Размещено на http://www.allbest.ru/

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки-це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції-фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки виконували перед усім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності платників їх. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб'єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

податковий система товарний збір



Класифікація податків

Податки можна класифікувати так:

1.За формою оподаткування - прямі та непрямі

2.За об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і на майно

3.Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки,- загальнодержавні та місцеві

4.За способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заробітної плати(соціальні податки), майнові податки, в тому числі податки на власність, тощо.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім низького рівня дефіциту державного бюджету,-іншу.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні, по-перше, призводить до нестабільності податкової політики, що дестабілізує економіку, по-друге, зумовлює використання податків не як засобу мобілізації доходів до державного бюджету, тобто у їх фіскальній функції. Саме збереження попереднього обсягу доходів бюджету або зростання їх було досі головним критерієм при визначенні ставок оподаткування.

Отже, розробка і використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань.

Невипадково податкова система України знаходиться в центрі уваги державних органів країни. Наробляється система законодавчо-нормативних актів з цього питання.

Основним законодавчим актом з питань діяльності податкової служби є Закон України «Про державну податкову службу в Україні.»До складу державної податкової служби входять:Головна державна податкова інспекція України,державні податкові інспекції по Автономній Республіці Крим,областях,районах,містах і районах у містах.

Головним завданням державних податкових інспекцій є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства,правильністю обчислення,повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків,зборів та інших платежів і неподаткових доходів та внесків до державних цільових фондів,встановлених законодавством України.

Державна податкова служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому.

Державні податкові інспекції співпрацюють з фінансовими органами,установами банків,судами та арбітражними судами,Службою безпеки України,органами внутрішніх справ і прокуратури,а також державною контрольно-ревізійною службою,іншими контролюючими органами.

Головну державну податкову інспекцію(ГДПІ)очолює заступник Міністра фінансів України,начальник Головної державної податкової інспекції України.

Заступник Міністра фінансів,начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники призначаються Кабінетом Міністрів України.

Функції державних податкових інспекцій

На різних рівнях податкові інспекції виконують різні функції. Вони визначені у Законі України «Про державну податкову службу в Україні».

Головна державна податкова інспекція України:

1.Проводить безпосередньо і організовує роботу державних податкових інспекцій,пов'язану з :

а)здійсненням контролю за дотриманням законодавства про податки,інші платежі до бюджетів і внески до державних цільових фондів,законності валютні операцій,порядку розрахунків із споживачами з використанням контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг,лімітів готівки в касах та за її використанням для розрахунків за товари,роботи,послуги;

б)проведенням всебічних перевірок фактів приховування,зниження сум податків та інших платежів;

в)виявленням,обліком,оцінкою та реалізацією конфіскованого,безхазяйного майна,майна,що перейшло за правом спадкоємства до держави,та скарбів;

г)проведенням перевірок правильності справляння і схоронності коштів,одержаних у сплату державного мита,а також у разі здійснення виконкомами сільських і селищних Рад народних депутатів касових операцій щодо приймання від населення коштів на сплату податкових платежів.

2.Розробляє і видає інструктивні та методичні документи про порядок застосування законодавчих актів про податки,інші платежі до бюджетів,внески до державних цільових фондів,а також нормативні акти з питань формування Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів.

3.Затверджує форми податкових розрахунків,звітів,декларацій та інших документів,пов'язаних з обчисленням і сплатою податків,інших платежів до бюджетів,внесків до державних цільових фондів зразок картки фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів,а також форми звітів про проведену державними податковими інспекціями робот.

4.Роз'яснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки,інші платежі до бюджетів,внески до державних цільових фондів і організовує проведення цієї роботи державними податковими інспекціями.

5.Здійснює заходи щодо добору,розстановки,професійної підготовки та перепідготовки кадрів державної податкової служби.

6.Подає державним податковим інспекціям методичну і практичну допомогу в організації роботи,проводить обстеження та перевірки її стану.

7.Організовує роботу щодо створення інформаційної системи, автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп'ютеризації робіт державних податкових інспекцій.

8.Розробляє основні напрями, форми і методи проведення податкових перевірок, визначає завдання та повноваження підрозділів податкових розслідувань державних податкових інспекцій і координує їхню діяльність.

9.Під час здійснення контрольних функцій з'ясовує неправомірність дій підприємств,установ,організацій і громадян,що можуть свідчити про злочинну діяльність або створювати умови для такої діяльності,та передає наявну інформацію з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю.

10.Передає правоохоронним органам матеріали по фактах правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність

11.Подає Міністерству фінансів України звіт про надходження податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів

12.Розробляє пропозиції до міжурядових угод про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень

13.Надає фізичним особам-платникам податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційні номери і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів, чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.

Державні податкові інспекції по Автономній Республіці Крим, областях і містах з районним поділом фактично здійснюють ті ж функції, що й Головна державна податкова інспекція, за винятком пунктів 2, 3, 8, 12 і 13.

У разі, коли зазначені державні податкові інспекції безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції по районах, районах у містах і містах без районного поділу.

Система оподаткування в Україні

Що ж означає саме поняття «податок»? Це-обов'язковий платіж, який справляється до бюджету з юридичних осіб(підприємств, установ, організацій) і громадян.

Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.

Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів.

Державні податкові інспекції ведуть облік платників податків. Банки та інші кредитні установи відкривають рахунки платникам податків та інших обов'язкових платежів лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у державній податковій інспекції, і у триденний термін повідомляють про це державну податкову інспекцію.

Далі ми будемо зустрічатись з поняттям «об'єкт оподаткування», тому треба пояснити і це визначення.

Об'єктом оподаткування(тобто те, що обкладається податком) є доход(прибуток), добавлена вартість продукції(робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб. Існують й інші об'єкти оподаткування.

Види податків

В Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки.

До загальнодержавних податків належать:

1.Податок на добавлену вартість

2.Акцизний збір

3.Податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій

4.Прибутковий податок з громадян

5.Мито

6.Державне мито

7.Податок на майно підприємств

8.Податок на нерухоме майно громадян

9.Плата за землю

10.Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

11.Податок на промисел

12.Плата по відшкодуванню витрат на геологорозвідувальні роботи

13.Плата за спеціальне використання природних ресурсів

14.Плата за забруднення навколишнього природного середовища

15.Відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг

16.Внески до Фонду для заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

17.Внески до Фонду сприяння зайнятості населення України

18.Внески до Фонду соціального страхування України

19.Внески до Пенсійного фонду України

Загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою і справляються на всій території України.

До місцевих податків і зборів належать:

1.Готельний збір

2.Збір за парковку автомобілів

3.Ринковий збір

4.Збір за видачу ордера на квартиру

5.Курортний збір

6.Збір за участь у бігах на іподромі

7.Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

8.Податок з реклами

9.Збір за право використання місцевої символіки

10.Збір за право проведення кіно- і телезйомок

11.Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

12.Комунальний податок

13.Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

14.Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

Місцеві податки і збори, порядок їх сплати встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законодавством України, крім збору за проїзд автотранспорту, що прямує за кордон по території прикордонних областей, який встановлюється обласними Радами народних депутатів.

Суми місцевих податків і зборів зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцем знаходження (проживання) платника, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Крім цього, ще розрізняють прямі і непрямі податки.

Прямі податки-це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку. До них належать:податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з доходів громадян.

Непрямі податки-це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. До них належать, зокрема, податок на добавлену вартість і акцизний збір.

Види податків, зборів та інших обов'язкових платежів

Податок на добавлену вартість

Податок на добавлену вартість-це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення. Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності, що знаходяться на території України, міжнародні об'єднання та іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України. Ставку податку на добавлену вартість встановлено в розмірі 20 відсотків до оподаткувального обороту, який не включає податок на добавлену вартість. Контроль за сплатою податку на добавлену вартість з імпортних товарів під час переміщення через митний кордон України покладено на митні органи, всі інші питання, включаючи операції з імпортними товарами, знаходяться під контролем податкової служби України.

Акцизний збір

Акцизний збір-це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції). Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, тайого ставки затверджуються Верховною Радою України.

Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності-виробники або замовники товарів, а також ті, що імпортують підакцизні товари;громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України.

Податок на прибуток

Балансовий прибуток підприємства-це загальна сума його прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції(робіт, послуг) , в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій.

Платники податків:

Суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки(крім Національного банку України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Національний банк України і його установи(за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України.

Прибутковий податок з громадян

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні.

Об'єктом оподаткування у громадян, котрі мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, об'єктом оподаткування є доходи, одержувані з джерел в Україні.

Державне мито

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженними на те органами.

Плата за землю

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Податок на промисел

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин

Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм вартості, включаючи підприємства, які здійснюють видобуток корисних копалин. Плата введена з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцезнаходженням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку і охороні.

Усі ліси України є власністю держави

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів.

Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування.

З метою раціонального і бережливого користування лісовими ресурсами Лісовим кодексом України введена плата за спеціальне використання лісових ресурсів.

До лісових ресурсів належать:деревина технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів

Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів вносять усі суб'єкти підприємницької діяльності-водокористувачі незалежно від форм власності, в тому числі підприємства гідроенергетики та водного транспорту.

Місцеві податки і збори

Місцеві податки і збори:

1.Готельний збір

2.Збір за прковку автотранспорту

3.Ринковий збір

4.Збір за видачу ордера на квартиру

5.Курортний збір

6.Збір за участь у бігах на іподромі

7.Збір за виграш на бігах

8.Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі н іподромі

9.Податок з реклами

10.Збір за право на використування місцевої символіки

11.Збір за право проведення кіно-і телезйомок

12.Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

13.Комунальний податок

14.Збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон

15.Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

Отже, основне в податковій політиці на сучасному етапі в Україні є реформування податкової системи в напрямах:

1.Зниженнязагального рівня податкового тягаря

2.Забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом запровадження інвестиційних пільг

3.Реалізації соціальної спрямованості податкової системи

4.Удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків

5.Удосконалення для виконання вищезазначеного правової бази оподаткування, закріплення податкової системи України в Податковому кодексі.

Для того щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі-розширенню їх виробництва вона має поєднуватися з такими заходами:

1.Комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечили б активізацію інвестиційної діяльності комерційних банків, через те що власних коштів підприємств недостатньо для проведення серйозної інвестиційної політики в умовах спрацьованості більшості основних фондів підприємств.

2.Активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності, що дасть можливість власникам і менеджерам отримувати прибутки від виробництва та інвестування і зацікавить їх в інвестуванні коштів.

3.Демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, а розширенням виробництва.

4.Стабілізацією інфляційних процесів, що посилять привабливість інвестицій.

5.Політичною і правовою стабілізацією, які сприятимуть зростанню впевненості підприємців в майбутньому і стимулюватимуть їх до інвестування в економіку.

Податки-це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Податкова політика-це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей-збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.

Бюджет-це розпис доходів і видатки держави, підприємства чи окремої особи на певний строк.

Мито-це податки на імпортні, експортні та транзитні товари.

Акцизний збір-це непрямий податок на високорентабельні товари, що включається до ціни цих товарів.

Податок на добавлену вартість-це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення.

Прямі податки-це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку. До них належать:податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з доходів громадян.

Непрямі податки-це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. До них належать, зокрема, податок на добавлену вартість і акцизний збір.

Товарне виробництво: суть, умови виникнення, основні ознаки, види

Товарне виробництво -- виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Дві обов'язкові передумови необхідні для виникнення і функціонування товарного виробництва:

1. Наявність суспільного поділу праці.

2. Економічне відокремлення виробників.

Товарне виробництво буває двох видів:

1. Просте - існує поряд з натуральним.

2. Розширене - означає кінець натурального. товаром стає навіть праця.

І інших двох видів:

1. Зі стабільним набором товарів

2. З безперервно обновлюваним (більш сучасне)

Пізніше до товарного виробництва додається також нетоварний сектор - наука, освіта, суспільна безпека.

Також є дві стадії обміну:

1. бартерний

2. грошовий

Основні загальні ознаки товарного виробництва:

§ суспільний поділ праці;

§ економічна відособленість виробників;

§ еквівалентність відносин;

§ ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;

§ визнання суспільного характеру праці через ринок;

§ здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;

§ виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;

§ конкуренція.

Еволюція товарного виробництва

Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику «Україна і світ», характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ ст. з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється у відповідності до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці - виготовлення окремих деталей складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація - виробництво декількох товарів.

Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв'язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.

Господарське відокремлення виробників пов'язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник - це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду - тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне. Виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка ускладнює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.

Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і організаційно-економічні відносини можна виділити два види товарного виробництва: просте товарне виробництво та розширене (розвинуте) товарне виробництво. Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.

Другим з'явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.

Впродовж ХVІІ-ХІХ ст. розширене товарне виробництво поступово набуло загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товару. Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу відокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку. Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового комплексу і т.і. Роль неринкових форм національного багатства в суспільстві чимдалі зростає. Зрештою, сучасна економіка є змішаною в тому відношенні, що поєднує товарні - як провідні і визначальні - та нетоварні зв'язки.

Характеристика товарного виробництва

Товарне виробництво - така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

§ відкрите господарство;

§ розподіл праці;

§ непрямі зв'язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.

Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

Один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: «Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…».

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці:

§ міжнародний поділ праці (між країнами);

§ загальний (між великими секторами національної економіки: промисловістю, сільським господарством тощо);

§ особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);

§ одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий - внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво - обмін - споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.

Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв'язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.

Причини виникнення товарного виробництва

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна відособленість товаровиробників - це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

3 економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто що ґрунтуються на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу - бартерне господарство, вищу - грошове господарство.

В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар - гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:

§ суспільний поділ праці;

§ економічна відособленість виробників;

§ еквівалентність відносин;

§ ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;

§ визнання суспільного характеру праці через ринок;

§ здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;

§ виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;

§ конкуренція.

Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене).

Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо.

Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.

Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший - із стабільною, другий - з безперервно обновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали - чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин - бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостерігається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5-6 років. Є підстави вважати, що на рубежі XX-XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові.

Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.

Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва. науково-технічного прогресу.

Основні напрямки зовнішньоекономічної політики України

Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992 р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993 р.). Концепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв'язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності України

Суб'єкти господарської діяльності України, державні органи та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами, які встановлено Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність". До таких принципів належать:

· Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

· Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

· Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.

· Принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

· Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

· Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів, дотримання вимог антимонопольного законодавства.

В своїй діяльності держава керується також принципами оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, обов'язковості розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті (на території України запроваджується обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом України і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів України. Обов'язковому розподілу підлягає виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України).

Також існує принцип митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, який полягає в тому, що Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Верховна Рада України.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Україна може запроваджувати ліцензування і квотування експорту та імпорту.

Зовнішні зв'язки України

Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає у встановленні зовнішніх зв'язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями - партнерами міжнародної діяльності. Зовнішні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян. Такі зв'язки України можуть бути представлені наступною схемою.

Схема 1. Зовнішні зв'язки України.

Зовнішні зв'язки проявляються у видах зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюють суб'єкти цієї діяльності. Можливими видами зовнішньоекономічної діяльності є:

· експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

· надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

· наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

· міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

· кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України;