової та дохідної частин від суб'єктивних рішень влади вищого рівня.

З іншого боку, закон постійно зростаючих потреб населення, розвиток економіки, науково-технічний прогрес потребують постійного перегляду нормативів

Нормативний метод планування має застосовуватися на всіх рівнях державного управління -- від центрального до рівня територіальних громад. Має існувати єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування. Лише на цій основі можливо встановити оптимальне співвідношення між обсягами бюджетів усіх рівнів, недопущення бюджетної дискримінації.

Усі методи бюджетного планування взаємопов'язані. Планування на основі нормативів має обов'язково доповнюватися балансовим методом планування, оскільки тільки він дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Конкретне його призначення полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб.

2. Бюджетне прогнозування та його основні методи

Прогнозування має стати невід'ємною частиною процесу бюджетного планування, що дасть змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджету та їхнє використання, виявити чинники, які необхідно враховувати у розрахунках бюджетних показників, визначити їх взаємозв'язки, а також можливі способи впливу на ці показники.

Призначення бюджетного прогнозування полягає в оцінці різних і найвірогідніших варіантів формування ресурсів бюджету і напрямів використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробленні бюджету.

Головна функція прогнозу - наукове передбачення. Як наукове передбачення прогнозування дає змогу:

по-перше, одержати картину майбутнього стану будь-якого явища і,

по-друге, обґрунтувати шляхи переходу від сьогоднішнього стану явища до майбутнього.

Наукове прогнозування аналізує сукупність тенденцій соціально-економічного розвитку суспільства та оцінює стан економіки, що склався.

Прогнозування бюджетних ресурсів може ґрунтуватися лише на узагальнювальних високоагрегованих макропоказниках економічного і соціального розвитку.

Отже, визначальним щодо цього є характер економічного взаємозв'язку і кількісних залежностей між процесами формування й використання бюджетних ресурсів та обсягом валового внутрішнього продукту.

Кількісне погоджування процесу формування ресурсів бюджету з напрямами їх використання відносно до валового внутрішнього продукту є важливою умовою узгодження бюджетного і матеріального аспектів планування.

Воднораз таке погоджування має здійснюватися як із валовим внутрішнім продуктом у цілому, так і з його складовими залежно від виду джерел бюджетних ресурсів, тобто від їх економічного змісту і призначення. Звичайно, у прогнозуванні бюджетних показників мають враховуватися також показники, які характеризують динаміку і пропорції розвитку економіки.

За умов нестабільності економічного розвитку в Україні важливе значення для прогнозування бюджетних показників матиме врахування показників інфляції, обмінного курсу національної валюти, державного боргу та їхні зміни у прогнозованому періоді. Точність прогнозних розрахунків бюджетних показників залежить здебільшого від таких факторів: значень бюджетних показників у базисному періоді, величини і динаміки заданих параметрів розвитку економіки у прогнозованому періоді, структури і внутрішньої характеристики моделі для розрахунку показника.

За допомогою бюджетного прогнозування можна розв'язувати такі основні завдання:

визначати обсяг бюджетних ресурсів та їхнє використання як у цілому, так і за окремими їх видами;

вивчати взаємозв'язки показників бюджету з основними макропоказниками, насамперед із ВВП, із показниками балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу;

визначати вплив на величину показників бюджету факторів, що характеризують динаміку розвитку економіки;

перевіряти можливості бюджетного забезпечення показників соціально-економічного розвитку держави.

Бюджетне прогнозування має набути стратегічного характеру, включати варіанти обґрунтування заходів щодо вдосконалення бюджетного механізму і засобів бюджетного регулювання за умови динамічного підтримання фінансової збалансованості в економіці.

Для реалізації основного методологічного принципу бюджетного прогнозування, що полягає в досягненні й динамічному підтриманні збалансованості руху бюджетних потоків у процесі економічного розвитку, доцільно використовувати економіко-математичні моделі, які мають уможливити таке:

взаємопов'язаний розрахунок основних показників доходів і витрат бюджету з розрахунками показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану;

оцінку бюджету за критерієм його збалансованості з урахуванням його впливу на ефективність виробництва і темпи економічного зростання.

Принцип досягнення, встановлення і підтримання бюджетної збалансованості має дотримуватися при розв'язанні його кола завдань бюджетного прогнозування, серед яких основними є:

визначення інструментарію бюджетного регулювання і кількісне визначення економічних регуляторів;

побудова шкали пріоритетів при визначенні бюджетної політики.

Перше завдання пов'язане зі зміною методології бюджетного планування і наданням йому стратегічного характеру. Обов'язковою передумовою становлення стратегічного бюджетного прогнозування є необхідність визнання його важливості для забезпечення економічного зростання.

Однак розвиток стратегічного бюджетного прогнозування не можна зводити лише до необхідності складання бюджету на перспективу, існує загроза пасивного спрямування бюджету за прогнозованими пропорціями економічного зростання. Необхідно здійснювати порівняльний аналіз динаміки цін, динаміці курсу національної грошової одиниці, умов кредитування і урахуванням активної стимулюючої ролі бюджетних регуляторів та їхнього впливу на економічний і соціальний розвиток. В економіці немає поки що іншого способу попередньої оцінки наслідків різних варіантів формування бюджету, крім експертних обговорень. Однак досвід дедалі більше доводить їх слабкість як засобу апробації різних нововведень. Вихід вбачається у створенні модельних стендів, на основі яких можна експертно перевіряти різні варіанти формування бюджету і бюджетного регулювання.

Використання модельних стендів дає можливість якісно змінити рівень бюджетного прогнозування. Суттєвим моментом конструювання моделей бюджетного прогнозування є включення набору параметрів регулювання. Параметри регулювання об'єднують різні бюджетні норми і нормативи, ставки й інші характеристики, що кількісно визначають бюджетну політику. Зміна значень параметрів регулювання на модельному стенді відповідає введенню тих чи інших бюджетних регуляторів і дає змогу оцінити наслідки різних способів впливу бюджету на економічні процеси. На цій основі може бути забезпечена можливість здійснення багатоваріантних розрахунків на перспективу відповідної системи показників.

Одним із основних завдань бюджетного прогнозування є визначення обсягу доходів бюджету та їх структури, а також розподілу бюджетних доходів з урахуванням пріоритетів і цілей розвитку економіки. Завдання вибору критеріїв пріоритетності тісно пов'язане з використанням показників збалансованості. Для дослідження різних ситуацій зміни рівня бюджетної збалансованості в економічній системі також необхідне створення спеціальних модельних стендів.

Таким чином, сформульовано низку завдань бюджетного прогнозування, при розв'язанні яких доцільно використовувати економіко-математичні моделі. Однак врахування названих завдань -- необхідна, але недостатня умова реального застосування моделей у практиці бюджетного прогнозування. Достатня ж умова полягає в поєднанні технології модельних розрахунків із чинною технологією бюджетного прогнозування.

Умови поєднання технологій, рекомендовані для практичного використання в бюджетному прогнозуванні моделі мають:

стати невід'ємним елементом процесу прогнозування і реально використовуватися у вирішенні конкретних завдань, пов'язаних із формуванням відповідних показників бюджету. Корисність моделі досягається насамперед включенням до неї переважно прогнозованих економічних показників, економічно інтерпретованих взаємозв'язків і параметрів. Тільки на цій основі модель може вписатися у процес прогнозування і не буде чужорідним тілом у традиційній технології;

мати адресність. Це означає, що рекомендації стосовно впровадження мають бути орієнтовані не лише на конкретний орган прогнозування, а й на конкретні управління і відділи;

бути по можливості простими. Простота моделі (звичайно, не на шкоду необхідному ступеню адекватності реальному об'єкту) створює певні передумови для швидкого її освоєння користувачами.

Принцип простоти забезпечується шляхом:

залучення до процесу розрахунків звичайних для користувачів показників із використанням однозначних термінів;

застосування для ідентифікації моделі такої інформації, яка дала б змогу оминути всілякі неузгодженості між органами бюджетного прогнозування і статистики (різні класифікації, методики розрахунків тощо), оскільки такі неузгодженості створюють додаткові труднощі в інтерпретації результатів;

забезпечувати свободу вибору стратегічних прогнозних рішень працівниками, що несуть повну персональну відповідальність за їхні наслідки.

Це пов'язано із включенням до моделі правлячих параметрів, які використовуються як важелі впливу на прогнозований процес. Значення правлячих параметрів вибираються безпосередньо відповідними працівниками з урахуванням законодавче встановлених напрямів бюджетної політики та їхніх апріорних уявлень про бюджетну стратегію, політику цін тощо.

Найширшого використання серед методів бюджетного прогнозування набули регресійні багатофакторні моделі для розрахунку на перспективу окремих показників бюджету, а також бюджетних нормативів. Нині дедалі більше використовуються методи економетричного моделювання.

Переваги економетричного підходу полягають у тому, що: економічні моделі не допускають суперечності в системі прогнозованих показників. Як правило, об'єкт прогнозу може бути описаний набором характеристик, які пов'язані балансовими, функціональними чи стохастичними співвідношеннями; -- економічний підхід дає можливість одночасного відображення в моделі багатьох факторів з урахуванням їх взаємовпливу, а також допускає певну свободу в перегляді факторів і взаємозв'язків у процесі роботи з моделлю;

на основі економічних моделей можуть бути одержані варіанти прогнозу для широкого діапазону вихідних умов і припущень.

Отже, поширені недоліки економетричного моделювання пов'язані чи з вузьким трактуванням економічного моделювання як засобу короткострокового пасивного прогнозування, чи, навпаки, з вільним застосуванням економетричних моделей для довгострокових прогнозів.

3. Бюджетна політика, як важлива сфера діяльності держави

Бюджетна політика - сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє виражений у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.

Зміст бюджетної політики багатогранний. Вона включає такі найважливіші ланки:

розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Вона формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери, глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави;

визначення основних напрямів мобілізації й використанні) бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуються зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів;

здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Єдність і взаємозв'язок трьох основних ланок визначають зміст бюджетної політики. Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетна політика поділяється на бюджетну стратегію і бюджетну тактику.

Бюджетна стратегія -- довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку бюджетного механізму, формуються концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслюються принципи організації бюджетних взаємовідносин. Вибір довготривалих цілей і складання загальнодержавних цільових програм у бюджетній політиці необхідні для концентрації бюджетних ресурсів на стратегічних напрямах економічного й соціального розвитку.

Бюджетна тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів.

Бюджетна стратегія повинна бути відносно стабільною, тоді як бюджетна тактика має бути гнучкою, що визначається зміною повсякденних економічних і соціальних умов.

Правову основу і конкретні напрями реалізації бюджетної політики становить бюджетне законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності у бюджетній сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення бюджетної політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо вдосконалення механізму реалізації бюджетної політики.

Основною метою бюджетної політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціалізованих підприємств. За таких умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Бюджетна політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами в частині поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами тощо.

Внутрішні чинники, які суттєво впливають на бюджетну політику, -- це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки та організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку форм кредитування тощо. На бюджетну політику держави впливають також інші чинники, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на даному етапі суспільного розвитку. У зв'язку з цим бюджетна політика -- це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Науковий підхід до розроблення бюджетної політики, знання і вивчення всіх чинників, що визначають бюджетну політику, передбачають її відповідність закономірностям суспільного розвитку, постійне врахування теоретичних положень і висновків бюджетної теорії. Порушення цієї важливої вимоги призводить до великих втрат в економіці.

Отже, політичні рішення повинні прийматися за законами економічного розвитку, на основі чітких розрахунків і передбачення наслідків здійснення намічених бюджетних заходів, що дасть змогу уникнути частих, нерідко непередбачуваних змін у бюджетній політиці і створить сприятливі умови для розвитку економіки.

4. Призначення бюджетного механізму

Бюджетний механізм -- це практичне використання бюджету для здійснення фінансової політики в державі. Він включає форми і методи мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження органів законодавчої й виконавчої влади і їх використання на цілі економічного та соціального розвитку.

За своєю економічною суттю бюджетний механізм -- це правові, організаційні і методичні положення та заходи, які визначають функціонування бюджетної системи в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.

У практичному плані бюджетний механізм -- це складна економічна структура, яка визначає послідовність і методи дій органів влади при мобілізації і використанні бюджетних коштів.

Наприклад, при вирішенні питання доходів бюджетної системи в державі приймається закон "Про систему оподаткування", де чітко встановлюється перелік податків, зборів, платежів і відрахувань. Це лише перша частина механізму мобілізації доходів. Потім приймаються відповідні закони з окремих видів доходів, де механізм знаходить свою конкретизацію, а саме:

встановлюється об'єкт оподаткування;

суб'єкт оподаткування;

ставки податків;

строки їх сплати,

пільги;

санкції тощо.

Це і є механізм мобілізації доходів, тобто ті форми і методи, які в кінцевому підсумку забезпечують ефективність функціонування бюджетної системи взагалі.

Механізм мобілізації доходів -- це дуже важлива складова бюджетного механізму в цілому, її можна вважати самостійною ланкою. У фінансовій літературі її часто називають податковим механізмом, що суттєвого значення не має. Проте, на нашу думку, і мобілізація коштів до бюджетів, і їх використання--це єдиний бюджетний механізм.

Щодо використання коштів, то тут також законодавством повинен бути чітко виписаний механізм їх витрачання, інакше матимуть місце марнотратство і нецільове їх використання.

Бюджетний механізм є складовою частиною фінансового механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише фінансового механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність її полягає в тому, що за допомогою бюджету визначається кінцевий результат перерозподілу фінансових ресурсів між верствами населення, суб'єктами господарювання і територіями.

Формування й використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб, а також потреб підприємницьких структур і населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів, які слугували б основою для розроблення методичних положень. Методичні положення визначають техніку мобілізації й використання цих ресурсів, обов'язки суб'єктів, що беруть участь у цих процесах, тощо.

Призначення бюджетного механізму зводиться до двох основних функцій -- фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Слід зауважити, що вказані функції є повною теоретичною абстракцією. За наявного досвіду фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання так само, як регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.

Кількісна та якісна характеристики бюджетного механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й, витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачання. Тут дуже важливо правильно вибрати саму техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових ресурсів.

Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо. Кожний із цих методів має свою особливість практичного застосування. При бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо. При кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації тощо. Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того, щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавче встановити форми мобілізації ресурсів за допомогою податків, зборів, інших платежів.

Бюджетне регулювання -- це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні бюджету. Використовуючи бюджет, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи кошти на розвиток економіки, держана стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

Структура бюджетного механізму

Ефективність бюджетного механізму перебуває у прямій залежності від його структури, тобто від тих конкретних інструментів, заходів і дій, за допомогою яких мобілізуються і використовуються бюджетні кошти. Складовими частинами бюджетного механізму є бюджетне планування і прогнозування, бюджетні показники, нормативи, норми, ліміти, резерви, стимули, санкції, а також бюджетне законодавство і система управління бюджетним процесом.

Структура бюджетного механізму може бути представлена такою схемою.

За допомогою бюджетного механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії бюджетного планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування тощо. Бюджетний механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є весь обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні -- це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим, тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.

Важливими елементами бюджетного механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Бюджетний механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. Цього досягають завдяки створенню і використанню фондів фінансових ресурсів.

5. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації

Проблемам визначення ролі та місця держави у забезпеченні інвестиційного розвитку останнім часом присвячується досить велика кількість теоретичних досліджень та практичних розробок як в Україні, так і в інших, особливо пострадянських, країнах. Проте на сьогодні залишається відкритим питання забезпечення ефективності державних інвестицій. Існують також розбіжності у поглядах щодо механізмів та форм їх застосування.

Виходячи з постулатів економічної теорії І практики, успішний розвиток економіки будь-якої країни завжди ґрунтується на інвестиційній основі. Саме

оновлення основного капіталу є запорукою сталого економічного розвитку суспільства.

На погляд авторів, основними якісними і співставними характеристиками розвитку інвестиційних процесів в економіці є такі:

частина валового внутрішнього продукту, яку суспільство спрямовує на забезпечення подальшого відтворення (частка валових капітальних вкладень у виробленому ВВП);

величина прямих іноземних інвестицій у розрахунку на 1 жителя країни (цей показник є особливо важливим для країн, що розвиваються);

структура джерел інвестування (визначення ролі держави (бюджету) у забезпеченні інвестиційного розвитку).

У таблиці представлено динаміку означених показників по Україні та окремих країнах світу за 2000--2004 рр. і 2005 р

Таблиця №1 Частка валових капітальних вкладень у ВВП, %

Країна	Доходи	Видатки
	2002	2003	2004	2002	2003	2004
США	-	31,7	31,6	-	35,2	34,9
Великобританія	39,9	39,9	40,6	41,1	45,2	43,0
Франція	49,9	49,7	50,1	52,5	53,1	52,9
Австралія	34,5	35,4	35,9	34,5	34,0	34,1
Данія	55,5	55,0	56,6	55,4	55,6	55,5
Фінляндія	54,0	53,1	53,0	49,1	50,3	50,5
Нідерланди	44,1	43,7	44,3	45,0	45,9	45,8
Норвегія	56,3	56,4	58,0	46,2	47,9	45,7
Нова Зеландія	-	39,2	39,2	-	35,4	34,4
Люксенмбург	45,8	45,2	44,6	40,5	41,9	42,5
Тайланд	18,6	21,1	21,2	20,9	15,4	17,0
Словенія	43,6	45,4	46,0	43,9	44,2	44,6
Хорватія	46,0	46,0	46,2	45,1	45,0	45,1
Чехія	38,2	39,1	38,9	42,0	41,6	39,7
Латвія	32,9	33,4	34,4	34,0	33,2	33,0
Литва	31,7	31,2	31,9	31,3	30,4	31,2
Росія	49,7	40,1	40,4	37,0	32,9	32,0
Болгарія	38,4	40,0	41,2	36,1	37,4	36,6
Молдова	32,7	34,1	35,6	-	27,5	31,8
Білорусь	-	45,8	46,4	-	40,6	39,9
Вірменія	-	21,7	19,7	-	17,0	17,6
Казахстан	21,5	22,1	22,7	18,1	18,4	18,3

Таблиця №2 Надходження прямих іноземних інвестицій на одну особу, дол. США

Країна	2000	2001	2002	2003	2004
Австрія	1065	738	24,7	909	614
Білорусь	11,9	9,6	95	17,2
Бразилія	192	130	38	57
Китай	30	34	1631	41
Фінляндія	1825	747	839	687	932
Франція	718	853	286	717	408
Угорщина	169	259	108	250
Польща	239	150	24	108
Російська федерація	18	17	14	55
Туреччина	14	47	14	22
Україна	11	16	14	29
Європа і Центральна Азія	31	66	74	75	79
Країни з високим рівнем розвитку	1401	649	576	427
Країни з середнім рівнем розвитку	53	55	47	46
Країни з низьким рівнем розвитку	4,3	4,8	5,5	5,7
У світі в цілому	249	131	112	91

Таблиця №3 Обсяг інвестицій в основний капітал у країнах СНД у 2005р., % до загального обсягу інвестицій.

Країна	Джерела фінансування інвестицій в основний капітал
	бюджетні	Не бюджетні
Азербайджан	4	96
Вірменія	8	92
Білорусь	25	75
Казахстан	13	87
Киргизстан	8	92
Молдова	9	91
Росія	19	81
Таджикистан	50	50
Україна	8	92

З наведених даних можна зробити такі висновки:

частка валового внутрішнього продукту, яку Україна спрямовує на інвестування, знаходиться на рівні, співставному з рівнем європейських країн, а також Росії;

обсяг прямих іноземних інвестицій у розрахунку на 1 особу поступово збільшується, проте залишається суттєво нижчим, ніж у середньому для країн із середнім рівнем розвитку, до яких належить й Україна;

частка бюджетних інвестицій у загальному обсязі інвестицій становила (станом на кінець 2005 р.) 8 %, що не дає змоги державі активно залучатися до реалізації стратегічних завдань розвитку. Таку саму частку державних інвестицій мають Вірменія і Киргизстан, ще меншу (4 %) -- Азербайджан. Для порівняння: у Російській Федерації держава інвестує 19 %, у Білорусі -- 25 % обсягу загальних інвестицій.

Отже, загальний висновок є таким: в Україні досить гостро постає проблема вкладання коштів в основний капітал. З огляду на надзвичайно високий рівень фізичної та моральної зношеності основних виробничих фондів практично в усіх галузях економіки, збереження такої тенденції є реальною загрозою подальшому суспільному розвитку. Крім того, досить низький рівень бюджетного інвестування економіки свідчить про орієнтованість держави на здійснення в основному поточних витрат, що ще більше ускладнює перспективи реабілітації та модернізації основних виробничих фондів.

На даний час для українського суспільства надзвичайно актуальною є проблема пошуку реальних джерел накопичення та шляхів ефективного використання інвестиційних ресурсів з метою забезпечення відновлення та модернізації основних виробничих фондів.

Відомо, що існують дві протилежні концепції інвестиційного розвитку, що різняться роллю держави у формуванні інвестиційної політики. Перша заперечує участь держави у розвитку інвестиційних процесів, вважаючи, що лише ринок може оптимально відрегулювати економічні процеси. Друга концепція надає надзвичайно важливе значення активній ролі держави у формуванні інвестиційного розвитку суспільства. Очевидно, що ці дві протилежні концепції ніколи не проявляються у чистому вигляді, а лише у певній комбінації. Як вірно, зазначається у передмові до матеріалів "круглого столу", проведеного нещодавно Інститутом міжнародних економічних і політичних досліджень Російської академії наук на тему "Державні інвестиції у ринковій економіці: обмеження,,! можливості", "Суперечка, які інвестиції найбільш ефективні -- приватні чи державні -- поза часовими рамками і аналізом стану економіки країни взагалі не має сенсу. Ніхто не сперечається, що в класичній теорії, при нормальній урівноваженій ситуації в економіці домінують приватні інвестиції, і тому інвестиційне втручання держави не потрібне і неефективне. Але що робити, якщо рівновага суттєво порушена і необхідна мобілізація держави для виконання завдань, пов'язаних з виживанням країни, розв'язанням найважливіших соціальних проблем, підсиленням позицій у світовому господарстві, здійсненням чергового технологічного прориву? На погляд авторів, історія дала на це питання недвозначну відповідь..

Вони вважають, що така позиція на даний час є найбільш прийнятною для України, яка не має сьогодні ні чіткої обґрунтованої стратегії розвитку, ні стабільного законодавства, у тому числі у сфері інвестицій, ні більш-менш ефективних механізмів накопичення та вкладання інвестиційних коштів, ні дієвих механізмів контролю за їх використанням.

Автори свідчать, що ні у кого не викликає сумніву, що в умовах невизначеності Україні надзвичайного значення набуває роль держави у формуванні та впровадженні ефективної інвестиційної політики. Причому це завдання є на сьогодні невідкладним і, так би мовити, вирішальним для нашого суспільства особливо з огляду на стан основних фондів практично в усіх сферах економіки; технічну та технологічну відсталість, затратність, неконкурентноспроможність.

І ще одне важливе доповнення. Якщо вести мову про критерії ефективності здійснення інвестування для держави і для приватних інвесторів, то це здебільшого різні критерії. Кінцева ефективність інвестиційної діяльності держави не пов'язана лише з отриманням прибутку, а швидше, мас втілювати суспільні інтереси, нерідко у досить далекій перспективі. Це, звичайно, соціальні інвестиції, які є безпосередньою цільовою функцією держави

Слід зауважити, що державні інвестиції відігравали вирішальну роль у становленні економік особливо це стосується нестабільних та недостатньо визначених періодів.

А такі періоди були характерні у певні історичні часи для усіх країн.

Вже стали класичними приклади державного регулювання та інвестування у таких країнах, як:

Німеччина у повоєнний період.

Повоєнна Японія.

Франція.

Китай.

Отже, можна дійти висновку, що сучасний період розвитку української економіки потребує активної участі держави як у формуванні інвестиційного середовища, так і у прямому інвестуванні.

У цілому безпосередня участь держави у здійсненні інвестицій може відбуватися у таких напрямах:

розробка, затвердження і фінансування цільових бюджетних програм;

розробка, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних за рахунок бюджетних коштів;

формування переліку об'єктів будівництва та об'єктів технічного переоснащення для державних потреб і фінансування їх за рахунок коштів державного бюджету;

надання державних гарантій по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

надання допомоги в оплаті кредитних коштів по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

виділення на конкурсній основі певного обсягу бюджетних коштів для реалізації інвестиційних проектів (на умовах платності за використання бюджетних коштів та їх вчасного повернення);

проведення експертизи інвестиційних проектів, при реалізації яких у тій чи іншій формі використовуються державні кошти;

контролювання процесу реалізації інвестиційних проектів, що виконуються шляхом використання бюджетних коштів;

контролювання цільового використання бюджетних коштів у межах реалізації інвестиційних проектів;

випуск облігаційних та гарантованих державою цільових позик;

залучення недержавних коштів для реалізації інвестиційних проектів;

розвиток приватно-державного партнерства при здійсненні державних інвестицій.

Наразі державні інвестиції в Україні здійснюються у таких основних формах: капітальні видатки (видатки розвитку) державного та місцевих бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, а також інвестиційні вкладення за рахунок бюджетів розвитку місцевих бюджетів. Проте нині існують серйозні проблеми щодо ефективності бюджетних інвестицій.

Отже, сучасна практика державного інвестування потребує суттєвого удосконалення та розробки нових підходів до здійснення державних інвестицій.

Список використаної літератури

1. С.О. Булгакова, Л.І. Василенко, Л.В. Єрмошенко, В.Т. Александров, С.М. Недбаєва «Фінанси, Бюджетна система України», Том 1. Київ - 2004 рік.

2. Василик О.Д., Павлюк. К.В. «Бюджетна система України»:Піручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 544с.

3.»Формування і функціонування бюджетної системи України». С.О. Булгакова, О.Т. Колодій, Л.В. Єрмошенко та ін.; за заг. Ред.. А.А. Мазаракі. - К.: - Книга, 2003. - 344с.

4. Фінанси України №4 2006 рік. «Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації».

5. Фінанси України №4 2003рік. «Бюджетний механізм фінансової стабілізації економіки».

6. Фінанси України №3 2006 рік. «Концептуальні підходи до формування перспективного бюджетного плану».

7. Фінанси України №2 1998 рік. «Бюджетна політика України: проблеми та перспективи».

8. Актуальні проблеми економіки №8(26), 2003 рік. «Засади формування соціальної складової державної бюджетної політики».

9. Опорний конспект лекцій.

10. Вісник НБУ, червень 2006 рік. «Формування бюджетної політики у ринковому середовищі».

11. Науково - практичний журнал «Бухгалтерський облік і аудит» №3 2004 рік.»Бюджетне планування запасів і витрат».

Размещено на Allbest.ru