Главная
Коллекция "Otherreferats"
Финансы, деньги и налоги
Управління сферою фінансових послуг в Україні
Управління сферою фінансових послуг в Україні
Основні принципи управління фінансовою системою в Україні. Утвердження нового механізму управління фінансовою сферою. Зміна типу організації фінансової системи. Доцільність штучного розмежування контурів обертання при вирішенні фінансових проблем.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.10.2012 |
| Размер файла | 34,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Управління сферою фінансових послуг в Україні
Зміст
- Вступ
- 1. Основні принципи управління фінансовою системою в Україні
- 2. Утвердження нового механізму управління фінансовою сферою
- 3. Зміна типу організації фінансової системи
- Література
Вступ
Однією з найгостріших проблем розробки стратегії виходу України з затяжної кризи є проблема поетапного і системного поєднання заходів, спрямованих на досягнення фінансової і виробничої стабілізації. Саме від цього залежить процес розв'язання завдань реформування економіки, здобутки і втрати процесу трансформації суспільства.
Поняття "фінанси" у країнах з розвинутою ринковою економікою все більше ускладнюється і все тісніше пов'язується з розширеним відтворенням суспільного продукту інтенсивного типу. "За останні п'ятнадцять років фінанси розширили свої межі, наголос тепер робиться на пошукові шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів та на інвестуванні в активи чи проекти, що приносять високі доходи за найменшого ризику" Ейсан Нікбах, Анжеліно Гроппелі. Фінанси, Київ, Видавництво "Основи", 1993р. стор. 5 3 Н. Околітенко " Повчимося у Форда"// Урядовий кур"єр, 9. 04.1995. . Входження економіки України у ринкове середовище вимагає перегляду ролі і сутності об'єктивної економічної категорії "фінансові відносини" і перегляду самої організації управління фінансовими відносинами та послугами у зв'язку з тими принциповими змінами, які відбуваються у процесі трансформації економіки. При цьому перегляді слід виходити з особливостей взаємозв'язку економічної ролі держави і ринкових регуляторів, підкреслюючи їх відтворювальну спрямованість і міжнародний аспект. Фінансові відносини можна визначити як сукупність економічних стосунків, що становлять серцевину господарського механізму і виражають відносини між суб'єктами господарювання (включаючи державу) по утворенню і використанню грошово-кредитних коштів з метою розширеного відтворення валового національного продукту, який агреговано відображає розвиток економіки держави, включаючи її входження в міжнародне співтовариство.
1. Основні принципи управління фінансовою системою в Україні
Сукупність фінансових інститутів, що поєднують певні фінансові відносини з утворення і використання відповідних централізованих і децентралізованих фондів коштів, являє собою фінансову систему України.
В умовах переходу до ринкової економіки всім інститутам фінансової системи приділяється велике значення, тому що вони вносять певний внесок у розвиток економіки держави. Однак, в інститутах, де фінансові відносини регулюються нормами, не погодженими з діями економічних законів, або суміжними фінансовими інститутами, вони створюють передумови чи безпосередньо діють на поглиблення економічної кризи. В даний час такими інститутами є інститути банківського кредитування, державного бюджету, а також діюча система безготівкових розрахунків, як усередині країни, так і в розрахунках із закордонними країнами. Різноманітна фінансова діяльність в Україні, регульована нормами різних фінансових інститутів, будується на економічній основі держави.
В більш широкому розумінні фінансова система охоплює не тільки фінансові потоки, а і відповідну їм інфраструктуру (сукупність фінансових установ) і включає всі фінансово-кредитні аспекти економічного розвитку.
В світлі сучасних підходів до механізму функціонування економіки фінансові відносини повинні розглядатись з позицій системно - структурного аналізу та фундаменталістських засад загальної теорії управління. Фінансові відносини, як і всякий цілісний організм, становлять собою певне системне утворення, що має ряд характерних загальних ознак.
Система - це множинність елементів, що у взаємодії і у взаємозв'язках один з одним створюють певну цілісність, єдність. Отже, економічна чи фінансова система - це не просто сума чи конгломерат, а певним чином упорядковані, скоординовані і субординовані множинності явищ економічного життя. Система - це комплекс взаємопов'язаних елементів на різних рівнях: народногосподарському, країни в цілому (макрорівень); структурних частин народного господарства - територій, підприємств, інших виробничих структур (мікрорівень). Ознаки системи - цілісність, складність економічного об'єкту, можливість його поділу на складові частини. Саме в системі окремі елементи виконують функції, орієнтовані на досягнення певних загальних цілей. Різні складові можуть бути об'єднані в ціле, але це ще не система, доки не сформований діючий механізм їх взаємозв'язку і взаємообумовленості.
Фінансова система включає в себе три основні складові частини: державні фінанси, фінанси підприємств і фінанси домашніх господарств. Державні фінанси - це сукупність грошових фондів, сконцентрованих у державних фінансових установах і призначених для здійснення властивих державі функцій, а також форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. Фінанси підприємств - це сукупність грошових фондів, що використовуються для організації виробничого і відтворювального процесу в межах даного об'єкту підприємницької діяльності та сукупність форм і методів їх формування і витрачання. Фінанси домашніх господарств - це грошові кошти населення, що складаються з грошових коштів громадян, отриманих на основі трудової, господарської та іншої діяльності або із спадщини. Для більш глибокого аналізу фінансової системи необхідно розглядати її складові з позицій структурного підходу.
Основа структурного методу - визначення методологічного примату взаємовідносин над складовими елементами в системі. Це дозволяє визначити не лише склад елементів, що входять в систему, але і характер взаємозв'язків між ними. Структурний підхід важливий ще і тому, що він дозволяє з'ясувати виникаючі принципово нові інтегральні (синергетичні) властивості всієї системи, котрі не властиві її окремим елементам чи простій сумі. Структура системи детермінується не тільки і не стільки властивостями її компонентів, скільки особливостями зв'язків та відношень між ними.
Системно-структурний підхід до аналізу соціально - економічних процесів передбачає застосування системного аналізу, заснованого на таких провідних принципах як цілісність, комплексність, динамічність взаємодії, взаємозалежності і взаємозв'язку елементів. Чим краще структурована система, чим краще досліджені зв'язки елементів, тим відкриваються ширші можливості їх якісного і кількісного вираження, застосування економіко - математичних, програмно-цільових методів, інформатизації та інше.
Системно-структурний аналіз передбачає цілу ієрархію систем різного порядку. Кожна система, будучи цілісним утворенням, може бути підсистемою іншої системи більш високого порядку. Так, зокрема, фінансова система є підсистемою системи функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, виробництва і споживання на всіх етапах економічного обороту.
Ступінь використання державою фінансів для регулювання економічного розвитку тісно пов'язаний зі створенням умов для функціонування ринку.
Фінансові відносини за своїм змістом мають виконувати регулюючу, стимулюючу, контролюючу і фіскальну функції. Однак, великі функціональні можливості фінансових відносин сьогодні використовуються мінімально і залишаються нерозкритими. Тому як ланка загальноекономічної системи вони в значній мірі випадають із макроекономічного регулювання, що і є однією з основних причин наростання фінансової кризи. Курс на регулювання економічних відносин лише фіскально-монетарними методами не на кожному етапі себе виправдовує і часто призводить до зіткнення економічних інтересів держави і суб'єктів господарювання. Для того, щоб мінімізувати опір ланок системи, необхідно у економічній політиці дотримуватись узгодження різних функцій фінансових відносин у процесі суспільного відтворення на всіх його стадіях, враховуючи те, що головне завдання фінансів - сприяння підвищенню ефективності виробництва, стимулювання його розвитку, економії витрат уречевленої та живої праці. Фінанси мають впливати на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, стимулювати ефективне використання матеріальних, трудових і грошово-кредитних ресурсів.
На Україні фінансове регулювання та стимулювання ефективності виробництва зараз знаходиться на стадії реформування і вимагає досконалого аналізу та прийняття відповідної нормативної бази.
Тому з метою ліквідації впливу негативних факторів на розвиток фінансових відносин та забезпечення економічної стабілізації фахівці рекомендують розробити і прийняти Концепцію фінансової політики і фінансової стабілізації України, що виходила б з позицій фінансових відносин як єдиної цілісної системи і враховувала вертикальні і горизонтальні потоки грошових коштів у кожному з секторів економіки і на макроекономічному рівні в цілому Степанкова Т. Роль фінансів у трансформаційному процесі в Україні // Фінанси Укр. - К., 1998. .
При цьому слід прийняти до уваги, що ступінь використання державою фінансів для регулювання економічного розвитку тісно пов'язаний iз створенням умов для функціонування ринку.
2. Утвердження нового механізму управління фінансовою сферою
Перехід до ринкової системи передбачає істотні зміни у взаємозв'язку між виробництвом і споживанням: замість централізованого управління поступово стверджується новий механізм їх взаємодії на основі макрофінансового регулювання. Макрофінансове регулювання передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на досягнення заданих макроекономічних цільових орієнтирів. Заходи макрофінансової програми, як правило, спрямовуються на ліквідацію дисбалансу між внутрішнім попитом і пропозицією, який проявляється у незадовільному стані платіжного балансу, зростанні інфляції і падінні виробництва. Особливість макрофінансового регулювання полягає у тому, що воно спрямовується на упорядковане регулювання економічних і фінансових потоків шляхом прийняття упереджувальних заходів по забезпеченню належного обсягу фінансування за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.
Аналіз трансформаційного процесу, який мав місце в Україні у 1992-1996 рр. показує, що він не носив системного характеру, проводився досить хаотично і не враховував глибинних структурних причин економічної кризи. Фінанси в цих умовах не відігравали ролі підсистеми загального економічного організму і виконували лише одну свою функцію - фіскальну. В Україні не була розроблена цілісна концепція проведення комплексної державної реформи, а хаотичне регулювання окремих її ланок призвело лише до економічних парадоксів і поглиблення структурної розбалансованості фінансів, власності і управління.
Економічна безпека України значною мірою залежить від стабільності фінансової сфери і потребує інституційних перетворень, спрямованих на відродження реального виробництва, що включено в інтернаціональні відтворювальні цикли розвитку на основі конкурентних переваг.
Криза, в якій опиняються країни з перехідною економікою, виникає не від надмірної участі держави в економіці, а від того, що вона не допрацьовувала на найголовніших напрямах.
У довгостроковому плані стратегія держави має орієнтуватись на зміну типу організації фінансової системи, що передбачає створення фінансового механізму, адекватного сучасним геоекономічним реаліям.
Ефективність функціонування фінансової системи залежить у першу чергу від сформованого механізму керування нею, основою якого є тип організації. Фінансові системи розвинених країн характеризуються принципово новим типом організації власне фінансової системи і фінансових ринків зокрема. Основою їх функціонування є формалізований механізм керування фінансовою системою, орієнтований саме на динаміку грошової маси (пропозиція грошей).
Структура фінансових ринків (їхніх інструментів і учасників) певною мірою детермінує систему пріоритетів і методів грошово-кредитної політики. Пріоритети жорсткої грошово-кредитної політики найефективніше визначаються при олігополістичній або квазіолігополістичній структурі фінансового ринку, на якому основним є Центральний банк, обмежена кількість провідних комерційних банків та окремі фінансові інститути. Важливу роль відіграє Центральний банк, який одночасно налагоджує зв'язок як з системою державних фінансів, так і з банківським співтовариством. Як державний інститут Центральний банк формулює фінансові пріоритети в бюджеті країни і веде свою реальну політику в цьому напрямі. Центральний банк є найбільшим суб'єктом грошово-фінансового ринку країни і тому, природно, зацікавлений у стабільності національної валюти і схильний керуватися досить жорсткими формальними критеріями грошової політики. Квазіолігополістична структура грошово-фінансових ринків і відповідної моделі сегментації фінансових ринків забезпечує достатню стабільність фінансової системи, що, у свою чергу, дає змогу дотримуватись жорстких номінальних параметрів грошово-фінансової політики. Нова системна якість такої політики полягає в тому, що вона підтримує сталу норму інфляції і задає низьку "фонову" динаміку неінфляційного приросту грошової маси зі швидкістю, яка дорівнює темпу приросту реального ВНП. Помірна інфляція - одна з можливих форм фінансової стабільності, проте лише за умови, що очікувана норма інфляції дорівнюватиме реальній або принаймні їхнє співвідношення не відчуватиме різких змін.
Новий тип фінансової і макроекономічної стратегії може бути застосований з максимальною ефективністю у випадку, коли в економіці створюється квазіолігополістична інституціональна структура фінансової системи і відповідний тип сегментації грошово-фінансових ринків. Ця структура дає початок такому типу економічної поведінки, який може бути описаний у термінах кооперативної гри. З урахуванням структури та платіжних виплат такої гри стратегія грошової влади базується на механізмові, що забезпечував би контроль за фінансовою системою, та можливостях для ефективного застосування стандартів жорсткої грошової політики. Стратегію ж недержавних фінансових інститутів можна пояснити за допомогою інструментарію моделей ціноутворення капітальних активів і теорії оптимальних інвестиційних портфелів. Засоби розподілу інвестиційних ресурсів найбільших фінансових інститутів в економіці детерміновані, з одного боку, граничною ефективністю грошових залишків, яка залежить від спрямування грошової бази, а з другого, сполученням граничної ефективності і ризиків різноманітних типів фінансових активів. Якщо динаміка грошової бази цілком визначається грошовою владою як монопольного органу, вона стає найважливішим джерелом непевності, а кооперативна стратегія (гра) позбавлена змісту. Істотна зміна ситуації відбувається в тому випадку, коли офіційний гравець на фінансовому ринку обирає стратегію співробітництва (кооперації) і жертвує частиною своїх повноважень заради підвищення ефективності грошової політики.
Коли фінансова політика ніби поглинається грошовою, то закладаються основи для співробітництва великих фінансових інститутів. У цьому випадку засоби розподілу фінансових ресурсів визначаються переважно комбінаціями граничної ефективності й очікуваних ризиків. З наближенням фінансової системи до стану рівноваги гранична ефективність фінансових активів, у свою чергу, наближається до граничної ефективності грошових залишків, а непевність цілком залежить від ризиків, що визначаються як варіація очікуваних норм рентабельності активів. У таких умовах стратегія співробітництва дозволяє запобігати або істотно згладжувати фінансові шоки, фінансові гравці намагаються мінімізувати ризики та наповнити свої портфелі.
Замість двох центрів грошово-фінансової політики і двох потенційно конкуруючих систем фінансових пріоритетів виникає єдиний центр і єдина система пріоритетів. Не існує окремої, по суті, незалежної системи фінансових пріоритетів, що пов'язана із забезпеченням економічного зростання, соціальними витратами, бюджетними витратами чи іншої системи пріоритетів, націленої на підтримку стабільності валюти, грошового обігу, фінансових ринків. Складається єдина непримусова система фінансових пріоритетів, єдиний механізм керування фінансовою системою.
3. Зміна типу організації фінансової системи
Змінюється тип організації фінансової системи. Керування фінансами означає не активне (або інтерактивне) керування попитом і пропозицією на грошовому ринку, не коригування фінансової кон'юнктури, а керування грошово-фінансовими агрегатами, їхньою динамікою і структурними співвідношеннями.
У перехідній економіці при вирішенні фінансових проблем зважають на доцільність штучного розмежування контурів обертання.
Фінансова система в економіці, яка трансформується і на ринках, що розвиваються, організована таким чином, що взаємовідносини між грошовою владою і найбільшими фінансовими інститутами далекі від стратегії кооперативної гри (у державах, які виступають у ролі або основного джерела, або основного споживача фінансових ресурсів, надзвичайно слабкі зв'язки між фінансовим сектором і інвестиційними галузями тощо). Фінансова система пострадянських економік, яка виконує насамперед функцію перерозподілу ресурсів, поділена на багато локальних підсистем, дії яких не скоординовані між собою. У ній відсутній також єдиний механізм і єдина система критеріїв керування. Замість цього існують різні ізольовані механізми і критерії, які найчастіше несумісні. Стабілізація стає високопріоритетною метою через труднощі з погашенням державної заборгованості і розглядається передусім як вирішення проблем держбюджету. Фінансові проблеми вирішуються окремо (наприклад, проблема дефіциту державного бюджету).
Нові стратегічні підходи до фінансової і в цілому до макроекономічної політики мають будуватися, по-перше, на поглинанні фінансової політики її грошовою складовою, що веде до істотного підвищення пріоритетності неінфляційної стабільної грошової політики і значного зниження частки національного доходу, що перерозподіляється через бюджетний механізм; по-друге, на взаємодії грошової влади і найбільших незалежних фінансових інститутів, тобто макроекономічна політика економіко-фінансової стабілізації має утвердитись у реалії ефективної кооперативної гри агентів фінансово-монетарної системи.
Реальна стабілізація можлива тільки на основі фінансової стратегії кооперативного типу, яка:
виходить у першу чергу з проблем фінансової системи як єдиного організму, а не лише з проблем наповнення держбюджету;
розглядає інвестиційну активність як похідну від системних рис фінансового механізму;
оперує категоріями фінансових ринків, а не різними видами угод;
емісійна діяльність розглядається як специфічний інструмент макроекономічної політики Коломієць Г. М., Ушакова Н.Г. Загальні принципи політико-економічної стратегії України в сучасному геофінансовому просторі, 2000. .
Заходи для стимулювання інвестиційної активності мають передбачати формування спеціальних механізмів, що перешкоджатимуть переливу капітальних активів з виробничої сфери до спекулятивної. Для цього вони повинні утримувати кругообіг капіталу в межах відтворювального процесу, вирівнювати норму прибутковості і привабливість операцій у спекулятивній та виробничій сферах.
Необхідно створити особливу субсистему грошового обігу через інвестиційні рахунки з метою утримання капіталу у виробничій сфері та залучити притоки капіталовкладень у розвиток виробництва. Для цього треба ввести особливий режим прямих амортизаційних відрахувань підприємств через систему інвестиційних рахунків з обмеженим їхнім використанням (тільки для капітального будівництва, закупівлі устаткування), оплатою НДДКР.
Формування такого контуру грошового обігу потребує прийняття таких заходів відновлення інвестиційної активності у виробничій сфері:
створення спеціальних інститутів розвитку, що забезпечують фінансування інвестиційних проектів на пільгових умовах, і надання державних гарантій під виробничі інвестиції;
звільнення від оподатковування прибутку підприємств, що використовують на інвестиційні цілі та НДДКР і зараховують на інвестиційні рахунки;
широке застосування технологій прискореної амортизації;
обмеження емісії цінних паперів завдяки залученню засобів на виробничі капіталовкладення з їхніми накопиченнями на інвестиційних рахунках.
Через цей контур грошового обігу вирішується завдання цілеспрямованого керування грошовою емісією, яка спрямовується через систему інвестиційних рахунків з метою збільшення пропозиції грошових ресурсів у виробничій сфері. Забезпечується балансування додаткової грошової і товарної пропозиції, досягається регульоване обмеження інфляційного ефекту грошової емісії, якій повертається базова функція авансування економічного зростання. Перед тим, як додаткові гроші матеріалізуються і збільшують попит на споживчому ринку, вони виконують роль посередника у процесі розширення відтворення і збільшення пропозиції товарів та послуг через виробничі інвестиції.
Інституційні перетворення фінансової системи передбачають інноваційне спрямування інвестиційних контурів, які концентрували б обмежені ресурси держави на пріоритетних з геоекономічної точки зору напрямах, посилюючи і розвиваючи конкурентні переваги країни з високим рівнем розвитку, формуючи ефективний попит на виробничий капітал.
Необхідно внести у науково-промислову політику суттєві корективи, які націлені не на абстрактне прискорення науково-технічного прогресу, а на комплексне формування і розширене відтворення провідного технологічного укладу - індустріального та інформаційно-індустріального, який має стати основою економічного розвитку України у довгостроковій перспективі. Стратегія структурної адаптації промисловості можлива тільки на базі реорганізації науково-технічного комплексу, активізації дослідницької та інноваційної діяльності. Вирішення цих завдань потребує ефективного державного регулювання цієї сфери економіки. Заходами державного регулювання має бути подолано розрив між науково-технічною та інвестиційною політикою, що стимулюватиме перехід до комплексних інноваційно-інвестиційних програм. Об'єктом державного регулювання повинна стати інтеграція науково-технічних закладів та промислових підприємств, що дасть можливість ліквідувати розрив між наукою та виробництвом, створити науково-виробничі комплекси, що вироблятимуть високоякісну продукцію, яка конкуруватиме на вітчизняному та світовому ринках. Пріоритетна підтримка передових розробок у галузі військово-наукової діяльності, науково-технічних розробок, фундаментальних досліджень, агротехнологій створює засади для формування сучасної структури економіки і сприяє виникненню значних експортних можливостей, які дозволяють вийти на зовнішні технологічні ринки.
Введення цієї системи заходів дасть змогу організувати утримання капіталу у виробничій сфері, запобігти відтоку капіталу з реального сектора економіки в спекулятивний і за кордон. Це, у свою чергу, допоможе налагодити цілеспрямоване керування пропозицією грошових ресурсів, спрямує їх насамперед на інвестиційні цілі.
Політика регулювання фінансових ринків має передбачати заходи для зниження прибутковості спекулятивних операцій, що пов'язані з виробничими інвестиціями. Передусім необхідно усунути підвищену принадність операцій у сфері обертання, зокрема, надання послуг Національного банку по збереженню вільних засобів комерційних банків на його депозитних рахунках, механізми опосередкування бюджетних витрат кредитами комерційних банків, установлення надвисоких ставок прибутковості державних зобов'язань. Останні мають бути знижені до рівня, що не перевищує середню норму прибутку у виробничій сфері з вжиттям необхідних заходів.
Таким чином, політико-економічна стратегія держави має базуватися на геоекономічних реаліях для забезпечення на практиці цілісності національної грошово-фінансової системи, комплексному здійсненні інституційно-структурних, промислово-інвестиційних, монетарно-кредитних, бюджетно-податкових, соціально-демографічних, зовнішньоекономічних заходів впливу на сучасну національну економіку з метою створення стимулів для господарчих суб'єктів, розвитку конкурентоспроможної продукції, впровадженні нових технологій на світовому ринку.
фінансова сфера україна механізм
Література
1. Актуальные вопросы глобализации. Материалы Круглого стола // Международная экономика и международные отношения. - 1999. - № 4-5.
2. Василик О.Д. Державні фінанси України. - Київ: Вища школа, 1997.
3. Вознесенский Э.А. Финансы как стоимостная категория. - М.: Финансы и статистика, 1985.
4. Ейсан Нікбах, Анжеліно Гроппелі. Фінанси. - Київ: Видавництво "Основи", 1993.
5. Жан К., Савона П. Геоэкономика: господство экономического пространства - М., 1997.
6. КОЛОМІЄЦЬ Г. М.,, УШАКОВА Н.Г. Загальні принципи політико-економічної стратегії України в сучасному геофінансовому просторі, 2000.
7. Околітенко Н." Повчимося у Форда" // Урядовий кур"єр, 9.04.1995.
8. Степанкова Т. РОЛЬ ФІНАНСІВ У ТРАНСФОРМАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ. - К., 1998.
9. Финансы СССР. - М.: Финансы, 1979.
10. Чантладзе В.Г. Вопросы теории финансов. - Тбилиси, 1979.
11. Экономическая энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия 1980, т.4.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Нормативно-правові основи управління фінансовою діяльністю підприємства в Україні. Оцінка ефективності управління фінансами на прикладі ФГ "Агроподілля". Аналіз можливостей сучасних інформаційних систем для оптимізації фінансової діяльності організації.
дипломная работа [2,4 M], добавлен 15.09.2014Сутність фінансової стійкості, її значення для діяльності суб'єктів господарювання. Типи фінансової стійкості та основні фактори, які впливають на неї. Аналіз фінансової стійкості ТОВ "Освіта України". Шляхи удосконалення управління фінансовою стійкістю.
дипломная работа [675,4 K], добавлен 18.12.2013Поняття фінансового управління, його методи та завдання. Фінансова модель підприємств. Етапи математичного моделювання і стратегія управління фінансовою діяльністю та стійкістю підприємства. Моделювання фінансових стратегій на мікроекономічному рівні.
контрольная работа [25,3 K], добавлен 11.07.2010Управління фінансами як система методів і форм організації фінансових відносин, його об'єкти та суб'єкти. Організаційні структури у складі фінансового апарату. Функціональні складові в управлінні фінансами. Державні органи управління фінансами в Україні.
презентация [109,8 K], добавлен 16.06.2016Сутність, значення та місце фінансової стратегії у системі стратегічного управління підприємством. Види фінансових стратегій, принципи та методи їх розробки. Визначення фінансової позиції ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" у матриці фінансових стратегій.
дипломная работа [237,0 K], добавлен 02.03.2014Оцінка показників фінансової діяльності підприємства. Оцінка ймовірності банкрутства. Аналіз системи управління попередження банкрутства підприємства та шляхи її вдосконалення. Розрахунок збитків внаслідок надзвичайної ситуації (вибуху) на заводі.
дипломная работа [965,5 K], добавлен 17.04.2013Досвід державного управління ФС країни провідних Європейських держав. Удосконалення та оптимізація адміністративно-правового механізму державного управління фінансовою системою України як головного чинника стійкої фінансово-економічної безпеки країни.
дипломная работа [347,5 K], добавлен 16.01.2017Поняття фінансів та фінансової системи. Фінанси - економічна категорія, містить економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. Поняття управління фінансами. Органи та методи управління фінансами. Фінансове прогнозування.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 30.12.2008Розробка комплексу задач "Вдосконалення системи управління залученням позикового капіталу з метою забезпечення фінансової стабільності підприємства". Аналіз складу та структури позикових фінансових ресурсів ДП "Діапазон" в динаміці.
курсовая работа [69,5 K], добавлен 10.09.2007Сутність та особливості фінансових послуг. Фондовий ринок як складова ринку фінансових послуг. Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва у сфері надання фінансових послуг в Україні та за кордоном. Перспективи розвитку ринку фінансових послуг.
курсовая работа [75,5 K], добавлен 15.10.2014
