Перспективи розвитку бюджетної системи України

Спеціальний фонд державного бюджету формується за рахунок коштів державних цільових фондів, власних надходжень та спеціальних видатків бюджетних установ та організацій. Обов'язковою умовою функціонування спеціального фонду є те, що видатки здійснюються лише в межах коштів, одержаних на цю мету в даному фонді. Задишки коштів на кінець року зараховуються на рахунки спеціальною фонду (держаних цільових фондів та бюджетних установ та організацій по власних надходженнях) для проведення видатків у наступному році.

Реформа сукупних державних витрат повинна стати основою для реформування системи формування доходів бюджетів різних рівнів та визначити критерії кількісного розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи по вертикалі.

Реформа бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, пов'язана із реформуванням податкової системи України, зокрема переглядом структури та переліку державних податків, розширенням ролі та частки місцевих податків і зборів, запровадженням регіональних (обласних) податків і зборів. За рахунок цього мають бути створені передумови для радикального зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, зміни джерел формування дохідної бази цих бюджетів.

У процесі реформи бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні має бути розв'язана проблема державної стандартизації бюджетних видатків. Це означає, що в межах усієї території України державні та громадські послуги мають надаватись у гарантованих обсягах і бути за якістю не нижчими, ніж у середньому по країні. Ось чому в законодавчому порядку слід визначити державні мінімальні соціальні стандарти державних і громадських послуг [12, 212].

Що стосується обов'язкових завдань органів місцевого самоврядування, то в їх межах ці органи мають надавати державні та громадські послуги на рівні не нижчому, ніж це буде передбачено державними мінімальними соціальними стандартами.

Переведення місцевих бюджетів на власну дохідну базу, запровадження державних мінімальних соціальних стандарті в створять ситуацію, за якої частина органів місцевого самоврядування не матиме достатніх дохідних джерел для забезпечення обов'язкових завдань щодо надання державних і громадських послуг на рівні державних стандартів. Це пов'язано з об'єктивними причинами, зокрема такими, як нерівномірність розміщення продуктивних сил і податкової бази. Інша ж частина органів місцевого самоврядування, навпаки, матиме значний надлишок фінансових ресурсів, забезпечивши фінансування не тільки обов'язкових, а й факультативних завдань.

За роки незалежності України в державі зроблені реальні кроки щодо реформування бюджетної системи. Встановлені прозорі правила поведінки учасників бюджетного процесу. Відбулися радикальні перетворення у сфері міжбюджетних відносин. Урядом запроваджена єдина методика бюджетного забезпечення потреб соціально-культурної сфери, соціального захисту населення.

Звичайно, в будь-якій математичній формулі неможливо урахувати всі територіальні особливості. Для такої мети передбачено заходи додаткового коригування - це надання додаткових дотацій або субвенцій.

Як свідчить аналіз, більшість звернень, що надходять до Міністерства фінансів з регіонів, пов'язані не з механізмом розподілу ресурсу, а взагалі з його обсягом. Розрахунки дотацій вирівнювання місцевих бюджетів пройшли еволюцію від їх перерозподілу на рівні обласного бюджету до розподілів за останні два роки безпосередньо до рівня районів і міст обласного значення як повноправних учасників бюджетного процесу.

Водночас сьогодні є необхідність у вдосконаленні формули розподілу дотацій вирівнювання до бюджетів місцевого самоврядування на районному рівні, до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення. З цією метою Міністерством фінансів України був прийнятий відповідний законопроект, який дав змогу врахувати ці проблеми [18, 10].

Ще одним аспектом удосконалення бюджетних відносин залишається проблема надання субвенцій, насамперед на видатки, пов'язані з соціальним захистом населення. Практика рахунків по пільгах і субсидіях для населення визначених послуг давно себе пережила і вимагає термінового переходу до адресної виплати таких сум безпосередньо громадам, і уряд працює в цих напрямах.

Однак бюджетні проблеми місцевого самоврядування неможливо розв'язати лише в площині самого бюджету. Шляхом перерозподілу коштів проблеми не розв'яжемо, хоча і це потрібно робити. Необхідно зміцнити економічну базу місцевого самоврядування, розкрити потенціал місцевої та громадської ініціативи.

Бюджетний процес на сьогодні є абсолютно прозорим. Уряд приділяє увагу підвищенню ефективності державних ресурсів. Для вирішення завдань удосконалення управління фінансовою складовою залучаються провідні наукові установи нашої держави. Запроваджено та постійно вдосконалюється нова технологія інформаційної підтримки прийняття рішень, складання бюджету. Запроваджена корпоративна робота всіх учасників бюджетного процесу, починаючи зі складання державного бюджету і закінчуючи аналізом його виконання. Створено типову інформаційну систему місцевих бюджетів, яка послужить базою для впровадження комплексної системи управління фінансового державного рівня, комплексний програмний продукт, який дає можливість неупереджено підходити до формування всіх бюджетних показників.

Іншим важливим напрямом є підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів. Нам необхідно провести системну роботу щодо оптимізації кількості державних цільових програм, щоб визначити найпріоритетніші та необхідні державі програми та забезпечити їх належним фінансуванням.

Пропонується продовжити впорядкування та оптимізацію бюджетних установ. Незважаючи на ряд позитивних зрушень, які відбулися із впровадженням бюджетної реформи і подальшого її розвитку, потребує проведення також реформа адміністративно-територіального устрою податкової реформи.

Міністерство водночас працює над удосконаленням податкового бюджетного законодавства, зокрема з урахуванням пропозицій народних депутатів вдосконалюється Бюджетний кодекс України. Також готується ряд законопроектів, які дадуть можливість значно поліпшити цю роботу.

Першим кроком до зміцнення системи міжбюджетного фінансування має бути досягнення певного ступеня консенсусу щодо найважливішого кола відповідальності для кожного рівня влади та ступеня децентралізації, пов'язаного з цим розподілом відповідальності (концепція міжбюджетного фінансування).

Другий крок до зміцнення правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування полягає у перегляді чинних законів й у виправленні найбільш явних невідповідностей. Це дасть змогу підвищити прозорість системи, а також заповнити її прогалини, особливо щодо ключових питань функціонування системи (методики розрахунку міжбюджетних трансфертів). Паралельно потрібно буде вносити зміни до законів "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації". Найважливіші питання, які нині відсутні в даному законі, такі: правила й процедури делегування повноважень місцевими органами іншим півням влади (як нижчим так і вищим), а також правила й процедури відкликання повноважень; правила фінансування, необхідного для реалізації делегованих повноважень від одного рівня влади до іншого, а також визначення термінів "комунальна власність" та "комунальне майно" місцевих органів влади різного рівня.

Внаслідок щорічної зміни правил формування місцевих бюджетів, неузгодженості окремих положень, стара система сприяла непередбачуваності й непрозорості. З встановленням чітких правил, органи влади усіх рівнів мають їх дотримуватися, і дотримання правових положень має вирішальне значення для поліпшення роботи бюджетної системи [7, 65].

Найсерйознішою проблемою, породженою старою системою, є незацікавленість місцевих органів влади у збільшенні надходжень. Будь-яке збільшення місцевих надходжень, або заходи по зменшенню видатків, зводяться нанівець зменшенням частки регулюючих податків або трансфертів. Щорічні зміни нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, що спрямовуються до місцевих бюджетів, не задавали стимулів до збільшення надходжень; очевидно, підвищення рівня автономії дасть змогу посилити зв'язок між послугами та затратами.

Ще одним елементом вдосконалення системи міжбюджетного фінансування є система трансфертів. Основне завдання трансфертів -вирішувати проблему вертикальної незбалансованості - наслідок невідповідності між відповідальністю за видатки та податкоспроможністю (можливостями збору податків на місцевому рівні). Основними характерними рисами системи трансфертів, що впливають на усю систему міжбюджетних відносин, є її передбачуваність та стимули, які вона створює для всіх рівнів управління.

Першим критерієм ефективності системи трансфертів є її здатність забезпечити місцеві органи влади ресурсами, достатніми для виконання покладених на них зобов'язань. Другим критерієм ефективності є забезпечення достатніх зборів податків місцевими органами влади та уникнення фіскального дефіциту. Третім критерієм ефективності є ступінь, до якого вона здатна забезпечити справедливість. Стара система базувалася на розподілі фінансових ресурсів між регіонами, що склався раніше (принцип від досягнутого рівня).

Важливим кроком на шляху зміцнення системи трансфертів є визначення цілей, яких вона має досягти, та загальної суми, яка розподілятиметься у вигляді трансфертів. Світовий досвід передбачає три основні підходи:

- певна визначена частка надходжень до державного бюджету, прив'язана або до конкретного податку, або до надходжень в цілому;

- спеціальне політичне рішення;

- відшкодування витрат.

Третім кроком є визначення способу розподілу ресурсів. Здебільшого у розподілі між органами влади різних рівнів використовуються чотири основні підходи:

- застосування формули;

- принцип деривації;

- спеціальні процедури;

- відшкодування коштів.

Що стосується трансфертів, які передбачають заохочення певних видатків, найбільш відповідним підходом є, очевидно, відшкодування коштів. Досвід інших країн показує, що для виправлення вертикальних і горизонтальних дисбалансів найефективнішим є розподіл на базі формули. Міжнародний досвід пропонує три можливості:

- формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можливості;

- формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливостей;

- формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних частинах на душу населення.

Формули, що включають як потреби у видатках, так і фінансові можливості, створюють можливості повного вирівнювання. Вони найскладніші і, можливо, найточніші, потребують найбільшої кількості даних. Формули другого типу ігнорують основний аспект (потреби у видатках і фінансові можливості), однак вимагають меншої кількості даних. Останній вид формул - найменш ефективний з погляду вирівнювання, однак вимагає також найменше даних. На ефективність наведених формул значною мірою впливає точність вимірювання фінансових потреб і фінансових можливостей [12, 213].

Стара бюджетна система не забезпечувала стимулів для належної оцінки ризиків, пов'язаних із місцевими запозиченнями. Міжбюджетні позики не проходили оцінки якості і виплачувалися на підставі передбачуваних потреб. Великі суми коштів, що виникали внаслідок перерахунку нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів з початку бюджетного року, відносились на взаєморозрахунки. Відсутність механізму реалізації вилучення збільшувала і до того значні суми взаємозаборгованості. Все це породило загальну атмосферу небажання структур нижчого рівня вживати заходи для погашення позичок, наданих їм органами влади вищого рівня. Все це сприяло погіршенню і до того слабкої фіскальної дисципліни в органах влади нижчого рівня.

Щодо запозичень місцевих органів влади, то вони здебільшого носили форму випуску облігацій. Негативний досвід Одеси засвідчив, що бракує численних елементів, необхідних для розвитку місцевих ринків капіталу. Стара система не давала змоги прогнозувати та гарантувати джерела покриття, здійснити запозичення та прийняти оптимальний план.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної бюджетної системи - перспективи розвитку бюджетної системи України. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Ефективність функціонування бюджетної системи визначається багатьма об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Об'єктивні відображають стан економічної та фінансової системи у цілому і характеризуються насамперед обсягом виробленого ВВП та наявних фінансових ресурсів. Суб'єктивні чинники полягають у законодавчо встановлених засадах побудови бюджетної системи, серед яких визначальна роль належить принципам, що характеризують співвідношення окремих бюджетів у загальній системі.

Суть проблеми діалектичного взаємозв'язку між об'єктивними і суб'єктивними чинниками полягає у тому, наскільки встановлені принципи побудови бюджетної системи сприяють зростанню ВВП, нарощуванню та ефективному використанню фінансових ресурсів і, як наслідок, зростанню дохідної бази бюджету чи, навпаки, формують ідеологію пасивності та утриманські тенденції, коли головне не заробити, а вибити кошти, коли основним у бюджетному процесі стає питання, хто ділить бюджетний "пиріг".

Усі бюджети, що входять до складу бюджетної системи, самостійні. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. Воднораз при складанні й виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

Аналіз зазначених у законі принципів дає можливість зробити кілька висновків. По-перше, допущено неточність і неузгодженість окремих статей закону. Стаття 4 називається "Принципи бюджетного устрою". Це неправильно, адже бюджетний устрій сам визначає принципи побудови бюджетної системи. На це ж вказується у статті 3: "Бюджетний устрій -- це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи".

По-друге, окремі принципи -- повноти, достовірності, гласності, наочності -- аж ніяк не стосуються ні бюджетного устрою, ні бюджетної системи. Це принципи організації бюджетного процесу. Також до бюджетного процесу відноситься принцип єдності -- у такому вигляді, як його сформульовано в законі. Адже єдність бюджетної системи -- не об'єднання всіх бюджетів у єдине ціле -- зведений (консолідований) бюджет, а не наявність одного рахунка для доходів і видатків. Але такий бюджет як окремий фінансовий план не формується. Він, як зазначено у ст. 2, використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку. Тобто принцип єдності фактично не реалізується у побудові бюджетної системи України.

По-третє, в законі так чітко й не визначено, на яких принципах базується побудова бюджетної системи України. Принцип єдності, як зазначено вище, не досягається. Водночас виділяється досить розпливчастий принцип самостійності, однак тут же дається вказівка на необхідність урахування загальнодержавних інтересів.

Таким чином, можна сказати, що чітко встановлених принципів побудови бюджетної системи в Україні не встановлено. Фактично єдність бюджетної системи відсутня. Законом реально встановлюється тільки єдине керівництво бюджетною системою і бюджетним процесом. Самостійність же не окреслена чітко й однозначно. За таких умов бюджет стає погано керованим, бо за нього не відповідають повністю ні вищі владні структури, ні місцеві органи.

Єдність бюджету забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів та єдиною системою видатків бюджету. При цьому допускається перерозподіл коштів між бюджетами як шляхом прямого вилучення чи передачі частини доходів, так і шляхом бюджетного регулювання, тобто встановленням нормативів розподілу доходів виходячи із рівня забезпеченості кожного бюджету. Принцип єдності проявляється в організації керівництва процесом складання і виконання бюджету із єдиного центру. Оскільки затверджується зведений бюджет, у його складі затверджуються і центральний бюджет, і відповідні регіональні зведені бюджети в загальному їх обсязі. В цих умовах єдино можливою технологією процесу бюджетного планування є затвердження бюджету за системою "згори--донизу". При цьому не має практичного значення, в якому порядку і в якій послідовності йде складання проекту бюджету: "знизу-- догори", "згори--донизу" чи паралельно. Головне, що поки не буде прийнято бюджету вищого рівня, неможливе затвердження і бюджету нижчого рівня.

Органи влади нижчого рівня не можуть ігнорувати і не виконувати встановленої бюджетної процедури і затверджених на більш високому рівні показників їх бюджету.

Нові економічні відносини потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми потрібно: зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу і економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з мстою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріорітетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти; при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади й управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів; надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджети України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Раді України. - 1996. - № 30.

2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року . - К.: Атіка, 2001. - 80 с.

3. Закон України про бюджетним кодекс України // Відом. Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38.

4. Буряченко А.Є. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України // Фінанси України. - 2002. - № 6. - С. 139 - 144.

5. Бюджетна система України: Навч. посіб. / С.І.Юрій, Й.М.Бескид, В.Г.Дем'янішін та ін. - К.: НГОС, 2000. - 400 с.

6. Кириленко О.П. Фінанси (теорія та вітчизняна практика):Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2002. - 212 с.

7. Колодій С.Ю. Децентралізація бюджетної системи та економічне зростання // Фінанси України. - 2001. - № 3. - С. 63-68.

8. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б. Бюджетна система. - К.: КНЕУ, 2002. - 336 с.

9. Опарін В.М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні // Фінанси України. - 2000. - № 9. - С. 126 - 130.

10. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч. посіб. - Черкаси: Відлуння, 1999. - 376 с.

11. Парижак Н.В. Формування ефективної бюджетної системи України //Фінанси України. - 1998. - № 1. - С 19-21.

12. Сидоренко В. Реформування бюджетної системи України // Збірник наукових праць НАДУ при Президентові України. - К., 2005. - вип. 1. - С. 212 - 215.

13. Формування і функціонування бюджетної системи України [Монографія] / С.О.Булгакова, О.Т. Колодій, Л.В.Єрмошенко та інші; за заг. Ред. А.А.Мазаракі. - К.: Книга, 2003. - 344 с.

14. Штурм Р. Бюджет. -- СПб.: Типография товарищества "Общественная польза", 1899. -- 600 с.

15. Юрій С. І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. -- К.: ШОС, 2000. -- 400 с.

16. Яковлів А. Історія джерел українського права: Литовсько-Руська доба / Українська енциклопедія. -- Т. 1. -- 634 с.

17. Якулъ І. Є. Бюджетна політика України // Фінанси України. -- 1998. -- № 2. -- С. 48--51.

18. Ярошенко Ф. Бюджетна система реформується // Віче. - 2003. - № 5. - С. 9-10.

Размещено на Allbest.ru