Проблеми оздоровлення фінансів України у період переходу до ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми оздоровлення фінансів України у період переходу до ринкової економіки

1. Проблеми оздоровлення фінансів України у період переходу до ринкової економіки

Як відомо, поряд із специфічними принципами значний вплив на фінансові відносини має дія загальних принципів управління економічними процесами в державі. До їх числа належать: контроль за виконанням прийнятих рішень; урахування минулого досвіду та його екстраполяція у майбутнє; урахування тенденцій розвитку та можливих напрямів змін у зовнішньому середовищі господарювання; урахування стратегічних цілей та перспектив; прийняття екстрених рішень за непередбачуваними обставинами.

У цьому ракурсі на фінанси покладено низку завдань, які вони мають виконувати у ринковій економіці.

Економічна стабілізація на макро- і мікрорівнях є невід'ємною від загальної фінансової стабілізації в економіці. Тому моніторинг макроекономічних показників, таких, як темпи росту ВВП та інфляції, валютний курс, рівень безробіття, стан платіжного балансу, рівень оплати праці, співвідношення доходів різних категорій населення, процентні ставки за кредитами й депозитами, дозволяє виявити реальну ситуацію у фінансовій сфері.

Проблема економічної стабілізації виникла в силу економічних диспропорцій, що мали місце, цінового диспаритету, зменшення грошової маси та платоспроможного попиту, інфляції, гіпертрофованого розвитку спекулятивного сектора економіки на шкоду реальному відриву інституційної бази від потреб ефективного господарювання.

Для досягнення економічної стабільності необхідна трансформація економічних відносин.

Трансформація економічних відносин означає перехід до стійкого економічного зростання, заснованого на низькому рівні інфляції і безробіття, зовнішньоекономічної збалансованості, сприятливому екологічному середовищі й високому життєвому рівні. Ціль трансформації - створення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Фінансова стабільність досягається за наявності стійких джерел фінансування, можливості залучення коштів на ринку капіталів, нагромадженні ресурсів для розширення виробництва і розвитку суспільного сектору економіки.

Реформування економіки з позицій стратегії фінансової стабілізації включає: лібералізацію цін; приватизацію; соціальну трансформацію; інтеграцію у світову фінансову систему.

Лібералізація цін - це перехід до вільного ринкового формування цін замість централізованого планового ціноутворення та адміністративних методів його регулювання.

Приватизація - це придбання юридичними і фізичними особами у держави й органів місцевого самоврядування майна в приватну власність.

Приватизація призводить до створення прошарку власників (великих, середніх і дрібних).

Соціальна трансформація означає, що поряд з державою у фінансуванні соціальної сфери беруть участь зацікавлені особи, у тому числі роботодавці, наймані робітники, профспілки. Соціальна політика базується на двох основних принципах:

* індивідуальності (передбачається особиста трудова участь у фінансуванні соціальних послуг та їх еквівалентному одержанні);

* солідарності (передбачається участь держави і підприємств у наданні соціальних послуг населенню та працівникам).

Що стосується інтеграції у світову фінансову систему, то внаслідок глобалізації світової фінансової системи і зростання ролі міжнародних фінансово-кредитних інститутів у проведенні державної фінансової політики, поступальний рух є можливим лише за умови рівноправної участі України в цих інтеграційних процесах і встановлення ділових партнерських відносин у сфері фінансів.

Адаптація фінансової системи до ринкових перетворень виражається в тім, що держава і підприємства є повноправними учасниками ринку капіталів, виступаючи в ролі кредиторів або позичальників. Правильна організація фінансів дозволяє швидко реагувати на зміну ситуації на ринку, пристосовуватися до нових умов, використовувати альтернативні фінансові інструменти, виконувати податкові й інші грошові зобов'язання.

Результатом та індикатором економічного зростання є інвестиційна активність держави і кожного підприємства. Фінанси відіграють вирішальну роль у залученні інвестицій, створенні сприятливих умов для функціонування ринку капіталів.

Для стимулювання інвестиційної активності визначальною є дія принципу стратегічної орієнтованості.

Особливе значення мають інвестиції не тільки в реальний сектор економіки, але й у людський фактор (освіта, охорона здоров'я, культура, спорт тощо). Рівень таких інвестицій визначає ступінь розвиненості суспільства, місце держави у світових рейтингах стійкого розвитку.

Фінанси відіграють важливу роль у розв'язанні соціально-економічних завдань. Вона полягає у забезпеченні необхідними джерелами фінансування соціально-економічної сфери, досягненні збалансованості між економічною ефективністю і соціальною справедливістю.

Ця роль реалізується за допомогою виконання державою регулюючої, перерозподільної, соціальної, контрольної функцій.

Існують сфери, де держава займає провідні позиції, наприклад, оборона і соціальні послуги населенню. Держава реалізує економічну політику через інституційну систему. Крім того, вона є власником і взаємодіє з різними структурами підприємницького сектору економіки. Держава також регулює такі сфери, як грошово-кредитну, фінансову, соціальну, зовнішньо-економічну, природних монополій, бюджетного федералізму, економічної безпеки та підприємництва.

Перерозподільна функція спрямована на перерозподіл національного доходу між: його виробниками і споживачами.

Для реалізації цієї функції вирішальну роль в Україні відіграє розмежування повноважень між державою та місцевими органами самоврядування. Цілям перерозподілу служать податкова й бюджетна системи.

Соціальна функція полягає в тому, що держава повинна підтримувати соціальну справедливість і визначений рівень суспільного добробуту, гарантувати прожитковий мінімум, відповідність росту заробітної плати/продуктивності праці, забезпечувати зайнятість населення.

У виконанні цієї функції вирішальну роль має фінансово-економічний потенціал держави. Реалізація даної функції пов'язана з розширенням державних фінансових потреб, попиту соціального сектора економіки і домашніх господарств.

Механізмами реалізації цієї функції служать: система соціальних трансфертів; соціальні програми розвитку на державному, регіональному і місцевому рівнях; система державного соціального страхування; система адресної соціальної допомоги.

Контрольна функція полягає в наступному: держава створює орієнтири соціально-економічного розвитку суспільства; задає параметри економічного та соціального зростання; визначає умови зовнішньоекономічної діяльності; формує довгострокові, середньо-строкові і поточні економічні і соціальні програми, виконання яких і служить об'єктом контролю.

Реалізація цієї функції забезпечується через органи державного контролю, у тому числі фінансового, а також інституційні системи. За допомогою систем показників і критеріїв, зафіксованих у правових актах різного рівня, системи санкцій, заохочень і пільг, а також за допомогою системи пріоритетів соціально-економічного розвитку суспільства.

Завдання і функції держави в соціально-економічній сфері визначають фінансову політику і вибір фінансових методів регулювання соціально-економічних процесів. Виходячи із сутності і функцій, принципів і ролі фінансів, завдань і функцій держави в області фінансів розглядаються проблеми формування та становлення фінансової системи держави та її фінансової політики в динаміці.

У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих сфер і ланок зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять понад вісімдесят відсотків обсягу валового внутрішнього продукту. Окремі складові фінансової системи, тобто сфери і ланки, мають конкретне функціональне призначення в процесі перерозподілу валового внутрішнього продукту. Головною метою функціонування окремих ланок і фінансової системи в цілому є створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Управління фінансами з боку державних органів влади відіграє важливу роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. З використанням фінансових важелів здійснюється управління грошовими потоками, що забезпечують реалізацію державних соціальних програм, розвитку підприємницької діяльності, залучення і використання інвестиційних ресурсів, обсягів кредитування економіки, надходження та відтік капіталів за межі країни та ін. В сучасних умовах основною метою проведення таких операцій є забезпечення стабільного, поступального, соціального і економічного розвитку держави. Заходи фінансового регулювання проводяться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Координація їх проведення у напряму досягнення визначених цілей - це також одна із важливих задач управління державними фінансами.

За останні роки з боку державних органів управління проведено значну роботу з метою стабілізації соціально-економічного розвитку країни. Результатом є досягнення позитивних тенденцій в економіці. Зокрема, починаючи з 2000 p., діє тенденція до зростання обсягів ВВП, промислової; продукції, позитивні зрушення відмічаються в АПК, активізується інвестиційна діяльність, знизився рівень бартеризації економіки. Зросла зайнятість населення, погашається заборгованість з виплати заробітної плати та пенсій.

Позитивні зрушення спостерігаються в грошово-кредитній сфері. Стабілізовано валютний курс гривні. Зріс рівень монетизації економіки. Продовжується процес становлення вітчизняного фондового ринку. Збільшилися обсяги кредитування економіки з боку комерційних банків. Зросли валютні резерви НБУ. Дещо зменшилися обсяги державного зовнішнього боргу. Стабілізується процес виконання бюджетного процесу на різних рівнях. Зменшуються обсяги доларизації економіки.

Разом з тим, для сучасного стану розвитку фінансової системи України притаманна наявність багатьох складних проблем, що потребують зваженого вирішення.

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів суб'єктів господарювання. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх - система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробничої сфери. Протягом 1995-1998 p.p. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 рази. Станом на 1 січня 1999 р. обсяг обігових коштів перевищував річний показник валового внутрішнього продукту. Ця тенденція притаманна і сучасному стану економіки країни. Відволікання такої значної кількості фінансових ресурсів у виробничі запаси, на незавершене виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у підприємств.

Водночас треба вжити більш дієві та ефективні заходи щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Несвоєчасне проведення розрахунків створює труднощі для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні. Через державний бюджет може здійснюватися значний вплив на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні витрат на її розвиток. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Через систему бюджетного фінансування створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

У сфері державних фінансів на своє вирішення чекають такі важливі завдання, як:

- розширення доходної частини бюджетів за рахунок зменшення ставок оподаткування, і в такий спосіб розширити його бази за рахунок виведення з тіні значної кількості фінансових ресурсів та ін. *" здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків (особливо це стосується витрат на управління), удосконалення форм і методів їх фінансування;

- вживання заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання адресної фінансової допомоги громадянам;

- раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

- визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення.

Значним кроком щодо реформування бюджетної системи стало запровадження Бюджетного кодексу України. Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Потребує також удосконалення доходна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податки, їх кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47% від ВВП. Цьому має посприяти запровадження Податкового кодексу України. Деякі кроки в плані реформування податкової системи вже були зроблені через запровадження єдиної ставки оподаткування доходів громадян у розмірі 13%, зниження податку на додану вартість до 17%, зменшення ставки оподаткування прибутку підприємств до 25%.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані фонди грошових коштів цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд обов'язкового державного страхування на випадок безробіття, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, цільові фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних цільових фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, яка закінчила свою трудову діяльність за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Частіше при розгляді цієї категорії використовують поняття "Державний борг".

Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема "Страхування". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарюючих суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше.

Наприкінці 2002 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій, яким було видано ліцензії на здійснення страхової діяльності. Як відомо, створення страхових організацій відбувається у формі господарських товариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.

Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

Щодо вирішення поставлених перед страхуванням завдань, в Україні у жовтні 2001 року була прийнята нова редакція Закону України "Про страхування", але головним недоліком нашого сьогодення є відсутність механізмів реалізації законодавчих та нормативно-правових актів.

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має сфера забезпечення, а саме фінансовий ринок. Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формуються в Україні. Упродовж останніх років інтенсивного розвитку набули всі складові фінансового ринку.

Прийняття Указу Президента України "Про інвестиційні компанії" дало поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює механізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи.

Розроблена концепція створення та розвитку фондового ринку України, її погоджено з відповідними відомствами, фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами.

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

До основних напрямів управління державними фінансами з метою стабілізації розвитку України відносяться:

1. Впровадження заходів з питань підвищення платоспроможності населення і суттєвого збільшення обсягів внутрішнього ринку. До інструментів, що можуть бути використані з метою реалізації таких заходів, відносяться: підвищення межі прожиткового мінімуму, збільшення мінімальної заробітної плати, впровадження заходів, що мають за мету підвищення заробітної плати і досягнення раціональної частки її в структурі ВВП, збільшення соціальних виплат, розширення підприєм-ницької діяльності та ін.

2. Проведення зваженої інвестиційної політики з метою формування раціональної структури економіки країни, реструктуризації і санації крупних приватизованих підприємств. Задля вирішення таких задач державні органи управління повинні створити необхідні умови для формування і використання інвестицій в народне господарство. Зокрема, сюди можна віднести: збільшення інвестицій за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів, створення умов для розширення інвестиційної діяльності підприємств, установ та громадян; залучення коштів з-за кордону з метою збільшення інвестиційного потенціалу країни на вигідних умовах.

3. Створення умов для відродження вітчизняного виробництва, формування достатніх обігових коштів для підприємств всіх форм власності; скорочення обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості. Задля досягнення цієї мети державні органи управління повинні скоординувати зовнішньо-еконономічну політику у напряму забезпечення пріоритетного розвитку вітчизняного виробника, введення в обіг фінансових інструментів, здатних забезпечити погашення взаємозаборгованості підприємств і установ в умовах наявності зважених обмежень у грошово-кредитній сфері, скорочення рівня бартеризації економіки.

4. Забезпечити перехід від жорсткої грошово-кредитної політики до зваженої. З цією метою проводити регулювання грошової маси в обігу з урахуванням інфляції, забезпечення народного господарства грошовими коштами, необхідності проведення санації підприємств, досягнення раціональної плати за кредитні ресурси, збільшення обсягів кзедитування юридичних і фізичних осіб.

5. Проведення кардинальних змін в системі оподаткування. Зменшення кількості (або якості) податків і зборів, їх фіскального тиску; впровадження заходів з детінізації економіки та поверненню вивезених капіталів в Україну; збільшенню притоку іноземних капіталів.

6. Розробка і реалізація заходів з метою збалансування державного бюджету. Досягнення раціональної величини і структури доходів державного бюджету забезпечення достатніх доходів місцевих бюджетів; впровадження доцільної і прозорої структури і обсягів державних видатків на всіх рівнях; забезпечення раціонального використання державних коштів.

7. Управління державним боргом з метою досягнення його раціональної величини і структури. Для цього здійснювати залучення коштів на найбільш сприятливих умовах. Використання коштів, залучених в процесі формування державного боргу повинно проводитися на найбільш доцільній і ефективній основі.

8. Для забезпечення прискореного розвитку фінансового ринку і фінансової інфраструктури в Україні потребують реалізації заходи з забезпечення захисту фінансових інвестицій, перетворення фінансових інструментів, емітованих суб'єктами господарювання в ліквідні активи, розширення операцій емітентів з цінними паперами, досягнення раціональних меж розвитку фінансового ринку і фінансової інфраструктури.

9. Проведення реформи системи соціального страхування та пенсійного забезпечення з метою формування необхідних ресурсів для проведення передбачених виплат, а також збільшення фінансових інвестицій.

10. Розробити та впровадити в життя заходи з метою зміцнення банківської системи країни та обсягів кредитних ресурсів, що надаються фізичним і юридичним особам. Для цього доцільно більш активно залучати іноземні капітали до фінансування банківської системи, проводити менш жорстку грошово-кредитну політику, зменшити податковий тиск на комерційні банки.

З метою послаблення доларизації економіки провести заходи зі зменшення тінізації економіки, надання гарантій вкладникам коптив в цінні папери і депозити, зменшити податкове навантаження на проведення фінансових операцій.

2. Податок на додану вартість

економічний фінансовий податок вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, який сплачується до бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до споживання. ПДВ -- це найбільший за обсягом податок, який значною мірою впливає на формування дохідної частини зведеного бюджету.

Податок на додану вартість має як переваги, так і недоліки, та нині у світі переважають аргументи на його підтримку, зокрема:

-- ПДВ є нейтральним щодо розміщення ресурсів, а також нейтральним щодо інтеграції підприємств;

-- ПДВ стимулює експорт і вітчизняне виробництво;

-- ПДВ зменшує витрати, пов'язані з інвестиціями;

-- ПДВ є більш захищеним порівняно з іншими податками від уникнення сплати;

-- ПДВ забезпечує стабільність і високу частку податкових надходжень до бюджету.

Сума ПДВ нараховується за формулами:

а) на товари, що обкладаються митом та акцизним збором:

ПДВ = (МВ + СМ+ САЗ) х 20% : 100;

б) на товари, що обкладаються тільки митом:

ПДВ = (МВ + СМ) х 20% : 100;

в) на товари, що обкладаються тільки акцизним збором:

ПДВ = (МВ + САЗ ) х 20% : 100;

г) на інші товари, що не підлягають обкладанню митом та акцизним збором:

ПДВ = МВ х 20% : 100;

де: ПДВ -- сума ПДВ; МВ -- митна вартість; СМ -- сума ввізного мита; САЗ -- сума акцизного збору.

За умови, якщо митна вартість менша, ніж договірна (контрактна) вартість, для нарахування ПДВ застосовується договірна (контрактна) вартість.

Платники податку на товари, що імпортуються в Україну, перераховують кошти на спеціальні рахунки митних органів, окрім випадків застосування податкового векселя як способу платежу. Митні органи після повного оформлення вантажної митної декларації перераховують суми ПДВ Державній митній службі України. Держмитслужба протягом трьох банківських днів перераховує ці кошти до державного бюджету.

Застосування нульової ставки свідчить про повне відшкодування ПДВ, який сплачено постачальникам за товари та послуги, а також матеріальні ресурси, що були використані на вищевказані цілі.

Нульова ставка ПДВ застосовується при ввезенні вітчизняних товарів до магазинів безмитної торгівлі. Такі товари прирівнюються до експорту. Використовувати таку ставку надано експортерам-резидентам на підставі оформленої виїзної вантажно-митної декларації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ковальчук С.В., Форкун І. B. Фінанси. Навч. посібник. - Львів:"Новий Світ - 2000", 2006. - 568 с.

2. Ковальчук С.В., Фрадинський О.А. Фінанси: Навчальний посібник. -Хмельницький: ТУП, 2003. - 157 с.

3. Кириленко О.П. Фінанси (теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2002. - 212 с.

4. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник / Херсон: Олді-плюс, 2002 р. - 352 с.

5. Маслова CO., Опалов О.А. Фінансовий ринок. Навчальний посібник.

6. Мозговий О.М. Фондовий ринок України // Фінанси України - 1996 - № 6.

7. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп і перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

8. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення. // Вісник НБУ. - 2000. - № 5.

Размещено на Allbest.ru